Розгляд особливостей суспільного здоров’я Франції та Іспанії

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНОВАЦІЙНИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра педагогіки та психології професійної освіти

Практична робота

«Розгляд особливостей суспільного здоров'я Франції та Іспанії»

Струтинської Р.А.

Київ

2020

Характеристика суспільного здоров'я Франції та Іспанії

Населення Франції. Чисельність населення країни 2015 року становила 66,553 млн осіб (включно з заморськими територіями), населення метрополії -- 62,814 млн осіб (22-ге місце у світі)[1]. Чисельність французів стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 12,38 ‰ (160-те місце у світі), смертність -- 9,16 ‰ (65-те місце у світі), природний приріст -- 0,43 % (163-тє місце у світі) .

Народжуваність у Франції, станом на 2015 рік, дорівнює 12,38 ‰ (160-те місце у світі); 2008 року -- 12,7 ‰[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,08 дитини на одну жінку (110-те місце у світі, і один з найвищих у Європі). Найвища народжуваність спостерігається в іммігрантів (китайці, араби). Рівень застосування контрацепції 76,4 % (станом на 2008 рік). Середній вік матері при народженні першої дитини становив 28,1 року (оцінка на 2010 рік).

Смертність у Франції 2015 року становила 9,16 ‰ (65-те місце у світі); 2008 року -- 8,5 ‰.

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,43 % (163-тє місце у світі). стратегічне планування охорона здоров'я

Як припускає Національний інститут статистики й економічних досліджень, при збереженні нинішніх тенденцій:

населення продовжить концентруватися в південних і західних районах континентальної Франції;

населення деяких північно-східних регіонів знизиться;

у половині регіонів число смертей перевершить кількість народжень;

ця ситуація посилить вплив міграцій на розвиток демографічної ситуації;

зі старінням представників покоління «бебі-бум» скрізь збільшиться середній вік населення;

найменше ці тенденції торкнуться регіону Іль-де-Франс;

регіонами з найменшим природним приростом будуть ті, де найсильніше зменшиться населення у віці до 20 і від 20 до 59 років.

Вікова структура

Віково-статева піраміда населення Франції, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Франції становить 41,2 року (38-ме місце у світі): для чоловіків -- 39,5, для жінок -- 42,9 року[1]. 2008 року ці показники дорівнювали 39,4 року, 38 років і 40,9 року, відповідно. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 81,75 року (19-те місце у світі), для чоловіків -- 78,65 року, для жінок -- 85,01 року[1].

Вікова структура населення Франції, станом на 2015 рік, мала такий вигляд:

діти віком до 14 років -- 18,66 % (6 350 008 чоловіків, 6 066 407 жінок);

молодь віком 15--24 роки -- 11,82 % (4 025 283 чоловіка, 3 842 989 жінок);

дорослі віком 25--54 роки -- 38,31 % (12 823 675 чоловіків, 12 671 013 жінок);

особи передпохилого віку (55--64 роки) -- 12,48 % (4 008 672 чоловіка, 4 294 218 жінок);

особи похилого віку (65 років і старіші) -- 18,74 % (5 360 078 чоловіків, 7 111 423 жінки)[1].

Населення Іспанії. Чисельність населення країни 2015 року становила 48,146 млн осіб (29-те місце у світі)[1]. Чисельність іспанців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 9,64 ‰ (201-ше місце у світі), смертність -- 9,04 ‰ (68-ме місце у світі), природний приріст -- 0,89 % (127-ме місце у світі) .

Народжуваність у Іспанії, станом на 2015 рік, дорівнює 9,64 ‰ (201-ше місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,49 дитини на одну жінку (197-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 65,7 % (станом на 2006 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 29,8 року (оцінка на 2010 рік)[1].

Смертність у Іспанії 2015 року становила 9,04 ‰ (68-ме місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,89 % (127-ме місце у світі)[1].

Динаміка народжуваності (червоний), смертності (синій) і природного приросту (зелений) (англ.)

Вікова структура

Середній вік населення Іспанії становить 42,3 року (28-ме місце у світі): для чоловіків -- 41,2, для жінок -- 43,6 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 81,57 року (21-ше місце у світі), для чоловіків -- 78,57 року, для жінок -- 84,77 року[1].

Вікова структура населення Іспанії, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

діти віком до 14 років -- 15,45 % (3 827 552 чоловіка, 3 610 910 жінок);

молодь віком 15-24 роки -- 9,56 % (2 379 676 чоловіків, 2 223 159 жінок);

дорослі віком 25-54 роки -- 45,57 % (11 180 532 чоловіка, 10 762 001 жінки);

особи передпохилого віку (55-64 роки) -- 11,67 % (2 738 802 чоловіка, 2 877 648 жінок);

особи похилого віку (65 років і старіші) -- 17,75 % (3 642 559 чоловіків, 4 903 294 жінки).

Система охорони здоров'я

Система охорони здоров'я знаходиться в кризі, яка включає

управлінський, організаційний, фінансовий та законодавчий компоненти.

Останнім часом ці проблеми дуже активно обговорюються як у наукових колах, так і серед практиків. Попри правильну постановку питань і активність уваги до цих проблем українська медицина залишається соціалістичною . Це заважає їй адекватно існувати та розвиватися за умов ринкової економіки. Подолання цієї ситуації пов'язано в першу чергу з відсутністю чіткої стратегії розвитку сфери охорони здоров'я, що відповідає світовим стандартам. А це, у свою чергу, передбачає вивчення світового досвіду щодо організації стратегічного планування у сфері розвитку охорони здоров'я. Це обумовлює актуальність теми.Проблемами, що пов'язані з різноманітними аспектами розвитку тареформування сфери охорони здоров'я, присвячені роботи багатьохнауковців. Так, принципам і методам державного управління сфероюохорони здоров'я присвячені роботи Я. Радиша, Д. Карамишева, Б. Волоса,А. Немченко та ін. Специфічні особливості розвитку підприємництва тавпровадження у сферу охорони здоров'я ринкових відносин досліджуютьВ. Бірюков, В. Журавель, І. Парфьонова, В. Пащенко, російські фахівціР. Галкін, Г. Здоровцов, В. Кучеренко, зарубіжні дослідники Ф. Дуіч,

Д. Хантлер, Р. Шеффлер. Проте в роботах цих науковців та багатьох іншихпитання закордонного досвіду розглядаються поверхово у сферістратегічного планування розвитку системи охорони здоров'я.

Це обумовлює мету дослідження - дослідити принципи та методи стратегічного планування розвитку системи охороною здоров'я в європейських країнах (на прикладі Франції та Іспанії) та запропонувати можливі шляхи їхньої адаптації до України.

Така мета визначає завдання даної статті:

- проаналізувати системи охорони здоров'я в європейських країнах (на прикладі Франції та Іспанії);

- виявити принципи стратегічного планування сферою охорони здоров'я в європейських країнах;

- визначити досвід, корисний для України, та можливі напрямки його запровадження.

Обрання Франції та Іспанії як предмету дослідження пов'язано з тим, що в цих країнах діє система охорони здоров'я, яку можна вважати взірцем європейської організації цієї сфери. Так, система охорони здоров'я Франції в її сучасному вигляді функціонувала і разом з тим продовжувала розвиватися протягом більше століття, а в 2000 р. була визнана ВОЗ “кращою системою надання медичної допомоги у світі”. Система охорони здоров'я в Іспанії також може слугувати прикладом для усього світу. Вона має свої специфічні особливості, які будуть корисні для України.

Французьке законодавство передбачає цілу низку різних прав громадян у медичній галузі. Майже 96 % отримують терапевтичні послуги абсолютно безкоштовно або ж повністю компенсуються. Французи мають право вибору між медичними закладами, незалежно від рівня прибутку і величини страхового внеску.

З 1996 р. уряд Франції щорічно видає окремий закон про фінансування соціального забезпечення. Цей документ описує бюджет охорони здоров'я на наступний рік і визначає основні показники, які часто змінюються із-за різниці в запланованій і фактичних сумах податкових зборів .

Особливу роль у забезпеченні роботи системи охорони здоров'я відіграє уряд. Його основним завданням є забезпечення вільного доступу всіх громадян до медичного обслуговування незалежно від рівня прибутку. За рахунок держави медичне страхування забезпечується трьом основним групам громадян: робітники та їхні сім'ї, фермери, працівники бізнесу і мистецтва. У кожній з цих груп витрати визначаються на основі географічного принципу залежно від кількості витрат. Страхування має на

передбачає оплату послуг лікарів загальної практики, спеціалістів, вартість медичних призначень, перебування в державних лікарнях, приватних лікарнях, нагляд медичних сестер на дому та санітарний транспорт.

Структура управління системою охорони здоров'я має багаторівневу організацію. Держава виконує свої функції через центральні, регіональні і відомчі служби. Під керівництвом Міністерства охорони здоров'я працюють дві великі організації: Служба загального менеджменту охороною здоров'я та Служба менеджменту клінік і надання медичних послуг. Ці служби здійснюють контроль за значною кількістю лікарняно-профілактичних і адміністративних організацій.

Фінансування системи охорони здоров'я складає 10,6 % від національного валового продукту. Розподіл вартості послуг здійснюється за такою схемою: державне і приватне стаціонарне лікування (44,5 %);

амбулаторні послуги - лікарі, стоматологи, парамедики та лабораторний

аналіз (27,1 %); фармацевтичні препарати (20,8 %); транспортування

пацієнтів та інші медичні приналежності - оптика, протези, перев'язувальні

матеріали (7,6 %). За витратами на лікування окремих груп захворювання

першість належить кардіоваскулярній патології (12,6 %), на другому -

психічні порушення (10,6 %), на третьому - патологія опорно-рухового

апарату (9 %). У Структурі витрат на амбулаторне лікування домінує надання

стоматологічної допомоги (28,3 %).

Функціонування системи охорони здоров'я ґрунтуються на таких

принципах: солідарності, лібералізму та плюралізму.

На відміну від Голландії, Великобританії та Німеччини, у Франції відмовилися від двох ідей, що дуже популярні не тільки в Європі, а і в усьому світі, а саме: права споживача на великий вибір і цінової конкуренції між локальними фондами медичного страхування з вибірковим укладенням угод між ними і закладами охорони здоров'я. Подібна позиція пов'язана з тим, що конкуренція неминуче призводить до приватизації, яка суперечить підходу, що передбачає взаємну допомогу між хворими та здоровими, багатими та бідними, дієздатними і особами з фізичними обмеженнями. Саме в цьому визначається принцип солідарності, який іншими словами можна сформулювати таким чином - багата, здорова молода людина має заплатити за страховку більше, аніж людина похилого віку з хронічними захворюваннями. У той же час, як і система охорони здоров'я США, французька система надання медичної допомоги побудована на принципах лібералізму і плюралізму, тобто відповідає вимогам ринкової економіки, має відмінності між окремими локальним закладами і надає право вибору. За даними опитування серед медичних працівників, більшість лікарів, що здійснюють приватний прийом, активно підтримують сучасні підходи, які розкриваються у наступному - вибір лікаря пацієнтами, вільне рішення лікаря практикувати медицину в будь-якому закладі: приватному чи державному. Іншими важливими, з точки зору працівників системи охорони здоров'я, принципами їхньої роботи мають бути клінічна автономність, конфіденційність спілкування лікаря та пацієнта, безпосередня оплата послуг хворими, які потім отримують компенсацію затрат у вигляді страхування. Система охорони здоров'я Іспанії представляє так звану “південну модель”. Відповідно до неї сфера охорони здоров'я фінансується за рахунок відрахувань, що пов'язані із зайнятістю населення. Протягом 1980 - 1990 рр. іспанська система охорони здоров'я суттєво змінилася. Було здійснено розширення надання медичної допомоги, розвитку нової реформованої мережі первинної медичної допомоги і раціоналізації системи фінансування та управління цією галуззю. Розширення громадських мереж і перехід від 5 гарантованої соціальної системи до системи фінансування з коштів, що отримані від сплати податків, надало прекрасні результати. У подальшому система суттєво децентралізувалася - відбулася передача частини повноважень округам. Національна система медичного забезпечення, починаючи з 1997 р., охоплювала майже 99,8 % населення. У наш час відбувається поступовий перехід від податкової, тобто національної, моделі (фінансування на 96 % відбувається за рахунок коштів, що отримані від сплати податків) до моделі, яка орієнтована на соціальне страхування здоров'я, що прийнята в 1986 р. На медичне страхування зараз приходиться понад 70 % всіх витрат. З 2003 р. 18,7 % населення користується приватним страхуванням. Іспанія має найнижчий рівень витрат на отримання системи охорони здоров'я в Європі: витрати на одну людину в 2002 р. складали 1646 дол. США. Загальний бюджет системи охорони здоров'я складає 7,6 % від валового національного прибутку. Фінансування системи охорони здоров'я відбувається з трьох джерел: 1) податок на додану вартість, 2) прибутковий податок, 3) регіональні податки. Регіони можуть змінювати ставку податку на своєму рівні до межі, яка встановлена національним урядом. Система управління охороною здоров'я має три рівня організації: центральний, регіональний (окружний) та муніципальний. На центральному рівні діє Міністерство охорони здоров'я та захисту споживачів. Воно визначає мінімальні стандарти і вимоги до надання медичної допомоги, які набрали чинності закону, дозволяє налагодити інформаційну систему і гарантує взаємодію між національними медичними спеціалістами і округами. Міністерство також має повноваження для написання і оприлюднення порівняльних медичних звітів за результатами своєї внутрішньої та міжнародної діяльності, здійснення оцінних досліджень і висвітлення практичних досягнень. Округи вирішують, як організувати та здійснювати медичне обслуговування відповідно до національного законодавства. 6 Міжтериторіальна рада (орган, що діє на території округів) складається з представників окружних та державних адміністрацій і наділена повноваженнями сприяти роботі системи охорони здоров'я. Муніципальний рівень системи охорони здоров'я піклується про два важливих питання - гігієна і охорона навколишнього середовища. Поряд з державними закладами охорони здоров'я в Іспанії діє розгалужена система приватних медичних центрів. Їхніми послугами користується приблизно 15 % населення, в основному в Мадриді та Барселоні. При цьому держава сприяє розвитку таких центрів через зниження податків для підприємців. Специфіка організації системи охорони здоров'я полягає в застосуванні плюралістичних відносин між громадянами та лікарями в поєднанні з центральним фінансуванням та децентралізованим управлінням цією сферою. Так, кожний іспанець має право вільного вибору дільничного лікаря. Дільничний лікар виписує рецепти на придбання ліків, видає призначення на аналізи, а також направлення на прийом спеціалістів, за виключенням офтальмолога та гінеколога. Ліки, які виписані лікарем, коштують в аптеках набагато дешевше, аніж у випадках, коли вони приймаються без рецептів. Більшість медичних працівників у теперішній час мають статус державних службовців. У 2000 р. загальна кількість лікарів досягла загальноєвропейського рівня - 3,2 спеціалістів на 1000 населення. На сьогодні нараховується приблизно 800 лікарень, 2/3 лікарняних місць знаходиться в державних клініках, де здійснюється лікування понад 80 % усіх захворювань, що потребують стаціонарних умов. Розглянувши системи охорони здоров'я Франції та Іспанії, спробуємо виявити загальні принципи організації діяльності системи охорони здоров'я, які притаманні для проаналізованих країн і які є відмінності. Перша суттєва риса, яка об'єднує Францію і Іспанію, є те що фінансування сфери охорони здоров'я відбувається з двох основних джерел. Перше, і основне джерело, - це державний бюджет, основу якого становлять 7 податки. Так, у Франції фінансування складає 10,6 % від валового внутрішнього продукту, а в Іспанії 7,6 %. Для порівняння, в Україні фінансування становить лише 3,6 % від ВВП. Друге джерело фінансування становить фонди соціального страхування, що є не основним джерелом фінансування.

Размещено на Allbest.ru