Соціальні зв’язки та організація колективної дії

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Соціальні зв'язки та організація колективної дії

О.С. Поліщук

Розглянуто суспільство, як складну соціальну структуру. Показано, що в основу їх взаємодії покладені соціальні зв'язки між соціальними організмами. Такі зв'язки породжують колективну дію соціальних організмів, що утворюють соціальні групи і в цілому соціальну систему суспільства.

Аннотация

Полищук А.С. Социальные связи и организация коллективного действия.

Постановка проблеми

У найбільш загальному значенні «суспільство» - сукупність соціальних організмів, які взаємодіють, рівноцінно - «соціальна система» - розуміється як сукупність взаємопов'язаних соціальних елементів (індивідів, груп, інституцій) і відносин (зв'язків) між ними, тобто два компоненти: соціальний склад - набір елементів, які становлять дане суспільство, і набір зв'язків цих елементів - розмаїття соціальних зв'язків всіх складових соціальної системи. Таким чином, соціальний зв'язок є другим компонентом суспільства. Це свого роду точки дотику, що сприяють утворенню діючої соціальної системи. Поняття соціального зв'язку є одним із основних категорій у формуванні колективної дії, без нього вона не відбудеться, оскільки вимагає наявності двох і більше суб'єктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти цієї проблеми розглядалися у працях М. Вебера, Т. Парсонса, К. Маркса, які відзначали, що суспільство є не сума індивідів, а система соціальних зв'язків, оскільки наявність індивідів не дає підстав говорити про соціальність. Лише взаємодія породжує соціальність. Звідси можна припустити, що соціальна взаємодія індивідів утворює колективну дію. Німецький філософ, соціолог Р.Бергиус, досліджуючи соціальне середовище, соціальним взаємовідносинам відводить провідну роль у творенні соціального в середовищі біологічних атомів. С.Московичі, розглядаючи соціальні зв'язки між соціальними суб'єктами, значне місце у їх утворенні та розвитку відводить спільній меті. Тобто самовизначення взаємовідносин один з одним відбувається через визначення кожного.

Метою даної статті є з'ясування місця соціальних зв'язків у колективній дії. Завдання статті: розкрити суть соціальних зв'язків та їх класифікацію; показати, як соціальні зв'язки сприяють формуванню колективної дії.

Виклад основного матеріалу

Аналізуючи наукову літературу, стає помітним, що під соціальними зв'язком, який зумовлений спільною метою, сукупністю залежностей, взаємин, зв'язків між людьми, розуміється колективна дія.

У зв'язку з цим виділяють кілька груп факторів, які визначають колективну дію, зумовлену соціальними зв'язками: природні або біологічні - задаються спадковими ознаками людини; психологічні - почуття спільності, характер раціональних установок тощо; соціально- інституційні - регламентують соціальні зв'язки та відносини, визначають порядок дії соціальних суб'єктів; географічні - визначаються територією, на якій знаходяться суб'єкти.

Ці фактори призводять до утворення соціальних зв'язків, що за своїм змістом бувають формальними, неформальними, колективними, особистісними, прямими, опосередкованими, міцними, слабкими тощо. У цьому переліку особливої уваги заслуговує колективна дія в основу якої покладені формальні і неформальні соціальні зв'язки. Така колективна дія, регламентується юридичними нормами, що набувають чинності в установленому порядку; та ж сама дія, що утворюється на основі неформальних соціальних зв'язків, виникає стихійно і не має при цьому формальної обов'язковості та юридичної закріпленості.

Варто зауважити, що основною формою соціального зв'язку обов'язково має бути безпосередній контакт, який з часом переростає в більш широкий, опосередкований зв'язок між людьми, що автоматично сприяє утворенню, розвитку та ефективності колективної дії. Поступово в процесі спілкування із всієї сукупності розмаїття взаємодій формуються сталі соціальні зв'язки, які на основі раціонально-чуттєвого сприйняття взаємодіючих осіб набирають тих чи інших форм, які характеризуються певною поведінкою цих взаємодіючих осіб. Будь-які відносини між людьми починаються з будь-яких взаємин у просторі і часі, із взаємного спостереження та встановлення факту того, що одна особа володіє певними рисами, особливостями, які зацікавлюють іншу особу. Основною ознакою колективної дії виступає суб'єктивне осмислення особою можливих варіантів поведінки людей, які вступають з нею у взаємодію.

Вищевикладене засвідчує, що в основу будь-якої колективної дії, як соціального феномена покладені соціальні зв'язки. Усі соціальні зв'язки, що існують в соціальному середовищі, мають свої, і тільки їм властиві, механізми формування та розвитку.

Найпростіша схема диференціації соціальних зв'язків, на думку Г. Андрєєва, Н. Богомолова та Л. Петровської, а отже і колективної дії була запропонована польським науковцем Я. Щегольським. В основу цієї схеми покладено такі складові: соціальний контакт, психологічний контакт, соціальна дія, поведінка, соціальна залежність, соціальні відносини, соціальна взаємодія. Всі ці елементи є необхідними для колективної дії. І щоб краще зрозуміти їх необхідність, дослідник розкриває суть кожного: психологічний контакт - спостереження особою певних рис іншої особи пробуджує інтерес до їх пізнання. Інтерес - це перший елемент психічного контакту. Взаємна зацікавленість базується на тому, що ми усвідомлюємо: ця особа може бути корисною для нас, для задоволення наших потреб. Взаємна зацікавленість створює елементарний психологічний контакт. Але він не створює зв'язку як такого, а є умовою і необхідним елементом зв'язку; соціальний контакт виникає за умови, якщо суб'єкти зустрічаються і починають постійно взаємодіяти один з одним, досягають обміну цінностями (чи це слова, чи предмети, чи ситуація, котрим ми приписуємо особливе значення) [1, с. 183-194].

Щодо таких категорій як «соціальна дія», «соціальні відносини», «соціальні взаємодії», то вони займають особливе місце у наукових дослідженнях. З ними пов'язано розуміння динаміки людського суспільства - його функціонування, зміни та розвитку. Вони є і основними константами при вивченні та описі діяльності людини в сучасному суспільстві, її самореалізації. Початок дослідженню проблем соціальної дії був закладений відомим німецьким дослідником М. Вебером, який сформулював вихідні положення теорії соціальної дії [3].

У подальшому цією проблемою займався Т. Парсонс. В основі його теорії лежить схема елементарної соціальної дії: діюча особа - ситуація - умови, які включають мету дії та нормативи. Крім того, вся сукупність соціальних дій описується та ідентифікується (згідно з теорією Т. Парсонса) «точкою відліку», згідно з якою і визначається тип, характер, різновид, цінність вибору соціальної дії [6]. Варто зазначити, що згідно з теорією, запропонованою Т. Парсонсом, у колективній дії кожен її учасник, структурний елемент виконує свою функцію, дію тощо. Орієнтиром йому у цьому є прийняті загальні правила або специфіка ситуації; соціальні характеристики або особисті якості індивіда (професія, статус, стать, вік); потреби індивіда; баланс колективних та особистих інтересів.

Колективна дія, утворена при допомозі соціальних зв'язків, є різновидом соціальної дії. Однак, якщо колективна дія своєю метою передбачає задоволення потреб та інтересів її учасників, то соціальна дія переслідує зміну поведінки, установки, прагнень індивіда. При цьому поняття «поведінка» і «дія» потрібно розрізняти. Поведінка - це природна реакція організму на внутрішні і зовнішні подразники; вона може бути інстинктивна, неусвідомлена, але може бути і усвідомлена, з намірами, і осмислена. Поведінка людини є результатом взаємодії її внутрішньої природи та процесу соціалізації. У поведінці проявляються соціальні якості людини, її культура, погляди, фізіологічні особливості, ставлення до себе та оточуючих.

Під дією варто розуміти усвідомлену поведінку, комплекс вчинків, спрямованих на досягнення певної мети, і ті, які пов'язані з вибором засобів, методів, що забезпечують досягнення мети. Таким чином, соціальні дії - це певна система дій, засобів, методів, за допомогою яких особа чи група намагається змінити поведінку іншої особи або групи.

За своїм характером всі дії, спрямовані на зміну поведінки, можна поділити (за різними критеріями поділу) на категорії негативного примушення та позитивного переконання. Негативне примушення переважно проявляється в різного роду заборонах, наказах, санкціях, суть яких - репресія щодо небажаної поведінки. Позитивне переконання засноване на дії стимулів, які викликають бажану поведінку без різного роду репресій. Крім того, дії можуть мати характер репродуктивності (відтворювання), а це: підтримка традицій, дотримання правил, соціальний контроль; вияв творчості та розвитку (винахідництво, інновації, впровадження); скасовування, усунення. Із цих категорій виникає безліч систем засобів зміни поведінки. На основі системи соціальних контактів розвивається взаємодія. Це систематичне, постійне здійснення дій, метою яких є виклик певної реакції з боку партнера. А також і взаємна реакція на дії і реакцію партнера. Йде обмін діями, і вони характеризуються координацією та стійкістю інтересу.

Одне із важливих місць в існуванні колективної дії відіграє соціальна взаємодія. Вживаючи цей термін, ми розуміємо спілкування або форму соціальної комунікації, що являє собою систему соціальних дій двох і більше осіб або спільностей, а це вже є колективна дія. Ця категорія виражає характер змісту між людьми та соціальними групами як носіїв різних видів діяльності, які розрізнені за соціальними позиціями і соціальними ролями. Це і система свідомих дій індивідів одне до одного, яка базується на взаємних очікуваннях відповідної поведінки, що складаються в конкретних умовах місця та часу. Це і зв'язки, які опосередкують та контролюють зміст і характер взаємних дій. Такого типу дії опосередковують взаємність. Сам механізм взаємодії являє собою систему: суб'єкти, які виконують ті чи інші дії - зміни, викликані цими діями - вплив цих змін на інші суб'єкти - обернена реакція індивідів, на яких була спрямована дія. При цьому завжди циркулює процес передачі-отримання інформації, її сприйняття (реакція) та усвідомлення, а також реакція на реакцію.

Подальшою, вищою системою у структурі соціального зв'язку та організації колективної дії є поняття соціальної залежності. Залежність соціальна - це елемент соціального відношення. Це складна система, коли між елементами виникає певна залежність, що витікає із характеру елемента (що пов'язує?) та із характеру обов'язків («яким чином»). Щоб краще зрозуміти роль залежності у колективній дії, ми покажемо це на прикладі: об'єкт А залежить від об'єкта Б. Це означає, що об'єкт А у своїх початкових діях повинен впливати на діяльність та існування об'єкта Б з його колом прав, обов'язків, функцій, що існування Б створює певні рамки для дій А. Поняття залежності у колективній дії відіграє велику роль у тому разі, коли аналіз залежності виступає основою встановлення законів, необхідних суттєвих зв'язків.

Колективна дія, що утворена при допомозі системи взаємодій індивідів та груп, призводить до утворення стійких соціальних відносин, під якими розуміють відносно стійкі зв'язки між людьми та соціальними групами. Соціальні відносини - це певна система, до якої входять: система обов'язків, нормованих функцій, які партнери повинні обов'язково виконувати у ставленні один до одного. Тобто, це система нормованих взаємодій між партнерами. Але жодна стійка, організована група не може існувати без «відносин», тобто без певних обов'язків стосовно один одного. Тільки виконання нормалізованих дій (функцій, ролей) гарантує появу внутрішньої організації групи. В соціальному зв'язку між людьми велике значення має регуляція взаємовідносин - система критеріїв, стандартів, завдяки яким людина оцінює ефективність соціального зв'язку, а також система контролю за тим, щоб правила гри виконувалися. Все це є підставою формування соціального інституту та інституційного зв'язку. А поведінка людини в суспільстві значною мірою має інституційний характер, тобто регулюється соціальними нормами. Соціальні відносини можуть бути короткочасними і довготривалими і при цьому можуть змінюватися (зміцнюватися або розпадатися) із зміною цінностей партнерів, їх установок на характер відносин.

Головною особливістю соціального життя є взаємодія індивідів, соціальних груп у межах відповідних соціальних інститутів та колективної дії.

У науковій літературі під соціальною взаємодією розуміється - система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб'єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших.

У процесі її реалізується колективна дія, що є результатом соціальної дії партнерів. відбувається взаємне пристосування дій кожного з них, одностайність у розумінні ситуації, усвідомленні смислу її дій, певний ступінь солідарності між ними.

Як бачимо, колективна дія, як різновид соціальної дії, неможлива без взаємодії. Однак слід пам'ятати, що колективна дія є відображенням взаємодії індивідів, у зв'язку з чим такі дослідники, як І. Громов, А. Мацкевич, В. Семенов здійснюють класифікацію соціальної взаємодії за: кількістю суб'єктів взаємодії: між двома людьми, між індивідом і групою, між групами; характером взаємовідносин суб'єктів взаємодії: односторонні та двосторонні, солідарні (узгоджені) та антагоністичні (ворожі); терміном: короткочасні й довгочасні; наявністю (відсутністю) організованості:організовані та неорганізовані; свідомістю

взаємодії: усвідомлені та неусвідомлені; «матеріальністю» обміну: інтелектуальні (ідейні), почуттєві (емоційні) та вольові [4, с.56].

Така класифікація підходить і до класифікації колективної дії, оскільки ці соціальні феномени взаємопов'язані й не можуть, в апріорі, існувати один без одного.

Крім цього, треба додати, що колективна дія може виникати як на міжособовому, так і на інституційному рівнях. Під міжособовим розуміється колективна дія, яка виникла в результаті взаємодії двох і більше індивідів або індивіда і соціальної групи, його ще можна назвати макрорівнем. І якщо взаємодія виникає між соціально-політичними, економічними інституціями, тобто інституційна інтеракція, то це - макрорівень. Однак в усіх випадках відбувається поєднання двох і більше елементів.

У процесі соціальної взаємодії між індивідами, групами, колективами та ін., відбувається різноманітні взаємообміни, встановлюються різного роду контакти. Все це стало причиною появи відповідних соціальних теорій, що в тій чи іншій мірі створюють умови для характеристики колективної дії, як результату діяльності двох і більше осіб, груп тощо.

Зважаючи на те, що суспільство є складною соціальною системою, соціальна взаємодія, як складова соціального, складає систему обмінів, оскільки суб'єкти у теорії соціальної взаємодії взаємодіють. Така взаємодія ґрунтуюється на ірраціоналізмі. Дослідники відзначають чотири принципи взаємодії: 1) чим вище винагороджується певний тип поведінки, тим частіше він повторюватиметься; 2) якщо винагорода залежить від якихось умов, людина намагається відтворити їх; 3) якщо винагорода велика, людина здатна витратити більше зусиль для її отримання; 4) коли потреби людини близькі до насичення, вона докладатиме менше зусиль для їх задоволення. За цими критеріями можна аналізувати динаміку розвитку колективної дії.

Згідно з цією теорією, люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних винагород і покарань. Існують дві передумови теорії соціального обміну. Перша виходить з припущення, що у поведінці людини переважає раціональне начало, яке націлює її на одержання певних вигод (гроші, товари, послуги, престиж, повага, успіх, дружба, кохання та ін.). Типи вигод концептуалізуються по-різному: «благо» - у філософії; «цінність» - у соціології; «корисність» - в економіці; «нагорода», «плата» - у соціальній психології.

Друга розкриває зміст назви цієї концепції: процес соціальної взаємодії тлумачиться як постійний обмін між людьми різними вигодами. «Обмінні угоди» розглядаються як елементарні акти, з яких складається фундаментальний рівень суспільного життя, а дедалі складніші структурні утворення (соціальні інститути та організації) вважаються такими, що виростають з обмінних відносин.

Концепції соціального обміну часто конвергують з іншими методологічними концепціями - аналізом соціальних мереж, теорією ролей та ін.

Іншою теорією, що характеризує колективну дію соціальної групи, є символічний інтеракціонізм. Це один із найбільш цікавих і продуктивних напрямів, який зводить зміст соціальних процесів до взаємодії індивідів в групі і суспільстві.

Один з важливих принципів інтеракционізму - принцип отримання спільності в розмові - передбачає, що людина створюється лише в процесі соціальної взаємодії, перш за все мовної, але не до і не після неї. Спільність, що виникає в ході такої взаємодії, або соціальність, складає суть людської природи, без і поза якою індивід ніщо.

Дж. Мід визнавав перевагу соціального над індивідуальним і прагнув подолати обмеженість тієї дослідницької традиції, в якій індивід і суспільство протиставлялись один одному. В праці «Розум, самість і суспільство» (1934 р.) автор підкреслює, що соціальний світ індивіда і людства переповнюється соціальними взаємодіями, в яких велику роль відіграє «символічне оточення». Спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів-символів, до яких Дж.Мід відносив жест і мову.

Щодо жестів, то Дж. Мід їм приділив неабияку увагу. Він вважав, що в основі соціальної дії лежить жест, тобто дія, яка розрахована на реакцію оточуючих у відповідь (такі ж судження висував і Вундт). Якщо ж реакція відбувається на підсвідомому рівні, автоматично, то жест є незначущим, таким, який може бути характерним і для тварин. Якщо ж реакція супроводжується мисленням, то жест набуває соціального значення. Дуже важливе значення має голосовий жест, оскільки його може сприймати не лише той, хто слухає, а й той, хто говорить, адже він себе чує. Жести можуть відігравати роль символів, завдяки яким відбувається комунікація. Дж. Мід також ввів поняття «самостійності», яке, у нашому випадку, означає «здатність людини бути одночасно суб'єктом і об'єктом» колективної дії. Самість не характерна нижчим тваринам та навіть новонародженим, адже це мисленевий процес комунікації, який виникає внаслідок соціальної діяльності та соціальних відношень. Дуже важливою в доробку Дж. Міда є концепція «І/Ме». Якщо казати просто, то «I» - це те, як людина сама себе сприймає і бачить, а «Ме» - це те, як її бачать і сприймають інші, тобто узагальнена оцінка інших [5, с. 222-224.]

Дещо по-іншому на символічний інтеракціонізм дивиться Г. Блумер. У нього дія розглядається на основі значень, що отримуються в інтерпретаціях. Людина живе в світі значимостей, а не стимулів. Він діє, а не реагує. По суті, зміна систем сталих (прийнятих) значень означає зміну світу, в якому ми знаходимося [2, с. 173-179.]

Г. Блумер приділяв увагу колективній поведінці людей. Основу колективної поведінки складають загальні значення, очікування, які розділяються групою індивідів. Проте часто можна спостерігати і спонтанну колективну поведінку, таку як мітингові пристрасті, паніка та ін. Ця поведінка виникає в умовах порушення сталих значень, звичних форм існування. За Г. Блумером, об'єкт - це перш за все те, що він означає в очікуваній і реальній соціальній взаємодії, а щоб зрозуміти життя групи, потрібно ідентифікувати світ її об'єктів в термінах значень цієї групи. Тобто можна сказати, що «матерія» суб'єктивних змістів соціальної дії досить змінна.

Таким чином, символічний інтеракціонізм - це дослідження відношення між особистістю і суспільством як процесу символічного спілкування між соціальними діячами, що призводить до динаміки колективної дії. Розвиток цієї концепції сприяв аналізу ролі, соціалізації, комунікації і дії.

Цікавою у формуванні колективної дії є теорія етнометодології. Засновниками її були А. Шюц та Г. Гарфінкель. Представники цієї теорії не вважають цінності, норми, вірування та інші суспільні значення незмінними елементами соціального оточення індивіда. На їх думку, не існує впорядкованого соціального світу, який би міг говорити про впорядкованість колективної дії. Люди, як соціальні істоти, які здатні мислити і аналізувати, самі «домовляються» про те, як поводити себе у різних умовах, створюючи певний «сценарій» [8, с. 1-34; 7, с. 129-137.]

Також варто звернути увагу на те, що дана теорія тісно пов'язана з теорією символічного інтеракціонізму. Згідно з нею найважливішим чинником міжособистісної комунікації, що призводить до колективної дії, є прийняті на віру правила, які регулюють взаємодію між людьми. Конкретні стереотипи впливають на інших людей незалежно від того, якого значення вони їм надають.

Розглядаючи колективну дію, як феном діяльності соціуму, що здійснює неабиякий вплив на людину. Мова іде про те, як, спостерігаючи за колективною дією соціально неоднорідних груп, людина обирає саме ту, яка їй найбільше до вподоби. Це свого роду нагадує виставу, у якій людина може брати участь, а може просто її переглядати. Саме такі соціальні зв'язки характеризують колективну дію з точки зору теорії драматичного підходу.

В її основі покладені принципи управління враженнями у соціальній взаємодії. Вона розглядає соціальні ситуації як мініатюрні драматичні спектаклі: люди діють подібно до акторів на сцені, створюючи певне враження. Її автор Е. Гоффман виходив з того, що люди самі створюють ситуації, щоб виразити символічні значення, за допомогою яких вони справляють гарне враження на інших. Е. Гоффман пише: «Незважаючи на певну мету, що індивід думкою ставить перед собою, незважаючи на мотив, що визначає цю мету, він зацікавлений у тому, щоб регулювати поведінку інших, особливо їхню відповідну реакцію. Ця регуляція здійснюється, головним чином, шляхом його впливу на розуміння ситуації іншими; він діє так, щоб робити на людей необхідне йому враження, під впливом якого інші стануть самостійно робити те, що відповідає його власним задумам» [9, с. 86-90]. Цю концепцію називають ще теорією соціальної драматургії.

Отже, проаналізовані вище теорії соціальної взаємодії дають нам підстави стверджувати, що такий феномен, як колективна дія, з точки зору соціальної філософії, не може відбутися поза людиною. Вона є результатом діяльності людей, спілкування, утворення конкретних ситуацій тощо. Відповідно до цього колективна дія, як і соціальна взаємодія, буває випадковою, тимчасовою і стійкою, приватною і публічною; особистісною і речовою; формальною і неформальною.

Соціальні зв'язки у колективній дії є об'єктивними, залежать від соціальних умов, у яких живуть індивіди. Основними їх елементами є: суб'єкти зв'язку (індивіди, спільноти), предмет зв'язку (з приводу чого він здійснюється), механізм свідомого регулювання взаємин між суб'єктами («правила гри» між індивідами, соціальними спільнотами). На особливість соціального зв'язку, зазначають дослідники, впливає різке збільшення чи зменшення чисельності його учасників на основі прямого обміну, моральних принципів добросусідства. Він може виявлятися у формі соціального контакту і соціальної взаємодії. [4, с. 111]

За соціальної взаємодії відбувається обмін діями. Системи дій обох суб'єктів споріднені між собою, дії кожного з них скоординовані, відновлювані, взаємний їх інтерес стійкий. Соціальна взаємодія є одним із джерел суспільних явищ, оскільки завдяки їй поведінка людини стає соціальною дією і набуває форми колективної дії.

Усе вищевикладене підводить нас до думки, що в самому загальному виді зв'язок являє собою вираження сумісності чи функціонування розвитку двох або більше елементів чи об'єкта двох (декількох) об'єктів. Зв'язок є найбільш глибоким проявом такої сумісності. У соціальних дослідженнях виділяються різні типи зв'язків, що мають вплив на колективну дію: зв'язку функціонування, розвитку, чи генетичні, причинні зв'язки, структурні зв'язки тощо.

Висновки

Під «соціальним» зв'язком звичайно розуміють набір факторів, що обумовлюють спільну діяльність людей у конкретних суспільствах у визначений час для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються на тривалий період часу незалежно від персональних якостей їх учасників. Це зв'язок індивідів один з одним, а також їхнього зв'язку з явищами і процесами навколишнього світу, що складаються в ході їх практичної діяльності. Сутність соціальних зв'язків виявляється в змісті і характері дій людей, що складають дану соціальну спільність. Можна виділити зв'язки взаємодії, контролю, відносин, а також інституціональні зв'язку.

Вихідним моментом для формування соціального зв'язку, що покладений в основу утворення колективної дії, може бути взаємодія індивідів чи груп, які утворять соціальну спільність для задоволення тих чи інших потреб. Взаємодія у колективній дії трактується, як будь-яке поводження індивіда, групи, що має значення для інших спільностей і суспільства в цілому. Причому взаємодія виражає характер й зміст відносин між людьми, соціальними групами, що, будучи постійними носіями якісно різних видів діяльності, розрізняються за соціальними позиціями (статусом) і ролями.

Список використаної літератури

1. Андреева Г. Современная социальная психология на Западе (теоретические направления) / Андреева Г. М., Богомолова Н. Н., Петровская Л. А. - М.: Изд-во МГУ, 1980. - 268 с.

2. Блумер Г. Общество как символическая интеракция / Г. Блумер // Современная зарубежная социальная психология. - М. : Изд-во МГУ, 1984. - С. 173-179.

3. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова, предисл. П. П. Гайденко. - М.: Прогресс, 1990. - 808 с.

4. Громов И. А. Западная социология / И. А. Громов, А. Ю. Мацкевич, В. А. Семенов. - СПб.: Ольга, 1997. - 372 с.

5. Мид Дж. Интернализованные другие и самость / Дж. Мид // Американская социологическая мысль: Тексты. - М.: Изд-во Международного университета бизнеса и управления, 1996. - С. 222-224.

6. Парсонс Т. О структуре социального действия / Т. Парсонс. - М.: Академ. проект, 2002. - 880 с.

7. Шюц А. Структура повседневного мышления / А. Шюц // Социологические исследования. - 1988. - №2. - С.129-137.

8. Garfinkel H. What is Ethnomethodology? / H. Garfinkel // Garfinkel H. Studies of Ethnomethodology. - Cambridge, 1984. - P. 1-34.

9. Goffman E. Frame analysis of gender / E. Goffman // Goffman reader. - Oxford, 1997. - Р. 86-90.

Размещено на Allbest.ru