Готовність населення України прийняти проґресивну систему оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут соціології НАН України

Готовність населення України прийняти проґресивну систему оподаткування

Наталія Лавріненко, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу соціальних структур

01021, Київ, вул. Шовковична, 12

НАТАЛІЯ ЛАВРІНЕНКО

Готовність населення України прийняти проґресивну систему оподаткування

У статті аналізується ступінь наближення української держави до соціальної держави. Особливу увагу приділено розгляду ступеня прийняття населенням України принципу прогресивного оподаткування як одного із можливих засобів зменшення соціальної нерівності в суспільстві.

Емпірична база, використовувана для аналізу думки населення з цього питання -- щорічні моніторингові опитування, що проводяться Інститутом соціології НАН України, та дані модуля «соціальна нерівність» у рамках Міжнародної програми соціальних досліджень (ISSP, 2019 р.).

Попри той факт, що практично всі опитані вважають, що в Україні надто великими є відмінності в доходах багатих та бідних громадян і що люди з високими доходами мають сплачувати «набагато більші податки», запровадження прогресивного оподаткування зараз не ініціюється ані політичними лідерами, ані широкими масами населення. Взагалі можна зробити висновок, що внутрішній зміст прогресивного оподаткування усвідомлює незначна частка опитаних, тільки чверть з них обирає найважливіший для цього виду податків принцип: «Держава має сприяти благополуччю якомога більшої кількості людей, навіть якщо це призведе до зменшення добробуту меншості», тоді як саме цей сенс пояснює та є виправданням необхідності запровадження в Україні прогресивного оподаткування. Така амбівалентність свідомості населення виявляється також у прихильності до принципів державного устрою, зорієнтованих на індивідуалізм та лібертаріанський розвиток економіки країни і погано поєднуваних із запровадженням прогресивного оподаткування.

В Україні політичні партії здебільшого організуються під певного політика-олігарха і ним же фінансуються, тому запровадження прогресивного оподаткування суперечить їхньому біз- нес-інтересу і зазвичай замовчується. Робиться висновок -- згладжування соціальної нерівності шляхом перерозподілу доходів між різними соціальними верствами через прогресивне оподаткування та державний бюджет ще не стало принципом державної соціальної політики та усвідомленим вибором населення.

Ключові слова: соціальна держава, правова держава, соціальна нерівність, прогресивне оподаткування

НАТАЛИЯ ЛАВРИНЕНКО

Готовность населения Украины принять прогрессивную систему налогообложения

В статье анализируется степень приближения украинского государства к социальному государству. Особое внимание уделено рассмотрению степени принятия населением Украины принципа прогрессивного налогообложения как одного из возможных средств уменьшения социального неравенства в обществе.

Эмпирическая база, используемая для анализа мнения населения по этому вопросу, -- ежегодные мониторинговые опросы, проводимые Институтом социологии НАН Украины и данные модуля «социальное неравенство» в рамках Mеждународной программы социальных исследований (ISSP, 2019 г.).

Несмотря на то, что практически все опрошенные считают, что в Украине слишком большие различия в доходах богатых и бедных граждан и что люди с высокими доходами должны платить «намного более высокие налоги», введение прогрессивного налогообложения в настоящий момент не инициируется ни политическими лидерами, ни широкими массами населения. Вообще можно заключить, что внутреннее содержание прогрессивного налогообложения осознает незначительная доля опрошенных, только четверть из них выбирает наиболее важный для этого вида налогов принцип: «Государство должно способствовать благополучию как можно большего количества людей, даже если это приведет к уменьшению благополучия меньшинства». Однако именно этот смысл объясняет и служит оправданием необходимости введения в Украине прогрессивного налогообложения. Такая амбивалентность сознания населения проявляется также в приверженности принципам государственного устройства, ориентирующимся на индивидуализм и либертарианское развитие экономики в стране и плохо совместимыми с введением прогрессивного налогообложения.

В Украине политические партии в основном организуются под определенного политика-олигарха и им же финансируются, поэтому введение прогрессивного налогообложения противоречит их бизнес-интересам и как правило замалчивается. Делается вывод -- сглаживание социального неравенства путем перераспределения доходов между разными социальными слоями путем прогрессивного налогообложения и через государственный бюджет еще не стало принципом государственной социальной политики и осознанным выбором населения.

Ключевые слова: Социальное государство, правовое государство, социальное неравенство, прогрессивное налогообложение.

NATALIIA LAVRINENKO, Candidate of Sciences in Philosophy, Senior Research Fellow at the Department of Social Structures, Institute of Sociology, National Academy of Sciences of Ukraine

(12, Shovkovychna St., Kyiv, 01021)

The readiness of the population of Ukraine to accept a progressive taxation system

The article analyzes the degree of rapprochement of the Ukrainian state to the welfare state. Particular attention is paid to considering the degree of adoption by the population of Ukraine of the principle of progressive taxation as one of the possible means of reducing social inequality in society.

The empirical basis used to analyze public opinion on this issue is the annual monitoring surveys conducted by the Institute of Sociology of the National Academy of Sciences of Ukraine and data from the module “Social Inequality” under the International Social Research Program (ISSP, 2019).

Despite the fact that almost all respondents believe that the income gap between rich and poor is too large in Ukraine and that high-income people have to pay “much higher taxes”, the introduction of progressive taxation is now not initiated by political leaders or broad-based masses of the population. In general, it can be concluded that not many respondents are aware of the internal content of progressive taxation, only a quarter of them choose the most important principle for this type of tax: “The state should promote the well-being of as many people as possible,” it is this meaning that explains and justifies the need to introduce progressive taxation in Ukraine. Such ambivalence of the consciousness of the population is also manifested in the adherence to the principles of government, which focus on individualism and libertarian development of the country's economy and which are poorly combined with the introduction of progressive taxation.

In Ukraine, political parties are mostly organized under a certain oligarchic politician and financed by him, so the introduction of progressive taxation is contrary to their business interests and is generally ignored. It is concluded that the smoothing of social inequality through the redistribution of income between different social groups through progressive taxation and the state budget has not yet become a principle of state social policy and conscious choice of the population.

Keywords: Welfare state, rule of law, social inequality, progressive taxation.

Вступ

Вважається, що одним із факторів, який призвів до різкого падіння нерівності в розвинених країнах у XX столітті, є значне посилення проґресивного принципу оподаткування. У зв'язку з цим багато політиків та економістів говорять про необхідність введення високих податків на великий капітал для боротьби зі зростанням останніми десятиліттями нерівності. Прогресивне оподаткування (англ. progressive tax) -- система оподаткування, за якої відбувається збільшення ефективної ставки податку з ростом бази оподаткування, на відміну від пропорційного оподаткування з незалежною від величини доходу ставкою податку. Проґресивне оподаткування тісно корелює з належністю країни до держав із соціально орієнтованою політикою.

Стаття 1 Конституції України проголошує, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» [Конституція України. Розділ 1. Ст. 1]. Однак проголошенням демократичного, соціального і правового статусу України законодавець не стільки констатував реальний стан держави, скільки висловив прагнення і створив конституційні передумови для подальшої реалізації названих принципів.

Завданням цієї статті є визначення ступеня наближення державного устрою в нашій країні до проголошеної соціальної держави, а також тієї міри, наскільки населення України розуміє і приймає цінності та принципи, на яких базується таке соціально орієнтоване суспільство. Особливу увагу приділено розгляду ступеня прийняття населенням України принципу прогресивного оподаткування, який робить значний внесок у формування державного бюджету і, відповідно, багато в чому визначає розмір фінансування заходів і програм щодо зменшення соціальної нерівності.

Соціальна держава -- це характеристика і принцип устрою, що стосуються конституційно-правового статусу держави й передбачають ґарантування державою економічних і соціальних прав та свобод людини і громадянина. Це означає, що держава служить суспільству і прагне унеможливити або звести до мінімуму невиправдані соціальні відмінності. Держава повинна ґарантувати прожитковий мінімум, допомагати соціально слабким, брати на себе відповідальність за доступ кожного до таких життєво важливих благ, як житло, харчування, освіта, допомога в разі хвороби й т.ін.

Вперше соціальний характер держави був проголошений в Основному Законі ФРН в ч. 2 ст. 20 п. 1: «Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеративною державою» [Графский, 2000: с. 612]. У теперішній час більшість європейських держав обрали цей шлях як мету для розвитку свого суспільства, тому що соціальна держава -- це така держава, яка допомагає слабкому при розподілі благ в дусі справедливості, щоб забезпечити кожному гідне людини існування. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був зорієнтований на принцип індивідуалізму. український соціальний оподаткування нерівність

Здавалося б, «правова держава» і «соціальна держава» несумісні. Перше передбачає певну свободу, автономію особистості від держави, від її опіки. Друге, навпаки, спирається на активність держави в соціальному захисті людини, особливо соціально-вразливої (як-от пенсіонер, інвалід, безробітний). Утім, друга половина ХХ століття поєднала ці поняття, збагативши кожне з них. Коли говорять про побудову соціальної правової держави, мають на увазі перш за все втілення в ній водночас принципу верховенства права (панування правового закону) як провідного в державі та принципу соціальної справедливості (забезпечення державою соціальної безпеки для особистості). В наші дні характеристика «соціальна держава» означає насамперед обов'язок законодавця бути соціально активним в ім'я згладжування суперечливих інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов для всіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соціальних суперечностей, урахування і координацію інтересів різних груп населення, втілення в життя таких рішень, які б позитивно сприймалися різними суспільними верствами. Її мета -- за допомоги соціальної політики об'єднати населення, стабілізувати соціальну (в тому числі правову) і економічну системи, забезпечити їх проґресивну еволюцію.

Найбільш поширеною є класифікація соціальних держав за трьома головними моделями: скандинавською, континентальною і американо-британською. У скандинавській моделі значну частину витрат на соціальні потреби бере на себе держава. Вона ж перерозподіляє доходи населення через бюджет. На державу покладено відповідальність за соціальний добробут своїх громадян і надання соціальних послуг (освіта, охорона здоров'я, турбота про дітей і людей похилого віку тощо). Організаторами цих послуг є в більшості випадків муніципалітети. Джерелами фінансування соціальних програм держави слугують державний бюджет і соціально-страхові фонди (Швеція, Фінляндія, Данія, Норвегія, Нідерланди). В континентальній моделі держава, як правило, несе відповідальність тільки за видачу соціальних допомог нужденним, але не зорганізовує надання соціальних послуг населенню. Соціальне забезпечення фінансується за рахунок бюджетних відрахувань і страхових внесків працівника і роботодавця. Таким чином соціальні витрати несуть як держава, так і приватні соціально-страхові фонди (Німеччина, Австрія, Бельгія, Франція). Американо-британська модель характеризується мінімальною участю держави в соціальних витратах. Фінансову основу соціальної політики становлять передусім приватні заощадження і приватне страхування, а не кошти державного бюджету. Держава бере на себе відповідальність лише за збереження мінімальних доходів своїх громадян і за благополуччя найбільш слабких і знедолених верств населення. Разом з тим держава максимально стимулює розвиток в суспільстві різних форм недержавного соціального страхування і соціальної підтримки, а також різних засобів і способів підвищення громадянами своїх доходів (Англія, США, Ірландія).

Привертає увагу те, що типологія соціальних держав проводиться стосовно західних країн. Однак останнім часом деякі дослідники стали вирізняти східний тип соціальної держави, який базується на участі групи (сім'ї, приватної корпорації, фірми й т.ін.) та громадських фондів соціального захисту індивіда. Так, наприклад, в Японії сімейні зобов'язання зумовлені історичними та культурними традиціями, а сама людина розглядається як частина родини. Звідси стабільна система сімейної підтримки, що не викликає необхідності державної соціальної допомоги та системи соціального страхування. Невіддільною складовою соціальної політики в Японії є професійні та корпоративні програми соціальної підтримки постійних працівників. Аналогічна система склалася в Південній Кореї та на Тайвані [Морозова, 2010: гл. 30.2].

Загалом можна констатувати, що наведена класифікація соціальних держав є досить умовною, оскільки ситуація постійно змінюється в бік уніфікації під впливом процесів Глобалізації. Дедалі більше держав проводять соціальну політику, спрямовану на якнайшвидшу активізацію працездатних громадян, натомість про непрацездатних держава продовжує піклуватися.

Для сучасної України як шлях розвитку більш підходить скандинавська модель з великою часткою державних витрат на соціальні потреби населення. Чому скандинавська? На думку автора, за роки радянської влади на підставі тієї соціальної політики, якої вона дотримувалася, у населення сформувалися стійкі патерналістські настрої. Розподіл всіх благ перебував в руках держави (надання житла, розмір зарплат і пенсій, отримання часто майже безкоштовних путівок в будинки відпочинку та санаторії, безкоштовні спортивні секції, танцювальні та художні студії для дітей). Подібної політики, хоча в незрівнянно менших масштабах, дотримуються й уряди України за часів її незалежності.

Соціальній державі притаманні всі ті самі функції, що властиві будь-якій державі як соціальному інституту. Однак реальна діяльність з виконання цих функцій здійснюється і кориґується загальною соціальною функцією, так би мовити, переломлюється крізь призму цілей і завдань соціальної держави як такої. Ця загальна соціальна функція здійснюється через такі специфічні напрямки діяльності держави:

- підтримка соціально незахищених категорій населення;

- охорона праці та здоров'я людей;

- підтримка сім'ї, материнства, батьківства й дитинства;

- згладжування соціальної нерівності шляхом перерозподілу доходів між різними -соціальними верствами через оподаткування, державний бюджет, спеціальні соціальні програми;

- заохочення благодійної діяльності;

- фінансування і підтримка фундаментальних наукових досліджень і культурних програм;

- забезпечення трудової зайнятості населення, виплата допомоги з безробіття;

- пошук балансу між вільною ринковою економікою і заходами впливу держави на її розвиток з метою забезпечення гідного життя всіх громадян;

- реалізація міждержавних екологічних, культурних та соціальних програм, розв'язання загальнолюдських проблем.

Таким чином, можна зробити висновок, що соціальна держава -- це держава, що прагне забезпечення кожному громадянинові гідних умов існування, соціальної захищеності, участі в житті громадянського суспільства, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів та можливостей для самореалізації особистості в суспільстві.

Розгляньмо міру наближення українського суспільства до соціально орієнтованого державного устрою, спираючись на дані опитувань населення, тобто на його думку з цього приводу. Насамперед однією з найважливіших ознак соціальної держави є її демократичний устрій.

Конституція України декларує нашу державу як демократичну, і більшість населення (79,9%) позитивно сприймає принципи демократичного устрою держави (табл. 1).

Таблиця 1 Ставлення населення України до певних цінностей (2019, %)“