Теорія і практика корпоративного суспільства

кандидат філософських наук, доцент кафедри мистецтвознавства та

загально-гуманітарних дисциплін Міжнародного гуманітарного університету

Анотація

В статті розглядається становлення корпоративного суспільства, виділяються два типи корпоративного суспільства -- суспільний та авторитарний та дається їх коротка характеристика. Сучасне українське суспільство визначається як авторитарне корпоративне суспільство.

Ключові слова: корпоративне суспільство, соціальні групи, суспільний корпоративізм, авторитарний корпоративізм.

Аннотация

Крыжановская Т.А. Теория и практика корпоративного общества. -- Статья.

В статье рассматривается становление корпоративного общества, выделяются два типа корпоративного общества -- общественный и авторитарный и дается их короткая характеристика. Современное украинское общество определяется как авторитарное корпоративное общество.

Ключевые слова: корпоративное общество, социальные группы, общественный корпоративизм, авторитарный корпоративизм.

Summary

Kryzhanovska T. Theory and Practice of Corporate Society. -- Article.

The article analyzed the formation of corporate society. There are two types of corporate society: social and authoritarian and given their brief description. Modern Ukrainian society is defined as authoritarian corporate society.

Keywords: corporate society, social groups, social corporatism, authoritarian corporatism.

Тема корпоративного суспільства в сучасній науковій літературі досить активно обговорюється, і це не дивно, тому що в багатьох країнах світу наразі спостерігається наявність або елементів досить великого впливу різноманітних груп на суспільні та державні процеси, або системного впровадження корпоративних стосунків та цінностей на суспільний простір та державні інституції. Виділення основних загальних характеристик корпоративного суспільства та аналіз певних проявів корпоративізму на практиці має неабиякий теоретичний та практичний потенціал.

Феномен корпоративного суспільства досліджується в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, зокрема, К. Байме, А. Бандурина, Берле, О. Білого, Д. Гелбрейта, Р. Коуза, Кременю, Р. Мацюка, Г. Мінза, Н. Оніщенка, М. Томашевсьої, В. Ткаченка, А. Федорова, О.Шкаратан та багатьох інших.

Метою статті є осмислення основних характеристик корпоративізму як соціального явища та аналіз його практичного вираження на прикладі певних процесів, що відбуваються в сучасному українському суспільстві.

Історичною основою корпоративного суспільства слугують традиції середньовічних гільдій та синдикалізм. Термін «корпоративізм» чи «корпоратизм» (від латинського Corpus -- тіло) походить від назви об'єднань ремісників і митців, що виникли в містах середньовічної Італії і відображає тогочасні європейські уявлення про цілісність, структуру та спосіб існування суспільства.

Витоками теорії корпоративізму є праці Адама Мюллера (Adam Mьller, 1779--1829), радника принца Маттерніха, який вважав, що корпоративна держава мала бути відповіддю на загрози соціалізму та лібералізму [8]. У Франції на основі прудонівського вчення розвилася синдикалистська теорія, яку розробляли Жорж Сорель (Gorges Sorel, 1847--1922) у роботі «Роздуми про насильство» (1908) і Леон Дюгі (Lйon Duguit, 1859--1928) в «Трактаті про конституційне право» (1911). Синдикалізм справив великий вплив не тільки на розвиток теорії держави і суспільства, а й на політичну практику XX в. Наприклад, в Італії в двадцяті роки синдикалізм з'єднався з теорією і практикою фашистського корпоративізму.

Корпоративізм, як течія останньої третини ХІХ ст., віддзеркалював інтереси суспільних груп, які поставали проти тиранії одноосібного правління. Пройшовши сумнівний досвід суспільної єдності через насильство, групи вдавалися до зорієнтованого на пропорційність залагодження конфліктів, яке було відносно плюралістичним. Це була ідея суверенної політичної нації і захищала пріоритет економічного співтовариства, що складається із взаємодоповнюючих одна одну професійних груп, які мають співпрацювати на основі взаємодопомоги і солідарності [6, с. 170].

Але треба розуміти, що на противагу інтеграційним суспільним моделям, корпоративізм є одним з різновидів моделей соціального конфлікту, що постали всупереч порожнім формам злагоди і консенсусу, а натомість заповнювались станово-ієрархічними поняттями. Хоча групова єдність і проголошується під лозунгами солідарності, але корпоративізм за своєю суттю не є загальнонаціональним об'єднувальним чинником, тому що будь-яка адекватна дискусія унеможливлюється шляхом жорсткого регламенту і пропорційного поділу всіх владних позицій.

Корпоративізм розрізняють у вигляді суспільного (або ліберального) та державного (або авторитарного). Державний корпоративізм означає практику державного регулювання приватних та суспільних організацій з метою установлення держави у якості джерела їх легітимності шляхом участі чиновників в їх керуванні, що, в свою чергу, вихолощує свободу об'єднань, коаліцій і автономію спілок.

Тобто, корпоративізм -- теорія, згідно до якої суб'єктами суспільства є не окремі особи, а певні соціальні групи. Це -- система відносин, за яких найбільш організовані і впливові групи, об'єднані певними інтересами, прямо залучаються не лише в процес формування, але й реалізації державної політики завдяки широкому їх проникненню в органи державної влади. Корпоративізм, що передбачає помітний вплив груп інтересів на політику держави, в першу чергу економічну, характерний для багатьох сучасних країн [9]. Треба розуміти, що це явище принципово відрізняється від плюралізму чи лобізму. За останніх групи інтересів діють лише як «групи тиску», але не як реалізатори державної політики.

Корпоративізм визначають як «систему опосередкування інтересів, суттєві складові якої організовано в обмежені сингулярні спілки примусу, які не утворюють між собою мережі, не встановлюють ієрархічну структуру і взаємно не обмежені відповідно до функціональних аспектів. Вони визначають державне визнання або надають ліцензію, якщо самі навіть не були утворені на державну вимогу. Всередині опосередкованих ними царин виразно встановлена монополія репрезентації, що зобов'язує їх натомість дотримуватися певних зобов'язань при доборі керівного складу і при артикуляції претензій чи підтримки» [2, с. 317].

У 1980-ті роки поняття корпоративізму було розширене. Його пропонували як нейтральне опосередковуюче поняття, яке використовували у вигляді єднальної ланки між підрозділами держави та конкретними політичними подіями. Консервативні науковці обертали це поняття на позитив і пропонували неокорпоративізм як вихід з некерованості. Неокорпоративізм пов'язувався з тією ідеєю, що політична система залишається центром управління суспільством, зближуючи тим самим політику і господарську діяльність. Німецький дослідник Клаус Байме вважає, що неокорпоративізм виникає як модель протилежна плюралізмові, в мережевому полі якого всі перемовини постають як багатосторонні. Неокорпоративізм є фактично олігопольним варіантом мережевого плюралізму і не функціонує у неоліберальних та плюралістичних суспільних комплексах. Неокорпоративізм, натомість, може досягати концентрації завдяки двом «хитрим» заходам: завдяки віднесенню до компетенції держави ініціювання круглих столів для перемовин та через обмеження запрошених груп. Але така практика приводить до того, що «групи, які відчувають себе виключеними, невдовзі починають виборювати доступ і унеможливлюють «концентрування» шляхом роздування кількості уповноважених представників» [2, с. 320]. У такому випадку процес прийняття рішень у конфлікті інтересів, як зазначають дослідники, не може відповідати жодному двовимірному «футбольному полю» з обмеженим «ігровим майданчиком», обмеженою кількістю гравців і жорсткою системою правил гри [2, с. 331]. Сучасні цивілізовані демократичні інституції характеризуються, скоріше процесами «розгороджування політики всередину і назовні», коли «виявляється завжди більше ігор» [там само]. Вирішення проблеми зазначений дослідник вбачає в тому, що слід відкинути автопоетичний песимізм дій, який, як здається, унеможливлює активну політику, і додамо від себе, нівелює існування активного громадянина та самоврядної особистості.

Якщо аналізувати нинішнє українське суспільство, то дослідники окреслюють його як амбівалентне за характером, таким, в якому існують два соціальних поля: декларативне і приховане. Декларативна реальність демонструє легальність справ і стосунків, але її постійно треба переводити з режиму «бачу» в режим «маю на увазі». І саме цей другий режим визначає українську соціальну дійсність, основу якої складають особисті зв'язки, індивідуалізовані ситуації взаємодомовленості, послуг і зиску. Така прихована соціальність, як вважають дослідники, підпорядкована принципу корпоративної організації [1, с. 136].

Прояви корпоративізму в українському суспільстві та вплив неокорпоративістських ідей на формування його інституцій, багато в чому стали можливими через доволі слабке усвідомлення українським громадянином себе у якості самостійного індивідуального члена суспільства, здатного захистити свої інтереси. А. Ф. Карась відзначає наявність в українському суспільстві верстви населення, свідомість якого можна охарактеризувати як готично-містичну, засадничену на культурному знекоріненні, байдужості до минулого і страху перед громадянськими ініціативами. Властивістю цієї готичної свідомості є домінування надії на якісь «магічні трансформації» в руках політичних мужів, завдяки яким наступить благодатне, державою забезпечене життя [4, с. 12]. У зв'язку з цим можна привести слова А. М. Єрмоленка, який констатує, що публічна сфера України фактично будується на ґрунті домінанти монологічної парадигми. В цій сфері здійснюється «фактична підміна комунікативної дії стратегічною дією, спрямованою на досягнення партикулярних цілей, які видаються за всезагальні» [5, с. 100].

Але, у той же час, дослідниками відзначається надзвичайно швидке розвинення громадян нашої країни за останні роки [7, с.1 80]. Поряд з цим розвиток владних інституцій залишається далеко позаду. Фактично влада залишилась традиціоналістською, такою, що розглядає суспільство у якості плацдарму для укріплення власних позицій. Владні інституції характеризуються відносинами патронажності, патримоніальності, успадкованою від радянських часів системою «кормлінь». Поряд з цим вкрай низьким є рівень суспільної легітимності чинної влади. Громадянам треба зрозуміти, що недостатньо обрати собі керівників, треба випрацювати механізми перманентного контролю та тиску на владу для того, щоб вона систематично працювала на суспільство, щоб вона виконувала свою функцію обслуговування громадян, а не самої себе.

Тож, подолання корпоративних тенденцій, які поглиблюють дезінтеграційні процеси в суспільстві, маніпулюють суспільною думкою, повертають інституційну динаміку на шлях феодальної реставрації, що веде, у свою чергу, до соціальної стагнації, прямим чином залежить від активної позиції українських громадян, їхніх навичок і вмінь висловлювати свою думку стосовно важливих суспільних питань, здатності критично ставитись до інформації, яка поширюється ЗМІ. Громадянська позиція, на нашу думку, прямо пов'язана з процесами самоідентифікації особистості, розвитком ідей як індивідуальної свободи, самоцінності кожного, так і ідей спільного блага, суспільної мети та громадянської солідарності, що конституюється, в свою чергу, взаємною повагою та суспільною відкритістю. Нині принципово важливо відійти від розуміння ролі громадянина як пасивного продукту державних та громадських структур, а вбачати в ньому, передусім, активного суб'єкта творення, легітимації та трансформації не лише громадських і суспільних, але й державно-політичних структур.

Таким чином, корпоративізм як явище, що постало в епоху європейського феодалізму, існує та розвивається і в сучасному світі, причому має різні форми вираження та неабиякий вплив на суспільні процеси. Суспільний (ліберальний) корпоративізм засновується на балансі інтересів учасників корпоративних відносин та характеризується напрацюванням таких корпоративних норм, які мають договірну природу та приймаються шляхом узгодження волі всіх суб'єктів договору. Авторитарний (державний) корпоративізм характеризується станово-ієрархічним баченням світу, авторитарними методами правління, які, часто-густо видаються за демократичні, захистом інтересів певних вузьких груп і, фактично, нівелює права та прояви свободи більшості населення. Сучасне українське суспільство характеризується ознаками соціального корпоративізму, причому у другому, тобто, авторитарному варіанті.

корпоративізм соціальний етичний

Література

1. Пролеєв С, Шамрай В. Публічність і влада в пострадянському соціумі / Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови. -- К. -- 2007. С. 121 - 139.

2. Байме К. Політичні теорії сучасності / Клаус фон Байме; [пер. з нім. М.Култаєвої, М.Бойченка]. -- К.: Сти- лос, 2008. -- 396 с. -- (Сучасна гуманітарна бібліотека).

3. Гильдейский соціалізм і корпоративізм [Електронний ресурс] // Тільки правдиві факти про економіку. - Дата публікації 28/10/2011.

4. Карась А.Ф. Громадянське суспільство: особливості його теоретичного усвідомлення і дискурсивно-етичного здійснення / Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та ін- ституційне забезпечення його розбудови. -- К. -- 2007. С. 11 -- 32.

5. Єрмоленко А.М. Публічність як чинник громадянського суспільства в Україні за доби глобалізації / Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови: [зб. ст.]. -- К. -- 2007. -- С. 91 -- 107.

6. Кальной І. та ін. Громадянське суспільство: витоки і сучасність / Наук. ред. проф. І. І. Кальной, доц.

7. І.Н. Лопушанський. 3-е изд., Перераб. і доп. - СПб.: Видавництво Р. Асланова «Юридичний центр Пресс». - 492 с., 2006.

8. Лазоренко О. Суспільні цінності як регулятор трансформації соціального простору: український та західний глобальний контекст / Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови: [зб. ст.]. -- К. -- 2007. -- С. 178 -- 188.

9. Мацієвський Ю. Корпоративізм (корпоратизм) [Електронний ресурс] // Науковий блог НаУ «Острозька академія». -- опубліковано 23 червня 2009 р.

10. Higgs R. Crisis and Quasi-Corporatist PolicyMaking: The U.S. Case in Historical Perspective // The World & I. 1988. November.

Размещено на Allbest.ru