Дієвий гуманізм захисників України як противага рашизму

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Дієвий гуманізм захисників України як противага рашизму

А.О. Вітченко

Анотація

Ключові слова: дієвий гуманізм, активна фаза російсько-української війни, захисники України, ідеологія, рашизм.

Annotation

Постановка проблеми у загальному виді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями

Ідеологічним підґрунтям військової агресії РФ проти України став рашизм, побудований на ідеях великоросійської вищості, домінування росіян на пострадянському просторі, ксенофобії, тоталітаризму та імперської величі, абсолютної нетолерантності до інших культур, світогляду й ментальності, духовної монополії московського православ'я, насильницького вирішення конфліктів із нав'язуванням стереотипів радянсько-сталінського минулого. Появу рашизму спричинили «дефіцит пам'яті й відповідальності за імперські та комуністичні часи», ностальгія за СРСР і реванш, відродження «стадного колективізму, падіння вартості індивіда» (Кривдик, 2010), що визначає його антигуманний характер і спрямованість. Звідси постає необхідність вивчення феномену українського дієвого гуманізму, що знайшов прояв у діяльності захисників України і став ідеологічною противагою рашизму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні основи порушеної проблеми закладено у працях В. Андрущенка, Д. Антоновича, Г. Балла, Г. Ващенка, В. Кременя, В. Литвинова, А. Маслоу, В. Нічик, А. Печчеї, К. Роджерса, В. Франкла, М. Гайдеґґера, А. Швейцера та ін. Окремі аспекти порушеної проблеми висвітлюють у своїх розвідках Г. Куромія, Є. Мулярчук, Л. Штефан, М. Шумка та ін.

Мета статті - проаналізувати ідеологічну основу російсько- української війни, розкрити сутність та особливості прояву дієвого гуманізму захисників України у протиборстві з російськими загарбниками, прихильниками рашистської ідеології.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих результатів

Проблема реабілітації гуманізму з усією очевидністю постала у другій половині ХХ ст., коли людство відчуло гостру потребу в осмисленні трагічних наслідків світових воєн, пошуках міцного ідеологічного підґрунтя для розбудови спільного й успішного майбуття. Відкидаючи ідею повернення дискредитованого -ізму, М. Гайдеґґер у «Листі про гуманізм» висловився за надання цьому поняттю реальної буттєвості. «На що ж ще спрямована «турбота», як не на повернення людині її суті? Який тут ще інший зміст, окрім повернення людині (homo) людяності (humanitas)? - запитує автор «Листа про гуманізм». - Виходить, уся подібна думка хвилюється все-таки щодо людяності, Humanitas; отже, це «гуманізм»: роздум і турбота про те, як би людина стала людяною, а не не-людською, «негуманною», тобто відпалою від своєї сутності» (Хайдеггер, 1993, с. 195-196). Схожу позицію займав і Франкл. Визначаючи гуманізм як «розширення свободи», відомий психолог наголосив, що «бути людиною означає постійно стикатись із ситуаціями, які одночасно - шанс і виклик, які дають шанс здійснити себе, не ухилившись від виклику здійснити сенс. Кожна ситуація - це заклик: спочатку - почути, потім - відповісти» (Франкл, 1990, с. 88).

Засновник Римського клубу А. Печчеї був прихильником нового гуманізму, який мав допомогти людству усвідомити небезпеку бездуховності та хижацького споживацтва, втрати моральних цінностей і гуманістичних ідеалів. «І тільки новий гуманізм здатний забезпечити в людині таку трансформацію, підняти її якості та можливості до рівня, що відповідає її новій зростаючій відповідальності в цьому світі, - стверджує автор книги «Людські якості». - ...і сам цей новий гуманізм повинен мати революційний характер. Він повинен бути таким творчим і переконливим, щоб радикально оновити, якщо не повністю замінити принципи і норми, що нині є непорушними, сприяти зародженню нових, відповідних вимогам нашого часу цінностей і мотивацій - духовних, філософських, етичних, соціальних, естетичних та художніх» (Печчеи, 1980, с. 181-182). За задумом А. Печчеї, новий гуманізм повинен подолати наявні перешкоди на шляху свідомого опанування та практичної реалізації гуманістичних принципів представниками різних верств сучасного суспільства, продемонструвати дієвість своїх провідних ознак - почуття глобальності, любов до справедливості й нетерпимість до насильства (Печчеи, 1980, с. 183).

Традиційне тлумачення гуманізму як антропоцентричного світогляду (Новейший философский словарь, 2003, с. 271), «культурної і соціально- політичної орієнтації на вищу цінність людини, особистості» (Попович, 2006) в останні роки суттєво збагатилося завдяки критичному осмисленню цієї понятійної категорії в контексті філософії людиноцентризму. За В. Кременем, людиноцентризм покликаний подолати «внутрішню порожнечу, фактичну руйнацію свідомості та світогляду», забезпечити «творення людини - конкретної, живої, енергійно напруженої, діяльність якої обумовлена єдністю розуму і душі» (Кремень, 2005).

Поділяємо думку вітчизняного психолога Г. Балла про те, що гуманістичні ідеї мають для сьогодення засадничий характер, хоча при цьому «потребують певного уточнення і зсуву акцентів з огляду на сучасні реалії» (Балл, 2008, с. 6).

В умовах прискореної інформатизації і технологізації суспільства не втрачає своєї актуальності його гуманізація. Визнаючи пріоритетність суспільного розвитку за гуманістичними ідеалами, автори розвідки «Трансформація гуманістичних ідей в сучасності» роблять акцент на необхідності виходу в реальну практику соціальної діяльності: «...тепер мало тих, кого зможе захопити просто проголошення ідеї гуманізму. Справа полягає в тому, чи зуміємо ми від гуманізму абстрактного, декларативного перейти до дійсної гуманності суспільної діяльності.» (Шумка, Шандрук, 2014). Отже для сучасної науки особливого значення набувають праксеологічні виміри порушеної проблеми, можливості практичного втілення гуманістичних ідей у різних сферах життєдіяльності сучасного суспільства, зокрема у військовій.

У професіограмі сучасного офіцера, захисника України, виокремлюють гуманізм як фундаментальну якісну властивість військового керівника, що дозволяє належним чином «підтримувати з підлеглими ділові контакти, засновані на знанні їх особливостей і пошані їх особистої гідності» (Маланчій, 2013). Укладачі «Довідника поліцейського офіцера громади» наголошують на єдності гуманізму і правової культури сучасного поліцейського, оскільки «гуманне ставлення до людини, повага до гідності особи є одним із принципів діяльності поліції, яка захищає права індивіда незалежно від расової чи національної належності, соціального походження, майнового становища, громадянства, віку, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань та іншого» (Довідник поліцейського офіцера громади, с. 34).

Принцип реального гуманізму втілюють у своїй повсякденній діяльності фахівці провідних армій світу, зокрема військові лікарі- рятувальники Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), які надають кваліфіковану медичну допомогу всім без винятку потерпілим, не зважаючи на національні, релігійні або інші ознаки своїх пацієнтів. В інтерв'ю офіцер Моран Гершуні навела конкретні приклади щоденної гуманітарної місії, яку реалізує її підрозділ: «Вчора ми провели штучне дихання 16-місячному палестинському малюкові, у якого в горлі застрягла цукерка. У п'ятницю лікували пораненого палестинця, який був доставлений до воріт нашої військової бази» (Реальний гуманізм офіцерів Ізраїльської армії, 2015).

Провідного значення для нашого дослідження набуває теза про необхідність урахування національних особливостей гуманізму. Порівнюючи український і німецький гуманізм, Д. Антонович визначив спільною їх ознакою зв'язок із національно-визвольним рухом: «...він був пробудженням національності. Коли в Німеччині гуманізм пробудив інтелектуальні сили німецького народу, поставивши їх до боротьби зі схоластикою, в мурах якої неподільно панувала римська католицька церква, то і скінчився німецький гуманізм на тому, що викликав церковний реформаторський рух і в цьому руху розплився. На Україні, навпаки, гуманізм в обороні української національності зв'язав національну справу зі старими традиціями грецької православної церкви і провадив акцію оборонну, а не нападаючу.» (Антонович, 1993, с. 112).

Вкрай важливим для розкриття порушеної проблеми є порівняння протилежних різновидів гуманізму - європейського (людиноцентричного) та радянсько-сталінського (бюрократично-популістського). Якщо в європейських країнах провідну роль гуманісти відводили людині, то в тоталітарних державах її розглядали як ресурс для реалізації певних цілей. Докази цього Г. Ващенко знаходить у радянському минулому, яке путінський режим наполегливо прагне реконструювати в останні роки: «Сталін в промові на випуску академіків червоної армії, бажаючи підкреслити, як високо поставлена людина в СРСР, сказав: «людина є найцінніший капітал». Він мабуть і сам не думав, яка велика правда в його словах. Людина в кращому випадкові «найцінніший капітал!» Але всякий капітал є лише засіб в чиїхось руках, вартість його лише відносна. Так це було в Радянському Союзі: в початку революції за тисячу карбованців можна було купити бика, а через 4-5 місяців не можна було купити і коробочки сірників. Так і з людиною: сьогодні вона у великій пошані, її об'являють «першим ударником», «знатним стахановцем», «героєм праці», бо вона потрібна комуністичній партії на своєму становищі, а завтра вона стає «шкідником», «ворогом народу» і розстрілюється, або засилається на нечувано-жорстоку каторгу, бо партії саме так найвигідніше використати її» (Ващенко, 1976, с. 179). Найбільшої ерозії гуманістичне вчення зазнало у СРСР, де сталінська бюрократично-репресивна машина спотворила саму сутність гуманізму. Проводячи пряму паралель між сталінською і путінською людиноненависницькою ідеологією, яку світові насильно нав'язують адепти тоталітаризму, не можна не згадати застереження Г. Ващенка з книги «Виховний ідеал»: «...людність ніколи ще не зазнала такої пекельної жорстокості, як та, що її терплять численні мільйони в совєтських концтаборах. І все це діється під гаслом боротьби з експлуатацією, боротьби за добробут робітників і селян. А світ все це терпить і думає лише про вигоди торгівлі. Дальше цього падіння людини йти не може. Перед людством або повна катастрофа, або нова епоха, з іншим світоглядом, з іншими засадами життя» (Ващенко, 1976, с. 179).

Тоталітарні режими розглядають людяність як прояв слабкості, а тому в різні способи намагаються дегуманізувати суспільство, викорінити в ньому повагу до людини, співчутливість, товариськість і відповідальність за інших, любов, милосердя. В арсеналі російських пропагандистів, спрямованих на боротьбу з гуманізмом і виховання зомбованих «homo sovieticus», провідну роль відіграє метод маніпулювання інстинктами (страхом, агресією, стадністю тощо), що породжують масовий психоз і захоплення конспірологічним моделюванням образу ворога. «Цей образ, - як зазначає відомий японський історик Гіроакі Куромія, - не був просто насаджений згори політично пасивному населенню. .люди створювали власні образи «ворогів», використовуючи офіційний політичний курс у своїх цілях. Людність, яка упродовж кількох поколінь зазнавала утисків, сприймала «ворога» як об'єкт свого невдоволення і гніву» (Куромія, 2002, с. 26).

З давніх-давен загальновизнаною ментальною ознакою українців вважалося їхнє гуманне ставлення до представників інших народів. «Мирні хліборобські заняття сприяли лагідності вдачі українців і загальній інтелігентності їх, бо .хлібороб мав більш можливостей, ніж пастух або ловець, задумуватись над таємницями природи й людського життя, - зазначає Г. Ващенко у своїй книзі «Виховний ідеал». - <...> Мандрівники, що побували в ті часи на Україні, відзначають велику гостинність наших предків, Ібн-Даст пише, що слов'яни «гостей шанують і добре поводяться з чужинцями, що шукають у них оборони. <...> Чужинці відзначали також добре поводження наших предків з рабами, полоненими. Тих, що попадають до них у полон, .не задержують, як це роблять інші народи, але, призначивши їм якийсь час, лишають їм до вибору, чи захочуть за якимсь викупом вернутись до своїх, чи залишитися з ними, як вільні й приятелі» (Ващенко, 1976, с. 113). Згодом українські мислителі активно вивчали європейську гуманістичну спадщину, прагнули збагатити її оригінальним змістом. «Складається нове у своїй основі ранньобуржуазного уявлення про гідність людини, яка полягає не в родовитості, багатстві, релігійній набожності, а у високих моральних якостях, громадянськості, професіоналізмі, - стверджує В. Литвинов у монографії «Ренесансний гуманізм в Україні». - Шляхетність трактується не як спадкова, а як набута моральна доброчесність. Таке розуміння людської гідності стає міцним стимулом для соціальної активності індивіда. Можна говорити і про елементи ранньобуржуазного юридичного світогляду в уявленнях вітчизняних ренесансних мислителів. Уособленням справжнього, земного людського щастя вважалося не так споглядальне, як дійове, соціально-корисне життя, служіння «спільному благу», вітчизні, народу» (Литвинов, 2000). У процитованому висловлюванні чітко простежується думка про дієвий характер українського гуманізму, спрямованого на досягнення конкретних результатів в інтересах людини і соціуму, завдяки якому вона себе всіляко реалізує.

Окремий інтерес для нашого дослідження становить розвідка Є. Мулярчука «Життєсвіт людяності: повсякденність та час війни», в якій війна розглядається як спроба колонізації агресором життєвого світу, щоб «вбити людське заживо, зруйнувати умови та можливості відтворення особистісного існування людей і суспільного буття загалом. <...> Нелюд на шляху до своєї мети зневажає оце неусувне буття іншої людини, її свободу, внутрішній світ, право цілих груп людей чи націй на життя згідно з їхнім власним розумінням. Ось тоді злочинні дії спрямовуються на подолання можливого спротиву шляхом руйнування людського само-буття, на знищення спільнот людей, що опиняються «зайвими» (Мулярчук, 2016, с. 31, 59). Під час війни, як слушно зауважує вітчизняний дослідник, людяність не втрачається, а трансформується, мобілізує важливі особистісні якості: «Людський світ - це .простір поміж нами, що твориться й утримується нашим ставленням до інших людей, нашою гідністю бути серед них. Поки нам не байдужі ті, хто з нами й проти нас, ми виявляємо людяність у світі. Війна лише загострює цю відповідальність, підвищує вимоги до кожного з нас» (Мулярчук, 2016, с. 59).

На підставі проведеного аналізу наукових джерел з'ясували єдність українського гуманізму з європейською гуманістичною традицією, розкрили його тісний зв'язок з національно-визвольним рухом, підтвердили його діяльнісно-перетворювальний характер, спрямованість на реалізацію життєстверджувальних особистісних цілей і пріоритетів.

Початок активної фази російсько-української війни, дії окупантів у захоплених українських містах і селах (Бородянка, Буча, Гостомель, Ірпінь, Маріуполь тощо) відкрили світові справжнє обличчя рашизму. На масові злочини російських військ захисники України відповіли продуманим застосуванням високотехнологічної і високоточної зброї, щоб унеможливити зайві руйнування, мінімізувати втрати, уникнути екологічних катастроф у місцях проведення бойових дій.

Звинувачуючи українців у націоналізмі, путінські пропагандисти закидають захоплення фашистською ідеологією, культивування ненависті, жорстокості, насильства. Втім голослівні твердження кремлівських глашатаїв не набули документальних підтверджень, тоді як доказам звірств рашистів на окупованих українських територіях уже бракує місця на газетних шпальтах і новинних стрічках. Російська пропаганда діє за всіма тоталітарними канонами, спрямованими на тотальну дегуманізацію суспільства, дезорієнтацію людини у просторі і часі, спричинення когнітивного дисонансу й аксеологічної кризи, що так майстерно відтворив Дж. Орвелл у романі «1984» на прикладі трьох партійних гасел: «Війна - це мир. Свобода - це рабство. Незнання - це сила». Путінські пропагандисти спотворили традиційні гуманістичні цінності, нав'язали російській армії образ морального обскуранта, позбавленого честі й гідності, ворожого військовим ідеалам і цінностям.

В українській армії добре розуміють всю небезпеку рашизму, а тому роблять акцент на усвідомленні кожним військовослужбовцем своєї високої місії захисника України і всього цивілізованого світу від варварства, збереженні в умовах запеклої боротьби з підступним й аморальним ворогом найкращих людських чеснот, найважливішою з яких є людяність. Підготовка військових професіоналів здійснюється у ЗСУ за стандартами НАТО, побудованими на оборонній стратегії, а не на культивуванні насильницької війни, кровопролиття і смерті, що має масовий характер у росіян. Налаштованість українських воїнів на захист миру, відданість гуманізму підтримується душпастирською службою ЗСУ, про що свідчать проповіді головного капелана Оперативного командування «Схід» Дмитра Поворотного. Зокрема в опублікованому на інтернет-ресурсі «Життя після АТО» дописі під символічною назвою «Вбий війну в собі, інакше вона вб'є тебе!» капелан слушно наголосив на антигуманній сутності війни, закликав учасників бойових дій подолати в собі її негативні впливи: «Війна - це індикатор, який показує те, чим людина є насправді, якщо вона покидьок, то тут повний простір розкритися цьому і тут немає ні зовнішніх, ні внутрішніх стримувачів, а якщо людина людяна - то це також проявляється без обмежень, до самопожертви. Війна - брехун, вона впевнює людину, що без неї не розв'язати «гордіїв вузол», вона знаходить аргументи виправдати все: ницість, несправедливість, жорстокість, клятвопорушення. Війна - це несвобода, вона обмежує буття людини, зводить нанівець духовну складову в людській цільності, плекаючи тваринну - інстинкти і рефлекси, вона вульгаризує поняття моралі та етики, вона вбиває гуманізм, і людина стає заручником, в'язнем чорно-білої парадигми війни» (Вбий війну в собі, 2018).

Особливим завданням капеланської служби УГКЦ є підтримка високого морального духу військовослужбовців ЗСУ, підтримка у них свідомого та відповідального ставлення до виконання військового обов'язку. За визнанням отця Андрія Зелінського, основна місія капеланів під час війни полягає в тому, щоб «формувати свідомість українського воїна, для того щоб він залишався вірним захисником своєї землі, життя і людяності» (Капелан, 2022). ідеологічний національний гуманізм захисник війна

Спеціально для ЗСУ, які мужньо боронять Україну від російських загарбників, капелани УГКЦ видали «Катехизм християнського воїна», що ґрунтується на ідеях захисту свободи й гідності кожного громадянина, моральних цінностей народу, спільного добра (Катехизм християнського воїна, 2022). Сформульовані в книзі поради спрямовано на морально- психологічну підтримку військовослужбовців, збереження ними найкращих людських і військово-професійних чеснот, а саме: «...за будь-яких обставин, залишайся людиною», «.думай про всіх, кого любиш, і про тих, хто любить тебе», «не забувай про слабших духом, про тих, хто потребує твоєї підтримки. Будь щедрим на братню любов. Відчувай відповідальність за свого побратима» (Катехизм християнського воїна, 2022).

Гуманність є природним станом українського воїнства, його самозахистом проти руйнівних афектів війни і надією, що надихає і надає сили протистояти рашистам. За зізнанням О. Білозерської, бійця Української добровольчої армії, снайпера і журналіста, «людяність на війні необхідна - просто тому, що війна не триватиме вічно, усім нам вертатись додому і жити серед людей». Наводячи приклади гуманної поведінки своїх побратимів під час бойових дій на Сході України, О. Білозерська пригадала свого побратима Володимира Байдюка («Морпіха»), «сільського хлопця із

Франківщини, із садном на руці і опущеним поглядом», який восени 2014 року загинув під Донецьким аеропортом: «Зранку в нього загинув друг, а ввечері вони взяли полонених, і він не стримався й ударив одного, і шкодував про це довго і тяжко, як про смертний непрощенний гріх» (Снайпер УДА Білозерська, 2018).

Людська сутність українських військових повною мірою виявляється у ставленні як до людей, так і до тварин, що потребують захисту і любові: «Людяність - це незнайомий мені воїн, який під сильним артобстрілом вибіг із бліндажа, щоб урятувати цуцика, і загинув... І безліч інших собак і котів, врятованих не настільки дорогою ціною. У перший рік війни домашні тварини голодували, покинуті господарями напризволяще, і майже всі знаходили собі нову фронтову сім'ю, а потім, після дембеля, бійці забирали їх додому. <...> Милосердя, до речі - це мої побратими, які везли вночі мою поранену собаку Ефку в лікарню, машиною, як людину, як пораненого бійця.» (Снайпер УДА Білозерська, 2018).

Діяльний гуманізм захисників України знаходить вираження в різних формах їх громадянської та військово-професійної діяльності. Перш за все він виявляється в активній життєвій позиції українських воїнів, позитивному ставленні до побратимів та мирного населення, гуманному поводженні з військовополоненими. Військовослужбовці ЗСУ не тільки зі зброєю в руках боронять рідну землю від російських загарбників, рятують життя тих, хто потрапив під ворожий вогонь і потребує захисту, але й налагоджують комунікацію та співпрацю з громадськістю, допомагають нужденним співвітчизникам оговтатись від навали «путінської орди», подолати спричинені війною стресові стани й розлади, повірити в перемогу добра над злом і можливість повернення до мирної праці.

Висновки і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

На підставі вищевикладеного дійшли висновків про безсумнівну перевагу дієвого гуманізму захисників України в боротьбі з ідеологією рашизму, що пропагує ненависть, насильство, знеособлення та смерть. Замість пасивної споглядальності та примирення зі злом («непротивлення злу насильством») дієвий гуманізм демонструє нульову толерантність до будь-яких антигуманних дій з боку російських окупантів, готовність давати симетричну відсіч ворогу, захищати фундаментальні гуманістичні принципи і цінності, виявляти прихильність до них у своїй активній громадянській і військово-професійній діяльності.

Перспективи подальшого дослідження порушеної проблеми вбачаємо у визначенні сприятливих умов для розвитку дієвого гуманізму військовослужбовців ЗСУ, зміцнення у них гуманістичних ідеалів і цінностей в умовах агресивної інформаційної боротьби та пропаганди з боку російських загарбників.

Література

1. Українська культура: лекції за ред. Д. Антоновича; упор. С.В. Ульяновська. Київ: Либідь, 1993. 592 с.

2. Балл Г.О. Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній, психологічній сферах). Вид. 2-е, доп. Житомир: Волинь: Рута, 2008. 232 с.

3. Ващенко Г. Виховний ідеал: підруч. 2-е вид. Брюсель - Торонто - Нью-Йорк - Лондон - Мюнхен: Вид-во Центральної Управи Спілки Української Молоді, 1976. 208 с.

4. «Вбий війну в собі, інакше вона вб'є тебе!», - Капелан Дмитро Поворотний.

5. Довідник поліцейського офіцера громади; В.М. Братковський, В.М. Висоцький, Р.Г. Гранківський, Н.І. Дідик, Д.І. Йосифович, К.М. Костовська, Л.М. Сукмановська, Ю.А. Хатнюк, О.Л. Хитра. Львів: ЛьвДУВС, 2020. 240 с.

6. Капелан: допомагати воїнам бути вірними захисниками життя і людяності.

7. «Катехизм християнського воїна» - збірник засад християнського вчення стосовно моральних аспектів військової служби в умовах війни.

8. Кремень В. Філософія людиноцентризму як теоретична складова національної ідеї. Дзеркало тижня. 2005. №31 (12-19 серпня). С. 17.

9. Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870- 1990-і роки; пер. з англ. Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2002. 510 с.

10. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні [монографія]. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2000.

11. Маланчій М.О. Формування соціальних якостей офіцера прикордонної служби України. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2013. №2 (10).

12. Мулярчук Є.І. Життєсвіт людяності: повсякденність та час війни.

Мультиверсум. Філософський альманах. 2016. Вип. 7-8 (155-156). С. 29-62.

13. Новейший философский словарь. Изд. 3-е, исправл. Минск: Книжный Дом, 2003. 1280 с.

14. Печчеи А. Человеческие качества. Москва: Прогресс, 1980. 302 с.

15. Попович М.В. Гуманізм. Енциклопедія Сучасної України; гол. редкол.:

І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.

16. Реальний гуманізм офіцерів Ізраїльської армії.

17. Снайпер УДА Білозерська: Війна більше навчає милосердю, ніж ненависті до ворогів. Вибіг рятувати цуцика - загинув.

18. Франкл В. Детерминизм и гуманизм: критика пандетерминизма. В кн.: Человек в поисках смысла: пер. с англ. и нем. Москва: Прогресс, 1990. С. 75-92.

19. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления: пер. с нем. Москва: Республика, 1993. 447 с.

20. Шумка М.Л., Шандрук І.С. Трансформація гуманістичних ідей в сучасності.

Щорічник наукових праць студентів та викладачів кафедри філософії та політології ТНЕУ. Тернопіль:ТНЕУ, 2014. С. 72-80.

21. Цивілізаційна солідарність з Україною: огляд інформаційного поля.

References

1. Ukrainska kultura (1993). [Ukrainian culture]. Lektsii za red. D. Antonovycha; upor. S.V. Ulianovska. Kyiv: Lybid, 1993 (ukr).

2. Ball H.O. (2008). Oriientyry suchasnoho humanizmu (v suspilnii, osvitnii, psykholohichnii sferakh) [Guidelines of modern humanism (in social, educational, psychological spheres)]. Vyd. 2-e, dop. Zhytomyr: Volyn: Ruta (ukr).

3. Vashchenko H. (1976). Vykhovnyi ideal [Educational ideal]. Pidruch. 2-e vyd. Briusel - Toronto - Niu-York - London - Miunkhen: Vyd-vo Tsentralnoi Upravy Spilky Ukrainskoi Molodi (ukr).

4. "Vbyi viinu v sobi, inakshe vona vbie tebe!” ["Kill the war in yourself, otherwise it will kill you!”]. Kapelan Dmytro Povorotnyi.

5. Dovidnyk politseiskoho ofitsera hromady [Community Police Officer's Handbook]. (2020). V.M. Bratkovskyi, V.M. Vysotskyi, R.H. Hrankivskyi, N.I. Didyk, D.I. Yosyfovych, K.M. Kostovska, L.M. Sukmanovska, Yu.A. Khatniuk, O.L. Khytra. Lviv: LvDUVS (ukr).

6. Kapelan: dopomahaty voinam buty virnymy zakhysnykamy zhyttia i liudianosti [Chaplain: to help soldiers be faithful defenders of life and humanity].

7. Katekhyzm khrystyianskoho voina [Catechism of a Christian warrior]. Zbirnyk zasad khrystyianskoho vchennia stosovno moralnykh aspektiv viiskovoi sluzhby v umovakh viiny.

8. Kremen V. (2005). Filosofiia liudynotsentryzmu yak teoretychna skladova natsionalnoi idei [Philosophy of anthropocentrism as a theoretical component of the national idea]. Dzerkalo tyzhnia, 31 (12-19 serpnia), 17 (ukr).

9. Kuromiia H. (2002). Svoboda i teror u Donbasi: Ukrainsko-rosiiske prykordonnia, 1870-1990 roky [Freedom and terror in Donbass: Ukrainian-Russian border, 18701990s]. Per. z anhl. Kyiv: Vydavnytstvo Solomii Pavlychko «Osnovy» (ukr).

10. Lytvynov V. (2000). Renesansnyi humanizm v Ukraini [Renaissance humanism in Ukraine]. Monohrafiia. Kyiv: Vyd-vo Solomii Pavlychko «Osnovy».

11. Malanchii M.O. (2013). Formuvannia sotsialnykh yakostei ofitsera prykordonnoi sluzhby Ukrainy [Formation of social qualities of the officer of the border service of Ukraine]. Publichne administruvannia: teoriia ta praktyka, 2 (10).

12. Muliarchuk Ye. I. (2016). Zhyttiesvit liudianosti: povsiakdennist ta chas viiny [The world of humanity: everyday life and wartime]. Multyversum. Filosofskyi almanakh, 7-8 (155-156), 29-62.

13. Noveishyj filosofskij slovar [The latest philosophical dictionary]. (2003). Izd. 3-e, ispravl. Minsk: Knizhnyj Dom (rus).

14. Pechchej A. (1980). Chelovecheskie kachestva [Human qualities]. Moskva: Progress. (rus).

15. Popovych M.V. (2006). Humanizm [Humanism]. Entsyklopediia Suchasnoi Ukrainy. Hol. redkol.: I. M. Dziuba, A. I. Zhukovskyi, M. H. Zhelezniak ta in.; Kyiv: Instytut entsyklopedychnykh doslidzhen NAN Ukrainy.

16. Realnyi humanizm ofitseriv Izrailskoi armii [The real humanism of the officers of the Israeli army.

17. Snaiper UDA Bilozerska: Viina bilshe navchaie myloserdiu, nizh nenavysti do

vorohiv. Vybih riatuvaty tsutsyka - zahynuv... [Sniper UDA Belozerskaya: War teaches more mercy than hatred of enemies. Run to save the puppy - died.].

18. Frankl V. (1990). Determinizm i gumanizm: kritika pandeterminizma [Determinism and humanism: a critique of pandeterminism]. V kn.: Chelovek v poiskakh smysla: per. s anhl. i nem. Moskva: Progress, 75-92 (rus).

19. Khaidehher M. (1993). Vremja i bytie: Stati i vystuplenyja: [Time and Being: Articles and Speeches]. Moskva: Respublika (rus).

20. Shumka M.L., Shandruk I.S. (2014). Transformatsiia humanistychnykh idei v

suchasnosti [Transformation of humanistic ideas in the present]. Shchorichnyk naukovykh prats studentiv ta vykladachiv kafedry filosofii ta politolohii TNEU. Ternopil:TNEU, 72-80.

21. Tsyvilizatsiina solidarnist z Ukrainoiu: ohliad informatsiinoho polia [Civilizational solidarity with Ukraine: a review of the information field].

Размещено на allbest.ru