Особливості міграційного руху українців до Німеччини та перспективи його розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості міграційного руху українців до Німеччини та перспективи його розвитку

Панченко Тетяна Василівна --

професор кафедр політології та політичної соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, доктор політичних наук, доцент (Пойнг, Німеччина)

У статті досліджується один із найпопулярніших напрямків міграційного руху українців в умовах зростання міграційних потоків з України, зокрема міграція українців до Німеччини. Мета статті -- проаналізувати сучасну хвилю міграції з України в Німеччину та оцінити перспективи розвитку міграційних процесів у цьому напрямку. Сучасна, п'ята хвиля міграції з України у ФРН, що розпочалася після 2010 р., виокремлюється як складова частина історії української міграції та розглядається окремо від «заробітчанської» на тій підставі, що для неї властиві не суто економічні мотиви. На основі аналізу даних Федерального статистичного управління Німеччини та інших джерел визначені кількісні та соціально-демографічні характеристики українських мігрантів, передусім представників п'ятої хвилі, особливості міграційного досвіду, освітнього рівня та зайнятості цих людей. Пильна увага приділяється висококваліфікованим трудовим мігрантам з України, які потрапили до Німеччини після 2010 р. Досліджуються причини міграції, а також способи доступу до німецького ринку праці, зокрема йдеться про програму «Блакитна картка» (Blue Card) та можливість здобуття у ФРН вищої освіти. Оцінюються подальші перспективи трудової міграції з України в Німеччину у контексті набуття чинності у ФРН нового міграційного закону. Здійснюється порівняльний аналіз міграційної привабливості Польщі, у якій вже суттєво спрощені умови міграції для жителів України, та Німеччини, а також оцінюються можливості повернення трудових мігрантів в Україну. Робиться висновок про подальше поступове зростання кількості висококваліфікованих українців у Німеччині та аргументується остаточне виокремлення п'ятої хвилі української міграції, де переважають професіонали.

Ключові слова: міграція, висококваліфіковані трудові мігранти, п'ята хвиля української міграції, Німеччина.

Tetyana Panchenko

FEATURES OF THE MIGRATION MOVEMENT OF UKRAINIANS TO GERMANY AND PROSPECTS FOR ITS DEVELOPMENT

The article deals with a popular direction of the migration movement of Ukrainians in the conditions of increasing migration flows from Ukraine, in particular, the migrations of Ukrainians to Germany. The purpose of article is an analysis the current wave of migration from Ukraine to Germany and assessing the prospects for the development of migration processes in this direction. The modern fifth wave of migration from Ukraine to Germany, which began after 2010, stands out as an integral part of the history of Ukrainian migration and differs from the”wage-earning» wave on the grounds that it is characterized also by noneconomic motives of migration. The quantitative and socio-demographic characteristics of Ukrainian migrants, especially the fifth wave, their migration experience, educational level and employment were determined on the basis of an analysis of data from the Federal Office of Statistics of Germany and other sources. Particular attention is paid to highly skilled labour migrants from Ukraine who came to Germany after 2010: the reasons for their migration, sources of access to the German labour market, primarily through the Blue Card program and through the educational channel, are being investigated. Further prospects for labour migration from Ukraine to Germany are evaluated in the context of the new migration law in Germany: done a comparative analysis of the migration attractiveness of Germany and Poland, which has significantly simplified migration from Ukraine, and assessed the possibility of returning migrant workers to Ukraine. It is concluded that a further gradual increase in the number of highly skilled Ukrainians in Germany and the final elimination of the fifth wave of Ukrainian migration is dominated by professionals.

Keywords: migration, highly skilled labour migrants, fifth wave of ukrainian migration, Germany.

В умовах складної воєнно-політичної ситуації, економічних криз, що супроводжуються значною девальвацією національної валюти, зростанням цін, високим рівнем безробіття та корупційними скандалами, міграція з України набирає масштабних обертів.

Традиційно до країн-лідерів призначення українських мігрантів відносять Німеччину. Тут мешкає 20,8 млн осіб, що мають міграційне походження (іммігранти, іноземці, що народилися в Німеччині, та особи, один із батьків яких є іммігрантом або іноземцем), серед них 10,9 млн -- особи з іноземним громадянством [1]. Згідно з даними останніх опитувань Німеччина потрапляє у трійку лідерів або навіть посідає перше місце серед країн, куди українці хотіли би поїхати працювати [2; 3]. Щоправда, існує різниця між прагненнями та їх реалізацією. За даними обстеження Держкомстату України щодо трудової міграції населення 2017 р., лише 0,8 % українських трудових мігрантів працювали в Німеччині, тоді як у Польщі -- 38,9 % [4, с. 13]. Багато з тих, хто хотів би вирушити до Німеччини, їдуть до Польщі, де для українців існує спрощена процедура отримання робочої візи. Навіть без неї, маючи біометричний паспорт та опинившись на території країни завдяки безві- зу, вони можуть отримати можливість працювати протягом пів року.

З набуттям чинності нового міграційного закону (формально це сталося 1 березня 2020 р., але через карантин, оголошений з приводу пандемії коронавірусу, він поки що не діє), який суттєво спрощує працевлаштування іноземців у ФРН, очікується збільшення потоку українських мігрантів до Німеччини, особливо тих, хто має досвід роботи в інших країнах. Зокрема, польські експерти прогнозують, що в 2020 р. з відкриттям німецького ринку праці 20--25 % українців, які працюють у Польщі, вирушать до Німеччини [5]. Ще до цього у зв'язку зі зростанням популярності програми Blue Card спостерігається пожвавлення міграції висококваліфікованих фахівців та зростає частка молоді, яка бажає навчатись у Німеччині. Саме виїзд висококваліфікованих фахівців та молоді з України становить нині загрозу національній безпеці держави.

Німеччина традиційно цікавить дослідників міграції в контексті міграційної політики та проблематики адаптації мігрантів, проте власне міграція українців до Німеччини досліджується епізодично. Окремі аспекти цього явища висвітлено у кількох працях. Зокрема, І. І. Гудзеляк [6] окреслює певні тенденції та географію міграційних процесів між Україною та Німеччиною;

О.П. Мульська та І. Є. Бороняк [7] оцінюють імовірні варіанти подальшого розвитку українсько-німецької міграційної системи. Крім того, опубліковано результати соціологічних досліджень А. Амеліної [8], яка досліджувала стратегії підтримки українськими мігрантами своїх близьких в Україні, та О. Ровенчак [9], де виявлено соціокультурні аспекти сучасної міграції українських фахівців. Згадані публікації дозволяють сформувати уявлення про певні аспекти означеної проблеми, проте не дають можливості оцінити реальні масштаби міграції до Німеччини, соціально-демографічні та професійні характеристики теперішніх українських мігрантів, мотиви їхнього переїзду, подальші наміри, так само як і подальші перспективи міграційних процесів з України до Німеччини.

Метою цієї статті є аналіз сучасної хвилі міграції з України до Німеччини та оцінювання перспективи розвитку міграційних процесів у цьому напрямі. Завдання дослідження:

¦ проаналізувати статистичні дані щодо чисельності, соціально-демографічного складу українських мігрантів у Німеччині;

¦ з'ясувати джерела та масштаби міграції висококваліфікованих фахівців з України в Німеччину;

¦ оцінити перспективи збільшення міграційних потоків з України у контексті прийняття нового міграційного закону ФРН та можливості повернення мігрантів на Батьківщину.

Історія міграції українців до Німеччини в цілому відповідає періодизації української еміграції, яка охоплює чотири хвилі: перша -- довоєнна (кінець ХІХ ст. -- 1914 р.); друга -- міжвоєнна (1918--1939 рр.); третя -- повоєнна (після 1945 р. до 1980-х років); четверта -- сучасна (від кінця 1980-х років) [10]. Лише характеризуючи останню хвилю, доцільно використовувати ширше поняття «міграція», яке включає в себе еміграцію та інші багатоманітні вияви переміщень населення. Саме з початком четвертої хвилі міграції, що розпочалась у період горбачовської «перебудови» (від 1986 р.) та набула масштабних обертів після проголошення незалежності України, українці змогли покидати країну на тривалий час, залишаючись резидентами України. Цю хвилю міграції називають «заробітчанською», тому що її головні причини пов'язують з економічною скрутою перехідного періоду в Україні. Падіння промислового виробництва та скорочення сільського господарства, величезна інфляція та бідність населення, незабезпеченість робочими місцями та низький рівень реальної заробітної плати -- усе це спричинило пошуки некваліфікованої роботи поза межами України.

Одночасно активізувалась розпочата в період третьої хвилі еміграція з України етнічних німців, які за німецьким законодавством мали право на репатріацію, та євреїв, яким надавався статус біженців. Значна частина з них, приймаючи рішення про еміграцію, керувалися також соціально-економічними причинами.

Українські мігранти, що прибули в цей час, через порівняно невеликий рівень адаптації до кваліфікаційних вимог Німеччини, а також певні обмеження щодо прийому на роботу іноземців, були залучені переважно до некваліфікованої праці. Можна цілком погодитися з вітчизняною дослідницею Н. Пархоменко, що «українська трудова міграція 1990-х -- початку 2000-х -- це, насамперед, міграція «робочих рук», а не кваліфікованих спеціалістів та науковців» [11, с. 266].

Окремі дослідники та публіцисти [12; 13] вважають за необхідне виокремлювати п'яту хвилю, що розпочалась у 2010-х роках. Її появу зумовили світова фінансово-економічна криза, глобалізація світової економіки в цілому, панування постіндустріальних цінностей, а також політичні події в Україні. За оцінками Міжнародної організації з міграції (МОМ), значне збільшення обсягу міграційних потоків сталося приблизно в 2010 р., і ще раз -- у 2014 р. Можливим поясненням стрімкого зростання рівня міграції в 2010 р. є відтерміновані наслідки впливу глобальної економічної кризи 2008 р. на економіку України. У 2014 р. внаслідок спроби анексії Криму та початку зумовленого російською агресією воєнного конфлікту на сході України стан вітчизняної економіки різко погіршився, що призвело до падіння ВВП на 5,3 % на додаток до інших негативних соціально-економічних чинників [14, с. 31-32].

Проте експерти МОМ не схильні характеризувати збільшення обсягу міграції в цей період як якусь нову хвилю. Вони, як і багато інших дослідників, говорять про сучасну міграцію, що почалася з розпадом СРСР і встановленням незалежності України. Для неї властиве переважання трудової міграції, яка набуває різноманітних форм (тимчасової, сезонної, маятникової, постійної) та нерідко переходить в еміграцію.

У межах публікації здійснимо спробу на прикладі Німеччини розглянути уважніше представників сучасної української міграції, яких інколи іменують п'ятою хвилею міграції з України. Але спочатку звернемося до статистичних даних.

Українські мігранти в Німеччині сьогодні: скільки їх та хто вони

За даними Федерального статистичного управління Німеччини, станом на 21 серпня 2019 р. на території країни мешкало 323 тис. осіб українського походження [15]. Вони або їхні предки прибули до Німеччини внаслідок усіх окреслених вище хвиль української міграції. Більшість із них сьогодні має німецьке громадянство, адже, за даними того ж статистичного управління, станом на 31.12.2018 р. в Німеччині проживало 141 350 громадян України (1,3 % від загального числа іноземців), у т. ч. 5970 із них народились у Німеччині [16]. Для порівняння: у 2017 р. було зареєстровано 138 045, у 2014 р. -- 127 942, у 2010 р. - 124 293, а в 2005 р. - 130 647 українців [17], що наочно підтверджує зростання міграційної активності з 2010 р. та певне падіння інтересу до міграції в попередній період -- між четвертою та п'ятою хвилями міграції. Це були роки доволі успішного економічного розвитку України, отже, обсяги трудової міграції закономірно зменшилися.

Середній вік українців, за даними Федерального статистичного управління, становить 42,8 роки, тоді як середній вік мігрантів у Німеччині -- 37,6 роки. Українських мігрантів за віком переважають лише представники деяких «старих» країн -- членів ЄС і Туреччини. При цьому чисельність українців віком до 20 років становить 16 205, від 20 до 45 років -- 67 905, від 45 до 65 років -- 33 660, старше 65 років -- 23 580 осіб [18]. Наведені дані демонструють, що переважна більшість українців -- люди працездатного віку. Окрім того, як свідчать дані того самого джерела, більше половини українців у Німеччині (72 410) перебувають у шлюбі з українцями (тобто подружжя є громадянами України), і значно менше (22 930) -- узяли шлюб із німцями (це здебільшого жінки). Це певною мірою пояснює те, що серед українців, які проживають у ФРН, жінок (90 220, або 63,8 %) майже вдвічі більше ніж чоловіків (51 135, або 36,2 %) [19].

Варто звернути увагу на той факт, що майже 37 % (51 980) українців є новоприбулими, тобто перебувають у Німеччині до восьми років (саме вісім років, як наголошують дослідники міграції, потрібні для адаптації в новій країні, та стільки ж, відповідно до німецького законодавства, мають прожити в Німеччині претенденти на німецьке громадянство), відповідно, вони належать до останньої, п'ятої хвилі української міграції. Щодо решти українців, зазначимо, що 18 % (26 020) українських громадян перебувають у Німеччині від 8 до 15 років, 40 % (56 345) -- від 15 до 25 років, і лише 3 % (4005) -- більше 25 років [16]. Останні дані засвідчують, що майже всі громадяни України (97 %), які мешкають на території Німеччини, покинули Україну за часів незалежності. Проте наведені дані не дають можливості повною мірою порівняти кількість новоприбулих мігрантів із тими, хто прибув раніше. Адже багато з тих, хто мешкає в Німеччині понад вісім років, уже отримали німецьке громадянство і статистично входять до числа осіб українського походження.

Середній період перебування у Німеччині, як засвідчують відповідні дані Федерального статистичного управління про терміни перебування іноземців, становить 11,8 року [16]. Менший середній період перебування властивий лише представникам країн, що приєдналися до ЄС та Єдиного європейського ринку в 2004 та 2007 рр. (Польща, Угорщина, Болгарія та Румунія), і тих, чиї громадяни (йдеться про Сирію, Афганістан, Ірак) масово просили в Німеччині притулку. Ймовірно, з відкриттям німецького ринку праці для українців відповідний показник зменшиться й для них.

Відомості з інших джерел дають змогу зробити певні висновки щодо освіти та зайнятості мігрантів з України. Зокрема, за даними Міністерства праці ФРН, станом на березень 2018 р. в Німеччині було офіційно працевлаштовано лише 43 тис. громадян України (із майже 138 тис. українських громадян, які проживали на той час у Німеччині), у березні 2017 р. ця цифра була на 10 % меншою, а в березні 2013 р. таких українців було лише 29 тис. [20]. Наведені дані стосуються працівників, які працюють повний чи неповний робочий день і сплачують обов'язкові соціальні внески. Ще майже 9 тис. українців, за даними Федерального агентства праці Німеччини того ж року, зайняті на ринку праці частково, отримують невеликі гроші та не сплачують соціальних внесків [21]. Як бачимо, менше половини українців у ФРН залучені до ринку праці. Це є свідченням того, що в Німеччині вагому роль відіграють нетрудові канали міграції. За даними експертної ради німецького Фонду з міграції та інтеграції, найбільш розповсюдженими підставами для міграції у Німеччину громадян з країн, що не є членами ЄС, є прохання притулку та возз'єднання родини, лише потім -- працевлаштування та навчання [22]. Стосовно українців, які доволі рідко отримують статус біженців, очевидно, що найрозповсюдженішою підставою для міграції є возз'єднання родини.

Незалежно від зайнятості українські мігранти становлять одну з найосвіченіших груп. Відповідно до рейтингу Інституту німецької економіки (Г^, українці на п'ятому місці за кількістю випускників закладів вищої освіти, які народилися в інших державах, але зараз живуть у Німеччині. Тут станом на 2017 р. проживало 101 тис. вихідців з України, які мають диплом про вищу освіту [23].

Це не означає, що всі вони зайняті відповідно до їхнього освітнього рівня. У Німеччині, як і в інших країнах, чимало українських мігрантів з вищою освітою виконують низькокваліфікова- ну роботу. Існують дані, що кожен третій український мігрант з вищою освітою виконує роботу, яка не потребує такої високої кваліфікації [24]. Така професійна дискваліфікація характерна передусім для жінок, багато з яких зайняті у сфері догляду за хворими та літніми людьми, де катастрофічно не вистачає персоналу. Загалом вищий відсоток українських жінок, які виконують низькокваліфіковану роботу, зумовлений насамперед затребуваністю такої жіночої праці. Як наслідок, досі багато українських жінок виїжджають до Німеччини та інших країн, де працюють у родинах гувернантками чи доглядальницями. Крім того, чимало українських дівчат вирушають до Німеччини як Лиг-раїг, допомагаючи німецьким родинам у догляді за дітьми. Щоправда, для такої категорії мігрантів -- це лише тимчасова зайнятість, можливість вивчити мову в середовищі, підготуватися до вступу в німецькі вищі навчальні заклади. Зауважимо, що жінки зрілого віку працюють на таких роботах тривалий час, вони залишаються за межами Батьківщини, навіть досягнувши передпенсій- ного чи пенсійного віку.

Українські чоловіки, як і раніше, працевлашто- вуються в Німеччині на будівництві, а також як водії, різнороби та працівники складів. Вітчизняні дослідники стверджують, що Німеччина зараз не є пріоритетною країною для охочих працювати у будівельній галузі чи у сфері обслуговування. «Тут все занадто складно і забагато бюрократії», -- стверджують люди, обізнані з німецькими реаліями [6, с. 81].

Окреслені вище категорії українських мігрантів продовжують традиції четвертої, «заробітчанської» хвилі української міграції, і, напевно, частина з них (зокрема, жінки, що багато років працюють у німецьких родинах) -- її представники.

Міграційний рух з України в 2010-х зумовили не лише суто економічні чинники, хоча, треба зауважити, вони продовжують відігравати значну роль. Серед внутрішніх причин і чинників, що активізували участь українців у міжнародних трудоміграційних процесах цього періоду, такі: невідповідність між рівнем оплати праці та фактичною вартістю життя в державі; значний розрив у рівнях оплати праці в Україні та за її межами; виникнення безробіття та вимушеної неповної зайнятості населення, спричинене насамперед деіндустріалізацією, а також перманентне падіння попиту на представників окремих професій; зростання рівня майнового розшарування, фактична відсутність середнього класу; наявність систематичних порушень чинного трудового законодавства; відсутність належних умов для кар'єрного просування [25, с. 101--102; 26, с. 120] тощо. Також певну роль відігравали світова кон'юнктура, науково-технічний прогрес, регіональна спеціалізація ринків, геополітичні й геокультурні процеси, котрі особливим чином змінюють світогляд людей в умовах інформаційного суспільства [27, с. 33], позитивний досвід працевлаштування за кордоном друзів та знайомих, наявність стійких міграційних мереж [25, с. 101--102] тощо.

Події, що сталися в Україні після Революції Гідності (спроба анексії Криму, російська агресія на сході України, економічні негаразди, що загострилися чи виникли в цей час), зумовили суттєве збільшення міграційної квоти, адже в 2014--2015 рр. у середньому по країнах ЄС право на постійне чи тимчасове проживання отримали на 30 % більше українців, ніж у попередні роки [28]. Хоча частка українських біженців з окупованих територій, які отримали притулок у Німеччині, незначна (у всьому ЄС за період 2013--2016 рр. було затверджено лише 540 заяв на надання притулку), багато українських трудових мігрантів прибули до Німеччини в пошуках стабільності та безпеки. Саме після Євромайдану змінилася соціальна структура українських трудових мігрантів: стало більше довготривалих мігрантів, молоді, жінок, міських жителів та людей з північної, центральної та східної частин України [29, с. 86].

Також варто взяти до уваги введення у 2017 р. безвізового режиму України з ЄС, що спростило та здешевило закордонні подорожі, полегшило пошук місця праці чи навчання за кордоном, а отже, міграції. Вагому роль відіграла політика європейських країн із залучення кваліфікованих кадрів з-за кордону, що має вияв у розширенні міграційних квот і спрощенні процесу працевлаштування. Зокрема, федеральний закон «Про міграцію», котрий набрав чинності 1 січня 2005 р., запровадив для осіб з третіх країн, які мають високу кваліфікацію, можливість працевлаштування в Німеччині та отримання з часом безстрокового дозволу на проживання. Для іноземних студентів, які навчалися в німецьких університетах і технічних коледжах та повинні були покинути Федеративну Республіку після закінчення навчання, надано можливість продовжити своє перебування в країні, щоб знайти роботу [30]. До того ж відбулося зростання ролі постіндустріальних цінностей, передусім збільшилися можливості самореалізації. Саме останній чинник вирізняє п'яту хвилю української міграції, про яку пишуть окремі дослідники, та дає можливість охарактеризувати її представників не як заробітчан, а як висококваліфікованих професіоналів.

Інтелектуальні мігранти з України

Останнім часом на ринку праці Німеччини постійно зростає частка висококваліфікованих мігрантів з України, що цілком природно в умовах розвитку міжнародних економічних відносин, коли все більше поширюються міграційні процеси, питомим складником яких є інтелектуальний потенціал. Основним чинником формування інтелектуальних трудоміграційних потоків стають процеси глобалізації, що визначають курс розвинених країн світу на інноваційний розвиток, який формує попит на інтелектуальну працю в різних сферах економічної діяльності. Інтернаціоналізація господарських зв'язків значно модифікувала форми міграції висококваліфікованих кадрів. З'являються такі поняття, як-от: «обмін мізками», «циркуляція мізків», «зворотний відплив мізків», що загалом розцінюються як позитивні явища, оскільки особи, зайняті інтелектуальною працею, мають можливість реалізувати свої здібності. Разом із тим інтелектуальна міграція є втратою для дер- жави-донора, адже спричиняє значну шкоду економічному, соціальному та культурному розвиткові країни, руйнацію національної еліти, стримування розвитку середнього класу -- фундаменту стабільності й процвітання суспільства [31, с. 99]. Тому виїзд висококваліфікованих фахівців з країни часто називають проблемою «відпливу мізків» («Braindrain»). контексті глобальної інтеграції Україна посідає одне з провідних місць у рейтингу кра- їн-донорів із постачання інтелектуальних висококваліфікованих трудових ресурсів. За даними МОМ 2016 р., серед осіб, які мають вищу освіту та мігрували з країн Південно-Східної Європи, частка вихідців з України є найвищою [12, с. 42].

До недавнього часу інтелектуальну міграцію ототожнювали переважно з міграцією наукових кадрів. Зокрема, увага низки дослідників спрямована на осіб, що «мають науковий ступінь кандидата або доктора наук, виїжджають за кордон з власної волі або за запрошенням, працюють переважно у високоінтелектуальних сферах: освіта, наука, технології» [32]. У численних публікаціях початку тисячоліття йшлося про те, що український науковий потенціал стає чинником інноваційного прогресу в інших державах, і в Німеччині включно, що підтверджувалося статистичними даними про виїзд до Німеччини кандидатів та докторів наук. Дійсно, в німецьких університетах та дослідницьких установах працює чимало вихідців з України, переважна більшість із яких у свій час брали участь у програмах обміну, наукових стажуваннях і знайшли можливість залишитися в Німеччині. Проте частка таких інтелектуальних мігрантів невелика, адже вчені, які отримали наукові ступені в країнах, що не є членами Євросоюзу, у ФРН мають відносно небагато кар'єрних можливостей. Згідно із результатами дослідження, опублікованого Фондом Бертельсмана та Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) 16 грудня 2019 р., рівень безробіття серед вчених-мігрантів у Німеччині навіть дещо перевищує середній показник (7 %) ОЕСР, незважаючи на загалом задовільну ситуацію на ринку праці [33]. Тому лише незначна частина вітчизняних науковців, які виїхали до Німеччини, продовжують працювати за спеціальністю чи посідають позиції, адекватні тим, що були в Україні. Більшість же «перекваліфікувалися» всередині країни, поповнивши, наприклад, число бізнесменів або перейшовши на роботу до сфери послуг [11, с. 266].

Переважна кількість теперішніх висококваліфікованих мігрантів, яких також називають інтелектуальними трудовими мігрантами, не є науковцями. Вони, здобувши вищу освіту та на додаток часто вільно володіючи англійською й іншими іноземними мовами, також виїжджають за кордон з власної волі або за запрошенням закордонних компаній. Зазвичай в Україні такі люди набули досвід роботи в певній галузі, наприклад ІТ, у великих корпораціях, неурядових організаціях тощо, обіймали провідні (керівні) посади. За кордоном вони мають кращі шанси стати ще успішнішими. Міграція для них -- не самоціль, а інструмент сповна реалізувати свій потенціал [13].

Німеччина як високорозвинена країна світу є привабливим ринком для високоінтелектуальних кадрів, де існують чудові можливості для са- мореалізації у новітніх сферах науково-технічної діяльності. Високий рівень життя та лояльність німців до культурної незалежності мігрантів є ще одним із вагомих аспектів міграційної привабливості цієї країни [6, с. 80]. Результати наукових розвідок засвідчують, що причини міграції українців до Німеччини не перебувають у суто економічній площині. Зокрема, А. Амеліна у своєму дослідженні 2008 -- 2009 рр. та А. Ро- венчак у дослідженні 2014 -- 2015 рр. доходять висновків про неекономічний характер причин міграції українців до Німеччини та переважання мотивації особистісної та професіональної самореалізації [8; 9].

Інші дослідження демонструють, що вагому роль відіграють якісно інший рівень соціального та культурного життя, розвинені інфраструктура, медицина, освіта, work-lifebalance, відчуття захищеності та впевненості у завтрашньому дні [34], які недосяжні або малодосяжні в Україні. Останнє пояснює, чому багато представників активного, мобільного й конкурентоспроможного населення пов'язують перспективи виїзду не тільки з обставинами свого індивідуального життя, а й із загальною низькою оцінкою ситуації у країні. Цей мотив трудової міграції, зазначають фахівці Інституту демографії і соціальних досліджень імені В. М. Птухи, є значно небезпечнішим порівняно з простим бажанням реалізувати індивідуальну трудову стратегію на глобальному ринку праці. В останньому випадку зберігається висока ймовірність повернення людини додому, тоді як комбінація індивідуальних планів із втратою віри у перспективність українського суспільства для їх реалізації зумовлює орієнтацію людини на еміграцію, для чого трудова міграція слугує першим кроком [4, с. 51].

Перша програма із залучення висококваліфікованих спеціалістів діяла в Німеччині в 2000 -- 2004 рр. і стосувалася також працівників із країн, які не є членами ЄС, як-от Україна, та була орієнтована переважно на фахівців у сфері IT. Пізніше діяли й інші програми [9, с. 79], однак число українців, які ними скористалися, було незначним. З 2012 р. головним способом працевлаштування висококваліфікованих фахівців у ФРН є програма Blue Card, що являє собою дозвіл на роботу у ЄС (Директива Ради 2009/50/ЄС) та дозволяє висококваліфікованим громадянам країн, які не є членами ЄС, працювати та жити у будь-якій країні в межах Європейського Союзу, за винятком Данії, Ірландії та Об'єднаного Королівства. Європейська система Blue Card дозволяє возз'єднувати сім'ю, а власники «блакитних карток» ЄС не залежать від своїх роботодавців під час подачі заявки на довгострокове проживання [35, с. 11].

Порівняно з іншими європейськими країнами Німеччина є беззаперечним лідером у залученні висококваліфікованих іноземних фахівців за цією програмою. Наприклад, у 2016 р. 95 %, а в 2017 р. 85 % усіх виданих у Європі «блакитних карток» припали на німецький ринок праці [36]. Нині претендувати на Blue СаМ можуть фахівці з дипломом про вищу освіту, котрі уклали трудовий договір з німецьким роботодавцем, який гарантує оплату праці із зарплатою щонайменше 53,6 тис. євро на рік. Для представників найбільш затребуваних спеціальностей, зокрема науковців, лікарів, інженерів, програмістів, умови щодо рівня доходів є нижчими -- це 41,8 тис. євро на рік [37] (протягом існування програми вимоги до рівня доходів зросли).

У Німеччині Blue СаМ видається на чотири роки, а при збереженні трудових відносин уже після трьох років фахівець може оформити німецький дозвіл на постійне проживання. Якщо іноземний фахівець володіє німецькою мовою на рівні B1, то отримати дозвіл на постійне проживання можна вже після двох років перебування в Німеччині [36]. За даними Федерального відомства з питань міграції та біженців (BAMF), 90 % фахівців, які отримали «блакитну картку», продовжують проживати в Німеччині, а більшість із них мають необмежені дозволи на проживання [38].

Правом оформити «блакитну картку», зокрема в 2017 р., найчастіше користувалися фахівці з Індії (майже кожен четвертий). Далі в рейтингу -- Китай (9,3 % від загального числа виданих Blue Card), Росія (6,5 %), Україна (4,4 %) [36]. Щоправда, у 2018 р. українці опинились на дев'ятому місці, оскільки отримали 971 «блакитну картку» у ФРН, що становить 3,6 % від загальної кількості. Загалом серед власників «блакитних карток» у ФРН майже 2,2 тис. є громадянами України [38], тобто порівняно із загальною кількістю трудових мігрантів частка володарів Blue Card незначна.

Звичайно, варто враховувати, що доступ до ринку праці висококваліфіковані українці отримують також через освітні канали та як члени родин власників Blue Card, існує також можливість переведення всередині міжнародних компаній та отримання робочої візи.

Нагодою здобути освіту в німецьких університетах із подальшим працевлаштуванням у країні скористались уже набагато більше українців, ніж програмою Blue Card. За даними ресурсу Statista.com, у зимовому семестрі 2018/2019 навчального року в німецьких закладах вищої освіти навчалося 9171 українських громадян [39]. Українці обирають німецькі університети й технічні коледжі, тому що освіта в них із 2013 р. -- безкоштовна, а рівень життя -- незрівнянно вищий, ніж в Україні. Щоправда, кількість українських студентів у ФРН зростає повільно (у 2013 р. навчалось понад 6 тис. українців) порівняно з кількаразовим зростанням загального числа іноземців у німецьких вищих освітніх закладах та українських студентів -- у польських. Хоча сама освіта безкоштовна, доступ до неї вимагає фінансових гарантій, які дедалі зростають. Зокрема, з 2020 р. ця сума становить 10 236 євро в рік, що в кілька разів перевищує середньорічні доходи більшості українських родин [40]. Попри це все більше українців обирають німецьку освіту. Багато студентів (передусім технічного профілю) знаходять роботу вже під час навчання. В іншому випадку іноземці мають право після закінчення німецького університету на 24-місячну візу для пошуку роботи. На жаль, важко знайти достовірні відомості про кількість українців, які вже здобули освіту в Німеччині та залишилися працювати, так само як і дані про те, скільки висококваліфікованих українців працюють на підставі робочої візи та інших підставах.

Перспективи міграції висококваліфікованих фахівців з України

Розповсюджена думка про те, що Україна й досі має значний потенціал міграції кваліфікованих фахівців, потребу в яких гостро відчуває німецька економіка, тоді як, наприклад, у Польщі потенціал міграції практично вичерпано, а в Болгарії, Румунії та Ховатії він щороку зменшується, оскільки доходи на душу населення поволі зрівнюються, а значна частка молоді, готової до міграції, уже залишила ці країни. Тож Німеччина цілком прагматично розраховує на країни, що межують із Євросоюзом, як-от Україна, де можливості для переселення на Захід були відносно обмеженими, але в яких існує достатньо висока готовність до еміграції та велика, порівняно із ЄС, різниця в доходах населення [41]. Наведені аргументи є підставою для прогнозів, що з набуттям чинності федерального закону про імміграцію кваліфікованих робітників ^асЬкгаЙіееіп wanderangsgesetz), який сприятиме спрощенню візового процесу та визнанню отриманих в інших країнах дипломів про професійну та вищу освіту, число висококваліфікованих українців у Німеччині суттєво збільшиться.

Проте деякі експерти схильні не перебільшувати роль нового закону, вважаючи, що трудова міграція до Німеччини залишатиметься складною та бюрократичною для українців. Хоча німецькі компанії зможуть працевлаштовувати українців за межами дефіцитних професій і їм більше не доведеться доводити, що претендента на відповідну посаду з Німеччини або іншої країни ЄС немає, фахівці з України, як і раніше, повинні довести, що вони мають таку само кваліфікацію, як і жителі Німеччини, а також навички володіння німецькою мовою для бажаної діяльності (здебільшого потрібні принаймні знання німецької мови на рівні В1). Причому обов'язковою умовою для фахівців, як із вищою освітою, так і середньою спеціальною (або відповідно до закону кваліфікованою професійною підготовкою, тривалістю не менше двох років), є те, що їхні закордонні кваліфікації повинні бути визнані компетентним органом у Німеччині. Отже, Німеччина в дуже обмеженій мірі відкриває свій ринок праці, адже найважливішою перешкодою для мігрантів з третіх країн залишається доведення рівнозначної кваліфікації [42]. Хоча відтепер відповідно до закону можлива зайнятість кваліфікованих фахівців у суміжних професіях, а професіонали з академічною підготовкою можуть не тільки обіймати посади, які вимагають університетського ступеня, а й виконувати іншу кваліфіковану працю [43].

Новий закон не здатний якимось чином вплинути на традиційні проблеми інтеграції українців у Німеччині, тому побоювання польських роботодавців, що вони скоро втратять українських робітників у великих масштабах, також можуть бути перебільшені. Справа в тому, що міграція робочої сили до Польщі порівняно з Німеччиною доволі проста. Через свою культурну та мовну близькість українці добре інтегруються. До того ж вони мають достатньо фінансових можливостей, щоб регулярно їздити додому, аби побачитись із родиною чи друзями. У Німеччині українці набагато гостріше відчувають мовні та культурні відмінності, а подорожі додому -- більш витратні та потребують більше часу.

Труднощі адаптації українських мігрантів у Німеччині підтверджують соціологічні дослідження. Зокрема, дослідження О. Ровенчак демонструє, що входження в німецьке суспільство є тривалим процесом, який навряд чи можна вважати завершеним, а його успіх залежить від таких чинників, як-от місце проживання (у мультикультурному великому місті адаптація відбувається краще), тривалість перебування в Німеччині, володіння німецькою мовою [9, с. 80].

Крім того, чимало українців не хочуть емігрувати «назавжди», а бажають тимчасово працювати за кордоном та регулярно повертатися додому, що зробити складніше, перебуваючи в більш віддаленій Німеччині. Для частини мігрантів «не назавжди», між іншим, означає збереження права голосувати на українських виборах. У Німеччині таке право можна реалізувати лише на п'яти дільницях, адже німецьке законодавство дозволяє проводити голосування лише на території офіційних дипломатичних представництв. Охочим проголосувати іноді доводиться долати сотні кілометрів. Цей факт, напевно, зупиняє частину українців. Наприклад, у виборах Президента України 2019 р. взяли участь близько 7 тис. громадян України, тобто 5 % від числа всіх громадян України, які мешкають у ФРН (але 55 % від зареєстрованих виборців).

Попри те, що заробітна плата в Німеччині вища, ніж у Польщі та Україні, варто враховувати вищий рівень витрат (дорожче проживання, транспорт, послуги, подорожі на Батьківщину). Навіть поляки останнім часом схильні повертатися додому. Вперше за тривалий час більше поляків повернулося з Німеччини на батьківщину, ніж іммігрувало до ФРН [42].

Таким чином, із набуттям чинності у ФРН нового міграційного закону ймовірність стрімкого збільшення потоку мігрантів з України до Німеччини не дуже висока. Разом із тим не варто очікувати повернення в Україну трудових мігрантів з Німеччини (передусім висококваліфікованих). Проте дослідження, проведені в 2014-2015 рр. МОМ [14] та в 2017 р. - Держ- комстатом України [44], дають змогу сформувати уявлення про осіб, які повертаються, та засвідчують, що повернення на постійне проживання до України після тривалої трудової міграції -- це поточна тенденція, яка демонструє ознаки зростання. За даними цих та інших досліджень, найчастіше на Батьківщину повертаються мігранти старшого віку, одружені, з відносно низьким рівнем освіти. Серед поверненців багато тих, хто, зіткнувшись із тяжкими умовами праці та побуту за кордоном, вирішив повернутися вже після першої (рідше -- другої) невдалої поїздки. Дуже невелика частка зворотних мігрантів повертається в Україну, щоб застосувати нові навички та вміння, і ще менша частина -- успішних у тому, щоб досягти суттєвих змін (у контексті інвестування у виробничу діяльність і створення робочих місць) [45, с. 94]. Тобто повертаються в основному не ті, хто здатний підвищити продуктивність українських компаній та втілити в життя демократичні практики і європейські суспільні цінності.

Дослідження у різних країнах підтверджують, що повернення в Україну не так часто входить до планів трудових мігрантів. Зокрема, згідно з даними О. А. Ровенчак, отриманими в результаті проведення глибинного опитування в Німеччині фахівців з України в 2014--2015 рр., інформанти своє майбутнє здебільшого не пов'язують з постійним проживанням в Україні. Щоправда, назвати Німеччину чи конкретне місце в Німеччині, де вони планують жити, також здебільшого не можуть. Натомість переважають короткотермінові плани на кілька років, пов'язані з місцем роботи, що можна пояснити досить високою територіальною мобільністю висококваліфікованих фахівців з України у плані різного роду міграційного досвіду в минулому та нині, а також широкими можливостями, які відкриваються перед ними з огляду на набутий у Німеччині та інших країнах досвід [9, с. 85--86]. Існує думка, що українці загалом схильні до укоріненості на певній території, а на новій території вони прагнуть пустити коріння, осісти й самореалізуватися, не покидаючи вже цієї території. Це пояснює здобутки українців у країнах, до яких вони мігрували [4, с. 28].

Висновки та перспективи подальших досліджень

Здійснене дослідження дає можливість виокремити особливості міграції з України в Німеччину з концентрацією уваги на сучасному стані цього явища та перспективах його подальшого розвитку.

По-перше, відзначимо, що історія міграції українців до Німеччини в цілому відповідає періодизації української еміграції, яка охоплює чотири хвилі: довоєнну, міжвоєнну, повоєнну та сучасну «заробітчанську», зумовлену економічною скрутою перехідного періоду в Україні. На прикладі Німеччині все яскравіше виокремлюється п'ята хвиля української міграції, що розпочалась у 2010-х роках, для якої властиві не суто економічні мотиви міграції. Як наслідок, сьогодні в Німеччини мешкає понад 300 тис. осіб українського походження, з яких майже половина є громадянами України. Більше третини останніх (37 %) мешкають у Німеччині менше восьми років і належать до п'ятої хвилі української міграції.

По-друге, хоча досі в потоці трудових мігрантів у Німеччині переважають працівники, які незалежно від освітнього рівня зайняті нек- валіфікованою працею, Німеччина вже не є пріоритетною країною для охочих працювати в будівельній галузі чи у сфері обслуговування. Натомість ФРН стає привабливим ринком для висококваліфікованих фахівців, надаючи їм великі можливості для самореалізації у новітніх сферах науково-технічної діяльності. Стрімке зростання в Німеччині кількості високоінте- лектуальних кадрів з України стало можливим завдяки впровадженню програм із залучення висококваліфікованих спеціалістів. Передусім ідеться про програму ЄС Blue Card, започатковану з 2012 р., що дозволяє висококваліфікованим фахівцям, які не є громадянами ЄС, та членам їхніх родин працювати й жити у країнах ЄС. Також міграції до ФРН сприяє скасування в німецьких закладах вищої освіти із 2013 р. плати за навчання, внаслідок чого все більше українців можуть скористатися правом здобути в них освіту з подальшим працевлаштуванням у цій країні.

По-третє, Україна досі має значний потенціал міграції кваліфікованих фахівців, потребу в яких гостро відчуває німецька економіка, тоді як міграційний потенціал більшості країн Східної Європи вичерпано або істотно зменшено. На цій підставі очікується, що з набуттям чинності федерального закону про імміграцію кваліфікованих робітників ^асЬкгаЙіееіпшапОегип дздезеїг), який сприятиме спрощенню візового процесу та визнанню отриманої в інших країнах професійної та вищої освіти і відповідних дипломів, кількість висококваліфікованих українців у Німеччині збільшиться. Разом із тим варто враховувати, що порівняно з деякими іншими європейськими країнами, наприклад Польщею, трудова міграція українців до Німеччини й надалі залишатиметься складною через бюрократичні перепони, труднощі інтеграції, фінансове становище та можливості відвідування Батьківщини. Тому варто очікувати повільний та, можливо, не такий значний приплив висококваліфікованих українців до Німеччини. Однак чинні тенденції свідчать про те, що Україна може розраховувати на поступову зворотну міграцію передусім низькокваліфікованої робочої сили, тоді як висококваліфіковані мігранти свою подальшу життєву стратегію здебільшого не пов'язують з Україною.

Усе це дає підстави для висновку про подальше поступове зростання числа висококваліфікованих українців у Німеччині на фоні зменшення частки низькокваліфікованих трудових мігрантів з України та остаточне виокремлення п'ятої хвилі української міграції, де переважають професіонали, орієнтовані на саморозвиток, які високо цінують стабільність та якість життя.

Саме життєвий досвід висококваліфікованих українських мігрантів у Німеччині, які особливо потрібні також українському суспільству, перебуває у фокусі перспективних досліджень. Особливо важливо зрозуміти увесь спектр причин та мотивів їхніх релокацій, життєвих планів та очікувань, їхню позицію щодо повернення на Батьківщину для підготовки та впровадження державної політики з повернення в Україну висококваліфікованих мігрантів. Саме ці аспекти були в центрі уваги дослідження, що проводилось одночасно з підготовкою цієї публікації разом із професором О. Я. Даниленко за підтримки Фонду Конрада Аденауера в Україні. Результати наукового пошуку оприлюднені у книзі «Висококваліфікований український фахівець в Німеччині та Польщі ...» [46].

Список використаних джерел

міграція німеччина соціальний демографічний

1. Bevцlkerung: Migrationund Integration / Statistisches Bundesamt. URL: https://www.destatis.de/DE/Themen/ Gesellschaft-Umwelt/Bevoelkerung/Migration-Integration/_inhalt.html (дата звернення: 13.03.2020).

2. Міграційні настрої населення України у квітні 2018 року : прес-реліз / Київ. міжнар. ін-т соціології. 2018. 18 трав. URL: https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=765&page=1 (дата звернення: 13.03.2020).

3. Зануда А. Робота в Німеччині: Берлін спрощує правила і чекає на нових працівників. ВВС News. Україна. 2020. 26 лют. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-51559930 (дата звернення: 31.03.2020).

4. Українське суспільство: міграційний вимір : нац. доповідь / Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. Київ, 2018. 396 с.

5. Chartschenko A. Deutschland statt Polen: Wie sich die Migrationsrichtung der Ukrainer zwei Jahre nach der Visafreiheit дndert. 2019. Juni. URL: https://ukraine-nachrichten.de/deutschland-statt-polen-wie-sich- migrationsrichtung-ukrainer-zwei-jahre-nach-visafreiheit-%C3%A4ndert_4916 (дата звернення: 13.03.2020).

6. Гудзеляк І. І. Географія міграційних процесів між Україною і Німеччиною. Наук. вісник Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. 2012. Вип. 18. С. 80-86.

7. Мульська О. П., Бороняк І. Є. Прогностична модель формування україно-німецької міграційної системи. Економіка і прогнозування. 2019. № 2. С. 120-125.

8. Amelina A. Gendered Strategies of social support and their inequality effects in the context Ukrainian-German transnational space / COMCAD working paper. Universitдt Bielefeld, Fak. fьr Soziologie, Centre on Migration, Citizenship and Development, 2009. URL: https://www.ssoar.info/ssoar/handle/document/37778 (дата звернення:

13.03.2020) .

9. Ровенчак О. А. Соціокультурні характеристики сучасної української еміграції до Німеччини // Вісник ОНУ імені І. І. Мєчникова. Соціологія і політичні науки. 2016. Т. 21. Вип. 1 (24). С. 71-90.

10. Енциклопедія сучасної України. 2009. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=17837 (дата звернення:

13.03.2020) .

11. Пархоменко Н. Проблема міграції інтелектуальної еліти України. Українознавчий альманах. 2013. Вип. 14. С. 265-267.

12. Musiyezdov О. Ukrainian emigrationin Poland: from «earners» to highly qualified specialists. Український соціологічний журнал. 2019. Вип. 21. С. 37-49.

13. Прус М. Освічені, цілеспрямовані, космополіти. Хто такі «п'ята хвиля української еміграції»? / Голос Америки. 2018. 13 квіт. URL: https://ukrainian.voanews.com/a/piata-khvylia-ukrainskyhemihrantiv/4335520. html (дата звернення: 11.03.2020).

14. Міграція як чинник розвитку в Україні: Дослідження фінансових надходжень, пов'язаних з міграцією, та їхнього впливу на розвиток України / Міжнар. організація з міграції (МОМ), Представництво в Україні. Київ, 2016. 116 с. URL: http://iom.org.ua/sites/default/files/mom_migraciya_ yak_chynnyk_rozvytku_v_ukrayini. pdf (дата звернення: 13.03.2020).

15. Bevцlkerung in Privathaushalten 2018 nach Migrationshintergrund / Statistisches Bundesamt. URL: https://www.destatis.de/DE/Themen/Gesellschaft-Umwelt/Bevoelkerung/Migration-Integration/Tabellen/ migrationshintergrund-staatsangehoerigkeit-staaten.html (дата звернення: 13.03.2020).

16. Auslдndische Bevцlkerung nach Aufenthaltsdauer und ausgewдhlten Staatsangehцrigkeiten am 31.12.2018 / Statistisches Bundesamt. URL: https://www.destatis.de/DE/Themen/Gesellschaft-Umwelt/Bevoelkerung/Migration- Integration/ Tabellen/auslaendische-bevoelkerung-aufenthaltsdauer.html (дата звернення: 13.03.2020).

17. Auslдndische Bevцlkerung 2005, 2010 und 2014 bis 2018 nach ausgewдhlten Staatsangehцrigkeiten / Statistisches Bundesamt. URL: https://www.destatis.de/DE/Themen/Gesellschaft-Umwelt/Bevoelkerung/Migration-Integration/ Tabellen/auslaendische-bevoelkerung-staatsangehoerigkeit-jahre.html (дата звернення: 13.03.2020).

18. Auslдndische Bevцlkerung nach Altersgruppen und ausgewдhlten Staatsangehцrigkeiten am 31.12.2018 / Statistisches Bundesamt. URL:https://www.destatis.de/DE/Themen/Gesellschaft-Umwelt/Bevoelkerung/Migration-Integration/ Tabellen/auslaendische-bevoelkerung-altersgruppen.html (дата звернення: 13.03.2020).

19. Auslдndische Bevцlkerung nach Geschlecht und ausgewдhlten Staatsangehцrigkeiten am 31.12.2018 / Statistisches Bundesamt. URL:https://www.destatis.de/DE/Themen/Gesellschaft-Umwelt/Bevoelkerung/Migration-Integration/ Tabellen/auslaendische-bevoelkerung-geschlecht.html (дата звернення: 13.03.2020).

20. Калашнік П. За рік кількість громадян України, офіційно працевлаштованих у Німеччині, зросла на 10 % - до 43 тисяч / Громадське.ш. 2018. 14 листоп. URL: https://hromadske.ua/posts/v-nimechchini-kilkist-pracivnikiv-z- ukrayini-za-rik-zbilshilasya-na-10 (дата звернення: 13.03.2020).

21. Білик Д. Новий імміграційний закон у Німеччині: українці в Польщі пакують валізи? DW. 2019. 15 січ. URL: https://p.dw.com/p/3BWVa (дата звернення: 13.03.2020).

22. Fakten zur Einwanderung in Deutschland. Sachverstдndigenrat deutscher Stiftungen fьr Integration und Migration. 2020. 30 Januar. URL: https://www.svr-migration.de/wp-content/uploads/2020/01/SVR-Fakten-zur-Einwanderung.pdf (дата звернення: 08.07.2020).

23. Україна увійшла у топ-5країн, з яких висококваліфіковані кадри їдуть до Німеччини / UNIAN. 2019. 17 серп. URL: https://www.unian.ua/society/10654683-ukrajina-wiyshla-u-top-5-krajin-z-yakih-visokokvalifikovani-kadri- jidut-do-nimechchini-infografika.html (дата звернення: 13.03.2020).

24. Мостова Ю., Рахманін С. Кровотеча. Чому українці покидають свою країну. Дзеркало тижня. Україна. 2018. 27 січ. URL: https://dt.ua/intemal/krovotecha-chomu-ukrayinci-pokidayut-svoyu-krayinu-267394.html (дата звернення: 13.03.2020).

25. Кукурудза І. І., Ромащенко Т. І. Україна у світових процесах трудової міграції : монографія. Черкаси : ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2012. 252 с.

26. Калашнікова Л. В., Чорна В. О. Активізація трудовоміграційних процесів як загроза безпечному функціонуванню регіонального соціуму. Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. 2016. Вип. 69-70. С. 118-127.

27. Українська міграція в умовах глобальних і національних викликів XXI століття : наук. видання / наук. ред. У Я. Садова. Львів, 2019. 110 с.

28. Зацарин И. Трудовая миграция: Украина теряет людей и будуще / 112.ua. 2015. 03 листоп. URL: https://112.ua/ mnenie/trudovaya-migraciya-ukraina-teryaet-lyudey-i-budushhee-269408.html (дата звернення: 13.03.2020).

29. Wegeausder Frucht : Warum Menschenfliehen / Bertelsmann Stiftung (Hrsg.). 2018. URL: www.bertelsmann- stiftung.de>IN_Wege_aus_der_Flucht_2018_06_14 (дата звернення: 13.03.2020).

30. Schnieder J. Ruckblick: Zuwanderngesetz 2005. BPB. 2007. 15 Mai. URL: https://www.bpb.de/gesellschaft/migration/ dossier-migration-ALT/56351/zuwanderungsgesetz-2005 (дата звернення: 13.07.2020).