Соціальна педагогіка та суміжні практики: методологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

6

СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА І СУМІЖНІ ПРАКТИКИ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Значення меж у професійній та науковій практиках. Першим завданням, що стоїть перед нами сьогодні є позиціонування соціальної педагогіки як автономної практики поруч із соціальною роботою та педагогікою. Чому так важливо позиціонування? Межі вказують на цілісність і внутрішню узгодженість будь-якого предмету, (в тому числі діяльності), уможливлюють його розуміння, перешкоджають злиттю із суміжними предметами. Так, визначення професійних меж передбачає розуміння:

• основної ідеї, місії діяльності - те, завдяки чому вона виникла і існує

• класу конкретних задач, які покликана вирішувати ця галузь,

• параметрів оцінки результатів,

• зону відповідальності суб`єктів діяльності.

Нечіткі, розмиті межі діяльності, незрозумілість ідеї, невизначеність предмету та завдань, призводять до її поступового розчинення в межах інших практик і подальшого зникнення. Нечіткість меж дає широкий простір для спекуляцій, створює умови для жонглювання термінологією, смисл якої поступово вихолощується. На рівні практики відбувається послідовне падіння рівня якості діяльності, на рівні суспільної думки - дискредитація професійної галузі в цілому.

Можемо констатувати, що подібне відбувається зараз із соціальною педагогікою. Частина українських практиків і дослідників практично

ототожнює соціальну педагогіку з педагогічною діяльністю («особистість в процесі виховання», «педагогічні умови соціалізації» тощо, інша частина - із соціальною роботою (вводячи специфікацію лише за цільовою аудиторією - діти і підлітки. Таким чином, соціальна педагогіка потроху втрачає власний предмет, що, як наслідок, значно ускладнює професіоналізацію спеціалістів.

Не можна сказати, що подібна проблема існує лише в Україні. Аналіз сучасних публікацій іспанських, німецьких, румунських, німецьких, фінських науковців дає підстави говорити про існування суперечностей у формулюванні предмету соціальної педагогіки.

Вирішення цих суперечностей повертає нас до витоків соціальної педагогіки та суміжних практик для поглиблення розуміння цих протиріч.

Про походження соціальної педагогіки. Як наукова традиція і практика діяльності, соціальна педагогіка старша за концепцію або термін «соціальна педагогіка». Засновники традиції формулювали соціально - педагогічну проблематику, не використовуючи термін «соціальна педагогіка». Історично соціальна педагогіка спирається на віру в те, що людина здатна впливати на соціальні умови через освіту. Індивід і спільнота є взаємодоповнюючими, але одночасно протилежними один одному, тому завдання соціальної педагогіки полягає в тому, щоб збалансувати динаміку їхніх відносин.

Як галузь соціальна педагогіка сформувалася на початку 20 -го століття завдяки німецькому філософу Паулю Наторпу (1854-1924), який у 1899 році опублікував книгу «Соціальна педагогіка: Теорія розвитку людської волі в активі громади». Він наголошував на тому, що вся педагогіка має бути соціальною і, що освітяни мають завжди вважати на взаємозв'язок навчального процесу і процесів, які відбуваються у суспільстві.

Соціальна педагогіка, як писав Пауль Наторп, - це практика - вирішення соціальних проблем засобами освіти. І, якщо говорити про зв'язок соціальної педагогіки та педагогіки, то це зв'язок базується на формах, методах і технологіях діяльності.

У перші десятиліття ХХ століття, (з 1920-х років), німецький освітянин Г ерман Ноль тлумачив соціальну педагогіку з точки зору теоретичної основи для професійної соціальної роботи на основі герменевтичної філософії науки. Герменевтична перспектива відіграла домінуюче положення в німецькій традиції соціальної педагогіки.

Зв'язки з педагогікою. Від початку соціально-педагогічна перспектива спиралася на спроби знайти освітні засоби вирішення соціальних проблем. У роботах філософів освіти можна чітко виокремити напрямки: перший - зосереджений на процесі освіти, його змісті та відповідності розвитку особистості (Ян Амос Коменський /17ст., Ж-Ж.Руссо /18 ст., Фрідріх Фребель /19 ст.), а другий - соціально-педагогічний, стверджує, що освіта є передусім засобом покращення людського життя і механізмом досягнення соціальної справедливості (Хуан Луїс Вівес/ 15ст. ідея навчання некваліфікованих бідних ремеслам., Йоганн Генріх Песталоцці /18ст. Освіта як основний засіб перебудови суспільства на розумних і справедливих началах, Паоло Фрейре / 20 ст. Педагогіка пригнічених, заснована на соціально-економічній теорії К.Маркса).

Можна сказати, що педагогічна думка розпочалася з постановки Платоном питання: яким чином люди навчаються новому, та початку гносеології - предтечі теорій освіти. Відтоді питання про механізми навчання, вплив освітнього середовища, способів і механізмів навчання (які склали основу теорій освіти і навчання) і стали серцевиною педагогіки як науки.

Традиційно педагогіка орієнтується на більш-менш сталі соціальні умови, поволі вдосконалюючи моделі виховання і навчання відповідно до окремих змін соціальної ситуації. Однак, основний фокус її уваги - зміст та методи навчання та розвиток теорій мислення і навчання. Так, наприклад, соціокультурні педагогічні теорії спрямовані на пояснення зв'язку між умовами нового освітнього середовища і минулого досвіду навчання індивіда та їхнього культурно-соціального походження як умов, які сприяють або перешкоджають навчанню. Подібні дослідження допомагають зрозуміти типи труднощів, які переживають студенти з інших країн, а також зрозуміти сутність переживання ними маргіналізації в освітньому процесі.

Що стосується соціальної педагогіки, то в центрі її уваги - протиріччя між окремими індивідами, групами та соціумом, породжені соціальною нерівністю, порушенням прав людини, недосконалістю соціальної системи.

Отже, за змістом соціальна педагогіка більшою мірою пов'язана із соціальною роботою.

Зв'язки з соціальною роботою. Чи існують суттєві відмінності між соціальною педагогікою та соціальною роботою? За відповіддю варто звернутися до батьківщини соціальної педагогіки - Німеччини, де соціальна педагогіка має довгу традицію та сталі форми. В Німеччині абревіатура SA/SP (Sozialarbeit / Sozialpдdagogik) використовується для позначення однієї дисципліни, а Soziale Arbeit є напрямом який включає в себе соціальну роботу і соціальну педагогіку. У європейських дослідників знаходимо три основні теорії про взаємозв'язок соціальної роботи та соціальної педагогіки:

• соціальна педагогіка та соціальна робота абсолютно різні галузі;

• соціальна педагогіка та соціальна робота ідентичні;

• соціальна педагогіка та соціальна робота взаємодоповнюючі практики.

Традиційно соціальна педагогічна перспектива в соціальній роботі фокусується не лише на тому, щоб допомогти людям вижити в складних умовах у повсякденному житті, але й у побудові життєвої перспективи. Вона спрямована на сприяння тим процесам розвитку людей, які пов'язані з моральними цінностями. Соціально-педагогічна допомога побудована на кантівському принципі, який визначає кожну людину як абсолютну та унікальну цінність, і каже, що кожна особистість має розглядатися як самоціль, а не як засіб досягнення мети. З цієї точки зору, одне освітнє завдання соціальної роботи полягає в тому, щоб допомогти людям отримати (і утримати) досвід сенсу та гідності у своєму житті.

Сучасний фінський дослідник соціальної педагогіки Юха Хамалайнен (якого можна вважати авторитетом у цій галузі, про що свідчить велика кількість посилань на його статті у аналогічних роботах європейських авторів), проблематизуючи питання меж соціальної педагогіки та соціальної роботи, стверджує, що соціальна педагогіка може існувати не лише як окрема професійна галузь, але і як окрема ідеологія, система цінностей, якою може керуватись соціальний працівник, а також поза конкретною практикою - як наукова теорія і навчальна дисципліна.

Соціальна робота як самостійна практика та методологія почала оформлюватися у першій чверті ХХ століття під впливом руху за права жінок, розвитком ідей соціальної філософії. Теоретико-методологічним підґрунтям для соціальної роботи стали переважно соціологічні теорії (наприклад теорія соціальної нерівності), в той час, як підґрунтям для соціальної педагогіки виступили ідей філософів-просвітителів, які вбачали освіту не метою, а інструментом соціальних змін.

Задачі соціальної педагогіки як самостійної галузі практики. На сьогоднішній день усі згадані практики тісно переплетені між собою, однак розмежування їх видається необхідним для осмислення меж компетентності та відповідальності спеціалістів соціальної сфери.

В контексті шкільної освіти соціальна педагогіка може бути охарактеризована як інтегрований погляд на потреби всієї дитини з точки зору п'яти ключових вимірів: догляду та благополуччя; інклюзії; соціалізації; академічної підтримки і соціальної освіти [ThefivedimensionsofsocialpedagogywithinschoolsChrisKyriacou].

У більш широкому контексті соціальна педагогіка націлена на специфічні проблеми, труднощі, потреби особистості, окремих соціальних груп і спільнот, пов'язані з нерівними умовами соціалізації.

Відтак, видається очевидним, що на рівні місії соціальна педагогіка має більше спільного із соціальною роботою (в контексті орієнтованості на соціальні проблеми), а на рівні методології та технологій діяльності - з педагогікою (в контексті теорій навчання та організації процесів мислення).

соціальна робота допомога життєва перспектива

Список використаних джерел: