Антропологічні підвалини глобальної духовної кризи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький коледж

Національного авіаційного університету (Україна, Кривий Ріг)

Антропологічні підвалини глобальної духовної кризи

Саітгареєва О.Г.

кандидат філософських наук

викладач соціально-гуманітарних дисциплін

Постановка проблеми. Основною причиною того, що суспільство перестає задовольнятися домінуванням (пануванням) у ньому певного соціально-історичного типу людини і що воно з часом у процесі соцієтальної конкуренції через механізми природно-історичного добору делегує цю місію іншому людському типу є неспроможність пануючого соціально-історичного типу людини в процесі задовольняння своєї домінантної потреби забезпечувати максимально досяжні для наявного рівня розвитку даної культурної спільноти темпи її подальшого антропокультурного розвитку, дослідження чого може з'ясувати корінні причини глобальної духовної кризи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Специфіка духовної культури «економічної людини» як соціально-історичного типу в контексті антропологічних підвалин глобальної духовної кризи розкрито в наступних наукових публікаціях автора:

Саітгареєва О.Г. «Економічна людина» в постекономічному суспільстві / О.Г. Саітгареєва // Ноосфера і цивілізація: філософський журнал ДонНТУ - Донецьк: ДонНТУ, 2008. - Вип. 6 (9). - С. 191-198.

Саітгареєва О.Г. «Економічна людина» як домінуючий тип і наслідки її домінування / О.Г. Саітгареєва // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. праць. - Чернівці: ЧНУ, 2009. - Вип. 462-463: Філософія. - С. 52-58.

В першій статті наводяться глобальні проблеми суспільства, зумовлені пануванням «економічної людини» як соціально-історичного людського типу за межами природно-історичної визначеності такого домінування. В другій публікації досліджується природа соцієтальної конкуренції як механізму зміни домінуючих типів та орієнтація соціокультурного типу, що прийде на зміну «економічній людині» як домінуючого типу.

Мета дослідження. З'ясувати природу глобальної духовної кризи у її зумовленості пануванням «економічної людини» за межами її соцієтальної ефективності шляхом пошуку антропологічних коренів кризи духовності з необхідністю перерозподілу вільного часу на цілі антропокультурного розвитку і визнання необхідності заміни на «соцієтальну людину».

Методи. В статті для інструменталізації евристичних ресурсів та реалізації евристичного потенціалу антропосоціокультурного підходу використані наступні методи: концептуальний та методологічний аналіз, структурно-функціональне та аутопоетичне моделювання.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі процеси глобалізації все меншою мірою розглядаються як взаємоскоординоване об'єднання зусиль її суб'єктів з метою зняття територіальних бар'єрів на шляху інтеграції національних економік, поглиблення міжнародного поділу праці і утворення глобального інформаційного простору та сприяння у такий спосіб вирішенню проблем, що вийшли за межі національних і стали загальнолюдськими. Все частіше глобалізаційні процеси неоднозначно характеризуються не лише щодо джерел виникнення, а й щодо характеру і природи, а саме - визнання пріоритету їх культурної чи економічної складової.

В умовах глобалізації, домінування та тотального панування «економічної людини» як соціально-історичного людського типу, спостерігається деградація духовної сфери суспільства. В той час, коли сам Ісус Христос заповідав (Євангеліє від Матфея 5:3): «Щасливі, що усвідомлюють свої духовні потреби» [1].

Назрілу духовно-гуманітарну кризу М.К. Мамардашвілі назвав проявом «антропологічної катастрофи», В.А. Кутирьов описав у вигляді «трагедії духу у світі розуму» [2, с. 36], з дослідження Саракун Л.П. ми дізнаємося про причини та прояви ідентичної кризи [3], О.А. Стасевська окреслила переплетіння «кризи соціокультурної ідентичності» та «ціннісної кризи» [4, с. 117-119]. Ми більше схиляємося до думки, як зазначив С. Хоружий, що «глибинний і породжувальний горизонт кризи - людина» [5, с. 64].

Криза духовності, криза ідеалів, криза духовних орієнтирів, яка є фундаментом економічної, соціальної, політичної кризи, виявляється у дезорієнтуванні в життєвому просторі, ціннісному хаосі, зневажанні вагомим досвідом та суспільними нормами, що набуває глобальних масштабів неймовірно швидкими темпами та ускладнюється через руйнування старих і дискредитацію «нових» цінностей [6, с. 161]. Найбільш важким наслідком духовної кризи є поява у значної кількості людей відчуття безглуздості та втрата сенсу життя.

Причини духовного занепаду більшості людей в сучасному соціумі мають різне коріння: пропаганда сильної особистості, що відкидає моральність та совість як вияви слабкості, укорінення жорсткості як зміцнення влади сильних над слабкими, гіпертрофований технічний розвиток людства, безконтрольне та хаотичне зростання інформації в сучасному суспільстві.

Не дивлячись на багатогранність поглядів передумов виникнення антропологічних підвалин глобальної духовної кризи, переважаючим фактором кризових тенденцій, на нашу думку, виступає панування егоїзму, підкріплене масовим домінуванням грошей, що «стали атрибутом мислення і буття, утворивши «монетарний світогляд» як нову духовність» [7, с. 8], що є результатом злочинно-романтичного уявлення про шляхи досягнення легкого і вільного життя.

Продуктивним у пошуках виходу з кризи є звернення до праць представників Франкфуртської філософської школи (Т. Адорно, М. Хоркхаймер, Е. Фромм). Процес масовізації соціуму з перетворенням споживання на масову життєву стратегію розглядали в своїх працях Х. Ортега-і-Гассет та Ж. Бодрійяр. Наслідки трансформації сучасного соціуму у «фінансову цивілізацію», ризики панування монетарної ідеології, шляхи виходу з кризових станів через одухотворення «суспільства ризиків» досліджують вітчизняні й російські мислителі Ю. Осипов, В. Ільїн, З. Скринник, А. Гриценко, Н. Корабльова, В. Бодров, О. Шморгун, С. Пролеєв та багато інших [8, с. 46].

Людська безпритульність, на яку свого часу вказував М. Бубер, тільки підсилилась. Ця тема широко представлена в працях західноєвропейських мислителів, але найбільшої акцентуації набула у представників філософії життя (Ф. Ніцше, А. Бергсон, О. Шпенґлер, Г. Зіммель) та екзистенціалізму (М. Гайдеґґер, А. Камю, Ж.-П. Сартр, Х. Ортега-і-Гассет, Г. Марсель тощо), де людина та стани її свідомості постають головним предметом розгляду [5, с. 59].

Детальний аналіз деструктивного процесу економічного суспільства здійснив Г. Маркузе, який піддавши критиці вихолощення глибинних смислів культури внаслідок їх перетворення на продукт споживання, розробив концепцію симуляції соціальної реальності шляхом перетворення її на «порожній знак» - симулякр. Спираючись на філософські пошуки К. Маркса, М. Гайдеггера та З. Фрейда, в контексті даної філософсько-антропологічної проблеми та гострої критики нестримної споживацької природи західної цивілізації Г. Маркузе розробляє концепт утилітарно-споживчої «одномірної людини» - раба суспільства споживання, відчуженого від глибоких гуманістичних смислів культури («сублімований раб») [8, с. 46-48].

Культ споживання, «притаманний сучасному суспільству, протистоїть природній сутності людини» [9, с. 42]. А саме суспільство споживання є «суспільством самообману, в якому можливість існування культури ставиться під сумнів» [10, с. 144-145]. Але загрозу становить саме надмірне споживання як природних, так і людських ресурсів та їхнє виснаження. Таким чином, процес споживання в сучасних умовах вийшов за контрольовані межі та перетворився на всеохоплюючу поведінкову настанову, завойовуючи в свою орбіту всі сфери життя людини, її свідомість та почуття, нівелюючи багатство духовного світу до примітивного імпульсу - «Споживай!» [8, с. 47].

Тому сучасне суспільство цілком виправдано називають суспільством споживання [10]. Виникає класичне споживацьке суспільство, відоме нам під назвою «економічного суспільства», у якому все більшою мірою задовольняються штучні «матеріальні» потреби його членів і нехтуються їхні «духовні потреби» як потреби у вільному розвитку, спрямованому на вільний розвиток Людини в людині.

Пануючий капіталізм вимагає «моральних настанов, котрі економіка сама по собі виробляти не може» [11, с. 105]. Ринок пропонує масову культуру як «крайнє вираження духовної несвободи, соціальний механізм відчуження і пригноблення людської свідомості (Ф. Ніцше, З. Фрейд, К. Юнг та ін.)» [9, с. 42]. Не дивно, що масова культура виступає як «прибуткова галузь економіки» (Х. Ортега і-Гассет) [9, с. 42], що носить комерційний характер, адже вона досягнута шляхом спрощення й звертання до базових інстинктів, до потреб відпочинку, релаксації та розваги, що зачіпає примітивні людські почуття, а тому відповідає посередницьким смакам масової публіки і супроводжується атрофією високих моральних цінностей.

Таким чином, культура, підпорядкована законам ринку, не сприяє духовному зростанню та збагаченню. Як зазначив А. Швейцер, «культура, яка розвивається як матеріальна сторона без відповідного духовного прогресу, нагадує корабель, який позбавлений управління, який нестримно мчить назустріч катастрофі» [9, с. 42]. Лібералізація відкрила «ящик Пандори з жадібністю», результатом чого стало посилення економічних позицій світової еліти, яка провокує при реалізації своїх меркантильних намірів повсюдне широке поширення жадібності та падіння моралі. Найжахливіше те, що нове тисячоліття продемонструвало «непідготовленість суспільства до врегулювання кризових явищ» [11, с. 216].

Катастрофічна криза духовності в умовах глобалізації спричинена тим, що на сучасному етапі в умовах нестримного зростання егоїзму і тотальної комерціалізації усіх сфер діяльності «економічна людина» як пануючий тип завжди підпорядковує усю свою діяльність виключно цілям максимізації особистого економічного зиску, незалежно від того, чи має вона безпосереднє відношення до власне сфери економіки як процесу виробництва матеріальних засобів існування. Відбувається зазначений процес через комерціалізацію сфери культури, освіти та науки, - зокрема гуманітарних наук, що і робить економічні суспільства інтелектуально безпорадними перед необхідністю вирішення викликаних до життя цивілізаційним типом суспільного розвитку проблем сучасної цивілізації як глобальної економічної людської спільноти. Для сучасної «економічної людини» химерним і непотрібним є інтелектуальні трансценденції та пошук іманентних смислів, а основними дійовими особами здебільшого виступають фінансисти, банкіри, фабриканти, біржові маклери, власники акцій, орендарі тощо.

Ці процеси торкнулися й України: «...внутрішні політичні та соціально-економічні фактори, пов'язані з процесом становлення державності, формуванням ринкових відносин, нездатністю православної релігії заповнити «екзестинційний вакуум», спровокували глибоку соціокультурну кризу» [12, с. 27], духовну кризу, яка, «охопивши різні галузі суспільного буття, спричинила невизначеність ідеалів, ціннісних орієнтирів особистості й нестабільність ідентичності соціального суб'єкта» [13, с. 5].

Спроби вийти із назрілої духовної кризи були ще 2000-х рр.. У рекомендаціях парламентських слухань в Україні «Духовна криза суспільства і шляхи її подолання», що відбулися 5 листопада 2003 р., зазначено, що «.для подолання глибокої системної кризи у всіх сферах життєдіяльності та формування гуманістично орієнтованого суспільства, в якому визначальними будуть свобода, соціальна справедливість, духовний розвиток, вільна праця, необхідно забезпечити інтенсифікацію духовно-інтелектуального потенціалу суспільства, пріоритетність розвитку культури, мови, науки, освіти. Ядром гуманітарного розвитку, духовною і морально-етичною квінтесенцією національної самосвідомості Українського народу повинна стати єдина всеукраїнська ідея побудови та розвитку держави» [14, с. 397]. Проминуло достатньо часу, але зазначені рекомендації парламентських слухань ніякої юридичної сили не отримали і залишилися політичною фікцією, а загрозлива духовна криза набрала ще більших обертів.

З одного боку, українці живуть «у настільки криміналізованому середовищі, що чергова інформація про вбивства, суїциди, знущання тощо вже не бентежить душі», «а сучасна історія моральності українського суспільства наповнена безліччю фактів нелюдських вчинків, жорстокої боротьби між людьми, насильства, пригноблення, корупції, брутальності тощо, яких ще не знала країна» (с. 372), тим самим «культивуються найнижчі природні потреби й люди душевно черствішають, знижується межа жалю, співпереживання» [15, с. 371-372]. З іншого боку, перебіг глобалізаційних процесів, невиконання національних реформ для підвищення соцієтальної ефективності української економіки, пріоритет серед представників влади цінностей розкоші та надкомфорту здатні викликати і час від часу викликають сплеск протестних настроїв, локальних та регіональних збурень.

Духовна криза в Україні перетворилася в обмеження прав людини та основних свобод, нехтування основами громадянського суспільства. В той час як, «наше суспільство засвоює установки споживацької поведінки, то більше духовна проблематика набуває в науковому дискурсі нові - «іміджеві» конотації» [12, с. 28]. Такі моральні трансформації, безумовно, не викликають оптимістичних прогнозів, настроїв, планів. За оцінками видатних науковців - соціологів, філософів, соціальних експертів - «на цей період у сучасного суспільства немає достатніх підстав сподіватися на швидкий вихід з моральної кризи». Та ситуація, що склалася і в якій «знаходиться країна останні десятиліття, виявилася певним соціальним потрясінням, що спричинило руйнацію сталих моральних засад і викликало трансформації моральних ціннісних орієнтирів». Вчені, що досліджують та аналізують стан моралі та духовної зрілості населення в нашому суспільстві, характеризують його як такий, що «загрожує національній безпеці країни» [15, с. 372].

Такий кризовий стан, на думку М. Бєрдяєва, має привести до необхідності духовного відродження, прагнення людства до об'єднання, до всесвітності, до формування колективної релігійної епохи, до соборності [16, с. 85].

Процес реформування життя українського суспільства з метою виходу з духовної прірви вийшов на державний рівень впровадженням ряду державних законодавчих актів, які відображають виховну стратегію розвитку духовності: у проекті Концепції гуманітарного розвитку України на період до 2020 р., у програмі «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» тощо [13, с. 5].

На сучасному етапі ситуацію ускладнює і посилює загрозу поєднання духовної кризи в нашій країні з глобальною, що створює таку загрозливу картину, коли під питанням постає цілий суверенітет та безпека держави. Моральна деградація суспільства стала всеохоплюючою та тотальною, набираючи все більших обертів і, що найгірше, торкається найвищих форм влади, на які покладаються надії та сподівання українського населення.

Як в Україні, так і на світовій арені вихід з духовної кризи допоможе вийти з кризи економічної та ряду інших кризових станів, про що свідчать історичні факти. Красномовним є відповідь на найбільш жахливу епоху в історії Європи XIV ст., коли чорна смерть (чума) знищила близько половини населення внаслідок жахливої продовольчої кризи (повної відсутності хліба), небаченим підйомом культури в епоху Ренесансу. Зокрема, в Україні виходом з Руїн після війн Богдана Хмельницького стала організація Києво-Могилянської академії, перехід, навіть в сільських школах, на латину тощо [17, с. 5].

Тому представники Римського клубу Д. Меддоуз, А. Печчеї, Д. Форрестер, М. Месарович, Р. Вайцзеккер та інші вперше поставили питання про необхідність визнання понад усе пріоритетів духовних цінностей та ідеалів, які допоможуть сучасній цивілізації запобігти нових глобальних проблем та розбудовувати майбутнє.

Стає очевидним, що на межі виживання постало питання розвиватися максимально досяжними темпами, де кожна людино-секунда вільного часу повинна бути спрямована на розвиток, спрямований не лише на самовдосконалення та духовне виховання, а й творчий процес, спрямований на піднесення людини на наступний щабель у її сходженні до людяності. А оскільки вільний час може бути спрямований як на розвиток, так і на засоби насолоди, то й боротьба за вільний час має бути справедливо окреслена як боротьба за сферу розвитку.

Перед загрозою самознищення людського роду під пануванням «економічної людини» необхідна переоцінка людських цінностей з урахуванням практичної гуманізації відносин, що стане пріоритетним у порівнянні зі значенням технологічної сфери сучасної цивілізації і призведе до якісної зміни людини, котра під впливом наукових, технологічних, інформаційних, економічних та фінансових чинників проходить еволюцію.

Тому «економічна людина» втрачає свою соцієтальну ефективність та всесвітньо-історичну суб'єктність на сучасному етапі історії людського роду. Соціокультурний тип, який прийде на зміну «економічній людині» як домінуючий, має бути органічно зорієнтований на таку економічну та фінансову поведінку, яка б забезпечувала не максимізацію, а саме оптимізацію його прибутків і статків. Дякуючи своїй спроможності до максимізації соцієтальних наслідків господарської діяльності такий людський тип може бути визначений поняттям «соцієтальна людина».

Таким чином, в умовах трансформації в постцивілізаційну епоху суспільство відчуває гостру потребу в домінуванні «соцієтальної людини», що має бути органічно зорієнтована на таку соціальну поведінку, яка б оптимізувала її прибутки і статки за рахунок максимізації соцієтальних наслідків господарської діяльності, раціонально використовує свій вільний час на активний розвиток, проявляє гуманність, відчуваючи свою універсальність по відношенню до Всесвіту. Тому важливим завданням загальнопланетного масштабу повинно стати ефективне використання кожної людино-секунди на соціально значимий всебічний розвиток особистості, виходячи з потреби розвиватися максимально досяжними темпами на межі виживання людства.

Висновок і перспективи подальших досліджень. Сучасні загальносвітові тенденції, відомі здебільшого як процеси глобалізації, характеризуються складністю і багатоаспектністю, неоднорідністю і суперечливістю протікання. Нові підходи до розуміння соціоантропних витоків глобальних тенденцій та їхніх наслідків, породжених безроздільним упродовж усієї економічної епохи пануванням «економічної людини», дозволяють зрозуміти, що в умовах загострення сучасних глобальних проблем неабиякого значення набуває проблема глобальної духовної кризи. Аналіз антропологічних підвалин даної кризи показав, що її витоки містяться у домінуванні «економічної людини» над іншими соціокультурними людськими типами за межами епохи її соцієтальної ефективності. Антропологічна природа глобальної духовної кризи полягає в тому, що «економічна людина» завжди максимізує особистий економічний зиск, незалежно від того, чи має вона безпосереднє відношення до власне сфери економіки як процесу виробництва матеріальних засобів існування шляхом тотальній комерціалізації усіх сфер діяльності. Без подолання духовної кризи неможлива інституціалізація соцієтальної конкуренції як передумови утвердження нового історичного типу максимізатора обсягів актуальних для виживання глобальної людської спільноти видів людського розвитку, що змінить у якості домінуючого людського типу «економічну людину», найбільш імовірним наступником яким і стане «соцієтальна людина».

Список використаних джерел

економічний людина антропокультурний спільнота

1. Біблія. - К., 2009.

2. Середня В.Г. Постнекласичне розуміння духовності у філософії освіти / В.Г. Середня //Грані. Філософія. - 2016 - № 4 (132) - С. 34-38.

3. Саракун Л.П. Криза національної ідентичності: причини та прояви/ Л.П. Саракун // Гуманітарний часопис. - 2012. - № 4. - С. 70-74.

4. Стасевська О.А. Духовні цінності і соціокультурна ідентичність: проблема взаємообумовленості / О. Стасевська // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» - 2016 - № 4 (31). - С. 113-122.

5. Галущак М. Філософсько-культурологічний аналіз поняття «криза» / Мар'яна Галущак // Проблеми гуманітарних наук. Серія «Філософія». - 2018. - Випуск 39. - С. 58-76.

6. Богданова Н.Г. Проблема формування духовної культури студентської молоді сучасної України / Н.Г. Богданова // Мультиверсум. Філософський альманах. 2015. - Випуск 3 - 4. - С. 158-166.

7. Ільїн В.В. Фінансова цивілізація / В.В. Ільїн. М.: Книга, 2007. - 528 с.

8. Чистіліна Т.О. Споживацтво в умовах соціально-економічної кризи: філософське осмислення / Т.О. Чистіліна // Гуманітарний часопис. - 2013. - № 1. -- С. 45-53.

9. Костишин Е. Духовна криза суспільства як проблема освітнього простору / Е. Костишин // Молодь і ринок. - 2014. - № 10 (117). - С. 40-44.

10. Дрожак М. Дискурс політичного консюмеризму у віртуальному середовищі/ Марія Дрожак // Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. - 2019 - Випуск 23. - С. 143-149.

11. Філософія грошей в епоху фінансової цивілізації: монографія / кол. авторів; за ред. д-ра екон. н., проф. Т.С. Смовженко, д-ра філос. наук, проф. З.Е. Скринник. - К.: УБС НБУ, 2010. - 463 с.

12. Глєбова Л.І. Криза духовності та культурні цінності / Л.І. Глєбова // Здоров'я сучасної людини у духовно-соціальному та фізичному вимірі: матеріали науково-практичної конференції студентів, молодих вчених та викладачів з міжнародною участю, Харків, 11 квітня 2013 р. - Х.: ХНМУ, 2013. - С. 27-28.

13. Марко В.Ю. Духовне виховання дітей молодшого шкільного віку в катехитичних і католицьких школах: Монографія / Вікторія Марко. - Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2015. - 272 с.

14. Постанова Верховної Ради України Про Рекомендації парламентських слухань «Духовна криза суспільства і шляхи її подолання» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2004. - № 32. - С. 397.

15. Ценко М.Б. Моральні трансформації у сучасному суспільстві/ М.Б. Ценко // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» - 2017. - № 2 (33). - С. 370-373.

16. Можливості прогнозування соціальних трансформацій / Т.М. Біляєва // Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. Серія: філософія. Філософські перипетії. - 2010. - № 917. - С. 82-88.

17. Кримський С. Нації виходять з кризи завдяки культурі, релігії, ідеї державності / Сергій Кримський // Українська культура - 2018. - № 2 - С. 5-7.

Размещено на Allbest.ru