Наука і соціокультурна сфера в інформаційному світі: тенденції, наслідки та застереження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наука і соціокультурна сфера в інформаційному світі: тенденції, наслідки та застереження

О.А. Мех, доктор економічних наук, професор,

завідувач відділу ДУ «Інститут досліджень науково-технічного

потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»

Н.О. Мех, доктор філологічних наук, професор, провідний

науковий співробітник Інститут мистецтвознавства,

фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України,

Український етнологічний центр

Стаття присвячена актуальним проблемам, які формуються під впливом сучасних наукових досліджень, зокрема «проривних» відкриттів і створюваних на їхній основі нових видів техніки і технологій, аналізу стану взаємовпливу науки і соціокультурної сфери в епоху постіндустріальних трансформацій.

Наведено результати аналізу соціально-технологічних наслідків впливу наукових «проривів» на соціокультурну сферу в умовах розширення трансгуманістичної концепції, наростаючого дисбалансу між функціями науки, проблем сприйняття і розуміння ролі науки окремими людьми, рівня їх залежності від науково-технологічного прогресу, а також соціогуманітарна оцінка перспектив і наслідків цих тенденцій. Джерелами інформації для аналізу є наукознавчі дослідження щодо ролі науки в житті людини, взаємовпливу наукових і соціокультурних чинників, енциклопедичні та наукові статті, присвячені «проривним» науковим результатам, а також результати дослідницьких проєктів таких структур, як NASA, ESA, Darpa. На підставі аналізу показано, що сучасна хвиля наукових відкриттів не тільки творить черговий ланцюг технологічних трансформацій, а й дедалі ускладнює глокальний взаємовплив науково-технологічних і соціокультурних процесів. Головними її наслідками є повне нерозуміння більшістю людей сутності результатів сучасних науково-дослідних робіт, наростаюча біологічна та соціальна залежність людини і суспільства від техніко-технологічної компоненти.

До висновків належать положення про входження глобальної людської спільноти у складно передбачуваний етап науково-технологічних і соціокультурних трансформацій, які змінюють фундаментальні умови співіснування людини, техніки і технологій на основі трансгуманістичної концепції. Поряд із соціально-економічним і соціокультурним впливом, зв'язок науково-технологічного прогресу з людиною все активніше відбувається на фізичному рівні. Початок фундаментальних трансформацій людської природи через штучне покращення її якостей обґрунтовано породжує складні етичні питання та висновки про цивілізаційні ризики, пов'язані з фактом розділення людей за їх новою природою. Сформувався дисбаланс між функціями самої науки, коли світоглядна, соціальна і культурна функції поступаються виробничій. Гармонійне існування людини у новому постіндустріальному, цифровому світі, потребує усвідомлення ризиків, які походять від нової трансгуманістичної реальності, та підтримки концепції цілісного розвитку людського потенціалу -- його фізичної, когнітивної та особливо духовної складових.

Ключові слова: наука, наукові прориви, соціокультурна сфера, науково-дослідні роботи, взаємовплив науки і соціокультурної сфери, науково-технічний прогрес, трансформації, людський геном, трансгуманістична концепція.

Science and socio-cultural sphere in the information world: tendencies, consequences and warnings

The article is devoted to vital problems originating in the scientific research of our time, especially in “breakthrough” discoveries and new types of technologies and devices made on their basis, and to analysis of the relationship between research and socio-cultural sphere in the era of post-industrial transformations.

The article contains an analysis of socio-technological effects from scientific “breakthroughs” for the socio-cultural sphere in the context of the expanding transhumanistic concept, the increasing imbalance between the functions of sciences, problems of perceptions and understanding of the science role by individuals, their dependence on science & technology progress, and the socio-humanitarian assessment of prospects and consequences of these trends. The information sources for the analysis are studies on the role of science in the human life, the relationship of scientific and socio-cultural factors, encyclopedic and scientific articles devoted to scientific “breakthroughs”, results of research projects performed by NASA, ESA, Darpa. The analysis shows that the current wave of scientific discoveries, apart from creating the next chain of technological transformations, complicates, to an increasing extent, the glocal mutual impact of science & technology and socio-cultural processes. Its main consequences are total misunderstanding of the meaning of current research results by the majority of people, and the increasing biological and social dependence of humans and society on the technical and technological component.

The conclusions are made that the global humanity is entering a hardly predictable phase of science & technology and socio-cultural transformations changing the essential conditions for the coexistence of humans and technology on the basis of transhumanistic concept. Apart from the socioeconomic and socio-cultural impact, the link of the science & technology progress with a human is being intensified at the physical level. The beginning of radical transformations of the human nature through artificial improvements of its qualities expectedly causes difficult ethical problems and conclusions about civilizational risks associated with the actual division of humans by the new human nature. There established an imbalance between the functions of science per se, with the ideological, social and cultural functions giving way to the technological one. The harmonic existence of a human in the new postindustrial and digital world requires the awareness of risks enrooted in the new transhumanistic reality, with supporting the concept of integrated development of the human potential -- its physical, cognitive and especially moral components.

Keywords: science, scientific breakthroughs, socio-cultural sphere, research works, relationship of science and socio-cultural sphere, science & technology progress, transformations, human genome, transhumanistic concept.

Вступ

Наукові прориви, або фундаментальні, якісні зміни у системі знань -- це явища не повсякденні, проте такі, що періодично кардинально змінюють життя людства. Результати науково-дослідних робіт (НДР) і науковотехнічних революцій (НТР) приносили тим, хто їх творив, чекав і використовував, значні технічні, економічні, політичні переваги, зокрема над тими, хто через консерватизм залишався поза прогресом. І хоча історія зафіксувала певну кількість побічних ефектів від впливу радикальних інновацій, беззаперечним лишається той факт, що прогрес безкомпромісно змінює людську цивілізацію. Відкриття, пов'язані з іменами Д. Бруно, А. Везалія, Г. Галілея, Р. Декарта, Й. Кеплера, М. Коперника, І. Ньютона, розвиваючи природничі науки та завершуючи епоху схоластичного методу, фундаментально змінили як основи економічних відносин, так і загальні уявлення тогочасного соціуму про світ.

У сучасному світі посилюється роль науки і науково-технічної діяльності як чинників соціокультурної сфери (СКС). Конкурентні соціальноекономічні, техніко-технологічні та культурні переваги формуються на рівні окремих суб'єктів і цілих країн завдяки результатам НДР і проведенню ефективної науково-технологічної політики, і цей процес відбувається в межах функцій самої науки. Ефективне виконання наукою соціокультурної функції змінює світогляд людей завдяки отриманню інформації про наукові відкриття і потенційні можливості їх використання, яка широко подається у засобах масової інформації, в науковій і художній літературі, мистецтві. Разом із тим, сучасні наукові, техніко-технологічні та соціально-економічні трансформації змінили межі постіндустріального суспільства, в якому спостерігається домінування інформаційно-комунікаційних технологій. Ці тенденції перетворюють науку на домінуючу трансформаційну силу, яка все більше тяжіє до прагматичності та утилітарності. Будучи однією з компонент СКС і соціокультурною практикою, наука як універсальна форма людської діяльності швидше ніж інші феномени перетворилась на ключовий елемент розвитку цивілізації в її матеріальній частині, що призвело до появи певного дисбалансу між техніко-технологічною функцією науки, з одного боку, та світоглядною і соціокультурною -- з іншого.

Під впливом технологічної інтеграції актуалізуються нові міждисциплінарні наукові процеси. З'являються нові точки дотику між науковими проблемами в інформаційній, психологічній, соціологічній, біологічній сферах. Нові НДР, здійснені на тлі інтеграції та впровадження технологічних інновацій, зокрема біотехнологічних (штучний інтелект, штучні нейромережі, нейро-комп'ютерний інтерфейс) створили принципово нові умови для індивіда. Але постійне розширення і ускладнення інформаційного суспільства, попри нові перспективи, веде до нового рівня залежності.

Отже, наука як складова СКС водночас виступає потужним чинником її трансформацій, формує довгостроковий вплив на соціальну систему та її компоненти. Але головним є те, що відбуваються нові, фундаментальні зміни у свідомості людей як основних суб'єктів СКС. Люди в епоху ручної праці, перших верстатів, парових двигунів, промислового конвеєра і люди в епоху атомної енергетики, комп'ютерних, мережевих та інформаційних технологій мали різні світогляди. І чим вагомішими є наукові прориви, тим потенційно суттєвішим буде їхній вплив на людину та її свідомість. Поглиблення дисбалансу між функціями науки означає нерозуміння все більшою кількістю людей сутності наукових досягнень та їх залежності від науковотехнічного прогресу, появу негативних ефектів на ринку праці (пошук роботи, вибір професій), соціальної керованості, маніпуляцій тощо. Зростання масштабів і швидкості появи подібних ризиків визначає актуальність нових досліджень з оцінювання впливу наукових проривів і техніко-технологічних трансформацій на соціокультурну сферу.

Аналіз досліджень і публікацій показує наявність значної кількості робіт, присвячених ролі науки у житті людини. Більшість філософів і соціологів науки визначали наукову діяльність як особливий вид творчої, духовно-пізнавальної практики, яка залежить від людини і водночас збагачує її культурно. В енциклопедичних статтях визначення сутності терміна «наука» найчастіше супроводжуються розкриттям її соціокультурної функції; в них наголошується, що наука -- це важливий вид соціокультурної діяльності, форма суспільної свідомості, суспільне явище, соціальний інститут.

Вагомий внесок у розуміння ролі науки в житті людської спільноти, формування її культурного надбання, впливу соціокультурних процесів на методи і напрями її розвитку зроблено визнаними соціологами і філософами науки, які з єдиних позицій розглядали світ науки і людини; серед них Н. Флоренський, В. Вернадський, П. Сорокін, М. Бердяєв, Б. Расселл, Е. Шредінгер, Дж. Холдейн, К. Поппер, П. Феєрабенд, Т Парсонс, Р. Мертон, Н. Луман, Дж. Бернал, І. Лакатош, Т Кун, М. Вебер та інші. Так, у концепції В. Вернадського щодо переходу від біосфери до ноосфери наука, як людське творіння, визнається головним джерелом перетворення і еволюції на планеті, визначальною силою, яка має ініціювати і супроводжувати еволюційні прояви ноосфери в її житті, чинником державного значення і суспільного добробуту та водночас стороною, яка нерозривно пов'язана із соціальною відповідальністю, мистецтвом, етикою і мораллю людини [1].

У загальній теорії систем наука розглядається як взаємопов'язаний системний елемент техніко-технологічної і соціокультурної парадигми, її головна трансформаційна сила. Обґрунтування і підтвердження соціокультурної функції науки як системного чинника міститься в працях П. Сорокіна [2], Т. Парсонса [3], Р. Мертона [4], Н. Лумана [5]. Про значну роль соціокультурних чинників у зміні домінуючих наукових парадигм писав Т. Кун [6]. Альтернативні погляди на проблему взаємозв'язку між наукою та іншими суспільними практиками і культурними традиціями, питання рівності та нерівності між ними були розроблені та відображені в робочих концепціях П. Феєрабенда [7, 8].

Важливим етапом у дослідженнях закономірностей розвитку науки, зокрема в аспекті її соціокультурного впливу, став період, коли в процесі «самоусвідомлення науки» на початку ХХ ст. відбулось формування такого наукового напряму, як наукознавство. У 1927 р. Тадеуш Котарбінський формулює поняття «наука про науку», а в 1936 р. соціологи Марія і Станіслав Оссовські публікують статтю «Наука про науку» M. and S. Ossowski. The Science of Science. Organon, 1936, 1 (передрук у журналі Minerva, 1964, 3 (1), 72--82)., в якій серед проблем наукознавства виділяють історію, філософію, психологію та соціологію науки. До останньої вони включають проблеми співіснування і відносин між наукою та іншими елементами культури, дослідження соціальних чинників, які впливають на науку і залежать від неї [9]. Отже, наукознавчі дослідження феномена науки та її соціокультурної функції, з власним понятійним апаратом, сформувались у середині минулого століття. Аналізом тенденцій розвитку науки як особливого суспільного явища, структури наукового знання, організації наукового процесу як форми суспільної свідомості, окремої компоненти соціальної системи, соціального інституту займались Г. Добров [10], Г. Габриелян [11], Й. Лейман [9], В. Келлє [12]. В інших напрямах розроблялись специфічні аспекти проблеми взаємозв'язків між наукою і суспільством, зокрема про етичні аспекти науково-технічного прогресу в сфері біології та охорони здоров'я писали І. Мечников [13], Р. Поттер [14], М. Амосов [15], Ю. Кундієв [16], В. Локтев та І. Трахтенберг [17].

Зближення світу технологій з людиною, аж до їх безпосереднього фізичного поєднання, знаходимо в публікаціях Мічіо Кайку («Майбутнє розуму» (2014), «Фізика майбутнього» (2011), «Візії: Як наука змінить ХХІ сторіччя» (1997)), в яких автор розглядає фундаментальні відкриття і потенційні зміни людини під їхнім впливом. Розмірковуючи про такі нові можливості, як пряме спілкування мозку людини і комп'ютера (імплантація технічних елементів і форсування мозку, робота з образами, спогадами, снами, генна терапія, генні ліки), Кайку піднімає питання про готовність людини та її розуму до таких змін [18]. У роботах Евандро Аґацці значну увагу приділено питанням природи науки та її впливу на людину і суспільство, зворотного впливу суспільства на науку, її нейтральності, етичного і морального виміру, ролі цінностей у науці, проблемам відповідальності науки і ризику, пов'язаного з технічним розвитком [19].

В Україні проблеми єдності та взаємодії науки і культурно-історичних систем в історії; здатності науки виступати автономною смислоутворюючою системою щодо форм культури; різниці між наукою та іншими формами культури; сприйняття глобального феномену науки як «нервової системи» цивілізації піднімались у працях М. Поповича [20] та С. Кримського [21]. Про взаємодії етичних і наукових концептів, умови трансформації науки в культурний феномен писали М. Кисельов, Т. Гардашук, С. Грабовський [22], про синергетичний взаємовплив науки і культури -- А. Свідзинський [23], про проблеми етики науки в постнекласичному дискурсі -- Л. Сидоренко [24]. Деякі питання, пов'язані з етикою науки, зафіксовані у нормативно-правових актах, у формальних і неформальних зведеннях норм і правил (кодексах) на кшталт «вимог до викладачів», «кодексу вчених», які видавались як окремими університетами, так і академічними товариствами. Зокрема, основним завданням «Етичного кодексу ученого України» Про етичний кодекс ученого України. URL: https://www.nas.gov.ua/legaltexts/DocPub- lic/P-090415-2-0.pdf (дата звернення 18.05.2021). визначено надання пріоритету моральним вимірам науки та громадській відповідальності вчених і кожного вченого зокрема.

Кількість публікацій з питання взаємодії науки і суспільства зростає як через появу і швидке розповсюдження нових наукових досягнень, так і через бурхливий розвиток інформаційного суспільства. Разом із тим, актуальність подальших досліджень визначається не тільки необхідністю пошуку нових тенденцій і доказів взаємовпливу науки і СКС, а й проблемами, які обумовлені змінами меж цього взаємовпливу, виникненням і поглибленням дисбалансу на користь науково-технічного прогресу перед соціокультурними чинниками, низьким рівнем прогнозованості перспектив, пов'язаних, зокрема, зі змінами, які вже відбулись у суспільній свідомості, зі збереженням людиною своєї ідентичності, свободи вибору та інших безальтернативних, природних прав.

Новизна постановки проблеми та отриманих результатів полягає у розкритті сучасних особливостей співіснування соціокультурної та наукової систем, виявленні та актуалізації концептуальної різниці між минулими і новим етапом співіснування індивіда з науково-технічним прогресом, яка пролягає по лінії трансгуманістичної концепції. Автори наголошують на існуванні в суспільстві суттєвої диспропорції між усвідомленням реальності, практичності та стрімкості переходу до нової, глобальної моделі втручання техніки і технологій в життя індивіда, аж до рівня їх прямого фізичного поєднання (удосконалення людини), розумінням принципово нових соціально-економічних і соціокультурних наслідків такого переходу та практичними діями з попереднього унормування цього процесу заради захисту людської індивідуальності, свободи вибору та інших природних прав людини.

Мета статті -- висвітлення результатів оцінювання впливу наукових проривів і техніко-технологічних трансформацій на соціокультурну сферу в умовах розширення трансгуманістичної ідеології, здійснення прогнозної оцінки його наслідків.

Методи дослідження та джерельна база. Авторами використано загальнологічні наукові методи аналізу та синтезу проблеми, здійснено формалізацію результатів вітчизняних і зарубіжних досліджень, порівняння існуючих експертних оцінок з метою виявлення суттєвих і другорядних аспектів проблеми. Джерельну базу склали наукознавчі дослідження щодо ролі науки в житті людини, взаємовпливу наукових і соціокультурних чинників, енциклопедичні та наукові статті, присвячені «проривним» науковим результатам, а також поточні дослідницькі проєкти таких структур, як NASA, ESA, Darpa та ін.

Викладення основного матеріалу та обговорення результатів

З початком розвитку феномену наукової теорії та в процесі пошуку рішень багатьох проблем люди почали активно формувати концепції про знання, їхню унікальність і вплив. Про те, що ці концепції стали водночас доволі полярними, свідчить факт утвердження у ХІХ ст. таких протилежних світоглядних концепцій, як сцієнтизм (наукові знання визначаються як еталон, вища культурна цінність, єдиний засіб адекватної орієнтації, чинник соціокультурного прогресу) та антисцієнтизм (роль науки визнається перебільшеною або обмеженою, або навіть ворожою, джерелом соціальних антагонізмів) 4. Однак у жодній концепції не піддано сумніву той факт, що між наукою і СКС існує тісний зв'язок.

Осмислена людська діяльність є наслідком появи мотиву або потреби, а також аналізу інформації, постановки потрібних запитань і завдань. Зовнішні та внутрішні обставини, в яких діє людина, постійно змінюються і подекуди кардинально відрізняються. Щоденні події, в яких індивід бере або не бере участь, впливають на нього, формуючи його морально-психологічний та соціокультурний стан і визначаючи рівень його мотивації. Отже, одна й та сама людина, стикаючись із проблемами, подекуди по-різному здійснює оцінку ситуації, ставить різні запитання, отримує різні відповіді та створює принципово різні моделі поведінки.

В аналізі взаємодії розуму і практики або системи практик чи традицій, що перетинаються, Пол Феєрабенд пропонував виходити з позицій або стороннього спостерігача, або учасника подій. Спостерігач, за Феєрабендом, описуючи життя, в якому він не бере участь, але бажаючи виробити історичне розуміння взаємодії навколишніх процесів, сформувати закони або правила їх аналізу, ставить запитання: що відбувається або відбудеться? Учасник, маючи справу зі змінами, з вторгненням інших традицій, шукає рішення і ставить запитання: що робити? Крім того, питання учасника мають цікавити спостерігача і навпаки, особливо в умовах, коли традиції і процеси, які підлягають оцінці, є не стійкими, а паліативними. В ситуації, коли практика швидко змінюється і змінює її учасника, він стає прагматиком (одночасно учасником і спостерігачем) [7].

Для обґрунтування висновків щодо сучасного рівня взаємовпливу науки і СКС, існування дисбалансу між соціокультурною та іншими функціями науки, масштабів і глибини залежності людини від НТР, а також оцінки найближчих її перспектив, розглянемо існування і науки, і СКС виходячи з наукових позицій щодо їх: 1) природної нерозривності; 2) системної складності і різноманітності у взаємовпливі; 3) трансформації в результаті взаємовпливу або під впливом сторонніх чинників.

На природній нерозривності науки і СКС наголошувалось по-різному. Стверджуючи, що «наука є засобом, завдяки якому здійснюється швидка перебудова усієї нашої цивілізації» Тут і далі переклад з російської мови на українську зроблено О.А. Мехом., Дж. Бернал писав: «Наука може розглядатись: а) як інститут, б) як метод, в) як накопичення традицій, знань, г) як важливий чинник підтримки і розвитку виробництва і д) як один з найсильніших чинників, що формують переконання і ставлення до світу і людини» (курсив авторів) [25, с. 18].

Ервін Шредінгер («Наука і гуманізм», 1951 р.), розмірковуючи про науку та її зв'язок з культурними і духовними аспектами життя, про цінність наукового знання та етику вченого, наголошував на важливості врахування науковцями цього двостороннього впливу. Так, розділяючи думки з Хосе Ортегою-і-Гассетом («Бунт мас», 1930 р.), Шредінгер висловлює критичне ставлення до такого невід'ємного для науки явища, як наукова спеціалізація, у випадку, коли вона веде до появи егоїзму чи зверхності серед учених, порушень культурних та етичних меж. Він пише, що цінність наукових результатів лише в єдності з іншими знаннями: «І все ж усвідомлення того, що спеціалізація -- не добро, а неминуче зло, поступово знаходить ґрунт під ногами, як і усвідомлення того, що будь-які спеціалізовані дослідження мають справжню цінність лише в контексті інтегрованої сукупності знань» [26, с. 14]. Формулюючи вимоги до викладачів університетів, Шредінгер наголошує на нерозривності їхньої діяльності із соціокультурною сферою: «Ніколи не упускайте з уваги роль вашого конкретного предмета у великому спектаклі -- в трагікомедії людського життя; залишайтеся в контакті з життям -- не стільки з його практичною стороною, скільки з ідеальним життєвим фоном, який неймовірно важливіший; і дозвольте життю залишатись у контакті з вами. Якщо ви врешті-решт не зможете розповісти усім, чим ви займались, то ваші дії нічого не варті» [26, с. 15].

Піднімаючись на значний рівень абстракції і розвиваючи ідеї «епістемологічного анархізму», П. Феєрабенд визнавав науку лише однією із соціокультурних традицій, називаючи її ірраціональною практикою. Творчість ученого, на його думку, не повинна підкорятись жорстким раціональним методологічним стандартам, а інші соціокультурні практики мають звільнитись від «диктату науки» і отримати однакові права [8]. Висловлюючи сумніви в існуванні обґрунтованої порівняльної переваги науки, Феєрабенд писав, що «наука не володіє будь-якою перевагою завдяки своєму методу, бо такого методу не існує; вона не володіє перевагою завдяки своїм результатам: ми знаємо, що робить наука, але не маємо жодного уявлення про те, чи не могли інші традиції зробити більше» [7, с. 158]. Отже, у своїй природній нерозривності наука і СКС завжди збагачували і мотивували одна одну. Водночас в умовах розбудови постіндустріального суспільства вони піднялись до рівня ключових чинників трансформації існуючої ієрархії супідрядних систем і підсистем (сім'я, колектив, держава). Сучасні зміни, які технікотехнологічні інновації принесли у світ самої науки та СКС, є фундаментальними і навряд чи підлягають точній оцінці.

Кажучи про різноманітність взаємовпливу науки і СКС, згадаємо, що в історії бували періоди як їх мирного і сприятливого співіснування, так і протистояння. Під впливом мотивованого розуму інновації несуть зміни, проте часто мають прориватись у світ у прямому сенсі слова. Історія науки і техніки знає багато випадків, коли через домінування догматичних культурних стереотипів нове знання добувалось усупереч, а не завдяки. Теорія руху планет навколо Сонця та удосконалення геліоцентричної моделі Коперником, пароплав Фултона, проігнорований комісією Паризької академії наук, фотографії Дагера -- це випадки, коли науковці зіткнулись із протидією і несприйняттям, однак вони довели власну спроможність, здійснили значний трансформаційний вплив на існуючу систему цінностей і суспільних уявлень, створили фундамент для нових техніко-технологічних і соціальноекономічних змін, стали рушіями соціокультурної динаміки.

Про різноманітність взаємовпливу науки і СКС маємо численні висловлювання вчених. Так, соціокультурну систему, як багаторівневу структуру, що перебуває у стані постійного обміну енергією з навколишнім середовищем, Ілля Пригожин розглядав як відкриту дисипативну систему [5]. Визнаючи науку частиною пошуків трансцендентального, чимось спільним для багатьох видів культурної діяльності (мистецтва, літератури, музики), Пригожин говорив про науку як про «вираження культури», «діалог між людиною і природою -- діалог, а не монолог», «засіб втечі від реальності, від світу з його корисливістю та конфліктами» [27, с. 56]. Ці слова підтверджують, що наука і СКС рухаються паралельними шляхами, а основою їх системної взаємопов'язаності є людина з її внутрішнім потенціалом. І якщо головною дієвою особою у співіснуванні науки і культури є людина, то і різноманітність взаємовпливу науки і культури походить від неї.

Процес підготовки, проведення і використання результатів НДР у соціально-економічному просторі веде до нових змін у системі знань людини, до підвищення її професійного досвіду, особистої та суспільної культури. Однак зміни в СКС одразу впливають у зворотному напрямі, і процес вчергове повторюється. Цим можна пояснити розбіжності в поглядах між науковцями, які яскраво проявились у дискусії Б. Рассела з Дж. Холдейном, в якій Холдейн з оптимізмом дивився на роль науки, адже вона, на його думку, має давати людині благополуччя, а Рассел наполягав на небезпеці, бо вважав, що наука, крім іншого, веде до влади, а отже може приводити до використання знань і технологій проти людей [28].

Різноманітність взаємовпливу науки і СКС проявляється по-різному, але подекуди між ними виникає і протистояння. Наукові відкриття до Коперника сприймались не лише з обережністю, а й з ворожістю, що змушувало винахідників уникати публічності та шукати захисту у світської влади. Про складності цих відносин С. Кримський писав: «Історично проявляються різні форми взаємовідношень науки та культури -- від єдності до конфлікту. Причому в ситуаціях конфлікту не завжди культура виступає благом, а наука -- злом. У подібних обставинах важливо знати, яка культура і яка система науки втягнені в антагоністичні відношення» [21, с. 10]. Наголошуючи на важливій ролі, або істотній особливості, правил осмисленості у системі наукових знань, які задаються нормами прийняття тверджень, С. Кримський додає: «У широкому плані правила осмисленості регулюють міру вписування результатів дослідження в наукову картину світу чи в систему цивілізації загалом. Історичним прикладом тут може слугувати відкриття ірраціональних чисел піфагорейцями. Існування таких чисел настільки суперечило античному розумінню гармонії світу, що піфагорейський союз засекретив це відкриття, як шкідливе. Теоретичне осмислення ірраціональні числа здобули тільки у новоєвропейській науці -- як законний об'єкт наукової картини світу» [21, с. 4].

Водночас С. Кримський відзначає роль взаємного збагачення науки і культури: «Істотною умовою збереження автентичності науки є перетворення її на факт культури, коли ціннісним принципом творчої діяльності стає знання, яке усвідомлює свої ліміти у сфері соціальності, знання, яке здатне втілюватись у людських долях. Таке розуміння науки в контексті культури анітрохи не порушує її суверенності, не послаблює строгості норм наукового дослідження, не розмиває кордонів наукової раціональності. Навпаки, тут ідеться про збагачення можливостей наукового пізнання, котре істотно розширює сферу використання науки та її ролі в суспільстві» [21, с. 9], а також наголошує на значенні культурних чинників при переході наукових знань від теорії до практики (емпіричної інтерпретації наукових абстракцій): «Справа в тому, що між теоретичним і емпіричним у науковій картині світу завжди виявляється певний зазор, кут розбіжності споглядального та неспоглядального, заповнення якого в кожну епоху є результатом культурно-історичного розвитку. Для того, щоб вийти за межі емпірично достовірного, побачити більше, ніж про це свідчить почуття, чи, навпаки, розкрити предметно-споглядальні референти теоретичних абстракцій, необхідний іноді досвід цілої цивілізації» [21, с. 10].

Про важливість чинників культури у житті науки, у процесі її безперервного розвитку та про згубність підходів, які ведуть до появи суб'єктивізму і системної замкненості виконавців НДР, Томас Кун писав: «Потрібно визнати, що дискусія між людьми, які виховані в різних концептуальних каркасах, важка. Але не може бути нічого більш плідного, ніж така дискусія, ніж зіткнення культур, яке послужило стимулом деяких найбільших інтелектуальних революцій» [6, с. 535]. Дискутуючи з Імре Лакатошем про роль культурних чинників у житті науки, Кун говорить про домінування у Лакатоша раціоналізму, оскільки останній, пояснюючи стійкість наукових програм перед «вирішальними експериментами», посилається лише на експертні й подекуди суб'єктивні висновки наукової еліти, яка і вирішує, чи здатна та чи інша наукова програма розвиватись і чи заслуговує вона на довіру. Заперечуючи такий підхід, Кун пише: «Однак рішення експертів завжди перебувають у значній залежності від культурних чинників, що впливають на наукові процеси «ззовні». Наприклад, «прото-наукові» заслуги теорії визначаються в залежності від того, чи задовольняє вона вкоріненим у культурі очікуванням, пов'язаним із духовно-інтелектуальною діяльністю вчених-професіоналів, чи відповідає вона «картині світу» -- світогляду певної історичної епохи. Культурний контекст зміцнює або послаблює імунітет наукових програм перед «аномаліями» і «контрприкладами» [6, с. 448].

Подекуди розгляд взаємовпливу науки і СКС ускладнюється чинниками, які на перший погляд суперечать один одному. Так, суспільство, відіграючи позитивну роль у житті науки, мало б посилювати власний науковий світогляд і світорозуміння, але під дією технологічних трансформацій воно, навпаки, перестає цікавитись наукою. Спостерігаючи за бурхливим розвитком індустріального суспільства в середині ХХ століття, Шредінгер зазначає: «Більшість освічених людей не цікавляться наукою і не усвідомлюють, що наукове знання утворює частину ідеалістичного фону людського життя. Багато хто вважає -- залишаючись в повному невіданні стосовно того, що наука являє собою насправді, -- що вона виконує допоміжну задачу винаходу нової техніки або надання допомоги в її винаході з метою поліпшення умов нашого життя» [26, с. 16]. Викладаючи власне бачення причин такого розвитку, Шредінгер наголошує: «Я відношу це затишшя приблизно до другої половини ХІХ століття. Це був період стрімкого, вибухоподібного розвитку науки, а також неймовірного розвитку промисловості і техніки, які справили настільки приголомшливий вплив на матеріальний бік життя людини, що більшість забула про існування будь-яких інших зв'язків. Ні, справа була набагато гірше! Неймовірний матеріальний розвиток призвів до матеріалістичного світогляду, що походить нібито з нових наукових відкриттів. Ці випадки, на мою думку, сприяли появі навмисної зневаги до науки в багатьох верствах протягом наступних п'ятдесяти років -- тих самих, які щойно закінчуються. Завжди існує певний часовий інтервал між поглядами людей науки і поглядами широкої громадськості на погляди людей науки. Я не думаю, що п'ятдесят років -- переоцінка середньої величини цього інтервалу» [26, с. 16].

Стосовно трансформації науки і СКС у результаті їх взаємовпливу або під впливом сторонніх чинників немає цілісної думки або єдиної концепції, проте є достатня кількість опосередкованих думок. Про складність таких трансформацій свідчать застереження, які висловлюють учені щодо майбутнього самої цивілізації.

Розмірковуючи про науку як складову культури та розвиваючи думку про ризики для неї, які в сучасну епоху може створити неетичне використання результатів науково-технічного прогресу, С. Кримський писав: «Але безперечним залишається те, що за внутрішнім призначенням і місцем у долях людства наука не є ексклюзивною системою цінностей, а потребує врахування духовного досвіду цивілізації, свого співвідношення з культурою загалом» [21, с. 7]; «Виявляється, що знання саме по собі не є благом, як вважалось за часів Сократа. Наука потребує соціального контролю, який орієнтує її на служіння суспільному прогресу. За межами соціально-морального використання наукове знання втрачає культурно-гуманістичний вимір та впадає у фаустівські колізії, до яких веде цинізм знання, позбавленого моральних обріїв» [21, с. 9]. Усвідомлюючи небезпеку позаетичного використання науки, а особливо результатів проривних НТР, С. Кримський додавав: «Сучасна історія підтвердила, що великі досягнення науки можуть обернутись на шкоду суспільству, призвести до виробництва варварських засобів глобального знищення, перекреслити гуманістичні перспективи майбутнього. Таке використання науки руйнує цілісність культури, зводить людські цілі наукового пізнання до контркультурних форм апології машинного початку цивілізації» [21, с. 9].

Розробляючи загальну концепцію з біоетики у 1970--1980 рр., Р. Поттер спочатку ставив питання про біоетику як науку про виживання [14], а наприкінці розглядав її як глобальну проблему. Однак через півстоліття питання біоетики НДР стає наріжним, адже воно піднімає на новий рівень проблеми суспільної безпеки і вільного людського вибору як такого, або дилему свободи. Отже, обмеження прав і свобод спільноти або окремої людини через дію окремих наслідків науково-технічного прогресу або етику виконання НДР у таких передових наукових галузях, як мікробіологія, -- це питання, які сьогодні набувають надзвичайної ваги і соціальної гостроти.

На переконання Джона Ролза, людина від народження має право на недоторканість, яке ґрунтується на принципах справедливості і не може порушуватися навіть процвітаючим суспільством. З цієї причини справедливість не допускає, щоб втрата свободи одними виправдовувалась благами інших. Водночас Ролз погоджується, що несправедливість можна терпіти тоді, коли необхідно уникнути ще більшої несправедливості [29].

На думку Евандро Аґацці, вибір між такими базовими умовами, як свобода науки і свобода людини, з її гідністю, ідентичністю, безпекою, коли одна умова вимагає обмеження іншої через загрози негативних наслідків, має робитись виходячи з цінності цих свобод, яка визначається в кожному випадку окремо [19]. Разом із тим зрозуміло, що на сучасному історичному етапі науково-технічний прогрес учергове збільшив як рівень своєї складності, так і масштаби подальших перетворень, що мають і побічні наслідки (таблиця). Все це дуже ускладнює проблему сучасного вибору між свободою людини і науки (двома цінностями в певний момент), як і оцінку впливу сучасних хвиль НТР на соціум та людину з її правами і свободами.

наука соціокультурний інформаційний