Формування усвідомленого та відповідального батьківства одиноких матерів, які тимчасово перебувають у соціальному центрі матері та дитини

Якість виховання, усвідомлене виконання батьківської ролі визначають стан суспільства, інституту родини і психологічне здоров'я особистості наступних поколінь. У наш час звичайними явищами стають малодітна родина, відхід від традиційного розподілу ролей і відповідальності в родині, збільшення кількості однодітних родин, фемінізація, ослаблення виховної ролі батьків, ріст бездоглядності, значне зниження стабільності родини, й інші актуальні явища в сфері родини та дитячо-батьківських відносин. Все це змушує звертати пильну увагу на дану сферу.

Практично кожна людина стає батьком або матір'ю, і якість виховання, сімейної взаємодії залежить від стану батьківства. З появою дитини в родині, чоловік і жінка свідомо або неусвідомлено здобувають нову роль - батьків. Прийняття батьківської ролі відбувається раз і назавжди. Біологічна здатність бути батьком або матір'ю не завжди збігається із психологічною готовністю до батьківства. Готовність до батьківства і способи реалізації батьківства в парі зі своїм чоловіком або дружиною формуються під впливом різних факторів.

Батьківство відіграє значну роль у житті конкретної особистості. Протягом всього життя батьки залишаються значимою фігурою для індивіда. Батьківство включає феномени материнства й батьківства, але не зводиться до їхньої простої сукупності. Однак при відносно активній розробці окремих проблем материнства (А.Я. Варга, Г.Г. Філіппова) у психології немає чіткого визначення батьківства, за винятком дослідження етнографічного аспекту (І.С. Кон).

Метою статті є аналіз проблеми формування усвідомленого батьківства як умови повноцінного розвитку дитини та використання різних методик в практичній роботі з одинокими матерями, які тимчасово перебувають в соціальному центрі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На основі опрацювання наукової літератури Н.С. Олексюк [5] встановлено, що соціальний педагог центру допомагає жінкам набути навички догляду за дитиною, готує їх до самостійного ухвалення рішень щодо розв'язання своїх життєвих проблем. Також проводяться групові та індивідуальні бесіди, тренінги щодо формування усвідомленого та відповідального батьківства.

Поняття усвідомленого батьківства розглядається як соціально-психологічний феномен у дослідженнях таких вчених як О.В. Безпалько, І.Д. Звєрєвої, З.П. Кияниці, В.О. Кузьмінського. Базуючись на певній системі знань, умінь, навичок, почуттів, якостей, реалізується у відповідальній поведінці батьків, спрямованій на виховання і розвиток дитини, формування її гармонійної особистості [2 с. 10].

Виклад основного матеріалу. У наукових дослідженнях, присвячених вивченню сучасного батьківства, розрізняють інституційні аспекти та аспекти практик батьківства, здійснюваного матерями та батьками. Інституційні аспекти, пов'язані з приписами щодо того, хто і як саме повинен виявляти турботу про дітей, виховувати їх, зафіксовані переважно в юридичних та інших нормативних документах. Практики батьківства передбачають дії, які батьки виконують у їхньому повсякденному житті, пов'язані з доглядом і турботою про дітей, а також цінностями, які детермінують використання тих чи інших практик материнства і батьківства. Для позначення відмінностей між різними аспектами батьківства в західному академічном у дискурсі використовуються два терміни для визначення його сутності. Перший з них - батьківство (parenthood), під яким розуміються інституційні характеристики батьківства. Другий - виховання дітей (parenting), використовується для розкриття власне батьківських ролей, акцентує увагу на вияві турботи про дитину й охоплює набір практик батьківства, які можуть змінюватися залежно від конкретного періоду розвитку суспільства, культури, середовища. У науковій психологічній літературі другої половини ХХ століття як самостійний концепт поняття батьківства використовувалося доволі рідко. Одне з найуживаніших на той час визначень цього явища запропонував І.С. Кон. Згідно з ним батьківство трактується як «система взаємопов'язаних явищ, що містить:

а)батьківські почуття, любов, прихильність до дітей;

б)специфічні соціальні ролі та нормативні приписи культури;

в)зумовлену певними чинниками реальну поведінку батьків, ставлення батьків до дітей, стиль виховання.

Як бачимо, наведене визначення, крім інституційного аспекту та аспекту практик, містить також емоційну складову батьківства. Батьківство також розглядається як:

- біологічний, соціокультурний та психологічний феномен;

- інтегральне психологічне утворення особистості (батька і / чи матері);

- надіндивідуальне ціле (ми-батьки);

- соціальний інститут, який поєднує два інші інститути;

- материнство і батьківство (у вузькому розумінні);

- діяльність батьків з догляду, матеріального забезпечення, виховання, навчання дитини;

- етап у житті людини, який починається з моменту зачаття дитини і не припиняється після її смерті;

- буття, стан, перебування людини в становищі батька;

- об'єктивний факт походження дитини від конкретних батьків, засвідчений актовим записом про народження в органах РАЦС;

- суб'єктивне відчуття людиною самої себе батьком;

- кровне споріднення між батьками і дитиною;

- усвідомлення батьками родинного зв'язку з дітьми [3].

Родина є першим інститутом соціалізації дитини. Саме сімейне виховання є найбільш природним і відіграє визначальну роль у розвитку й формуванні особистості. На молодих батьків впливає постійний тиск із боку авторитетних джерел: як необхідно доглядати за дитиною і як треба її виховувати. Вибираючи свій стиль поводження у взаємодії з дитиною, батьки виявляються в ситуації невизначеності й можуть відчувати невпевненість у собі, почуття провини і так далі. Все це визначає потребу в соціально-педагогічному супроводі родини і сімейного виховання.

Соціально-педагогічна робота з батьками - досить складний напрямок. Нерідко батьки не сумніваються у своїй компетентності, звинувачуючи у випадку виникнення труднощів у дитячо-батьківських відносинах школу, суспільство. Часто батькам складно визнати помилковість своїх думок, почуттів, дій. На тлі цього усередині родини між батьком і матір'ю нерівномірно розподіляється виховна активність. У більшості випадків, вихованням, емоційним спілкуванням з дітьми займається мати. А в силу сьогоднішньої тенденції - одинока мати.

Однією з причин зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є відмова матері від дитини в пологовому будинку. За даними Міністерства охорони здоров'я України, щороку близько 1000 дітей, від яких відмовилися батьки, залишається у пологових будинках [1, с.20].

Для профілактики соціального сирітства, як зазначає І.Д. Звєрєва та Ж. В.Петрочко [4, с.15], Україна зобов'язалась забезпечити розвиток сімейних форм виховання дітей, позбавлених батьківського піклування та підтримувати сім'ї з дітьми, які опинились у кризовій ситуації. У практичному аспекті для реалізації поставленого завдання в нашій державі створюються соціальні установи нового типу - Соціальні центри матері і дитини. Одним із найвагоміших завдань цих соціальних структур є надання різних видів допомоги (соціально-педагогічної, психологічної, правової, медичної) клієнтам, до яких належать жінки на сьомому-дев'ятому місяці вагітності та матері з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинилися в складних життєвих обставинах, що перешкоджають їм виконанню материнських обов'язків. У соціальних центрах матері і дитини жінки мають змогу отримати як педагогічні консультації так і психологічну підтримку, а також отримати комплекс послуг щодо соціально-педагогічного супроводу та здобути практичні навички по догляду за своїми дітьми.

Встановлено, що загальний соціальний портрет більшості клієнток центрів матері і дитини - це молоді жінки, що мають недостатню кількість знань та практичних навичок піклування про власне здоров'я та здоров'я своєї дитини, а також у них є незадовільні матеріально-побутові умови для проживання та виховання дитини.

Особистість багатьох жінок, неготових до материнства, формувалась переважно в атмосфері нехтування потребами, починаючи з базових - неповноцінність харчування. відсутність одягу, порушення відчуття безпеки. Та незабезпечення потреб вищих рівнів - в любові, належності до родини, бажаності, вираженні почуттів та емоцій, формуванні самооцінки та самореалізації. Багато з них були свідками, а деякі й об'єктами психологічного чи фізичного насильства, приниження гідності, суворого ставлення з боку батьків.

Частина з них виховувались в неповних сім'ях або були вихованцями інтернатних закладів, що позбавило їх можливості сформувати модель здорової, повноцінної, гармонійної сім'ї.

Аналіз сутності відповідального батьківства як актуальної проблеми соціальної роботи дозволяє зробити висновок, що «відповідальне батьківство» - це сукупність батьківських якостей, почуттів, знань та навичок, що стосуються виховання, розвитку дитини з метою забезпечення процесу формування здорової та зрілої особистості. Проблема формування усвідомленого батьківства молоді є багатоаспектною, має складний характер і об'єднує в собі цілий ряд відносно самостійних наукових напрямів, які в сукупності дають змогу скласти цілісну уяву про проблему формування усвідомленого батьківства молоді в Україні. І хоча останнім часом фахівцями соціальної сфери державних та громадських організацій реалізуються проекти, які спрямовані на формування навичок відповідального батьківства молоді, що дає змогу підготуватися до народження дитини, виховання дітей раннього віку, їхнього розвитку тощо, але вони носять ситуативний та неструктурований характер. Організаціями, які мають змогу на державному рівні надати цій роботі систематичного та комплексного характеру, об'єднавши зусилля громадських та державних структур, на сьогодні є центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

На практиці у соціальному центрі матері та дитини застосовується тренінгова і ігрова робота - це найоптимальніший шлях соціально-педагогічної допомоги неповним сім'ям, адже вона створює оптимальні умови для самовиявлення і психологічного комфорту батьків неповних сімей, і максимально глибоко намагається розкрити потенціал дітей. За допомогою саме такої групової та індивідуальної роботи найбільш повно виявляються і корегуються всі проблеми та недоліки.

Соціальна профілактична робота з отримувачами послуг центру полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; у формуванні відповідального батьківства, збереженні репродуктивного здоров'я жінки; в організації роботи щодо запобігання помилок, розрахунків у системі сімейного виховання.

Соціальна допомога має на меті надання різноманітних соціальних послуг клієнтам центру в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприяють формуванню у взаємовідносинах матері та дитини нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою їх є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім'ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти клієнту подолати повсякденні життєві труднощі, проблеми. Тобто кожна людина і сім'я в цілому мусить продіагностувати проблеми, які з'явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція. Це забезпечується спеціалістами мультидисциплінарної команди, зокрема соціальним педагогом.

За час перебування в соціальному центрі матері та дитини отримувачі послуг дізнаються про власні права та обов'язки щодо належного виконання батьківських обов'язків та захисту прав дитини, відповідно до положень Сімейного та Цивільного кодексів України, законів України «Про охорону дитинства», «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» тощо.

Жінка сумлінно виконує батьківські обов'язки, дотримується усіх рекомендацій спеціалістів щодо належного виховання, розвитку та утриманню своєї дитини. Під час занять спеціалісти підбадьорюю ть жінку, сприяють позитивному ставленню матері до дитини під час годування, купання тощо. В результаті, між матір'ю та дитиною утворюється міцний емоційний зв'язок. педагог батьківство соціальний

Теоретичний аналіз сутності усвідомленого батьківства як актуальної проблеми соціальної роботи дозволив нам зробити висновок, що «усвідомлене батьківство» - це сукупність батьківських якостей, почуттів, знань та навичок, що стосуються виховання, розвитку дитини з метою забезпечення процесу формування здорової та зрілої особистості. А також показав, що, по-перше, феномен батьківства має складну структуру основними компонентами якого є: ціннісні орієнтації подружньої пари (сімейні цінності), батьківські установки та сподівання, батьківське ставлення, батьківські почуття, батьківські позиції, батьківську відповідальність, стиль сімейного виховання; по-друге, всі компоненти батьківства пов'язані між собою в єдину структуру за допомогою когнітивного, емоційного та поведінкового елементів; сукупним образом всіх компонентів та найбільш доступним для спостереження є стиль сімейного виховання; по-третє, кожен компонент містить певну формовану частину - педагогічний компонент, впливаючи на який можливо здійснювати формування усвідомленого батьківства

Розкриваючи структуру організації феномену батьківства, ми дійшли висновку, що, перш за все, це план індивідуально-особистісних властивостей жінки або чоловіка, які впливають на батьківство; наступний план охоплює батьківство по відношенню до сімейної системи; третій план фіксує батьківство у взаємозв'язку з батьківськими сім'ями, і, нарешті, четвертий план розкриває батьківство по відношенню до системи суспільства.

Сім'я як соціальний інститут виховання володіє широкими та різноманітними можливостями впливу на дитину, майбутнього батька чи матір, формуючи в них певні шлюбно-сімейні уявлення. Виховна діяльність батьків передбачає вирішення різноманітних завдань, які умовно поділяють на стратегічні (спрямовані на віддалені цілі та розраховані на тривалі зусилля) та оперативні (спрямовані на вирішення наболілих питань сьогодення) [2]. Проте, коло впливу сім'ї на дитину не обмежується тільки виховною діяльністю батьків - на формування особистості дитини великий вплив має загалом спосіб життя сім'ї.

Отже, діяльність соціальних педагогів щодо надання допомоги молоді та реалізація такого напряму роботи, як соціальна підтримка молодої сім'ї, спирається на розроблену програму, в якій закладено основний зміст, форми і методи роботи. Звичайно, програма є досить динамічною, постійно удосконалюється, враховуючи інноваційні технології, які виробляються у процесі її реалізації.

Бібліографія

1. Зайцева З.Г. Діяльність центрів соціальних служб для молоді щодо здійснення соціальних робіт з молодою сім'ю в Україні / З.Г. Зайцева // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи. - 2006. - 256 с.

2. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації: навч.-метод.комплекс / Безпалько О.В., Звєрєва І.Д., Кияниця З.П., Кузьмінський В.О. ; [за заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Ж.В. Петрочко]. - К.: Фенікс, 2007. - 528 с.

3. Кон І.С. Дитина і суспільство: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за психологічним і педагогічних спеціальностей / І.С. Кон. - М.: Академія, 2003. - 336 с.

4. Методичні матеріали з питань формування усвідомленого батьківства / [за ред. Г.М. Лактіонової]. - К.: Держсоцслужба, Християнський дитячий фонд. - 2006. - 96 с.

5. Олексюк Н.С. Зміст роботи соціального педагога щодо попередження відмови від новонароджених дітей / Н.С. Олексюк // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 679. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Чернівецький нац.. у-т, 2014. - С. 117-124

Размещено на Allbest.ru