Проблема поширення абсентеїзму в Україні та шляхи її вирішення

Як бачимо, порівняно із першими президентськими виборами в незалежній Україні та впала більш, ніж на 20 %, що цілком об'єктивно можна вважати негативною тенденцією (Табл. 1).

Таблиця 2. Явка виборців на парламентських виборах в Україні 1994-2019рр. [5]

Схожа ситуація простежується і з виборами народних депутатів. Починаючи з 1994 року рівень явки на парламентські вибори поступово знижувався. У 2019році вперше в історії України явка на парламентських виборах склала менше 50 % (Табл. 2). абсентеїзм неявка електорат виборчий

На наш погляд, можна визначити наступні причини зростання тенденції неявки на вибори:

1) низький рівень політичної культури та обізнаності виборців, масова байдужість;

2) високий рівень недовіри громадян України до політичних інститутів;

3) усвідомлення українцями власного політичного безсилля через неможливість впливати на прийняття політичних рішень;

4) активні міграційні процеси.

Окрім зазначених причин, на наш погляд, поширення абсентеїзму «допускає» закріплений у статті15 Виборчого кодексу України принцип добровільності участі у виборах. Відповідно до цього принципу ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у голосуванні на виборах [6]. Інакше кажучи, участь у виборах для громадян України не є обов'язковою.

З огляду на нестабільну політичну ситуацію в Україні та на основі аналізу даних Таблиць 1 і 2, логічно зробити припущення, що добровільність участі у виборах дозволяє меншості громадян вирішувати долю більшості. І це серйозна проблема на шляху до сталого демократичного розвитку, яка потребує вирішення.

Відтак, вважали б доцільним звернутися до практики зарубіжних країн, в яких запроваджено на законодавчому рівні обов'язковий вотум, що виступає засобом боротьби з абсентеїзмом.

Найстарішою виборчою системою з обов'язковим голосуванням відома Бельгія. Така система була запроваджена в цій країні 1893 р. і діє до сьогодні. За неявку бельгійця на виборчу дільницю в день виборів його може бути притягнуто до юридичної відповідальності і накладено відповідний штраф. Також особи, які ігнорують вибори, позбавляються права займати посади державних службовців на певний термін. Слід відзначити, що останнім часом в Бельгії не спостерігається випадків притягнення громадян до юридичної відповідальності за неявку на вибори. Це зумовлено виробленою роками високою політичною свідомістю громадян, які розуміють важливість свого голосу. У 1997 р. обов'язкове голосування впровадили в Таїланді. В Австрії за ухилення від виконання цього обов'язку громадяни караються значним грошовим штрафом, а в разі його несплати - двотижневим арештом. У 2016 р. парламент Болгарії також прийняв відповідні зміни до законодавства про вибори щодо обов'язкового голосування [7].

Загалом у державах, де законом передбачена обов'язковість голосування, участь у виборах трактується як обов'язок громадян, за невиконання якого встановлені певні санкції: обов'язок надання пояснення; виключення зі списку виборців; обмеження на проведення фінансових операцій; штрафи та обмеження волі. Це питання було також предметом розгляду Європейського суду з прав людини, який в своєму рішенні відзначив, що обов'язкове голосування не можна вважати порушенням фундаментальних прав людини, оскільки обов'язком є явка на вибори, а не саме голосування [7].

На нашу думку, запровадження обов'язкового вотуму та відповідних санкцій за ігнорування свого виборчого обов'язку могло б сприяти більшій стабільності політичної системи держави. У цьому контексті обнадійливим є питання вивчення можливості організації у майбутньому так званого електронного голосування - голосування он-лайн з використанням інформаційних технологій, яке сьогодні вже підіймається в експертних колах. Це значно полегшило б вирішення проблеми неявки виборців, яка певною мірою залежить від їхньої здатності або бажання дістатися виборчої дільниці. Однак на даному етапі окреслене завдання потребує поглибленого дослідження в аспекті організації та забезпечення безпеки й об'єктивності результатів голосування.

Важливим кроком на шляху боротьби з абсентеїзмом, на наш погляд, також могло б стати законодавче закріплення більш суворих вимог до кандидатів на виборчі посади, враховуючи підвищений рівень відповідальності, що покладається на них на час здійснення їхніх повноважень. Як для кандидатів на посаду президента України, так і для кандидатів на посаду народного депутата Конституція України закріплює вимоги приналежності до українського громадянства, відповідності віковому цензу, проживання на території України протягом визначеного періоду та володіння державною мовою [8]. Очевидно, що зазначені критерії є обов'язковими. Проте, з огляду на суспільну і державну значимість виборних посад, вони є доволі загальними. На наше переконання, вимоги стосовно освітнього та професійного рівня також є необхідними. Особи, що претендують на ту чи іншу виборну посаду, повинні бути досконало ознайомленні зі станом розвитку усіх сфер суспільного життя, чітко розуміти поточні проблеми в державі, щоб бути здатними знайти раціональні шляхи їх вирішення. Такі особи також повинні мати бездоганну ділову репутацію та відповідати етичним нормам. Нині часто можна спостерігати за поведінкою народних обранців, їх діями чи бездіяльністю, які є неприпустимими, враховуючи наданий їм народом статус. Відповідно, громадяни, неодноразово зіштовхуючись з відповідними прецедентами, просто розчаровуються у своєму виборі, втрачають надію й ігнорують наступні голосування.

Окремо слід зупинитися на передвиборних агітаційних процесах. Закон України «Про вибори народних депутатів» визначає передвиборну агітацію як «здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата у депутати або партію - суб'єкта виборчого процесу». Відповідно, агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Це може бути проведення зборів громадян, зустрічей з виборцями, різних мітингів, демонстрацій та пікетів, проведення публічних дебатів та прес-конференцій. До найпоширеніших форм агітації можна віднести оприлюднення в друкованих та електронних засобах масової інформації політичної реклами у різних її проявах, а також розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів [9]. Проте, варто відзначити, що агітація в Україні часом носить характер недоброчесного та дещо агресивного маніпулювання громадською думкою, стає своєрідним інструментом роз'єднання суспільства, не надаючи об'єктивної інформації. Це може призвести до створення штучного суспільного протистояння, з яким згодом доведеться мати справу самим новообраним управлінцям, витрачаючи свій час не на вирішення актуальних питань державного розвитку, а на ідеологічні війни з опонентами. Відповідно й виборець, піддаючись надмірному агітаційному впливу, розчаровується у своїх очікуваннях і втрачає бажання йти на вибори.

Тому, на нашу думку, на законодавчому рівні доцільно було б закріпити принцип доброчесності агітаційної кампанії, який сприяв би стабільності національної та державної ідеології, об'єктивності та достовірності інформування громадян, формуванню зрозумілого та реального стратегічного курсу розвитку держави.

Таким чином, вдосконалення виборчого законодавства в напрямку протидії абсентеїзму сприятиме його ефективності, що визначається як відповідність змісту і цілей закону потребам населення і реальним умовам [10, с. 23]. У даному випадку йдеться про формування електоральної правосвідомості на основі взаємоповаги держави та виборця, що стане запорукою стабільності політичної системи та сталого демократичного розвитку держави.

Висновки

Низька явка українців на виборах свідчить про:

1) недосконалість виборчого законодавства;

2) зневіру населення у можливості вибору гідних кандидатів;

3) нестабільність політичної системи України в цілому. Встановлення більш жорстких вимог до кандидатів на виборчі посади, закріплення принципів доброчесної агітаційної кампанії та обов'язкового волевиявлення у Виборчому кодексі України стали б ефективними засобами подолання абсентеїзму.

Разом з тим, усунення зазначених проблем неможливе лише завдяки внесенню змін до відповідного законодавства. Для їх вирішення необхідне проведення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування активної інформаційної політики серед електорату, спрямованої на ознайомлення громадян України з нововведеннями у виборчому законодавстві, а також просвітницько-виховної політики через заклади освіти задля становлення політичної свідомості та культури майбутніх виборців. Перспективним також вважаємо напрямок дослідження можливості організації та розробки системи електронного голосування.

Список використаних джерел