Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Соціальна структура суспільства



1. Поняття соціальної структури суспільства та її основні елементи

Суспільство нагадує складний механізм, складений з багатьох сотень і навіть тисяч деталей. Кожна з них має свої розміри, виконує лише властиві їй функції. Всі ці деталі -- а це різні соціальні спільноти і групи - відіграють неоднакову роль у суспільному житті.

Проблема будови суспільства як соціальної системи завжди була однією з центральних у соціології. Так, ще О. Конт, окреслюючи предмет дослідження своєї соціальної статики визначив, що вона -- це соціальна анатомія, що вивчає будову соціального організму, котрий складається з великої кількості соціальних елементів.

Що ж є складовими суспільства як соціальної системи? Зрозуміло, що первинною одиницею будь-якої соціальної системи є індивід. Він, будучи істотою соціальною, перебуває у тісному взаємозв'язку з іншими індивідами, утворює з ними різні соціальні групи та соціальні спільності, що теж є складовими суспільства. Будову ж будь-якої соціальної системи, у тому числі й суспільства, доповнюють соціальні зв'язки, соціальні відносини та соціальні інститути. Таким чином, можна дати таке визначення соціальній структурі суспільства.

Соціальна структура суспільства -- це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою соціальних груп, спільностей та інститутів, пов'язаних між собою відносно сталими відносинами.

Отже, соціальна структура суспільства являє собою будову цієї соціальної системи, визначає характер взаємозв'язків і взаємовідносин між її складовими частинами.

Сутність соціальної структури суспільства найбільш повно виражається у її загальних рисах, до яких можна віднести:

· * багатоманітність соціальних елементів, що утворюють соціальну структуру суспільства (соціальний інститут, соціальна група, соціальна спільність тощо);

· * різний ступінь впливу кожного складового елемента соціальної структури суспільства на соціальні процеси і явища, відмінність їхніх соціальних ролей;

· * наявність відносно стабільних зв'язків між складовими елементами соціальної структури суспільства, взаємозалежність останніх. Це означає, що жоден елемент соціальної структури не може існувати в суспільстві автономно. В будь-якому випадку він поєднаний соціальним зв'язком з іншими структурними підрозділами суспільства. У цьому випадку є цікавою історія про Робінзона Крузо, який навіть опинившись на безлюдному острові, перебував у тісному зв'язку з суспільством (користувався речами, що виготовили інші люди, займався тими ж видами занять, що і в Англії -- облаштовував власну оселю, вирощував сільськогосподарські культури, молився Господові тощо);

· взаємопроникність елементів, що забезпечує цілісність соціальної структури, тобто одні й ті ж соціальні суб'єкти можуть бути частинами різних складових одиниць суспільства. Наприклад, одна і та ж особистість може бути включена до різних соціальних груп та спільностей;

· багатофункціональність і стабільність -- кожен елемент соціальної структури суспільства виконує свої специфічні функції, які є відмінними від ролей інших соціальних елементів, що й передбачає значну кількість соціальних функцій суспільства. У зв'язку з вищесказаним можна зробити висновок, що основними складовими суспільства є соціальні спільності, оскільки їх вплив на соціальні процеси є незрівнянно більший ніж участь окремої особистості. Що стосується соціальних організацій та соціальних інститутів, то вони формуються у результаті діяльності і взаємодії соціальних спільностей та груп, є похідними від них^*1. Важливим елементом соціальної структури суспільства є також соціальні групи.

Ряд сучасних українських соціологів, зокрема, В. Городяненко, навпаки, вважають провідним елементом соціальної структури суспільства соціальні інститути -- економіка, політика, наука, освіта, сім'я, оскільки саме вони зберігають і підтримують існуючі в суспільстві соціальні зв'язки і відносини.}

Таким чином, соціальна структура суспільства має два основних компонента: наявність складових елементів та соціальних зв'язків, що виникають між цими елементами.

Більшість сучасних соціологів у структурі суспільства виділяє ряд окремих підструктур, які і є основними складовими елементами суспільства. Проте ці підструктури є лише відносно незалежними між собою, оскільки як і всі соціальні елементи -- складові суспільства - пов'язані між собою відносно стабільними соціальними зв'язками. Підструктури суспільства ґрунтуються на основних формах соціальних спільнот, що діють в суспільстві, і це також наштовхує на думку, що провідними складовими елементами соціальної структури суспільства є саме соціальні спільноти.

Отже, основними підструктурами (елементами) суспільства є:

* соціально-етнічна структура;

* соціально-демографічна структура;

* соціально-професійна структура;

* соціально-класова структура;

* соціально-територіальна структура.

Кожна із названих підструктур характеризується найперше тим, що включає до свого складу відповідні спільності. З іншого боку, кожна підструктура має усі ті самі складові частини, ознаки і характеристики, що й соціальна структура суспільства загалом.

Тобто, усі елементи в соціальних підструктурах так само пов'язані між собою стабільно діючими соціальними зв'язками і відносинами. Потрібно нагадати, що стосунки між усіма суб'єктами соціального життя ґрунтуються на певних цінностях та правилах поведінки (соціальних нормах), що є характерними для даного типу суспільства і відрізняють його від інших. Тому слід зауважити, що соціальні норми, власне як і соціальний контроль, є опорою для соціальної структури суспільства, оскільки вони впливають на характер соціальних зв'язків і відносин, що діють в соціальній структурі суспільства. Важливо також зазначити, що на зв'язки і відносини між складовими соціальної структури суспільства впливають також і соціальні статуси та ролі, мова про які піде далі, тож і вони є підґрунтям соціальної структури суспільства. Тому, загальну схему соціальної структури можна зобразити приблизно так, як показано на рис.

Рис. 1. Соціальна структура суспільства

Складність побудови соціальної структури полягає ще й в тому, що у суспільстві є відносини соціальної рівності і нерівності. Типовий приклад -- пересічний службовець чи студент прирівнюються законом України за своїми конституційними правами до Президента України, адже Конституція нашої держави передбачає рівність громадян. Разом з тим, абсолютно зрозуміло, що за правами і пільгами ці категорії громадян значно відрізняються між собою. Соціальні ролі і статуси, соціальна рівність і нерівність -- питання, що є предметом розгляду наступних підрозділів даної теми.

Соціальна згуртованість як спільна відповідальність

Здатність суспільства забезпечити загальний добробут повинна розглядатися як відповідальність для всіх компонентів суспільства. Протягом XX в. часто вважалося, що відповідальність за загальний добробут лежить на державі ("держава загального добробуту") ("Welfare State"), в той час як відповідальність за економічний розвиток покладена на ділові кола. Економічні проблеми, що з'явилися в останні десятиліття, і глобалізація економіки показали, що подібна модель вже недостатня і що загальний добробут повинно бути метою, розділяється всіма членами суспільства ("суспільство загального добробуту") ("society"), а саме держави, підприємств і громадян. Такий новий підхід не означає, що держава повинна відмовитися від своїх зобов'язань, а увазі пошук більш різноманітних форм діяльності із залученням нових партнерів.

1. Уточнення і підтвердження найважливішої ролі держави та інших публічних органів. В епоху, коли широко обговорюється сама роль держави, необхідно уточнити і підтвердити найважливішу відповідальність урядів у сфері соціальної політики.

По-перше, держава виступає як гарант прав людини та демократії.

По-друге, держава відновлює достатній рівень рівності в розподілі багатств через такі механізми, як перерозподіл податкових зборів і соціальне забезпечення. Системи соціального забезпечення є одним з найсильніших виразів соціальної солідарності на державному рівні. Створення або підтримка добре розвиненої системи соціального забезпечення, заснованої на солідарності, розглядається як один з основних засобів розвитку соціальної згуртованості. Стратегія соціальної згуртованості повинна, таким чином, мати як першочергове мети зміцнення довгострокових систем соціального забезпечення, особливо зараз, коли виникають численні запитання щодо розвитку та фінансування таких систем в майбутньому.

По-третє, роль держави полягає в тому, щоб захищати вразливі групи, яким загрожує соціальне відторгнення. Отже, системи соціального захисту не обмежуються соціальним забезпеченням - яке створене для того, щоб захищати всіх членів суспільства від ризиків повсякденному житті - але подразумевают також надання соціальних послуг для всіх і соціальної допомоги тим особам, які перебувають у вкрай скрутному становищі.

І хоча така відповідальність держави як і раніше має найважливіше значення, підхід до виконання цих обов'язків змінюється.

У багатьох країнах намічається тенденція по наближенню соціальних послуг до користувачів шляхом передачі відповідальності за це місцевим і регіональним органам влади. Крім того, уряди все більше переконані в тому, що найлегше забезпечити доступ до соціальних прав можна через роботу в партнерстві з громадянським суспільством, для того щоб виконати спільні завдання у сфері соціальної згуртованості. Давня традиція діалогу з соціальними партнерами повинна бути збережена і адаптована до розвитку ситуації. Більш новим явищем є посилення партнерства між урядами та неурядовими організаціями у сфері соціальних проблем. Виявляючи нові соціальні потреби і знаходячи па них відповідь, науково-виробничі об'єднання можуть часто грати цінну додаткову роль поряд з офіційними органами, забезпечуючи доступ до соціальних прав для найуразливіших членів суспільства.

Ці зміни концепцій і методів управління справами суспільства подразумевают відмова від ідеї "всюдисущого держави" та прийняття нових концепцій партнерства або управління суспільними справами у формі контракту між громадянами і державою. Однак при цьому необхідно визначити етичні принципи, для того щоб стежити за тим, щоб таке партнерство дійсно сприяло соціальної згуртованості.

2. Інтеграція соціального виміру в економічну сферу. Економічне зростання сприяє соціальної згуртованості. Однак економічний розвиток повинен розглядатися насамперед як засіб досягнення "розвитку людини". Виходячи з цього, міжнародне співтовариство прийняло на себе зобов'язання викорінити бідність і забезпечити сталий розвиток. Однак після саміту в Йоганнесбурзі міжнародне співтовариство все більш усвідомлює, що сталий економічний розвиток залежить також від стійкого соціального розвитку і навколишнього середовища. Саме тому економічна політика та соціальна політика повинні бути пов'язані тісніше, ніж це було досі.

Найважливіше значення для створення стабільних умов, необхідних для росту, грає здорова макроекономічна політика. Однак така політика не може керуватися виключно ринковими механізмами, інакше виникає ризик збитків у зв'язку з негативними соціальними наслідками. Ринкова економіка породжує, як і будь-яка інша економічна система, нерівність фінансових коштів і фінансового становища, і в даний час в багатьох європейських країнах така нерівність зростає. Населення буде терпіти такі відмінності до тих пір, поки і воно буде відчувати, що може розраховувати на рівність можливостей для поліпшення своєї долі. Однак якщо такі відмінності стають занадто явними, і особливо якщо ті, хто перебуває у скрутному становищі, вважають, що вони не можуть сподіватися на краще, що потрапили в пастку бідності та соціального відторгнення, якщо вони втратили інтерес до суспільства, яке нічого не може їм запропонувати, то тоді соціально-економічні відмінності можуть серйозно підірвати соціальну згуртованість.

В умовах економіки, яка стає все більш глобальною, всі країни - і особливо ті, які знаходяться на етапі макроекономічної стабілізації - можуть відчувати тиск, який змушує їх знизити рівень соціального захисту. І хоча такий тиск може бути економічно виправданим, не слід забувати, що витрати па соціальні цілі, що створюють фундамент для стабільного і міцного суспільства, є виправданим капіталовкладенням в майбутню економічну життєздатність, а не тільки непомірним навантаженням для економіки.

Соціальна згуртованість також сприяє економічному розвитку. Стабільне суспільство забезпечує сприятливі умови для економічної діяльності. Ринкова економіка потребує людей, у яких є кошти на витрати; бідність не може дати міцної основи для економічного розвитку. Іншими словами, те, що добре для соціальної згуртованості, також добре і для бізнесу.

Право на працю є найважливішим із правами людини і ключовим елементом громадянськості. Доступ до загальної зайнятості і розвиток гідних робочих місць - важливі фактори в боротьбі з бідністю і відторгненням. Слід зазначити, що системи соціального захисту, крім своєї класичної ролі компенсації доходів, нині намагаються надати допомогу якомога більшій кількості людей в тому, щоб перейти зі стану пасивної соціальної залежності до активної участі в економічних процесах. В економіці, яка заснована на знаннях, вкладення в розвиток людських ресурсів є одним із ключових факторів вкладень у майбутнє економічне зростання. Однак поширення короткострокових і негарантованих трудових робочих місць не буде сприяти соціальній згуртованості, якщо це призводить до соціального відторгнення.

В даний час ключовим питанням постіндустріальних суспільств все більше стає соціальна відповідальність учасників економічної діяльності. Відзначається інтерес до питання соціальної відповідальності бізнесу та розробляється ряд засобів для того, щоб реалізувати таку відповідальність на практиці. Важливо розвивати методи та інструменти оцінки впливу економічної діяльності на соціальну згуртованість, а також юридичні та фінансові інструменти визнання та заохочування соціального внеску (спеціальне маркування, податкові пільги і т.д.).

Ми присутні також при зростаючому прагненні з боку громадян сприяти новим формам економічної діяльності, які вписуються в цілі соціальної згуртованості через наявні в їхньому розпорядженні засоби, зокрема через споживання і при використанні своїх накопичень.

З урахуванням сказаного вище, проблема полягає в тому, щоб знайти кошти контролю над тим, щоб ринкова економіка сприяла соціальної згуртованості і не відторгала тих, хто представляє для ніс менше інтересу як споживачі. Це - життєво важливе питання в той період, коли все більше ключових областей, в тому числі в деяких випадках і основні послуги - які раніше були публічними, а тепер приватизованими, - регулюються законами ринку.

3. Розробка нових етичних принципів соціальної відповідальності. Товариство є згуртованим тоді, коли його члени приймають на себе взаємну відповідальність. Цінності існуючого в Європі суспільства не завжди відповідають такому підходу. Так, приділення виняткової уваги правам громадян не може бути достатньою підставою для того, щоб побудувати соціальну згуртованість. Права громадян краще захищені в тих суспільствах, де громадяни усвідомлюють свою відповідальність, з одного боку, щодо прав, а з іншого боку - за загальний добробут. Крім цього в ринковій економіці па перше місце висувається конкуренція, що може мати негативні наслідки для соціальних аспектів співпраці. Якщо виняткову увагу приділяється економічним цінностям, то люди висувають на перше місце свої власні інтереси, а не інтереси і потреби інших людей; в результаті цього такі найважливіші для соціальної згуртованості цінності, як довіра і солідарність, більше не передаються іншим людям.

Кожен може зіграти свою роль в розвитку почуття взаємної відповідальності і взаємозалежності, які необхідні і соціальної згуртованості. Потрібно, щоб організації громадянського суспільства, освітня система і батьки розвивали і здійснювали нові підходи до активної громадянськості. Так, наприклад, в процесі виховання своїх дітей батьки повинні передати їм почуття соціальної відповідальності і самі слідувати цим принципам у своїй родині. Ділові кола і засоби масової інформації (ЗМІ) повинні усвідомити свою відповідальність щодо соціальних наслідків своєї діяльності. Банки і фінансові інститути повинні звертати особливу увагу па етичні наслідки капіталовкладень.

Мова йде про те, щоб повернути сенс поняттю суспільства, почуттю приналежності, співучасті, які дозволять досягти загальних соціальних цілей. Це досить важко зробити в рамках такої культури, де настільки велике значення надається особистому розвитку і в якій економічні і споживчі цінності, широко розповсюджувані деякими ЗМІ, підривають ширшу концепцію солідарності. Завдяки своїй стратегії соціальної згуртованості Рада Європи намагається внести свій внесок у роздуми над цими проблемами.

4. Підтримка сім'ї та заохочення сімейної солідарності. Люди розкриваються повністю насамперед у відносинах з іншими людьми. Тому стратегія соціальної згуртованості, притому, що вона повинна поважати незалежність приватного життя і громадянського суспільства, одночасно повинна прагнути підтримати сім'ї та інші мережі і відносини, які об'єднують людей в більш широке коло солідарності.

Перший досвід і перші уроки солідарності даються саме в сім'ї. Сім'я відіграє ключову роль у підготовці дітей до життя в суспільстві. У міру того як росте залежність літніх людей, діти часто повинні надавати їм допомогу. Сім'я є також останнім притулком в плані соціального захисту у важкі періоди. Зміна цінностей і поведінки виражається у величезній різноманітності схем сімейних відносин у порівнянні з минулим, але це жодною мірою не знижує соціальної ролі сім'ї, бо ця роль є настільки ж необхідною, як і в минулому. У складному і розвивається суспільстві потрібно надавати сім'ям допомогу у здійсненні їх функцій: батьки, зокрема, потребують допомоги для того, щоб врівноважити негативні соціальні та економічні чинники, примирити вимоги професійного життя та сімейної, а також зуміти адаптуватися до такої ситуації, коли діти як особистості розглядаються в якості носіїв власних прав.

Товариство несе особливу відповідальність по відношенні до тих, хто з тієї пли іншої причини не може розраховувати на підтримку і захист з боку сім'ї або який-небудь іншій соціальній мережі. Особливу увагу необхідно приділяти прав і гідності дітей або літніх людей, що вимагають догляду. Все меншу роль відіграють традиційні форми відходу в спеціалізованих установах, і тому необхідно в міру можливості розробляти альтернативні методи догляду.

5. Сприяння участі громадянського суспільства. Люди є учасниками численних інших мереж та інститутів, які сприяють згуртуванню суспільства. Незважаючи на зниження рівня участі у груповій діяльності, політичні партії, профспілки та релігійні організації як і раніше залучають широкі верстви населення до участі в соціальних мережах. Благодійні, спортивні та культурні асоціації, а також організації, що займаються дітьми та підлітками, відіграють особливо важливу роль у будівництві соціальної згуртованості і об'єднують дуже багатьох добровольців для участі в соціально корисної діяльності. Урядам слід створювати сприятливий клімат для заохочення цих організацій і проведення таких заходів, залучаючи при цьому таких партнерів, які можуть ефективно брати участь у програмах, спрямованих на підвищення рівня соціальної згуртованості і здійснюваних під егідою держави.

Необхідно визнати неурядові організації та отримати допомогу, для того щоб сприяти цим організаціям в більш активній роботі по зміцненню соціальної згуртованості.

2. Соціальні цінності. Різноманітність і рівність

Кожна людина -- як літера в алфавіті: щоб утворити слово, потрібно злитися з іншими.

Осип Мандельштам, російський митець-модерніст єврейського походження

Соціальні цінності

Цінності, узагальнено кажучи, -- це абстрактні поняття (а не ситуативно-конкретні), які вказують на те, що суспільство вважає добрим, правильним і порядним. Вони не тільки фіксують певні переконання з приводу сенсу життя, а й визначають шляхи та засоби, якими його можна зреалізувати.

Цінності -- це загальновизнані переконання щодо цілей, до яких соціальна спільнота і кожен її член повинні прагнути, якими вони керуються у своєму повсякденному житті.

Оскільки цінності є ідеалами (ідеал від грец. ідеа -- образ, ідея), що формують базові орієнтири людини в навколишньому світі, то їх неможливо завчити (як, наприклад, правила дорожнього руху, етикету або правила поведінки в школі), їх потрібно усвідомити і внутрішньо прийняти.

Як же цінності виявляються в практичному житті звичайної людини?

У повсякденному рутинному житті люди не часто замислюються про ідеали та інші високі матерії, діючи так би мовити, «на автоматі». Однак, коли особі доводиться робити життєвий вибір, виникає конфлікт -- ціннісне мислення актуалізується. Людина вирішує, яка модель поведінки є для неї бажанішою, прийнятнішою. Зробивши вибір, людина визначає загальну лінію своєї подальшої буденної поведінки. Це стосується не тільки життя окремих осіб. Норми існування суспільства, його закони, правила, порядок функціонування політичних, економічних, освітніх інститутів -- усе це є конкретним втіленням чинних у суспільстві цінностей.

Якщо у феодальному суспільстві цінувалася знатність походження, релігійність, лицарська честь і шляхетність, то в сучасному суспільстві домінує зовсім інша система цінностей -- свобода, незалежність і гідність особистості, визнання суспільством прав людини, свобода підприємницької діяльності, недоторканість приватної власності, освіта тощо.

Виконайте в команді

Поміркуйте і обговоріть: 1. Чи можна схарактеризувати Революцію Гідності як ситуацію ціннісного вибору українського суспільства? 2. Чи траплялася у вашому житті ситуація ціннісного вибору? 3. Наведіть приклади, коли герой літературного твору опиняється в ситуації ціннісного вибору.

Отже, цінності -- це своєрідні духовні регулятори суспільного життя, які визначають стратегічну спрямованість діяльності суспільства та його членів. А для того щоб урегульовувати поведінку людей у конкретних життєвих ситуаціях, суспільство виробляє норми поведінки, які тісно пов'язані з цінностями, обумовлені й обґрунтовані ними. Скажімо, християнська норма-заповідь «Не убий» обґрунтована християнською цінністю любові до ближніх. Однією з найважливіших ознак соціальної норми є її імперативність (наказовість), котра виявляється в тому, що поведінка, яка не відповідає нормі, спричиняє негативну реакцію інших людей.

Ґендерна, етнічна та конфесійна різноманітність

Якість будь-якого суспільства насамперед залежить від спроможності людей співіснувати, від того, чи поважають і підтримують вони одне одного, чи об'єднують свої зусилля в ім'я загального добра. Однак досягнення згоди в суспільстві -- справа непроста, адже воно складається з численних груп, які різняться своїми цінностями, нормами та правилами поведінки. Доволі часто причиною соціальних конфліктів стає ґендерна, етнічна та конфесійна різноманітність.

Ґендер (англ. «стать») -- це термін, уведений для позначення соціальних наслідків біологічного поділу на статі.

Якщо стать -- це біологічна характеристика людини, то ґендер -- це закріплені в суспільній свідомості соціальні характеристики статі, які диктують, що належить і не належить робити чоловікам та жінкам, які ролі зобов'язані виконувати в суспільстві чоловіки й жінки, які смисли суспільство вкладає в поняття «мужність» та «жіночність».

Практичне завдання

Розділіть аркуш на дві колонки. Запишіть якості і функції, які традиційно вважають чоловічими, і ті, що їх традиційно вважають жіночими.

Які з них можна пояснити статевими відмінностями, а які -- ґендерними?

Звичайно, заперечувати біологічну відмінність між статями було б нерозумно. Питання полягає в її соціальних наслідках. Чи справді анатомія є долею, і яка ця доля? Що тут на роду написано, а що залежить від конкретних історичних обставин і від тих смислів, які суспільство вкладає в поняття статі?

Варто знати

Софія Василівна Ковалевська (1850--1891) -- письменниця і науковець, походить з білоруської шляхти. Стала першою жінкою, яка отримала звання професора математики в Європі. Щоб жити самостійно і навчатися, восени 1868 року Софія Василівна уклала фіктивний шлюб із Володимиром Ковалевським. У тодішній Російській імперії до вищої ніколи жінок не брали. Тому подружжя Ковалевських виїхало за кордон, де вона навчалася в Гейдельберзькому та Берлінському університетах. Захистила дисертацію. Повернулася до Росії, але посісти посаду викладача математики у вищій школі вона не могла, бо це було жінкам категорично заборонено. Тоді вона виїхала до Берліна, а потім у Париж. Лише у 1884 році її взяли на посаду приват-доцента, а згодом професора у Стокгольмському університеті.

Упродовж більшої частини історії людства жінки відігравали у суспільстві підлеглу роль. Жінка не могла самостійно розпоряджатися своєю долею, здобувати освіту, володіти майном, заробляти гроші й була приречена бути «при мужчині»: спершу як чиясь донька, потім -- як чиясь дружина і, врешті-решт, -- як чиясь матір. Суспільна свідомість приписувала чоловікам і жінкам певні властивості особистості та стиль поведінки. Чоловікам -- активно-творчі характеристики, такі як активність, домінування, упевненість у собі, агресивність, логічне мислення, здатність до лідерства, а жінкам -- пасивно-експресивні, такі як залежність, дбайливість, тривожність, низька самооцінка, емоційність.

Такі ідеї все ще продовжують існувати. Навіть у сучасному суспільстві дуже часто вважають, що жінка має реалізовуватися в мікросередовищі (сім'я, побут), а чоловік -- у макросередовищі (робота, політика, наука). Суспільна думка орієнтує чоловіків і жінок на різні життєві стратегії, а також пропонує різні шляхи і способи самореалізації, а це визначає нерівноцінні соціальні позиції чоловіків і жінок, спонукаючи їх вибудовувати не рівноправні стосунки, а такі, за яких чоловік володіє вищим суспільним статусом, виконує роль лідера і займає панівну позицію. Водночас нерідко засуджують поведінку чоловіків, які вибирають для себе соціальні ролі, віднесені суспільною свідомістю до «жіночої сфери», такі як догляд за дітьми, приготування їжі, домоводство, дизайн одягу і житла тощо. Насправді жодних об'єктивних підстав для підлеглого становища жінок, як і для поділу соціальних ролей на виключно «чоловічі» або «жіночі», не існує.

Відчуття людьми власної етнічної належності, культурної унікальності незнищенне: ні класова, ні професійна, ані жодна інша соціальна належність не спроможна витіснити зі свідомості людини уявлення про особливість і цінність власного етносу. Ми є свідками того, як відшукують своє національне коріння, відроджують культуру і прагнуть до політичного самовизначення такі народи, як валлійці та шотландці у Великій Британії; корсиканці та бретонці у Франції; баски й каталонці в Іспанії та інші.

У сучасному світі майже не існує моноетнічних держав, громадяни яких були б представниками лише одного етносу. Зазвичай, у кожній країні є більша або менша кількість різних етнічних груп.

Етнічна група -- це частина ширшого суспільства, члени якої вважають (або інші так вважають щодо них), що спільним для них усіх є їхнє походження, культура і що вони беруть участь у спільній діяльності.

Є такі основні критерї етнічної групи:

-- решта суспільства вважає цю групу відмінною від інших за певне поєднання таких рис, як мова, релігія, раса, батьківщина предків і пов'язана з нею культура;

-- члени групи також вважають себе відмінними від інших;

-- вони беруть участь у спільній діяльності на засадах їх (реального або міфічного) спільного походження і спільної культури.

Конфлікти на етнічному ґрунті зумовлені тим, що в кожної етнічної групи є свої міфи, символи, традиції, пов'язані зі сприйманням як своєї, так і інших народностей. Тому всі, хто усвідомлює свою культурну та історичну спільність і відмінність від інших народів, прагнуть об'єднатися на своїй території у власній державі. Для вимірювання міжетнічних установок використовують т. зв. «шкалу Богардуса», згідно з якою з'ясовують готовність респондента прийняти представника іншої національності як: а) громадянина держави, б) ділового партнера, в) сусіда, г) друга, д) члена родини (чоловіка доньки, дружину сина).

Істотну роль у виникненні конфліктів можуть відігравати й економічні чинники. Якщо існує вагома відмінність у матеріальному становищі представників різних етнічних груп, то вони консолідуються в боротьбі за перерозподіл ресурсів. Ще одним чинником поділу суспільства на групи є релігія. Кожна релігійна система має подібність з іншими, що полягає у вірі в Бога, необхідності дотримувати релігійних обрядів та відповідних правил поведінки і передбачає об'єднання вірян у громади, церкви, секти. Під Церквою у цьому випадку мають на увазі не споруду, а спільноту християн усього світу або якогось конкретного суспільства. У рамках єдиної Християнської Церкви розрізняють різні конфесії (лат. confessio -- визнання). Наприклад, православна, католицька, протестантська та ін.

Релігія виконує водночас інтеграційну та дезінтеграційну функції. З одного боку, згуртовує одновірців у межах певного суспільства, включаючи їх в особливу систему взаємин наддержавного рівня. А з другого -- розділяє та протиставляє одне одному послідовників різних релігій і конфесій. Звичайно, гасло «Одна держава -- одна Церква» може видаватися бажаним для консолідації суспільства. Однак у сучасному світі воно є майже недосяжним.

Поміркуйте разом

Як ви гадаєте, чи в сучасному світі можливо забезпечити ситуацію, коли всі члени суспільства були б вірними однієї Церкви?

Рівність

Соціальна рівність -- це такий суспільний устрій, за якого всі члени суспільства мали б однаковий статус. Однак у реальному житті такий стан є недосяжним.

Люди різні від природи й різні за культурою, тому неможливо зробити їх рівними, тобто однаковими. Тому в демократичних суспільствах намагаються забезпечити формальну рівність, а саме: рівність усіх перед законом, рівність прав і свобод громадянина та рівність їхніх обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового й іншого становища.

Однак мало забезпечити формальну рівність для всіх громадян, потрібно, щоб вони мали змогу або вміли скористатися своїми правами. Варто мати на увазі, що в кожному суспільстві є соціальні групи, які з різних причин не спроможні цього зробити (інваліди та пенсіонери через стан здоров'я, жінки через ґендерні упередження, представники деяких расових чи етнічних груп через різні форми дискримінації тощо). Тому в сучасних суспільствах представникам таких груп надають різні пільги, додаткові права та гарантії, щоб вирівняти їхні шанси, порівняно з рештою членів суспільства. У такий спосіб забезпечують не формальну, а реальну рівність.

3. Вербальна й невербальна комунікація

Комунікація включає в себе вербальні й невербальні процеси, за допомогою яких людина надсилає і отримує послання.

Вербальна комунікація (лат. verbalis -- словесний) -- це спілкування людей за допомогою мови.

Невербальна комунікація -- спілкування за допомогою жестів (мови жестів), міміки, рухів тіла й деяких інших засобів, за винятком мовних.

Вербальна комунікація

Мова дала змогу людині, єдиному зі всіх біологічних видів, переступити межі біологічної еволюції. Якщо біологічна еволюція здійснюється лише завдяки генам, то культурна, соціальна -- завдяки вербальному передаванню інформації.

Мова є настільки важливим елементом культури, що існує навіть гіпотеза мовного релятивізму (від лат. relativus -- відносний). На думку прихильників цієї гіпотези, мова кожного суспільства скеровує увагу його членів на певні аспекти світу, оминаючи інші. Наприклад, у мові ескімосів існує понад 60 слів для окреслення різних станів снігу; у мові скотарського народу зулусів, головним багатством і основою господарства яких є худоба, є близько 100 слів для назв різних мастей корів; в арабській мові існує понад 6000 слів для позначення верблюда, частин його тіла, а також спорядження.

Важливим моментом цієї гіпотези є її посилена увага до граматичної структури мови. Наприклад, у деяких неєвропейських мовах, зокрема, в китайській, нема відмінностей між підметом і присудком. «Той, що діє» дорівнює дії, а дія означає «того, що діє». Інакше кажучи, діяч невіддільний від дії. Можливо, саме в цьому полягає відгадка азійського колективізму?

Соціологи, які досліджували типи кар'єри в Англії і США, з'ясували, що в ті самі мовні коди, які описують кар'єру людини в Англії, вкладався зміст «викликати довіру, добитися визнання від керівника», а в США це подають як результат власних зусиль. Однак більшість учених вважає, що мовний релятивізм не є таким, що жорстко програмує (тобто спортсмени-лижники, наприклад, якщо їм потрібно, навчаться розрізняти не менше видів снігу, ніж ескімоси).

Невербальна комунікація

Основну частину інформації ми отримуємо невербальним шляхом, навіть не замислюючись над тим, як ми це робимо. Лише 30--35 % соціального значення розмови чи взаємодії передається за допомогою слів. Решта -- за допомогою «мови тіла», «парамови», розміщення, дотиків, одягу, прикрас, макіяжу і т. ін. А психолог Альберт Мейерабіан є автором правила ефективної усної комунікації, т. зв. «Правила 7% -- 38% -- 55%». Згідно з ним, ефективність усної комунікації лише на 7% залежить від слів. Решта -- на 38% від інтонації та ритму й на 55% -- від міміки та жестів.

Розрізняють такі різновиди невербальної комунікації:

«Мова тіла» -- жести і пози, які відіграють роль сигналів. Коли людина перебуває, наприклад, у стані люті, вона може стискати зуби або скреготати зубами. Переконуючи з пристрастю адресата, що саме він зробив щось, чоловік іноді б'є себе у груди («я, я це зробив»). Підстрибування на місці в поєднанні з усмішкою, плесканням у долоні означають велику радість, а енергійне поплескування себе по животу передає ідею ситості. Із силою охоплюють руками голову і навіть іноді стогнуть, перебуваючи у відчаї. Деякі жести відіграють роль сигналів під час сприймання мови. Наприклад, відкриті долоні промовця вказують на щирість його слів, а от долоні, повернуті донизу, означають закритість від співрозмовника. Так само діти, коли пишаються своїми досягненнями, відкрито показують руки, а відчуваючи провину, ховають у до кишені або за спину. Руки, схрещені на грудях, т. зв. «поза Наполеона», свідчать про закритість людини, її небажання спілкуватися відверто, вона ніби захищається, після чого можливий агресивний контрнаступ. Руки в боки -- це жест господаря, особа ніби підкреслює, що саме вона володіє ситуацією тощо. Макіяж, одяг також красномовно розповідають про людину. Прикраси можуть говорити про належність людини до певної релігії, соціального стану або організації тощо.

«Парамова» (пара -- префікс у давньогрецькій мові, який означає поряд, повз) -- невербальні звукові сигнали, які оформлюють мову -- тональність, звук, темп, паузи, зітхання тощо. Так, у людей, що перебувають у стані депресії, інтонація одноманітна, а мова монотонна; у людини в стані крайнього хвилювання, під емоційним впливом голос у розмові тремтить, часто стає голоснішим, ніж зазвичай, доходить до крику і, як кажуть, зривається або рветься. Різні немовні звуки і комбінації звуків, такі як «екання» або глибоке зітхання, позначають щось на зразок психологічної втоми від негараздів і важкого життя або означають, що «все погано». Зрештою, навіть мовчанням люди здатні висловити презирство, осуд, схвалення, повагу.

Правило ефективної усної комунікації

Розміщення. Те, як ми використовуємо соціальний простір, також є своєрідним повідомленням. Лідер, наприклад, завжди перебуває в центрі або на підвищенні, а між ним та його оточенням існує незайнятий простір. Є низка досліджень, як оптимально організовувати простір у процесі комунікацій. Вони показують, що в мовній комунікації існує три зони наближення, в середньому: 1 м 30 см -- соціальна зона; 1 м -- особистісна зона; 45 см -- інтимна зона. Якщо людина не відчуває комунікативного простору, очевидно, вона психічно хвора.

4. Роль спілкування в житті людини й суспільства

Питання для обміркування

Прокоментуйте вислів німецького поета Йоганна Вольфганга фон Ґете «Скільки мов ти знаєш -- стільки разів ти людина». На вашу думку, що мав на увазі автор? Чому знання мов є важливим?

Спілкування -- це процес взаємодії між людьми, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, цінностями й навичками, результатами праці. Спілкування може бути прямим і опосередкованим.

Пряме спілкування відбувається під час безпосередніх контактів між партнерами, наприклад, у дружній розмові, що дає можливість відчути тепло людських стосунків, сприйняти їх найтонші нюанси, які можна передати жестами, поглядом, виразом обличчя. Опосередковане ж спілкування має місце, коли між учасниками спілкування існує просторово-часова дистанція. Це означає, що людина може сприймати інформацію через книги, твори мистецтва про історію та життя людей інших епох і культур.

Прокоментуйте філософські думки

Ну що б, здавалося, слова?

Слова та голос -- більш нічого.

А серце б'ється -- ожива, як їх почує!..

Тарас Шевченко, український Пророк

Багато говорити і багато сказати -- не одне й те саме.

Софокл, давньогрецький драматург

Уміння вести розмову -- це талант.

Стендаль (Анрі-Марі Бейль), французький письменник XIX ст.

Розкіш людського спілкування -- одне з найвищих людських благ, але цим благом треба вміти користуватися!

Антуан де Сент-Екзюпері, французький письменник XX ст.

Працюючи в групах, доберіть самостійно два афоризми про спілкування, спробуйте розробити мотиватор, присвячений цій темі.

Можна визначити традиційні форми спілкування, історично вироблені й закріплені в певних звичаях та обрядах різних народів. Зокрема, існує формальне спілкування, яке регламентується усталеними нормами та має стереотипний характер. Сторони такого спілкування виконують певні, заздалегідь визначені ролі: вчитель -- учень, керівник -- підлеглий, банкір -- підприємець... Таке спілкування є офіційним.

Важливе місце належить діловому спілкуванню, успіх якого залежить від рівня довіри між партнерами, їхніх ділових якостей, інтересів і намірів. Ділове спілкування може перерости у дружнє та неформальне. Спілкування органічно вплетене в людську діяльність, відповідає її різним видам і постає як передумова співпраці. Основним засобом спілкування є мова, яка виступає підґрунтям культури, енциклопедією людського досвіду. Рідна мова -- це життя народу, нації, це її історична пам'ять. Мова виконує такі функції: відтворювальну, пізнавальну, комунікативну та культурно-творчу.

Важливим елементом загальнолюдського спілкування є його культура -- сукупність загальноприйнятих норм поведінки людини в суспільстві.



Для становлення культури спілкування також важливим аспектом є вміння виділяти логічні наголоси та логічні паузи. Логічний наголос передбачає виокремлення піднесенням голосу певного слова, яке несе в собі смислове навантаження. Від зміни місця логічного наголосу в певній фразі змінюється певною мірою її смислове наповнення.

Види спілкування: зовнішнє, внутрішнє, невербальне, письмове, звукове, усне, діалогічне, монологічне.

Ідеї для дослідження

Прочитайте двозначні фрази:

«Стратити не можна помилувати»;

«Щастя -- це коли у тебе всі вдома»;

«Продається собака. Невибагливий щодо їжі. Дуже любить дітей».

Як можна їх трактувати, чому саме так? Від чого залежить зміст фрази?

Культура спілкування має бути присутньою в повсякденному житті кожної людини, яка постійно контактує з іншими (у родині, у шкільному колективі, на вулиці, на роботі). У різні епохи культура спілкування мала різні назви: етикет, правила пристойності, хороші манери, але її завжди виділяли як особливу форму взаємодії та міжособистісних стосунків людей. У третьому тисячолітті особливого значення набуває культура спілкування, заснована на принципах толерантності.

Культура спілкування охоплює дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Важливим є активне слухання -- це техніка спілкування зі співрозмовником, що полягає в наданні йому підтримки в розмові та збереженні його внутрішнього комфорту. Ознаками активного слухання є прояв зацікавленості, участі, готовність надати підтримку, прагнення зрозуміти співрозмовника. Найпростіші прийоми -- не перебивати співрозмовника, злегка нахилитися тілом до співрозмовника, робити кивки головою, піддакувати, мімікою показувати співпереживання, перепитувати, чи ви правильно розумієте, підбивати підсумки.

5. Стереотипи, упередження, забобони. Шляхи подолання стереотипів

Стереотип -- усталена, стандартна часто спрощена, думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представників цих груп. Це судження, у загострено спрощеній та узагальненій формі, з емоційним забарвленням, що приписує визначеному класу деякі властивості, чи, навпаки, відмовляє їм у цих властивостях.

Стереотипи характеризуються емоційною забарвленістю та стійкістю. Їх можна порівняти з таким природним явищем, як айсберг, лише 1/10 якого ми бачимо над поверхнею води. А що там унизу й до чого може призвести зіткнення з ним? Уперше термін «стереотип» саме в цьому значенні використав класик американської журналістики Волтер Ліппман, який 1922 р. опублікував працю «Громадська думка».

За визначенням Ліппмана, громадська думка «чіпляє ярлик» на базі певних характеристик. Стереотипи виникають і закріплюються як результат суджень. У процесі еволюції суспільства стереотипи можуть з'являтися, еволюціонувати або зникати. Люди не формують стереотипи самостійно на базі власного досвіду, а переймають їх від родичів, знайомих, з мас-медіа. Найчастіше формування стереотипів відбувається непомітно, завдяки цьому вони утверджуються як стійкі еталони, що панують над свідомістю людини. Стереотипи завжди сприймаються простіше, ніж реальні речі. Завдяки стереотипам найскладніші явища можна окреслити двома-трьома реченнями. Особливість стереотипів полягає в тому, що вони володіють підсвідомістю і окремої людини, і суспільства загалом. Вони впливають на наші дії, поведінку, судження про різні явища та навіть на хід суспільних подій.

Питання для обміркування

Які риси чи характерні ознаки першими спадають вам на думку, коли ви чуєте про представників різних професій: учителька, священик, поліцейський, фотомодель, кондитер, програміст, депутат? Чому ви саме так їх уявляєте?

Існують різноманітні класифікації стереотипів. Наприклад, за змістом стереотипи поділяють на професійні, фізіогномічні й етнічні.

Професійні стереотипи -- це узагальнені образи типових представників окремих професій. Наприклад, охоронця зазвичай уявляють схожим на героя голлівудської кінострічки -- широкоплечим мовчазним красенем з величезними кулаками, який уміє поводитися зі зброєю й володіє карате. Насправді ж охоронцеві зовсім не обов'язково бути саме таким. Головне для нього -- відповідально ставитися до своєї роботи, виявляти навкруги себе тих, хто може становити небезпеку, передбачати загрозу й вміти її відвернути. Люди постійно стикаються із професійними стереотипами. Це набуває особливого значення в період, коли молодь обирає професію. Тому юнакам і дівчатам завжди потрібно пам'ятати, що уявлення про професію можуть бути неповними або викривленими, і тому слід вивчати й аналізувати інформацію з різних джерел.

Фізіогномічні стереотипи ґрунтуються на визнанні зв'язку між зовнішністю та рисами характеру людини. Наприклад, вважається, що люди з повними губами доброзичливі, а невеликі очі характеризують урівноважених осіб, вірних своїм ідеалам. Водночас потрібно пам'ятати, що в представників різних народів існують різні стереотипи щодо зовнішності. Так, деякі турецькі прислів'я говорять про дурість людей високого зросту та хитрість низькорослих, а англійці не довіряють рудоволосим.

Етнічні стереотипи фіксують взаємини між етнічними групами, пов'язані з національним характером. Автостереотип етносу змальовує самосвідомість, уявлення етносу про себе. Гетеростереотип -- образ іншого етносу.

Негативні стереотипи слід долати, адже такі уявлення погано впливають на розвиток діалогу різних етнічних культур. Часто стереотипи використовують як зброю для пропаганди расизму та ксенофобії. Для прикладу можна навести антисемітську пропаганду в Німеччині у 20--30-х роках ХХ ст., яка призвела до трагедії Голокосту.

Ідеї для дослідження

Уважно роздивіться нацистські антисемітські плакати.



Як зображені євреї на цих плакатах? Які емоції викликають ці образи? З якою метою нацисти саме так показували євреїв? На вашу думку, які засоби формування стереотипів тут використані?

Етнічні стереотипи часто використовують політики з власною метою: одні -- щоб вносити розбрат між різними народами, інші -- щоб створити ґрунт для поєднання культур. Етнічні стереотипи використовують як інструмент в інформаційній війні, політичних змаганнях і чорному піарі.

У шаленому ритмі сучасного життя людям зазвичай бракує часу, щоб розібратися в істинній сутності того чи іншого явища, його емоційній характеристиці, тому люди сприймають його механічно та, не замислюючись, відносять до певної групи чи категорії, тобто стереотипізують його. Стереотипи дають змогу точніше передати суть повідомлення та зберегти час для його сприйняття. Зокрема, для масової комунікації важливо використовувати масові стереотипи, щоб інформацію сприйняла більшість людей.

Найчастіше їх використовують у рекламі. Наприклад, було помічено, що, вибираючи певний продукт, покупець орієнтується не на раціональну інформацію, яка б допомогла його обрати, а на ту, що не суперечитиме вибору, який він зробив раніше, та підтвердить його звичні уявлення й установки.

Ідеї для дослідження

Перегляньте рекламні плакати.

Обговоріть. Які стереотипи використали автори реклами? Як зображено кожну зі статей? Чому саме так зображено чоловіка й жінку?

Стереотипи також поділяють на групові, національні, державні, регіональні, релігійні, расові, соціальні, гендерні, політичні та інші.

Гендерні стереотипи -- це внутрішньосоціальні установки щодо місця чоловіка й жінки в суспільстві, їхніх функцій та соціальних завдань. Основний гендерний стереотип -- те, що жінка створена тільки для хатніх справ, дітей і церкви, знаходимо, наприклад, у теорії Фрідріха Ніцше. Цей стереотип дуже глибоко увійшов до людську свідомість, тому й нині деякі чоловіки вважають жінку лише матір'ю та господинею в домі, а не особистістю, яка може вирішувати суспільні справи. Підтвердження цього -- незначна кількість жінок, які займають високі управлінські, керівні державні посади.

Дехто й досі з упередженням ставиться до виконання чоловіком і жінкою певних ролей, наприклад, коли батько бере відпустку для догляду за дитиною або жінка займається традиційно чоловічим видом спорту. Тому зараз, як ніколи, ми маємо сприяти розвиткові індивідуального мислення, критично ставитися до нав'язаних нам думок і кожну людину оцінювати як окрему особистість з позиції її моральних і професійних характеристик.

Ідеї для дослідження

Запропонуйте власний алгоритм поведінки: як уникнути стереотипів?

Проявом стереотипного мислення є людські забобони, пересуди й упередження.

Питання для обміркування

Часто ви можете чути вислів «ти -- забобонний чи забобонна». Коли вживають такий вислів і чому? Що він означає? У які прикмети вірите ви? Як ця віра впливає на вашу поведінку?

Забобони -- це помилкові переконання, віра в невідомі надприродні сили, що впливають на майбутні події. Забобони зберігаються як пережитки минулого у свідомості окремих людей. Забобони можуть передаватися з покоління в покоління. Слідом за дорослими діти теж починають вірити в певні явища чи прикмети. Ця віра іноді породжує безпідставні надії, пасивну покору долі, викликає страх перед невідомим. Для звільнення від забобонів треба знаходити правильні пояснення подій і явищ навколишнього світу.

Упередження -- це несправедлива, хибна думка, яка з'являється щодо будь-кого або чого-небудь заздалегідь, без ознайомлення, та пов'язане з нею відповідне ставлення; тобто це антипатія, заснована на стереотипах. Люди часто використовують упередження для підтвердження власних суб'єктивних суджень, аби виправдати свою поведінку. Зазвичай людина не усвідомлює власного упередженого ставлення до інших і вважає, що це наслідок об'єктивного досвіду та оцінки конкретних фактів чи вчинків. Так, через упередженість керівник може вважати, що всі його підлеглі -- ледачі й некомпетентні, хоча насправді це не так. Боротися з упередженнями можна, лише зосереджуючись на ситуаціях співпраці та взаємодії, орієнтуючися на підвищення статусу.

Рене Декарт зазначав: «Не слід надавати особливої віри тому, що мені прищеплено за посередництвом прикладу та звичаю». Ці слова мають певне пояснення. Суспільство не стоїть на місці, воно перебуває у процесі безперервного розвитку, і тому усталені традиції та звичаї також мають змінюватися відповідно до нового стилю життя суспільства.

6. Основні форми та прояви дискримінації. Засоби захисту від дискримінації

Питання для обміркування

Чи часто ви чуєте слово «дискримінація»? Чи ви самі вживаєте його, якщо так, то в яких ситуаціях?

Нині ми часто стикаємося з таким явищем, як прояв дискримінації, що здійснюється за певними ознаками, наприклад, стать, мова, релігія, політична позиція чи точка зору, вік, майновий стан чи місце народження та походження. Дискримінація -- навмисне обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за їхньою расовою чи національною належністю, політичними або релігійними переконаннями, статтю тощо.

Дискримінація означає позбавлення людини можливості користуватися своїми правами повною мірою. Вона порушує принцип рівності і призводить до приниження гідності окремої особистості або цілої групи людей, позбавляє їх участі в суспільно-громадському житті, обмежує комунікацію. Вона спричиняє страждання, комплекс неповноцінності, постійні внутрішні переживання та дискомфорт дискримінованих.

Ідеї для дослідження

Прочитайте оголошення про заміщення вакансії директора філії, яке було розміщено на одному з веб-сайтів із працевлаштування:

«Національний лідер на ринку страхування життя оголошує відкриття вакансії на заміщення посади директора філії (агенції) -- керівника активних продажів страхових і фінансових послуг фізичним особам. Вимоги до кандидата: чоловік, віком 30--45 років, з вищою профільною освітою та досвідом роботи на керівних посадах не менш ніж 5 років, готовий вчитися; проживання в Києві -- не менш як 2 роки; досвід роботи у страхових компаніях -- необов'язковий».

...