Соціокультурні та історичні умови розвитку благодійності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціокультурні та історичні умови розвитку благодійності

Доротюк В.В., ст. гр. СЗ-31; Сільвестрова О.Ю., к.ф.н., доц. Луцький національний технічний університет

Ключові слова: Благодійність, «філантропія», держава, безкорислива діяльність.

Socio-cultural and historical conditions of charity development

Dorotiuk V.

This article outlines the main socio-cultural and historical conditions and fundamental factors that have influenced the development of charity. And also describes the stages of its formation as an important social phenomenon and relevance today.

Key words: Charity, «philanthropy», state, selfless activity.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями

Важивість дослідження основних чинників і витоків благодійної діяльності. Пошук шляхів її популяризації в суспільстві, через різних верств населення.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми

Цікавими є погляди О. Доніка, В. Корнієнко, Т. Курінної, Т. Ніколаєвої, С. Поляруш, Ф. Ступак, І. Суровцевої, О. Ткаченка, К. Шихової, Є. Шелехової, М. Дмитрієнка, Т. Василевської, А. Єрмоленка, С. Кримського, В. Малахова тощо, які вивчали цесоціальне явище, трактуючи його зі своєї точки зору.

Цілі статті: Метою нашого дослідження є аналіз поняття благодійності в різних її проявах, а також місце і значення благодійності у сучасній соціальній роботі.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Зародження і розвиток благодійності відбувався паралельно із процесом виникнення та еволюції держави, як форми організації суспільства. Тобто, історичний чинник є одним із найважливіших, котрі стали основою появи благодійної діяльності. Відповідно зароджується громадянство, як наслідок взаємодії людини та держави. Таким чином визначається приналежність громадян певній території, яка відрізняє їх від громадян іншої держави, що можна вважати наступним етапом розвитку. Якщо розглядати благодійність з релігійної точки зору, то її моральні основи абсолютно не суперечать жодним релігійним канонам. Процес розшарування суспільства був неминучим, в наслідок цього виокремились певні його прошарки, котрі не мали здатності самостійно існувати без сторонньої допомоги, вони не могли забезпечити належні та необхідні умови своєї життєдіяльності і задовольняти свої потреби. Породжувала ці потреби майнова та соціальна розшарованість громадянського суспільства, оскільки одні прошарки розвивались краще, ніж інші. Водночас у них була можливість надавати матеріальну допомогу обездоленим. Дехто вважав це своїм прямим обов'язком, як приклад можемо розглядати багатіїв в античну епоху у Римській республіці чи грецьких полісах. Саме в Стародавній Греції і почало зароджуватись поняття «благодійність», що означає милосердне ставлення і любов до інших людей. Це і можна вважати однією з ознак розвинутого та цивілізованого суспільства, котре здатне до самоорганізації на досить високому рівні, оскільки може подбати про потреби усіх прошарків. Пізніше, з поширенням християнства у Римській імперії, благодійність як вияв діяльної любові до ближнього всіляко підтримувалася та заохочувалася.

Як ми зазначали, в Україні благодійність, яка у давніх слов'ян мала общинний характер, теж отримала нові підгрунтя у добу Київської Русі (князівська та церковна благодійність). Церкви, монастирі були осередками благодійної діяльності, де могли отримати необхідну допомогу люди, які цього потребували (їжа, одяг, притулок, медична допомога, подекуди навчання). У розвитку ранньої вітчизняної благодійності можна виділити три аспекти, котрі становили основу діяльності церкви: піклування, навчання та лікування [2, с. 80]. Відзначились своєю діяльністю Преподобний Серафим Саровський, Старець Амвросій, Сергій Радонезький та ін.

Безсумнівно, релігія зробила великий внесок у розвиток та популяризацію благодійної діяльності в усьому світі, незалежно від виду релігії, оскільки основу кожної з них становили схожі переконання, заклик творити добро і проявляти любов, її роль важко переоцінити. Релігійні канони є провідною ідеєю благодійників по всьому світу. Однак через постійний розвиток суспільстві зміни були неминучими.

З XIV ст. з'являються перші законодавчі акти, основною метою яких було регулювання жебрацтва і бродяжництва, як соціальних явищ, а також підтримка працюючих. Ситуація суттєво змінилась після XVIII ст., хоча підвалини цих змін закладались набагато раніше - в період релігійних реформацій в континентальній Європі та Англії (XVI - XVII ст.). З розвитком урбанізації попередні зв'язки слабшали і держава взяла на себе значну частину відповідальності за забезпечення необхідного рівня життя людей. Таким чином благодійність перестала бути лише фактом віри і співчуття і стала функцією держави. Ця функція здобула своє закріплення в юридичних нормах. В середині XX ст. правові системи західних країн поповнились рядом прав нового покоління - економічними і соціальними. Вони здобули міжнародне визнання і були закріплені спочатку Загальною Декларацією прав людини (Ст.22- 27) [3], а пізніше -- Міжнародним Пактом про економічні, соціальні і культурні права [5]. Під всю систему соціального забезпечення було підведено «юридичний фундамент». В житті суспільства відбулися епохальні події на зміну ненадійним моральним обов'язкам прийшли тверді правові норми. Право на захист з боку держави вселяло більше оптимізму, ніж надія на милостиню. До того ж, воно мало викликати почуття гідності в душах бідних і обездолених. «Ніхто не повинен жити за рахунок милосердя інших, всі повинні мати право на захист з боку держави», -- писав К. Поппер [6, с. 145].

Отже, благодійна діяльність стала підкріплюватись різними нормативно-правовими актами, законами, указами, що характеризувало роль держави в цьому процесі. Її вплив дедалі посилювався, що проявлялось у появі нових методів та форм її реалізації, в результаті чого з'явились різноманітні установи, організації тощо. Відповідно ця тема дедалі більше почала викликати інтерес у фахівців цієї сфери, кожен намагався дати свою оцінку і характеристику цієї теми, також вона набувала все більшої популярності і серед пересічних громадян. Благодійність регламентується державою. Таким чином благодійність поступово перейшла від Середньовіччя і набула характерних ознак Нового часу. З ХVIII ст. у творчості представників європейського та американського Просвітництва (Ш.-Л. Монтеск'є, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. Гольбах, Б. Франклін, Т. Джефферсон) стали підніматися питання досягнення соціальної справедливості через засоби соціальної допомоги, та водночас наголошувалося, що зосередження благодійності в руках церкви та її представників давало можливість контролю не лише над розподілом допомоги, але й владу над нужденними. Німецький філософ І. Кант, аналізуючи християнську заповідь «Полюби ближнього свого як самого себе» як заклик до благодійності та взаємодопомоги, водночас ставив і певні обмеження благодійності: потрібно жертвувати стільки, щоб самому потім не звертатися до благодійників, а надмірна допомога може провокувати її отримувача жити лише за рахунок суспільства [7, с. 63].

На початку XIX ст. виникає таке поняття, як «філантропія». Воно має досить широке значення, а благодійність це один із її принципів. Тобто, філантропія порівняно із благодійністю більш обширне поняття, проте вони є суміжними і мають схоже значення. Їх основна сутність у безкорисливій допомозі, лише благих намірах, вмінні співпереживати і допомагати іншим у складних життєвих ситуаціях. Проте, незважаючи на це, у XIX ст. воно гостро засуджувалось через аморальність, недоречність та безглуздість. Дехто мав радикальні погляди і вбачав у цьому реальну загрозу для соціуму, оскільки вважали, що недобросовісні громадяни будуть на цьому наживатись, разом з тим буде спонукати людей до лінощів, вони будуть неспроможні самостійно виживати і створювати собі умови життєдіяльності. Подібні ідеї все гучніше звучать у кін. ХХ -- на поч. ХХІ ст., з'явився навіть філософський та соціальний рух під назвою «ефективний альтруїзм», який базується на використанні раціональних підходів для визначення найбільш ефективних способів принести користь іншим [8].

Аналізуючи поняття благодійності, Л. Михайлова наводить слова П. Георгієвського, російського економіста кін ХІХ -- початку. ХХ ст. «благодійність» - «діяльність держави і приватних осіб в організації вільних колоній і будинків праці для професійних жебраків і дармоїдів» [Цит. За: 4, с. 40]. Тепер важко уявити сучасний світ без благодійної діяльності, оскільки ця ідея досить міцно вкорінилася у свідомості багатьох громадян. Суспільство всіляко намагається сприяти її поширенню та популяризації, як результат цього є зростання кількості благодійників, волонтерів, благодійних установ та організацій. З часом вона перетворилась на міжнародне явище, увесь світ став перейматися цією проблемою, благодійність набула інтернаціонального характеру. Зараз це стало невід'ємною ланкою розвинутого суспільства, характерною його ознакою. Варто зазначити, що благодійна діяльність стала для багатьох людей спільною темою, вона об'єднала однодумців навколо однієї ідеї задля досягнення певної мети, вирішення актуальної проблеми. Кожному із них притаманне відчуття співпереживання, прояв любові, милосердя та доброти до ближнього, адже благодійність може здійснюватись лише з благих намірів, в цьому і полягає її суть. Назва говорить сама за себе «благі діяння».

Звичайно, як у будь-якій сфері тут була присутня й зворотна сторона: утилітарна благодійність. Вона мала місце у 20-30-х роках XX ст. Найбільш виразно вона проявлялась серед американського суспільства і поступово набирала своєї популярності. Як зазначалось раніше, благодійна діяльність знайшла значну підтримку з боку держави, яка проявлялась значною кількістю законодавчих актів, котрі сприяли приватним особам і благодійним організаціям у їх діяльності. Завдяки чому вони отримували деякі пільги, в цьому і проявлялась певна корисливість. Як приклад, можна згадати відомого економіста і математика Дж.М. Кейнса, він зміг донести суспільству користь благодійності для держави. Тобто, завдяки підтримці благодійників залучені кошти вкладали у реабілітацію громадян, які в цьому мали потребу, в результаті, через деякий проміжок часу суспільство отримувало цілком здорових і працездатних людей.

Цим наглядним прикладом було доведено доцільність капіталовкладень та інвестицій у благодійність. З часом все більше промислових і фінансових організацій певну частину своїх прибутків почали вкладати благодійні організації, робити вигідні інвестиції. Таким чином вони створювали собі імідж і хорошу репутацію серед інших. Звичайно, не обійшлось і без фінансового зиску, адже деякі особи знаходили спосіб отримати матеріальну вигоду, покращити своє фінансове становище, займаючись благодійництвом. Проте, незважаючи на всі ці факти, благодійність все ж приносила величезну користь суспільству і надалі сприяє покращенню життєвих умов багатьох громадян, декому вона врятувала життя.

благодійність соціокультурний історичний

Висновки

Все ж більшість приватних благодійників та організацій мають на меті безкорисливу допомогу, не шукаючи для себе жодної вигоди, а керуючись лише морально-етичними принципами та гуманністю, ставлячи собі за мету допомогти нужденним, забезпечити їх усім необхідним. Отже, сам акт благодійності повинен бути вмотивований, знаходити підтримку в свідомості людей, схвалення. Більшість дослідників мотиваційні сили благодійності виводять саме із духовності людини, її потреби любити. Кореляція благодійності з любов'ю не викликає сумнівів [1, с. 47].

Список використаних джерел

1. Грищенко Н. Благодійність як соціальний феномен. Realita a perspektivy vyvoja spolonosti: sociвlne, psychologickй a politickй aspekty. Zbornik prispevkov z medzinвrodnв vedecko-praktickв konferencia (28-29 oktobra 2016). Vysokв skola Danubius, Slвdkovicovo, Slovenskв republika, 2016. S.46-50.

2. Доротюк В. Соціокультурні та історичні умови розвитку благодійності Студентський науковий збірник. Серія -- економічні та гуманітарні науки. Науковий збірник. Вип. 37. Частина 2. Луцьк: ІВВ Луцького НТУ, 2020. 296 с.

3. Загальна декларація прав людини.

4. Михайлова Л. Благодійність як соціальне явище. Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія: Соціально-педагогічна. 2012. Вип. 18. С. 23-32.

5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. Ратифікація від 19.10.1973, № 995_042.

6. Поппер К. Открытое общество и его враги. Том 2: Время лжепророков: Гегель, Маркс и другие оракулы. 1992. 528 с.

7. Сільвестрова О., Ситник О. Етико-філософські аспекти благодійності: чи ефективний «ефективний альтруїзм»? Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Луцьк, 2019. № 11 (395) Серія: Педагогічні науки. С.62-67.

8. Introduction to Effective Altruism. Effective Altruism.

Размещено на Allbest.ru