Психологічні засади планування шляхом участі

Размещено на http://allbest.ru

14

Криворізький державний педагогічний університет, проспект Гагаріна

Психологічні засади планування шляхом участі

Талаш Інна Олександрівна кандидат філологічних наук,

доцент кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи

м. Кривий Ріг

Анотація

Планування шляхом участі в соціальній роботі найбільш часто використовують при співпраці з громадськими об'єднаннями. На сьогодні актуальним є дослідження можливостей планування шляхом участі при організації індивідуальної роботи з клієнтом.

Це обумовлено зниженням рівня адаптивності особистості, що пов'язане з кризовими явищами в нашому суспільстві, а також поширенням феномена масової некомпетентності та деінтелектуалізації суспільства. Необхідність радикальних змін у підходах до формування та розвитку особистості виникла ще в другій половині ХХ століття, коли науковці почали досліджувати проблему компетентності. З того часу було проведено чимало ґрунтовних досліджень з вивчення різних видів компетентності, метою яких було розв'язати проблему адаптації особистості до умов сучасного інформаційного суспільства.

Однак, на початок ХХІ століття проблема соціальної дезадаптації особистості не втратила своєї актуальності, а набула нових форми - масової некомпетентності та деінтелектуалізації. Це обумовило пошук нових шляхів розвитку компетентності особистості як такої, яка володіє всіма необхідними якостями та характеристиками для успішної адаптації та самореалізації. У сучасній науці досить ґрунтовно досліджено зміст і структуру різних видів компетентності, однак недостатньо висвітлено питання психологічних умов її розвитку.

Компетентність формується винятково в процесі міжособистісної взаємодії, участі в спільній діяльності, в процесі набуття позитивного соціального досвіду. Саме тому планування шляхом участі, на нашу думку, створює необхідні умови для розвитку компетентності клієнта - він учиться аналізувати своє життя та самостійно виявляти джерело проблем, шукати шляхи виходу зі скрутних ситуацій, виявляти ресурси як особистісні, так і свого соціального середовища і брати відповідальність за свої рішення. Планування шляхом участі робить неможливим перекладання відповідальності за прийняті рішення, за складену програму на соціального працівника чи соціального педагога. При цьому фахівець соціальної сфери повинен бути сам компетентною особистістю та володіти низкою якостей, таких як: відмова від патерналістської позиції у взаємодії з клієнтом, здатність до децентрації та рефлексії, здатність підтримувати власну автентичність.

Ключові слова: планування шляхом участі, соціально-педагогічна діяльність, компетентність, автентичність.

Abstract

Psychological principles of planning through participation

Постановка проблеми. Соціально-педагогічна діяльність, як і будь-яка цілеспрямована діяльність, передбачає управління, однією із провідних функцій якого є планування. Оскільки особливістю соціально-педагогічної діяльності є її суб'єкт-суб'єктний характер, то й планування набуває полімодального характеру - управління діяльністю клієнта за будь-яким напрямом соціально- педагогічної роботи відбувається перманентно в контексті життєдіяльності самого клієнта, а не дискретно й автономно.

Таким чином фахівець соціальної роботи, плануючи реалізувати певні стратегії при вирішенні проблем клієнта, повинен ураховувати його бачення проблеми й способів її розв'язання та його життєві плани. Відтак, планування соціально-педагогічної роботи з клієнтом доцільно реалізовувати шляхом участі. Планування шляхом участі в соціальній роботі найбільш часто використовують при співпраці з громадськими та адміністративними структурами. Індивідуальну роботу з клієнтом вибудовують шляхом суб'єкт-суб'єктної взаємодії, за якої з ним узгоджують план подальшої роботи та делегують відповідальність за прийняті рішення. Планування шляхом участі передбачає активну участь клієнта як суб'єкта міжособистісної взаємодії на всіх етапах управління, його співучасть у процесах прогнозування, організації (самоорганізації), стимулювання (самомотивації) й контролю (самоконтролю). Такий підхід до управління соціально-педагогічною діяльністю спонукає фахівця соціальної сфери під час планування, з одного боку, спиратися на знання та досвід клієнта, а з іншого - ураховувати низку психологічних факторів, що детермінують поведінку клієнта, для того, щоб дати об'єктивну оцінку його суб'єктивному досвіду та прийняти рішення про можливість його використання в процесі планування.

При цьому зауважимо, що оцінка знань і досвіду клієнта не відбувається за дихотомічною шкалою «можливо/не можливо» використати, а розглядається необхідність їх переосмислення, трансформації, доповнення тощо. Як слушно зауважує Р. Жиленко, участь «передбачає динамічні відносини між двома взаємопов'язаними суб'єктами. Особа, яка бере участь, ділиться з іншими суб'єктами своїми знаннями, частинкою власного світу та реальності для того, щоб зробити внесок у досягнення певної високої мети» [1, с. 67]. Відтак, досвід і знання кожної особистості є самоцінними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми планування соціально-педагогічної діяльності досліджували І. Звєрєва, С. Кузьменко, Т. Острянко, О. Песоцька, Н. Федорова, переважно розглядаючи його як процес суб'єкт-об'єктної взаємодії. Р. Жиленко, І. Криницька наголошують на важливості позиції клієнта в процесі планування, оскільки вона може суттєво впливати на результати соціально-педагогічної діяльності.

Психологічні засади планування як функції управління окреслюють у своїх дослідженнях Ю. Богоявленська, Т. Грабар, Л. Орбан-Лембрик, Є. Ходаківський, зазначаючи якості та властивості особистості, які впливають на характер міжособистісної взаємодії, особливості групової організації та управління.

У наукових працях досить ґрунтовно описано функції, методи та принципи управління, стратегії планування та основні підході до планування. У дослідженнях психологів висвітлено психологічні засади міжособистісної взаємодії в процесі управління діяльністю соціальних груп. Разом із тим, недостатньо розробленою залишається проблема психологічних засад планування шляхом участі в індивідуальній соціально-педагогічній роботі з клієнтом, що вимагає систематизації та синтезу наявних результатів наукових досліджень.

Мета статті - дослідження та систематизація психологічних засад планування шляхом участь в індивідуальній соціально-педагогічній роботі з клієнтом.

Виклад основного матеріалу

При плануванні соціально-педагогічної роботи важливо стимулювати клієнта зайняти позицію суб'єкта діяльності, адже лише за такої умови він буде не лише особисто зацікавлений у вирішенні проблемної ситуації, що склалася у нього в житті, а й буде здатний взяти на себе відповідальність за процес і результат соціально-педагогічної взаємодії. Як слушно зауважує О. Безпалько, посилаючись на думку Р.А. Харта, «суспільство, до якого нам потрібно прагнути, - це таке суспільство, в якому діти вчаться бути компетентними, турботливими громадянами шляхом участі в громадських процесах разом з компетентними, турботливими дорослими» [2, с. 145]. Таким чином, участь передбачає розвиток компетентності клієнта в процесі міжособистісної взаємодії з компетентним фахівцем соціальної сфери.

Одним із перших науковців, хто зауважив у середині ХХ століття необхідність докорінної перебудови соціальних стосунків на основі компетентнісного підходу, був Дж. Равен. Англійський психолог наголошував на тому, що для успішної самореалізації та самоактуалізації особистість повинна розвивати різні види компетентності, що забезпечать ефективність міжособистісної взаємодії. Компетентна особистість здатна консолідувати зусилля з іншими учасниками референтної соціальної групи для досягнення спільної мети, тобто здатна до співучасті у процесах управління та вирішення соціальних проблем.

Проблема адаптації та самореалізації особистості в різних референтних (зокрема й у професійних) групах активно розроблялась науковцями протягом другої половини ХХ століття в межах компетентнісного підходу, проводилися ґрунтовні дослідження різних видів компетентності, як-от: комунікативної (Л. Варзацька, В. Вітюк, Н. Голуб, Г. Рурік, А. Севастьянова, С. Скворцова та інші); психологічної (О. Дубчак, Ю. Ємельянова, Л. Лазаренко, І. Мачинська, В. Панок та інші), соціальної (О. Варецька, Д. Губарєва, М. Докторович, В. Ковальчук та інші), педагогічної (О. Гура, О. Овчарук, О. Пометун, Л. Семенець та інші ) тощо. Разом із тим, соціально-економічні процеси сучасного соціуму обумовили виникнення кризових явищ, пов'язаних із деінтелектуалізацією та масовою некомпетентністю. Це явище, на перший погляд, може видаватися парадоксальним, адже з другої половини ХХ століття активно велися наукові розвідки з проблеми формування компетентної особистості. Однак, в умовах культивування масової культури споживання, коли пріоритетними стають зовнішні атрибути соціального благополуччя (соціальний статус, висока заробітна платня, коштовні речі тощо), на другий план відсуваються питання спорідненості праці та відповідності рівня компетентності особистості її соціальному статусу. Відтак, людина прагне обійняти певну посаду, зайняти соціальний статус не відповідно до своїх здібностей і талантів, а керуючись передовсім престижністю та прибутковістю тієї чи іншої посади. До того ж спонукає і саме соціальне оточення, адже відмова від високого соціального статусу через виявлення особистої невідповідності сприймається оточуючими (і самою людиною) як поразка, як припинення кар'єрного зростання (при цьому нівелюється можливість подальшої побудови горизонтальної кар'єри). За таких умов, при плануванні соціально-педагогічної роботи з клієнтом шляхом участі актуальним є питання розвитку його компетентності та компетентності самого фахівця соціальної сфери.

Розвитку компетентності фахівця соціальної сфери сприяють такі психологічні умови: відмова від патерналістської позиції у взаємодії з клієнтом, здатність до децентрації та професійної рефлексії, здатність визначати межу власної компетентності, здатність підтримувати власну автентичність. Зауважимо, що фахівцю соціальної сфери досить часто доводиться мати справу з інфантильними клієнтами, які спонукають його взяти на себе батьківську роль у міжособистісній взаємодії. Разом зі тим, сам фахівець, маючи відповідну теоретичну та практичну підготовку, швидше, ніж клієнти, орієнтується в поточній ситуації, здатний чітко виокремлювати проблеми клієнта та будувати стратегії вирішення проблемної ситуації. При цьому з поля зору соціального працівника/соціального педагога можуть випадати індивідуальні особливості клієнта, унікальність його ситуації. Відтак, клієнт мимоволі опиняється в ситуації виконавця сценарію, який для нього створив фахівець. У цілому, за умови успішного втілення в життя створеної соціальним працівником/соціальним педагогом програми, клієнт залишається задоволений результатом і вирішує поточну проблему. Однак, за таких умов, як правило, через деякий час клієнт звернеться повторно по допомогу з аналогічною проблемою, адже саме джерело проблеми, як правило, не усувається. Якщо невраховані фахівцем індивідуальні особливості чи унікальність самої ситуації клієнта виявилися суттєвими й унеможливили успішну реалізацію програми, то зазвичай клієнт, перекладаючи відповідальність за своє життя на спеціаліста, може звинуватити його в некомпетентності. У випадку, коли клієнт є зрілою особистістю, патерналістська позиція та дидактичний тон міжособистісної взаємодії можуть створювати комунікативні бар'єри у спілкуванні з фахівцем, що призводить до непорозуміння, напруження в стосунках і навіть конфліктів. соціальний громадський планування

Сприйняти та проаналізувати ситуацію, у якій опинився клієнт, ураховуючи його ціннісні орієнтації, установки, стереотипи, дозволяє фахівцю соціальної сфери здатність до децентрації. У процесі планування саме завдяки цій здатності фахівець обирає найбільш ефективні стратегії взаємодії з клієнтом, способи його мотивації до особистісних змін та міру надання необхідної допомоги, може прогнозувати ступінь ефективності запланованих заходів, емоційний відгук на них клієнта. Здатність фахівця стати на позицію клієнта дозволяє виявити сильні та слабкі сторони його особистості, виокремити той ресурс, що сприятиме набуттю необхідних для подолання складної життєвої ситуації видів компетентності.

Особливістю соціально-педагогічної роботи є те, що практика вирішення проблем клієнта випереджає її теоретичне осмислення. Це вимагає від фахівця соціальної сфери зайняти дослідницьку позицію не лише стосовно проблеми й особистості клієнта, а й стосовно власної особистості та свого професійного досвіду. Рефлексія власних професійних дій і почуттів, які при цьому виникають, дозволяє фахівцю не лише більш успішно розв'язувати професійні задачі, а й ефективно здійснювати профілактику емоційного вигорання, професійної деформації та їх наслідків - редукції особистісної та професійної компетентності, що виявляється «в утраті відчуття смислу своєї професійної діяльності, власної неспроможності, негативної самооцінки, обмеженні своїх можливостей, обов'язків стосовно інших, знаття із себе відповідальності й перекладання її на інших» [3, с. 220]. Здатність до професійної рефлексії допомагає критично оцінювати власний професійний досвід, давати оцінку ефективності своїх дій і вчинків, краще усвідомлювати свої почуття та виявляти причини труднощів, що виникають при взаємодії з клієнтом, знаходити нові механізми розв'язання проблемних ситуацій, ураховуючи актуальні умови соціального середовища клієнта.

Здатність до професійної рефлексії дозволяє фахівцю соціальної сфери визначати межу власної компетентності, що є необхідною умовою ефективної та екологічної взаємодії з клієнтом. Оскільки соціальний працівник/соціальний педагог має справу з багатогранними за своєю структурою та полімодальними за своїм змістом феноменами (особистість, яка потрапила в складні життєві обставини чи переживає кризу), то й планування соціально-педагогічної діяльності вимагає мультидисциплінарного підходу. При цьому слід ураховувати не тільки необхідність забезпечення певних ланок соціально-педагогічної роботи відповідними кваліфікованими спеціалістами (лікарями, юристами, психологами, інспекторами ювенальної превенції тощо), а й розподіл завдань між фахівцями соціальної сфери (соціальними педагогами закладів освіти, соціальних педагогів Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, працівників соціальних служб тощо). За таких умов надзвичайно важливо чітко визначити межу власної компетентності та вміти делегувати певні ланки роботи відповідним спеціалістам чи своїм колегам. Як слушно зазначають науковці, зокрема А. Капська, А. Мокряк, П. Павленок, соціальна робота є складною діяльністю з частими емоційними перевантаженнями, що висуває до особистості фахівця особливі вимоги, а саме: уміння оптимально регулювати власну професійну діяльність у складних ситуаціях міжособистісної взаємодії, витримуючи тиск як з боку клієнта та його соціального середовища, так і з боку адміністративних органів і колег. Здатність регулювати свою діяльність і приймати рішення автономно, спираючись на об'єктивні показники соціальної ситуації, притаманна поленезалежній автентичній особистості, яка попри мінливе середовище, попри обумовленість зовнішнім світом, здатна зберігати власну сутність.

Як слушно зазначає А. Ленгле, автентичність не є сталою даністю, оскільки особистість є відкритою й динамічної системою. Відтак, вона весь час знаходиться в русі, у взаємодії із зовнішнім світом, щось із нього запозичує, щось віддає, тому й виникає необхідність відновлювати власну автентичність, залишаючись при цьому здатним до адекватних стосунків з іншими людьми. Автентична особистість здатна, за визначенням А. Ленгле, проживати власне Я з глибини і тим самим бути Я в повному сенсі. Отже, спроможна визнавати й унікальність іншого, ураховувати в процесі взаємодії ті складові (цінності, установки, світоглядні позиції, мотиви), що відрізняються від її світоглядних уявлень. Відтак, фахівець соціальної сфери, який опанував здатність відновлювати автентичність, цінує власну особистість та визнає самоцінність особистості клієнта, визнає та поважає його право приймати будь-яке рішення стосовно свого життя, вірить у власні сили та в здатність іншої особистості до конструктивної життєтворчості.

Планування шляхом участі індивідуальної роботи з клієнтом вимагає певного рівня компетентності не лише соціального працівника/соціального педагога, а й клієнта. Для забезпечення ефективності процесу планування, фахівець соціальної сфери у процесі взаємодії з клієнтом ставить собі за мету не лише допомогти йому в розв'язанні складної життєвої ситуації, а й сприяти особистісному зростанню, набуттю необхідних видів компетентності, що сприятиме розвитку адаптивного потенціалу особистості, здатності до життєтворчості та самостійного вирішення проблеми, що виникають. Планування індивідуальної роботи з клієнтом ґрунтується на результатах проведеної діагностики, метою якої є не лише з'ясування особистісних особливостей клієнта, а й ідентифікація проблеми, яку необхідно вирішити. На етапі ідентифікації проблеми можуть виникати труднощі, пов'язані з особистісними характеристиками клієнта: наприклад, локус контролю, від якого залежить інтерпретація проблемної ситуації, коли джерело труднощів пов'язується винятково із соціальним середовищем або приписується власним недолікам; установки як фільтри сприйняття інформації, відповідно до яких клієнт визначає проблему як реальну чи заперечує її існування або як таку, яку можна розв'язати, чи нездоланну тощо. Хибні установки клієнта, система асоціальних чи навіть антисоціальних ціннісних орієнтацій, конфлікти мотивів, акцентуації характеру чи інші індивідуальні особливості можуть бути серйозною перепоною не тільки при плануванні індивідуальної роботи з клієнтом, а й при реалізації запланованих змін, що суттєво знижує ефективність соціально-педагогічної діяльності. Зауважимо, що при цьому рівень усвідомлення своїх індивідуальних особливостей клієнтом може бути досить низький.

Таким чином перед фахівцем соціальної сфери постає завдання сприяти самопізнанню клієнта, допомагати в усвідомленні та прийнятті власної індивідуальності. Іноді особистісні деформації клієнта виявляються досить суттєвими, вимагають корекції. У цьому випадку фахівцю вкрай важливо визначити межу своєї компетентності й за необхідності залучити до цієї роботи практичного психолога для проведення більш глибокої психологічної діагностики та подальшої психологічної корекції.

Слід зазначити, що ця робота може зайняти досить багато часу, але її проведення є необхідним для подальшого ефективного планування шляхом участі, для досягнення стабільних позитивних змін у житті клієнта. Крім того, самопізнання повинно бути спрямоване не лише на виявлення проблемних аспектів особистості, а й на виявлення її ресурсів (здібностей, нахилів, задатків тощо), які й визначатимуть тактику планування. У процесі планування шляхом участі провідними є мотиви поведінки клієнта, адже від них буде залежати і зміст запланованих заходів, і ступінь залученості клієнта до їх виконання. При цьому важливо сприяти усвідомленню клієнтом дійсних мотивів своєї поведінки, перевіряти їх на екологічність, тобто з'ясовувати джерело формування мотивів (бажання самореалізації чи намагання виправдати сподівання референтних осіб, відповідати соціальним стереотипам тощо) та їх спрямованість (на досягнення певного рівня компетентності, особистісного зростання чи прагнення здобути похвалу та визнання оточення). Соціальний працівник у процесі взаємодії з клієнтом повинен сприяти зміщенню акценту в мотивації клієнта із соціально бажаного на індивідуально доцільне, усвідомленню того, що лише реалізація своїх здібностей у спорідненій праці створює відчуття повноти життя та самодостатності. Необхідно також виявляти конкуруючи мотиви, адже вони будуть заважати процесу послідовного планування. За наявності конкуруючих мотивів клієнт може пропонувати одночасно реалізувати несумісні види діяльності, на які у нього не вистачить ресурсів, а альтернативні пропозиції фахівця відкидати як непридатні, адже вони не відповідають його очікуванням.

Корекцію мотиваційної сфери особистості може здійснювати як фахівець соціальної сфери, так і переадресувати вирішення цієї проблеми практичному психологу. Усе залежить від особистості клієнта. Якщо у клієнта розвинена здатність до рефлексії, сформовані навички самопізнання, розвинене критичне мислення, а фахівець має достатній рівень психологічної компетентності, то він може досить ефективно співпрацювати з клієнтом і провести успішну корекцію, не залучаючи практичного психолога. Якщо клієнт не має перелічених сформованих здібностей, то навіть за умови достатнього рівня психологічної компетентності фахівця соціальної сфери більш доцільно буде провести корекцію мотиваційної сфери практичному психологу. Фахівець соціальної сфери може допомогти клієнту дослідити характер його мотивів. Аналіз мотиваційної сфери повинен бути спрямований передовсім на виявлення неусвідомлюваних клієнтом мотивів, на з'ясування, чи є конкуруючі мотиви, на перевірку їх екологічності. Неусвідомлювані мотиви можуть заважати чи спотворювати визначений план дій. Конкуруючі мотиви створюють внутрішній конфлікт, який клієнт відчуває як внутрішнє напруження, незадоволення результатами своєї діяльності, як брак часу на реалізацію затвердженого плану.

Якщо в основу плану змін покладено неекологічні мотиви, то в процесі його реалізації буде спостерігатися стрімке згасання мотивації, або результати реалізації плану не будуть відповідати очікуваним. До неекологічних мотивів ми зараховуємо передовсім ті, які співвідносяться з бажанням виправдати очікування інших, відповідати соціальним стереотипам, а не спрямовані на особистісне зростання клієнта, не сприяють його саморозвитку, самореалізації.

Відтак, для визначення того, чи мотиви поведінки є екологічними, у процесі планування клієнту варто ставити запитання: для чого Вам особисто потрібні ці зміни?. У чому цінність цих змін для Вас? Якщо клієнт утруднюється дати відповідь на ці питання або визначає цінність у тому, щоб виправдати очікування інших, то необхідно піддати критичному аналізу складений план і допомогти клієнту внести необхідні корективи, аби замінити неекологічні мотиви чи взагалі переглянути цілі планування.

У процесі планування важливо збалансувати внутрішній та зовнішній локус контролю в клієнта, що створить необхідні психологічні передумови для формування почуття особистісної відповідальності за свої рішення, дії та вчинки, для усвідомлення клієнтом себе як автора власного життя. Це спонукає клієнта в процесі планування зайняти позицію суб'єкта, виявляючи ініціативу, творчий підхід до розв'язання проблемної ситуації, що склалася. Слід зауважити, що надання переваги формуванню внутрішнього локусу контролю є так само небажаним для клієнта, як і домінування зовнішнього локусу контролю. У першому випадку клієнт схильний брати на себе відповідальність навіть за ті події свого життя, на які він об'єктивно не може впливати, що призводить до формування станів фрустрації, безвиході. У другому випадку клієнт всю відповідальність за те, що відбувається в його житті, схильний перекладати на оточуючих. Баланс між зовнішнім та внутрішнім локусом контролю є основою розвитку здатності до життєтворчості особистості.

Соціально-педагогічна робота з клієнтом передбачає планування визначеного алгоритму дій, спрямованих на зміну чи трансформацію певних аспектів його життєдіяльності, особистості, соціального середовища, що обумовлює необхідність набуття клієнтом нового досвіду соціальної взаємодії.

Для цього потрібна готовність відмовитися від стереотипної поведінки, від неактуальних рольових позицій, від ригідних установок та стати на позицію дослідника-експериментатора (досліджувати власні емоційні реакції на нові ситуації міжособистісної взаємодії; апробовувати різні моделі поведінки в аналогічних ситуаціях, аналізуючи результати своєї діяльності, реакції оточуючих людей, обирати найбільш ефективні). Як правило, клієнти з певним застереженням сприймають можливість одержати новий досвід соціальної взаємодії, оскільки потрапляють в ситуації, у яких складно передбачити результат.

Можливість одержати негативний досвід сприймається багатьма людьми як поразка, як свідчення власної некомпетентності, як марно витрачені зусилля й час, а не як процес пошуку оптимальної моделі поведінки. Багато хто з клієнтів має досить низький рівень толерантності до психологічного дискомфорту, пов'язаного з набуттям негативного досвіду. Зокрема, це пояснюється здобутим ще в дитинстві досвідом, коли референтні дорослі у відповідь на невдалі спроби дитини піддавали критиці її особистість, а не результати діяльності. Переважна більшість загальноосвітніх навчальних закладів послідовно формують у школярів установку на стабільно позитивну результативну діяльність, при цьому нівелюється виховна й розвивальна цінність негативного результату (наприклад, низький бал за виконане завдання), який одностайно (і вчителями, і батьками) фіксується лише як брак компетентності, як поразка. Дітей не вчать аналізувати помилки та знаходити нові для себе знання й досвід у невдало виконаному завданні. Низький бал фіксується в журналі, як правило, удосконалити виконане вже завдання для покращення балу немає ні часу, ні можливості. Так поступово формується установка на те, що успішні люди це ті, хто завжди діють ефективно та ніколи не помиляються. Насправді, успішними стають люди, які не бояться помилитися, експериментують і вміють здобувають той досвід, який більшості є недоступним.

Здатність до самопізнання, сформованість мотиваційної сфери, готовність клієнта взяти на себе відповідальність за своє життя та відкритість до нового досвіду є необхідним психологічним підґрунтям для планування шляхом участі.

У процесі планування шляхом участі фахівцю соціальної сфери важливо враховувати характер соціальних комунікацій клієнта. Це передовсім стосується прийняття рішень про певні зміни в житті, діяльності чи поведінки клієнта. Слід пам'ятати, що особливості життєвої ситуації та поведінка клієнта є результатом взаємодії та впливу зовнішніх і внутрішніх чинників. Особистість відчуває тиск соціального оточення, який виражається в нормах, правилах, установках, ціннісних орієнтаціях й очікуваннях, що висуваються до її поведінки.

Поведінкові патерни є результатом її адаптації до умов та тиску соціального середовища. Очевидно, що зовнішні чинники заломлюються через особистісні характеристики людини. Однак, у процесі планування шляхом участі необхідно звернути увагу клієнта передовсім на аналіз зовнішніх чинників, оцінити можливі ризики, пов'язані з характером наявних соціальних комунікацій. Саме тому, коли з клієнтом узгоджено план дій, спрямованих на зміну життєвої ситуації чи заміну неефективної моделі поведінки на більш доцільну, варто поставити йому два питання: хто із соціального оточення зможе підтримати Вас на шляху змін? хто із соціального оточення буде незадоволений такими змінами, буде перешкоджати?

Далі важливо з'ясувати, чи належать люди, які будуть незадоволені змінами в життєдіяльності чи поведінці клієнта, до групи референтних осіб, наскільки їх схвалення/несхвалення є цінним для нього, щоб дати об'єктивну оцінку можливості реалізації плану дій за умови тиску з боку соціального оточення клієнта. Відповідно, клієнт має прийняти зважене рішення про необхідність зміну плану дій або його реалізації з урахуванням того тиску, який він зможе компенсувати за рахунок підтримки інших референтних осіб.

Висновки

Таким чином, планування індивідуальної роботи з клієнтом шляхом участі спрямоване не лише на конструктивні зміни соціальних комунікацій клієнта, розкриття ресурсів зовнішнього середовища, а й на самопізнання клієнта, виявлення внутрішніх ресурсів (здібностей, задатків, схильностей) його особистості, корекцію неефективних моделей поведінки, переосмислення установок та ціннісних орієнтацій. Психологічними умовами реалізації планування шляхом участі є розвиток компетентності фахівця соціальної сфери та клієнта. При чому для фахівця соціальної сфери важливо розвивати передовсім такі здатності, як: здатність відмовлятися від патерналістської позиції у взаємодії з клієнтом, здатність до децентрації та професійної рефлексії, здатність визначати межу власної компетентності, здатність підтримувати власну автентичність. Соціальний педагог/соціальний працівник у процесі планування шляхом участі повинні сприяти розвитку в клієнта здатності до самопізнання, формуванню мотиваційної сфери, готовності клієнта взяти на себе відповідальність за своє життя та відкритості до нового досвіду. Крім того, фахівцю важливо проаналізувати характер соціальних комунікацій клієнта з метою виявлення ризиків і ресурсів його соціального середовища.

Подальші дослідження з проблеми планування індивідуальної роботи з клієнтом шляхом участі доцільно спрямувати на пошук практичного інструментарію для діагностики та формування структурних компонентів компетентності як фахівця соціальної сфери, так і клієнта соціально- педагогічної роботи.

Література

References

1. Zhylenko, R.V. (2014). Osoblyvosti planuvannia v protsesi sotsialnoi roboty v gromadi [Features of planning in the process of social work in the community]. Naukovyi visnyk Uzhgorodskogo natsionalnogo universytetu. Seriia: Pedagogika. Sotsialnarobota, Vyp.33, 67-69 [in Ukrainian].

2. Bezpalko, O.V. (2006). Organizatsiia sotsialno-pedagogichnoi roboty z ditmy ta moloddiu v terytorialnii gromadi: teoretyko-metodychni osnovy: monografiia [Organization of social and pedagogical work with children and youth in the territorial community: theoretical and methodological foundation: monodraph]. Kyiv, 408 [in Ukrainian].

3. Mokriak, A.G. (2009). Profilaktyka profesiinoi deformatsii sotsialnykh pratsivnykiv terytorialnykh tsentriv dlia liudei pokhylogo viku: sotsialno-pedagogichnyi aspekt [Prevention of professional deformation of social workers of territorial centers for the elderly: social and pedagogical aspect]. Visnyk Kharkivskoi derzhavnoi alademii kultury: zhb. nauk. prats, Vyp.28, Tretii rozdil: Pedagogika, 218-224 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru