Основи аналізу суспільства

Размещено на http://allbest.ru

Контрольна робота

Основи аналізу суспільства

З дисципліни «Соціологія»

Виконав: Студент 1 курсу

Осіпов Данила Андрійовича

1. Наукові способи, методи й засоби в соціології

1.1 Поняття методу в соціології

Слово "метод" походить від грец. - "шлях до чогось". У соціології метод - це спосіб отримання вірогідних соціологічних знань, сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності. На рівні побутових уявлень пересічних людей соціологія пов'язується насамперед із проведенням анкетування. Однак насправді соціолог може використати такі різноманітні дослідницькі процедури, як експеримент, спостереження, аналіз документів, експертні оцінки, соціометрію, інтерв'ю тощо.

1.2 Метод спостереження в соціології

Спостереження у соціології - це метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об'єкта, який досліджують. Воно слугує певним пізнавальним цілям і може бути піддане контролю і перевірці. Найчастіше метод спостереження використовують при дослідженні поведінки індивідів і груп та форм спілкування, тобто при візуальному охопленні певної соціальної дії. Його можна застосовувати в дослідженні конфліктних ситуацій, бо багато з них проявляється саме у вчинках і подіях, які можна зафіксувати і проаналізувати. Позитивними рисами цього методу є:

- здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують;

- можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і в реальному часі;

- можливість широкого охоплення події й опису взаємодії всіх її учасників;

- незалежність дій об'єктів спостереження від соціолога-спостерігача. До вад методу спостереження зараховують:

- обмеженість і частковий характер кожної ситуації, яку спостерігають. Це означає, що отримані висновки можуть бути узагальнені й поширені на масштабніші ситуації лише з великою обережністю;

- складність, а інколи й просто неможливість повторений спостережень. Соціальні процеси є незворотними; їх неможливо змусити повторити ще раз для потреб соціолога;

- вплив на якість первинної соціологічної інформації суб'єктивних оцінок спостерігача, його установок, стереотипів тощо.

1.3 Метод експерименту в соціології

Експеримент як метод дослідження розвивався передусім у природознавстві. Л. Жмудь вважає, що перший зафіксований у науковій літературі експеримент належить античному філософу і вченому Піфагору (бл. 580-500 рр. до н. е.).

Він використав монохорд - інструмент з однією струною, натягнутою на лінійку з 12 поділами-позначками, маючи на меті з'ясувати залежність між висотою музичного тону і довжиною струни. Завдяки цьому експерименту Піфагор винайшов математичний опис гармонійних музичних інтервалів: октави (12 : в), кварти (12 : 9) і квінти (12 : 8).

В. Гречихін дотримується думки, що першим ученим, який поставив дослід на наукову основу, був Галілео Галілей (1564-1642), один із засновників точного природознавства. На основі наукових дослідів він дійшов висновку про правильність учення М. Коперника щодо будови Всесвіту. Засуджений інквізицією, Г. Галілей вигукнув: "А все ж вона крутиться!", маючи на увазі обертання Землі навколо Сонця і навколо власної осі. Ідею про можливість використання експерименту в соціальних науках висунув французький учений П.-С. Лаплас (1749-1827) 1814 р. у книзі "Філософський досвід імовірності". У дослідженні суспільства, на його думку, можна застосовувати такі прийоми ймовірнісного підходу, як вибірка, створення паралельних контрольних груп тощо. Отже, можливою є розробка засобів кількісного опису суспільства та соціальних проблем і явищ.

1.4 Метод аналізу документів

Метод аналізу документів у соціології є одним з обов'язкових, з якого починаються практично всі дослідження. Документи поділяються на статистичні і словесні; офіційні і неофіційні, суспільні й особисті тощо. У нашому випадку можна використовувати офіційні статистичні й словесні документи суспільного значення, в яких зафіксовано дані про статевий і віковий склад робітників, рівень їхньої освіти, професійної підготовки, сімейний стан тощо, а також про результати виробничої діяльності різних груп робітників. Зіставлення цих документів дає змогу встановити залежність економічної ефективності праці робітників від їхніх соціально-демографічних, професійних та інших характеристик.

1.5 Опитування

Найпоширенішим і частовживаним у соціології є метод опитування. Він охоплює використання таких дослідницьких процедур, як анкетування, поштове опитування, інтерв'ю. Опитування - це метод безпосереднього або опосередкованого збирання первинної вербальної (тобто переданої у словесній формі) інформації.

Метод опитування використовують у таких випадках:

- коли проблема, що її досліджують, недостатньо забезпечена документальними джерелами інформації (наприклад, ситуації конфлікту на підприємстві досить рідко фіксують у систематизованій формі в офіційній документації);

- коли предмет дослідження або його окремі характеристики неможливо спостерігати в повному обсязі та протягом усього існування цього явища (наприклад, за конфліктною ситуацією можливо спостерігати переважно в момент її загострення, а не на початку її виникнення);

- коли предметом дослідження є елементи колективної та індивідуальної свідомості - думки, стереотипи мислення тощо, а не безпосередні вчинки і поведінка (наприклад, у разі конфлікту можна здійснювати спостереження над його поведінковими проявами, але воно не дасть уявлення про мотиви участі людей у конфлікті, їх міркування з приводу правомірності дій обох сторін конфлікту);

- коли опитування доповнює можливості опису й аналізу досліджуваних явищ і перевіряє дані, отримані за допомогою інших методів.

Вирізняють заочні й прямі, стандартизовані (за наперед розробленим планом) і нестандартизовані (вільні), одноразові й багаторазові опитування, а також опитування експертів.

1.6 Анкетування

Серед видів опитування чільне місце посідає анкетування, основним інструментом якого є питальник, або анкета. На перший погляд нема нічого легшого і простішого, ніж розробка питальника на будь-яку тему, пов'язану з проблемною ситуацією. Кожен із нас у повсякденній практиці постійно ставить запитання оточуючим, вирішуючи за їхньою допомогою безліч життєвих проблемних ситуацій. Однак у соціології запитання виконує функцію дослідницького інструмента, що висуває особливі вимоги до його формулювання і зведення питань в анкету.

2. Сутність системного підходу до аналізу суспільства, його порівняння з іншими підходами (атомістичним, концепцією соціальних груп, інституціональним, аналітичним тощо)

Суспільство розглядається як особливий вид соціальної системи. Суспільству як системі притаманна важлива характеристика, яка виявляє об'єктивну форму його існування -- цілісність, тобто суспільству притаманні властивості, які не можна вивести з його окремих елементів. Йдуть з життя люди, зміняються покоління, але суспільство відтворює себе. Механізм відтворювання передбачає наявність в структурі суспільства особливо стійких відносин, які характеризуються значною самостійністю по відношенню до елементів і окремих ланок. Важливою характеристикою системи виступає взаємозалежність із зовнішнім середовищем.

За характером взаємин системи і середовища системи діляться на закриті (коли не відбувається ресурсний обмін із зовнішнім середовищем) і відкриті (відбувається ресурсний обмін із зовнішнім середовищем). Постійно реагуючи на виклики зовнішнього середовища, система, з одного боку, пристосовується до її параметрів, що змінюються, а з іншого -- зберігає свою цілісність і якість. Якісні і кількісні зміни системи в просторі і часі відображають процес її розвитку. Чим стійкіше середовище, тим менш жвавою і гнучкою виявляється система.

Соціальна система як соціологічний феномен являє собою багатомірне та багатоаспектне утворення із складною структурою, типологією та функціями. Найбільш складною і загальною соціальною системою є саме суспільство (суспільство в цілому), яке відображує всі характеристики соціальних систем. До основних ознак системи відносяться: цілісність, принципова неможливість ототожнення якостей системи з сумою якостей елементів, що її утворюють, неможливість виведення з останніх якості цілого; залежність кожного елемента, якості від його місця і функцій всередині системи; структурність -- можливість описування системи через установлення її структури, тобто комплексу зв'язків та відносин системи; обумовленість поведінки системи не стільки поведінкою її окремих елементів, скільки властивостями її структури; взаємозалежність системи та середовища (система формує і виявляє свої якості в процесі взаємодії з середовищем); ієрархічність -- кожний компонент системи, в свою чергу, може розглядатися як система, а система, що досліджується уданому випадку, виступає одним з елементів більш широкої системи; -- численність описів кожної системи (побудова множини різноманітних моделей, кожна з яких описує лише певний аспект системи). Всі ці ознаки дозволяють аналізувати суспільство як соціальну систему.

Системний підхід до аналізу суспільства полягає в реалізації наступних положень методологічного характеру. Необхідно виявити дійсно загальні сторони, зв'язки і відносини суспільства, які на всіх історичних етапах носять необхідний і достатній характер. При цьому складність полягає в тому, що деякі зв'язки можуть мати різну повноту історичного здійснення, наприклад: наука стала набувати вирішального значення тільки в другій половині XX століття і до цих пір ще неповно розкрила свій потенціал.

Кількість і сутність загальних сторін і зв'язків обумовлюється специфічною суспільною людською взаємодією з природою. Необхідно, правильно, але цілком недостатньо сказати, що між суспільством і середовищем існує речовинно-енергетично-інформаційний обмін.

Суспільна людина освоює дійсність трьома можливими способами: чуттєво-практичним, теоретичним і ціннісним. Всі ці способи набувають сенсу, коли суспільство діє, переслідуючи певні цілі. Необхідним моментом виступає врахування і адекватна реакція на напружений зв'язок між цільовими устремліннями системи та її наявним станом. Це витікає з телеологічного характеру системи, наявності цілі та сенсу її функціонування.

Соціальна система -- це цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їхні зв'язки, взаємодії і відносини. Ці зв'язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Соціальний зв'язок -- це набір фактів, що обумовлюють спільну діяльність людей в конкретних спільнотах за конкретного часу для досягнення тих або інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються не за примхами людей, а об'єктивно. Встановлення цих зв'язків диктується соціальними умовами, в яких живуть і діють індивіди. Сутність соціальних зв'язків виявляється в характері дій людей, які складають дану соціальну спільність. Існують зв'язки взаємодії, відносин, контролю, інституційні та інші. Соціальний зв'язок як спільна діяльність людей в конкретних умовах місця і часу в ім'я досягнення конкретної мети встановлюється на тривалий період незалежно від соціальних якостей окремої особи.

Наприклад, міняються конкретні співробітники, переобираються лідери, але структура залишається незмінною, пропонуючи певні посади і функції майбутнім співробітникам. Розрізняються особистісні, соціально-групові, організаційні, інституційні у соцієтальні зв'язки. Об'єктивні зв'язки характеризують діючу особистість, соціальну дію, закономірність, систему управління. Суб'єктивні зв'язки включають особистісні норми і цінності, оцінки соціальної реальності. Суб'єктивно-об'єктивні зв'язки є найважливішою характеристикою сім'ї, релігії. Соціальна взаємодія -- це процес, в якому люди діють і випробовують взаємодію одного на іншого. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що взаємодіють, суспільні зміни, вплив змін на індивідів і зворотну реакцію людей. Взаємодія призводить до становлення нових соціальних відносин. Соціальні відносини -- це відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами. спілкування соціологія анкетування опитування

3. Соціалізація як процес формування особи і самооновлювання соціуму

Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоби його члени успішно засвоювали культурні надбання норми, цінності, ідеї, соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге -- прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його у відповідності до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві, називається соціалізацією. Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, створює систему сприяння формуванню соціально бажаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Агенти соціалізації -- це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

Основний характер структури особистості формується в процесі соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв'язок протягом свого життя, включаючи, безумовно, конкретні цінності і норми, інституціоналізовані в цих системах.

Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.

Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності викликає необхідність виробляти додаткові вміння та навички, засвоювати нові ефективні зразки поведінки.

Соціалізація, що відбувається у дитинстві, називається первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі . називається вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують:

* дошкільні установи,

* неформальні організації,

* навчальні заклади,

* армія,

* трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це -- засоби масової інформації, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необхідне людині для успішної соціалізації.

Соціалізація не є одностороннім впливом оточення на особистість, наукові дослідження процесу соціалізації (Ж. Паже, Дж. Мід) виявили активну роль індивіда в процесі засвоєння соціального досвіду.

Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

Соціальна адаптація -- це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація -- процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості. Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого вона інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог даного середовища.

Список використаної літератури

1. Добрєньков В.І., Кравченко А.І. Методи соціологічних досліджень. М .: Изд-во МГУ, 2009.- 860с.

2. Кравченко А.І. Загальна соціологія: навчальний посібник для вузів - М .: Юніті, 2007. 479с.

3. Волков, Ю.Г. Основи соціології та політології: Навчальний посібник / Ю.Г. Волков, А.В. Лубський. - М .: Альфа-М, НДЦ ИНФРА-М, 2017. - 224 c.

Размещено на Allbest.ru