Дослідження пізнавального потенціалу концепції легітимного порядку Макса Вебера

Размещено на Allbest.ru

В статті дається характеристика концепції легітимного соціального порядку Макса Вебера, а також розглядається пізнавальний потенціал даної концепції в соціологічному дискурсі ХХ століття. Здійснюється критичний аналіз інтерпретацій концепції легітимного соціологічного порядку Вебера в роботах його вітчизняних, німецьких та англо- американських послідовників.

Ключові слова: легітимність, соціальний порядок, легітимний соціальний порядок

В статье дается характеристика концепции легитимного общественного порядка Макса Вебера, а также рассматривается познавательный потенциал данной концепции в социологическом дискурсе ХХ века. Осуществляется критический анализ интерпретаций концепции легитимного социологического порядка Вебера в работах его неметких, англоамериканских и отечественных последователей.

Ключевые слова: легитимность, социальный порядок, легитимный социальный порядок

In the paper investigated the concept of Max Weber's legitimate social order and explaned the cognitive potential of this concept within the sociological discourse of 20th century. It provides the critical analysis for interpretations of the concept of Weber's legitimate social order in works of Russian, German and Anglo-American followers of the author.

Keywords: Legitimacy; social order; legitimacy of the social order

соціологічний дискурс

Макс Вебер (1864-1920) - відомий німецький вчений, який зробив вагомий внесок в розвиток соціологічної науки. Саме він є автором концепції легітимного соціального порядку. Німецький вчений запропонував типологію легітимності соціального порядку. Але сам вчений звертає увагу на той факт, що типи легітимного соціального порядку, які він виділяє це тільки ідеальні типи, які в реальному житті в чистому вигляді зустрічаються тільки у виняткових випадках. Веберівської типологія не зовсім достатнього для вивчення стану сучасного соціального порядку, головним чином тому, що способи реалізації владних повноважень сьогодні істотно відрізняються від застосовуваних на початку ХХ століття, а харизматичних лідерів взагалі не так уже і багато. Алексєєва Т. зазначає, що загальновживане поняття «харизма» стосовно популярного політика не має того сакрального акценту про який говорив Макс Вебер [1, с. 111].

Актуальність теми проявляється кількома обставинами: по-перше, спадщина класиків соціології в їх сучасному прочитанні розширює можливості соціології в дослідженні сучасного суспільства і його фундаментальних проблем, до яких відноситься і проблема легітимності соціального порядку. По-друге, розробка такої проблематики може позитивно вплинути на розвиток української теоретичної соціології.

Крім теоретичної актуальність звернення до наукового доробку Макса Вебера продиктовано і практичною необхідністю. Пізнавальний інтерес вчених до наукової розробки теми легітимності соціального порядку продиктована перш за все масштабними структурними, економічними, політичними і соціальними змінами, котрі проходять в колишніх країнах світової соціалістичної системи, після десятиліть революційної руйнації ліберально-демократичних засад організації суспільного життя. Проблема легітимності соціального порядку в бувшому СРСР мала номінальне значення і не піддавалася детальному вивченню. В радянській державі влада визнавалась «народною» і формувалася комуністами, які проголосили себе «авангардом народу», тому комуністичній владі були непотрібні додаткові методи її визнання і підтримки.

Саме Макс Вебер був одним з перших, хто запропонував оригінальний концептуальний та методологічний підхід до дослідження проблеми легітимності соціального порядку. З цього приводу американський дослідник І. Горовиця влучно зазначив: «У вивченні легітимності ми - діти Макса Вебера» [18, с. 23]. Оскільки вчений був не тільки теоретиком влади, але і практичним політиком, то аналіз його конкретно-історичних типів панування може принести практичну користь.

Звідси, теоретична актуальність даної роботи визначається особливостями сучасного етапу розвитку соціології, а практична актуальність пов'язана з можливістю використати деякі положення М. Вебера для вирішення проблеми легітимності соціального порядку в сучасних умовах.

Саме Максом Вебером звернуто увагу на складний характер взаємозв'язку легальності та легітимності організаційних засад колективного життя людей, що обумовлює важливість ідентифікації різних типів легітимного соціального порядку. Слід зазначити, що аналізу різних аспектів концепції легітимного порядку М. Вебера присвячені праці Р. Арона, Г. Аренд, Ю. Габермаса, П. Гайденко, Ю. Давидова, Р. Дарендорфа, Д. Істона, О. Куценко, С Ліпсета, Н. Лумана, Г. Осіпова, І. Пакульські, Т. Парсонса, О. Погорілого, С. Хантінгтона, Р. Дарендорфа та інших вчених. Звичайно, кожен із вчених досліджував цю концепцію під кутом власних уподобань: хтось основну увагу приділяв вивченню інституціональної легітимності, когось більше цікавила легітимність державної влади, а були і ті, хто намагався аналізувати соціальні, політико-культурні, ідеологічні фактори, які впливають на процес становлення і розвиток легітимності окремих політичних режимів.

Приймаючи до уваги дану обставину, мета даної статті полягає в дослідженні пізнавального потенціалу концепції легітимного соціального порядку Макса Вебера в соціологічному дискурсі ХХ століття.

Ідейні корені дослідження питання легітимності соціального порядку закладено в філософсько-соціологічній традиції. Можна виділити три основні типи підходів в рамках яких розглядається дана проблема:

- суб'єктивістський: тут мова йде про пошук джерел індивідуальної віри в легітимність існуючого соціального порядку. Легітимація дає індивіду знання того, чим є ті чи інші речі (когнітивний елемент) і чому він має вчиняти так, а не інакше (нормативний елемент). Джерелом легітимності може виступати харизма, традиція, яка пов'язана, перш за все, з релігійною мораллю, легальне встановлення (М. Вебер), а ступінь виправдання залежить від пізнавального рівня. Основою легітимності соціального порядку можуть виступати релігійні та філософські системи, а також міфи на ранніх стадіях розвитку суспільства.

об'єктивістський: необхідність відповіді на питання, як легітимізується нормативний порядок суспільства. Стверджується, що джерелом легітимності соціального порядку є норми, які регулюють взаємовідносини в суспільстві, накладаючи обмеження на дії окремих індивідів. Таким чином, сенс, норми і цінності мають бути вироблені поза індивідами і нав'язані їм зверху соціальними інститутами.

комунікативний: конструює нормативну модель логіки аргументування, яка виводиться з аналізу процесу комунікації. Віра в легітимність переводиться на мову, яка потім дозволяє шляхом переговорів перевірити цю віру [3].

Як уже зазначалося вище, першим хто звернувся до проблеми легітимності соціального порядку був німецький вчений Макс Вебер. Насамперед зазначимо, що свої концептуальні ідеї легітимності порядку Макса Вебера виклав у Розділі 1 (параграфи 5 та 6) ґрунтовної рукописної праці вченого, яка має назву «Господарство і суспільство» [4] і яку нещодавно повністю переклали українською мовою. Варто звернути увагу, що більш вдалий переклад на російську мову, опублікованого за життя Вебера Розділу 1 «Основные социологические понятия» даної праці, представлений у виданні: Вебер М. Избранные произведения. - М. : Прогрес, 1990 [5].

Соціальним порядком для Вебера, по-перше, є певна інтегрована сукупність індивідуальних дій, якщо їх значущість зовнішньо гарантована можливістю того, що будь-яке відхилення наштовхнеться на (відносно) загальне і практично відчутне несхвалення [5, с. 640]. По-друге, найважливішим джерелом соціального порядку у своїй роботі вчений називає право, якщо порядок зовнішньо гарантований можливістю (морального або фізичного) примусу, який здійснюється особливою групою людей, в безпосередні функції яких входить охорона порядку або передбачення його дії посередництвом застосування сили [5, с. 640].

Вебер визначає легітимність соціального порядку «як визнання влади підлеглими, їх добровільна згода їй підкорятися», а також виділяє три ідеальні чисті типи легітимного соціального порядку - законний, традиційний, харизматичний [6].

Раціонально-легальний соціальний порядок (законний) : ґрунтується на вірі у легальність встановлених порядків і права давати розпорядження з боку тих, хто покликаний ними здійснювати панування [6, с. 186]. Це порядок, який затверджений правом, базується на записаному і затвердженому законі, підкріплений певними засобами примусу. Законним цей порядок визнаний членами суспільства та його структурами, такий порядок вважається правильним. Він є ціннісно-обґрунтованим. До того часу, поки порядок вважається ціннісно- обґрунтованим він отримує підтримку збоку членів суспільства. Але в будь-якому суспільстві, де соціальний порядок вважається законним існують люди, які готові його порушувати та налаштовані на боротьбу з таким порядком.

Традиційний соціальний порядок: ґрунтується на повсякденній вірі у святість здавна діючих традицій і в легітимність тих, хто визнаний ними авторитетом [6, с. 186]. Це порядок, що має за свою основу традиції та освячений часом і авторитетом предків. Найбільш чітко такий тип соціального порядку виражений в звичаєвому праві - в звичаях і моралі - до того часу, поки вони не записані. В момент коли звичаєве право кодифікується звичаї перетворюються на закони.

Традиційний соціальний порядок характерний для монархій. За своєю мотивацією він дуже схожий з відносинами у патріархальній сім'ї, які базуються на беззаперечній покорі старшим і на особистому, неофіційному характері взаємовідносин між главою сім'ї та її членами. Такий порядок відрізняється міцністю завдяки інституту успадкування влади монарха, яке підкріплює авторитет держави багатовіковими традиціями шанування влади. Вірність правителю та підтримка з боку його послідовників передається від одного покоління до іншого.

Харизматичний соціальний порядок: ґрунтується на надзвичайній відданості святості чи героїчній силі, чи зразковості якоїсь особи і відкритим чи створеним нею порядкам [6, с. 186]. Це порядок, при якому, по суті, відсутні всі об'єктивно установлені закони. Носієм харизматичного соціального порядку є людина, яка обдарована сильними лідерськими якостями, а якщо говорити поняттями, які використовує Вебер, то це людина, яка має харизму. Така людина пропонує людям той чи інший спосіб поведінки і вони її слухають. Харизматичний соціальний порядок ґрунтується на відданості людині, яка наділена певною вищою містичною силою. Сталін, Ленін, Ганді - приклади харизматичних лідерів. Найчастіше харизматична влада з'являється в періоди революційних змін, коли нова влада не може покластися на авторитет традицій або авторитет закону. Адже тільки що було скинуто законну владу, а нових традицій ще не створили. Тому доводиться вдаватися до возвеличення особи вождя. Це явище в науковій літературі називається культом особистості.

Сьогодні концепція легітимності соціального порядку Вебера досить часто піддається критиці. «Веберівські ідеальні типи позбавлені внутрішньої динаміки, енергії розвитку, об'ємних структур і зв'язків з іншими сферами масової свідомості і поведінки» [16, с. 169]. М. Доган стверджує, що типологія Вебера «стала анахронізмом, так як влада в дуже не багатьох державах побудована на традиції, з іншого боку, харизматичний феномен стає надзвичайно не частим... Тому доводиться майже всі країни. розподіляти в рамках третього раціонально- легального типу легітимного соціального порядку, змішуючи при цьому їх чисельні різновиди» [10, с. 150]. З таким твердженнями погоджується і певне число інших вчених. На сьогодні типологія легітимного соціального порядку, яка розроблена Максом Вебером має в основному історико-пізнавальне значення. Але і сьогодні вона залишається джерелом творчої наснаги для багатьох сучасних вчених.

Теоретичні положення Макса Вебера про легітимний соціальний порядок зберігають свій вплив на сучасну соціологію. Доказом цього виступають роботи послідовників М. Вебера, а також інших соціологів. Послідовників вченого ми можемо знайти серед представників німецьких, англо-американських та вітчизняних наукових спільнот.

В рамках німецького веберіанства найбільшої уваги заслуговують роботи В. Моммзена. Цей вчений намагається дати детальну інтерпретацію політичної теорії М. Вебера. Моммзен у своїх роботах робить акцент на певному типі панування, який був розроблений Вебером и пов'язаних з ним поняттях. Моммзен не робить спроби реконструювати концепцію політичної влади німецького класика. В одній із своїх робіт, а саме в роботі «М. Вебер і політика Німеччини, 1890-1920» [19], Моммзен дає детальну характеристику харизматичному типу панування та плебісцитарній демократії. Саме через плебісцитарну демократію вчений встановлює зв'язок соціології Вебера та ідеології фашизму. Вебером була сформульована концепція «плебісцитарного» типу демократії. Завдання такої демократії полягала в тому, щоб забезпечити контроль над діями адміністративної бюрократії, не допустити її в політику, а також забезпечити необхідний суспільству конкурентний відбір політичних лідерів. На думку Вебера, вирішення цих задач можливо тільки у випадку протиставлення харизматичної влади лідера владі бюрократичного апарату, у випадку його опори в своїх діях безпосередньо на народні маси, «через голову» бюрократії. Тільки таке поєднання раціонально-правової влади, прикладом якої є бюрократія, і влади харизматичної особливості, котра опирається на ірраціональну віру мас в її екстраординарні якості, може, згідно Веберу, забезпечити необхідні суспільству стабільність та процвітання [13].

А в роботі «Ера бюрократії» [20] Моммзен фокусує свою увагу на аналізі феномену бюрократизації суспільного життя. Не оминає увагою німецький вчений і поняття легітимності соціального порядку. За словами Моммзена, концепція легітимності соціального порядку Вебера в силу своєї універсальності дозволяє осмислити не тільки сучасну державу, але і, по суті, «всі форми владних відносин» в суспільстві [20, с. 76-77].

В роботах представників англо-американського веберіанства також розвиваються ідеї легітимного соціального порядку Вебера.

Одним з тих, хто запропонував доповнити і переглянути концепцію легітимного соціального порядку Вебера був Р. Коллінз. Коллінз вказує на той факт, що легітимність політичного режиму не є величиною постійною. Рівень легітимності багато в чому визначається престижем окремої країни на міжнародній арені: «Держава зберігає свою легітимність в тій мірі, в якій вона здатна використовувати силу проти ворожих держав... Держава, яка має високий престиж порівняно з іншими державами, може розраховувати на біль високий рівень легітимності» [17, с. 147].

Коллінз сам зізнається, що його концепція легітимності соціального порядку помітно відрізняється від звичної моделі легітимного панування в соціології Вебера. Але разом з цим вчений говорить, що ці дві концепції можуть доповнювати одна одну. Якщо веберівська концепція розкриває структуру легітимного соціального порядку, то концепція Коллінза пояснює її динаміку.

Концепція легітимного соціального порядку Коллінза є дещо односторонньою, оскільки вчений ігнорує соціокультурні основи легітимності.

На думку французького вченого М. Догана, концепція легітимності соціального порядку М. Вебера, є важливим аспектом його теорії та заслуговує емпіричної перевірки [10, с. 147]. Він провів дослідження опираючись на веберівську концепцію легітимності соціального порядку і виділив чотири групи держав в залежності від міри визнання влади в них: плюралістичні демократії, які визнаються більшістю громадян як легітимні; авторитарно-бюрократичні режими, де основних прав та свобод дотримуються тільки частково; диктаторські (деспотичні або тоталітарні) режими, які не підтримуються більшістю; режими, відносно яких не існує ні визнання, ні неприйняття тих, кому належить влада [10, с. 150].

Опираючись на отримані результати, М. Доган визначає веберівську концепцію легітимності соціального порядку як «застарілу». На його думку, сучасні політичні режими важко вписуються у визначення легітимності Вебера.

Серед вітчизняних науковців також чимало веберіанців. Ряд вітчизняних вчених займалися дослідженням наукового доробку Макса Вебера. В першу чергу, заслуговує уваги робота П. П. Гайденко та Ю. Н. Давидова «Історія і раціональність: Соціологія М. Вебера і веберівський ренесанс» [8]. В даній роботі автори робить спробу реконструювати соціологію влади Макса Вебера, але свою увагу вони фокусують тальки на типах панування. Фактично, у своїй роботі Гайденко та Давидов відтворюють певні розділи збірника «Господарство та суспільство», тому їхня реконструкція політичної теорії М. Вебера не є достатньою.

Дібіров А. дотримується думки, що в цілому концепція легітимності соціального порядку М. Вебера може бути застосована і сьогодні. Звичайно, вона має свої недоліки, а саме, нечітке розрізнення видів влади. Тому, на думку Дібірова, веберівська концепція не потребує зміни чи доопрацювання для того, щоб використовуватися при аналізі сучасних суспільств. Все що потрібно, це точне розділення в тексті, де і про яку форму влади (політичну, державну чи «владу взагалі») йде мова. Але разом з тим, вчений наголошує на тому, що вказаний недолік притаманний не тільки Веберу, а й багатьом сучасним вченим [9, с. 268].

Про потребу звернення до веберівської концепції легітимного соціального порядку говорить і дослідниця наукової спадщини Вебера Р. Шпакова. У своїй статті «Легитимность и демократия (уроки Вебера) » [9] авторка пише, що реальні процеси, такі, як ріст впливу релігійного фактору в світі, процвітання релігійного екстремізму, стають приводом для звернення до веберівської концепції харизматичного панування [9, с. 138].

У своїй статті Р. Шпакова зазначає, що веберівську категорію легітимності можна порівняти з релігією в тому, що передбачає безумовне підкорення маси [9, с. 169]. Іншого відношення до влади маса не знає.

Радянський дослідник творчості Макса Вебера Е. Ожиганов пропонує дещо іншу інтерпретацію поняття «легітимність». Він визначає легітимність як спосіб панування або як спосіб політичних режимів [7]. «Значимість та стабільність політичного режиму, на думку Вебера, - пише Ожиганов, - залежить від здатності пануючих груп формувати у мас переконання, що саме даний порядок є найкращим із всіх можливих. Здатність забезпечення політичного панування таким чином була названа ним «легітимністю» [14, с. 71]. Ожигановим була зроблена спроба переосмислити феномен легітимності соціального порядку в руслі класового підходу. В результаті ним було виділено наступне визначення легітимності: «Легітимність може бути визначено як здатність політичних режимів створювати соціальну базу підтримки свої дій і формувати по відношенню до даного режиму позитивну масову політичну свідомість» [14, с. 73]. Таке визначення легітимності має право на існування, але воно має суттєвий недолік, бо дещо звужує об'єм даного концепту.

Серед українських вчених також є представники веберіанства. Уваги заслуговують роботи О. Д. Куценка, котра досить часто звертається до наукової спадщини М. Вебера. Так, у своїй статті «Деятельностная перспектива в понимании общества: попытка деятельностно-структурного синтеза» [12] Ольга Дмитрівна, аналізуючи роботи Вебера, звертає увагу на той момент, що німецький вчений говорить про орієнтацію соціальних дій людей на їх уявлення про легітимний порядок. Цим самим, як зазначає Куценко, Вебер переводить обговорення в площину проблеми дії/структури, тобто показує можливість її діалектичного вирішення: соціальні дії людей визначаються легітним порядком, а структури значимі в тій мірі, в якій вони визначають реальну поведінку людей [12, с. 31].

Висновки

Максом Вебером була розроблена оригінальна концепція легітимного соціального порядку. В рамках даної концепції вчений виділив три типи легітимного порядку: законний, традиційний та харизматичний. В ХХ столітті ряд соціологів активно використовують веберівську теоретичну модель для дослідження сучасних трансформаційних процесів в східно-європейських та азіатських країнах. При цьому з'ясовується, що багато ідей Вебера є актуальними для аналізу процесів соціально-політичної трансформації в сучасному світі. 2. Варто відмітити та брати до уваги той факт, що концепція легітимного соціального порядку М. Вебера створювалася вченим відповідно до сучасних йому реалій розвитку індустріальних капіталістичних суспільств і тому може використовуватися для аналізу сучасних соціальних умов тільки у випадку певної її адаптації до процесів новітніх соціальних змін.

Список використаних джерел

Алексеева Т. А. Легитимность власти в периходный период. // Т. А. Алексеева/ Куда идет Россия. Общее и особенное в современном развитии. - М., 1997. - С. 142-148

Арон Раймон Этапы развития социологической мысли / Раймон Арон/общ. ред. и предисл. П. С. Гуревича. - М. : Издательская группа «Прогресс» - «Политика», 1992. - 608 с.

Борзунова Е. А. Легитимность власти в политической социологии: Автореферат. - 1998 -

Режим доступу: http: //www. dissercat. сom/content/legitimnost-vlasti-kak-obekt-politicheskoi-

sotsiologii-ponvatie-issledovatelskie-podkhodv.

Вебер М. Господарство і суспільство: Нариси з соціології розуміння / Макс Вебер/ пер. з нім. М. Кушнір. - К. : Вид. дім «Всесвіт», 2012. - 1112 с.

Вебер М. Основные социологические понятия / Макс Вебер //Вебер М. Избранные произведения. - М. : Прогресс 1990. - С. 537-643.

Вебер М. Три чисті типи легітимного панування //Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. /Макс Вебер/ Пер з нім. О. Погорілий. - К. : Основи, 1998. -С. 157-172

Высоцкий А. Ю. Легитимность: анализ понятия /А Ю. Высоцкий/ Грані. -Д., 2003. - №1 (27). - С. 109-113.

Гайденко П. П., Давыдов Ю. Н. История и рациональность: Социология М. Вебера и веберовский ренессанс. / Гайденко П. П., Давыдов Ю. Н. / - М. : Политиздат, 1991. - 397 с.

Дибиров А. Устарела ли концепция легитимности М. Вебера? // Социально-гуманитарные знания. / Дибиров А. / - 2002. - №3. - С. 258 - 268

Доган М. Легитимность режимов и кризис доверия. // М. Доган/Соцс 1994. - №6. - С. 147-156

Козер Л. А. Мастера социологической мысли/ Л. А. Козер / Пер. с англ. Т. И. Шумилина; Под ред. д. ф. н., проф. И. Б. Орловой. - М. : Норма, 2006. - 528 с.

Куценко О. Д. Деятельностная перспектива в понимании общества: попытка деятельностно-структурного синтеза. / Куценко О. Д. /Социология: теория, методы, маркетинг. - 2001. - №1. - С. 27-41

Мактабаева Л. Х. М. Вебер и современное понятие легитимности. //Мактабаева Л. Х. / Политическая наука: теория и методология. - С. 39-46

Ожиганов Э. Н. Политическая теория Макса Вебера: Критический анализ. /Э. Н. Ожиганов/ - Рига: Зинатне, 1986. - 158 с.

Погорілий О. Макс Вебер і його класична праця / О. Погорілий/ - Режим доступу: http: //litopvs. org. ua/weber/wbr01. htm.

Шпакова Р. П. Легитимность и демократия (уроки Вебера) // Р. П. Шпакова / Полис - 1994. - №2. - С. 169-174

Collins R. Weberian sociological theory. Cambridge: Cambridge University Press, 1986

Horowitz I. L. The Norm of Illegitimacy - Ten Years Later [Text] / I. L. Horowitz // Legitimation of Regimes. International Frameworks for Analysis / Conference on Legitimation and Deligitimation of Regimes, City University of New York, 1977

Mommsen W. J. Weber and German Politics: 1890-1920. Chicago, 1984.

Mommsen W. J. The Mommsen W. Max Age of Bureaucracy. Perspectives on the Political Sociology of Max Weber. Oxford, 1974.

Размещено на Allbest.ru