Профілактика проституції дівчат підліткового віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

На тему «Профілактика проституції дівчат підліткового віку»

студента (-тки) __________________________

курс, ОПС чи ОС, спеціальність,форма навчання

________________________________________

(прізвище, ім'я, по батькові)

Науковий керівник____________________________

(посада,науковий ступінь,прізвище,

ім'я, по батькові керівника)

Київ - 2021

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження профілактики проституції дівчат підліткового віку

1.1 Ознаки, причини, особливості та прояви проституції дівчат підліткового віку

1.2 Проституція підліткового віку у вітчизняних дослідженнях, за кордоном та в Україні

1.3 Проституція як форма девіантної поведінки

Розділ 2. Методичне забезпечення вирішення проблеми дослідження проституції у підлітковому віці

2.1 Обґрунтування проблем дослідження проституції дівчат підліткового віку. (аналіз існуючих діагностичних методик щодо виявлення досліджуваної проблеми)

2.2 Аналіз існуючих соціально-педагогічних та соціальних методик, що забезпечують вирішення проблеми проституції

2.3 Можливі підходи до рішення проблеми проституції: наслідки і перспективи

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність. Проституція існувала, існує, і найшвидше, існуватиме в усіх країнах, незалежно від рівня культури та вжитих заходів проти неї. Упродовж багатьох століть це явище приваблювало увагу громадськості, сьогодні у період, коли увесь світ перебуває у полоні епідемії ВІЛ - інфекцій і венеричних хвороб, а проституція сприяє поширенню, ця проблема стає як ніколи актуальною. Також важливим є те, що більшість жінок починали свою «кар'єру» проститутки у підлітковому віці, що висвітлює проституцію саме як соціально-педагогічну проблему. До цього долучаються також проблеми, пов'язані з генофондом, з відтворенням здорового населення, оскільки для повії можливість народити здорову дитину істотно зменшується. Відбувається моральне падіння жінки: постійно наражаючись на приниження, вона втрачає сором, совість, віру, бридливість. Найчастіше проституція пов'язана з криміналом, наркобізнесом. Останнім часом побільшало дітей, котрі займаються проституцією, що зумовлює деградацію покоління. Практично в усіх країн світу сьогодні виникають суперечки легалізації чи заборони проституції. Всі ці нюанси вимагають рішення і глибокого вивчення цієї проблеми.

Значний внесок у вивчення проституції зробив німецький вчений Іоганн Блох. Його книга «Історія проституції» дає повну картину процесу історичного розвитку цього явища. Також проблему проституції досліджували Ю. Антонян, О. Безпалько, Р. Вайнола, М. Галагузова, Т. Говорун, О. Кікінежді, М. Ковальчук, В. Кравець, О. Петращук, А. Протопопов, М. Рожков, Н. Савельєва та ін. У цих дослідженнях проституція розглядається як різновид девіантної поведінки, що виявляється у випадкових, нерозбірливих сексуальних стосунках не заснованих на особистій симпатії чи потягові і здійснюються за плату.

Мета: ознайомитись із таким соціальним явищем як проституція, дослідити її історію, причини виникнення, профілактику проституції дівчат у підлітковому віці.

Завдання дослідження:

1. Дослідити теріаотичні основи дослідження профілактики проституції дівчат у підлітковому віці.

2. Дізнатись про ознаки, причини, особливості та прояви проституції дівчат підліткового віку.

3. Охарактеризувати проституцію як форму девіантної поведінки.

4. Аналізувати, обґрунтувати та вирішити проблеми дослідження проституції у підлітковому віці.

Об'єкт: проституція як соціальна проблема.

Предмет: історичний, соціально-педагогічний аспекти проституції як соціального явища. Для досягнення поставленої мети у ході дослідження застосовано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення наукових публікацій.

Гіпотези:

1) Для жінок, що залучені в проституцію властиві інші психологічні захисти, аніж для жінок з контрольної групи.

2) Схильність до дисоціації як захисного механізму психіки дозволяє особам, що залучені до комерційно сексуальних послуг.

3) Симптоми ПТСР можуть свідчити про те, що захисні механізми не витримують напруги через високий ризик під час роботи.

4) Більша толерантність до насилля, а також вищий рівень насилля в житті сексуальних-робітниць дозволяє психіці людини толерувати насильство в сексуальній-індустрії та не розвивати особистості симптоми ПТСР.

Практичне значення дослідження полягає в намаганні проаналізувати проституцію як соціальну проблему, її вплив та наслідки для суспільства, способи подолання цього явища.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел - 25 та додатків(2 сторінки). Загальний обсяг роботи - 37сторінок, (обсяг основного тексту - 30 сторінки)

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження профілактики проституції дівчат підліткового віку

1.1 Ознаки, причини, особливості та прояви проституції дівчат підліткового віку

Серед згаданих різних проявів статевої деморалізації дівчат найбільш небезпечною і згубною щодо наслідків як у психофізичному, так і в соціальному контексті є проституція, яка стала для України значною соціальною проблемою.

Показовим є добровільне входження частини молодих українських дівчат до сфери сексуального бізнесу(тобто проституції), а також втягування їх до діяльності міжнародних злочинних угрупувань, які займаються торгівлею людьми.

Характерними ознаками проституції є:

- надання позашлюбних сексуальних послуг за винагороду, що має

характер промислу і стилю життя;

- вступ у позашлюбні статеві зв'язки з різними особами;

- нерозбірливість у контактах;

- відсутність емоційно-почуттєвого зв'язку з клієнтом.

Особливо небезпечним антисоціальним явищем і проявом статевої деморалізації є проституція неповнолітніх. За останні роки як і в Україні, так і в багатьох країнах світу проституція “помолодшала”. Якщо п'ять-шість років тому суспільство було шоковане участю в сексуальній індустрії дівчаток 14-15 р., то сьогодні цей вік знизився до 12-13 р. У країнах Південного Сходу цей вік ще нижчий - 9-10 р. [5, с. 199].

З огляду на законодавчо закріплене розуміння поняття неповнолітнього, як особи віком до 18-років, а також на незавершеність процесу соціалізації молодих дівчат, що проявляється в їхній неготовності до належного виконання ролі дружини та матері, схиляємось до думки, що проституція неповнолітніх - це форма позашлюбних статевих контактів, які полягають у наданні сексуальних послуг за матеріальну винагороду дівчатами та хлопцями віком до 18 років. До проституції неповнолітніх (у широкому, юридичному розумінні терміну «неповнолітній») належить також 4 і підліткова проституція.

Остання має свої причини й особливості, які ми представимо у вигляді табл. 1.1.1 і 1.1.2. Як видно з таблиці 1.1.1, підліткова проституція, найчастіше, спричинена переплетенням і взаємодією різних причин.

Таблиця 1.1.1

Причини підліткової проституції

Біофізичні, генетичні, медичні	Вплив спадкових факторів; гормональні зміни в організмі; гіперсексуальна активність; шизофренія у формі яскраво вираженої німфоманії тощо
Психологопедагогічні	Бажання виглядати дорослим; здобути підтримку і захоплення ровесників; несформована або деформована система моральних цінностей; форма самоствердження; цікавість; орієнтація на задоволення своїх потреб за усяку ціну; посттравматичний синдром сексуального насильства; не сформованість позитивного образу “Я”, низька самооцінка
Соціальнопедагогічні	Невідповідність освітніх програм статевого виховання; низька статева культура особистості; конфлікти в сім'ї; неблагополуччя в родині: пияцтво й аморальна, деструктивна поведінка батьків, бездоглядність або занадто жорсткий контроль, який викликає протест, порушення емоційних контактів із батьками, особливо з матір'ю; педагогічна занедбаність дитини через негативне мікросоціальне середовище; шкільна негація (фобія), розрив позитивних зв'язків із школою тощо; зваблення дорослими, примус
Соціальноекономічні	Бідність; бездоглядність; безробіття; бажання неповнолітніх швидко стати матеріально незалежними тощо

Яка саме з них спонукає конкретне дівча вдатися до заняття проституцією - це питання здійснення індивідуального психологічного і виховно-педагогічного аналізу; для нас же важливо структурувати весь обсяг деморалізуючих причин (чинників), які тією чи тією мірою спроможні привести юнок до статевого розбещення. Особливість проституції як поведінки, що відхиляється полягає в тому, що це явище визначає взаємопов'язані з ним інші соціальні відхилення: алкоголізм, пияцтво, злочинність, адміністративні правопорушення, соціальний паразитизм, аморальна поведінка, самогубства.

Конфігурація наведених чинників, що притаманна сучасному українському суспільству, зумовлює характерні особливості підліткової проституції. Українські дослідники А. Капська, О. Безпалько, Р. Вайнола [1, с. 73-74] окреслюють особливості підліткової проституції, які ми подаємо в табл. 1.1.2.

профілактика проституція дівчина підліток

Таблиця 1.1.2

Особливості підліткової проституції

Правові	Правовий нігілізм підлітків, що пов'язаний із асоціальним оточенням (відсутність усвідомлення загрози криміналізації своєї поведінки та способу життя)
Матеріальноекономічні	Одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіваленті (харчі, речі, косметика, наркотики, алкоголь тощо)
	Відсутність постійного місця для надання секс-послуг (салон автомобілів, під'їзди, підвали, горища, парки, вокзали тощо)
Психологічні	Підвищений рівень тривожності в неповнолітніх дівчат-повій
	Шантаж і залякування підлітків розголошенням таємниці їхньої статевої поведінки з боку сутенерів, міліціонерів та ін.
	Неусвідомленість власних вчинків: в сексуальній поведінці підлітків (переважно) домінують не матеріальні, а психологічні мотиви
Соціально-педагогічні	Сексуальні контакти неповнолітніх у стані сп'яніння; неусвідомленість усієї гами негативних наслідків такого стилю життя для фізіологічного, психологічного і духовного здоров'я молодої жінки

Розглянувши проблему та особливості підліткової проституції, я зрозуміла, що це вона існує з давніх-давен. Але останнім часом ця проблема загострилася. Нині країни немає законів, забороняють проституцію. У суспільстві зміцнюється свідомість те, що заняття проституцією - суто особиста справа кожного.

Особливості дитячої проституції у тому, що здебільшого діти не усвідомлюють правильності своїх вчинків.

Щоб уникнути таких наслідків за дітьми, потрібен контроль з боку дорослих. Діти та підлітки, які займаються цим «бізнесом», вступили на такий шлях через неправильне виховання та безконтрольне ставлення з боку дорослих.

Теорії та підходи до пояснення проституції як соціального явища. У соціальних науках історично склалися і отримали визнання основні підходи щодо пояснення проституції як соціального явища: біолого-антропологічний, психологічний, соціопатологічний, інтеракціоністський, фукціоналістський, конфліктологічний, феміністський [25, с.13-17]. Деякі підходи передбачають пропозиції їх авторів щодо профілактики проституції. Для кращого сприйняття матеріал подано у табличній формі (Дод.А).

Означені прояви відображають сутність явища статевої деморалізації в середовищі неповнолітніх дівчат, яке полягає в швидкому зароблянні грошей за надання послуг сексуального характеру.

Займаючись проституцією, підлітки не бажають здобувати освіту, професію, вдосконалювати особистісний розвиток, пояснюючи це тим, що матеріально забезпечені краще, ніж кваліфіковані працівники. Іншою вагомою проблемою виступає руйнування нормальних міжстатевих стосунків, які для молодої дівчини закономірно повинні прямувати до шлюбу та створення міцної сім'ї.

1.2 Проституція підліткового віку у вітчизняних дослідженнях,за кордоном та в Україні

За останні 10 років дитяча проституція в Україні стала нормою, а торгівля людьми, в цілому, є основною проблемою разом з низьким рівнем життя. Реальність така, що мало хто намагається заважати страшному процесу. Спеціальний доповідач ООН з питання про торгівлю дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії Хуан Мігель Петіт у своїй доповіді за результатами відвідування України у жовтні 2006 р. оприлюднив висновки про те, що в Україні дитяча проституція та торгівля дітьми є величезною проблемою. За даними Українського інституту соціальних досліджень серед жінок, які займаються наданням сексуальних послуг в комерційних цілях, 11% складали діти у віці від 12 до 15 років і 20% - у віці від 16 до 17 років [6]. Спецдоповідач відзначив, що в проституцію залучаються навіть 10-ти річні дівчатка. Наведені цифри свідчать про те, що у цей кримінальний бізнес залучено більш ніж 30% неповнолітніх, які займаються проституцією.

До проблеми виявлення причин проституції, а зокрема дитячої проституції звертаються як вітчизняні, так і зарубіжні учені: медики, психологи, соціологи: Ю.М.Антонян, М.І.Арсеньєва, Н.А.Аверін, Г.Є.Введенськоий, А.Вінкс, А.Л.Габіані, А.І.Гурова, Я.І.Гілінський, І.А.Голосенко, С.І.Голод, О.А.Гоноченко, Д.Д.Єнікеєва, Є.С.Жігарев, К.Є.Ігошев, С.М.Красуля, І.С.Кон, Т.П.Кудлай, Н.І. Кузнєцова, В.І. Лебеденко, А. М. Свядощ, А.А.Станська, Н.В.Ходирєва та ін. Дослідниками було висунуто цілу низку підходів до вивчення феномену проституції та сформовано багато визначень. Нами прийнято наступне визначення: проституція - це діяльність людини, що полягає в неодноразовому наданні сексуальних послуг іншим особам, які не ґрунтуються на почуттєвому потязі, з метою отримання винагороди, яка є основним чи додатковим джерелом існування [14].

Дитяча проституцiя - це коли дитина використовується з метою отримання сексуальних послуг особами за винагороду або будь-яку іншу форму компенсації. Винагорода чи компенсації може надаватися як самій дитині, так і третім особам [7]

Наприклад, у середньовічній Англії регулювання функціонування будинків розпусти включало заборону на примус до проституції та надання сексуальних послуг у святкові дні. Пізніше, в 1546 році, Генріх VIII здійснив невдалу спробу закрити борделі, щоб попередити розповсюдження сифілісу. Ухвалений три століття тому в 1864 році «Закон про інфекційні захворювання» дозволив поліції заарештовувати повій в портах і військових містечках та приводити їх на примусовий огляд для перевірки на наявність венеричних захворювань [18,с.30].

В роки російської громадянської війни у столичних містах і великих промислових центрах число повій помітно зменшилось. Збереженню проституції сприяла криза і розпад багатьох сімей, викликаних війною. Це все призвело до того, що в кінці 1920-х років яскраво проявились дві тенденції боротьби з проституцією. Перша з них пов'язана із спробами жорстокого впливу на споживачів продажного кохання. На початку 1925-го року «Робоча газета» відкрила дискусію на тему відповідальності споживача продажного кохання за свій вчинок. Редакція запропонувала застосовувати до споживачів - в залежності від частоти їх звернень до повій - наступні заходи: товариський осуд або догана, розголос, суспільний відкритий суд [17].

Друга тенденція проявлялась у зміні акцентів досліджуваної боротьби. Робилися спроби перейти від боротьби з проституцією до боротьби з проституткою. Створювались спеціальні профілакторії, трудові колонії тощо [21]. Щодо сучасних західних країн, то там застосовують різні підходи до проституції, іноді діаметрально протилежні. На одному боці спектру знаходяться такі країни як Німеччина та Нідерланди, де проституція не на вулицях (і навіть на вулицях) дозволена, але в той же час регулюється законодавчо, наприклад, стосовно вікових обмежень і ліцензування борделів [19].

На іншому боці - такі країни, як Швеція, де платний секс є протизаконним і тягне за собою кримінальне покарання у вигляді штрафів для клієнтів. Проте багато країн обрали середній шлях між цими двома крайнощами, коли одні види діяльності в індустрії комерційних сексуальних послуг заборонені, а інші дозволені. Наприклад, у Великобританії надання сексуальних послуг за гроші не вважається злочином, хоча існує ціла низка незаконних видів діяльності, пов'язаних з ним. Зокрема, домагання в громадському місці, пересування на авто в пошуку повій, сутенерство та звідництво вважаються злочинами. Крім того, закон передбачає кримінальну відповідальність за купівлю сексуальних послуг в осіб, які не досягли 18- річного віку, або в осіб, які «стали жертвами насильства». Також, забороняється володіти або керувати секссуальними-закладами, борделями, якими вважаються приміщення, де знаходиться більше, ніж один працівник. Тим не менш, повії, які працюють самі на себе, жодним чином не порушують закон.

Незважаючи на велику різноманітність різних підходів, більшість західних країн поділяють такий принцип - політика уряду повинна бути перш за все спрямована на зниження ризиків насильства, злочинів і поширення захворювань, що 23 передаються статевим шляхом, які пов'язані з індустрією комерційних сексуальних послуг, а не на покращення суспільної моралі чи подібні цілі. Британські працівники комерційно сексуального-бізнесу також можуть обирати, працювати їм на себе чи на агентство. В останньому випадку агентства можуть надавати послуги маркетингу (наприклад, розробки веб-сайтів), забезпечувати квартирами й певним захистом, а також домовлятися про ціну від імені секспрацівників, вираховуючи при цьому до 50% комісійних від заробітку [15]. Робота на агентство також забезпечує повіям додатковий захист та оптимізацію робочого часу, оскільки агентство може направляти декілька клієнтів з повіями в одну квартиру в різний час. Остання обставина дозволяє агентствам діяти в рамках закону, тому що в одному приміщенні в кожен момент часу присутній тільки один працівник. Цікаво, що країни, які застосовують два діаметрально протилежні підходи відносно індустрії комерційного сексу, вважаються зразковими прикладами успіху.

Наприклад, нещодавнє дослідження (Paul Bisschop, Stephen Kastoryano, Bas van der Klaauw, 2015) показало, що виокремлення спеціальних зон для вуличної проституції в Нідерландах на початку 1980-х сприяло зниженню злочинності [21]. Зокрема, «поява легальної зони для вуличної проституції сприяла зменшенню кількості зареєстрованих випадків сексуального насильства і зґвалтувань на 30%-40% протягом перших двох років. У містах, які визначили легальні зони для вуличної проституції з системою ліцензування» було також відзначено суттєве зниження злочинності, пов'язаної з вживанням наркотиків, а також стійкий ефект щодо посягань сексуального характеру.

Тим не менш, подібний позитивний ефект відзначається також і в Швеції, яка криміналізувала грошову винагороду за послуги інтимного характеру, прийнявши Закон про заборону проституції (1999 р.). У той же час, пропозиція сексуальних послуг залишається абсолютно легальною. В результаті істотного зниження попиту на сексуальні послуги, кількість повій різко скоротилась. Тобто, в різних країнах існують свої методи та способи боротьби із проституцією, але одним із найбільш оптимальних способів вважається легалізація проституції, адже викорінити її неможливо, а от упорядкувати та слідкувати за нею можна.

Наприклад, у боротьбі із тіньовою економікою влади Угорщини йдуть на безпрецедентні заходи. Повіям тепер дозволено займатися своїм «бізнесом» офіційно. Про це напередодні заявили угорські чиновники. Представницям першої найдавнішої професії тепер дозволено виписувати клієнтам офіційні рахунки і квитанції. «Надаючи свої послуги легально, вони будуть платити податки і робити внески в системі соціального забезпечення» - так говорила Агнес Фолді, глава Асоціації захисту інтересів угорських повій. Вона зазначала, що мета легалізації зробити так, щоб сексуальні послуги сприймалися також як і будь-який інший вид діяльності, адже повії приходять в свою професію з найбідніших верств суспільства, і в силу специфіки своєї роботи їм дуже важко, наприклад, взяти кредит на покупку житла. Асоціація, яку очолює Фолді, отримала грант в розмірі 86 тис. доларів за урядовою програмою національного розвитку, для того щоб кожна повія придбала ліцензію. По всій країні для жриць любові організовуються консультаційні збори. У них вже взяло участь 20 повій, ще 500 зареєструвалися для участі, хоча організатори на перших порах розраховували тільки на сотню з гаком. Всього в Угорщині налічується від 7 до 9 тис. повій, при чому, в літні місяці, в період напливу туристів це число зростає до 20 тисяч. В угорській сексіндустрії крутяться великі гроші - 720 мільйонів доларів щорічно - і з цих грошей державі у вигляді податків нічого не перепадало.

Таким чином, сексуальний бізнес вважається найбільшим сектором тіньової економіки Угорщини. Однак тепер представниці першої найдавнішої професії нарешті будуть платити офіційні податки зі своїх доходів. Однак тому, що у кожної угорської повії з'явиться особистий податковий номер і ліцензія, зраділи не всі. Багато правозахисних організацій в країні критикують уряд за такі заходи. Противники сміливого державного рішення в один голос стверджують: немає ніяких свідоцтв, що легалізація «сексуального бізнесу» зробить життя повій краще. Зате значно краще почувається уряд, адже йдуть податки, та й сутенери сексуальної-індустрії теж не в програші - їхні доходи значно зростають. Щодо інших країн, то у Австрії повії можуть займатися пошуком клієнтів лише в нічний час та в окремих місцях.

У Нідерландах проститутки мають свій профсоюз. У Франції проституція «як така» не заборонена. Однак ще з 1946 року заборонені публічні будинки і сутенерство, приставання на вулиці до потенційних клієнтів і проституція серед неповнолітніх. Повії, яка заговорила з чоловіками на вулиці, загрожує штраф до 1,5 тис. дол., а сутенеру- тюремне ув'язнення до 2 років.

У Латвії 4 листопада 1998 кабінет міністрів Латвійської республіки прийняв «Правила щодо обмеження проституції», фактично визнавши проституцію як легальну професію. Звичайно, для «жриць кохання» є певні обмеження: вони всі мають бути повнолітніми, мати карту здоров'я, і надавати секс-послуги лише у власних або орендованих житлових приміщеннях. Як результат, у Латвії дуже багато так званих «індівідуалок». Секс-послуги надаються або в спеціальних салонах, або безпосередньо в гостях у клієнта. Ціни за інтим починаються від 25 лат (близько 30 євро). Комфортні умови для сексуальних-туристів створено і в Греції. У цій країні будинки розпусти працюють абсолютно легально, а вартість послуг трохи нижча, ніж у тій самій Німеччині. Так, ціна повії в недорогому борделі в центрі міста - близько 30 євро. Виклик дівчини додому - від 70 євро. От тільки знайти серед «жриць кохання» гречанку - складно. Більшість повій в Греції - дівчата з України, Молдавії, Росії. Заняття проституцією також легальні: у Канаді, на більшій частині Мексики, в Бразилії, в Австралії, Новій Зеландії та Ізраїлі, а також в країнах південно-східної Азії (за винятком Філіппін і Китаю). Деякий час проституція була дозволена навіть в Ірані, де зараз знову обговорюється питання про легалізацію проституції, так як шиїтам дозволяється мати «тимчасових» дружин. У США проституція дозволена тільки в декількох графствах штату Невада.

З економічної точки зору, аналізуючи індустрію комерційного сексу, варто враховувати максимальну ціну, яку клієнт готовий заплатити за сексуальні послуги, і мінімальну ціну, яка прийнятна для секспрацівника або сексуального-закладу. Кінцева ціна на сексуальні-послуги в кожному конкретному випадку обумовлюється структурою ринку та переговорними позиціями сексуального працівника, агентства та клієнта. Будь-яке зростання ціни може привести до зниження споживання і таким чином скоротити негативні медичні та соціальні наслідки, пов'язані з проституцією. У цьому сенсі криміналізація проституції та її моніторинг можуть привести до збільшення мінімальної ціни, прийнятної для секс-працівника, у зв'язку зі зростанням витрат на підкуп правоохоронних органів, приховування діяльності або забезпечення напівлегального захисту. Легалізація проституції призведе до збільшення числа сексуальних-працівників та обсягів платних сексуальних послуг в результаті скорочення витрат, включно з ризиками кримінального переслідування й взятками, як для клієнтів, так і для постачальників. Водночас легалізація дозволить секс-працівникам, секс-агентствам і клієнтам використовувати стандартні ринкові механізми для зниження ризиків у плані здоров'я та підвищення якості послуг. Тобто, легалізація проституції, швидше за все, сприятиме збільшенню обсягів реалізації комерційних секс-послуг, але також і зменшенню ризиків захворювань, що передаються статевим шляхом, і встановленню правових бар'єрів для неповнолітніх сексуальних-працівників [23].

Тобто, з вище сказаного, ми можемо зробити висновок, що у різних країнах по-різному борються із таким соціальним явищем як проституція. Десь вона заборонена, десь дозволена, а ще десь частково існує або є підпільною. Кожна країна сама обирає шляхи вирішення цієї проблеми, чи це буде легалізація, чи штрафи, чи часткова заборона. Ідеального вирішення немає, бо скрізь є свої нюанси. Навіть та сама легалізація не зможе повністю регулювати цю «професію», адже має свої негативні наслідки.

Дитячій проституції сприяє і поширення СНІДУ, бо шукачі сексу на стороні бояться бути інфікованими і вважають дитину здоровішою. Насправді ж діти більше вразливі до хвороб, аніж дорослі. І нарешті, азіатські чоловіки мають хибне уявлення, що секс із молодою дівчиною, особливо незайманою, дає сили, енергію й здоров'я. В Україні до проституції залучають безпритульних дітей. У Києві працювала благодійна їдальня. До неї почали приїжджати машини, сутенери силою і погрозами забирали 12--14-річних дітей і вивозили їх на кільцеву дорогу займатися проституцією. Причиною дитячої проституції стає й насильство вдома, незаконна експлуатація дитячої праці батьками, коли вони свідомо виштовхують дитину заробити на пляшку. Боячись повертатися додому, діти шукають способів вижити на вулиці. Відомі також випадки, коли самі батьки продавали дітей, мовляв, іди, покатайся з дядями на машині, бо «дядя» привіз горілку. Інший випадок, коли на дорогу виставляли п'ятикласницю-сироту свої ж односельці. Або коли студентка, не маючи коштів для оплати навчання, організувала набір «на роботу» дівчат без комплексів. Сексуальні послуги неповнолітніх дешевші. Якщо в дорогих готелях повії коштують 200 доларів, то дитину можна купити за 5 доларів. Ці діти працюють у найнебезпечніших місцях: на вокзалах, великих кільцевих дорогах Одеси, Криму, навколо Києва, на трасах, зупинках дальнобійників, у саунах і квартирах. Крім дітей вулиці, які шляхом продажу власного тіла намагаються вижити, продають себе й діти із благополучних родин. Так вони прагнуть здобути гроші на якусь річ.

Таким чином, сьогодні проституцію, і в першу чергу дитячу, необхідно розглядати перш за все як щонайгострішу соціальну проблему, як один з видів соціальної патології, який виділяється по наступних ознаках: віддача себе багатьом особам; віддача себе за винагороду; повна байдужість до особи одержуючого сексуальні послуги.

1.3 Проституція як форма девіантної поведінки

У наш час виникає підвищена зацікавленість до проблеми девіантної поведінки. Вивчення відхилень у поведінці здійснюється в кримінології, юриспруденції, психології, соціології, соціальній роботі, педагогіці, медицині, антропології та має свою історію. Ще в античні часи славнозвісний Платон намагався дати пояснення відмінностям у поведінці людей. За поглядами мислителя, людина може мати «добру» та «погану» душу. Якщо людина володіє «доброю душею», то вона неминуче виявляє природжене прагнення до реалізації численних добрих справ. Учень Платона Аристотель вважав девіантну (злочинну) поведінку відхиленням від чеснотливості, яка є «серединою» (власне, нормою) людського життя. Тобто в кожній людині закладено певний прояв девіацій. Це явище не можна назвати суто негативним 10 чи позитивним, адже туди входять і людські емоції, і характер, і генетичний аспект [1,с.123-134].

Один із найвидатніших філософів та теологів початку Середньовіччя Аврелій (Блаженний), розглядаючи джерела людської поведінки, і, зокрема, девіантної, стверджував, що людина, з одного боку, відчуває потяг до гріховної тілесної природи, а з іншого - до Божественної благодаті. Думка і намір, які йшли врозріз із християнським уявленням про мораль, називалися філософом злочинними. На відміну від античних мислителів, він категорично наголошував, що атрибутом душі може бути тільки добро, а атрибутом тіла, матерії - лише зло і гріх [1].

Філософи епохи Відродження (XIV-XVI ст.) вважали, що людською поведінкою регулюють такі негативні зовнішні чинники як соціальноекономічні, політичні умови та вади виховання. Еразм Роттердамський, займаючись безпосереднім аналізом девіантної поведінки, наголошував, що під впливом тілесних вад душа деяких людей схильна «хворіти», при цьому керівництво над людиною отримує тіло, що призводить до аморальної та злочинної діяльності.

Сучасні вчені-дослідники виділяють три основних кола соціальних проблем, пов'язаних із девіантною поведінкою (рис. 1.3.1.):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Видатний англійський мислитель-гуманіст Томас Мор одним із перших назвав причинами злочинності соціальні умови, які самостійно можуть призводити до невихованості та аморальності. По-друге, Мор вказував, що злочинною може бути названа лише така людина, яка діє аморально та антисуспільно [13]. Мішель де Монтень вважав, що поведінка зрілої людини залежить загалом від виховання її у найніжнішому віці. На думку гуманіста, на її формування суттєво впливає відношення годувальниць, виховательок, а також батьків, які не повинні заохочувати жорстокість, неприборканість, зрадництво і тим самим активно сприяти формуванню антисоціальної, злочинної (девіантної) особистості [13]. Французький мислитель Вольтер визначав екзогенним джерелом моральної чи аморальної поведінки людини не релігійні догмати, а суспільні відносини між людьми у державі, які також виступають у якості критерію моральності. Держава відповідала за людські відносини, за їх культуру, цінності тощо.

Одним із перших науковців, які безпосередньо ввели і широко застосовували поняття «девіація» та «девіантна поведінка», є відомий американський соціолог Роберт Мертон. Мертон вважає, що під поняттям «девіантна поведінка» повинна розглядатися поведінка такої особистості, яка при досягненні визначених культурою соціальних цілей є обмеженою у застосуванні інституціоналізованих засобів [16]. У свою чергу, інший відомий представник соціологічної науки - Ірвінг Гофман - розвиваючи мертонівське бачення, наголошує, що всі члени соціуму можуть розглядатися як більшою чи меншою мірою девіантні, оскільки ніхто повною мірою не відповідає усім без винятку нормативам прийнятної поведінки і за певних обставин кожна людина обов'язково виявляє суспільно засуджувані якості. У когось вони проявляються більше, у когось менше. Усе це залежить від людини, від ситуації, в якій вона знаходиться [16,с.32].

Основними критеріями, які дозволяють ідентифікувати відхилення у поведінці, на думку О. Змановської є:

1. Розлад поведінки - це поведінка, яка відхиляється від найбільш важливих у даному суспільстві в даний час соціальних норм. Іншими словами, це будь-які дії, які не відповідають існуючим законам, правилам, традиціям і соціальним установкам.

2. Несхвалення (негативна оцінка та осуд) з боку інших людей поведінки (розладів у ній) і особистості, яка її проявляє. Несхвалення, насамперед, виконує функцію соціальної санкції - покарання небажаного явища. З іншого боку, засудження часто призводить до таких негативних наслідків, як стигматизація особистості - навішування на неї ярликів, які перешкоджають позитивним змінам і підсилюють небезпечну ізоляцію.

3. Особливістю поведінки, що відхиляється, є те, що вона завдає реальних збитків самій особистості або оточуючим людям. Це може бути дестабілізація існуючого порядку, спричинення моральних і матеріальних збитків іншим людям, фізичне насилля і спричинення болі, погіршення здоров'я. В крайніх випадках девіантна поведінка несе безпосередню загрозу життю, наприклад, суїцидальна поведінка, насильницькі злочини, вживання сильнодіючих наркотичних речовин.

4. Девіантну поведінку переважно можна охарактеризувати як таку, що стійко повторюється (багатократна або тривала). Ця особливість має виключення, наприклад, навіть однократна суїцидальна спроба є досить серйозною небезпекою і може розцінюватися як відхилення у поведінці особистості.

5. Розлад поведінки немов би узгоджується із загальною спрямованістю особистості. При цьому поведінка не повинна бути наслідком нестандартної ситуації, як, наприклад, у випадку посттравматичного синдрому, або наслідком самооборони при наявності реальної загрози життю.

6. Розлад поведінки не повинен цілком ототожнюватись із психічними захворюваннями або патологічними станами, хоча і може поєднуватися з останніми. У випадку психічного розладу має місце патологічна поведінка психічно хворої людини. Патологічна поведінка відхиляється від медичних норм, потребує першорядного медичного втручання і вивчається психіатрією, як, наприклад, девіантна поведінка психічно хворих. У той же час за певних умов девіантна поведінка може переходити у патологічну. Наприклад, залежна поведінка може перерости в системне захворювання - алкоголізм, наркоманію. Таким чином, особистість із девіантною поведінкою може займати будь-яке місце в континуумі психопатологічних проявів «здоров'я - передзахворювання - хвороба».

7. Розлад поведінки супроводжується різними проявами соціальної дезадаптації. В свою чергу, стан соціально-психологічної дезадаптації може бути самостійною причиною відхилень у поведінці особистості.

8. Розлад поведінки має виражену індивідуальну своєрідність. Одні й ті ж види девіантної поведінки по-різному проявляються у різних людей. Індивідуальні відмінності зачіпають мотиви поведінки, відношення до неї самої особистості, форми прояву, динаміку, частоту і ступінь вираженності. Ступінь вираженності є однією з найбільш важливих характеристик девіантної поведінки. Вона може варіювати від досить нешкідливих проявів до тотального порушення життєдіяльності особистості [15].

Отже, виходячи з вищенаведеного, девіантною поведінкою вважається стійка поведінка особистості, яка відхиляється від найбільш важливих соціальних норм, і яка спричиняє реальні збитки суспільству або самій особистості, а також яка супроводжується її стійкою дезадаптацією. Відповідно, соціальна норма визначає межі, міру, інтервал допустимої (дозволеної або обов'язкової) поведінки, діяльності індивідуумів, соціальних груп та соціальних організацій, які історично склалися в конкретному суспільстві. Соціологія розглядає девіантну поведінку як соціальне явище, яке можна класифікувати за наступними ознаками:

- індивідуальні або масові (в залежності від «соціального масштабу»

порушень);

- за значимістю наслідків;

- у залежності від суб'єкта порушень: відхилення у поведінці

окремих людей, неформальних груп (наприклад, кримінальні підліткові групи), умовних соціальних груп (наприклад, зловживання психоактивними речовинами серед неповнолітніх) і т. д.;

- у залежності від об'єкта порушень: економічні, побутові, майнові порушення, злочин проти особистості та інше;

- за часовим критерієм: короткострокові та тривалі;

- за критерієм наслідків: ті, що безпосередньо викликають шкідливі наслідки і створюють потенційну небезпеку;

- здійснені шляхом діяльності чи бездіяльності та ін.

За типом соціальної норми, що порушується, розрізняють наступні види соціальних відхилень: правопорушення (злочинність); пияцтво (алкоголізм); зловживання наркотиками та іншими психоактивними речовинами; самогубство; бродяжництво; аморальна поведінка; проституція; хуліганство (делінквентність); схильність до деструктивних культів і т. д. [17].

Деякі види відхилень у поведінці можуть «переміщуватись» у межах континууму «норма - патологія» в область хворобливих проявів і ставати предметом клінічної медицини. Так, наприклад, епізодичне вживання наркотиків у медичних цілях може набувати форми зловживання (психологічної залежності) і розвинутися у хворобливу пристрасть із ознаками фізичної залежності (наркоманію). Медичні класифікації відхилень у поведінці ґрунтуються на психопатологічному та віковому критеріях. У відповідності з ними у межах клінічного підходу виділяють різноманітні поведінкові порушення індивіду, які відповідають медичним діагностичним критеріям, тобто досягають рівня захворювання [24].

Міжнародна класифікація захворювань (МКЗ) у розділі «Класифікація психічних та поведінкових відхилень» містить наступні поведінкові відхилення:

- психічні та поведінкові відхилення внаслідок вживання психоактивних речовин (алкоголю, наркотиків, тютюну, седативних та снодійних препаратів, стимуляторів, поєднання вживання або використання інших ПАР);

- поведінкові синдроми, пов'язані з фізіологічними порушеннями та фізичними факторами (розлади у харчуванні, розлади сну неорганічної природи, статева дисфункція, не обумовлена органічним розладом або захворюванням, психічні та поведінкові розлади, пов'язані з післяпологовим періодом, зловживання речовинами, які не викликають залежність, наприклад, стероїдами, вітамінами);

- розлади звичок та потягів (патологічна схильність до азартних ігор, патологічні підпали - піроманія, патологічні крадіжки - клептоманія, виривання волосся - трихотиломанія, інші розлади звичок та потягів);

- розлади сексуальних вподобань (фетишизм, фетишиський трансвестизм, ексгібіціонізм, вуаєризм, педофілія, садомазохізм, множинні розлади сексуальних вподобань) [20].

Отже, враховуючи все вище сказане, проституцію вважають видом девіантної поведінки за типом соціальної норми, що порушується, і класифікують за наступними ознаками:

- за змістом поведінки - проституція є деструктивною поведінкою, що наносить шкоду суспільству та людині, тим самим руйнуючи їх;

- за типом поведінки - є делінквентною і ауто деструктивною поведінкою;

- за формою поведінки - є безвідповідальною і аморальною поведінкою, при цьому часто поєднуючись з агресією, зловживанням психоактивними речовинами і аномаліями сексуальної поведінки.

Враховуючи основні критерії, що дозволяють говорити про відхилення у поведінці, проституція має десоціалізуючий і дезадаптуючий вплив на особистість. Згідно чинного законодавства України, проституція вважається правопорушенням і злочином. Таким чином, проституція займає своє законне місце серед видів девіантної поведінки.

Розділ 2. Методичне забезпечення вирішення проблеми дослідження проституції у підлітковому віці

2.1 Обґрунтування проблем дослідження проституції дівчат підліткового віку. (аналіз існуючих діагностичних методик щодо виявлення досліджуваної проблеми)

Проблема проституції неповнолітніх багато років привертає увагу не тільки правоохоронних органів і медиків, а й фахівців в області психології і педагогіки. У більшості досліджень комерційні сексуальні послуги неповнолітніх розглядається переважно в контексті інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ).

Дані проведених в Україні досліджень свідчать про наявність добре розвиненої системи сексуальних-послуг, сформованого ринку, де суб'єктами виступають продавець послуг - посередник - клієнт. За оціночними даними соціологів, в 2011 році в Україні до комерційних сексуальних-послуг було залучено близько 110 тисяч жінок. За інформацією О. Балакірєвої, «кожна шоста-сьома повія - неповнолітня» [19, с. 45]. Встановлено, що найбільше сексуальний-бізнес неповнолітніх поширений в мегаполісах (Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві) та в малих містах з високим рівнем безробіття та сформованою практикою тимчасової трудової міграції. Інакше кажучи, сексуальний-бізнес став явищем, характерним для всіх без винятку регіонів України. Умовами, які сприяють розвитку сексуального-бізнесу є концентрація сексуально активного населення, достатня анонімність завдяки інтернету, складності з отриманням освіти, соціальною і професійною адаптацією, популярність вільних відносин, розвиток порно-індустрії, розвиток кримінальних структур, корумпованість в правоохоронних органах, розвиток мережі розважальних закладів (сауни, нічні клуби, дискотеки тощо).

Незважаючи на те, що найбільшого поширення набула теорія економічних мотиваційних чинників, Г. Дерягин вважає, що в підлітковій проституції економічний фактор не є основним, він лише один з мотивоутворюючих, що ініціюють комерційно сексуальні послуги лише в поєднанні з іншою сексуальною і, ймовірно, соціальною девіантністю. На думку автора, досить високий зв'язок проституції з крайніми деструктивними (зоофілія, інцест) і іншими формами сексуальної девіантності, далеко не обов'язкові матеріальні труднощі, підвищена віктимність може свідчити про приховані психопатології, обумовлені нашаруваннями багатьох негативних і позитивних факторів, що закладаються в особистість в період статевого дозрівання [9].

Тим не менше, більша частина підлітків, залучених до комерційно сексуальних-послуг, почали практикувати сексуальну поведінку до досягнення 15 років. Відомий європейський соціолог Е. Гідденс виділив три групи дітей, що займаються проституцією: втікачі, гуляки і відмовники [4]. Перша група дітей - це ті, хто залишає будинок і не розшукується батьками, або вперто втікають щоразу, коли їх знаходять і повертають сім'ї, тим самим, виправдовуючи свою поведінку, як вираз стилю життя. Друга група - це діти-гуляки, які в основному живуть вдома, але в певні періоди йдуть, зникаючи на кілька ночей, тижнів. Третя група, виділена соціологом Е. Гідденс, називається діти-відмовники, які не потрібні своїм батькам. Як правило, це проявляється далеко не в ідеальних сім'ях, де діти психологічно втомлюються від життєвої обстановки і втікають з дому, заробляючи собі на життя проституцією. Провідним мотивом заняття сексом за плату в такому випадку є бажання заробити.

За результатами дослідження проведеного ЮНІСЕФ у 2010 р., більше половини підлітків (57%) надавали сексуальні послуги за винагороду. Хоча цих підлітків скоріше варто розглядати не як працівників комерційно сексуальних послуг, а як залучених до трансакційно сексуальних послуг заради виживання. Вони можуть перебувати в ситуації, коли у них немає інших альтернатив для підтримки життєдіяльності, крім надання сексуальних послуг за гроші, заради отримання інших товарів - одягу, їжі, а також отримання наркотиків, алкоголю, сигарет або поліпшення житлових умов - отримання тимчасового притулку [10,с.54].

Багато досліджень показують, що такі поведінкові девіації, як рання сексуальна активність, комерційнийо сексуальні послуги, одностатеві зв'язки, спостерігаються все частіше в середовищі старших школярів. Більше того, ці феномени нерідко значно впливають на референцію формування особистості, багато в чому порушуючи процеси соціалізації, професійного вибору, формування традиційних сімейних моделей. Залученість до проституції значних субпопуляцій підлітків старшого шкільного віку виводить її на рівень одного з ключових теоретичних і прикладних проблем сучасної психології [12].

М. Галагузова зазначає, що характерними ознаками проституції підлітків є: неусвідомленість своїх вчинків, загрози криміналізації своєї поведінки і способу життя, наслідків своєї поведінки для фізіологічного, психічного і духовного здоров'я; правовий нігілізм, що пов'язаний з асоціальним оточенням; підвищений рівень тривожності у неповнолітніх; сексуальні контакти в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння [22]. У більшості випадків залучення неповнолітніх до комерційно сексуальних-послуг обумовлено комплексом причин.

Крім економічних факторів, дефіцит емоційного контакту з батьками, особливо з матір'ю, висока особистісна тривожність, порушення в сфері міжособистісних відносин (нездатність індивіда встановити адекватний контакт з навколишнім середовищем), бажання бути дорослим, прагнення отримати підтримку і захоплення однолітків, сформована або деформована система моральних цінностей, бажання самоствердитися, інтерес, орієнтація на задоволення своїх потреб за будь-яку ціну сприяють залученню неповнолітніх до сексуального-бізнесу [2].

Таким чином, залучення підлітків до комерційно сексуальних-послуг- це складне, поширене суспільне явище, багато аспектів якого не вивчені, не визначене ставлення до нього з боку громадськості та держави і не запропоновані методи протидії. Сексуальна поведінка підлітків багато в чому залежить від психологічних характеристик особистості. Можливими причинами, що сприяють залученню підлітків до комерційного сексу є те, що має місце примус займатися комерційним сексом силою, продаж у сексуальне рабство, вимога відпрацьовувати борги, у разі самостійного вибору комерційний секс стає найшвидшим джерелом доходу, або цьому сприяє вживання наркотиків, алкоголю, спосіб життя, німфоманія тощо.

Проте, незважаючи на причину, яка призвела підлітка до заняття проституцією (а як показує практика, найчастіше причиною є насильницька експлуатація та примус, вчинений шляхом застосування насильства чи погрози), цій особі досить проблематично вирватися з цього «бізнесу», так як особи, які здійснюють таку експлуатацію, владні, жорстокі і не терплять протиріччя своїм поглядам. Основною причиною примусу до проституції такими особами є величезний грошовий дохід.

2.2 Аналіз існуючих соціально-педагогічних та соціальних методик, що забезпечують вирішення проблеми проституції

На відміну від біологічних і психологічних теорій, які розглядають проблему проституції на рівні розвитку і становлення конкретної особи, тобто на мікрорівні, соціальні теорії вивчають цю проблему на макрорівні (взаємозв'язок з соціальною політикою держави, культурними і етнічними нормами суспільства, економічними умовами) і на мезорівні (взаємини дитини з різними соціальними групами) [11].

На макрорівні проституція обумовлена, в першу чергу, соціально-економічною обстановкою в країні, залежно від якої вона переживає свої підйоми і спади. У періоди високого безробіття або інфляції вона зростає, оскільки низька заробітна плата або її відсутність штовхає людину, зокрема дуже юного віку, до надання сексуальних послуг, до участі в порнофільмах і ін. Серед соціальних груп для дитини найбільш значущою є сім'я. Тому коли говорять про схильність його до заняття проституцією на мезорівні, то виділяють наступні причини:

- неблагополуччя сім'ї. Аналіз соціологічних опитів сімей, де були виявлені діти, що займаються проституцією, показав, що взаємини між батьками і дітьми носили емоційно знеособлений характер або приймали форму фізичного або психічного насильства над дитиною; у більшості сімей не проводився контроль за дітьми з боку батьків або контроль приймав жорсткий характер, що провокує протидію дитини встановленим вимогам, і приводив до конфліктних ситуацій; у більшості сімей спостерігалася серйозна матеріальна потреба і тривале безробіття батьків; серед членів сім'ї часто виявлялися раніше судимі люди з кримінальним минулим; для більшості сімей характерний низький культурний рівень;

- відсутність сім'ї, відсутність кого-небудь з батьків, наявність в сім'ї вітчима або мачухи;

- раннє залучення дітей до спиртних напоїв, сексуальні домагання з боку дорослих. Дані соціологічних опитів професійних повій, проведених в 1975 р. в США, показали, що в дитинстві практично всі вони були спокушені, зґвалтовані батьками або родичами, примушені до співжиття з чоловіками старшого віку, а потім кинуті;

- бажання стати матеріально незалежними від сім'ї;

- сексуальна активність підлітка, позбавленого матеріальної і сімейної підтримки;

- недостатня інформованість підлітка про статеві відносини. На підставі досліджень Д. Бойера і Дж. Джеймса, проведених в 1978 р. серед підлітків, що надають сексуальні послуги, було виявлено, що 63% отримали первинний поштовх до заняття проституцією, почерпнув збочену інформацію про сексуальні відносини від друзів або в результаті випадкового власного досвіду. У них були відсутні знання про контрацепцію, венеричні захворювання;

- безконтрольність і байдужість адміністрації освітніх установ до позашкільних занять дітей.

Відсутність грамотного статевого виховання в школі і безпорадність батьків у сім'ї ставлять дітей перед необхідністю самостійно вирішувати цю проблему, робити свій власний вибір на користь занять проституцією. До наслідків такого вибору можна віднести: підірване дитяче здоров'я, обтяжене побоями, кримінальними абортами, венеричними захворюваннями, СНІДОМ, наркоманією та пияцтвом; зв'язку зі злочинним світом; сексуальну комерцію, пов'язану з перевезенням і продажем дітей за кордон, психічні травми, котрі ведуть до руйнування особистості дитини.

2.3 Можливі підходи до рішення проблеми проституції: наслідки і перспективи

Характер і ступінь виховних впливів визначається розумінням людиною цього, залученням до діяльності, інтересом і захопленістю нею, ставленням до результатів, які відчувають задоволення чи незадоволеність. Організатор освіти покликаний забезпечити це. У коледжі це куратор групи, психолог, соціальний педагог, заступник директора з виховної роботи, і, звісно, керівник. За допомогою заходів також можна покращити соціальне середовище, спрямовуючи зусилля членів команди на створення сприятливого морально-психологічного клімату, дружніх стосунків, допомагати та підтримувати один одного в цьому[21, с.41].

Показово, що найчастіше найслабшою ланкою у системі соціальних відносин є стосунки з батьками (і лише потім з однолітками і викладачами), у своїй такі порушення виникають при вже деформованому ставленні до майбутнього і яскраво виражених акцентуацій характеру. Ці риси особистості формуються, як відомо, переважно під впливом сім'ї. Проведення такої роботи з сім'єю є одним із головних завдань роботи соціального педагога та психолога.

Діагностична діяльність: виявлення учнів, схильних до акцентуацій характеру, девіантної поведінки (разом з педагогом-психологом); складання плану соціально-психологічної підтримки особистості та усунення причин деформації; визначення причин відхилень у поведінці учнів, їх соціально - психологічних особливостей.

Індивідуальна корекційна робота з дітьми: ненав'язливий контроль з боку педагогів, кураторів, психологів; залучення учнів до різних позитивних видів діяльності; зміна характеру особистих відносин учнів з однолітками; створення групи спілкування (така група із 6-8 осіб бере участь в обговоренні їхніх проблем); організація дозвілля студентів; метод "психотерапевтичного дзеркала", який формує здатність бачити себе, свою поведінку як би з боку; метод розгляду альтернатив; сильне враження на підлітків справляє приклад успішного в житті молодої людини. Він не вчить, не кличе, а просто розповідає про себе, про своє життя та успіхи. Ігри-формули, ігри-релаксації, різноманітні вправи. Робота із батьками студентів. Організація зустрічей із успішними випускниками. Розвиток комунікативних форм поведінки, формування навичок адекватного спілкування із зовнішнім світом тощо.

...