Ефективність організаційної взаємодії в соціальному управлінні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ефективність організаційної взаємодії в соціальному управлінні

Туленков М.В.

доктор соціологічних наук, професор, професор кафедри галузевої соціології, факультет соціології Київський національний університет імені Тараса Шевченка

У статті обґрунтовуються критерії оцінювання ефективності взаємодії суб'єктів і об'єктів соціального управління в суспільстві.

Ключові слова: ефективність, показники ефективності організаційної взаємодії, критерії оцінки ефективності організаційної взаємодії в системі соціального управління

Актуальність та аналітична розробка теми. Ефективна організаційна взаємодія в соціальному управлінні, що лежить в основі компетентних і оптимальних управлінських рішень містить значний потенціал динамічного розвитку суспільної. Тому вкрай необхідним є дослідження критеріїв оцінювання ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні на різних рівнях соціальної організації суспільної системи. Найчастіше виділяють такі критерії ефективності функціонування соціальних утворень, як загальний, локальний, соціальний, економічний, політичний, інтегральний і частковий. Але в переважній більшості наголошується на двох головних аспектах (або видових проявах) ефективності функціонування цих утворень - соціальному та економічному.

Згідно з цим пропонується використовувати як критерії ефективності організаційно-управлінської діяльності характеристики соціального процесу (зокрема, такого його різновиду, як організаційна взаємодія в соціальному управлінні) та рівень задоволеності його учасників. З'ясування наукових підходів до оцінки ефективності організації управління соціальними об'єктами - витратного, результатного та порівняльного (або цільового) - дає змогу агрегувати більшість критеріїв ефективності управління соціальними утвореннями в три групи: 1) вхідні критерії, що реалізують витратний підхід до оцінки ефективності суб'єктів соціального управління та використовують вхідні характеристики функціонування керованих ними соціальних об'єктів як мірило ефективності їхньої діяльності (наприклад, показники економічності); 2) вихідні критерії, що формують результатний підхід до оцінки ефективності суб'єктів соціального управління та використовують вихідні (кінцеві) характеристики функціонування керованих ними соціальних об'єктів як мірило ефективності їхньої діяльності (наприклад, показники рентабельності); 3) процесні критерії, що реалізують порівняльний підхід до оцінки ефективності керуючих суб'єктів та використовують цільові (структурно-функціональні) характеристики функціонування керованих ними соціальних об'єктів як мірило ефективності їхньої діяльності (наприклад, показники збалансованості чи оптимальності) [1, с. 25].

Останнім часом особливого поширення в управлінській практиці набув ще один підхід, який використовує як критерії оцінки ефективності управління соціальними об'єктами результативність і економічність їхньої діяльності [2, с. 91-93]. Згадаємо, що результативність - це відносна величина, яка відображає рівень досягнення поставлених цілей (запланованих результатів) для визначення якої необхідно забезпечити виконання певних умов. Інший критерій - економічність - визначає “ціну” результативності, тобто витрати на досягнення організаційних цілей. Ці витрати можуть бути нормативними (запланованими), спеціально встановленими (наднормативними) та економічними. Економічність організаційно-управлінської діяльності може визначатися також шляхом співвідношення витрат на утримання керуючої підсистеми чи апарату управління соціальним об'єктом і досягнутого від її діяльності економічного ефекту.

Таким чином, проведений аналіз дає змогу визначити певні вектори розвитку наукових підходів до оцінювання результативності функціонування соціальних утворень та їхніх організаційних структур управління: частковий підхід, який передбачає дослідження результативності систем управління соціальних утворень як одного з часткових критеріїв організаційної ефективності, що зводиться до цільової оптимізації параметрів діяльності; кібернетичний підхід, у якому результативність управління соціальними об'єктами є інтегруючою основою поєднання різнорідних критеріїв організаційної ефективності; інтеграційний підхід, який визначає результативність діяльності суб'єктів управління як систему часткових критеріїв організаційної ефективності (наприклад, як результат поєднання якості, інноваційності, прибутковості, гнучкості, економічності й ефективності діяльності); гуманістичний підхід, який передбачає зміщення проблеми вивчення ефективності функціонування соціальних утворень у сферу управління трудовими ресурсами, тобто у сферу ефективного використання людського потенціалу, а також широкого залучення працівників до процесу розробки, ухвалення й реалізації найбільш важливих для даного утворення управлінських рішень.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Напрями розвитку наукових підходів до аналізу результативності організаційної взаємодії в соціальному управлінні

Загальна логіка аналізу різноманітних підходів до вивчення проблеми результативності управління соціальними об'єктами може бути доповнена, на наш погляд, ще одним, соціологічним підходом, спрямованим на вивчення ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні залежно від рівня задоволення насущних потреб та інтересів людей, тобто орієнтованим на реалізацію потреб відтворення соціуму загалом (рис. 1).

Виходячи з цього, виокремимо ряд ключових проблем, які потребують урахування при обґрунтуванні критеріїв ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні. Серед них найголовнішими є такі:

1) брак доцільності - традиційна практика оцінки ефективності діяльності суб'єктів управління не має безпосереднього зв'язку зі стратегією розвитку керованих ними соціальних утворень;

2) спотворення витрат - традиційна практика оцінки витрат на досягнення мети діяльності суб'єктів управління концентрується навколо окремих витратних елементів (без урахування змін в самих цих елементах), що потребує запровадження інших технологій аналізу й оцінювання різноманітної інформації, яка використовується для ухвалення управлінських рішень;

3) відсутність гнучкості - використовувані підходи до оцінки витрат на управління пов'язані з планами діяльності соціальних утворень і не змінюються залежно від викликів зовнішнього середовища;

4) нехтування світовим управлінським досвідом - традиційні технології оцінки ефективності управління та поділу управлінських функцій перешкоджають запровадженню організаційно-управлінських інновацій, а відтак більшість суб'єктів управління в практичній діяльності продовжують витрачати багато часу на обробку значного масиву інформації, тобто різноманітних звітів, великої кількості нормативів, обліку витрат тощо;

5) підпорядкованість фінансовим цілям - найчастіше оцінка результативності суб'єктів і об'єктів соціального управління розглядається як частина фінансового менеджменту, хоча насправді вона виходить за межі фінансової сфери і потребує використання інших технологій оцінювання ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні.

Усе це свідчить, що проблема визначення критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні є наскрізною для постіндустріального суспільства, яке розвивається на приматі знань та інтенсифікації організаційно-управлінських процесів. Звідси випливає, що критерії оцінювання ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні мають ґрунтуватися на таких засадах як безпосередній зв'язок загальної стратегії розвитку соціального утворення (системи) з її функціональними стратегіями; використання соціальних індикаторів поряд з традиційними економічними критеріями та показниками; урахування структурних змін, що відбуваються, відповідно до мети діяльності суб'єктів і об'єктів управління; простота використання критеріїв оцінювання ефективності організаційної взаємодії на всіх рівнях соціального управління в суспільстві; стимулювання суб'єктів управління до впровадження інноваційних організаційно-управлінських технологій як найкращих способів досягнення визначеної мети. Водночас проблема визначення критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні полягає, на наш погляд, у розумінні самих результатів. Складність механізмів взаємозалежності соціального управління і суспільства приводить до того, що іноді важко стверджувати, чи відбулося взагалі управління, в чому конкретно воно виявилося, який дало реальний результат, адже в реальному суспільному житті досить важко виокремити й визначити власне результат управління як такого, його активності й сили (тобто управлінських рішень, дій і взаємодій суб'єктів і об'єктів управління). Тому визначення результативності будь-якої діяльності взагалі, а результативності організаційної взаємодії в соціальному управлінні, зокрема, залишається й дотепер досить складною науковою проблемою, в якій можна визначити три найважливіших аспекти.

Перший аспект полягає у з'ясовуванні того, чи справді досягнутий результат є наслідком ефективної організаційної взаємодії в соціальному управлінні, а не дії якихось інших суспільних (або природних) сил. Адже досить часто вплив природних (або суспільних) сил і закономірностей, а можливо і просто збіг певних обставин (іноді випадкових) видається за результат успішної взаємодії суб'єктів і об'єктів управління. Отже, щоб оцінити ефективність організаційної взаємодії в соціальному управлінні, потрібно чітко окреслити конкретні залежності, які справді вплинули на результати діяльності суб'єктів і об'єктів управління різних ієрархічних рівнів. Другий аспект даної проблеми пов'язаний з пошуком власне джерела, що впливає на результат організаційної взаємодії в соціальному управлінні. У процесах організаційної взаємодії в соціальному управлінні задіяні, як правило, різні елементи системи соціального управління, зокрема, органи державної влади й управління, управлінські структури різних корпорацій та громадських об'єднань, організаційно-нормативні документи, організаційно-управлінські рішення й дії суб'єктів і об'єктів управління різних рівнів, а також їхні знання, воля, ресурси, засоби, методи, технології тощо. Тому вкрай важливо визначити, що насправді впливає на конкретний результат організаційної взаємодії в соціальному управлінні. Третій аспект проблеми ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні - це потреба не тільки фіксації залежностей і зв'язків між цілями, завданнями і технологіями, що закладені в управлінських рішеннях, діях і взаємодіях суб'єктів і об'єктів соціального управління, але й фіксації реальних результатів, отриманих від організаційної взаємодії в соціальному управлінні. Тут насамперед слід достеменно з'ясувати, що саме в подібних ситуаціях досягнуто за рахунок організаційної взаємодії керуючих суб'єктів: хто з них і як діяв у конкретній ситуації, тобто хто приймав рішення, яку мав мету, скільки часу і ресурсів витратив на виконання певного завдання, що спричинило затримку реалізації даного рішення тощо.

З'ясування сутності результату організаційної взаємодії в соціальному управлінні як реального соціального факту висуває ще одну проблему - проблему характеристики отриманого результату, яка передбачає співвіднесення результату з певними соціальними, політичними, економічними, моральними й іншими очікуваннями людей, а також із визначенням його суспільної та індивідуальної (для кожної людини) актуальності, соціальної значимості й цінності [2, с. 59]. Проте отримати достовірну й повну характеристику результатів такої взаємодії дуже важко, оскільки різні об'єкти управління (під керівництвом своїх суб'єктів управління) виробляють різноманітну продукцію, або надають різні послуги, які мають різну суспільну й споживчу цінність. Наприклад, для організаційних структур управління, що забезпечують різні види виробничої діяльності, фіксація таких результатів, як обсяги виробництва, видобутку сировини, енергії тощо є достатньою для оцінювання ефективності організаційної взаємодії суб'єктів і об'єктів соціального управління.

Однак в ринкових умовах наявність навіть таких метрично вимірюваних результатів не є об'єктивною підставою для оцінювання ефективності організаційно-управлінських процесів (дій, взаємодій), оскільки в ринковій економіці діють свої закономірності, взаємозв'язки й стандарти, які потрібно враховувати. Це насамперед кон'юнктура ринку та її відстеження (моніторинг), уміння вчасно реалізувати виготовлений продукт (маркетинг і реклама), а також вибрати місце обслуговування споживчого продукту (сервісні послуги) тощо. Тому в соціально-економічній сфері суспільства, де результати діяльності систем соціального управління (тобто взаємодії суб'єктів і об'єктів управління) мають яскраво виражений економічний характер, вони й повинні вимірюватися за економічними показниками, а визначення цих показників (критеріїв) та оцінювання на їх основі ефективності організаційної взаємодії є найважливішим завданням суб'єктів управління соціально-економічних утворень. Водночас життєдіяльність суспільства забезпечують й інші, не менш важливі сфери - соціальна, політична, духовна, екологічна тощо. Причому будь-який продукт виробничої (чи соціально-економічної) діяльності не тільки проявляється в цих сферах суспільного життя, але й певною мірою впливає на кожну з них. Це, так би мовити, один канал залежностей, де результати організаційної взаємодії суб'єктів і об'єктів соціального управління немовби накладаються один на одний. Крім того, кожна з цих відносно самостійних сфер суспільного життя також відіграє значну роль у життєдіяльності суспільства, тому що сприяє задоволенню різноманітних потреб, інтересів і запитів індивідів і соціальних груп. Отже, в кожній зі сфер суспільного життя має формуватися власний результат організаційної взаємодії суб'єктів і об'єктів управління, адекватний їхній специфіці, який вирізняється самостійною споживчою цінністю, а також здатністю “зворотного” впливу на інші, здавалося б віддалені, соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, у різноманітних сферах суспільного життя результативність організаційної взаємодії суб'єктів і об'єктів соціального управління має вимірюватися за різними, специфічними для них, показниками. Це дає змогу керуючим суб'єктам, з одного боку, запроваджувати власні критерії виміру ефективності взаємодії з керованими об'єктами в певних сферах (галузях) суспільного життя, а з другого - виробляти власні метрики (критерії) оцінювання отриманих результатів. Це також вказує на те, що розв'язання проблеми визначення критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні може бути здійснене лише на основі комплексного підходу, який передбачає поетапне запровадження взаємозалежних проміжних (локальних) і кінцевих (узагальнюючих) результатів діяльності суб'єктів і об'єктів соціального управління в цілому, а також їхніх окремих підсистем і структурних ланок [3, с. 40-46]. Проміжні результати організаційної взаємодії соціальному управлінні, як свідчить аналіз, є неоднорідними. Найголовнішим тут є аналітичне узагальнення нових ідей, стратегій, концепцій тощо, які здебільшого знаходять відображення у відповідних планах (проектах, програмах), управлінських рішеннях і діях. Порівняння проміжних результатів діяльності системи соціального управління з відповідними витратами ресурсів на їх досягнення на кожному ієрархічному рівні, а також у кожній конкретній ланці цієї системи дає змогу досить точно оцінити ефективність організаційної взаємодії суб'єктів і об'єктів управління. Що стосується кінцевих результатів організаційної взаємодії в соціальному управлінні, то вони в основному збігаються з кінцевими результатами діяльності всієї системи соціального управління (підприємства, організації, установи, регіону, галузі чи країни) в цілому. Ці результати можуть бути досить численні за своїм характером (об'єктивним відображенням та суб'єктивною оцінкою), але всі вони мають диференціюватися й конкретизуватися залежно від рівня та сфери діяльності систем соціального управління, їхніх підсистем і структурних ланок.

Звідси випливає, що сукупність результатів організаційної взаємодії керуючих суб'єктів і керованих об'єктів в системі соціального управління в цілому стає реальним джерелом добробуту й гармонійного розвитку не тільки суспільства (кожної його сфери, підсистеми, соціальної групи), але й кожного індивіда. Саме комплексний характер результатів діяльності системи соціального управління дає підстави для формування розгалуженої системи критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в ній керуючих суб'єктів і керованих об'єктів на всіх рівнях суспільної організації. Ці критерії мають об'єктивно характеризувати спільну діяльність суб'єктів і об'єктів соціального управління, досконалість якої найчастіше визначається шляхом зіставлення (оцінки) отриманих результатів і тих ресурсів, які витрачені на їх досягнення. Однак така елементарна оцінка ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні не завжди є достатньо коректною, оскільки, по-перше, результат організаційної взаємодії в соціальному управлінні не завжди характеризується витратами (або отриманим прибутком); по-друге, цей результат не завжди відповідає очікуваному результату (безпосередньому й опосередкованому) об'єкта управління, тому що останній приховує роль суб'єкта управління в його досягненні (наприклад, прибуток найчастіше є опосередкованим результатом); по-третє, результат організаційної взаємодії в соціальному управлінні за своїми видовими ознаками може бути економічним, соціальним і політичним, внутрішнім і зовнішнім, частковим (проміжним) і загальним (кінцевим); по-четверте, не завжди точно можна визначити якісний бік результату організаційної взаємодії в соціальному управлінні за допомогою кількісних показників тощо [4, с. 62].

Таким чином, комплексний характер результатів діяльності соціальних утворень та їхніх систем управління дає підстави для класифікації критеріїв ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні, принаймні, за трьома основними ієрархічними рівнями соціального управління. Це сприяє більш конкретній і предметній оцінці конструктивності взаємовпливів керуючих суб'єктів і керованих об'єктів різних ієрархічних рівнів, а також оптимізації їхньої організаційної взаємодії в системі соціального управління. Виходячи з логіки комплексного підходу, найбільш доцільно, на наш погляд, оцінювати організаційну взаємодію взаємозалежних суб'єктів і об'єктів управління різних ієрархічних рівнів як елементів системи соціального управління в суспільстві за критеріями загальної, спеціальної та конкретної ефективності [4, с. 64-70].

Система критеріїв першого (або вищого) ієрархічного рівня оцінки загальної ефективності організаційної взаємодії суб'єктів і об'єктів соціального управління характеризує загальносуспільну корисність спільної діяльності керуючих суб'єктів і керованих об'єктів, тобто доцільність діяльності системи соціального управління. Цей вищий рівень критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні, з одного боку, пов'язаний з потребами, інтересами та цілями суспільного розвитку (загальнодержавного, регіонального й місцевого), а з другого - дає можливість визначати й вимірювати ступінь (міру) досягнення мети (цілей) суспільного розвитку, а також задоволення найбільш нагальних потреб та інтересів індивідів і соціальних груп. Отже, цей рівень критеріїв ефективності дає можливість не тільки визначати рівень доцільності зв'язку (взаємодії) соціального управління й суспільства, а й виявляти ступінь підготовленості першого до забезпечення динамічного і гармонійного розвитку другого. Високий рівень ефективності організаційної взаємодії керуючих суб'єктів і керованих об'єктів у системі соціального управління суспільства означає, що процес задоволення суспільних, групових (колективних) та індивідуальних потреб (інтересів, цілей) і розв'язання породжуваних ними різноманітних проблем відбувається завчасно (із належним рівнем повноти) на основі оптимального (раціонального) використання всіх суспільних ресурсів, а також є стійким, надійним і незворотним.

Критерії загальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні покликані не тільки виводити систему соціального управління на нагальні потреби суспільства, а й відображати організаційно-управлінський рівень їх задоволення. Ці критерії мають також охоплювати результати власного суспільного виробництва та соціальні наслідки споживання відповідних матеріальних і духовних продуктів, а також розвиненість не тільки економічних, але й політичних, соціальних (у вузькому сенсі), духовних і культурних відносин, соціально-психологічних, екологічних, демографічних й інших явищ і процесів. Одне слово, вищий ієрархічний рівень критеріїв ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні (тобто критеріїв загальної ефективності) має охоплювати увесь спектр соціальних процесів і явищ, характерних для нормальної життєдіяльності суспільства в цілому, його найважливіших сфер, підсистем і галузей, а також кожної соціальної групи і окремої людини.

Результати соціологічного аналізу дають підстави для визначення таких критеріїв загальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні: 1) рівень продуктивності суспільної праці, що співвідноситься з її видами за світовими параметрами; 2) темпи й масштаби приросту загальнонаціонального багатства, що обчислюються за методикою Організації Об'єднаних Націй; 3) рівень суспільного добробуту в розрахунку на душу населення з поділом прибутків відносно різних соціальних верств (груп, категорій), а також у порівнянні з соціальними стандартами рівня життя найбільш розвинених країн світу; 4) рівень розвитку сучасної соціальної інфраструктури, а також наявність стандартів соціального захисту найбільш уразливих верств населення в порівнянні з показниками розвинених країн світу; 5) рівень впорядкованості, надійності та сталості суспільних відносин, їхньої соціальної безпеки, а також розвитку і позитивного відтворення населення країни із зростаючим результатом.

Необхідно підкреслити, що в окремих сферах суспільного життя поряд з переліченими можуть використовуватися й інші критерії, які розкривають сукупний внесок суб'єктів і об'єктів соціального управління у розвиток суспільства в цілому, у задоволення його нагальних і перспективних потреб та інтересів, у розв'язання його далеких і найближчих цілей, проблем і запитів. Критерії загальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні мають постійно використовуватися для оцінювання всіх організаційно-управлінських рішень, дій і взаємодій суб'єктів і об'єктів управління на різних рівнях суспільної організації. Отже, повсякденне співвіднесення результатів організаційної взаємодії суб'єктів і об'єктів соціального управління з критеріями їхньої загальної ефективності дає змогу бачити сенс і значення суспільних зусиль, корисність і цінність соціального управління, ступінь його розвиненості, досконалості та ефективності на певному етапі суспільного розвитку.

Критерії другого (або середнього) ієрархічного рівня оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні (тобто критерії спеціальної ефективності) розкривають ефективність організаційно-управлінської діяльності власне суб'єктів соціального управління (керуючих підсистем або органів управління). У цьому разі оцінювання ефективності організаційної взаємодії здійснюються в межах самих суб'єктів соціального управління, їхніх підсистем (органів) чи структурних ланок, що охоплюють своїм управлінським впливом значні за масштабом керовані соціальні об'єкти, наприклад окремі галузі (чи сфери) суспільного життя, або цілісні функції (види) соціального управління, або певні території, корпорації, установи, фірми, підприємства, організації тощо. Критерії оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні цього ієрархічного рівня покликані віддзеркалювати раціональність організаційної структури управління керуючих підсистем (суб'єктів соціального управління), упорядкованість їхніх відносин, дій і взаємодій, обґрунтованість поділу між ними організаційно-управлінських функцій, владних повноважень, прав і обов'язків, розвиненість каналів надходження інформації, оснащеність організаційно-управлінської діяльності технічними засобами й новітніми технологіями, а також доцільність використовуваних ними форм і методів управлінського впливу, процедур ухвалення управлінських рішень, рівень професіоналізму управлінського персоналу (керівників, менеджерів) і багато іншого, що є актуальним для раціонального й доцільного розвитку організаційної взаємодії між керуючими суб'єктами різних рівнів у системі соціального управління. Серед критеріїв спеціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні особливо значущими, на наш погляд, є такі:

1. Цілеспрямованість (або цільова обґрунтованість) організаційної взаємодії суб'єктів соціального управління, їхніх підсистем та структурних ланок, яка визначається ступенем відповідності їхніх керуючих впливів тим цілям, що випливають з їхнього становища (статусу) і ролі в соціальній структурі суспільства. Це надзвичайно важливий функціонально-організаційний критерій, тому що кожний суб'єкт соціального управління (чи його структурна ланка) створюється насамперед для своєчасної реалізації чітко визначених цілей і завдань. Цільова обґрунтованість і визначеність організаційної взаємодії суб'єктів управління, їхніх підсистем і структурних ланок оцінюється шляхом вивчення доцільності організаційно-управлінської діяльності з точки зору її відповідності цільовій орієнтації, визначеної для певних компонентів системи управління. Це дає можливість не тільки пізнавати й оцінювати рівень активності кожної організаційно-структурної одиниці (ланки) в системі соціального управління, але й уникати паралелізму й дублювання в діяльності керуючих суб'єктів різних ієрархічних рівнів, а також запобігати ситуаціям, коли окремі види (ділянки) суспільної життєдіяльності залишаються без необхідного організуючого, координуючого та регулюючого впливу з боку суб'єктів соціального управління.

2. Витрати часу на розв'язання різноманітних організаційно-управлінських завдань, здійснюваних суб'єктами соціального управління заради досягнення визначеної мети. Тут розрахунок ведеться за часом, що витрачається суб'єктами управління на опрацювання різноманітної управлінської інформації (від “входу” до “виходу”), яка постійно циркулює в системі соціального управління, її підсистемах або структурних ланках як зверху вниз, так і знизу вгору і по горизонталі. З огляду на інтенсифікацію та динамізм сучасної суспільної життєдіяльності підвищується значення критерію оцінювання часових витрат на формування управлінського впливу, ухвалення управлінських рішень, здійснення інших організаційно-управлінських операцій, дій і взаємодій, які потребують раціонального ущільнення, скорочення та економії часу. Адже будь-який організаційно-управлінський акт (рішення, дія, взаємодія, операція, спосіб впливу тощо) є доцільним лише за певних умов і обставин, а його затримка (чи зволікання з його здійсненням) веде, як правило, до послаблення сили керуючого впливу суб'єкта управління на керований соціальний об'єкт (процес), а відтак і до зниження ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні в цілому.

3. Стиль функціонування суб'єктів (органів) управління, їхніх підсистем і структурних ланок. Стиль управління, як відомо, являє собою певну манеру поведінки, дій та рішень суб'єкта (органа) управління і характеризується співвідношенням нормоустановчої та безпосередньої організаційно-управлінської діяльності, змісту та кількості управлінських рішень, що приймаються, сенсу та чисельності різноманітних організаційних заходів (нарад, засідань, перевірок) та інших організаційно-управлінських дій, операцій і процесів, а також зосередженням зусиль на найважливіших пріоритетних ділянках діяльності керованих соціальних об'єктів або їхніх структурних ланок. На стиль управління, як показує аналіз, істотно впливають і особисті властивості (можливості) керуючого суб'єкта (керівника, менеджера), що визначають більшість його конкретних характеристик, які формують його поведінку в процесі організаційної взаємодії з іншими суб'єктами управління та керованим соціальним об'єктом. Стиль управління визначається також рівнем унормованості організаційної взаємодії в системі соціального управління, а саме тим, наскільки чітко в цій системі “окреслені” цілі, яким чином розподілені організаційно-управлінські функції, права і обов'язки, як вони забезпечені організаційними й іншими ресурсами, як і де вони просторово розміщені, в який спосіб взаємодіють між собою ключові суб'єкти управлінської діяльності тощо. Отже зрозуміти, а тим більше оцінити стиль діяльності кожної окремої організаційної структури (ланки) управління чи кожного конкретного суб'єкта управління (керівника, менеджера) можна не лише шляхом “зняття” з них індивідуального або групового портрета, а тільки на підставі оцінки різноманітних конкретних фактів і подій, що складаються в результаті спільних дій і взаємодій у певній системі (підсистемі) соціального управління та впливають на конкретний стиль соціально-управлінської діяльності.

4. Складність організації суб'єктів (органів) соціального управління (їхніх підсистем і структурних ланок) або, інакше кажучи, їхня горизонтальна та вертикальна розчленованість. Цей критерій є вкрай важливим, оскільки чим складнішою є організаційна структура соціального управління, тим більше часу витрачається на проходження керуючих впливів до конкретних виконавців (і в зворотному напрямі), і тим більше спотворюється (перекручується) інформація, внаслідок чого виникають додаткові організаційні проблеми на “стичних” вузлах, а також багато інших негативних явищ. Складність організації суб'єктів соціального управління має відповідати складності керованих ними соціальних об'єктів (або процесів) і по можливості не перевищувати, а поступатися останній. Це зумовлене тим, що суб'єкт соціального управління, який справляє організуючий та регулюючий управлінський вплив на керований соціальний об'єкт (або процес), має за своєю організаційною структурою бути простішим від керованого ним соціального об'єкта (чи процесу). Водночас у сучасному українському суспільстві, що трансформується, можна спостерігати парадоксальні організаційно-управлінські явища. Начебто активно здійснюється процес роздержавлення підприємств, реорганізація та ліквідація ряду центральних і інших органів державного управління, а на їхній основі утворюються всілякі концерни, корпорації, об'єднання тощо. Проте якщо подивитись на організаційну структуру цих нових (начебто ринкових) систем управління, то виявляється, що вона є ще більше бюрократизованою та громіздкою, ніж стара. Через це складність організаційної взаємодії в соціальному управлінні не знижується, а навпаки, підвищується. Та оскільки це відбувається нібито під впливом запровадження ринкових відносин, на цей процес не звертається особливої уваги, адже відомо, що на якому б рівні суспільної організації не здійснювалося соціальне управління, за нього завжди “платить” не чиновник, а виробник матеріальних або духовних продуктів.

5. Сукупні витрати (соціальні, економічні, політичні, технічні, організаційні, інформаційні, матеріальні, людські тощо) на утримання й забезпечення діяльності суб'єктів соціального управління, їхніх підсистем і структурних ланок. Особлива увага під час оцінювання ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні за цим критерієм має бути зосереджена на взаємозалежності “вартості” на утримання суб'єкта (органа) управління і конкретного результату, отриманого від діяльності керованого ним соціального об'єкта. Сюди, природно, входять витрати на протяжність комунікацій та ускладнення процесів і функцій управління, на оплату праці управлінського персоналу та їх відрядження, на придбання оргтехніки й інших матеріальних засобів і багато чого іншого, що завжди необхідно співвідносити з реальним впливом суб'єктів соціального управління на покращення якості та рівня життя громадян, а також на позитивну динаміку суспільного розвитку в цілому. Критерії спеціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні, взяті у взаємозв'язку: цілі - час - стиль - складність - витрати, а також розглянуті крізь призму змісту і сили породжуваних ними керуючих впливів, досить повно характеризують ефективність організаційної взаємодії тих структурних одиниць (ланок) системи соціального управління, що діють як суб'єкти соціального управління.

Критерії третього (низового) ієрархічного рівня, або критерії конкретної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні застосовуються для оцінки ефективності кожної конкретної організаційної структури управління, кожного конкретного управлінського працівника (керівника, менеджера), а також будь-якого іншого кваліфікованого фахівця, що задіяні в процесі підготовки, ухвалення та реалізації конкретних управлінських рішень. До цих критеріїв належать параметри (показники) успішності, раціональності й доцільності організаційно-управлінської діяльності (рішень, дій, взаємодій тощо). Серед критеріїв цього рівня найбільш важливими, на наш погляд, є такі:

1) ступінь (рівень) відповідності напрямів, змісту і результатів діяльності конкретних організаційних структур управління та їхнього управлінського персоналу (керівників, менеджерів, інших фахівців) тим параметрам, що визначені функціями, повноваженнями, посадовими інструкціями і рольовим статусом, де кожний орган (ланка) управління, кожна керівна посада створюються для реалізації чітко визначених цілей, завдань і функцій, виконання яких вони мають неухильно домагатися в межах наданих їм прав і повноважень;

2) легітимність управлінських рішень і дій суб'єктів соціального управління (їхніх структурних одиниць і ланок), а також конкретних управлінських працівників (керівників, менеджерів, інших фахівців), оскільки дотримання правових, інших формально й неформально установлених соціальних норм є елементарною передумовою ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні взагалі, адже в законах та інших нормативно-правових актах виявляється загальна воля, що захищає загальний інтерес, визначає роль і місце кожної ланки управління у забезпеченні результативності організаційно-управлінської діяльності;

3) раціональність і реальність впливу суб'єктів управлінської діяльності на стан і розвиток керованих ними соціальних об'єктів (процесів), адже будь-які управлінські рішення, дії і взаємодії втрачають свій сенс, якщо вони, з одного боку, не налаштовані на діяльність керованих об'єктів (процесів), а з другого - не забезпечують у підсумку їхнього раціонального й успішного функціонування, а також динамічного розвитку;

4) глибина врахування та відображення в управлінських рішеннях, діях і взаємодіях корінних (базових) і комплексних потреб, інтересів і цілей людей, що передбачає оцінювання не одного, а низки параметрів (аспектів) рівня добробуту людської життєдіяльності в їх складному взаємозв'язку;

5) характер і обсяг організаційних контактів, зв'язків, дій і взаємодій з великим загалом людей (як споживачів товарів, продуктів, послуг тощо), тобто рівень прозорості та демократичності організаційно-управлінської діяльності, оскільки за будь-яких витрат організаційна взаємодія демократичного типу завжди сприяє підвищенню рівня обґрунтованості та ефективності організаційно-управлінської діяльності, спрямованої на досягнення визначеної мети;

6) ступінь авторитетності (компетентності, професійності і доцільності) організаційно-управлінських рішень, дій і взаємодій суб'єктів соціального управління, їхніх структурних одиниць і ланок, а також усього управлінського персоналу підприємств, установ і організацій;

7) достовірність (правдивість), доцільність та своєчасність організаційно-управлінської інформації, що надається суб'єктам соціального управління (їх структурним одиницям і ланкам) різних рівнів, а також іншим фахівцям для ухвалення необхідних і оптимальних управлінських рішень, оскільки інтереси суспільства потребують, щоб за будь-яких умов (навіть найнесприятливіших) до суб'єкта (органа) управління надходила тільки об'єктивна й достовірна інформація, оскільки всі соціальні процеси, що здійснюються на основі недостовірної інформації, просто деформуються;

8) моральність (гуманність і етичність) впливу суб'єктів управлінської діяльності на керовані соціальні об'єкти (процеси), яка зумовлена тим, що соціальне управління, поряд з позитивними містить і негативні можливості щодо впливу на діяльність і формування особистості людини; тому позитивні приклади успішного впливу суб'єктів управління на діяльність і поведінку людей мають принципове значення для формування й відтворення нормального соціально-психологічного клімату в суспільстві (і його підсистемах) в цілому, а також у кожній соціальній групі зокрема.

Поряд із визначеними важливе значення мають також й інші критерії (показники) ефективності, за допомогою яких можна адекватно оцінювати співвідношення результату організаційної взаємодії суб'єктів і об'єктів соціального управління (спрямованої на покращення суспільної життєдіяльності) та обсягом ресурсів, які використані (чи витрачені) на досягнення цього результату. Усе це, як свідчить аналіз, є серйозною науковою основою для об'єктивної оцінки рівня ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні не тільки з позицій її відповідності загальним стандартам (нормам, принципам, законам, настановам, рішенням), а й з позицій створення керуючими суб'єктами необхідних умов для широкого запровадження світового організаційно-управлінського досвіду, побудованого на використанні сучасних наукових знань, впровадженні раціональних механізмів та інноваційних технологій підвищення загального рівня ефективності організаційно-управлінської діяльності керуючих суб'єктів на всіх рівнях суспільної організації транзитного суспільства.

Висновки

соціальний управління ефективність

1. Розмаїття наукових підходів до визначення критеріїв ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні дає змогу агрегувати їх у три основні групи: вхідні критерії; вихідні критерії; процесні критерії. Критерії ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні ґрунтуються, як правило, на загальній та функціональних стратегіях розвитку соціальних утворень із використанням не тільки економічних (кількісних), але й соціальних (якісних) індикаторів, які дають змогу врахувати структурні зміни відносно мети їхньої діяльності.

2. Застосування комплексного підходу до формування критеріїв оцінки ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні дає можливість сформувати трирівневу модель яка містить три групи критеріїв (загальні, спеціальні та конкретні), що повною мірою відповідають трьом основним ієрархічним рівням соціального управління в транзитному суспільстві.

3. Критерії загальної соціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні розкривають внесок суб'єктів і об'єктів соціального управлінні в розвиток суспільства (або його підсистем) у цілому.

Критерії спеціальної соціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні розкривають результативність організаційно-управлінської діяльності власне керуючих суб'єктів (керівників, менеджерів, органів управління тощо), які охоплюють своїм управлінським впливом керовані ними соціальні об'єкти (сфери, галузі, території, корпорації, установи, організації тощо).

Критерії конкретної соціальної ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні розкривають внесок у розвиток соціальної системи кожної організаційної структури управління, кожного конкретного управлінського працівника (керівника, менеджера), а також будь-якого кваліфікованого фахівця, що задіяні в процесі підготовки, ухвалення та реалізацію цілей і завдань суспільного розвитку.

Література

1. Туленков М.В. Оцінювання ефективності організаційної взаємодії в соціальному управлінні / М.В. Туленков. - К. : ІПК ДСЗУ, 2008. - 118 с.

2. Аверин Ю.П. Люди управляют людьми: модель социологического анализа / Ю.П. Аверин. - М. : Изд-во МГУ, 1996. - 328 с.

3. Лукашевич М.П. Менеджмент соціальної роботи / М.П. Лукашевич, М.В. Туленков. - К. : Каравела, 2007. - 296 с.

4. Лапин Н.И. Проблема социального анализа организационных систем / Н.И. Лапин // Вопросы философии. - 1974. - № 7. - С. 38-49.

5. Батчиков С.А. Эффективность государственного управления / С.А. Батчиков, С. Ю. Глазьев. - М. : Консалтбанкир, 1998. - 848 с.

6. Социальное управление : слов. / под ред. В.И. Добренькова, И.М. Слепенкова. - М. : Изд-во МГУ, 1994. - 312 с.

7. Туленков М.В. Концептуальні засади організації сучасного менеджменту : моногр. / М.В. Туленков. - К. - Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. - 312 с.

8. Туленков М.В. Теоретико-методологічні основи організаційної взаємодії в соціальному управлінні : моногр. / М.В. Туленков. - К. : Каравела, 2009. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru