Соціальна послуга за бюджетний кошт як елемент підготовки соціальних працівників до професійного самовизначення

Саранча І.Г.

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри психології та соціальної роботи Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Associate Professor at the Department of Psychology and Social Work Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University

The scientific review concerns the training of specialists in social and educational sector. In particular, it concerns the training of social pedagogues, which must take place under conditions of changing approaches to the provision of services announced by the state. Thus, a separate disclosure is made of the transfer of powers of the governing bodies from service providers to non-state organizations, associations of citizens and private individuals to provide public services to the selected territorial community on the basis of accessibility and openness through the mechanism of realization of social services at public expense. The main attention is paid to the use of the state-promoted mechanism for the practical training of students to professional self-recognition. Since the main aim of higher education is to prepare a competent specialist in a particular area, we consider this issue within the framework of psychological and pedagogical, psychological, social and / or social rehabilitation practices, as well as within the framework of volunteer activities in the extracurricular process. Thus, through involvement in the provision of social services at public expense and through cooperation between higher education institutions and community organizations, quality training of specialists is ensured. After all, under such conditions, the social worker or future social pedagogue, social work specialist, etc., is introduced directly to the practice of using the acquired knowledge in providing services to the population in accordance with state standards and is included in all work processes (documentation procedures; related juridical issues; socio-economic and socio-cultural impact; cooperation with relevant regulatory authorities, utilities and other institutions; algorithm of interaction with recipients of services). All this contributes to a thorough understanding by the future practitioner of the own possibilities and responsibilities that belong to his/her competence in case of choosing one or another professional field - own work in educational institutions, social institutions or public organizations.

Сьогодні в Україні питаннями надання соціальних послуг населенню займаються, відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», надавачі соціальних послуг (юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу «Надавачі соціальних послуг»), серед яких також є працівники системи надання соціальних послуг чи їх об'єднання [1]. Ураховуючи останні зміни в пріоритетах державної соціальної політики, що посилила реформа децентралізації влади, окремі послуги було запропоновано передати громадським організаціям чи відповідальним надавачам на підставі соціального замовлення, що формується відповідно до пріоритетів громади та здійснюється за бюджетні кошти [5].

Такий підхід забезпечив сприятливі умови не лише для громади, отримувачів послуг, а також для закладів освіти, що забезпечують професійну підготовку та формування майбутніх фахівців соціальної сфери. Саме тому, на нашу думку, важливо розглянути питання впливу соціальної послуги за бюджетний кошт на процес підготовки соціального працівника та його професійне самовизначення, адже практика є необхідним елементом підготовки якісного фахівця та його вибору подальшого напряму професійної активності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Так, із педагогічного погляду до питання підготовки і професійного самовизначення майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах звертаються у своїх наукових пошуках: А. Попович («Модернізація підготовки соціальних працівників у контексті дуальної освіти»), І. Бодрова та Н. Чернуха («Професійне самовизначення майбутніх соціальних працівників у сучасних українських умовах як соціально педагогічна проблема»), Є. Кісілюк («Професійне самовизначення особистості на етапі підготовки у здобувачів вищої освіти») та ін. Із правового та економічного погляду можна відзначити, що дане питання частково охоплюють Н. Майка («Правове регулювання соціального замовлення»), Б. Малиняк та М. Онуфрик («Придбання соціальних послуг органами місцевого самоврядування у приватних суб'єктів: проблеми адміністрування та фінансування») тощо, але узагальнюючих досліджень щодо соціального, економічного ефектів та професійної підготовки (самовизначення майбутнього спеціаліста) немає.

Постановка завдання

Варто відзначити, що навіть сьогодні, як зазначає В. Кузьмін, більшість студентської молоді керується кар'єрними архетипами, що за своєю суттю є «безпосередніми продуктами соціалізації і формуються у родині, школі, внаслідок первинної профорієнтації та орієнтації на соціально-культурні зразки поведінки, продуковані засобами масової інформації та продуктами масової культури» [4, с. 60]. Це не лише призводить до стерео- типізації окремих «міфів про професію», а й заважає на етапі включення у професійну діяльність, оскільки «догматично» засвоєний образ під час профорієнтаційної роботи часто не відповідає реаліям тієї професійної активності та її економічного ефекту, які майбутній фахівець матиме на виході. Важливим у цьому аспекті, на нашу думку, також є розуміння та пріоритети ціннісного ставлення особистості до майбутньої професійної діяльності, адже вибір часто асоціюється з такими питаннями, як цікава робота, гарантія відсутності втратити роботу (її стабільність), хороший колектив, зручний режим роботи, можливість спілкуватися з людьми та набувати нових навичок, власне відповідність вимогам на роботі здібностям і можливостям особистості, рівність учасників робочого процесу, можливість проявляти ініціативу та відкритість кар'єрного зростання тощо [9, с. 152-153].

Таким чином, другий етап стає невід'ємною частиною «розвіювання міфів» та власне навчального процесу у вищих навчальних закладах, де підготовка має здійснюватися як у форматі аудиторної та самостійної роботи, так і під час практики різного спрямування. Саме під час практики студент спостерігає за реальною роботою фахівців, у нашому разі соціальної сфери, і чим більше закладів, що надають соціальні послуги, відвідає майбутній спеціаліст, тим більше шансів віднайти саме той профіль роботи, який буде йому до снаги і до душі.

Таким чином, у підготовці спеціаліста, який має можливості реалізувати себе як фахівець сфери освіти, соціальних структур чи громадського сектору важливим є розуміння власне соціальних послуг, їх різновидів та спрямованості. Відповідно до Закону України, на практиці соціальний працівник, який вибирає сферу освіти, має забезпечити виконання послуги соціальної профілактики із запобігання виникненню складних життєвих обставин та/або потраплянню особи/ сім'ї в такі обставини [1]. Окрім того, такий фахівець може бути частиною команди психолого-педагогічного супроводу як залучений спеціаліст від закладу освіти (особливо якщо йдеться про життя та здоров'я дитини шкільного віку), і тоді обсяг обов'язків та повноважень розширюється до надання соціальної підтримки для сприяння подоланню особою/сім'єю складних життєвих обставин. Усі ці послуги є частиною комплексної соціальної послуги, що передбачають узгоджені дії фахівців із надання постійної або систематичної комплексної допомоги та головне - забезпечують виховання, соціальну адаптацію та соціальну інтеграцію дитини [1].

Саме такий обсяг завдань, що має охопити педагог соціальний чи соціальний працівник, створює специфічні вимоги до процесу підготовки фахівця, і, на нашу думку, саме використання нововведень із надання соціальних послуг за державний кошт може сприяти розширенню практичної частини підготовки у вищих навчальних закладах.

Варто відзначити, що соціальне замовлення відбувається на основі діючих державних стандартів надання соціальних послуг і має на меті «полегшити» навантаження на соціальні структури державної форми власності, оскільки їх матеріально-технічне та кадрове забезпечення не завжди відповідає «нормі». Окрім того, через складність та високе навантаження на спеціалістів, що зумовлені вмінням працювати в умовах розуміння особистості отримувача послуг, неповторності його життєвої ситуації та необхідності постійного пошуку різноманітності засобів здійснення соціальної роботи та надання відповідних послуг [2, с. 112], спостерігається висока плинність кадрів та професійне вигорання діючих спеціалістів, адже надання таких послуг незалежно від місця роботи фахівця (школа, центр соціальних служб, громадська організація, кризовий центр тощо) «представляє єдність соціально-психологічної й соціально-педагогічної допомоги, соціокультурної діяльності, соціально-економічної і правової підтримки [2, с. 112].

Серед чинних державних стандартів, з якими мають бути обізнані всі соціальні працівники, зокрема соціальні педагоги, такі: Державний стандарт денного догляду; Державний стандарт соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах; Державний стандарт соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; Державний стандарт соціальної адаптації; Державний стандарт соціальної послуги консультування; Державний стандарт соціальної послуги кризового та екстреного втручання; Державний стандарт соціальної послуги посередництва (медіації); Державний стандарт соціальної послуги представництва інтересів; Державний стандарт соціальної послуги профілактики; Державний стандарт соціальної послуги соціальної інтеграції випускників інтернатних закладів (установ); Державний стандарт соціальної реабілітації осіб з інтелектуальними та психічним розладами; Стандарти надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми.

Таким чином, звертаючись до потреби включення практики роботи в різних умовах для формування світогляду та формування якісних уявлень про форми роботи соціального працівника в закладах освіти, соціального захисту чи громадських об'єднаннях, ми вважаємо актуальним вивчення і залучення закладів вищої освіти до отримання соціального замовлення від територіальної громади. Загалом сьогодні й сам заклад освіти має можливість спланувати відповідну діяльність за допомогою типового плану специфікації, дотримуючись такої послідовності в описі пропонованої соціальної послуги за бюджетний кошт територіальної громади:

Звичайно, заклади можуть, але не мають виступати в ролі основних отримувачів бюджетних коштів. Зазвичай це якісний симбіоз із громадськими організаціями, які передають частину повноважень у рамках договорів про співпрацю, залишаючи за собою право скеровувати процеси надання послуг, час та місце, форму проведення роботи (групова чи індивідуальна), а також проводити спільно з відповідальним за практику викладачем супервізію за результатами роботи студентів.

Форми організації такої співпраці багато в чому залежать від того, як працюють соціальні служби освіти, громади чи підприємств, вирішуючи основні «завдання реалізації соціальних функцій, здійснюючи аналіз, облік і використання ресурсів» учасників процесу, звертаючись до їхнього соціального самовизначення й адаптації до професійної діяльності в заданих умовах [3, с. 123]. Так, серед найбільш часто використовуваних практик залучення студентської молоді до професійної активності можна відзначити:

Такий підхід до організації освітнього процесу із залученням до щоденної практики реалізації соціальних послуг дає змогу ефективно комуні- кувати з надавачами послуг (стейкхолдерами) та отримувачами послуг; зануритися в «атмосферу» практичної роботи та її документального супроводу. І, що досить важливо, розширити коло компетентностей майбутнього спеціаліста знаннями методичного та юридичного складників у процесі надання освітніх, соціальних чи соціально-педагогічних послуг для досягнення мети та ефективної комунікації [8, с. 156]. А це, своєю чергою, є особливою здатністю особистості до рефлексії, емоційної стійкості, самостійності в прийнятті рішень і вчинків, а також частиною того позитивного досвіду долати життєві проблеми, приймати відповідальні рішення та здійснювати вмотивовані вчинки в реальних життєвих ситуаціях [10, с. 186], що сприяє ефективній професійній діяльності в майбутньому, адже особистість, яка не має практичного досвіду подолання труднощів та швидкої адаптації до змін, не має необхідних знань та навичок, щоб допомагати іншим.

соціальний громада бюджетний кошти

Пропонований огляд не може претендувати на повноцінну оцінку ефективності впровадження у практику роботи ВНЗ методів підготовки спеціалістів на основі соціальної послуги за державний кошт, але окреслює основні тенденції залучення студентської молоді, яка отримує освіту як соціальний працівник чи соціальний педагог, до вивчення сутності професії та подальшого самовизначення майбутнього фахівця.