Державна сімейна політика: міжнародний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна сімейна політика: міжнародний аспект

У статті проаналізовано принципові підходи до реалізації сімейної політики на міжнародному рівні. Визначено суттєві відмінності практики її реалізації в окремих країнах-членах Європейського Союзу. Виявлено основні складові політики країн Європейського Союзу щодо реалізації державної сімейної політики, тенденції вдосконалення системи державного регулювання розвитку інституту сім'ї в Україні. З'ясовано, що різниця реалізації сімейної політи-ки між різними країнами базується на існуванні чи відсутності програм та цілей, спрямованих на розвиток інституту сім'ї. Проаналізовано співвідношення цілей сімейної політики України та Європейського Союзу задля узагальнення системи державної сімейної політики з урахуванням міжнародного досвіду її реалізації та подальшого розроблення практичних рекомендацій щодо напрямів її вдосконалення.

Сімейна політика в кожній країні світу обумовлена демографічними, сус-пільно-економічними, а також культурними процесами. Інститут сім'ї як предмет спільних цільових установок в європейських договорах не враховується, визначення сімейної політики перебуває переважно на національ-ному рівні у відповідальності держав-учасниць. Однак з опублікуванням у 1989 р. повідомлення про сімейну полі-тику Європейської комісії, де вперше підкреслювалися значення сім'ї та необхідність врахування її інтересів під час формування політики держави, інституціями ЄС було прийнято низку нормативно-правових актів з питань захисту прав сім'ї та дітей.

Незважаючи на досягнутий консенсус у принципових підходах до сімейної політики, існують суттєві відмін-ності щодо її реалізації в окремих країнах-членах Євро-пейського Союзу. Міжнаціональне порівняння сімейної політики дає змогу виокремити значну кількість стратегій, які визначаються, по-перше, ставленням урядів до демо-графічних та сімейних проблем, по-друге, фінансовими можливостями окремих країн. Загалом ці країни можна поділити на групи, які в зарубіжній літературі називають державами з «явною» та «прихованою» сімейною політи-кою. Більш широко концепція політики держави стосовно сім'ї формується в Австрії та Німеччині. «Прихована» сімейна політика не означає самоусунення держави від сфери сім'ї, а лише демонструє відмову від кількісних цілей. Головна мета цих країн полягає в досягненні добро-буту населення. Вибір сімейної поведінки залишається за людиною, держава зобов'язана забезпечити відповідними засобами, щоб її рішення були ефективними, тобто інте-реси сім'ї певним чином враховуються під час форму-вання та реалізації соціально-економічної політики.

У зв'язку з цим вважаємо, що першочерговим завданням дослідження державної сімейної політики є вивчення між-народного досвіду її реалізації з розкриттям різних аспектів та встановленням шляхів її подальшого вдосконалення.

Про актуальність наукових розробок щодо розвитку інституту сімейної політики свідчить наявність багатьох наукових досліджень та публікацій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослід-женням важливих аспектів сімейної політики як напряму діяльності держави займались А.І. Антонов, О.М. Бога- євська, А.Г Вишневський, Г.І. Клімантова, В.М. Мєдков, Л.М. Мельничук. Актуальні проблеми державної сімей-ної політики, регулювання шлюбно-сімейних відносин у межах здійснення соціальної політики розглядали у своїх роботах О.М. Аверін, М.О. Волгін, М.Г. Теренс, Е.А. Ган- сова, С.Ю. Гончарова, А.М. Гриненко, М.В. Кравченко,

І.П. Отенко, О.М. Палій, В.А. Скуратівський, Є.І. Холос- това, П.І. Шевчук, О.О. Яременко та інші вчені.

Беручи до уваги важливість та наукову цінність наяв-них досліджень, віддаючи належне досягненням учених у теоретичних та практичних питаннях розвитку інституту сім'ї, маємо визнати відсутність у вітчизняній науці комп-лексного дослідження цієї теми.

Актуальність проблеми вдосконалення механізмів реа-лізації сімейної політики, її теоретична та практична зна-чущість, обмеженість наукових досліджень зумовили вибір теми, мету та завдання цього наукового дослідження.

Метою роботи є узагальнення системи державної сімейної політики з урахуванням міжнародного досвіду її реалізації та розроблення практичних рекомендацій щодо напрямів її вдосконалення.

Результати дослідження. Варто зазначити, що неза-лежно від вибраної стратегії політика країн ЄС включає такі основні складові:

- матеріальна підтримка сімей з дітьми, яка спрямо-вана на усунення нерівності між різними категоріями сімей, створення необхідних матеріальних умов для утри-мання та виховання дітей, попередження чи подолання бідності;

- гендерна рівність;

- створення належних умов для поєднання професій-ного та сімейного життя як жінкам, так і чоловікам, що, на думку зарубіжних експертів, забезпечує належний розви-ток сім'ї як соціального інституту.

Крім того, стверджується, що необхідність подолання низької народжуваності є важливою метою частини дер-жав Євросоюзу [3].

Політика матеріальної підтримки сімей з дітьми є важливою частиною соціальної політики більшості країн, оскільки відчутно впливає на сімейну, передусім репро-дуктивну, поведінку європейців. Так, в усіх країнах ЄС існує система грошових субсидій сім'ям з дітьми, проте види, розміри та способи сімейних виплат різні не лише в різних країнах, але й у межах однієї країни залежно від типу сім'ї, кількості та віку дітей, що унеможливлює зіставлення загального обсягу допомоги з боку держави. Однак під час розгляду ступеня адресності надання допо-моги сім'ям виокремлюються:

1) країни, що мають систему універсальних виплат на дітей, які виплачуються незалежно від доходу сім'ї (в окремих з них, а саме Нідерландах, Німеччині, Норве-гії, Фінляндії, Бельгії, розмір щомісячної допомоги зале-жить від «порядкового номера» та віку дитини);

2) країни, в яких система допомоги на дітей доповню-ється виплатами, що одержують сім'ї, рівень доходів яких нижче за межу малозабезпеченості (наприклад, Франція, Ірландія, Португалія, Великобританія);

3) країни, де допомога надається виключно малоза-безпеченим сім'ям (Греція, Іспанія та Італія), показники народжуваності цієї групи країн найнижчі серед держав Європейського Союзу.

Різниця між названими країнами базується на існу-ванні чи відсутності програм та цілей, спрямованих на сім'ю. Так, чітко визначена сімейна політика у Франції, Бельгії, Люксембурзі.

Значну частину державної підтримки сімей з дітьми в європейських країнах складають податкові пільги, знижки та кредити (під час оподаткування прибутків, оплати за житло та комунальні послуги, користування транспортом тощо), а в Люксембурзі та Франції таким чином надається основна частина допомоги сім'ям. При цьому зарубіжні експерти доводять, що податкові заходи, будучи невиди-мими економічними стимулами, все ж таки є потужними інструментами політики підтримки сім'ї та певних типів фінансової та соціальної поведінки [8].

В європейських країнах широко реалізуються про-грами цільових кредитів, мета яких полягає в наданні можливості вирішення побутових проблем сім'ям з низь-кими доходами та мінімізації державних витрат на соці-альні цілі. Держава стимулює використання цього меха-нізму фінансування, є гарантом по кредиту, встановлює процентні ставки на кредити, які суттєво нижчі за ринкові, та субсидує різницю з бюджету чи передбачає можливість відстрочки повернення кредиту й навіть його повного погашення, якщо кредитувальник має низькі доходи.

У країнах-членах ЄС серед сімей з дітьми особлива матеріальна підтримка надається неповним сім'ям. Допо-мога одиноким батькам залежить від рівня доходу та кіль-кості дітей в сім'ї. Загалом у більшості європейських країн неповні сім'ї можуть розраховувати на більшу підтримку, ніж сімейні пари. Греція - це єдина країна, де одинокий батько забезпечений гірше подружжя. Водночас рівень позашлюбних народжень у цій країні найнижчий серед інших членів ЄС (станом за 2005 р. лише 5% від загальної кількості новонароджених). Отже, подібні заходи вироб-ників сімейної політики в Греції певним чином стриму-ють сім'ї від руйнування, запобігаючи збільшенню непо-вних сімей, що потребують утримання.

Друга мета, що полягає в гендерній рівності, є скла-довою соціальної та сімейної політики багатьох країн Європи вже тривалий час. Передбачаються недискримі- наційні можливості щодо зайнятості, залучення батька до догляду за дитиною, подолання гендерних стереоти-пів у суспільстві. Недискримінація жінок (насамперед, матерів із дітьми) на ринку праці є тим інструментом, що дає змогу певною мірою сприяти більш повній реалізації репродуктивних настанов.

В окремих державах-членах ЄС значна увага при-діляється політиці, спрямованій на створення умов для узгодження сімейних та професійних обов'язків жінок та чоловіків, яка здійснюється переважно шляхом надання батьківських відпусток та розвитку системи догляду за дітьми (хоча в окремих країнах широко запроваджуються гнучкі режими зайнятості). Варто підкреслити, що надання відпусток для батьків набуває найбільшого значення як ком-понент загальноєвропейської сімейної політики, оскільки створення можливостей працювати без ущемлення сімей-них функцій у 1995-2000 рр. відіграло істотну роль у зрос-танні народжуваності в низці країн. У практиці цих країн існують різні види відпусток, які встановлені для батьків із сімейних потреб. Серед них слід назвати відпустки для жінок, які надаються в усіх країнах Європейського Союзу безпосередньо впродовж, до та після пологових періодів (переважно оплачувані); відпустки для чоловіків, які нада-ються батькові як доповнення до материнської відпустки терміном від 1 до 4 тижнів.

Гендерно-нейтральні відпустки слідують зазвичай за відпустками по вагітності та пологах. Віднедавна в низці країн (наприклад, Нідерландах, Німеччині) частина бать-ківської відпустки надається для чоловіків одночасно з жінками.

Для узгодження трудової діяльності та сімейного життя, на думку більшості експертів, виробники сімей-ної політики намагаються забезпечити розвиток сервісної системи догляду за дітьми дошкільного віку. Характер державної участі країн-членів ЄС у цій сфері залишається надзвичайно різним всередині Європейського Союзу за одночасної відсутності зіставлених даних. Загалом сис-тема догляду за дітьми представлена громадськими чи при-ватними (або їх поєднанням) службами обслуговування дітей, а також неофіційним чи офіційним обслуговуван-ням кваліфікованими працівниками, що надають догляд у власному будинку чи за місцем проживання дитини. При цьому відзначається значне коливання доступності послуг відповідних соціальних служб. Витрати сімей на виховання дитини-дошкільника обходяться батькам від 36% середньої заробітної плати в Греції до 0% у Бельгії та Франції. У більшості держав батьки з низьким сімейним прибутком можуть сподіватися на субсидійоване обслу-говування, проте місце знаходження таких служб часто є незручним [9]. Проблематичним може бути також сервіс у найнеобхідніші години, якщо робочий графік батьків нерегулярний.

Доцільно відзначити, що рівень охоплення дітей дошкільного віку послугами соціальних служб та центрів корелює з доступністю цих послуг, тобто в країнах, де ство-рені відповідні умови, частка дітей віком від 3 до 6-7 років, охоплених послугами дошкільних закладів, сягає понад 90%, а дітей до 3-х років - 30-60%. У цих же країнах (пере-дусім, Франції, Данії, Бельгії, Фінляндії) рівень народжува-ності є значно вищим, ніж середній по ЄС.

Зростання народжуваності згадується як бажаний позитивний наслідок сімейної політики сучасного Євросоюзу, проте саме по собі не розглядається основною метою сімейної політики. На сучасному етапі тільки декілька країн.

Євросоюзу заявляють про те, що зрос-тання народжуваності є безпосередньою метою їхньої сімейної політики. Насамперед це ті країни, рівень наро-джуваності яких все ще є вкрай низьким. Пов'язувати це можна, з одного боку, з уже згаданим стабільним зростан-ням народжуваності впродовж останнього десятиліття, а з іншого боку, з неможливістю безпосередньо прив'язати зростання народжуваності до заходів сімейної політики, оскільки більшість досліджень свідчить про незначний вплив її інструментів на дітородну активність. Сучасні, обумовлені різноманітними чинниками тенденції наро-джуваності в країнах Європи не дають можливості гово-рити про будь-яке значне зростання народжуваності протягом найближчих десятиліть, що відображається в прогнозах європейських статистичних служб [1]. Бачимо чітко помітну орієнтацію на забезпечення благополуччя й гідного майбутнього вже народжених дітей, а не виключно на стимулювання зростання кількості народжень. Поді-бний підхід також був би корисним під час формування подальшої сімейної політики України.

Говорячи про співвідношення цілей сімейної полі-тики України та Євросоюзу, маємо усвідомлювати від-мінності у стартових умовах реалізації сімейної полі-тики. Якщо в європейських країнах працюючі батьки забезпечують гідне матеріальне становище сім'ї, отже, ведеться боротьба за повернення батьків на ринок праці, поєднання сім'ї та зайнятості, то Україна має інші реалії, адже працюючий батько й навіть працюючі обоє батьків здебільшого не гарантують матеріального добробуту сім'ї та дітей, тому створення можливостей поєднання сім'ї та зайнятості не може посідати перше місце в Україні, хоча, безумовно, цією сферою також потрібно активно займатись. Ефективним розвиток цієї сфери знову ж таки буде виключно в разі існування можливості забезпечення добробуту сім'ї за допомогою власних трудових доходів.

Висновки

Отже, під час формування та реалізації сімейної політики в Україні слід враховувати позитивні здобутки європейських країн, зокрема:

- ефективне поєднання універсальних та адресних видів соціальних виплат сім'ям, що сприятиме усуненню матеріальної нерівності між різними категоріями сімей;

- систему забезпечення рівних можливостей сім'ям незалежно від кількості дітей у сім'ї та працюючих дорос-лих, що сприяє реалізації власних установок громадян щодо створення сім'ї та народження дітей;

- розширення можливостей чоловіків для виконання сімейних, передусім батьківських, обов'язків (перш за все, шляхом надання права на відпустку при народженні дитини та її догляду одночасно з материнською), що сприяє підвищенню громадянського престижу батьківства.

Проаналізувавши загальний досвід практики сімейної політики у країнах ЄС, можемо стверджувати, що вона досить специфічна залежно від регіону, традицій країни та моделі соціальної держави, що практикується на конкретній національній площині. Для України в умовах власної депо-пуляції є дуже важливим дослідження зарубіжного досвіду у сфері сімейної політики не тільки заради використання практичних методів, що довели свою ефективність на прак-тиці, але й задля недопущення повторення чужих помилок і прорахунків, а також уникнення беззастережного копію-вання західноєвропейських світоглядних цінностей в тій їх частині, яка стала фактором кризових явищ.

Список використаних джерел

міжнародний державний політика сімейний

1.Social Institutions. Stanford Encyclopaedia of Philosophy. URL: http://plato.stanford.edu/entries/social-institutions (дата звер-нення: 29.05.2019).

2.Чеховська І.В. Державна сімейна політика в Україні: теорія та практика реалізації : монографія. Кам'янець-Подільський : Рута, 2013. 734 с.

3.Захарова Е.А. Особенности семейных отношений в различных национальных культурах. Молодой ученый. 2014. № 18. С. 558-561.

4.КОНСТИТУЦІЯ України : Закон України ВІД 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996.

5.Концепція державної сімейної політики. Законодавство України про сім'ю. Київ : Юрінком Інтер, 2002. С. 143-150.

6.Сурмин Ю.П. Теория систем и системного анализа : учебное пособие. Киев : МАУП, 2003. 368 с.

7.Сущность семьи как социального института. URL: www.profile-edu.ru/sushhnost-semi-kak-socialnogo-instituta-page-1.html (дата звернення: 29.05.2019).

8.Nichtehelich Lebendgeborene Eurostat. URL: http://epp.eurostat.ec.europa.eu (дата звернення: 29.05.2019).

9.Schlufolgerungen des Rates und der im Rat vereinigten, fur Familienfragen zustandigen Minister zur Familienpolitik. URL: http://eur-lex.europa.eu (дата звернення: 29.05.2019).

Размещено на Allbest.ru