Класова і позакласова свідомість українців в умовах соціального розколу

Поняття «соціального розколу» (іноді «соціального розмежування»), концептуалізоване в соціальних науках та публічній риториці по відношенню до макровимірів - у цивілізаційному розвитку людства [28], теорії соціальних полів та просторів [2], до становлення демократичного режиму [13], до збільшення розриву доходів та забезпеченості поміж різними соціальними групами [33; 44], до етно- національних, релігійних та історичних символів, настанов, переконань, ідентичностей [23; 31; 35; 30; 43; 41; 42] та іншого.

Фундамент теорії соціального розколу закладений П.Лазарсфельдом, а її авторами визнаються С.Ліпсет та С.Роккан [17], які застосовували даний термін по відношенню до електоральних полів, де і визначали ступінь розмежувань електоральних смаків. Важливим є їх висновок про основні ознаки соціального розколу:

- Соціальне розмежування - це структурний конфлікт між соціальними групами; при цьому один і той самий індивід не прив'язаний до певної групи, а існує одразу в кількох розколах;

- Ключові соціальні розмежування складались історично протягом десятків та сотень років;

- Соціальні розмежування «транслюються» у політичну систему через партії, які позиціонуються на полюсах таких розмежувань; програми та електоральні стратегії партій значною мірою задані їх роллю «артикуляторів» соціальних розмежувань;

- У Західній Європі структура соціальних розмежувань «заморозилась» у першій чверті ХХ ст.; відповідно, «заморозились» і партійні системи [2].

Надалі формуються три основні напрямки, що концептуалізують поняття соціального розколу: конфліктний напрям, соціоструктурний та організаційний, які розрізняються поглядами на базові наслідки соціального розколу та визначення соціальних систем, що підпадають під його дію [19].

Український соціолог В.Г.Г ородяненко давно і плідно працює з даною тематикою, і ще 10 років по тому дослідник робив висновок: «Розкол всередині української політичної нації проходить майже по всіх визначних показниках: ціннісно-світоглядному, культурно-мовному, політико-ідеологічному, конфесіональному, міжетнічному та регіональному» [5]. А О.Д.Куценко розробила концепцію структурування класових позицій в соціумі по трьом лініям розколів у доступі до ресурсів панування та впливу: ресурсам власності на засоби виробництва, управління та контролю, конкурентних знань та вмінь [14; 15]. Таким чином, саме поняття, як і явище соціального розколу представляє невгасимий науковий інтерес протягом багатьох років, набуває оновленої актуальності.

Соціальні розколи все більше посилюються та супроводжують кризовий стан нашого суспільства, який дослідники часто характеризують періодом незалежності нашої країни, а тобто - вже 25-річним часовим проміжком. Поняття соціального розколу в усіх його контекстах має негативну конотацію і часто наділяється суб'єктивними доповненнями авторів, а як науковий термін позначає, на нашу думку, об'активну зміну соціального порядку у вигляді розчленування цілого на частини, із деструктивними наслідками фізичного та / або ментального характеру для кожної з частин (непримиренною боротьбою, протистоянням, конфліктами тощо). Таким цілим може бути склад соціальної спільноти / групи, система ідеологічних переконань, цінностей, світоглядних установок, самопозиціювання, визначення власної соціальної функції і т.і. На відміну від можливого конструктивного впливу соціального конфлікту, як-от розрядження обстановки, вирішення деяких назрілих питань, поштовху до подальшого розвитку відносин тощо, соціальний розкол зазвичай призупиняє розвиток будь-яких відносин, спричиняє їх застій, а тобто гальмує закономірне задоволення соціальних інтересів. Позначення соціальних явищ «розколами» у публічній риториці зазвичай пов'язується із необхідністю подолання цих розколів, зменшення їх негативного впливу і т.і.

Отже, констатуючи наявність глибоких соціальних розколів у нашому суспільстві, ми фіксуємо відсутність консолідованості українського народу насамперед на ціннісно-світоглядному рівні, а також необхідність поєднання розколотих частин суспільства в єдине ціле. Принаймні таким цілим має бути єдина нормативна система, національна ідея та основні базові світоглядні настанови нашого суспільства.

Доказом значного ступеня національної дезінтегрованості є факти нетерпимості різних соціальних груп одна до одної (бідних до багатіїв та навпаки, соціально успішних до менш успішних, зайнятих в бюджетному секторі до тих, хто працює на комерційних засадах, ідеологічних прихильників геополітичного руху до СНД та до ЄС і т.д.), протилежні ціннісні орієнтації, смислові картини світу та інше, що втім вдало використовується політичними представниками для маніпуляцій масами в своїх інтересах. соціальний класовий український свідомість

Характеризуючи наше сьогоденне суспільство, наштовхуємось на питання: а що воно собою являє зараз, враховуючи значущі кількісні та якісні перетворення останніх років? Можна припустити, що емпіричні дослідження, побудовані за дещо скоригованою вибіркою минулих років (розробленою ще у 90-і роки Н.В.Паніною та М.М.Чуриловим), все менше відповідають параметрам генеральної сукупності, яку вже давно масштабно не вимірювали, адже останній національний перепис населення відбувся ще у 2001 році, а нещодавні перетворення в складі населення нашої країни важко оцінити з необхідною точністю, не маючи вихідних даних.

Демографічна картина говорить нам про старіння нації [12], соціально-економічне зубожіння та катастрофічне падіння рівня життя [3]. Науковці добре розуміють, що порушення балансу трудової зайнятості, можливості самореалізації людей в трудовому та моральному аспекті, послаблення сімейних зв'язків та загальне невдоволення населення своїм життям призводить до значних деструктивних наслідків, соціальної депривації та зниження рівня громадянської відповідальності, самосвідомості в тому числі.

Але за цифрами слід бачити і реалії: справжньої картини стратифікаційного розшарування в нас нема: кількість тих, хто неформально (неофіційно) збагачується, веде «тіньовий бізнес», працює закордоном, отримує нелегальні доходи і т.д. - це зовсім невловимі цифри, про які можна тільки припускати. Зростання соціальної нерівності, значний ступінь поляризації суспільства, - ось найбільш типовий і однозначний висновок-констатація більшості дослідників [7; 32].

Національно-територіальні характеристики, ідентифікація за цими ознаками зазнає значних перетворень разом із внутрішніми та зовнішніми міграційними процесами, зміною політико-ідеологічних та стратегічних, смислових принципів побудови власного життя великих та малих соціальних груп [24].

І.Ф.Кононов у проекті «Україна: образи регіонів та міжрегіональні відносини» вказує на те, що відмінність між регіональними ідентичностями мешканців двох полярних регіонів та «взаємна рецепція мешканцями Галичини і Донбасу формується не на особистому досвіді людей, а шляхом медійних впливів та політичної пропаганди» [11; 36].

Звичними на сьогодні є констатації про ментальну, ціннісно-смислову неоднорідність українців, з якою українська нація існувала довгі роки, так і не перетворившись на «моноліт». В тому числі, пострадянські наслідки: «незалежна українська держава розвивалась на економічній та культурній базі СРСР, громадяни все ще зберігають радянські цінності та зразки поведінки. З іншого боку офіційна ідеологія воліє не помічати цієї спадкоємності і орієнтує населення в цілому негативно щодо радянського минулого» [5].

Історик Г.В.Касьянов наступним чином характеризує появу незалежної України: «Виникнення «держави Україна» уявлялося і представляється частиною політичних та інтелектуальних еліт як торжество історичної справедливості, плід багатовікових сподівань українського народу, результат його послідовних зусиль і жертв. Зрозуміло, в даному випадку йдеться не тільки про кордони, місце на карті світу і міжнародне визнання, але й про символіку, про інститути влади і легітимного насильства, які представляють цю державу і передають її суть» [40]. Але однієї політичної волі та рішучості про оголошення незалежності було недостатньо для того, щоб розбудувати сильну самостійну державу із консолідованою нацією, і зокрема, вже «наприкінці 2000-х український парламент остаточно перетворився на політичну біржу, де відбувається перерозподіл влади з перспективою перерозподілу власності, де продають і обмінюють політичний та ресурсний капітал» [40], а розвиток конструктивних суспільних відносин пущено напризволяще.

Загалом, українське суспільство вбачається нам на сьогодні полінуклеарним утворенням із множиною нормативних баз, розхитаною системою функцій, збільшенням дисфункціональної складової та змішаною системою статусно-рольових відносин.

Конкуренція ідеологій, різні версії національної пам'яті, а отже - і свідомості - продовжують розривати цілісність нашого народу зсередини, з самих глибин. Численні політичні спекуляції напередодні важливих політичних подій лише доливають масла у вогонь. Паралельні уявлення, стратегії, ідеологічні установки ведуть непримиренну боротьбу, яка, починаючи з 2013 року, завдяки зусиллям зацікавлених осіб, повною мірою вирвалась назовні і розгорнулась тисячами, десятками тисяч людських трагедій для одних і мільярдними фінансовими успіхами для інших.

2. Суспільна свідомість нестабільного соціуму

В контексті заданої рубрики ми би хотіли розглянути поняття колективної / суспільної свідомості в соціальних науках і повсякденних проявах через реалізацію громадянської позиції окремих угруповань нашого сучасного соціуму. На нашу думку поняття класової свідомості є похідним і багато в чому наслідуваним по відношенню до «суспільної свідомості». А деякі дослідники визначають його похідним від «соціальної свідомості» - що являє собою «вираз акту вільної волі, бажання на рівні з іншими брати участь у суспільстві, користуватись його благами, визначати своє «соціальне Я» та свою ситуацію участі» [10, с.50].

Свідомість загалом - одне з найбільш складних та суперечливих понять психологічної, філософської, соціально-філософської, історичної науки, когнітологічного напрямку та інших соціальних наук, яке увійшло до соціологічного наукового дискурсу разом із розробками Е.Дюркгейма про колективну свідомість.

Для нього «колективною (або спільною) свідомістю» є «сукупність вірувань та почуттів, спільних серед членів одного і того ж суспільства, і яка утворює певну систему, що володіє власним життям» [8]. Як відомо, вчений пов'язував дане поняття із розумінням двох типів солідарності - механічної та органічної, в тому сенсі, що розвиток колективної свідомості призводить до формування органічної, заснованої на суспільному розділі праці, типі солідарності [8]. Колективна свідомість - це «душа» суспільного життя [27].

Осмислення різноманітних явищ і процесів суспільного життя відбувається саме через форми (наукова, релігійна, морально-етична, історична, політична і т.і.) і рівні (повсякденний, теоретичний, суспільно-психологічний, ідеологічний і т.д.; а за носіями - індивідуальний, груповий, суспільний) суспільної свідомості. Соціальна міфологія та ідеологія окремо розглядаються як сфери прояву суспільної свідомості (К.Маркс, М.Бахтін, Р.Барт, У.Еко, К.Мангейм та інші) [38].

Суспільна свідомість утворює духовну реальність (ментальну оболонку) соціуму і є невід'ємною частиною суспільного буття людей. Проблема походження суспільної свідомості, як і свідомості взагалі, залишається відкритою. Теологія пояснює її апеляцією до Бога; Г.Гегель - до абсолютної ідеї; матеріалістична філософія (від Демокріта до К.Маркса і В .Леніна) - до відображення як результату діяння зовнішнього світу на людину, «перетворення енергії зовнішнього подразнення на факт свідомості» (В.Ленін). Незалежно від походження суспільна свідомість охоплює суспільне буття, пояснює, відтворює його суперечливий плин в ідеальних формах - поняттях, судженнях, гіпотезах, теоріях, тощо. Зазначений факт не заперечує жоден з означених підходів. У теології він одержує форму розуміння світу через пізнання Бога і його творінь; в філософії Г.Гегеля - освоєння світу через пізнання абсолютної ідеї; в марксизмі - усвідомлення буття на основі його відображення [39]. Суспільна свідомість є своєрідним «розуміючим охопленням» буття, його поясненням, узагальненням до рівня ідеального уявлення про майбутнє [39].

На ранніх етапах розвитку суспільства суспільна свідомість формувалася під безпосереднім впливом буття, а надалі цей вплив набував усе більш опосередкований характер - через державу, політичні, правові відносини й інше, а зворотний вплив суспільної свідомості на буття здобуває, навпроти, усе більш безпосередній характер [34].

Основними функціями суспільної свідомості виступають відображувальна, активно-перетворювальна (часом випереджаюча соціальний розвиток), стимулююча (яка може стати своїм протилежним проявом, гальмуючою дисфункцією), функція безперервного наслідування (увесь людський досвід відображується, осмислюється та зберігається у суспільній свідомості), формування й підтримки ціннісно-нормативної складової спільного існування людей, функція регуляції суспільних відносин та інші.

Масова свідомість є різновидом суспільної, і являє собою особливий, специфічний вид суспільної свідомості, властивий значним неструктурованим множинам людей. Вона функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. У масовій свідомості дістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси і які вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо. Вирізняють два основні її види: емоційно-діючий та раціональний [45].

Класова свідомість у соціології неомарксистського напрямку часто ототожнюється з поняттям класової ідентифікації. Загалом же класову свідомість визначають як «одну з форм прояву класу як «явища, що відбулось», як такого, що відображує своє буття в соціальній міфотворчості та реалізує його в організованих формах політичної боротьби у просторі щільних соціальних ідентифікацій та опозицій. Прояв класової свідомості можливий у специфічних умовах жорсткого протиставлення «іншим» і характеризує зрілість класу у жорстких соціальних умовах його буття» [10, с.50].

Зважаючи на вищезазначене, позакласову свідомість, а тобто свідомість та систему світобачення великих соціальних груп, що набувають становлення в якості соціальних акторів через самоорганізацію та визначення свого місця і способу дії у системі соціальних відносин, можна визначити як специфічний різновид суспільної свідомості, що виражає колективний досвід, систему самовизначення (позиціонування) та орієнтацій в соціальному бутті серед інших груп. Тут, на нашу думку, також можна вести мову про певну конкуренцію, боротьбу ідеологічного характеру за визнання, легітимність статусно-символічних ознак у просторі соціального буття.

Згідно теорії К.Маркса, «не свідомість людей визначає їхнє буття, а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість». «При формуванні суспільної свідомості ключову роль відіграють виробничі відносини, характер яких визначається формами власності на засоби виробництва» [21].

Важливою констатацією К.Маркса є визначення ступеня свідомості класів, як «клас у собі» (неусвідомлення своїх інтересів, відсутність власної організації та соціально-політичної програми) та «клас для себе» (усвідомлення власних інтересів та набуття політичної суб'єктності).

Також популярними є два способи визначення класової свідомості у концепції Е.Райта - через концепт класової ідентичності та концепт класового інтересу [26]. Доволі розповсюдженими є емпіричні соціологічні дослідження, присвячені вивченню класової свідомості в різних суспільствах, і найчастіше - через виведення показників об'єктивних та суб'єктивних соціальних нерівностей.

Зокрема, значного інтересу набули вимірювання рівня класової свідомості у пострадянських країнах, де передбачалось піддати перевірці гіпотезу про те, що «за останні два десятиліття із появою ринкових відносин, приватного сектору, державного дерегулювання, увиразненої майнової диференціації», мають оформитись не лише «класові інтереси і протилежні класові позиції», а й сформуватись «класово специфічна свідомість у членів різних класів» [26].

Що ж до реалій українського сьогодення, важко бути певним у збереженні високого ступеня самосвідомості будь-яким соціальним класом або стратою. І оскільки соціальний розкол та його наслідки продовжують свою деструктивну дію, то ми припускаємо втрату, розщеплення класових свідомостей на більш дрібні, окремі групові інтереси та способи колективної соціальної дії, більш незалежні від місця у системі суспільного виробництва. На нашу думку економічний детермінізм у визначенні класової свідомості замінюється символічним та кон'юнктурним капіталом, який зараз, у період «бродіння», війни та невизначеності набуває переформатування, і визначає статусні позиції носіїв такого капіталу по-новому.

Норми, які ще донедавна були неприйнятними, стають всезагальними та обов'язковими (наприклад, підтримка агресивної та вседозволеної поведінки військових, участь у системах регулярного примусового пожертвування, примирення до стрімкого матеріального зубожіння, скорочення державних соціальних програм і т.і.).

В ситуації оперативного соціально-статусного переформатування класова свідомість раптом втрачає прив'язку до своїх носіїв (класів, що розпадаються на частини), і розщеплюється на деякі складові, що все менше відповідають характеристикам суспільної свідомості. Отже, ми називаємо таку свідомість позакласовою, маргіналізованою, такою, яка ще має пройти свій шлях становлення, переоформлення.

3. Класові та позакласові утворення українського соціуму, їх статусні символи

Одним із різновидів класового аналізу є діяльнісно-структурна парадигма, яка пояснює процеси становлення класів і «базується на інтеграції несуперечливих ідей двох класичних парадигм - феноменологічної та структуралістської, що акцентують увагу на суб'єктності vs. позасуб'єктності соціальних явищ та процесів» [10, с.43]. «В центрі уваги, - зазначає О.Д.Куценко, - опиняються соціальні дії людей, які володіють різним або подібним розумінням ситуації дії, різними або подібними ресурсними можливостями та здатністю своїми діями безперервно відтворювати ту або іншу картину суспільства [10, с.44].

Цікавою є авторська розробка Н.В.Паніної - нормативно-особистісна концепція вивчення соціальних трансформацій, де зміна соціальної реальності розглядається як результат осмислених соціальних дій індивідів, зумовлених їх соціально-психологічними та психічними якостями [9, с.119]. Плідно працюють у напрямку соціо-структурних досліджень в Україні С.О.Макеєв, С.М.Оксамитна, О.В.Симончук та інші дослідники [16].

Отже, поєднання об'єктивованого (позасуб'єктного) та суб'єктивованого бачення соціальної реальності, макро- та мікроракурсів аналізу надає змогу враховувати обидві сторони прояву соціальної реальності в умовах швидкоплинних сьогоденних трансформацій («бродіння») українського соціуму.

Актуальним, на нашу думку, є методологічне переосмислення засад класового аналізу також із позицій дій індивідуальних ключових акторів, лідерів, їх інтелектуальних, моральних проявів і т.і. Саме такі актори надають рух, задають напрями для формування нових соціальних інтересів, об'єднання зусиль інших акторів і встановлюють засади самоусвідомлення нових групових акторів, сприяють формуванню нових типів особи і т.д. Особливо характерним це стає в період інформаційного буму, сплеску цілеспрямованих та невимушених інформаційних взаємодій у наш час.

На сьогоднішній день можна зустріти у роботах дослідників версію про такі основні прошарки, наявні у нашому суспільстві - «окрім традиційних капіталістів, роботодавців та найманих працівників це також класи управлінців, чиновників та тих, ким управляють, експертів та обслуговуючих» [32].

Динаміку класової структури українського суспільства детально аналізує О.В.Симончук: «Найбільш яскраво змінність класової структури зайнятого населення протягом двадцяти років втілилась у появі та поступовому зростанні класів власників / роботодавців та дрібної буржуазії (самозайнятих).

Істотною була динаміка і серед найманих працівників: робочий клас скоротився чисельно та змінився структурно (низхідні процеси серед індустріальних та сільськогосподарських робочих, в той же час збільшення частки робочих рутинної нефізичної праці, головним чином сфери послуг та торгівлі); середній клас (зайняті висококваліфікованою розумовою працею) трансформувався за галузевими, професійними, секторальними характеристиками [25]. Хоча на думку Є.І.Головахи та деяких інших соціологів середній клас в Україні різко набуває рис розмитості, оскільки все більш значна його частина перейшла на залежність від державних субсидій і державної допомоги [37].

Таким чином у наш час не виключається формування нових внутрішньокласових та позакласових утворень, у визначенні яких стають принциповими не лише економічні, а й соціальні, політичні параметри, як-от близькість до політичної еліти, ступінь легітимованості в масовій свідомості (через участь у масових та добре висвітлюваних у ЗМІ подіях, - наприклад, страйки, театралізовані виступи, інші акції, а також - виступи у телевізійних ток-шоу, активність в Інтернет-медіа тощо). Тобто для цілої низки людей формою трудової зайнятості стала громадська активність, яка може не приносити суспільно значущого продукту, але приносити певну користь самим діячам.

А отже, в період соціальної невизначеності, розхитаності нормативної бази та інших проявів соціальної кризи такі позак- ласові утворення, на нашу думку, мають бути враховані в соціально-класовій структурі нашого суспільства. Не в останню чергу завдяки тому інформаційному, емоційному та ціннісно-смисловому впливу, який вони чинять на масову свідомість громадян.

Надалі ми наведемо приклади нових або переформатованих (поза)класових утворень, які вийшли на арену протягом останніх років і стали важливими акторами соціального й політичного життя країни. У кожній з наступних соціальних груп, на нашу думку, є вже вироблені статусні позиції, які позначені певною символікою, окрім того виражені спільні інтереси та цілі, спосіб дії та самопозиціювання, а отже - формується колективна свідомість, світогляд.

Деякою мірою в системі соціальних відносин вже позначені (явно чи приховано) соціальні функції цих нових утворень. Спільною рисою цих різних угруповань є приналежність членів кожної до різних (від початку) професійних прошарків, до груп із різним соціальним походженням та рівнем доходів і т.і., тобто до різних соціальних класів згідно традиційного соціологічного бачення.

Загалом можна охарактеризувати ці соціальні утворення як великі неформальні позакласові (крос-класові), позапрофесійні (деякою мірою - умовні, тимчасові) соціально-статусні групи, що чинять ідеологічний вплив на суспільні відносини в сучасній Україні. В таких груп яскраво виражене «соціальне Я», а часом можна говорити, що вони представляють собою об'єднання осіб «нового типу», - тих, які пропонують інноваційний спосіб мислення, соціальної дії і т.д.

Віртуалізований панівний клас. Проблематика антагоністичної боротьби класів є актуальною і досі, але з уточненням: є «народ» і є «привілейовані панівні класи», які грають за своїми правилами, облаштовують своє комфортне існування в межах, але відсторонено від решти суспільства. Вони є «поза законом», «поза правилами», «поза ієрархіями», адже вони - верхівка, «вершки», і їх існування власне відбувається тут і будь-де (закордоном), але за рахунок нашої держави. Тобто, прив'язка до місцевості - це тимчасові умови, аж доки комфортність не порушиться владною кон'юнктурою та, як наслідок - судовими позовами щодо ведення неправомірної діяльності.

В такому разі новими координатами таких осіб можуть ставати будь-які інші країни, де вони завчасно підготували собі ще більш комфортні умови безбідного безтурботного існування. Чи можемо назвати такий клас українцями? Частиною нації? На нашу думку, як і інший кримінальний елемент, такі представники (яких від 2 до 5%) є суто маргінальними утвореннями в соціальній структурі, а рівень їх класової свідомості - низький, «нульовий», бо вони кооперуються ситуативно та швидко розпадаються на індивідуальні елементи.

Виконавши свої суто прагматичні цілі, такі особи готові кинути в будь-який момент все, що пов'язано з Україною, вирватись із соціального контексту (в я кому вони, власне і не були, оскільки створили для себе інший, «штучний контекст») нашої держави. Таким чином боротись нашому «народові» нема з ким, адже цей віртуалізований «панівний клас» уникає будь-яких реальних сутичок, - ідеологічного чи морального плану. Символами такого «класу» є не лише доступ і демонстрація володіння різноманітними матеріальними ресурсами, а й високий ступінь присутності в мас-медіа, доступ до ведення публічної риторики, впливу на маси.

Зовнішні трудові мігранти. Інший приклад позакласових утворень - гастарбайтери і ті люди, які живуть на два суспільства. За оцінками різних джерел за межами України проживає з метою навчання та заробітку понад 6,5 мільйонів українських трудових мігрантів [20; 29], які підтримують міцні зв'язки зі своїми сім'ями в Україні.

Більшість таких людей, облаштувавшись закордоном, готові забрати до себе своїх дітей та інших родичів, адже самі вони повертатись не готові. Як можна охарактеризувати свідомість такої спільноти присутньо-відсутніх - тобто, віртуального класу, який чинить значний вплив на економіку нашої країни (у 2013 році за даними Нацбанку близько 9 мільярдів доларів США перерахували наші співвітчизники з-за кордону, і щороку ця цифра збільшується [1])? Це люди, які за умов професійної незатребуваності, безробіття або інших складних обставин життя покинули терени батьківщини, освоївши нові види зайнятості, нову культуру, мову тощо. Вони можуть лишатись патріотично налаштованими, але їх соціальні дії слабко пов'язані з контекстом нашої країни, а їх подвійна позиція («люблю Україну, але живу в Італії» і т.і.) робить неможливим урахування таких осіб на мапі ідеологічного клімату в Україні. Тобто, патріотична налаштованість і навіть зовнішні символічні прояви національного патріотизму даного «позакласу» ледве чинять вплив на соціальне буття українців в Україні. Скоріше можна спостерігати їхню захопленість життям закордоном, яку вони передають своїм родинам у різних формах, - у вигляді закордонних цінностей, звичок, традицій, норм життя, форм світосприйняття тощо.

Постраждалі в АТО. Українці ДНР та ЛНР. Наступним прикладом маргіналізованості в Україні є нещодавно утворений прошарок «ВПО», «біженців», «постраждалих в АТО» і т.і. Таких людей важко визначити за соціальним статусом, більше того, їх життєві орієнтири, плани порушено, вони вирвані з тих умов, в яких існували, і тепер значна частка відповідальності за таких людей - на соціальних службах, НДО, волонтерських рухах і т.д.

Хто знає, чи вдається таким людям заново адаптуватися, чи їх зовнішні ознаки такої адаптованості - лише тимчасовий прояв, коротка гра в нові соціальні ролі? І ми розуміємо, що свідомість таких людей має чітку прив'язку до минулого, до того, коли вони жили краще. Також вони мають певне уявлення про суб'єктів або обставини, які зробили їх життя гірше, тобто, в них є усвідомлення невинуватості, а часто - невинної жертви, і звичайно це неабияка підстава для того, щоб ідентифікувати себе та діяти певним чином. Символікою статусу ВПО є

ностальгічний спосіб мислення, відчуття соціальної несправедливості, спроби відтворити соціальний комфорт у нових заданих умовах, жити заради майбутнього (в багатьох йде підвищена психологічна налаштованість на успіхи та щастя дітей), жити не гірше, аніж раніше. Але цей мотиваційний та фізичний підйом активності може швидко вщухнути через те, що все-таки зусиль для досягнення «не гірше попереднього» рівня життя необхідно докладати більше (наприклад, орендувати помешкання, адаптуватись до нових умов, заводити нові соціальні зв'язки тощо).

Окремо слід говорити про простих жителів зони військових дій. Таких налічується близько 3 мільйонів осіб. Що вони собою являють? З чого складається їх буденність? Якими зрушеннями свідомості можна охарактеризувати тих українців, хто не захотів або не зміг покинути своє помешкання в окупованих територіях Донбасу? Питання лишається відкритим, - чи вважаються ці люди частиною українського соціуму? Чи впливає їх поведінка, свідомість, на свідомість решти населення України?

«Нові військові» та їх підробка. Не секрет, що на війні на Сході намагаються заробити не лише великі гравці, а і прості смертні. Обіцяні нагороди, виплати, земельні ділянки та інші привілеї ваблять чоловіків вдягти військову форму, заслужити звання героя і повернутися з бойовими заслугами. Проте, на превеликий жаль, окрім численних жертв АТО ми маємо тут ще один прикрий факт - підроблені довідки про участь в АТО, нові корупційні схеми отримання бойових заслуг, і таким чином - несправжніх воїнів, яких важко охарактеризувати інакше ніж зрадники-корупціонери, антиукраїнці.

Говорячи про справжніх військових, зазначимо, що значна частина з них повертається морально розчавленими, не стільки самими обставинами жорстокості війни, а скільки її «підводними течіями», способом ведення та ступенем організації, адже на поверхню випливає незацікавленість нашої держави в якомога більш ефективному та безкровному завершенні «антитерористичної операції».

З якою свідомістю наші «нові військові» будуть жити далі, слугувати своїй державі в якості цивільних? Статусними символами такої групи осіб, окрім суто військової символіки є, нажаль, численні травми та каліцтва, психологічна розчавленість або надривна самогероїзація, яка часто призводить до конфліктних ситуацій в побуті.

Волонтери та їх тіні. Над цією ініціативною групою, або цілим прошарком, що нещодавно розрісся на теренах нашої країни, активно розмірковують і можновладці, і суспільствознавці. Даний феномен характеризується як «символ зростання громадянського суспільства» в Україні, «прокидання громадянської активності», запорука зміни ціннісної системи з матеріалістичної на постматеріалістичну [22]. В даної доволі чисельної групи, яка при тому є чудовим прикладом добре розвиненої соціальної мережі, де актуалізуються та деактуалізуються, загалом швидко змінюються характери зв'язків, якраз і можна помітити, на нашу думку, високий ступінь самовизначеності, а також чітко проявленого соціального інтересу, тобто, групова свідомість волонтерів є прикладом оперативної та ефективної мобілізації соціальних зусиль, яка стає можливою і в нашому роздрібненому суспільстві.

Люди із волонтерського руху - активні, доброзичливі, ініціативні, відкриті. Символами їх статусу є високий рівень емпатії, широкі комунікативні, мережеві соціальні зв'язки (які можуть бути як активним, так і пасивним соціальним капіталом), налаштованість на спільну соціальну дію, швидка реакція та робота на результат.

Прикро, але під прикриттям волонтерських рухів діють і численні «тіньові» організації, які обмежуються лише однією дією - збиранням пожертвувань, послуговуючись підробною символікою та гаслами справжніх волонтерських рухів.

«Нові бідні». Останніми роками в Україні поповнився клас «нових бідних». Внаслідок поступового, а тепер вже стрімкого зниження життєвих стандартів, зростання цін та житлово-комунальних тарифів, непомірно високої вартості медичних послуг та й самих медикаментів, зростання рівня безробіття (до 12%) в нашому суспільстві [4] все більше громадян опиняється за межею бідності (у 2015 р. за різними критеріями цей показник становить від 30% до 56% [6]).

Здійснивши стрімку низхідну соціальну мобільність, такі люди часом втрачають частину соціального капіталу, не маючи можливості підтримувати звичний для них спосіб життя, соціальні зв'язки і т.і., вимушені змінювати місця та умови проживання на більш прості, менш престижні і т.д. Це явище характеризується інколи «виключенням» людей або цілих груп осіб з соціального життя, недоступністю благ та ресурсів, а тобто - соціальною ексклюзією, апатією тощо.

Символами такого прошарку стають зменшені соціальні можливості, погіршення стану здоров'я, часто - різке падіння рівня соціальної (а часом і фізичної) активності, агресивність, відчуття несправедливості, комплекс жертви та т.і. Мало кому вдається протримати оптимістичну перспективу і побачити нові можливості за тією реальністю, яка стає гіркою правдою для тих, чиї доходи значно і (можливо) безповоротно зменшені. Для держави такий соціальний прошарок стає невигідним, безініціативним трудовим ресурсом, який рідко повертається до активної праці та саморозвитку.

При цьому відсутність консолідованості таких нових класів з іншими, збільшення соціальної дистанції в усіх смислах посилює соціальні розколи поміж групами як частинами соціального цілого і навпаки, назрілі або спроектовані та втілені соціальні розколи збільшують соціальні дистанції.

Умовно лініями соціальних розколів, що визначають формування нових позакласових соціальних акторів є, по-перше, ціннісно-ідеологічний вектор, що формує групову ідентифікацію, яка розділяє соціальний простір на «ми» та «вони», а також задає орієнтири, за якими формуються принципи повсякденних дій учасників групи. У тих груп, які мають своїх «двійників» (псевдовійськові, псевдо-волонтери), це якраз та лінія, за якою ці тіньові утворення мімікрують під свої «оригінали».

По-друге, це вектор визначення своєї виняткової ролі, положення та соціальної функції в даному соціально-історичному контексті. Якщо така роль є «вакантною», а її виконання означає реалізацію привабливого для учасників соціального інтересу, - така група має перспективи діяти на постійній основі, виконуючи ті або інші соціальні функції. Навіть якщо наслідки її дій носять деструктивний характер для інших.

По-третє, це соціально-структурне виокремлення, розщеплення соціальної тканини на нові типи відносин із додаванням іншої соціально-статусної символізації. Так, наші нові «віртуалізовані» політики надають собі «скромного європейського лоску», аби відповідати вимогам часу і його ідеологічним трендам, а військові намагаються бути сучасними, інтелігентними, миролюбними (особливо перед телекамерами, звідки ми переважно і складаємо про них свої враження) і т.і. Тобто в кожному соціальному класі утворення нових підструктур є інколи болючим, несподіваним, але закономірним способом розвитку, що є найбільш характерним для часу нестабільності, соціальної аномії.

Висновки

1. Отже, завдяки поєднанню концептів «соціального розколу» та «класової (групової) свідомості» можна виходити на аналіз оновленої структури сучасного українського соціуму, яка формується через нові «розколи» та «розщеплення» свідомостей, через формування нових соціальних груп та інтересів, досягнення внутрішньогрупових солідарностей, здійснення символьно-статусної легітимації цих груп за допомогою їх проявів через соціальну дію, через вираження своїх позицій у мас-медіа та їх участі в політичних дискурсах. Соціальний розкол ми розуміємо як об 'єктивну зміну соціального порядку у вигляді розчленування цілого на частини, із деструктивними наслідками фізичного та / або ментального характеру для кожної з частин (непримиренною боротьбою, протистоянням, конфліктами тощо). Позакласову свідомість, на наш погляд, можна визначити як специфічний різновид суспільної свідомості, що виражає колективний досвід, систему самовизначення (позиціонування) та орієнтацій великих соціальних груп, що набувають становлення в якості соціальних акторів через самоорганізацію та визначення свого місця і способу дії у системі соціальних відносин, в соціальному бутті серед інших груп. При цьому поняття «соціального розколу» та «(поза)класової свідомості» потребують подальшого вивчення та оновленої концептуалізації, їх застосування в науковій рефлексії українських реалій має бути виваженим та релевантним. А для цього необхідні глибокі теоретичні розробки, із приведенням даних термінів із політико-соціальних до соціально-структурних, соціально-ідеологічних, соціально-культурних, ціннісних контекстів і т.і., характерних саме для вітчизняного простору.

2. Основні теоретичні та прикладні підходи до пояснення соціально-класової структури сучасної України ґрунтуються на реінтерпретації класичних версій класового аналізу К.Маркса, М.Вебера, а також концепцій сучасних зарубіжних авторів А.Соренсена, Е.Райта, Дж.Голдторпа та інших. При цьому вітчизняні дослідники плідно працюють у напрямку розробки власних концепцій (наприклад, діяльнісно-структурна парадигма становлення класів О.Д.Куценко, нормативно-особистісна концепція вивчення соціальних трансформацій Н.В.Паніної та ін.), надаючи теоретичні обґрунтування тим процесам соціальної трансформації, які спостерігаються та емпірично досліджуються в Україні. Визначальним матеріалом в цьому плані вже багато років виступає всеукраїнський моніторинг Інституту соціології України. Соціальні трансформації останніх років доводять, що Україна - унікальний взірець постсоціалістичного простору, і саме тому в теоретичній рефлексії необхідне вироблення особливих схем, систем опису та пояснення, або «радикальної» адаптації відомих зразків.

3. Нові позакласові утворення із проявами власної психології, оновленого типу людського потенціалу, засновані на символічних формах взаємодії більше, аніж на економічних, трудових, мають постати предметом всебічного соціологічного вивчення у найближчі часи. Серед виокремлених нами основних гравців сучасного соціального простору найбільш соціально свідомими, на нашу думку, виступають громадські активісти / волонтери, а також патріотично налаштовані військові (ті, хто побував у зоні АТО), і саме ці групи мають високостатусну соціальну представленість у всіх прошарках нашого суспільства. Отримання більш повної характеристики (поза)класової свідомості нових соціальних груп / прошарків, і загалом морфології оновленого українського соціуму потребує масштабних прикладних досліджень. Зокрема увага до нових соціальних акторів має бути сконцентрована на визначенні перспектив їх становлення в якості постійних та функціональних соціальних груп із власним способом дії та власним світобаченням.

Список використаних джерел

1. Аналітично-інформаційні матеріали до парламентських слухань на тему: «Українська трудова міграція: стан, проблеми та шляхи їх вирішення». - Луганськ, 2013. - 183 с.

2. Ахременко А.С. Социальные размежевания и структуры электорального пространства России // Общественные науки и современность. - М.: РАН, 2007. - № 4, C. 80-92.

3. Богоявленський О.В., Ворфоломєєв М.О. Вплив фінансово-економічної кризи на доходи та витрати населення України // Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2015. - № 52.

4. Вороніна А.В., Ніколаєва К.М. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні // Young. - 2015. - Т. 17. - № 2.

5. Городяненко В.Г. Раскол общества: стремление политиков или закономерная реальность? //

Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. праць. - Харків: Вид. центр Харк. нац. Ун-ту імені В.Н.Кара- зіна, 2006. - С. 3-8.

6. Дем'янчук І.А. Бідність як стійка уразливість людського розвитку // Економічний простір. - 2015. - №. 95. - С. 82-91.

7. Дмитро П.М., Сурікова І.А. Демографічні та соціально-економічні індикатори людського розвитку: теорія та практика застосування // Вісник Житомир. держ. технол. ун-ту. Серія: Економічні науки. - 2016. - №. 3 (57).

8. Дюркгейм Е. Про розділення суспільної праці, 1893, [Ел. ресурс] / Режим доступу: http://www.xserver.ru/user/udoks

9. Загороднюк Т. Концепции постсоветской трансформации общества Т.И. Заславской и Н.В. Паниной. - К.: Ин-т социологии НАН Украины, Социол. центр им. Н.Паниной, 2013, - 164 с.

10. Классовое общество. Теория и эмпирические реалии / под науч. ред. С.А.Макеева. - К.: Институт социологии НАН Украины, 2003. - 258 с.

11. Кононов І.Ф. Звіт за результатами дослі

дження «Життєві світи Сходу і Заходу України», 2014 / Режим доступу:

https://www.academia.edu/10029974/Звіт_за_резуль- татами_дослідження_життєві_світи_сходу_і_за- ходу_україни

12. Крентовська О. Запобігання негативному впливу старіння населення України на фінансово- економічні параметри суспільства // Вісник НАДУ при Президентові України. - 2010. - №. 4. - С. 199207.

13. Кривицька О. Міжрегіональний «розкол» України: чинники поглиблення / О.Кривицька // Політичний менеджмент. - К., 2008. - №2. -С.51-65.

14. Куценко О.Д. Расколотое общество? Социальные эффекты институционализации установок на рынок vs государственную поддержку // Эк. социология на пороге третьего тысячелетия. Межд. конф. 14-15 янв. 2000 г. - Москва: ISA, RC 02, ESA - ESRN, 2000. - С.44-45.

15. Куценко О.Д. Социальные классы и политическая мобилизация (сравнительный анализ европейских стран сквозь призму трех типов классовых расколов) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг: Науково-теоретичний часопис. - Київ, 2012/2. - № 3. - С. 3-27.

16. Куценко О.Д. Соціальні класи: соціологічні інтерпретації і підходи до вивчення // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Соціологія. - Київ, 2014.- №1(5). - С.69-75.

17. Липсет С., Роккан С. Структуры размежеваний, партийные системы предпочтения избирателей. Предварительные замечания // Политическая наука. - 2004. - №4.

18. Макеев С.А. Статус классового анализа в современной социологии // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2006. - №3. - С. 81-91.

19. Нуждин С.Е. Дискуссии вокруг содержания понятия социальный раскол // Актуальные проблемы гуманитарных и естественных наук: 7-2 (2015)

20. Пінчук І.О., Юренко О.О. Вплив трудової еміграції на економічний потенціал України // Наук. вісник PUET: Economic Sciences. - 2015. - №2 (58).

21. Рахманов О. Політична свідомість робітничого класу України у роки соціальних трансформацій // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -2015.- №1. - С. 3-26.

22. Резнік О.С. Добровольчі об'єднання як соціальна основа інтеграційних процесів в Україні // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Зб. наук. праць. Випуск 20. - Харків: ХНУ імені В.Каразіна. - 2014. - С. 207-211.

23. Решетняк О.М. Інтерпретативно-просторовий підхід у вивченні церковного розколу в полі релігії: автореф. дис. ... канд. соціол. наук. - Київ, 2013. - 16с.

24. Середа В. [Ел. ресурс] / Режим доступу: https ://goo.gl/uDPgtp

25. Симончук Е.В. Классовая структура Украины в сравнительной и временной перспективах // Социологический альманах. - Минск: Беларуская навука, 2014. - Вып. 5. - С. 155-167.

26. Симончук О. Класова свідомість: досвід порівняльного емпіричного вивчення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2010. - № 4. - С. 56-84.

27. Соціологія: Навч.посіб. / За ред. С. Маке- єва. - 2-те вид., перероб. і доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. - с.73.

28. Тойнби А. Исследование истории. Т. 2. Цивилизации во времени и пространстве / А. Тойнби; пер. с англ. К.Я. Кожурина. - М.: АСТ, 2009. - 863с.

29. Чорна В.О. Динаміка міграційних процесів в Україні: соціологічний аналіз // Наукові праці Чорноморського державного ун-ту імені Петра Могили. - 2015. - № 258, Вип. 246. - С. 175-180.

Размещено на Allbest.ru