Дискурс мовчання в комунікативному суспільному просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський державний університет внутрішніх справ

ДИСКУРС МОВЧАННЯ В КОМУНІКАТИВНОМУ СУСПІЛЬНОМУ ПРОСТОРІ

Гдакович Мар'яна,

кандидат філологічних наук, доцент

доцент кафедри українознавства

Анотація

У статті аналізується специфіка мовчання як соціального явища. Соціальне мовчання завжди є мовчанням вимушеним, зумовлене суспільними умовами. Соціальне мовчання як показник розвитку громадянського суспільства стає водночас і етичною проблемою.

Ключові слова: мовчання, говорити, комунікація, суспільство.

Annotation

The article is dedicated to the specifics of silence as a social phenomenon. Social silence is always forced silence, caused by social conditions. Social silence as an indicator of the development of civil society is at the same time an ethical problem.

Key words: silence, talk, communication, society.

Виклад основного матеріалу

Мова є різновидом людської поведінки, а людська поведінка є водночас фактом психологічним (біологічним) як вияв людського організму і фактом соціологічним як вияв, який залежить від співжиття з іншими організмами. Власне соціальна якість мови дозволяє вивчати мовні явища як явища суспільного життя.

Головним способом людського спілкування є діалог. В діалогічному мовленні поширеною синтаксичною формою звертання до співрозмовника є питання. Питання, за винятком риторичних питань, вимагає або конкретної відповіді або підтвердження чи заперечення інформації, що міститься у питанні як імовірна [1]. У контексті діалогу і міжособистісного спілкування мовчання насамперед асоціюється з не-відповіддю, відсутністю реакцій на діалогічний стимул. Як не парадоксально, але про мовчання можна говорити лише крізь призму комунікації, тобто тоді, коли можливе спілкування взагалі. Так, Робінзон Крузо до появи на острові П'ятниці міг говорити, але не міг мовчати - тобто не давати відповіді.

Н.Арутюнова зазначає [2], що в діалозі мовчання може бути мимовільним (ненавмисним) і навмисним. Мимовільне мовчання зазвичай викликане такими чинниками, як нерішучість мовця, неуважність, вживання їжі тощо. Мимовільне мовчання не є предметом вивчення комунікативної лінгвістики, натомість дослідження навмисного мовчання становить особливий інтерес для соціолінгвістики, комунікативної лінгвістики. Навмисне мовчання можна класифікувати; зокрема розрізняють такі типи [2]: творче мовчання, мовчання ритуальне, мовчання соціальне тощо.

Необхідно зазначити, що в українському мовному ареалі за словом «мовчати» закріпилася позитивна конотація; «мовчати», «промовчати» - бути розумнішим від інших, мати життєвий досвід, певний соціальний статус, наприклад: «Мовчи язичку, будеш їсти паляничку»; «Слово - срібло, а мовчання - золото»; «Хто мовчить, той двох навчить»; «Розумний мовчить, коли дурень кричить»; «Порожня бочка гучить, а повна мовчить». Негативна конотація за словом мовчання трапляється рідше: «Мовчить, як баран».

Однак, як ми вже зазначали, всупереч народній традиції мовчання не завжди гармонізує стосунки, воно часто створює дисгармонію, і навіть ворожість. У більшості випадків реакція мовчання на репліку, яка закликає до дискусії, означає неприйняття виклику. Всупереч поширеній приказці «мовчання - знак згоди», мовчання, як правило, приховує той чи інший різновид опозиції.

У розумінні мовчання як соціального феномена відбувається зміщення акцентів зі звукового боку на змістовий. Мовчання в соціальній комунікації не передбачає відсутності усного мовлення, тобто говоріння. Мовчання протилежне до будь-якої форми вираження соціальної позиції. Більше того, висловлювання в приватній розмові, які не набули соціального розголосу, не «прозвучали» в суспільстві, прирівнюються до мовчання (пригадаймо т.зв. «кухонні розмови» часів брежнєвського застою).

Соціальне мовчання може бути дією (мовчазний протест) і анти-дією (позиція невтручання, на жаль, типова в українському суспільстві - «моя хата скраю»).

Обов'язок «не мовчати» в суспільстві насамперед пов'язують з тими, хто за своєю соціальною роллю повинен говорити, - з письменниками, суспільними діячами, вчителями («Слово, моя ти єдиная зброя!» Леся Українка). Говорити повинен той, кому є що сказати. Часто неможливість висловлювання через соціальні причини (цензуру, утиски) спричинює творчу кризу - «не маю, що сказати», і навпаки - мовчання як вияв зовнішнього протесту - «не хочу говорити» (писання творів у стіл):

Прости мені, мій змучений народе,

Що я мовчу. Дозволь мені мовчати

Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе

І тільки змії кубляться й сичать. (Л.Костенко)

Таке мовчання є знаковим, у суспільстві воно однозначно інтерпретується соціальний виступ: якщо мовчить той, хто не може мовчати, значить «не все так добре». Про абсурдність вимушеного мовчання говорять самі письменники:

Страшні слова, коли вони мовчать… (Л.Костенко)

Я заздрю всім, у кого є слова.

Немає в мене слів. Розстріляні до слова.

Мовчання тяжко душу залива.

Ословленість - дурна і випадкова. (І.Драч)

Із проблемою соціального мовлення тісно пов'язана проблема цензури. Фактично, існування цензури в суспільстві - це соціальне мовчання, створене штучно: письменник чи журналіст (громадянин) хоче і може говорити, має, що сказати, говорить - але мовчить. Як вже зазначали, «бунт людини починається з бунту мови, а придушення бунту мови - з цензури»[3, с.12].

Навіть вимушене соціальне мовчання, тобто мовчання суспільства, визначене соціальними умовами, не може тривати довго. Часто замовчування певних проблем призводить до перебудови самого суспільства, а не лише інформаційного дискурсу.

Мовчання в соціальному контексті є предметом негативної етичної оцінки, промовчати - позиція слабкої етики. Зазвичай, мовчання в соціальному контексті еквівалентне невиконанню морального обов'язку, оскільки мовчання як соціальну позицію розуміють як відсутність протесту проти утисків прав іншого: «Кругом неправда і неволя, народ засмучений мовчить…» (Т.Шевченко); «А тюрм! а люду! Що й лічить! Од молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!» (Т.Шевченко).

Сильна етика вимагає говоріння, мовного бунту. Такою є і українська культурна традиція - відповідальність перед суспільством, відповідальність за кожний свій соціальний виступ відчуває багато українських письменників, культурних діячів: «… Як мовчанням душу уяремлю, то який же в біса я поет.» (Л.Костенко). В.Стус зауважував: «Але як то калічить душу - коли ти бачиш і мовчиш»[4].

Говорити - виконати свій моральний обов'язок: «Давайте чесно, не кнопки ж ми й не педалі, що писав би Шевченко в тридцять третьому, в тридцять сьомому роках? Певно, побувавши в Кос - Аралі, побував би ще й на Соловках…» (Л.Костенко).

Справжня громадянська позиція виявляється у не - мовчанні, треба говорити, навіть якщо більшість мовчить:

Не мовчи, коли гордо пишаючись,

Велегласно брехня гомонить,

Коли, горем чужим утішаючись,

Зависть, наче оса та бринить,

І сичить клевета, мов гадюка в корчи, -

Не мовчи!

Говори, коли серце твоє підіймається

Нетерплячкою правди й добра,

Говори, хай слів твоїх розумних жахається

Слямазарність, бездарність стара,

Хоч би ушам глухим, до німої гори, -

Говори! (І.Франко)

Таким чином, соціальне мовчання є ознакою розвитку як суспільства, так і особистості зокрема. У відкритих, демократичних суспільствах, в яких цензури немає, або вона не превалює, соціальне мовчання неможливе. Соціальне мовчання стає показником відкритості суспільства, вказує на рівень розвитку демократії у суспільстві. Водночас соціальне мовчання є ознакою слабкої етичної позиції, що унеможливлює особистісне становлення і становлення громадянського суспільства.

Література

мовчання соціальний громадянський суспільство

1. Кондратенко Н.В. Питання у функції відповіді як комунікативна стратегія адресата в діалогічному мовленні // Актуальні проблеми металінгвістики. Черкаси, 2001. Ч. 1. С. 47-51.

2. Арутюнова Н.Д. Феномен молчания // Язык о языке. М., 2000. С. 417-436.

3. Арутюнова Н.Д. Наивные размышления о наивной картине языка // Язык о языке. М., 2000. С. 7-23.

4. Стус В. З таборового зошита // Стус В.Твори у 4-х томах. Т.4. С.500.

5. Горяинов В. Социальное молчание как концепция особового вида поведения // Социологические исследования. 2007. С. 143-147.

6. Орлик Б. Оманливе мовчання нації// http://www.pravda.com.ua/columns/2010/05/2/4997435/.

Размещено на Allbest.ru