Сучасна соціальна робота: чи виправдане стирання меж

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУЧАСНА СОЦІАЛЬНА РОБОТА: ЧИ ВИПРАВДАНЕ СТИРАННЯ МЕЖ

Тетяна Семигіна доктор політичних наук професор

проректор з наукової роботи, професор кафедри

соціальної роботи та практичної психології

Академії праці, соціальних відносин і туризму

Упродовж ХХ століття соціальна робота в багатьох країнах проходила тривалий і нелінійний процес професіоналізації. Зараз вона переживає різноспрямовані тенденції - посилення вимог до фаховості соціальних працівників, з одного боку, і депрофесіоналізації, появи парапрофесійних працівників, з іншого [4]. Також важливою рисою сучасної соціальної роботи можна вважати опертя на біопсихосоціальний (цілісний) підхід і роботу соціальних працівників у мультидисциплінарних і інтрадисциплінарних командах, де вони можуть бути «координаторами», «керівниками випадку», «консультантами» тощо. Ці та інші тенденції висувають низку питань щодо ролей, завдань і повноважень соціальних працівників, їхньої взаємодії з представниками інших фахів. Відтак актуальним видається осмислення фахових меж соціальної роботи. Ця розвідка ґрунтується на результатах кабінетного дослідження та рефлексії досвіду.

Хочеться насамперед відзначити, що соціальна належить до тих сфер професійної діяльності, межі якої вважають зумовленими місцевою культурою та цінностями [8]. Багатогранний характер фаху підтверджує й глобальне визначення соціальної роботи, ухвалене міжнародними професійними асоціаціями соціальних працівників у 2014 р. після тривалих дискусій [3]. Наразі вагоме місце у сучасні соціальній роботі відіграють макропрактика, структурні інтервенції, «політична робота» тощо, а не тільки традиційна індивідуальна робота з особою чи сім'єю. Ухвалений документ відкриває подальший простір для дискусій щодо соціальної роботи, адже в ньому міститься заувага щодо можливості адаптації визначення на регіональному та національному рівнях.

Визначення Міжнародної асоціації шкіл соціальної роботи щодо досліджень у сфері соціальної роботи також не дає однозначної відповіді щодо меж соціальної роботи як науки. У ньому наголошено на широкому спектрі методологічних підходів і методів, що дозволяють охопити різноманіття реальності та відмінність способів її пізнання [7]. Міжнародні стандарти підготовки соціальних працівників носять радше аксіологічний, світоглядний аніж прагматичний характер [3].

В України дискусії щодо меж соціальної роботи посилились з ухваленням у 2015 р. нового переліку спеціальностей, за яким відбувається підготовка у закладах вищої освіти [1]. Згідно із цим документом «Соціальна робота» як спеціальність набула окремого статусу, підготовка соціальних працівників має відбуватися на трьох рівнях - бакалаврському, магістерському та доктора філософії. Такий підхід цілком відповідає сучасній загальноєвропейській практиці і європейській класифікації спеціальностей вищої освіти (відповідно до директиви 2005/36/ЕС від 20.10. 2007 р. щодо визнання національних кваліфікацій соціальна робота є визнаною професією в усіх країнах ЄС). Водночас спеціальність «Соціальна педагогіка», яка активно розвивалась в Україні впродовж майже 20 років, втратила самостійний статус і увійшла до спеціальності «Соціальна робота» (що теж цілком відповідає європейським тенденціям, зокрема, така ситуація спостерігається й у Німеччині, яку вважають «батьківщиною» соціальної педагогіки).

Рішення урядовців викликало збурення у фаховому середовищі й породило низку практичних проблем. Наприклад, варто чи не варто розмежовувати дослідження з соціальної роботи та соціальної педагогіки (останні мають певні традиції в Україні) і відповідно яким змістом наповнювати програми підготовки докторів філософії, якою має бути методологія дисертаційних досліджень із соціальної роботи? Ще одна гостра проблема - кваліфікаційні вимоги до соціальних педагогів у школах. Від них вимагають наявність вищої педагогічної освіти, а випускників спеціальності «Соціальна робота» не вважають такими, що цю освіту мають.

Актуальною проблемою видається й відсутність посад соціальних працівників у багатьох закладах, які належать до соціальної сфери (як-от психоневрологічних інтернатах) або до сфери охорони здоров'я (приміром, будинки дитини, реабілітаційні центри). Начебто заклади є соціальними за своєю суттю, мали б бути закладами соціальної роботи, де працюють мультидисциплінарні команди, але там немає ані соціальних працівників, ані команд як таких. соціальний робота працівник освіта

Розвиток ідей інклюзивної освіти в Україні також породжує дискусії щодо ролі й місця соціальних працівників у команді, що має забезпечувати право кожної дитини на освіту.

Починаючи з середини 2000-х років набула поширення практика залучення до деяких українських медичних закладів (СНІД-центрів, наркологічних диспансерів тощо) соціальних працівників із громадських організацій. Ці працівники, як правило, є парапрофесіоналами та не мають освіти із соціальної роботи. Межі їхньої компетенції й обов'язки варіюються від закладу до закладу і до певної міри залежать від бачення керівників закладів охорони здоров'я. При цьому результати досліджень засвідчують потребу у перерозподілі функціональних обов'язків, вказують на необхідність «більш чітко визначити функції психологів та соціальних працівників, що є одним з істотних резервів для розвантаження медичного персоналу від не властивих для нього функцій» [2].

Можна констатувати, що мультидисциплінарний підхід допоки не дістав в Україні належного розвитку. Його почасти підмінюють міжсекторальною (міжвідомчою) взаємодією на рівні територіальної громади. Така взаємодія корисна для побудови системи перенаправлення клієнтів, проте вона не в змозі забезпечити допомогу, яка матиме інтегрований біопсихосоціальний характер, наприклад в інтервенціях раннього втручання, інклюзивній освіті, комплексній психосоціальній реабілітації.

Отже, в Україні не відбулось належного оформлення соціальної роботи як професійної діяльності (втім, схожі тенденції наявні і в інших пострадянських країнах [5; 9]). Власне, вона зіткнулась із низкою викликів та питань, на які слід знайти відповіді. Чи доцільно продовжувати екстенсивний розвиток наявних соціальних служб, де працюють здебільшого парапрофесіонали, або ж формувати ринок праці, інноваційних соціальних послуг і нових соціальних та медико-соціальних служб, яким будуть потрібні фахівці зі знаннями та навичками? Чи варто ініціювати зміну кваліфікаційних вимог до соціальних педагогів у школах та фахівців соціальних закладів? Навчальні заклади, навіть ті, які розробляли інноваційні освітні програми за міжнародними зразками і випереджали розвиток ринку соціальних послуг [6], опинились у ситуації, коли вони змушені переглядати навчальні програми відповідно до потреб теперішнього ринку праці і нормативно-правових документів.

Наразі в соціальній роботі питання меж, кордонів завжди мало неабияке значення. Адже кордони, зокрема, створюють умови для професійного спілкування й відчуття захищеності, пов'язані з уявленнями щодо етичної поведінки соціальних працівників щодо клієнтів, колег та суспільства в цілому, формують зміст повноважень і функціональних обов'язків.

На сучасному етапі розвитку соціальної роботи можна виокремити два рівні меж: 1) межі (кордони) індивідуальної відповідальності фахівця; компетенцій і повноважень соціальних працівників у команді; 2) межі (розуміння) соціальної роботи як фаху, академічної дисципліни та науки. В обох випадках в Україні спостерігається невизначеність кордонів фаху. Це відповідає глобальним тенденціям розширення сфери соціальної роботи і разом із тим зумовлене національними процесами повільної професіоналізації соціальної сфери.

Список використаних джерел

1. Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 р. № 266. URL:2акоп.гаёа^оу.иа^о/266-2015-п (дата звернення 20.04.2018).

2. Результати хронометражу роботи медичних працівників, які надають ВІЛ-послуги в семи регіонах України» /Проект USAID «Реформа ВІЛ- послуг у дії». Київ, 2017. 84 с.

3. Cемигіна Т. Міжнародна соціальна робота: глобальні пріоритети соціального розвитку і нове визначення соціальної роботи // Вісник АПСВ. 2015. № 1. С. 6-11.

4. Семигіна Т. В. Розвиток власних теорій соціальної роботи: глобальні тенденції // Розвивальний потенціал сучасної соціальної роботи: методологія та технології: матеріали ІУ Міжнародної науково-практичної конференції (15-16 березня 2018 року, Київ) / За ред. Ю.М. Швалба. Київ: КНУ імені Тараса Шевченка, 2018. С. 90-194.

5. Iarskaia-Smirnova E. R. Social Work in Post-Socialist Countries: Divergence and Common Ground // Weltatlas Soziale Arbeit / H. Homfeldt, Bдhr, C. Schrцder Ch. et al. Weinheim; Basel: Beltz Juventa, 2013. P. 350-375.

6. Semigina T., Boyko O. Social work education in post-socialist and postmodern era: case of Ukraine // Global social work education-crossing borders blurring boundaries [Eds. C. Noble, H. Strauss, B. Littlechild]. Sydney: Sydney University Press, 2014. P. 257 - 269.

7. The IASSW Statement on social work research, RC 9July 2014 / the IAASW Board 7 - 9 July 2014. URL https://www.iassw-aiets.org/the-iassw- statement-on-social-work-research-july-2014/ (дата звернення: 20.04.2018).

8. Twikirize J.M. Indigenisation of Social Work in Africa: Debates, Prospects and Challenges // Professional Social Work in East Africa: Towards Social Development, Poverty Reduction and Gender Equality [Eds. H. Spitzer, J.M. Twikirize, G.G. Wairire]. Kampala: Fountain, 2014. P. 75-90.

9. Zavirsek D. Engendering Social Work Education under State Socialism in Yugoslavia // British Journal of Social Work. 2008. Vol. 38( 4). P. 734-750.

Размещено на Allbest.ru