Соціально-захисне значення мінімальної заробітної плати на ринку праці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-захисне значення мінімальної заробітної плати на ринку праці України

Тищенко О.В., д.ю.н., професор кафедри трудового права та права соціального забезпечення; Черноус С.М., к.ю.н., доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

У статті досліджується проблема визначення ролі мінімальної заробітної плати в аспекті захисту трудових прав працівників у кризових умовах ринку праці. Вказується, що засадничі ідеї, закладені в актах Міжнародної організації праці щодо важливості гарантування на державному рівні мінімальної заробітної плати, не лише не втрачають, а з часом навіть підсилюють свою актуальність.

Доводиться, що процес впровадження в національне законодавство України про оплату праці міжнародно-правових норм стосовно гарантування мінімальної заробітної плати як вагомого соціально-захисного чинника був дещо загальмований відсутністю ефективного правового механізму реалізації захисту трудових прав працівників.

Підкреслюється, що вдосконалення державного регулювання оплати праці уповільнювалося неузгодженістю чинного законодавства України в частині відповідності розмірів мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму як базового соціального стандарту. Зазначається, що тривала практика відставання розмірів мінімальної заробітної плати від прожиткового мінімуму, яка існувала в Україні, не сприяла дієвому функціонуванню системи соціального захисту населення.

Аналізуються етапи введення в Україні мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі в контексті значимості її соціально-захисної функції. Зокрема, висловлюється критичне судження щодо алгоритму дій у випадку, коли мінімальна заробітна плата в погодинному розмірі за місяць є меншою розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет» відповідного року. Обґрунтовується точка зору, що за цих умов має здійснюватися доплата до розміру мінімальної заробітної плати. Інакше порушується реалізація соціально-захисної функції держави.

Піднімається проблема впливу подвійного підвищення мінімальної заробітної плати на загальне функціонування ринку праці, у зв'язку із чим увага концентрується на питаннях залежності зростання мінімальної заробітної плати і розміру мінімального єдиного соціального внеску, а також легалізації тіньової зайнятості та наповнення бюджету Пенсійного фонду.

Ключові слова: мінімальна заробітна плата, мінімальна заробітна плата в погодинному розмірі, прожитковий мінімум, соціальні гарантії, ринок праці.

Social and protective significance of the minimum wage in the labor market of Ukraine

The article examines the problem within determining of the minimum wage role in terms of protection of workers' labor rights in crisis conditions of the labor market. Basic ideas provided in the acts of the International Labor Organization concerning importance of guaranteeing the minimum wage at the state level do not lose but even increase their relevance over time and this reflects in the article.

The author proves that the process of implementation of international legal norms on guaranteeing the minimum wage as a significant social protection factor to national legislation of Ukraine is somewhat hampered by the lack of an effective legal mechanism for protecting workers' labor rights.

The article gives an opportunity to understand that the improvement of wages state regulation is delayed by inconsistency of the current legislation of Ukraine in terms of compliance with the minimum wage and the subsistence level as a basic social standard. The author notes that long practice of lagging the minimum wage from the subsistence level in Ukraine has not contributed to the effective functioning of the social protection system.

The introduction of the minimum hourly wage in Ukraine in the context of the importance of its social protection function is analysed. In particular, a critical judgment about the algorithm of actions in case when the minimum hourly wage per month is less than the minimum wage established by the Law of Ukraine “On State Budget” of the corresponding year is made. The point of view that in this case the surcharge to the size of the minimum wage should be carried out is also substantiated. Otherwise, the realization of the social protection function of the state is violated.

The problem of doubling the minimum wage on the overall functioning of the labor market is raised, in this regard, attention is focused on the dependence of minimum wage growth from the size of the minimum single social contribution, as well as on legalization of shadow employment and filling the Pension Fund budget.

Key words: minimum wage, minimum hourly wage, subsistence level, social guarantees, labor market.

оплата праця соціальний ринок

Історично-правовий досвід розвитку ринку праці свідчить, що заробітна плата - це найвагоміший мотиваційний важіль впливу на рівень продуктивності та ефективності праці. Одним з головних показників стабільності трудових правовідносин є досягнення балансу інтересів сторін трудового договору в частині визначення оптимального розміру заробітної плати, яка має реально відображати значимість трудової функції працівника, а також його вклад у виробничий процес. Проте кризові процеси, які притаманні економіці в сучасних умовах, не сприяють формуванню важливої для цивілізованої демократичної держави когорти соціально відповідальних роботодавців, які усвідомлюють, що посилення захисних тенденцій на ринку праці є вигідним та перспективним.

Досвід найрозвинутіших країн світу показує, що впровадження роботодавцями практики посилення захисту трудових прав працівників, e свою чергу, підштовхує працівників діяти в напрямку захисту бізнесових інтересів роботодавців, а це є запорукою соціальної злагоди. І навпаки, як бачимо, хаотичні, неврегульовані, а відповідно і неналежним чином контрольовані процеси, які відбуваються на ринку праці, слугують поширенню неправомірної практики тінізації трудових відносин, що поглиблює порушення трудових прав працівників і зводить нанівець демократичні євроінтеграційні процеси в сфері праці. З огляду на це першочергового концептуального значення набуває проблематика дієвості правового механізму реалізації державних гарантій в галузі оплати праці, зокрема втілення в життя захисної функції мінімальної заробітної плати як значимого чинника соціально-безпекової політики держави.

Слід відмітити, що проблематиці останніх реформаційних тенденцій, які відбуваються в правовому регулюванні мінімальної заробітної плати в Україні, що відображають реалії сучасного економічного розвитку? приділяється значна увага в доктринальних пошуках українських науковців. Окремі аспекти даного питання у своїх працях розглядали В.М. Андріїв, В.М. Божко, В.В. Волинець, М.П. Дибань, К.К. Довбиш, М.І. Іншин, Г.А. Капліна, Н.О. Мельничук, І.В. Лагутіна, І.С. Сахарук, Д.І. Сіроха, О.М. Ярошенко та ін.

Разом із тим сучасні проблеми системного функціонування ринку праці спонукають до проведення нових наукових досліджень щодо вивчення еволюційного впливу мінімальної заробітної плати як державної соціальної гарантії на трудові правовідносини, зокрема в умовах лібералізації трудового законодавства.

Досліджуючи історично-правові передумови виникнення мінімальної заробітної плати як правової категорії, варто звернутися до початку ХХ ст., коли загальносвітова криза, пік якої припадає на першу третину ХХ ст., котра насамперед торкнулася ринку праці, викликала необхідність вироблення міжнародно-правових стандартів регулювання трудових правовідносин. З метою вирішення вказаної проблеми в 1919 р. була створена Міжнародна організація праці (далі - МОП), у преамбулі Статуту якої проголошувалося, що існують умови праці, що тягнуть за собою несправедливість, потребу та злидні для великого числа людей, що породжує невдоволення, яке наражає на небезпеку мир і злагоду в усьому світі, і беручи до уваги строкову необхідність поліпшення цих умов шляхом, наприклад:... гарантії заробітної плати, що забезпечує задовільні умови життя. [1, с. 5].

Цитоване положення є констатуючим щодо змісту запитів суспільного розвитку в контексті необхідності встановлення державних гарантій мінімальної оплати праці, що необхідно було для підтримки найменш захищених категорій працівників. Базуючись на цих засадах, Генеральною конференцією МОП 30.05.1928 р. була прийнята Конвенція № 26 про запровадження процедури встановлення мінімальної заробітної плати. Згідно з даною Конвенцією, члени МОП зобов'язувалися запровадити чи зберегти процедуру, шляхом якої можуть встановлюватись мінімальні ставки заробітної плати працівників, зайнятих у певних галузях чи секторах промисловості (і, зокрема, в домашньому виробництві), в яких не існує ефективної системи регулювання заробітної плати через колективні договори чи будь-яким іншим шляхом і в яких заробітна плата дуже низька [2]. Концептуальне значення Конвенції № 26 полягало в тому, що, по суті, проголошувався принцип захисту права на мінімальну ставку заробітної плати для тих категорій працівників, які були зайняті в тих галузях ринку праці, де заробітна плата найнижча та не відповідає мінімальним потребам людини в тих соціально-економічних умовах.

Економічними наслідками другої світової війни стало падіння рівня доходів та зайнятості населення, однією з найменш захищених сфер стало сільське господарство. На виправлення означеної ситуації була спрямована Конвенція МОП № 99 про процедуру встановлення мінімальної заробітної плати в сільському господарстві від 28.06.1951 р., якою встановлювалося зобов'язання розробити відповідну процедуру, за якою можуть визначатися мінімальні розміри заробітної плати працівників, зайнятих на сільськогосподарських підприємствах, і працівників суміжних професій, а також запроваджувалася можливість встановлення державним законодавством, колективними договорами або арбітражними рішеннями часткової виплати мінімальної заробітної плати у формі допомоги натурою у тих випадках. Коли виплата у формі такої допомоги є звичайною та бажаною [3]. Тобто відбувалося поступове формування загальних міждержавних підходів щодо законодавчого забезпечення встановлення мінімальної заробітної плати як державної соціальної гарантії захисту від порушення трудових прав.

Кризові явища в економіці, які спостерігалися в 70-80 рр. минулого століття, в більшості країн світу призвели до скорочення обсягів валового внутрішнього продукту, зниження рівня продуктивності праці, збільшення безробіття, зменшення реальної заробітної плати. У цих умовах значно нівелювався вплив заробітної плати на формування добробуту населення, і такий стан речей потребував активізації адаптації системи оплати праці відповідно до нових умов ринкової економіки.

Набуття Україною незалежності поставило вимоги щодо визначення економічних, організаційних та правових засад оплати праці як для сьогодення так і на перспективу.

Підвалини державного регулювання оплати праці в Україні були закладені в 1991 році, коли з метою підвищення соціальних гарантій для населення було установлено, що розміри соціальних виплат (сім'ям з дітьми, по безробіттю, тимчасовій непрацездатності тощо), стипендій студентам вищих навчальних закладів, аспірантам, докторантам, учням середніх спеціальних і професійних навчально-виховних закладів обчислюються з 1 грудня 1991 року у процентному відношенні до встановленого мінімального розміру заробітної плати [4]. Невдовзі, 31.12.1992 р., було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України «Про оплату праці» № 23-92 (далі - Декрет «Про оплату праці), у ст. 4 якого зазначалося, що мінімальна заробітна плата - це встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може здійснюватися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу).

Крім того, проголошувалося, що мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної величини мінімального споживчого бюджету (ч. 1 ст. 10 Декрету про оплату праці) [5]. Тобто в процесі законотворчої діяльності в напрямку напрацювання національного законодавства України була спроба врегулювати забезпечення залежності рівня оплати праці від результатів праці, запобігання інфляції та розмежування сфери державного й договірного регулювання оплати праці.

Але залишалися невирішеними завдання втілення в національному законодавстві визнання міжнародно-правових норм щодо встановлення державних гарантій оплати праці. Важливим кроком у цьому напрямку стало прийняття Закону України «Про оплату праці» 24.03.1995 р. № 108/95-ВР, спрямованого на забезпечення відтворю- вальної і стимулюючої функцій заробітної плати, як державної соціальної гарантії, обов'язкової на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці [6].

Та, незважаючи на ці зміни, не було створено ефективного механізму державного регулювання оплати праці, про що йшлося в Концепції дальшого реформування оплати праці, схваленій Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1375/2000, де зазначалось про вдосконалення механізму розроблення та встановлення державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, який би використовувався не тільки як засіб захисту населення від бідності, а й як регулятор загального рівня заробітної плати. Важливе значення для регулювання оплати праці має поступове підвищення розміру мінімальної заробітної плати. Це зумовлюється і запровадженням базового державного соціального стандарту - прожиткового мінімуму [7]. Варто звернути увагу, що тривалий час в Україні існувала ситуація, коли розмір мінімальної заробітної плати був менший за розмір прожиткового мінімуму, що спричинило стан речей, коли встановлений розмір державної соціальної гарантії у сфері оплати праці не дозволяв придбати мінімальний згідно із чинним законодавством України набір непродовольчих товарів та отримати мінімальний набір послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

На виконання Концепції дальшого реформування оплати праці Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 152-р були затверджені Заходи щодо реалізації Концепції дальшого реформування оплати праці в Україні, схваленої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1375, якими в частині удосконалення державного регулювання оплати праці передбачалося ще в першому півріччі 2001 р. провести консультації із соціальними партнерами з питань поетапного підвищення рівня мінімальної заробітної плати до розміру прожиткового мінімуму [8]. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб» від 14.12.2006 р. № 466-V ст. 9 Закону України «Про оплату праці» була викладена в такій редакції: «Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їхніх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

Мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі, не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб» [9]. У зв'язку із цим, досліджуючи в порівняльному аспекті динаміку зростання мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, доцільно зазначити, що імперативна норма, передбачена у цитованій вище ч. 2 ст. 9 Закону України «Про оплату праці» щодо обов'язковості встановлення мінімальної заробітної плати у розмірі не нижчому, ніж прожитковий мінімум, була реалізована лише в 2009 р., про що засвідчують дані, наведені нижче в таблиці 1.

Надалі шкала розмірів мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму включно до 2020 року ілюструє збільшення мінімальної заробітної плати. Разом із тим наведені в Табл. 1 дані вказують на існування очевидної ситуації, коли процес зростання прожиткового мінімуму в Україні останнє десятиліття перебуває на стадії фактичної стагнації, коли встановлений у Законі «Про Державний бюджет» відповідного року розмір вартісної величини товарів та послуг, необхідних для забезпечення нормального функціонування організму людини, абсолютно не відповідає потребам людини для підтримання життєдіяльності на гідному для якісного життя рівні.

Впровадження ринкових відносин та відповідні структурні зміни в економіці потребували розробки нових заходів щодо удосконалення системи оплати праці. Серед них важливе місце займає запровадження та подальше реформування погодинної оплати праці. Відповідно до Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджених Указом Президента України 18.10.1997 р. 1166/97, практичне запровадження погодинної оплати праці мінімальною годинною гарантією в оплаті праці мало здійснюватися поступово. Тому рекомендувалося на першочерговому етапі провести апробацію переваг і недоліків застосування погодинної оплати праці для працівників, які працевлаштовуються на роботу з неповним робочим днем, в тому числі і для працівників, які працюють за наймом у фізичних осіб, а також для працівників, зайнятих на допоміжних, разових роботах, у приватній сфері послуг, громадських, тимчасових роботах, зайнятих відповідно до трудових договорів, укладених на час виконання певної роботи, працюючих у режимі вторинної (третинної) зайнятості тощо [9].

Як констатувалося в Методичних рекомендаціях щодо запровадження погодинної оплати праці та дотримання мінімальних годинних гарантій в оплаті праці, прийнятих 16.04.1999 р., впровадження погодинної оплати праці повинно стати ефективним засобом зв'язку оплати праці з фактичними трудовими витратами. Безперечними перевагами погодинної оплати праці є: підвищення ефективності використання робочого часу; сприяння запровадженню нових форм зайнятості в сучасних умовах господарювання; врегулювання сфери зайнятості і оплати праці осіб, не охоплених колективними договорами. Введення погодинної оплати праці відповідає інтересам певних верств населення, незайнятого на постійній основі, таких як жінки з малолітніми дітьми, молодь, що суміщає роботу з навчанням, інваліди, літні працівники, які мають обмежену працездатність і зацікавлені в роботі на умовах неповного робочого часу.

Таблиця 1. Розміри мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму в Україні (2000-2020 рр.)