Роль комунікативної влади в інформаційному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет туризму, економіки і права

Роль комунікативної влади в інформаційному суспільстві

Колесніченко С.С., аспірант кафедри соціально-гуманітарних дисциплін факультету туризму, готельного та ресторанного бізнесу

Анотація

Досліджено роль комунікативної влади в інформаційному суспільстві, розглянуто теоретичні та практичні аспекти комунікацій та комунікативних процесів, коли оцінкою таких дій є подальший розвиток суспільства, а саме перехід на новий рівень цивілізаційного розвитку - інформаційне суспільство і навіть постінформаційне суспільство. Основною відмінністю від традиційного суспільства, перш за все, є цифровізація інформації, отримання інформацією ознак товару та стратегічного ресурсу. На техніко-тех- нологічному рівні це створило передумови розвитку інформаційної інфраструктури, інформаційно-комунікаційних технологій, інформатизації тощо. У подальшому вказане створило передумови для нових трансформації інформаційних та комунікативних процесів, появу сучасних комунікацій та зміни парадигми вже існуючих. Що стосується суспільного рівня, то взаємовідносини між владою та суспільством починають будуватися в умовах дискусії, обміну точками зору та вибору загальної позиції із використанням раціональної аргументації при толерантному відношенні до позицій кожного. Адже поширення демократії, свободи, толерантності вимагає змін на рівні влади, а це створює передумови зміни її дискурсу до рівня комунікативної влади та аргументативної етики під час залучення більшої кількості суспільства до вироблення, прийняття та виконання рішень на основі консенсусу без примусу.

Ключові слова: комунікації, інформаційні та комунікативні процеси, демократія, свобода, толерантність, інформаційно-комунікаційні технології, консенсус, діалог, раціональна аргументація, влада, мораль, політика, комунікативна влада, аргументативна етика.

Summary

Kolesnichenko S. postgraduate student of social and humanitarian disciplines Faculty of Tourism, Hotel and Restaurant Business Kyiv University of Tourism, Economics and Law. THE ROLE OF THE COMMUNICATING AUTHORITIES IN INFORMATION SOCIETY

The role of communicative power in the information society is examined, the theoretical and practical aspects of communications and communicative processes are considered, when the assessment of such actions is the further development of society, namely the transition to a new level of civilization development - information society and even post-informational society. The main difference from the traditional society, first of all, is the digitization of informatio and information obtain the features of a product and a strategic resource. At the technical and technological level, this created the prerequisites for the development of information infrastructure, information and communication technologies, informatization, etc. Subsequently, the indicated created conditions for the new transformation of information and communication processes, the emergence of modern communications and changes to existing paradigms. As for the social level, the relationship between government and society begins to be built in terms of discussion, the exchange of points of view and the choice of a common position with the use of rational argument in a tolerant attitude to each position. After all, the spread of democracy, freedom, and tolerance requires changes at the level of government, which creates the preconditions for changing its discourse to a level of communicative power and argumentative ethics while involving more people in the development, acceptance and enforcement of decisions on the basis of consensus without coercion.

Key words: communication, informational and communicative processes, democracy, freedom, tolerance, information and communication technologies, consensus, dialogue, rational argument, power, morality, politics, communicative power, argumentative ethics.

Постановка проблеми

Суспільство за останні сто років зробило суттєвий стрибок в частині науково-технічного прогресу і, найголовніше, впровадженню його результатів у широке використання суспільством, що дало змогу надати рівну можливість доступу до сучасних технологій і техніки широких верств населення. Вказані зміни починалися з інформаційно-комунікаційної сфери і поширились до рівня цифрової економіки, інформаційного суспільства, інформаційної революції та четвертої промислової революції. Кардинальні зміни, що стають головною причиною змін та трансформацій на рівні комунікацій та комунікативних процесів, які споглядаються сьогодні, в першу чергу, це стосується взаємовідносин (комунікації) влади і суспільства. Особливістю сказаного вище є те, що «проблема розробки етичних норм та цінностей у їх взаємозв'язку із соціальним світом людини є особливо нагальною сьогодні, коли розвиток науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, потребує внесення коректив у сферу ціннісних орієнтацій суспільства, в мотиваційну сферу особистості, у способи регулювання соціальних конфліктів», а «необхідність пошуків нових морально-ціннісних орієнтацій та форм соціальної інтеграції зумовлена також руйнацією усталених етичних систем, які ґрунтуються на релігійних світоглядах, звичаях та традиціях, кризою раціоналістичних світоглядних систем». Таким чином, «комунікативна теорія прагне дати відповіді на головні питання сучасності, спрямовуючи свої зусилля на розв'язання як методологічних, так і практичних проблем», адже в умовах постійного підвищення рівня «раціо» в усіх сферах суспільства виникає важливе питання, «що є останньою інстанцією морально-етичного вибору - розум, буття, природна конституція людини чи людська спільнота?»[4, с.7,9,11]. Відповіді на ці та інші питання знаходяться на рівні практичної філософії, у котрій стають затребуваними підходи до етики з боку комунікативної теорії, яка на сьогодні виступає досить поширеною платформою досліджень, особливо в рамках так званої «західної практичної філософії».

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав значну увагу до вказаної проблематики з боку дослідників як зарубіжних, серед яких можна виділити таких: К.-О. Апель, С. Буртак, Г. Васильєв, В. Воднік, О. Волянська, Ю. Габермас, Л. Герасіна, О. Дубас, А. Єрмоленко, А. Карась, М. Лашкіна, Є. Романенко, О. Сахань, Л. Ситніченко, М. Требін, М. Тур, О. Щурко тощо.

Незважаючи на досить широкий спетр проведених досліджень питань комунікативної теорії, етики, влади, політики, комунікацій, взаємодії влада-суспільство (громадянське суспільство) у розрізі впливу на подальший розвиток суспільства, питання ролі комунікативної влади в інформаційному суспільстві виступає частиною загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Це зумовлено створенням нової парадигми інформаційної влади, змінам підходів до комунікативної влади, формуванням нових взаємовідносин (комунікацій) на рівні влада-суспільство.

Метою статті є дослідження ролі комунікативної влади в інформаційному суспільстві в умовах подальшого розвитку суспільства.

Виклад основного матеріалу

Основною відмінністю демократичної влади (так званої «влади демосу-народу») є приймання (без примусу) політичних рішень на основі консенсусу із суспільством (більшістю) за умови збереження позиції та думки «меншості» (без нав'язування «більшістю» своєї волі). В свою чергу, необхідно звернути увагу на те, що комунікативна теорія побудована на практичній західній філософії, «базовими символами» якої є демократія, свобода, рівність, толерантність, інститути громадянського суспільства. А тому «очевидним стає те, що збільшення свободи людини й становлення демократії здобувається не лише на рівні встановлення належної інституційної сфери - вкрай вагомим чинником є функціонування дискурсивних практик і пов'язаної з ними семіотичної інтенції мислення та суспільних стосунків і взаємин»[5, с.372]. Таким чином, сучасне бачення комунікативної влади полягає у створенні умов, коли дискусії, обмін точками зору та вибір загальної позиції відбувається в умовах толерантності «до політичних опонентів та прагнення відстояти свою точку зору засобами раціональної аргумента- ції»[8, с.211]. Тобто, «завдяки філософії Ю. Габермаса набуває виразної дискурсивної інтерпретації «теорія громадянського суспільства в ХХ ст.», коли «за основу береться сама аргумента- тивно доказана позиція на основі загального консенсусу для легімітизації влади»[5, с.372], а тому, Ю. Габермас звертає увагу на важливість наявності відповідної політичної культури та морально-етичного рівеня суспільства, адже «дискурсивне обґрунтування перетворює тлумачення на інтерпретацію, твердження на пропозицію, пояснення на теоретичне пояснення і виправдання на теоретичне виправдання», а це створює передумови переходу «від мови, яка є комунікативною дією, до мови як дискурс»[3, с.87]. Так, в своїх теоретичних напрацюваннях Ю. Габермас прагнув «зв'язати разом «розум, моральність і демократію», а для цього «шукав місце, де б вони з'єднувалися, і знайшов його в комунікативних діях, які призначені для того, щоб досягти згоди, взаєморозуміння і визнання, які досягаються в процесі переговорів, обміну думками та їх обґрунтування»[6]. В свою чергу, М. Тур звертає увагу на те, що «сфера відкритості (публічності) постає місцем розв'язання соціальних конфліктів і проблем, джерелом легітимації усіх соціальних інституцій» таким собі «соціально-політичним репрезентантом вищої інстанції істини - ідеальної комунікативної спільноти», в якій «здійснюється опосередкування моралі, політики і права», тому «у такий спосіб в комунікативній площині реалізується республіканський принцип: народ джерело влади», адже в таких умовах «замість поняття народний суверенітет Габермас говорить про комунікативну владу, яка виходить із автономної громадськості, зберігаючи спонтанний характер», коли «цим уможливлюються комунікативні передумови формування волі і громадської думки в процесі політичного дискурсу»[8]. За словами Є. Романенко, «моделі комунікативної політики держави, з одного боку, визначають відповідні форми взаємодії органів державної влади із громадськістю, а з іншого - детерміновано залежні від певної комунікативної традиції у системі державного управління»[7]. При цьому, М. Тур наголошує на тому, що «в сучасних надкомплексних функціонально диференційованих суспільствах народ як макросуб'єкт не може діяти й виявляти свою волю інакше, ніж у плюральності дій, розпорошуючи її у спонтанних потоках комунікації», а «відтак субстанція прав людини з необхідністю зміщується у формальні умови правової інституціоналізації дискурсивного способу формування думок і волі», де «безсуб'єктний і анонімний процес розчинення народного суверенітету у суб'єктивності індивідів призводить до необхідних передумов здійснення комунікативної влади, яка продукується структурами громадянського суспільства», коли «у такий спосіб влада народного суверенітету перевтілюється в дискурс громадськості», тому «важливими чинниками цього процесу постають комунікативні передумови формування думок і волі, процедура якого визначається демократичним законодавством»[8]. При цьому необхідно звернути увагу на те, що в сучасних умовах побудови державної та глобальної політичних систем зростає роль і місце несистемних громадських організацій та рухів, які засновані на мультикультуралізмі та глобалізмі.

Наступні фактори впливу на підходи до комунікативної влади спричинені сучасним науково- технічним розвитком суспільства в рамках інформаційного суспільства, коли у повсякденний вжиток увійшли такі терміни, як інформаційна революція, Інтернет речей, штучний інтелект, біогенетика та четверта промислова революція. Вказане створює передумови подальшого збільшення рівня впливу раціональності (технократичності) на усі сфери суспільства, змінюючи парадигму самої сутності комунікацій, що впливає на політичну комунікацію та комунікативну владу. Ю. Габермас зазначає, що науково-технічні підходи разом із раціональністю, структурованістю та методологічністю починають змінювати саму політику і тому відбувається процес «онаучування» політики, що звужує процес комунікації до наукового рівня. Зважаючи на такий стан речей, Ю. Габермас спробував сформулювати «проблему щодо референтної системи політичного волеутворення», «під «технікою» надалі ми будемо розуміти науково раціоналізоване розпорядження опредмеченими процесами. Тим самим мається на увазі система, в якій наукові дослідження і техніка взаємно ув'язані з економікою та управлінням. Далі під «демократією» ми будемо розуміти інституційно забезпечені форми загальної та публічної комунікації, орієнтованої на рішення такого практичного питання: яким чином люди в об'єктивних умовах технічних можливостей, які постійно зростають, можуть і бажають жити разом? Тоді нашу проблему можна сформулювати також у вигляді питання про співвідношення техніки і демократії: як влада технічного розпорядження може бути повернута в сферу консенсусу діючих і громадян, що домовляються один з одним.»[10, с.128]. У зв'язку з цим виникає слушне запитання - «яким чином ми можемо знайти спосіб контролювати природні відносини між технічним прогресом і соціальним життєвим світом?»[10, с.133] в умовах, коли «відтворення суспільного життя як процесу виробництва споживчої вартості може стати раціонально планованим: суспільство буде контролювати його технічно».

При цьому «це буде відбуватися демократично - у відповідності з волею і поглядами об'єднаних у суспільство індивідів»[10, с.129]. Таким розвитком подій науковці застерігають суспільство про те, що технологічність та раціоналізм в усіх діях поступово витісняють ірраціональність та ірраціональні види комунікації, перетворюючи поступово людину на машину. З огляду на вищевказане, Ю. Габермас на сторінках своєї «Техніки і науки як «ідеології», досліджуючи проблему «відносин між теорією і практикою в умовах сучасної науково-технічної цивілізації» та подальший вплив раціональності (тех- нократичності) в усі сфери суспільства в рамках, а також «онаучування» політики в умовах, коли «влада технічного розпорядження природою, що стала можливою завдяки науці, поширюється сьогодні безпосередньо на суспільство»[10, с.127] говорив, що «знання - сила, і, мабуть, парадоксальним чином справа дійшла до того, що природні науки і технології за допомогою своїх знань про те, що відбувається в неживому світі абстракцій і наукових висновків, знаходять величезну і постійно зростаючу владу», яка «дозволяє їм управляти і змінювати світ, в якому мають привілей або вимушені жити люди»[10, с. 119].

Між тим, як відзначає Ю. Габермас, «головна продуктивна сила - взятий на службу науково-технічний прогрес - сам перетворюється в основу будь-якої легітимації» за умови, що «ця нова форма легітимації втрачає старий вигляд ідеології», а також «сферу застосування поняття «ідеологія» і теорії класів»[10, с.99-100], це стає передумовою втрати традиційного розуміння поняття «ідеологія», а також зникає поділ суспільства на нові класи, що призводить до змін традиційних комунікацій, які існували між класами у традиційному суспільстві. Ю. Габермас розглядає таку раціональність, коли «публічна, необмежена і вільна від панування дискусія про прийнятність і бажаність орієнтують в дії основоположний і норм в світлі соціокультурних зворотних впливів прогресуючих субсистему цілераціональної дії - комунікацію подібного роду на всіх рівнях політичного або стає політичним процесом воле утворення, є єдиним середовищем, в якому власне і можлива «раціоналізація»[10, с.112].

В такому випадку, як відмічає Ю. Габермас, «На противагу цьому панівна нині програматика відшкодування пов'язана лише з функціонуванням певної керованої системи. Вона виключає практичні питання, а разом з ними і дискусію щодо стандартів, які були б доступні лише для демократичного волеутворення. Рішення технічних завдань не потребує публічного обговорення. Публічні дискусії здатні, скоріше, лише проблематизовувати рамкові умови системи, всередині якої задачі державної діяльності представляються як технічні. Тому, нова політика державного інтервенціонізму вимагає деполітизації основної маси населення.»[10, с.87]. В свою чергу, досліджуючи вплив науково-технічного процесу та техніки на суспільство, відносини між владою і суспільством Гельмут Шельски відзначає таке: «на місце політичних норм і законів заступають предметні закономірності науково-технічної цивілізації, які не можуть встановлюватися як політичні рішення і розумітися як норми переконання або світогляду» і «тим самим й ідея демократії втрачає свою, так би мовити, класичну субстанцію: місце політичної волі народу займає предметна закономірність, яку продукує сама людина в якості науки і праці»[1].

В таких умовах виникає потреба в нових підходах упровадження політичних комунікацій, нового дискурсу між владою і суспільством та в кінці кінців нової комунікативної влади в умовах, коли подальший вплив науки впливає політичний раціоналізм та політичну технократію, коли «при порівняно однаковому рівні кваліфікації управлінців повинно бути в принципі все одно, яка з конкуруючих владних груп отримає владу». Зважаючи на зазначене, можна побачити важливу особливість сьогодення, яка полягає у спробах побудови таких комунікацій у суспільстві, коли управління людиною відбувається як певним елементом виробничого процесу. Таким чином, «технократичне управління індустріальним суспільством робить демократичне волеутворення без- предметним»[10, с.147]. При цьому втрачаються такі важливі елементи, як політична влада, політична система та громадянське суспільство, без яких держава перетворюється на велику корпорацію, а подальший розвиток науки та широке впровадження наукових підходів у політичну систему змінюють саму сутність політики та створюють передумови втрати політиками та політикою ірраціональної складової, коли політичне життя стає раціональним, науковим та прорахованим на багато кроків уперед.

На сьогодні розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, засобів масових комунікацій та нових форм, методів і інструментів впливу на людину відкривають перед РЯ-технологіями та паблік рілейшен нові можливості, завдяки яким ефективність «прямої» ідеології значно поступається і залишається за межами сучасних трендів щодо маніпулювання свідомістю, адже «перевага комунікації над ідеологією полягає в тому, що вона включає в себе процедури рефлексії, що знімає спотворення, і реконструкції, які покликані розкрити реальні, як правило, соціальні причини примусу в діалозі»[6]. Ось чому в сучасних умовах інформаційного суспільства та подальшого розповсюдження науково-технічного прогресу, багато дослідників вбачають у комунікативній філософії вихід із ситуації, у якій опинилося людство та розглядають впровадження певного поділу влади на комунікативну та адміністративну, коли «у контексті процедуралістського розуміння політичної автономії передбачається диференціація поняття влади на владу, що народжується в процесі комунікації - комунікативну, і владу, яка застосовується адміністративно»^], оскільки є питання на рівні влади, які потребують дискурсу із суспільством, а є такі, що потребують звичайної адміністративної процедури. З цього приводу Ю. Габермас говорить таке: «Поділ державної влади - нормативний фундамент правової держави. За аналогією з цим ми можемо говорити про поділ трьох сил суспільної інтеграції, щоб усвідомити для себе питання про нормативний фундамент самоорганізованого суспільства. При цьому не будемо більше робити ставку на побляклі утопії суспільства праці, тобто, в першу чергу на ідею робочого самоврядування. Кругообіг грошей і влади в економіці і громадському управлінні повинні бути обмежені, стримані, і в той же час відокремлені від комунікативно структурованих сфер дій у приватному житті і вільної громадськості: інакше вони будуть ще більше перекривати життєвий світ своїми вносять дисонанс формами економічної та бюрократичної раціональності.

Політична комунікація, що бере початок в «розуміючих» ресурсів (Verstandigungsressourcen) життєвого світу, а не- створена партіями, залученими в державні справи, повинна захищати кордони життєвого світу і його імперативи, тобто завзято домагатися вираження вимог, орієнтованих на споживчу вартість.»[9, с.93- 94]., адже «тільки в відкритих дискусіях вільної громадськості можуть бути знайдені зважені рішення про межі раціональності, яка поки ще однією стороною звернена до технічної, а інший до соціальної організації». Тому Ю. Габермас, ставлячи питання так, «що це таке «права людини», «закони вільного ринку», як не абсолютні «загальнолюдські» цінності?» наголошує на тому, що «насправді це велика помилка змішувати цінності з істинами», бо «цінним є таке «добро», яке є корисним мені і моєму колективу, моїй країні, якщо я маю досить сильний державний інстинкт», тому, «якщо істина пов'язана з дистанціюванням від інтересів, то цінність пов'язана з інтересами», і «в такому випадку буде неможливо досягти взаємного визнання один одного»[6]. Таким чином, головним завданням сьогодення є вироблення таких рішень для подальшого збільшення рівня відкритих дискусій в рамках політичної комунікації в умовах подальшого зростання ролі прав людини, свободи слова, вільного ринку у таких філософських смислових конструкціях, як «істина» та «цінність». Сучасним майданчиком відкритих дискусій виступає кібернетична реальність (віртуальний простір), а комунікативними інструментами - неформальне (неінституціаналізоване) глобальне громадянське суспільство. комунікативний влада філософський акція

Так, сьогодні споглядається значна трансформація «саморозуміння людини у сучасному соціальному середовищі, а також про формування нової філософської парадигми щодо тлумачення змісту колективних акцій і природи суспільних, національних і державних спільнот» за умови набуття більшого значення неполітичних та недержавних форм «організації суспільного життя, які виникають не з примусу, а добровільно, і стають вагомими чинниками примноження соціального капіталу»[2, с.17,18]. Ось чому потрібно звернути увагу на те, що в сучасних умовах розвитку суспільства зростає роль неформальних, неофіційних та неінституалізованих об'єднань громадян на глобальному рівні, а об'єднуючим фактором виступають глобальні проблеми усього суспільства. Хоча і тут не можна стовідсотково стверджувати, що на відкритий діалог не здійснюється вплив зацікавлених сторін, які за допомогою сучасного інструментів, форм і методів маніпулюють свідомістю окремих громадян, суспільством і найголовніше - громадянським суспільством. І це не зважаючи на те, що сучасні проблеми, які постають перед людством несуть загрозу фізичному існуванню самого людства на планеті Земля. Як відзначають у своїх працях Д. Бьйолер, Г. Йонас, А. Єрмоленко, П. Рікер та інші сучасні дослідники, визначальним елементом поширення рівня загальносуспільної комунікації виступають питання, які стосуються кожного, а саме: засоби масового ураження, екологія, навколишнє середовище, природні ресурси, генетичні досліди та взаємовідносини на рівні людини- машини, що виводить на провідні ролі такі питання, як колективне прийняття рішень та колективна відповідальність усього суспільства. В таких умовах налагодження ефективної комунікації як на горизонтальному, так і вертикальному рівнях є вкрай важливим та необхідним не тільки для подальшого розвитку суспільства, а і просто для його фізичного виживання на планеті Земля. Ось чому сучасне громадянське суспільство стає передумовою не тільки комунікативної етики, а і екологічної етики та етики відповідальності.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Підсумовуючи дослідження ролі комунікативної влади в інформаційному суспільстві, слід відзначити, що зміни форм, методів та інструментів комунікативної влади відбуваються разом із трансформаціями у суспільстві під впливом багатьох факторів. Так, сучасна комунікативна влада зумовлена тими можливостями, які відкрилися перед владою і суспільством в рамках побудови інформаційного суспільства і навіть постінфор- маційного. Каталізатором сучасних трансформацій комунікацій виступає подальша цифровізація інформації, інформаційних та комунікативних процесів, а формування інформаційного суспільства відбувається за умови інформаційної та промислової революцій. Але, не зважаючи на раціоналізм та технократизм, які виступають основними драйверами сучасного розвитку суспільства, людина залишається останнім та основним елементом усіх перетворень та трансформацій, що відбуваються сьогодні. Слід відзначити, що важливою особливістю та відмінністю є боротьба всередині самої людини. З одного боку, раціональність та технократизм, а з іншого боку - ірраціональність, духовність та «поклик душі». І тому, доки відбувається така боротьба, людина разом із суспільством не перетворилися на велику фабрику із одним виробничим процесом, де працюють роботи та машини. Такий стан речей пов'язаний мультикультуралізмом, різноманітністю національностей, вірувань, звичаїв, устоїв, людського буття та життєвого світу.

Зважаючи на подальший розвиток суспільства, науки і техніки та поширення інтеграції і глобалізації, питання шляхів вдосконалення комунікативної влади в суспільстві потребуватимуть подальших розвідок.

Список літератури

1. Schelsky H. Der Mensch in der technischen Zivilisation. 1961; J. Ellul. The Technological Society. New York, 1964; A.Gehlen. Uber kulturelle Kristallisationen // Studien zur Anthropologie. 1963; A. Gehlen. Uber kulturelle Evolution // Die Philosophie und die Frage nach dem Fortschritt. 1964.

2. Бойчук М.А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії: Монографія. - К.: Вид- во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - 211 с.

3. Габермас Ю. Комунікативна дія і дискурс - дві форми повсякденної комунікації // Ситніченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. - К.: Либідь, 1996. - С.87. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. - К.: Лібра, 1999. - 488 с.

4. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях: Монографія. - Київ; Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. - 520 c.

5. Марков Б.В. Мораль и сознание \ Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. перевод С.В. Шачина, послесловие Б.В. Маркова.

6. Романенко Є. Моделі комунікативної політики держави та інструментальне забезпечення взаємодії органів державної влади та громадськості \ Науковий вісник. - 2014. - Bun. 14 «Демократичне врядування».

7. Тур М.Г. Комунікативна влада: утопія чи реальність? // Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід. - К.: Етна - 1, 2006. (268 с.) - С.211-220.

8. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: лекции и интервью. Москва, апр. 1989 г.. - М.: Наука, 1992. - 176 с.

9. Хабермас Ю. Техника и наука как «идеология» / Пер. с нем. M.JI. Хорькова. - М.: Праксис, 2007. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru