Методологія швейцарської школи трансдисциплінарності у сучасному науковом дискурсі

Kushnir О. V.,

postgraduate student of the Department of Philosophy, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University (Chernivtsi, Ukraine),

The article deals with one of the dominant tendencies in Western European transdisciplinary study, presented by the methodology of social search in the development and practice of conducting “public forums ” on socially significant issues of the Center for Transdisciplinary Studies of the Swiss Academy of Sciences. The analysis of the identification of three stages of the study is carried out, each of which is related to the specificity of the issue and the potential for its solution and is the basis of the methodology of the multidisciplinary approach. The essence of the principles is defined: reduction of complexity achievement of efficiency through contextualization, achievement of integration in the process of open discussions, development of reflexiveness through recursivity, which are aimed at optimization of research. The methodological framework of transdisciplinary research is outlined and its main purpose is defined, the realization of which is possible only if specific requirements are met. The role of systemic, orientational and transformative types of knowledge, integrated in a single cognitive model of the project, is investigated. Two important factors are analyzed: recursion and contextualization, which depend on the effectiveness of each stage of the study and the entire study as a whole. The basic parameters of the research, developed by Swiss researchers, which also serve as theoretical tools for identifying transdisciplinarity based on four criteria, are considered: integration of disciplinary paradigms; joint research; attention to the problems of the living world; the search for the unity of knowledge. The peculiarities of involvement of social actors stakeholders concerned are identified.

Keywords: transdisciplinarity, methodology, integration, recursion, contextualization, principles of the methodology of transdisciplinary research, stages of research, systemic type of knowledge, orientational type of knowledge, transformative type of knowledge.

Постановка проблеми. Формування та розвиток трансдисциплінарності як нового типу інтеграції знання було детерміноване диференціацією науки, її зверненням до загальносоціальних норм і гуманістичних цінностей, а також можливістю взаємодії різних пізнавальних моделей і підходів у вирішенні складних соціально значущих проблем в сфері охорони здоров'я, екології, енергетики, освіти тощо. Основою трансдисциплінарності стали її можливості поєднувати когнітивні ресурси науки та знання соціальних акторів, сформовані на основі ціннісних установок, етичних регулятивів, приписів здорового глузду та практичної мудрості. На відміну від інших сучасних форм інтеграції знання, трансдисциплінарність орієнтована на контекстуалізацію, рефлексію, параметри соціальної прийнятності та формування «гібридних» форм дослідницьких колективів, які трансформовуватимуть принципи внутрішньонаукової експертизи та норми етичного забезпечення виробництва знання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методологічний напрям у сучасному трансдисциплінарному дискурсі найбільш повно представлений у рамках методологічної розробки соціальних проектів трансдисциплінарних досліджень в роботах К. Пола і Г Хадорн, а також М. Кістра, М. Россіні, Дж. Карон-Флінтерман, Я. Шмідта, Р. Шольца та інших. Потрібно зазначити дуже низький ступінь розробки проблеми вітчизняними науковцями. Серед українських дослідників простежується явна незацікавленість цією темою, відсутність ґрунтовних творів з даної проблематики.

Мета цієї статті визначити суть методологічного напряму в трансдисциплінарних дослідженнях, представленого у розробках Центру трансдисциплінарних досліджень Швейцарської академії наук.

Виклад основного матеріалу дослідження. У західноєвропейських трансдисциплінарних дослідженнях і методологічних напрацюваннях можна виділити два домінуючих напрями: онтогносеологічний і методологічний. Перший напрям представлено розробками Міжнародного центру трансдисциплінарних досліджень (CIRET, Париж, Франція) під керівництвом Б. Ніколеску. Другий методологією соціального пошуку в розробках і практиці проведення «громадських форумів» з соціально значущих проблем Центру трансдисциплінарних досліджень Швейцарської академії наук.

Центр трансдисциплінарних досліджень Швейцарської академії наук було засновано у 2000 році Швейцарським академічним товариством з досліджень навколишнього середовища і екології та Швейцарською академією наук. Теоретики швейцарської школи К. Пол і Г Хадорн у праці «Принципи проектування трансдисциплінарного дослідження» визначають трансдисциплінарність як форму інтеграції знання, орієнтовану на проблеми життєвого світу і яка передбачає відкритість наукової інформації широкій публіці [див.: 6].

Вказаний підхід вбачає необхідність застосування трансдисциплінарного дослідження в ситуаціях складних соціально значущих проблем, вирішення яких може здійснювати суттєвий вплив на суспільство в цілому або його окремі групи. Як стверджують вищевказані представник швейцарської школи, трансдисциплінарне дослідження дозволяє: зрозуміти складність проблеми; взяти до уваги різноманіття життєвого світу і науковий розгляд проблеми; об'єднати абстрактне і конкретне знання; розвити знання і діяльність, які передбачають досягнення загального блага [7, с. 112]. На відміну від французького центру трансдисциплінарних досліджень (СЖЕТ), який розробляє онтогносеологічний підхід, центр Швейцарської академії наук розвиває методологічний підхід. Методологія трансдисциплінарного дослідження заснована на ідентифікації трьох етапів, кожен з яких пов'язаний зі специфікою проблеми і потенціалом для її вирішення: 1) визначення і структурування проблеми; 2) аналіз проблеми; 3) реалізація результатів. Структурування процесу дослідження і розмежування кожного з етапів спрямоване на уточнення можливих стратегій, її опрацювання або висновку про нераціональність застосування методології трансдисциплінарного підходу в ряді випадків.

Також швейцарськими вченими розроблено ряд принципів, націлених на оптимізацію дослідження. Перший принцип зменшення складності передбачає виявлення необхідного знання і визначення залучених людей, з точки зору вирішення практично-орієнтованих проблем. Другий принцип досягнення ефективності через контекстуалізацію орієнтований на можливі соціальні імплікації проекту і його адаптацію для розуміння неспеціалістами. Третій принцип досягнення інтеграції в процесі відкритих дискусій передбачає сприйняття власної перспективи як однієї з можливих, а тому оцінку інших як потенційно прийнятних. Четвертий принцип розвиток рефлексивності через рекурсивність має на увазі визначення кожної фази дослідження як свого роду «експерименту реального світу», ресурс якого може бути використаний в подальшому аналізі, розгляді та структуруванні проблеми, а також при подальшому коригуванні вихідних пізнавальних установок з урахуванням комплексного характеру проблематики [6, с. 20-22].

Методологічні рамки трансдисциплінарного дослідження визначаються областю соціально важливої проблеми, щодо якої існує кілька підходів, які потребують узгодження стратегій і способів її розгляду для подальшого вирішення. Виходячи з цього, мета трансдисциплінарності полягає в розробці, розвитку емпіричних і практичних орієнтирів знання, спрямованих на вирішення, зменшення або запобігання проблем в різних сферах життєвого світу. Досягнення цієї мети передбачає ідентифікацію відповідної проблематики, врахування складності, різних перспектив взаємозв'язку абстрактного і локального знання, а також практик, спрямованих на досягнення загального блага. Увага до цих вимог також націлена на інтеграцію різних когнітивних і ціннісних перспектив за допомогою включення зацікавлених соціальних акторів в дослідження.

Результатом інтерференції ресурсів дисциплінарної сфери і локального знання соціальних акторів виступають дослідницькі моделі з колективним управлінням, при цьому передбачається, що дисциплінарна сфера сформована, як правило, різними і нерідко конкуруючими теоретичними підходами. Нагальна необхідність узгодження різних підходів і позицій в процесі дослідження стає більш очевидною з урахуванням установки на досягнення загального блага, виступає одночасно і в якості нормативного регулятива поводження з соціально важливими проблемами і у вирішенні конкретних ситуацій.

Структурування проблеми також передбачає відповіді на питання щодо: 1) генезису і формування проблемного поля, а також можливі інтерпретації його специфіки; 2) експлікації ціннісно-цільових детермінант і установок дослідження; 3) визначення практичних ресурсів, в якості яких можуть виступати як інституційні форми, так і нормативні чинники, спрямовані на трансформацію існуючих умов [6, с. 36].

Ще один істотний аспект пов'язаний з виявленням трьох типів знання системного, орієнтаційного та трансформативного, об'єднаних в єдиній пізнавальної моделі проекту.

Системне знання спрямоване на подолання труднощів, які виникають в умовах невизначеності, тобто ситуацій, коли брак знань про проблему або складності інтерпретації призводять до розходження оцінок, необхідних для діяльності. Невизначеність системних знань в трансдисциплінарності ініціює пошук нових шляхів, спрямованих на подолання ситуацій, які приводять у глухий кут під час дослідницького процесу. Орієнтаційне знання дозволяє визначити пріоритети дослідницького процесу, прийняти до уваги різноманіття соціальних цілей і позицій наукового дискурсу і співвіднести їх з установкою на досягнення загального блага. Трансформативне знання фокусується в першу чергу на етапі реалізації результатів.

Трансдисциплінарний підхід демонструє взаємну залежність вище означених форм знання, виходячи з якої визначається потреба в когнітивних ресурсах і з'ясовуються важливі соціальні практики.

Ефективність кожного етапу дослідження і всього дослідження в цілому пов'язана з урахуванням двох важливих чинників: рекурсії і контекстуалізаціі. Рекурсія на кожному етапі дослідження є способом перевірки базових припущень і модифікації всього дослідження в цілому на основі аналізу критичних оцінок учасників проекту, при утриманні інтенцій на зменшення складності ідентифікованої і структурованої проблеми [6, с. 43].

Контекстуальна рамка трансдисциплінарного дослідження сформована дисциплінарним і позадисциплінарним знанням, яке в єдиній перспективі утримує прагматичні, когнітивні, цільові та ціннісні параметри. Особливу увагу контекстуальній ідентифікації проблеми приділяє X. Новотні в рамках концепції «другого типу» виробництва знання. З її точки зору, контекстуалізація не тільки фактор формування трансдисциплінарних досліджень, а й індикатор переходу до нового типу науки, який змушує переосмислити її традиційну дисциплінарноорганізовану структуру [див.: 5].

Контекстуалізація в трансдисциплінарному дослідженні передбачає: 1) виявлення зв'язку проблематики з дисциплінарним знанням; 2) пошук релевантних досліджень. З огляду на те, що трансдисциплінарність характерна для нових методів дослідження, вирішення другого завдання може зіткнутися з труднощами. Більше того, існують об'єктивні складності ідентифікації досліджень як трансдисциплінарних, оскільки автори наукових публікацій не завжди достатньо відображають інформацію про методологію дослідження, фокусуючись переважно на отриманих результатах [6, с. 45-47].

Базові параметри досліджень, розроблені швейцарськими дослідниками, виступають також теоретичними інструментами ідентіфікаціі трансдисциплінарності на основі чотирьох критеріїв: інтеграція дисциплінарних парадигм; спільне дослідження; увага до проблем життєвого світу; пошук єдності знання [6, с. 70].

Першу групу складають підходи, в яких трансдисциплінарність доповнює трактування міждисциплінарності участю представників суспільства. Наприклад, Р. Лоуренс, розглядаючи дисциплінарну організацію науки, яка склалася на сьогоднішній день, пов'язує міждисциплінарність з поєднанням дисциплінарних моделей знання, що утримують встановлені концепції і методи. У той же час трансдисциплінарність передбачає синтез дисциплінарного знання з ноу-хау непрофесіоналів. В результаті виникає знання, що сприяє «розширенню уявлення про суб'єкта і розвитку нових теорій. Трансдисциплінарність шлях досягнення інноваційних цілей, кращого розуміння і синергії нових методів» [3, с. 488-489].

Другий варіант розуміння трансдисциплінарності звертається до специфіки проблеми, яка виникає в сфері життєвого світу, і потім ініціює наукові пошуки для її вирішення. Прикладом такого підходу може слугувати позиція Кеттер і Бальсігер. «Як тільки дана проблема виникає за межами наукового контексту і потребує вирішення у формі об'єднання вчених і практиків, термінологічно доречним є використання терміну трансдисциплінарність» [2, с. 102].

Третій підхід трактування трансдисциплінарності пов'язаний зі спробою переосмислення дисциплінарної організації знання і затвердження моделей, що відповідають оцінці та аналізу проблем життєвого світу. Наприклад, Міттельштасс розмірковує про асиметрію в пізнанні комплексних проблем, перш за все пов'язаних з навколишнім середовищем, енергетикою і здоров'ям. Можливості подолання спеціалізації і диференціаціі наукового знання він бачить в науковому мисленні в рамках трансдисциплінарного підходу, що дає потенціал для розвитку інтегративної ідеї знання, в якій єдність знання зумовлено не єдністю комплексу теоретичного знання, а спільністю на рівні дослідницьких програм [див.: 4].

Четвертий підхід до феномену трансдисциплінарності також мотивований зв'язком з проблемами життєвого світу і рухається до пошуку фундаментальних структур знань, які об'єднують різні проблеми і дисципліни з метою розширення потенціалу використовуваних методів. Варіантом такого підходу може служити ідея посередницької ролі трансдисциплінарності, яка включає: 1) визначення складності дослідницьких об'єктів і проблем; 2) визначення епістемологічних позицій; 3) вибір операціональних концептів; 4) детальну розробку дослідницьких стратегій; 5) поєднання дослідницьких методів і 6) створення пояснюючих теоретичних структур [1, с. 475].

Висновки

Методологічний напрям є одним з домінуючих у західноєвропейських трансдисциплінарних дослідженнях. Він представлений у розробках Центру трансдисциплінарних досліджень Швейцарської академії наук. Представники даного підходу визначають трансдисциплінарність як форму інтеграції знання, орієнтовану на проблеми життєвого світу і яка передбачає відкритість наукової інформації широкій публіці. На відміну від французького центру трансдисциплінарних досліджень (СЖЕТ), який розробляє онтогносеологічний підхід, центр Швейцарської академії наук розвиває методологічний, в основі якого лежать наступні принципи: зменшення складності, досягнення ефективності через контекстуалізацію, досягнення інтеграції в процесі відкритих дискусій, розвиток рефлексивності через рекурсивність. Основна мета трансдисциплінарного дослідження, на думку швейцарських теоретиків, реалізується шляхом ідентифікації відповідної проблематики, врахування складності, різних перспектив взаємозв'язку абстрактного і локального знання, а також практик, спрямованих на досягнення загального блага та інтеграції різних когнітивних і ціннісних перспектив за допомогою включення зацікавлених соціальних акторів в дослідження. Евристичність методологічних розробок Швейцарської школи демонструє більш, ніж десятирічний досвід реалізації трансдисциплінарних проектів в забезпеченні сталого розвитку.

Список використаних джерел

1. Depres C., Brais N., Avellan S. Colloborative planning for retrofitting suburbs: Transdisciplinarity and intersubjectivity in action. Futures. 2004. Vol. 36, №4. P.471-486.

2. Kotter R., Balsiger P.W. Interdisciplinarity and transdisciplinarity. A constant challenge to the sciences. Issues in integrative studies. 1999. №17. P.87-120.

3. Lawrence R.J. Housing and health: from interdisciplinary principles to transdisciplinary research and practice. Futures. 2004. Vol.36, №4. P.487-502.

4. Mittelstrass J. Enzyklopдdie philosjphie und Wissenschaftstheorie. 4 Vols. Stuttgart: MetZler, l996. 329 p.

5. Nowotny H. Real science is excellent science how to interpret postacademic science, Mode 2 and the ERC.

Journal of science communication. 2006. Vol.5, №4. P.1-3.

6. Pohl C., Hirsch Hadorn G. Methodological challenges of transdisciplinary research. Natures Sciences Sociйtйs.

2008. VoI.6, №1. Р.Ш-121.

7. Pohl C., Hirsch Hadorn G. Principles for Designing Transdisciplinary Research proposed by the Swiss Academies of Arts and Sciences. Miinchen: oekom verlag,

2007. 124 p.

References

1. Depres C., Brais N., Avellan S. (2004). Colloborative planning for retrofitting suburbs: Transdisciplinarity and intersubjectivity in action. Futures, 36 (4), 471-486 [in English].

2. Kotter R., Balsiger P.W. (1999). Interdisciplinarity and transdisciplinarity. A constant challenge to the sciences. Issues in integrative studies, 17, 87-120 [in English].

3. Lawrence R.J. (2004). Housing and health: from interdisciplinary principles to transdisciplinary research and practice. Futures, 36 (4), 487-502 [in English].

4. Mittelstrass J. (1996).Enzyklopadie philosjphie und wissenschaftstheorie. 4 Vols. Stuttgart: Metzler [in English].

5. Nowotny H. (2006). Real science is excellent science how to interpret postacademic science, Mode 2 and the ERC. Journal of science communication, 5 (4), 1-3 [in English].

6. Pohl, C., & Hadorn, H.G. (2007). Principles for Designing Transdisciplinary Research proposed by the Swiss Academies of Arts and Sciences. Miinchen: oekom verlag [in English].

7. Pohl, C., Hadorn, H.G. (2008). Methodological challenges of transdisciplinary research. Natures Sciences Sociйtйs, 6 (1), 111-121 [in English].

Размещено на Allbest.ru