Історичні аспекти та сучасний стан проблеми рабства в українському суспільстві

Размещено на http://allbest.ru

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Історичні аспекти та сучасний стан проблеми рабства в українському суспільстві

Марканич Я.В., фахівець деканату

факультету історії та міжнародних відносин

Ужгород, Україна

Анотація

У статті охарактеризовано проблему рабства на території України від початку історичного періоду до сьогодення. Визначено основні історичні форми рабства та головні географічні вектори попиту рабів, розкрито існуючі причини існування та поширення даного явища в українському суспільстві. Значну увагу приділено розвитку рабства на теренах незалежної України.

Ключові слова: работоргівля, торгівля людьми, примусова праця, експлуатація, державне рабство, сучасне рабство, українське суспільство.

Abstract

Historical aspects and current state of slavery problem in the Ukrainian society

Markanic J. V., Specialist of the Dean of the Faculty of History and international relations, Uzhgorod National University (Uzhgorod),

The article describes the problem of slavery on the territory of Ukraine from the beginning of the historical period to the present. The basic historical forms of slavery and the main geographical vectors of the demand of slaves are determined, the existing reasons for the existence and spread of this phenomenon in Ukrainian society are revealed. Much attention has been paid to the development of slavery in the territory of independent Ukraine.

Keywords: slavery, human trafficking, forced labor, exploitation, state slavery, modern slavery, Ukrainian society.

Вступ

Актуальність теми. Однією із традиційно-історичних форм експлуатації, способом використання людського ресурсу, що являє собою складне соціальне явище, на різних етапах розвитку суспільства було рабство. Його існування обумовлене взаємодією цілого спектру чинників - економічним становищем, військовими конфліктами, політичними репресіями та ін.

Рабство є історично першою і найтривалішою за часом системою соціальної стратифікації, яке проявляється у вигляді економічної, соціальної і юридичної форми закріпачення людей та характеризується їх повним безправ'ям та крайнім ступенем нерівності. З сучасної соціологічної точки зору, рабство - це статус або умови життя людини, яка не є вільною у виборі своїх роботодавців, з якою звертаються як з річчю або власністю та може бути продана проти своєї волі; стан цілковитої несвободи, повної залежності, тотальної підкореності і дискримінації [17, с. 537].

На сьогодні проблема рабства в Україні є малодослідженою темою, а про умови і особливості його формування та розвитку збереглась незначна кількість інформації. Натомість, довготривалий інформаційний вакуум був одним з найефективніших інструментів впливу, який забезпечував соціальну маргіналізацію раба, морально-психологічний тиск із метою контролю, примусу та забезпечення лояльності. Тому дослідження особливостей розвитку і сучасного стану даної проблеми на території України та винайдення шляхів її подолання є необхідним фактором задля проведення успішної державної політики, налагодження тісних міжнародних зв'язків та покращення добробуту українців.

Аналіз останніх досліджень. На сьогодні проблема рабства в сучасному українському суспільстві та в історії його становлення є мало дослідженою, у результаті наявна обмежена кількість наукових праць з даної тематики. Вивчення однієї із форми насильної експлуатації українців (сексуальне насильство по відношенню до дітей та підлітків) проводив Б. Ворник [2], тоді як загальні особливості сучасних форм рабства та їх прояви в України найбільш глибоко досліджувала Харківська правозахисна група [16], яка є однією із найактивніших та найстаріших українських правозахисних організацій. Важливі аспекти організаційно-правових заходів щодо реалізації Україною міжнародно-правових зобов'язань у сфері протидії торгівлі дітьми та сексуального рабства (дитячій проституції та дитячій порнографії) також висвітлені у працях Л. Бортницької [1], а питання причин та передумов торгівлі людьми в державі досліджувала А. Пунда [14]. Значущий доробок у вивчення суспільно-історичних форм рабства в українському суспільстві зробив О. Захарчук [8], який звернув увагу на висвітлення його змісту та особливостей прояву на різних етапах розвитку українського суспільства та держави загалом.

Метою статті є проаналізувати проблему рабства на території України крізь призму часу і визначити основні його сучасні форми та напрями в українському суспільстві.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання: розглянути основні історичні форми рабства, визначити основні географічні вектори попиту рабів та проаналізувати сучасний стан рабства на території України.

Виклад основного матеріалу

В Україні проблема рабства існує в різних видах (вивізна работоргівля, торгівля людьми, примусова праця, боргове рабство та ін.), та простежується від початку історичного періоду до сьогодення. Хоча з плином часу розвиток суспільства просувався вперед, однак попит до безкоштовного людського ресурсу залишався без змін.

У стародавні часи і до VII ст. провідною формою рабства була вивізна работоргівля. Особливо великих масштабів вона набувала у період військових конфліктів, під час яких відбувалася активна торгівля військовополоненими. В цей історичний період різні частини сучасної території України належали представникам різних цивілізацій, для яких місцеве населення слугувало основним джерелом невільників, що зумовило появу ринків рабів та центри работоргівлі. У результаті рабство як соціальне явище і, передусім, довготривала работоргівля стали потужними чинниками соціально-економічної відсталості України у даний період, уповільнюючи її політичний та культурний розвиток.

Вимушені тісні контакти між різними народами на території України з початку VII ст. н.е. призвели до постання інституту тренованих військових рабів, яких головно готували до збройних нападів, охорони торгових караванів і продовольства та ін. Найбільший попит був спрямований на невільників чоловічої статі [3]. Саме у цей період (приблизно УИ-К ст. н.е.) виник термін «сакаліба» - позначення слов'ян та інших народів Центральної та Східної Європи, або, в більш широкому розумінні, назва всіх рабів з Європи, що використовували в середньовічних арабських джерелах [11]. Торгівля слов'янським рабами відбувалась у країнах Центральної Азії, Центральній і Західній Європи, а через Середземне море раби доставлялися на північ Африки [3].

Після приходу на південні українські землі Ісламської цивілізації (кінець VII - початок VIII ст.) спостерігався поступальний розвиток економіки, що обумовлювало ще більший попит на рабів. Ісламський невільницький ринок тривалий час зберігав свою ємність, значну частину якого, окрім чоловіків, становили жінки. Зокрема, Арабський халіфат практикував ввезення рабів жіночої статі із території європейських держав, які згодом використовувалися в якості прислуги. Натомість, раби чоловічої статі тут, зазвичай, призначалися для палацової та державної служби в ролі персональної охорони чи експлуатувалися через фізичну працю.

З кінця IX ст. широкого розповсюдження набув експорт рабів європейського континенту до Візантії. У зв'язку з політичним та економічним піднесенням Візантійська імперія потребувала невільників головно для несення державної служби та приватної обслуги [3]. Не останню роль відігравало також зручне територіальне розташування імперії стосовно основних шляхів работоргівлі.

У період панування Київської Русі (!Х-ХШ ст.) головними способами поневолення були воєнні набіги степових і річкових кочовиків на місцеві племена південної її частини, які з часом перейшли у систему поневолення місцевого населення. Також запроваджений владою у цей період систематичний збір полюддя (податок) набував ознак державного рабства. Під впливом запровадження християнства полюддя, як данина, втрачало свою силу та вплив на нижчі верстви тогочасного суспільства, а життя рабів набуло певного юридичного захисту. Наприклад, у збірці стародавнього руського права - «Руська правда», окреслені деякі правові характеристики соціальних станів, серед яких значну увагу приділено стану рабів у суспільстві [6].

За часів Золотої Орди рабство для населення Київської Русі проявлялось у примусовому виконанні державних потреб Монгольської імперії. Вид діяльності залежав від місця проживання населення і роду їх діяльності, тобто поділу праці. Зокрема, ремісники обслуговували засоби пересування і шляхи сполучення, займались будівництвом та виготовленням зброї; селяни доглядали худобу, займались лісництвом, землеробством. Із вільного у рабовласницький стан також часто переходили жителі, які були неспроможними оплачувати податки. Запровадивши цю систему державного рабства, монголи перетворили Східну Європу на провідне джерело невільників для міжнародної работоргівлі. З кінця ХІІІ - до середини XV століття Золота Орда була основним джерелом невільників для Західної Європи, постачаючи близько 80-90% їх загальної чисельності [3].

Перебуваючи під правлінням Великого князівства Литовського у ХШ-ХУП ст. на українських землях широкого розповсюдження набуло військове рабство. Прикладом можуть слугувати численні дані про участь русинів у походах Литви на польські володіння в Галичині. Починаючи із XVI ст. військове рабство проявлялась у вигляді залучення українців до приватних найманих татарських загонів, які іноді перебували на службі в литовсько- руських князів (Острозьких, Корецьких та ін.).

З початку XVI ст. рабовласництво отримало певний юридичний захист. Зокрема, у Статутах Великого князівства Литовського, які увібрали у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права, було законодавчо зафіксовано боротьбу із невільництвом. Згідно Статуту 1529 року вперше було визнано неприродність неволі та виокремлювались лише 4 типи рабства (Рис.1).

Статутом 1566 року було юридично заборонено вічну неволю, а статут 1588 скасовував рабський стан, а разом із ним - термін «невільник». Категорія невільників почала відноситись до селян-крі- паків, які підпадали під фіскальний перепис населення. Винятком залишались військовополонені, які могли довічно знаходитися у неволі, однак їхні діти ставали кріпаками або відпускалися на волю [3, с. 5].

На решті українських земель, які входили до складу Московії, а пізніше - Російської імперії, статус державного рабства поширювався автоматично. Його проявами можна вважати депортації населення (так звані «згони») на примусові будівельні роботи, терор у відповідь на нелояльність та ін. Внаслідок війн із Кримським ханатом та Річчю Посполитою Московія збільшувала число полонених із цих країн. У результаті холопи-чужинці були бажаним трофеєм у походах та дорогою річчю на ринку. Полонені українці та кримські татари були також об'єктом міжнародного експорту. Це мало стратегічне значення для розвитку Московії, оскільки інтенсивна работоргівля сприяла формуванню та розвитку потужного ринку регіонального значення [3]. Рабам заборонялось самовільне пересування, залишення служби та самостійне повернення додому, а самі вони могли піддаватись частим репресаліям з боку царя і не мали права перечити наказам.

Починаючи з XVIII по XX ст. найпоширенішими формами рабства в Україні стали сексуальне рабство і работоргівля, що пов'язані із проституцією. «Живим товаром» торгували нелегально, обманом, а жінок з України вивозили на продаж до звичних ринків попиту - Персію, Османську імперію, Індію та ін. Велика кількість невільниць, завдяки морському сполученню, через м. Одеса потрапляли в Західну Європу, а також до Аргентини, Бразилії, Сполучених Штатів Америки (США) [3].

З утворенням Радянського Союзу (СРСР) у 1922 році його зовнішні кордони були закриті, що припинило вивіз рабів за межі держави. Натомість, набула поширення примусова праця, що відповідала усім характеристикам державного рабства. Основним її джерелом було місцеве населення, головним методом поневолення якого стали політичні репресії, переслідування та ін. Політв'язні використовувалися на новобудовах, копальнях, лісозаготівлях та інших промислових об'єктах із важкими умовами праці, які держава не могла забезпечити відповідною виробничою безпекою. Під час Другої світової війни (1939-1944 роки) значне поширення мало військове рабство, або як його тоді називали - штрафбат [10]. Загалом, страти, знущання та жорстокість були основною складовою та інструментом регулювання як військового, так і державного рабства у радянський час.

Розпад СРСР та відкриття державних кордонів України, після проголошення її незалежності (1991 р.), сприяли економічній еміграції населення. За деякими даними, у перші роки незалежності України у пошуках кращих умов життя та економічної стабільності мігрувало до 7 млн осіб, а сотні тисяч працювали нелегально [13]. Готовність емігрантів до будь-якого заробітку сприяло їх втягненню в нелегальні сектори сфери послуг (заробітчанство, хатня робота, проституція та ін.). Також у цей період збільшилась кількість випадків викрадення дітей з метою їх фізичної експлуатації, випадків насильного донорства та незаконної торгівлі людьми. Дозвіл на усиновлення дітей-сиріт в Україні з 28 серпня 2003 року [7] відкрив ще один спосіб для інтенсивної работоргівлі.

Станом на 2018 рік Україна посіла 49-те місце у світі за рівнем сучасного рабства за даними глобального індексу рабства [15]. Вона є однією із основних країн-постачальників рабів до іноземних держав та є важливим транзитним осередком із Середньої Азії до Європи. В Україні також має місце проблема внутрішньої торгівлі людьми. Згідно з оприлюдненими даними, близько 280 тис. українців проживають у так званих «рабських умовах», що дорівнює чисельності населення таких українських міст як Суми або Житомир [12]. У відношенні кількості таких «рабів» на 1 000 наявного населення, серед європейських країн це число більше тільки у Білорусі, Греції та ін. [12].

Загалом, поняття сучасного рабства є збірним. Тобто, у сьогоднішньому розумінні рабство - це не лише торгівля людьми та експлуатація певного роду (трудова, сексуальна та ін.), це також і примусова праця, примусовий шлюб, боргова кабала, примусове використання людей у збройних конфліктах, незаконне кур'єрство та інше. У широкому розумінні - це відносини несвободи, де одна людина чи група осіб використовує інших проти їх волі задля задоволення власних потреб. Як правило, жертвами сучасного рабства стають особи з бідних та найбільш вразливих соціальних груп [16]. Незахищеність, страх та емоційна пригніченість спонукають постраждалих до нерозголошення проблеми і відмовлення від захисту правоохоронних органів, що ускладнює процес її вирішення.

Нестабільні соціально-економічні умови, слабка організаційно-правова система до протидії торгівлі людьми, географічне положення України та ін. призвели до того, що наша держава стала одним з головних постачальників «живого товару». Високий рівень безробіття, корупція, незахищеність від злочинності, політична нестабільність, привабливість кращого життя за кордоном, збройний конфлікт на сході України та необізнаність населення являються основними причинами торгівлі людьми [14]. Здебільшого, жертвами торгівлі людьми стають громадяни, що проживають у малих містечках та селах із малою кількістю робочих місць, або особи із недостатньою заробітною платою для утримання себе та сім'ї.

Вирушати на заробітки за кордон громадян України спонукають різні мотиви, у залежності від їхнього соціального становища, віку, сімейного стану та ін. Здебільшого молодих людей приваблює перспектива проживання у більш забезпеченій країні, економічне зростання, зміна культурного середовища, вивчення іноземної мови чи навчання у престижному університеті. рабство торгівля насильство підліток україна

Основним стимулом заробітчанських поїздок одружених людей та осіб з дітьми є необхідністю більшого заробітку задля покращення добробуту родини, купівля власного житла, автомобіля, відкриття власного бізнесу та ін., що у сучасних українських реаліях зробити значно важче [14]. Значна частина українських заробітчан через неоправдану довірливість та співпрацю із недоброчесними іноземними і вітчизняними роботодавцями за кордоном, які попередньо обіцяють гідні умови праці та заробітні плати, піддаються різноплановому фізичному і моральному тиску та виконанню примусової роботи, які увінчуються повною або частковою невиплатою заробітної плати та примусовою депортацією із іноземної держави. Подібні явища включно із обмеженням права вільного пересування заробітчан є найбільш характерними рисами сучасного робітничого рабства. У подібні пастки українські заробітчани потрапляють під впливом заманливих оголошень про високооплачувану роботу за кордоном в інтернеті, газетах чи журналах, які не мають ніяких підтверджень та гарантій.

Зазвичай, українці не перевіряють їх достовірність і не підписують трудових угод чи інших нормативно-правових документів, які б регулювали трудові відносини між заробітчанином та роботодавцем і давали можливість притягнення останнього адміністративної чи кримінальної відповідальності за вкоєний злочин [4, с. 12]. Інколи шахраї вдаються до створення різноманітних реабілітаційних центрів, які нібито допомагають людям з алкогольною чи наркотичною залежністю та ін. У результаті ошуканих пацієнтів подібних закладів позбавляють документів, права на свободу пересування і піддають насильству та примусовій праці [12].

За даними Міжнародної організації з міграції у 2016 році понад 15 000 осіб звернулись за допомогою до відповідних державних органів з питань протидії торгівлі людьми [9]. Найбільша частина (близько 67%) із загального числа потерпілих були експлуатовані в Росії, а майже 17% - в країнах Європейського Союзу (Польща, Італія, Німеччина, Греція та ін.). Також варто зазначити, що майже 10% з-поміж потерпілих, що звернулись по допомогу, були експлуатовані у межах України [9].

Висновки

Рабство завжди було однією із традиційних форм експлуатації та використання людського ресурсу, де українське населення не було винятком. На теренах України рабство у різних формах простежувалося від початку історичного періоду до сьогодення. Серед головних видів рабства відзначають вивізну работоргівлю, боргове рабство, торгівлю людьми, примусову працю та сексуальну експлуатацію, що спричинені економічним, соціальним та юридичним розмежуванням серед місцевого населення.

Серед головних причин, чому українці стають жертвами работоргівлі чи потрапляють у рабські умови праці можна виділити: незначущість політичних та економічних перетворень у державі, соціальна стратифікація верств населення, необізнаність та незахищеність населення та ін. Війна, економічна та політична нестабільність в Україні, і як результат переважна бідність українського населення та незначний поступальний розвиток економіки та привабливість кращих умов життя за кордоном робить чоловіків, жінок та дітей потенційними жертвами торгівців людьми.

Україні необхідна активна державна боротьба з проблемою рабства та торгівлі людьми, що базуватиметься на розробці стратегії запобігання даному явищу, захисту і надання допомоги жертвам, притягнення організаторів до кримінальної відповідальності. Протидія подальшому розвиткові рабства потребує формування свідомої політики держави в цьому напрямі.

Список використаних джерел

1. Бортницька Л. Організаційно-правові заходи щодо реалізації Україною міжнародно-правових зобов'язань у сфері протидії торгівлі дітьми, дитячій проституції та дитячій порнографії // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 1. - С. 179-190.

2. Ворник Б. Сексуальное насилие по отношению к детям и молодёжи в Украине (ситуационный анализ). - К.: Киевский центр семейного консультирования, 1997.51 с.

3. Галенко О. І. Рабство в Україні // Енциклопедія історії України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http://www.history.org.ua/?termin=Rabstvo_ Ukraini

4. Гриб О. Сучасне рабство - проблема кожного // Українська правда. - 2013. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: https://life.pravda.com.ua/ society/2013/01/9/118798/

5. Гурбик А. О. Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566, 1588 // Енциклопедія історії України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http://www.history.org.ua/?termin=Statu1y_V

6. Енциклопедія історії України: У 8 т. / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України; [за ред. В. А. Смолій та ін.]. - Київ: Наук. думка, 2007. - Т. 4. - 518 с.

7. Закон України «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення» : за станом на 28 серп. 2003 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. Київ : Парлам. вид-во, 2003.

8. Захарчук О.Г. Суспільно-історичні форми рабства: зміст та особливості прояву: дис... канд. філос. наук. : 09.00.03 / О.Г. Захарчук. - Київ, 2016. - 193 с.

9. Комарова О. Найбільше українців потрапляють у рабство в Росії та в Польщі // Радіо Свобода. - 2017. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: https://www.radiosvoboda.Org/a/28425258.html

10. Кульчицький С. В. СРСР, Радянський Союз // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: http://www.history.org. ua/?termin=SRSR

11. Мишин Д. Е. Сакалиба (славяне) в исламском мире в раннем средневековье. - М.: Институт Востоковедения РАН, 2002. - 368 с.

12. Мячина А. Рабство в Україні. Воно дійсно існує? Як так? // Etcetera. - 2018. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://uk.eteetera.media/rabstvo-v-ukrayini- vono-diysno-isnuye-yak-tak.html

13. Найбільша хвиля міграції українців спостерігалася на початку 90-х років // Укрінформ. - 2019. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/ rubric-society/2766085-najbilsa-hvila-migracii-ukrainciv- sposterigalasa-na-pocatku-90h-rokiv-reva.html

14. Пунда А. В. Основні причини та передумови торгівлі людьми в Україні // Державне управління: удосконалення та розвиток - 2013. - № 12. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dy.nayka.com. ua/?op=1&z=668#

15. Світовий рейтинг рабства: Україна займає 49 місце з 167 країн // Прямий. - 2018. [Електронний ресурс].Режим доступу: https://prm.ua/svitoviy-reyting-rabstva- ukrayina-zaymaye-49-mistse-z-167-krayin/

16. Сучасні форми рабства. Виклад фактів № 14 / Харківська правозахисна група. - Харків, 2004. - 16 с.

17. Філософський енциклопедичний словник / НАН України, Ін-т філософії імені Г. С. Сковороди; [за ред. В. І.Шинкарук та ін.]. - Київ: Абрис, 2002. - 742 с.

References

1. Bortnytska L. Orhanizatsiino-pravovi zakhody shcho- do realizatsii Ukrainoiu mizhnarodno-pravovykh zobovia- zan u sferi protydii torhivli ditmy, dytiachii prostytutsii ta dytiachii pornohrafii (Organizational and Legal Measures to Implement Ukraine's International Legal Obligations in the Field of Combating Child Trafficking, Child Prostitution and Child Pornography) // Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. - 2010. - № 1. - S. 179-190.

2. Vornyk B. Seksualnoe nasylye po otnoshenyiu k deti- am y molodёzhy v Ukrayne (sytuatsyonnbii analyz) (Sexual violence against children and youth in Ukraine (situational analysis). - K.: Kyevskyi tsentr semeinoho konsultyrovany- ia, 1997. - 51 s.

3. Halenko O. I. Rabstvo v Ukraini (Slavery in Ukraine) // Entsyklopediia istorii Ukrainy. [Elektronnyi resurs]. - Re- zhym dostupu do resursu: http://www.history.org.ua/?ter- min=Rabstvo_Ukraini

4. Hryb O. Suchasne rabstvo - problema kozhnoho (Modern slavery is a problem of everyone) // Ukrainska prav- da. - 2013. [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu do resursu: https://life.pravda.com.ua/society/2013/01/9/118798/

5. Hurbyk A. O. Statuty Velykoho kniazivstva Lytovs- koho 1529, 1566, 1588 (Statutes of Lithuania of 1529, 1566 and 1588 years) // Entsyklopediia istorii Ukrainy. [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu do resursu: http://www.histo- ry. org.ua/?termin=Statuty_V

6. Entsyklopediia istorii Ukrainy (Encyclopedia of Ukrainian History): U 8 t. / Nats. akad. nauk Ukrainy, In-t istorii Ukrainy; [za red. V A. Smolii ta in.]. - Kyiv: Nauk. dumka, 2007. - T. 4. - 518 s.

7. Zakon Ukrainy «Pro zatverdzhennia Poriadku veden- nia obliku ditei, yaki mozhut buty usynovleni, osib, yaki bazhaiut usynovyty dytynu, ta zdiisnennia nahliadu za do- trymanniam prav ditei pislia usynovlennia» : za stanom na 28 serp. 2003 r. (Law of Ukraine “On Approving the Procedure for Keeping the Record of Adoptable Children, Persons Who Want to Adopt a Child and Supervision of Observance of Children's Rights after Adoption” as of August 28, 2003) / Verkhovna Rada Ukrainy. - Ofits. vyd. - Kyiv : Parlam. vyd-vo, 2003.

8. Zakharchuk O. H. Suspilno-istorychni formy rabst- va: zmist ta osoblyvosti proiavu (Socio-historical forms of slavery: the content and features of manifestation): dys... kand. filos. nauk. : 09.00.03 / O. H. Zakharchuk. - Kyiv, 2016. - 193 s.

9. Komarova O. Naibilshe ukraintsiv potrapliaiut u rab- stvo v Rosii ta v Polshchi (Most Ukrainians are enslaved in Russia and Poland) // Radio Svoboda. - 2017. [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu do resursu: https://www.radio- svoboda.org/a/28425258.html

10. Kulchytskyi S. V. SRSR, Radianskyi Soiuz (USSR, Soviet Union) // Entsyklopediia istorii Ukrainy [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu do resursu: http://www.history. org.ua/?termin=SRSR

11. Myshyn D. E. Sakalyba (slaviane) v yslamskom myre v rannem srednevekove (Sakaliba (Slavs) in the Islamic world in the early Middle Ages). - M.: Ynstytut Vostoko- vedenyia RAN, 2002. - 368 s.

12. Miachyna A. Rabstvo v Ukraini. Vono diisno isnuie? Yak tak? (Slavery in Ukraine. Does it really exist? How is it possible?) // Etcetera. - 2018. [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: https://uk.etcetera.media/rabstvo-v-ukrayini- -vono-diysno-isnuye-yak-tak.html

13. Naibilsha khvylia mihratsii ukraintsiv sposterihala- sia na pochatku 90-kh rokiv (The greatest wave of migration of Ukrainians was observed in the early 90's) // Ukrinform. - 2019. [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: https://www. ukrinform.ua/rubric-society/2766085-najbilsa-hvila-migra- cii-ukrainciv-sposterigalasa-na-pocatku-90h-rokiv-reva. html

14. Punda A. V Osnovni prychyny ta peredumovy torhi- vli liudmy v Ukraini (The main causes and prerequisites of human trafficking in Ukraine) // Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - 2013. - № 12. [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.dy.nayka.com. ua/?op=1&z=668#

15. Svitovyi reitynh rabstva: Ukraina zaimaie 49 mis- tse z 167 krain (World Slavery Ranking: Ukraine ranks 49th from 167 countries) // Priamyi. - 2018. [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: https://prm.ua/svitoviy-reyting-rabstva- -ukrayina-zaymaye-49-mistse-z-167-krayin /

16. Suchasni formy rabstva (Modern forms of slavery). Vyklad faktiv № 14 / Kharkivska pravozakhysna hrupa. - Kharkiv, 2004. - 16 s.

17. Filosofskyi entsyklopedychnyi slovnyk (Philosophical Encyclopedic Dictionary) / NAN Ukrainy, In-t filosofii imeni H. S. Skovorody; [za red. V I. Shynkaruk ta in.]. - Kyiv: Abrys, 2002. - 742 s.

Размещено на Allbest.ru