Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міські легенди як форма соціального контролю

На сучасному етапі розвитку суспільства особливої популярності набувають різні форми суспільної творчості, пов'язані із описами випадків, які важко пояснити або легше віднести до містифікацій. Вони знаходять своє відображення у сучасному фольклорі, а також у масовій культурі за допомогою засобів масової комунікації. Одною з таких форм стають міські легенди.

Міська легенда - це коротка розповідь, яка передається з вуст в вуста, неймовірний випадок, який презентується як дійсний. Зазвичай своїм джерелом вони мають чутки, байки, газетні качки і т. п. Але вони являються не тільки частиною сучасного фольклору, але і виступають як потужний, потенційно ефективний «продукт масової творчості» для досягнення соціального порядку у певних сферах суспільного життя.

Саме тому об'єктом даного дослідження виступають міські легенди як нова форма соціального контролю в умовах переходу до суспільства нового типу, яке різними дослідниками визначається як інформаційне, постмодерне, пост капіталістичне. За таких умов трансформуються різні форми соціальних відносин та соціального спілкування, попередні механізми впливу та тиску на особистість, її поведінку та мислення втрачають свою актуальність, а їм на зміну приходять нові, ефективніші, які часто можуть виступати як латентні. Мета дослідження полягає у визначенні того, як міські легенди стають формою соціального контролю.

Термін «міська легенда» став з'являтися в зарубіжній пресі у 1960ті роки 20 ст. Спочатку його вживали британські та американські вчені, які займалися сучасним для того часу фольклором. У науковий оббіг термін ввів Ян Гарольд Брюнванд, в 1981 році написав книгу «The Vanishing Hitchhiker: American Urban Legends & Their Meanings». В українській мові з'явився як наслідок непрофесіоналізму перекладачів і є калькою з англійської «Urban Legend». Тому до 90-х років не вживався. Усі подібного роду історії називалися чутками, байками, страшними історіями. Досі не існує узгодженості у жанровому визначенні такого роду творів, тому використовуються різні терміни до одних і тих самих текстів. Частіше за все їх визначають як сучасні легенди, міські забубони, міфологічні розповіді, мігруючі легенди та ін. Незважаючи на розбіжності у поглядах дослідників з приводу визначення, у широких мас не виникає проблем із застосуванням саме терміну «міська легенда», оскільки він досить гарно закріпився у свідомості людей, у тому числі за допомогою засобів масової комунікації.

Складені міські легенди неодноразово переказувалися і обростали безліччю подробиць, відповідних до місцевості, в якій проживав оповідач. Частина легенд ґрунтувалася на цілком реальних нещасних випадках або інших подіях, але в ході неодноразових переказів і додавання вигаданих подробиць документальність розповіді губилася, і історії починали жити своїм життям, першоджерело забувався. Часто їх народженню сприяла науково-технічна революція, коли новим технічним пристроям, через страх перед ними, приписувалися властивості яких-небудь чудовиськ зі старих міфів і легенд.

Міські легенди зазвичай розповідаються за принципом «друг мого друга» мені розповідав, або «знайомий знайомого мого знайомого», який працює в секретних урядових організаціях, розповідав і т. п., з прив'язкою до відповідної місцевості. У міських легендах ніколи не згадуються конкретні імена та прізвища.

До міських легенд відносяться зразки усного фольклору приблизно з кінця XIX століття до сьогоднішніх днів. Спочатку вони поширювалися, як і будь-яке інше фольклорний твір, в усній формі або за допомогою преси. Із розвитком технологій вони стали поширюватися через мережу Internet, а також стали «масовим продуктом» і набули високої популярності у сучасному кінематографі, телепередачах, літературі та навіть в деяких формах рекламних акцій. Зараз міські легенди є невід'ємною частину фольклору різних країн.

Правдоподібність міських базується на необхідності мати спеціальні знання або можливості для їх перевірки. Якщо слухач починає сумніватися в правдоподібності почутого, то доповідач повинен «до останнього подиху» відстоювати істинність власної розповіді.

Можна виокремити наступні категорії міських легенд:

1. Змови - легенди про будь-які види змов, наприклад Іллюмінати, Ватикан, ZOG, варіантів безліч;

2. Кримінальні - історії про незвичайних злочинців та їх злочини;

3. Контакти з прибульцями і технології - НЛО, Зона 51, чорні вертольоти, люди в чорному, тощо;

4. Геопатогенні зони - аномальні місця, портали, прокляті або дивні споруди, кладовища, дороги, тощо;

5. Побутові. Наприклад, побутової міською легендою можна назвати чутки про те, що Кола є сперміцидним засобом або міфи про те, що людина з пірсингом притягує до себе блискавку. Їх спростуванням займаються ведучі популярної американської телепередачі «Mythbusters»;

6. Інші - речі які на перший погляд складно зрозуміти, або взагалі неможливо. На ділі найчастіше є підробкою для особливо вразливих людей. Приклади: Електронний Голосовий Феномен, «Вайомінгскій інцидент», (і безліч інших прикладів «нібито» зломів сигналів мовлення), Планета Нібіру, 25-й кадр, ВІЛ СНІД (обґрунтування представлене в роботі Джима Вандергиффа (Jim Vandergriff) та Вирджинії Скотт (Virginia Scott) «AIDS. The Urban Legend» [8]).

Отже, чому я розглядаю міські легенди саме як форму соціального контролю?

Соціальний контроль - це сукупність механізмів, за допомогою яких суспільство або окремі його складові спрямовують та регулюють поведінку індивіда з метою зміцнення суспільного порядку. Найважливішою умовою соціальної дії та взаємодії, а також ефективного функціонування соціальної системи є передбачуваність поведінки людей, а відсутність цієї передбачуваності призводить до дезорганізації суспільства[2]. Для запобігання цього застосовується соціальний контроль. Крім того, соціальний контроль включає в себе сукупність матеріальних та духовних ресурсів, якими володіє суспільство для підтримки відповідної поведінки його членів в рамках існуючих норм та санкцій. За рахунок суспільного контролю забезпечується відтворення пануючих суспільних відносин та соціальної структури та гарантується така поведінка людини, яка відає рольовим вимогам та очікуванням.

Соціальний контроль над індивідом може здійснюватися декількома шляхами:

· примус - соціальний контроль, який здійснюється шляхом встановлення системи законів та покарань;

· груповий тиск - соціальний контроль здійснюється шляхом засудження окремих членів групи поведінки, зовнішнього вигляду, світогляду тощо, які не відповідають не відповідають встановленим у даній групі стандартам;

· соціалізація - соціальний контроль здійснюється на рівні несвідомого за рахунок виконання своїх звичних ролей. Соціалізація - це один з основних видів соціального контролю, тому що в процесі соціалізації формуються установки, цінності, традиції, звички та бажання людини.

Кожному з цих шляхів притаманні різні форми та механізми соціального контролю, які є достатньо різноманітними. Їх застосування варіюється в залежності від конкретних умов, наявних ресурсів та поставленої мети. Соціальний контроль включає в себе регулювання поведінки індивідів з позиції культури, моралі та права. В контексті міських легенд нас цікавлять саме перші дві позиції, тобто за допомогою неформального групового контролю.

Для того, щоб відповісти на запитання, як міські легенди можуть перетворитися на форму соціального контролю, я пропоную наступну формулу:

соціальний міський легенда контроль

МЛ + х1+х2 = СК,

де МЛ - міська легенда,

х1 - механізми,

х2 - ресурси,

і - шлях,

СК - соціальний контроль.

Проаналізувавши дану проблематику, я вважаю доцільним використання таких змінних:

Х1:

O - об'єктивні - залякування у формі попередження про небезпеку;

S - суб'єктивні - самоконтроль.

Х2:

· соціокультурний контекст;

· суспільні проблеми;

· суспільні страхи та їх зв'язок із соціальною структурою суспільства;

· характерні риси міської легенди;

· особливості об'єкта та суб'єкта (соціальний статус та психологічна складова особистості, якщо це доцільно).

І - соціалізація. Хочу звернути, що у період соціалізації відбувається процес засвоєння норм та цінностей даного суспільства та формування установок, цінностей, традицій, звичок та бажань людини, сприйняття рольових вимог та очікувань, а також відбувається процес виникнення та становлення механізмів самоконтролю. Далі я розглядатиму запропоновані змінні докоалніше.

Значуще місце у виведеній формулі займає феномен самоконтролю. Він, як вже зазначалося раніше, формується в процесі соціалізації та внутрішніх психічних процесів як механізм внутрішньої саморегуляції індивіда. Тут ключовим механізмом стає інтеріоризація як процес формування внутрішніх структур людини завдяки засвоєнню та опануванню елементів оточуючого її зовнішнього світу та суспільних реалій. Під час інтеріоризації індивід набуває певної ідентичності, суспільні цінності та норми стають «своїми», тобто внутрішніми, а соціальний контроль перетворюється у самоконтроль. Основними елементами самоконтролю є свідомість (самосвідомість), совість, воля та страх тобто емоції, які мають в цілому соціальну основу. В компетенцію свідомості потрапляє сфера прийняття рішень та усвідомлення себе; совість дозволяє індивіду порушувати установки, принципи та переконання, які у нього склалися; воля допомагає індивіду перемагати свої внутрішні бажання та потреби та поступати відповідно до своїх переконань [2]; а страх у свою чергу мотивує до певної поведінки та діяльності (або бездіяльності), яка може стати вигідною для суспільства. Саме ця вигода, в контексті соціального порядку і є основною метою соціального контролю.

Залякування - це один з найбільш ефективних способів пригнічення волі індивідів, груп та навіть цілих прошарків з метою забезпечення пануючого соціального порядку. Це вид соціальної дії, метою якої є вплив на духовну культуру людини[3]. В свою чергу індивіди є членами різних соціальних груп та прошарків, що у свою чергу породжує ефект зараження страхом, який здатен перерости у масове явище і полегшити здійснення соціального контролю над великими групами. Для аналізу культури страху та залякування, як механізму соціального контролю, варто звертати увагу на виявлення конкретного виду страху, який є характерним для міських легенд, на виокремлення агентів залякування, на дослідження факторів, які викликають страх через міські легенди, та визначення суб'єктів, які зацікавлені в культивуванні даного виду страху з метою здійснення соціального контролю. «Залякування - це каналізація негативних відчуттів в одному напрямку та спосіб звільнення від негативних емоцій тих, хто у залякуванні зацікавлений» [3].

Також важливим є те, що ми не можемо розглядати міські легенди як форму соціального контролю з відривом від самої соціальної реальності, в який вона створена. Ми постійно повинні враховувати соціокультурний та історичний контекст, актуальні суспільні проблеми та характерні риси самої міської легенди, у тому числі особливості її трансляції. Також невід'ємною частиною аналізу є зв'язок страху із соціальною структурою та міської легенди із культурною системою конкретного суспільства. Саме за рахунок цих факторів буде відбуватися адаптація міської легенди до актуальної соціальної ситуації та стану як окремого індивіда, вписаного в соціальну систему, так і суспільства загалом, її розвиток через набуття нових унікальних рис та процес «міграції» міської легенди з одного культурного простору в інший.

Саме таким чином і за таких умов міські легенди можуть виступати як форма соціального контролю. Більш того, про їх використання з такою метою свідчить ряд прецедентів. До одного з них можна віднести відомий випадок, яких був пов`язаний із забрудненням каналізаційних стоків в місті Нью-Йорк. Департамент охорони навколишнього середовища Нью-Йорку продавав футболки із зображенням крокодила, що вилазить з каналізаційного люка і написом «Legends come to life …». Кошти від продажу пішли на боротьбу за чистоту води, а виховний ефект даної акції не варто недооцінювати, оскільки рівень забруднення значно знизився.

Література

1. Де Линт Ч. Легенды Ньюфорда. / пер. Маслова Н. - СПб.: Азбука-классика, 2005. - 234 с.

2. Козырев Г.И. Социальное действие, взаимодействие, поведение и социальный контроль. // Социологические исследования. №8 - М.:, 2005. - 124-129 с.

3. Ніколаєнко Л.Г. Страх та залякування в структурі культури (соціально-технол. аспект аналізу). Стаття друга. Технологія залякування як засіб культивування культури страху. // Соц. технології. Київ-Запоріжжя-Одеса. 2001. - Вип. 11-12;

4. Смирнова Е.В. Устойчивые мотивы сюжета «геопатогенная зона» в городской легенде. // Вестник ЧелГУ Филология, Искусствоведение. Вып.45 - 2010. - №21 (202) - 114-119 с.

5. Романов П.В. Социологические интерпретации менеджмента: исследования управления, контроля и организаций в современном обществе. // Сарат.: Гос.техн. ун-т, 2000. - 216 с.

6. Brunvand Jan Harold Encyclopedia of Urban Legends. New York City: W.W. Norton & Company, 2004. - 419 с.

7. Sonia M. Pedro Sebastiao Urban Legends and New Media: Postmodern and technological changes in traditional stories [Електронний ресурс] - 2010. Режим доступу: http://papers.ssrn.com.

8. Vandergriff J., Scott V. AIDS The Urban Legend [Електронний ресурс] - 1990. Режим доступу: www.faculty.knox.edu.

9. Zarrella D. What Urban Legends Can Teach Us About Social Media Marketing [Електронний ресурс] - 2011. Режим доступу: www.danzarrella.com.

Размещено на Allbest.ru