Сирітство в Україні: психологічні особливості біологічних і соціальних дітей-сиріт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сирітство в Україні: психологічні особливості біологічних і соціальних дітей-сиріт

Здійснено короткий аналіз історичного досвіду України стосовно явища сирітства. Подано короткий дефінітивний аналіз ключових слів (психоло-гічні особливості, біологічні, соціальні діти-сироти, євросироти). Особливу увагу приділено психологічним особливостям сиріт-підлітків, що виховуються та навчаються у дитячих будинках, школах-інтернатах. Висвітлено класифі-кацію характерних проблем, пов'язаних із соціальним сирітством за О. Мель-ниченко і колективом авторів. Запропоновано низку рекомендацій щодо міні-мізації явища сирітства в Україні.

Питання виховання, опіки та гармонійного розвитку дитини- сироти, розуміння її психологічних особливостей є архіважливими і є показником суспільного, економічного, культурного рівня розвитку країни, гуманності сучасного суспільства. Тому розгляд означеної те-ми є актуальним і доречним.

Стан дослідження. Аналіз наукових розвідок свідчить про зна-чний інтерес учених до проблем сирітства. Явище соціалізації біологі-чних і соціальних дітей-сиріт у закладах державної опіки розглядали такі дослідники: С. Бадер, Л. Бережна, А. Возняк, І. Грига, Л. Воли-нець, Л. Дейниченко, К. Ігнатенко, Р. Картер, Ю. Кахіані, О. Кізь, Л. Коробова, О. Кузьміна, С. Нечай, Н. Павлик, Г. Хархан, В. Шпак та ін. Автори вказують на суттєві недоліки такої форми життєвого устрою дітей-сиріт. Наголошуючи, що навчання і виховання дітей-сиріт у таких закладах призводить до деформації процесу формування систе-ми цінностей та ціннісних орієнтацій, а також соціалізації й адаптації.

Різні аспекти біологічних і соціальних сиріт відображено у конструктивних дослідженнях сучасників. Дослідження питання сімейних форм опіки біологічних і соціальних дітей-сиріт здійснити, зокрема, такі науковці: Г. Бевз, Л. Волинець, О. Мельниченко, Г. Хар-хан, Ю. Черновалюк; соціальної зрілості дітей-сиріт: Л. Канішевська, Л. Дробот; сирітства як соціокультурного феномену: О. Коваленко; теорії і практики опікунства: С. Бадора, І. Плугатор, О. Карпенко, Ю. Яким; соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами: С. Курін-на, І. Пєша, А. Поляничко, Н. Сушик, В. Шкуркіна; дитячої бездогляд-ності: В. Оржеховська.

Мета. Звернути увагу наукового товариства на проблему сиріт-ства в сучасній Україні, зокрема висвітлити психологічні особливості біологічних і соціальних дітей-сиріт.

Виклад основних положень. Проблема сирітства існувала завжди. Природні катаклізми, стихійні лиха, епідемії, катастрофи, те- ракти, війни, трудова міграція батьків, алкоголізм, наркоманія, позбав-лення батьківських прав відповідно до чинного законодавства тощо є причинами того, що діти залишаються без опіки батьків - біологіч-ними чи соціальними сиротами.

Історично на наших землях, ще за правління київських князів, соціально-психологічний захист дітей-сиріт здійснювався на основі теологічного вчення. Це була ґрунтовна база для формування у них духовних цінностей, водночас їх навчали основам грамоти, робітничим професіям тощо. Проте, якщо у дитини при втраті батьків були родичі, то вони забирали на виховання до своєї родини і виховували, як рідних.

Усе змінилося за радянських часів, коли після Другої світової війни (1939-1945 рр.), кількість дітей-сиріт значно зросла. Для «вижи-вання» сироти вчиняли правопорушення, хуліганство, крадіжки, вбив-ства тощо. З метою мінімізації означеної проблеми почали відкривати дитячі будинки, школи-інтернати, колонії для неповнолітніх тощо. Держава повністю взяла на себе відповідальність утримання, забезпе-чення та перевиховання у разі потреби такої категорії дітей-сиріт. Відповідно до історичних змін відбулися і зміни щодо виховання дітей-сиріт сучасної України, проте донині проблема дітей-сиріт не є комплексно вирішеною, чимало питань потребує конструктивно-го аналізу та впровадження на рівні держави.

Для розуміння тематики поданого дослідження проведемо короткий дефінітивний аналіз ключових слів. Так, психологічні особ-ливості - це індивідуальна властива людині неповторність її психіки, відмінна від іншої. Це характер, темперамент, реакція, здібності, та-лант тощо.

Біологічні діти-сироти - це діти, які ростуть і виховуються без опіки батьків, батьки котрих загинули чи померли.

Соціальні діти-сироти - це діти, які позбавлені батьківської опі-ки, сироти при «живих» батьках, зокрема батьки котрих позбавлені батьківських прав через різні причини (алкоголіки, наркомани, ув'язнені та ін.), покинули своїх дітей, ухиляючись від батьківських обов'язків, а також це діти трудових мігрантів, яких виховують не батьки (рідні: бабуся, дідусь, тітка та ін.).

Зауважимо, що до дітей трудових мігрантів вживається ще де-фініція - «євросироти» [1].

Діти-сироти, що виховуються у дитячих будинках, школах- інтернатах, мають низку певних особливостей. Така ситуація спричи-нена тим, що такі діти не отримують достатньо уваги і турботи для гармонійного розвитку (психічного, фізіологічного, духовного, психі-чного тощо). Таке обмеження виокремлене у наукових розвідках як стан депривації.

Депривація - це дефіцит, обмеження, ізоляція внутрішнього стану особистості відповідно до зовнішнього. Депривацію в контексті поданого дослідження першочергово розуміємо як позбавлення дити-ни матері, батька тобто обмеження у материнсько-батьківській ласці, опіці. Така депривація надалі негативно впливає передусім на розви-ток емоційної, вольової, інтелектуальної, соціальної, психологічної сфер дитини, на процеси комунікації, взаємини із однолітками та до-рослими тощо.

Зауважимо на особливості психологічного розвитку дитини- сироти підліткового віку, адже це найважливіший період, який харак-теризується швидкими змінами у фізіологічному, емоційному, психо-логічному, соціальному становленні. Водночас це період формування свідомого сприйняття себе як частини колективу (інтернат, будинок сімейного типу, дитячий притулок тощо) та члена суспільства. Заразом це період життєвого і професійного самовизначення. Коли підліток дитина-сирота ставить собі запитання: хто я? чому я? ким хочу бути? яким себе бачу в майбутньому? тощо.

Психологічною особливістю для дитини-сироти підліткового ві-ку є формування у неї якостей психіки відповідно до пубертатного періоду. Проживання у закладі й спілкування з обмеженим колом до-рослих, де відносини регламентовані й далекі від сімейно-родинних, спричиняє деформацію багатьох якостей, що є життєвоважливими.

Зважаючи на викладене, виникає необхідність висвітлити докт-рину щодо психологічних особливостей дитини-сироти-підлітка, яка живе і виховується в закладах закритого типу.

Основними характерологічними особливостями підлітків - ви-хованців інтернатних закладів є настороженість, контроль емоцій, схильність до відчуття провини; наявність акцентуацій характеру (психоастенічні, шизоїдні, гіпертимні, психопатичні реакції тощо). Окремі показники пізнавальних здібностей у вихованців інтернатних закладів (вербальна і зорова пам'ять, образне і логічне мислення, ува-гу) незначно, проте знижені, що не призводить до значних негативних відхилень рівня загального інтелектуального розвитку підлітків. Також у вихованців знижені адаптивні здібності (поведінкова регуляція, ко-мунікативні якості, моральна нормативність) [2, с. 268-269].

Підліткам-сиротам притаманна занижена або негативна самоо-цінка, яка формується з огляду на важливі причини: дитина вважає себе «поганою» тому, що її залишили, відмовилися від неї, почуваєть-ся покинутою, зрадженою. Стан напруження, тривоги, невпевненості у собі та недовіри до інших людей (бо очікує від них лише поганого) спричиняє неоднозначне ставлення до себе.

Аналізуючи психологічні характеристики дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виявлена ще одна особливість, яка характеризує портрет дітей, котрі залишилися без опіки батьків, - феномен «Ми», який є своєрідною ідентифікацією дітей одні з одними. Відомо, що у «нормальній» сім'ї феномен «Ми» відображає причет-ність дитини саме до своєї сім'ї, є важливою емоційною та моральною силою, яка створює умови для внутрішнього захисту. А в дітей, які залишилися без сім'ї, створюється стихійне «Ми» як своєрідне психо-логічне утворення. Це пояснюється тим, що для таких дітей цілий світ поділяється на «своїх» і «чужих». Водночас у них формуються особ-ливі ієрархічні стосунки, зокрема доволі жорсткі стосунки в середині «Ми» і у ставленні до молодших [3].

Отже, психологічні особливості дітей-підлітків вихованців інте-рнатних закладів полягають у стані депривації, який негативно впли-ває на їхній розвиток і соціальну адаптацію. У них немає мотивації та бажання вчитися, вони мають розмиті уявлення про власне «Я», а також про те, чого вони хочуть. Вони не можуть бути самостійними (з огляду на те, що перебувають на повному державному забезпечен-ні), а це призводить до дезадаптації життя у соціумі в майбутньому. Діти-сироти у підлітковому віці стикаються із найважливішою про-блемою, а саме професійною визначеністю. І, зважаючи на занижену самооцінку, переважно обирають робітничі професії, водночас маючи, наприклад, здібності до творчості тощо. Вони зосереджуються не на самооцінці, а на оцінці, думці про себе інших людей.

Усе зазначене ґрунтується на неправильній побудові цінностей та ціннісних орієнтацій з огляду на стан їхнього виховання, обмеження спілкування, навчання та життя, психологічну ізоляцію. І часто, вихо-дячи з інтернатних закладів у самостійне життя, вони не можуть адап-туватися до соціуму. В них майже немає навиків соціального аспекту, вміння вирішувати прості побутові проблеми, комунікувати зі соціаль-ними структурами тощо. Отже, психологічні особливості дітей підліт-кового віку, які виховуються без сім'ї, мають несформовану систему цінностей і ціннісних орієнтацій, яка впливає на подальше життя у соціумі, формування та становлення їх самосвідомості, самооцінки, міжособистісних відносин.

Ґрунтуючись на викладеному, наголосимо, що процес інтеграції України у світове співтовариство порушує перед нашим суспільством доволі складні питання, одним із яких є реформування державної сис-теми опіки над дітьми-сиротами. Важливим механізмом поліпшення ситуації щодо утримання та виховання дітей-сиріт є деінституалізація (виховання сиріт у будинках сімейного типу тощо). Західні країни стали на цей шлях у 50-60-х рр. минулого століття, а наша держава робить лише перші кроки у цьому напрямі.

Нині система опіки над дітьми-сиротами, на думку багатьох ек-спертів, повинна поєднувати два напрями розвитку: реформування державних закладів опіки і розвиток сімейних форм опіки та піклуван-ня. У перспективі очікується майже повний перехід на сімейні форми опіки. Це поліпшить систему виховання дітей-сиріт і мінімізує дестру-кції становлення особистості дитини-сироти в усіх її аспектах. Оскіль-ки формування і становлення дитини у родинному колі кардинально відрізняються від виховання дитини у закладах інтернатного типу. Адже система цінностей і ціннісних орієнтацій є у кожної людини, формується на моральних і світоглядних позиціях особистості, які ґру-нтуються передусім на вихованні, яке дитина отримує в період станов-лення, і в сім'ї. У подальшому житті це має конструктивний вплив на самоусвідомлення, самовдосконалення, самомотивацію і є вирішаль-ним еталоном для духовного розвитку особистості.

Сім'я є первинним і природним середовищем для соціалізації та виховання дитини. Її вважають провідним інститутом у формуванні й гармонійному становленні особистості. Попри значну кількість соціальних інституцій (дошкільний заклад, школа, засоби масової ко-мунікації, мережа Інтернет, друзі, однолітки, референтні групи, поза-шкільні організації), які чинять хоч і вагомий вплив на підростаючу особистість, головна роль - належить сім'ї.

І. Пєша зазначає, що економічна криза України негативно впли-нула на функціонування сім'ї як окремого інституту соціально- виховного спрямування. Сучасне сирітство, на її думку, є певним нас-лідком недостатньої уваги суспільства до соціальних проблем сімей із дітьми [4].

Водночас зазначимо, що збільшення такої категорії дітей спри-чиняє й низька відповідальність батьків, неусвідомлене батьківство, а також їхня деструктивна поведінка: алкоголізм українського населен-ня, низький матеріальний рівень молодих сімей, відсутність житла чи проживання із своїми батьками, вживання наркотиків для вирішення психологічних проблем чи розслаблення тощо.

Провівши узагальнення напрацювань провідних науковців, О. Мельниченко та колектив авторів розробили класифікацію харак-терних проблем, пов'язаних із соціальним сирітством:

1) за масштабом: глобальні; національні; регіональні; локальні;

2) за причинами поширення:

- геополітичні (світові війни та соціальні потрясіння; міжнарод-ні конфлікти, зростання кількості біженців);

- державно-управлінські (неспроможність обраної стратегії со-ціальної політики держави; низька результативність діяльності упов-новажених органів державної влади; кризовий стан системи освіти і виховання);

- соціально-демографічні (зниження стабільності шлюбу, зрос-тання позашлюбної народжуваності; порушення структури сім'ї; збільшення кількості кризових сімей);

- соціально-економічні (збідніння населення та поглиблення його майнового розшарування; безробіття; відсутність власної кварти-ри; вимушеність заробітчанства за межами України, глобальна тенден-ція до урбанізації);

- соціально-психологічні (деформація традиційних цінностей українського народу, а відтак низький рівень моральних засад сім'ї, зниження її духовного потенціалу, ослаблення моральної відповідаль-ності за виховання дітей, недотримання релігійних постулатів (щодо шлюбу, батьківства, абортів тощо), збільшення кількості молодих сімей щодо вживання алкоголю, наркотичних засобів, делінквентна поведінка, використання власних дітей для збагачення (рабська праця, проституція неповнолітніх, жебрання тощо), форми насильства у сі-мейному колі та інтернаті, послаблення уваги суспільства до сімейного інституту загалом тощо;

- причини, які від нас не залежать (передчасна чи трагічна смерть батьків чи одного з батьків);

3) до соціальних сиріт належать такі категорії дітей:

- діти-втікачі з деструктивних і благополучних сімей;

- діти-безхатченки;

- діти, які зазнали насильства в установах і втекли із них;

- діти, схильні до життя на вулиці відповідно до психологічних характеристик;

- діти з девіантною, делінквентною поведінкою, схильні до по-дорожування, жебрацтва, бродяжництва;

4) органи, котрі відповідальні за вирішення проблем сирітства:

- громадськість: усиновителі; опікуни (піклувальники); прийом-ні сім'ї; дитячі будинки сімейного типу; особи, які здійснюють патро-нат над дітьми;

- освітньо-виховні заклади: будинок дитини; дитячий будинок; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсуючого типу; до-шкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу; дошкі-льний навчальний заклад (центр розвитку дитини); загальноосвітня школа-інтернат; спеціалізована школа-інтернат; спеціальна загально - освітня школа-інтернат; загальноосвітня санаторна школа-інтернат; центр соціально-психологічної реабілітації дітей;

- органи державного управління: служба у справах дітей; Дер-жавний департамент з усиновлення і захисту прав дитини; соціальна служба для сім'ї, дітей і молоді; Київська міська державна адміністра-ція, районні та міські відділи освіти органів місцевого самоврядування і місцевих адміністрацій; Міністерство освіти і науки України; Мініс-терство соціальної політики України [5].

Отже, для мінімізації сирітства в Україні як соціально- психологічного явища варто на рівні держави звернути посилену увагу на інститут сім'ї як основної гілки виховання дітей - майбутнього української держави.

Доцільно було б у школі запровадити години етики та психоло-гії сімейного виховання, де б учні у процесі формування і становлення мали змогу отримувати ґрунтовні знання про інститут сім'ї на засадах традиційних українських цінностей. Вагомим аспектом буде введення на рівні Міністерства освіти і науки України уроків статевого вихо-вання та сексуальної просвіти, що мінімізує ранні аборти, раннє мате-ринство (зокрема і народження дітей-дітьми, відмова від них при на-родженні), сформує культуру взаємин із протилежною статтю, відно-вить авторитет батьківства. Водночас доцільно наголосити на під-тримці матерів-одиначок, неповнолітніх матерів, матерів, які залиши-лися без житла, що потерпають від домашнього насильства - це мали б бути певні центри у кожному великому місті та райцентрі. Потре-бують змін на законодавчому рівні посадові обов'язки психологів і соціальних педагогів/працівників, де було б визначено їм право відвідувати без попередження сім'ю-деструктивного характеру для подальшого виявлення й усунення негативних аспектів виховання та жорстокого поводження з дітьми тощо.

Отже, здійснивши короткий аналіз причин, зокрема й соціально- психологічного характеру, що спричиняють явище сирітства в Україні, зазначимо, що проблему можна мінімізувати. Для зменшення кількості дітей-сиріт варто змінити систему опіки державного зразка (дитячі будинки, школи-інтернати тощо) на будинки сімейного типу, родинні осередки, альтернативні форми виховання, вихователів на прийомних батьків. І відтак дитина-сирота виховуватиметься у великій сім'ї, проте це буде сім'я, а не інтернат. Де і проходитиме формування і станов-лення особистості дитини відповідно до сімейної інституції.

Висновки

Отже, зазначена проблема відображена у ґрунтовних працях багатьох науковців, проте так і не окреслено цілісної фундаме-нтальної концепції щодо мінімізації явища «сирітства» в українському суспільстві, не має єдиної теорії виховання та навчання такої категорії дітей тощо. Також наголосимо, що професійна освіта підготовки май-бутніх фахівців, які працюватимуть із дітьми-сиротами, обмежена навчальними дисциплінами, що висвітлювали б особливості психоло-гічного розвитку таких дітей, зважаючи на їхній статус.

Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо у з'ясу-ванні психологічних особливостей абьюзера у сімейних відносинах.

Література

соціальний інтернат сирітство

1.Шевцова М. «Євросироти»: з чим стикаються діти українських трудових мігрантів. URL: https://life.pravda.com.Ua/society/2017/05/4/224005

2.Чистяк О. В. Особливості психічного розвитку дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки, які виховуються у дитячих будинках сімейного типу. Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. 2014. № 2 (23). С. 266-272.

3.Соціально-психологічні характеристики дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. URL: http://www.pedahohikam.net/nervs-1094-1.html

4.Пєша І. В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: (проблеми реформування) / Укр. ін-т соціальних досліджень; Ін-т дитинства. К.: Логос, 2000. 86 с.

5.Мельниченко О. А., Юр'єва А. Ю., Панченко А. Ю. Проблеми соціального сирітства: причини, прояви та способи розв'язання. Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. 2013. № 16. С. 38-41. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VSUNU_2013_16_9.

Размещено на Allbest.ru