Стильові особливості життєдіяльності людини: теоретичний аспект проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ

Хохліна Олена Петрівна, доктор психологічних наук, професор, професор кафедри авіаційної психології, Національний авіаційний університет, м. Київ,

Горбенко Світлана Леонідівна, кандидат психологічних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу БТЕМ-освіти, Державна наукова установа «Інститут модернізації змісту освіти» МОН України, м. Київ

Анотація

У статті представлено результати теоретичного аналізу досліджень з актуальної проблеми стильових особливостей життєдіяльності людини з огляду на важливість підвищення ефективності її адаптації до мінливих умов оточуючого середовища з урахуванням наявних у суб'єкта індивідуально-типологічних властивостей. Відмічається необхідність та можливість спеціального психолого-педагогічного впливу на людину з метою цілеспрямованого становлення у неї індивідуального стилю діяльності та стилю спілкування. Проведення досліджень, спрямованих на розв'язання цього завдання, передбачає визначення теоретичних засад, якими розкривається сутність проблеми, психологічний зміст її основних питань та ключових понять.

Стилі життєдіяльності, як стійкі способи її здійснення, класифікуються в аспекті віднесеності до основних видів активності - діяльності (активність у межах суб'єкт-об'єктних відносин) та спілкування (активність межах суб'єкт- суб'єктних відносин). Відмічається та обгрунтовується, що такий поділ визначається мірою зумовленості стилів біологічними чи соціальними чинниками: стилі діяльності характеризуються більшою мірою біологічною, а стилі спілкування - соціальною зумовленістю.

Під стилем діяльності (індивідуальним стилем) розуміють стійку систему способів діяльності, що забезпечує найкраще її виконання людиною і стійко характеризує її в типових умовах; це індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно вдається людина для найкращого врівноважування своєї типологічно зумовленої індивідуальності (щонайперше темпераментальних властивостей) з предметними, зовнішніми умовами діяльності. Виокремлюються щогайперше підготовчий та орієнтувальний індивідуальні стилі діяльності, які мають своєрідні характеристики складових дій, їх послідовності та способу виконання.

Незважаючи на те, що стиль спілкування можна розглядати як різновид стилю діяльності, зі збереженням його основних характеристик, відмічається, що він має свою специфіку: це складна багаторівнева система різноманітних елементів взаємодії, комунікативної діяльності, яка визначається усіма рівнями індивідуальності; це цілісна систему операцій, за допомогою яких створюються міжособистісні стосунки, здійснюється взаємодія суб'єктів для розв'язання різноманітних завдань. Відповідно, виокремлються різноманітні класифікації стилів спілкування. Доводиться детермінація стилів спілкування щонайперше соціально-значущими особистісними властивостями.

Представлені результати досліджень є підставою для висновку про більші можливості у процесі спеціально організованих соціальних впливів формування чи розширення у суб'єкта діапазону стилів спілкування, які є найбільш адекватними до мети та вимог взаємодії, порівняно з формуванням та корекцією індивідуального стилю діяльності (підготовчого чи виконавчого).

Ключові слова: стильові особливості життєдіяльності, діяльність, спілкування, індивідуальний стиль діяльності, стиль спілкування.

Abstract

Khokhlina Olena Petrivna, Doctor of Psychological Sciences, Professor, Professor of Aviation Psychology Department, National Aviation University, Kyiv,

Gorbenko Svitlana Leonidivna, Candidate of psychological sciences, Docent, Senior research assistant the Department of STEM, Education State Scientific Institution "Institute for the Modernization of the Content of Education", Kyiv

STYLE FEATURES OF HUMAN LIFE: THEORETICAL ASPECT OF THE PROBLEM

The article presents the results of theoretical analysis of research on the topical problem of stylistic features of human life, given the importance of improving the efficiency of its adaptation to changing environmental conditions, taking into account the individual individual-typological properties. The necessity and possibility of special psychological and pedagogical influence on a person with the purpose of purposeful formation of their individual style of activity and style of communication are noted. Conducting research aimed at solving this problem involves determining the theoretical foundations that reveal the essence of the problem, the psychological content of its main issues, and key concepts.

Styles of life activity, as sustainable ways of its implementation, are classified in terms of being related to the main types of activity: activity (activity within the subject-object relationship) and communication (activity within the subject-subject relationship). It is noted and substantiated that such a division is determined by the measure of the conditionality of styles by biological or social factors: the styles of activity are characterized to a greater extent by biological ones, and the styles of communication by social conditionality.

Style of activity (individual style) is a stable system of ways of activity that provides the best performance by a person and consistently characterizes it in typical conditions; it is an individual-unique system of psychological means, which a person consciously or spontaneously resorts to in order to best balance his typologically determined individuality (primarily temperamental properties) with the objective, external conditions of activity. First of all, the preparatory and orienting individual styles of activity are distinguished, which have peculiar characteristics of the constituent actions, their sequence, and method of execution.

Despite the fact that the style of communication can be considered as a kind of style of activity with the preservation of its main characteristics, it is noted that it has its own specifics: it is a complex multi-level system of various elements of interaction, communicative activity, which is determined by all levels of individuality; it is an integral system of operations, with the help of which interpersonal relations are created and interaction of subjects is carried out to solve various problems. Accordingly, various classifications of communication styles will be distinguished. It is necessary to determine communication styles primarily by socially significant personal properties. The presented research results are the basis for the conclusion that great opportunities exist in the process of specially organized social influences for the formation or expansion of the subject's range of communication styles that are most adequate to the goals and requirements of interaction, in comparison with the formation and correction of an individual style of activity (preparatory or executive).

Keywords: style features of life, activity, communication, individual style of activity, style of communication.

Постановка проблеми

Призначення психіки людини полягає щонайперше у забезпеченні ефективної адаптації до змінних умов життєдіяльності у процесі діяльності, спілкування, поведінки. А сприяти цьому може становлення в особи стильових особливостей життєдіяльності - стійких способів її здійснення, виникнення яких є основою відносної сталості та прогнозованості поведінки у певному спектрі ситуацій. Важливість наукового пошуку засобів цілеспрямованого психолого-педагогічного впливу на людину у цьому напрямі потребує розгляду теоретичного аспекту проблеми з метою з'ясування її сутності, розкриття змісту її основних питань та ключових понять - стиль життєдіяльності, стиль діяльності та спілкування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Розкриттю суті проблеми слугував теоретичний аналіз наукових праць таких вчених, як: Є.О.Климов, В.С.Мерлін, В.О.Толочек, С.Д.Смірнов, О.П.Хохліна, І.П.Шкуратова та Л.І.Габдуліна, М.Р.Щукін та ін. [1-10 та ін.]. Виходячи з них, стиль життєдіяльності визначається як спосіб існування людини, який характеризується своєрідністю та сталістю; він охоплює всю систему буття людини, його внутрішніх та зовнішніх проявів. У психологічних працях зазначається, що стильові особливості життєдіяльності людини, як стійкі способи її здійснення, формуються на певному етапі онтогенетичного розвитку в результаті взаємодії з об'єктами оточуючого світу в процесі здійснення активності. При цьому доводиться й можливість їх цілеспрямованого формування [1, 6, 7, 9, 11 та ін.]. Це ж передбачає врахування суті стильових особливостей кожної з основних форм активності суб'єкта (діяльності та спілкування) та їхньої психологічної детермінації, що уможливлює спеціальну організацію психолого-педагогічного впливу, спрямованого на їх становлення у людини.

Метою статті є висвітлення результатів визначення теоретичних засад дослідження проблеми стильових особливостей життєдіяльності людини.

Виклад основного матеріалу

Становлення стильових особливостей життєдіяльності у людини, які характеризуються своєрідністю та певною сталістю способів активності, відбувається в онтогенезі, за біологічних та соціальних умов. До біологічних умов, за Г.М. Дульнєвим та О.Р. Лурія, відносять сформованість головного мозку (необхідна нейробіологічна готовність з боку різних мозкових структур та всього мозку в цілому як системи) та аналізаторів, стан здоров'я та задатки. Це - природна передумова, біологічне підгрунтя розвитку, що обумовлює виникнення його особливостей, шляхів та способів та впливає на рівень і висоту досягнень особи. Але провідними умовами розвитку є соціальні - родина та найближче оточення особи, спілкування від мікро- до макрорівня, цілеспрямований процес навчання та виховання дитини. Саме у соціальних умовах стильові особливості життєдіяльності людини набувають повноти характеристик (В .А.Крутецький та ін.)[ 12].

Саме з соціальними умовами пов'язується й становлення особистості - вершинного досягнення у розвитку людини. Передусім у соціальних умовах, в умовах соціалізації - засвоєнні суспільного досвіду, у процесі якого людина перетворює соціальний досвід у власні цінності та орієнтації, вибірково залучає до своєї системи поведінки ті норми й шаблони, які прийняті у суспільстві [12], відбувається становлення особистості як соціалізованого індивіда, як носія соціально-значущих властивостей.

Становлення особистості, у свою чергу, характеризується набуттям людиною відносної самостійності, формування власного унікального способу життя та власного внутрішнього світу, саморозвитком на основі становлення самосвідомості; а цілісність, довільність, регульованість власних психічних функцій; адекватність діяльності, спілкування, поведінки відповідно умов, виникнення стильових особливостей їх здійснення - це здобутки індивідуалізації суб'єкта як етапу в процесі особистісного зростання. Індивідуалізація характеризується тим, що становлення особистості починає забезпечуватися самодетермінацією, тобто особистість сама починає організовувати, регулювати особисте життя, власний розвиток. І лише в результаті цього особистість може розглядатися як саморегульоване системне утворення, що складається з соціально-значущих психічних властивостей, які забезпечують вибірковість відношень та регуляцію поведінки людини як поведінки суб'єкта активності, в тому числі й щодо себе, свого розвитку [12]. Саме на цьому етапі особистісного зростання повною мірою можемо говорити про становлення індивідуальності, яка вказує на індивідуальну неповторність людини, на психофізичну цілісність людини як індивіда та особистості, яка охоплює різні рівні організації - від біологічного, до соціально-психологічного [3]. Тобто, в індивідуальності представлено неповторні індивідні та особистісні властивості, які злито воєдино та які створюють те унікальне, що є в людині. Індивідуальність - це інтегративна унікальність людини; продукт злиття соціального та біологічного в індивідуальному розвитку людини (Б.Г.Ананьєв) [12], що й обумовлює виникнення стильових особливостей її прояву в життєдіяльності: людина при виконанні різних форм активності вдається до використання певних стилів, які є найбільш ефективними та найбільш відповідними до її психофізіологічному складу.

Вивчення проблеми показало, що стилі життєдіяльності класифікуються щонайперше в аспекті віднесеності до основних видів активності - діяльності [1, 2, 6, 7, 9, 11 та ін.] та спілкування [3, 4, 8 та ін.]. Відмічається [8], що такий поділ визначається щонайперше мірою зумовленості стилів біологічними чи соціальними чинниками. Так відмічається, що стилі діяльності характеризуються більшою мірою біологічною, а стилі спілкування - соціальною зумовленістю.

Стиль діяльності (індивідуальний стиль діяльності) у психології розглядається у контексті проблеми пристосування людини з її природними, темпераментальними особливостями до діяльності. Одним із шляхів такого пристосування є формування у людини саме індивідуального стилю діяльності. Ця проблема представлена у працях значної низки дослідників, серед яких щонайперше Є.О.Климов, В.С.Мерлін, М.Р.Щукін, О.П.Хохліна [1, 2, 6, 7, 9 та ін. ].

У психологічних дослідженнях індивідуальний стиль діяльності визначається як система характерних її ознак, зумовлених особливостями особистості, і передусім типологічними. Його особливістю є залежність від природних даних особи, і найперше - особливостей нервової системи. Більш конкретно індивідуальний стиль розглядається як стійка система способів діяльності, що забезпечує найкраще її виконання людиною і стійко характеризує її в типових умовах. Індивідуальний стиль діяльності є індивідуально-своєрідною системою психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно вдається людина для найкращого врівноважування своєї типологічно зумовленої індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності [1]. Спеціальні дослідження показують, що індикатором відповідності індивідуальних особливостей людини способу виконання діяльності є її позитивні чи негативні емоції (С.І.Асфандіярова, М.Г.Субханкулова, М.Р.Щукін, Є.О.Климов, Г.Ф.Королькова та ін.) [6]. Слід зауважити, що таке психологічне надбання людини розглядається у зв'язку лише з його позитивним значенням для ефективного виконання діяльності; стиль, що негативно позначається на показниках ефективності (якості, швидкості, продуктивності, витратах психофізичних зусиль) є псевдостилем, який потребує усунення.

Доведено, що становлення у людини індивідуального стилю діяльності базується на механізмах компенсації та корекції. Так, суть використання механізму компенсації полягає в тому, що завдяки стилю діяльності в особи нівелюються «слабкі» сторони її розвитку та діяльності, а максимально використовуються позитивні; тим самим діяльність виконується «зручним» способом, а людина при цьому відчуває стан комфорту.

Дослідженнями також доведено, що індивідуальний стиль діяльності підлягає корекції та формуванню. Так відмічається, що його виправлення та формування має зосереджуватися на культивуванні тих особливостей, які сприяють успіху діяльності. До них відносяться ті корисні особливості, які були визначально такими, а також ті, до використання яких суб'єкт дійшов в результаті усвідомлення їх корисності. Культивуванню підлягають і ті особливості, які визначально заважали успіху діяльності, але усвідомлено були відкориговані і переведені у сприятливі [1, 9].

У результаті проведеного нами дослідження було виявлено, що умовами формування індивідуального стилю діяльності є: 1) поетапність формування: засвоєння еталонного способу діяльності на основі формування автоматизмів завдяки розв'язанню завдань еталонним та жорстко регламентованими способами ^ набуття досвіду самостійно обирати спосіб діяльності ^ усвідомлення переваг еталонного способу діяльності у плані часових витрат та психофізіологічних зусиль; 2) контроль за виконанням діяльності різними способами з метою відсіювання нераціональних (псевдостилів); 3) формування позитивного ставлення до діяльності за умов: а) її результативності, б) нейтралізації навіюваних оцінок власних особливостей, в) формування впевненості у своїх можливостях, г) показу переваг і недоліків у роботі, д) створення сприятливого емоційного фону при критичному аналізі діяльності та ін. [6]. Коли ж йдеться про корекцію ІСД, то це не значить, що усім людям з різним темпераментом нав'язуються однакові способи виконання діяльності. Йдеться про усунення крайнощів, що негативно позначаються на діяльності, про формування способів виконання дій в оптимальних межах (відповідно до кривої Гауса), які забезпечують ефективну діяльність: в одних випадках особливості виконання діяльності обмежуються, в інших - “підтягуються” до певного рівня, урізноманітнюються [6, 7].

У психологічних дослідженнях виокремлюються щонайперше підготовчий, виконавчий та змішаний стилі діяльності, які відповідають різним особливостям нервової системи - силі та рухливості нервових процесів збудження та гальмування, що лежать в основі темпераменту людини. Ці стилі стосуються зосередженості суб'єкта на орієнтувальній чи виконавчій складовій діяльності.

Так, відмічається [1, 6, 9 та ін.], що особи з рухливою та лабільною нервовою системою мають підвищені швидкісні можливості виконувати різноманітні дії, а особи з інертною нервовою системою мають сприятливі можливості для виконання повільних та одноманітних дій. У людей з інертною та слабкою нервовою системою спостерігається розгорнута орієнтувальна діяльність. Отже, одні мають сприятливі індивідуальні можливості для досягнення високої продуктивності праці, інші - для досягнення її якості. Але відмічається, що за умови спеціального педагогічного впливу і ті, й інші досягають високих результатів за обома показниками ефективності діяльності. Типологічні особливості людини впливають й на вибір та організацію відповідних їй умов діяльності (С.І.Асфандіярова, М.Г.Субханкулова, М.Р.Щукін) [6]. Так, виявлено, що особи з рухливою і лабільною нервовою системою схильні варіювати, урізноманітнювати роботу. Люди з інертною нервовою системою охоче виконують завдання, що вимагають одноманітних, багаторазових дій. Щодо організації робочого місця: інертні схильні завчасно розкласти інструменти та пристосування в певному і звичному порядку, запастися матеріалом тощо, а рухливим це не властиво. Так само інертні ретельно вивчають документацію, здійснюють підготовку верстата. У рухливих ці етапи характеризуються більшою згорнутістю. Ретельно та пунктуально додержувати вимог до праці більше схильні інертні; а особи з рухливою та сильною нервовою системою допускають у цьому сенсі більше порушень.

У дослідженні О.К.Байтметова [2]. виявлено відмінності індивідуального стилю учнів із сильною та слабкою нервовою системою під час перевірки виконання письмової роботи (твір, диктант та ін.) Учні зі слабкою нервовою системою мають більше сумнівів щодо правильності виконання. Вони декілька разів виправляють написане, перевірка в них займає набагато більше часу. Вони мають відмінність і в стилі викладу матеріалу. У тому разі, коли матеріал добре усвідомлений та засвоєний, учні слабкого типу частіше використовують складні синтаксичні конструкції, а учні сильного типу - прості. При недостатньому засвоєнні матеріалу типологічні відмінності в стилі викладу виявити неможливо, бо вони “перекриваються” відмінностями в рівні загальної підготовленості.

Особлива залежність ефективності діяльності в цілому від типологічних особливостей нервової системи виявляється в ситуації напруження (виникнення неполадок у роботі, контрольна робота тощо). Так, в осіб із сильною та рухливою нервовою системою діяльність поліпшується, а в осіб із слабкою й інертною нервовою системою - погіршується (С.І.Асфандіярова, М.Г.Субханкулова, М.Р.Щукін, К.М.Гуревич, Є.О.Климов) [1, 6]. У дослідженнях відмічається також, що у творчій розумовій діяльності індивідуальний стиль виявляється як у прийомах і способах роботи, так і в продуктах творчості, тоді як у виробничій праці він може виявлятися лише в способах і прийомах роботи, оскільки вимоги до продукту тут жорстко регламентовані [2].

У дослідженні В.М.Ляшко [11], проведеного під нашим керівництвом, представлено характеристику таких стилів у дітей при виконанні ними трудової діяльності. Визначено, що підготовчому стилю притаманні велика кількість допоміжних дій, значна кількість профілактичних та коригуючих дій (пристосовчі дії), тривалі й ретельні гностичні дії. Особи, для яких є характерним такий стиль, уважніше й скрупульозніше аналізують завдання і це дозволяє їм уникати помилок, які викликають у них стан напруження, неспокою і порушення трудових дій. Для них характерні також повільні й плавні рухи, рівномірність і розрахунок у діях, пунктуальне дотримання прийнятого порядку. Підготовчий індивідуальний стиль діяльності притаманний особам із слабким та інертним типом нервової системи, переважно з флегматичним та меланхолічним типами темпераменту.

Виконавчий же стиль характеризується малою або задовільною для забезпечення діяльності кількістю допоміжних дій (дотикові, контрольні, коригуючі, вимірювальні, профілактичні, спробувальні, компенсуючі та ін.), які чергуються з основними діями. При ньому відсутня або протікає поверхнево підготовка до роботи. Особи з таким стилем відразу приступають до виконання завдання, «розбираючи» його особливості та вимоги в процесі роботи. Для їхньої діяльності характерні спонтанні поривчасті рухи та високі швидкісні можливості виконання трудових дій. Такий стиль притаманний особам із сильним та рухливим типом нервової системи і переважно холерикам та сангвінікам [11].

Розглядаючи зумовленість стильових особливостей життєдіяльності людини значною мірою соціальним чинником, говорять про стиль спілкування [3, 8]. Тобто, йдеться про стиль спілкування як особливої форми активності людини, на відміну від діяльності (Б.Ф.Ломов), що носить суб'єктно-об'єктний характер, регулюється усвідомленою метою перетворення дійсності та спрямовується на об'єкт перетворення.

Відмічається [8], що стиль спілкування можна розглядати як різновид стилю діяльності, зі збереженням його основних характеристик. Але слушною є й думка дослідників про те, що в ньому слід вбачати самостійний феномен, що має свою специфіку, порівняно зі стилем діяльності; що це складна багаторівнева система різноманітних елементів взаємодії, комунікативної діяльності, яка визначається усіма рівнями індивідуальності. В.С.Мерлін [3] визначає стиль спілкування як цілісну систему операцій, за допомогою яких створюються міжособистісні стосунки. При цьому відмічається, що слід розрізняти стилі, що стосуються власне міжособистісного спілкування, та рольового (професійного) спілкування [8].

У літературних джерелах розглядається також питання про детермінацію стильових особливостей спілкування. Так, незважаючи на визнання зв'язку стилів спілкування з усіма рівнями індивідуальності - від біологічного до соціально-психологічного, відмічається, що дослідження у цьому напрямі зосередилися переважно у напрямі вивчення таких детермінант як ціннісно-смислові відношення особистості та самоставлення особистості [8]. Питання зв'язку стилів спілкування з іншими психічними властивостями людини різного рівня організації на сьогодні залишається недостатньо вивченим.

Водночас відмітимо, що в результаті проведення під нашим керівництвом низки емпіричних досліджень накопичено дані щодо стилів спілкування (як особливої форми активності людини, що носить суб'єк-суб'єктний характер, а її суть полягає у взаємодії партнерів) у зв'язку з психологічними властивостями суб'єкта [13 та ін.]. При цьому дослідженню підлягали стилі спілкування, які класифікуються відповідно до умов розв'язання різноманітних завдань в процесі взаємодії, що відбиваються у змістовому наповненні методичних засобів їх вивчення. Так, стандартизовані психологічні методики уможливлюють виявлення таких стилів спілкування, як: 1) авторитарний, егоїстичний, агресивний, підозрілий, покірно-сором'язливий, залежний, доброзичливий, альтруїстичний (Лірі); 2) колегіальний, директивний, ліберальний, діловий (Максимов, Лобейко); 3) діалогічний, авторитарний, маніпулятивний, комформний, альтероцентричний, індиферентний (Братченко); 4) суперництво, співробітництво, компроміс, уникнення, пристосування (Томас); 5) авторитарний, демократичний, ліберальний, авторитарно - демократичний, ліберально-демократичний, змішаний (Ільїн) та ін. [13].

В результаті проведених досліджень отримано дані про те, що особливості самосвідомості, спрямованості особистості, здібностей, характеру, темпераменту мають різний рівень зв'язку з певними стилями спілкування. При цьому виявлено, що чим більше психічна властивість у своєму становленні є соціально зумовленою, тим більший діапазон можливих стилів спілкування вона визначає, і навпаки.

Таким чином, здобуті дані підтверджують припущення про те, що стиль діяльності детермінується більшою мірою біологічними чинниками, а стиль спілкування - соціальними. У результаті дослідження, виразної диференціації певних стилів спілкування відповідно до особливостей нервової системи нам не вдалося виявити, на відміну від чіткої диференціації зумовленості темпераментальними особливостями індивідуального стилю діяльності - підготовчого чи виконавчого. Водночас, отримані на сьогодні результати є підставою для припущення про більші можливості формування чи розширення у суб'єкта діапазону стилів спілкування у процесі спеціально організованих соціальних впливів, порівняно з формуванням та корекцією індивідуального стилю діяльності. Однак зазначимо, що такі припущення та висновки потребують проведення подальших емпіричних досліджень у зазначеному напрямі для отримання переконливого масиву даних, їх аналізу, узагальнення та осмислення у контексті системи психологічних знань з проблеми.

Висновки

адаптація стиль поведінка індивідуальний

Проблема стильових особливостей життєдіяльності людини є одна з найактуальніших з огляду на важливість підвищення ефективності її адаптації до мінливих умов оточуючого середовища з урахуванням наявних у неї індивідуально-типологічних властивостей. Доведено необхідність та можливість спеціального психолого-педагогічного впливу на особу з метою цілеспрямованого становлення у неї індивідуального стилю діяльності та стилів спілкування, що потребує подальших досліджень проблеми. Необхідною умовою їх проведення є визначення теоретичних засад, якими розкривається сутність проблеми, психологічний зміст таких феноменів, як стильові особливості життєдіяльності, індивідуальний стиль діяльності та стиль спілкування, в яких розглядаються питання їхньої психологічної детермінації та основних видів.

Література

1. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы. Казань, Казанский государственный университет, 1969. 278 с.

2. Мерлин В.С., Климов Е.А. Формирование индивидуального стиля деятельности в процессе обучения. Советская педагогика. 1967. №4. С.110-118.

3. Мерлин В.С. Индивидуальный стиль общения. Психологический журнал. 1982. Т.3, № 4. С.26 -36.

4. Толочек В.А. Проблема стилей в психологии: историко-теоретический анализ: монография. Москва: Институт психологии Российской академии наук, 2013. 319 с.

5. Смирнов С.Д. От стиля деятельности к стилю общения. Национальный психологический журнал. 2010. №1(3). С.63-65.

6. Хохліна О.П. Психолого-педагогічні основи корекційної спрямованості трудового навчання учнів з вадами розумового розвитку. Київ: Педагогічна думка, 2000. 288 с.

7. Хохліна О.П. Становлення індивідуального стилю цілеспрямованої активності як умова успішного функціонування суб'єкта в екстремальних ситуаціях. Проблеми екстремальної та кризової психології. Вип. 14. Частина ІІ. Харків: Національний університет цивільного захисту України, 2013. С.391-399.

8. Шкуратова И.П., Габдулина Л.И. Стили общения. Ростов-на-Дону, 2000. 37 с.

9. Щукин М.Р. Структура индивидуального стиля трудовой деятельности. Вопросы психологии. 1984. №6. С.26-32.

10. Стилі життя: панорама змін: монографія / Панченко С.В. та ін.; за ред. Шульги М.О. Київ: Інститут соціології Національної академії наук України, 2008. 416 с.

11. Ляшко В.В., Хохліна О.П. Індивідуальний стиль діяльності: особливості прояву та передумови становлення у школярів з інтелектуальними вадами. Дефектологія. Особлива дитина: навчання і виховання. 2013. №3. С.38-44.

12. Хохліна О.П. Проблема змісту особистості як базової категорії психології. Актуальні проблеми психології. Том XIV: Методологія і теорія психології. Вип. 2. Київ- Ніжин: Видавець «ПП Лисенко М.М.», 2019. С.388-397.

13. Khokhlina, O., Pomytkina, L., Lych, O., Gorbenko, S., Kazak, A. (2020). Psychological determinacy of communication styles of aviation industry students. IOP Conference Series: Materials Science and Engineering, 918(1), 012175.

References

1. Klimov, E.A. (1969). Individually stil' dejatel'nosti v zavisimosti ot tipologicheskih svojstv nervnoj sistemy [Individual style of activity depending on the typological properties of the nervous system]. Kazan: Kazanskij gosudarstvennyj universitet [in Russian].

2. Merlin, V.S., Klimov, E.A. (1967). Formirovanie individual'nogo stilja dejatel'nosti v processe obuchenija [Formation of an individual style of activity in the learning process]. Sovetskaja pedagogika - Soviet pedagogy, 4, 110-118 [in Russian].

3. Merlin, V.S. (1982). Individual'nyj stil' obshhenija [Individual communication style]. Psihologicheskij zhurnal - Psychological journal. 3(4), 26-36 [in Russian].

4. Tolochek, V.A. (2013). Problema stilej v psihologii: istoriko-teoreticheskij analiz [The Problem of Styles in Psychology: Historical and Theoretical Analysis: Monograph]. Moskva: Institut psihologii Rossijskoj akademii nauk [in Russian].

5. Smirnov, S.D. (2010). Ot stilja dejatel'nosti k stilju obshhenija [From the style of activity to the style of communication]. Nacional'nyj psihologicheskij zhurnal - National Psychological Journal, 1(3), 63-65 [in Russian].

6. Khokhlina, O.P. (2000). Psykholoho-pedahohichni osnovy korektsiinoi spriamovanosti trudovoho navchannia uchniv z vadamy rozumovoho rozvytku [Psychological and pedagogical foundations of the correctional orientation of labor training of students with mental deficiencies]. Kyiv: Pedahohichna dumka [in Ukrainian].

7. Khokhlina, O.P. (2013). Stanovlennia indyvidualnoho styliu tsilespriamovanoi aktyvnosti yak umova uspishnoho funktsionuvannia sub'iekta v ekstremalnykh sytuatsiiakh [Formation of individual style of purposeful activity as a condition of successful functioning of the subject in extreme situations]. Problemy ekstremalnoi ta kryzovoi psykholohii - Problems of extreme and crisis psychology. Vols. 2 (14), (pp. 391-399). Kharkiv: Natsionalnyi universytet tsyvilnoho zakhystu Ukrainy [in Ukrainian].

8. Shkuratova, I.P., Gabdulina, L.I. (2000). Stili obshhenija [Communication styles]. Rostov-na-Donu [in Russian].

9. Shhukin, M.R. (1984). Struktura individual'nogo stilja trudovoj dejatel'nosti [The structure of the individual style of work]. Voprosypsihologii - Questions of psychology, 6, 26-32 [in Russian].

10. Shulh^ М.О. (Eds.) (2008). Styli zhyttia: panorama zmin [Styles of life: a panorama of change: a monograph]. Kyiv: Instytut sotsiolohii Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy [in Ukrainian].

11. Liashko, V.V., Khokhlina, O.P. (2013). Indyvidualnyi styl diialnosti: osoblyvosti proiavu ta peredumovy stanovlennia u shkoliariv z intelektualnymy vadamy [Individual style of activity: features of manifestation and preconditions of formation at schoolboys with intellectual disabilities. Defectology]. Defektolohiia. Osoblyva dytyna: navchannia i vykhovannia - Special child: education and upbringing, 3, 38-44 [in Ukrainian].

12. Khokhlina, O.P. (2019). Problema zmistu osobystosti yak bazovoi katehorii psykholohii [The problem of the content of personality as a basic category of psychology]. Aktualni problemy psykholohii - Current issues of psychology. Vols. XIV (2), (pp. 388-397). Kyiv - Nizhyn: Vydavets «PP Lysenko M.M.» [in Ukrainian].

13. Khokhlina, O., Pomytkina, L., Lych, O., Gorbenko, S., Kazak, A. (2020). Psychological determinacy of communication styles of aviation industry students. IOP Conference Series: Materials Science and Engineering, 918(1), 012175.

Размещено на Allbest.ru