Політика зниження соціальної вразливості населення: концептуалізація механізмів для України

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

ПОЛІТИКА ЗНИЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВРАЗЛИВОСТІ НАСЕЛЕННЯ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ ДЛЯ УКРАЇНИ

Біль М.М.

доктор економічних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього Національної академії наук України»

Стаття присвячена науковому обґрунтуванню концептуальних засад формування політики зниження соціальної вразливості населення з систематизацією її механізмів та інструментів, актуальних для України. Концептуалізація політики та її механізмів здійснена в рамках вибору політичної доктрини (демократичний соціалізм), економічної моделі (ринкова корпоративістська) та механізмів фінансового забезпечення (грантове кредитування й інвестування). Сформульовано зміст, мету і завдання політики зниження соціальної вразливості населення. Актуалізовано на перевагах застосування проактивного підходу до формування такої політики. Запропоновано систему механізмів та інструментів політики зниження соціальної вразливості населення зі специфікацією проактивного спрямування на довгостроковий період.

Ключові слова: політика зниження соціальної вразливості населення, концептуальна тріада, активна політика, проактивна політика, вразливі категорії населення, механізми.

Bil Mariana

POLICY OF REDUCING SOCIAL VULNERABILITY OF POPULATION: CONCEPTUALIZATION OF MECHANISMS FOR UKRAINE

The Relevance of research of the population social vulnerability and the policy of its reduction is due to the lack of thorough scientific works of theoretical and methodological nature. There is also a lack of applied research, as the Russian invasion of Ukraine in 2022 has exacerbated the problem of the population social vulnerability, which requires justification of new approaches to ensuring the stability and resilience of social systems in conditions of instability. Social vulnerability is a measure of the population's ability to withstand various risks and threats, as well as to recover quickly after their negative impact. The conceptualization of the policy of reducing the social vulnerability of the population is carried out within the framework of choosing a political doctrine (democratic socialism - for Ukraine), economic model (market socially oriented corporatist model) and financial support mechanisms (grant lending and investment). The policy of reducing the social vulnerability of the population provides for such activities of public authorities aimed at social protection (active component) and creating a favorable environment for human and social development based on social justice, equality, freedom (proactive component), providing access to quality social services, opportunities demographic reproduction, training, employment, self-sufficiency. The definition of the policy of reducing the social vulnerability of the population reveals its purpose and objectives, which, in turn, allows to form a list of regulatory mechanisms. It is appropriate to combine such mechanisms by groups of normative-legal, administrative, budgetary, financial, economic, social, institutional, informational. Systematization of tools for regulating social vulnerability by active and proactive approaches outlines the variability of policy implementation, which should be focused on creating conditions for development and self-sufficiency, promoting individual self-improvement instead of collective management of social risks and excessive spending on social goals in a budget deficits and instability.

Keywords: policy of reducing social vulnerability of population, conceptual triad, active policy, proactive policy, vulnerable populations, mechanisms.

політика зниження соціальна вразливість населення

Постановка проблеми. Розвиток українського суспільства за весь період незалежності супроводжувався періодичними кризами й умовами нестабільності. Поточна криза внаслідок російського вторгнення в Україну 2022 року загострила всі деструктивні явища і процеси, що детермінували ризики й загрози навіть при стабільних умовах. Одним з таких деструктивів є соціальна вразливість населення.

Соціальна вразливість є важливим об'єктом державної політики. Регулювання соціальної вразливості ставить за мету її зниження. Політика зниження соціальної вразливості населення розкриває діяльність органів влади у сферах, що мають прямий та опосередкований вплив на середовище життєдіяльності суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У той час, як у зарубіжних публікаціях проблематика соціальної вразливості населення активно розвивається, формуючи різні напрямки наукових досліджень (найбільш знані автори в даній сфері - П. Блейкі (P. Blaikie), Б. Боруф (B. J. Boruff), В. Гіннекен (W. Ginneken) [20], Е. Грегорі (E. W. Gregory) [19], С. Каттер (S. L. Cutter), Б. Фланаган (В. Е. Flanagan) [І9], К. Хьюіт (K. Hewitt), М. Чаудхурі (М. Chaudhury) [і8], В. Ширлі (W. L. Shirley) та ін.), в Україні зміст даної категорії та специфіка її розгляду через призму регулювання практично не розкриті. Окремі напрацювання щодо визначення змісту соціальної вразливості здійснені в працях Н. Андрусишин (вразливість як можлива поява ризику [1]), О.Макарової (наслідок бідності та соціальної підтримки [8]), О. Риндзак (здатність справлятись зі складними життєвими обставинами [12]). Знову ж таки Російське вторгнення в Україну загострило питання досліджень соціальної вразливості населення з виявлення основних індикаторів її аналізування та обґрунтуванням політики зниження.

У статті для обґрунтування концептуальних положень політики зниження соціальної вразливості населення та її механізмів також враховано результати досліджень інших авторів: щодо теоретико-методологічних засад формування і розвитку державної політики - М. Годе (М. Godet) [21], Р. Джура [4], М. Ткачук [14]; щодо особливостей державної соціальної політики - М. Кравченко [6], Е. Лібанова [7], Л. Мартинова [9], Ю. Маршавін [10], У. Садова [13], П. Тинуріст (Р. Тхпигізі) [23], Н. Хома [15], М. Чорна [16], щодо змісту проактивності - В. Біскуп, Г. Ємельянова [5], Б. Керреманс (В. Кеггешапв) [22], Т. Надвинична [2], Н. Гуржій [3], М. Олексієнко [11], В. Шевчук [17] та ін.

Метою статті, з огляду на актуальність теми та її розкриття у працях українських і зарубіжних науковців, поставлено розвиток методології аналізування соціальної вразливості населення в частині обґрунтування концептуальних положень політики її регулювання та зниження.

Виклад матеріалу дослідження та його основні результати. Концепція політики зниження соціальної вразливості населення обґрунтовує теоретико-ідеологічні засади її формування, мету, цілі, завдання, інструментарій та ресурсне забезпечення їх досягнення. Що стосується теоретико-ідеологічних засад, то концепція політики у будь-якій сфері, в тому числі регулювання соціальної вразливості населення, розвивається у координатах взаємозв'язків держави й економіки, які характеризує тріада політичної доктрини, економічної моделі та механізмів фінансового забезпечення (виконання функцій держави) [13, с. 58]. У табл. 1 відображено варіативність формування такої тріади, що актуальна для формування політики зниження соціальної вразливості населення України.

Таблиця 1 Тріада обґрунтування концептуальних засад політики зниження соціальної вразливості населення

Джерело: узагальнено автором

Розуміючи виняткову роль держави у зниженні соціальної вразливості населення, слід окреслити концептуальне бачення формування політики в даній сфері. У теорії й практиці державного управління розроблені різні підходи до формування та реалізації політики, з-поміж яких у контексті проблематики даного дослідження слід виокремити наступний розподіл антагоністичного характеру: активний vs пасивний підходи; жорсткий vs ліберальний підходи (їх поєднання реформістський підхід); проактивний vs ситуативний (реактивний) підходи. Для виявлення відмінностей у зазначених підходах необхідно звернутись до наукових розробок. У дослідженнях українських учених застосування терміну «проактивність» має вибірковий характер. Адаптуючи ідею проактивності до різних сфер, автори, як правило, розглядають його через призму: здатності особи змінювати середовище й виходити за рамки ситуаційних обмежень, ставити цілі-виклики особистісного зростання при реалізації стратегії, орієнтованої на майбутнє (у психології та поведінковій економіці [2, с. 23]); впливу на перебіг процесу завдяки ідентифікації та плануванню, а не коригуванню наслідків (у проєктному менеджменті [11, с. 68]); оптимального використання людських ресурсів (в управлінні персоналом [5, с. 229]); реакцій на зміни середовища на етапі латентної кризи, аналізування дій, які можуть бути реалізовані в майбутньому, з погляду їх доцільності (в підприємництві [3, с. 112]); системи заходів планування, прогнозування, обліку, звітності та контролю для усунення проблем, які можуть виникнути в майбутньому (у державному регулюванні) [17, с. 481]. У працях іноземних науковців проактивність часто розглядають з позиції мінімізації ризиків [22]. Це підтверджує доречність обґрунтування концептуальних засад політики зниження соціальної вразливості населення за проактивним підходом, адже долання ризиків та забезпечення стабільності й резилентності суспільних систем є важливими результатами управлінських впливів. Іншим потужним напрямком наукових досліджень іноземних вчених є вирізнення проактивного та преактивного підходів до процесів управління. Власне проактивність є наступником преактивності, що передбачає виключно орієнтацію на майбутнє (рис. 2).

Рис. 2. Підходи «відношення до майбутнього» та місце в них проактивності

Джерело: [21; 23, с. 23]

Зазначені твердження підкреслюють відмінність проактивності щодо процесів формування та реалізації політики: пасивна політика відсутність або мінімізація заходів органів влади у визначеній сфері, що є свідомим рішенням щодо домінування ринкових процесів або свідченням про нездатність (некомпетентність) державного апарату; реактивна політика система заходів органів влади, спрямована на ситуативне реагування щодо змін, що суперечать поставленим цілям (наприклад, інфляційні коливання, економічний спад, зростаюча еміграція, демографічні втрати та ін.); преактивна політика система заходів органів влади, спрямована на передбачення майбутніх сценаріїв розвитку та їх регулювання до ймовірного настання; активна політика система заходів органів влади, спрямована на досягнення конкретних цілей на різних рівнях управління (наприклад, активна політика зайнятості поєднує заходи макроекономічного характеру щодо розширення сфер застосування праці та заходи підвищення конкурентоспроможності людського потенціалу [10, с. 109]); проактивна політика система заходів органів влади, спрямована на створення сприятливих умов використання ресурсів (людських, природних, геополітичних, інформаційних та ін.) для їх самозабезпечення, самовідтворення, розвитку (особистісного, системи) з плануванням на довгостроковий період та врахуванням ймовірних кризових процесів.

Активну політику за змістом слід відрізняти від політики активного втручання, що відповідає концепції етатизму й дирижизму як його крайньої форми. Концепція політики активного втручання розвинулась унаслідок дискусій щодо доцільності переходу від суто ліберального підходу (вільної конкуренції і підприємництва) до його поєднання з прямою участю держави у вирішенні соціальних проблем [4, с. 181].

Розуміння терміну проактивності дозволяє перейти до визначення специфіки політики за проактивним підходом. Політика зниження соціальної вразливості населення передбачає таку діяльність органів влади, що спрямована на соціальний захист (активна компонента) та створення сприятливого середовища розвитку людини і суспільства на засадах соціальної справедливості, рівності й свободи (проактивна компонента), що передбачає доступність до якісних соціальних послуг, можливостей демовідтворення, навчання, зайнятості та самозабезпечення.

Мета політики зниження соціальної вразливості детермінує її цілі та завдання. Проактивний підхід до формування та реалізації політики зниження соціальної вразливості населення є неможливим, якщо не будуть виконані базові зобов'язання держави щодо соціального захисту громадян. Мова йде про: створення базових умов для формування повноцінної особистості, її самовизначення й утвердження в житті; виявлення й нівелювання негативних факторів впливу на людину і суспільство [16, с. 151].

Цілі та завдання політики зниження соціальної вразливості населення слід визначати у розрізі активної і проактивної компонент (табл. 2). Базова ціль соціальний захист вразливих категорій населення з результуючим відображенням у соціальній захищеності населення. Захищеність, на відміну від захисту, пов'язана з соціальним самопочуттям, відображаючи оцінку людиною рівня та якості її життя [6, с. 151].

Таблиця 2. Цілі та завдання політики зниження соціальної вразливості населення за проактивним підходом

Джерело: авторська розробка

Широкий перелік завдань політики зниження соціальної вразливості населення визначає складну її природу, що поєднує: орієнтацію на врахування ситуації минулого й теперішнього, однак чіткого розуміння можливих сценаріїв і цілей майбутнього; вирішення гострих соціальних питань з одночасним широким розумінням потреб розвитку людини і суспільства та створення для цього сприятливого середовища.

У цільовій складності політики зниження соціальної вразливості населення додаткові виклики створює глобалізація. Вона обумовлює необхідність врахування міждержавної конкуренції за людський потенціал та інші ресурси. Глобальний перерозподіл людських ресурсів супроводжується відтягуванням «мізків» у більш розвинуті середовища, коли держави з гіршими умовами змушені докладати більше зусиль до підтримки соціально вразливих категорій населення, які зазвичай є немобільними (міграційно-пасивними).

Цілі і завдання політики зниження соціальної вразливості населення визначають добір можливих інструментів. Їх доцільно розділяти за групами нормативно-правових, адміністративних, бюджетних, фінансових, економічних, соціальних, інституційних, інформаційних:

1. Нормативно-правові механізми:

1.1. Інструменти активної політики профільне законодавство, цільові державні соціальні програми, регіональні програми надання соціальних послуг та інших видів допомоги незахищеним категоріям населення, програми розбудови соціальної інфраструктури, міжнародні договори та угоди про співробітництво.

1.2. Інструменти проактивної політики стратегії розвитку (на довгостроковий період), регіональні і локальні стратегії зниження вразливості та підвищення стійкості населення до визначених ризиків, цільові державні і регіональні програми демовідтворення, зайнятості, розвитку освіти й науки, громадянського суспільства та ін., програми розбудови інклюзивної інфраструктури.

2. Адміністративні механізми:

2.1. Інструменти активної політики державні соціальні стандарти і гарантії (прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, соціальна та інші види допомоги), мінімальний споживчий кошик, державні соціальні нормативи обслуговування у сферах споживання (у т.ч. комунальних послуг), транспортування, освіти, охорони здоров'я, культури, спорту та ін., норми споживання, перелік базових соціальних послуг, стандарти надання соціальних послуг, стандарти безпеки праці, екологічні стандарти, тарифні квоти (на соціально значущі товари), міграційні квоти, норми бюджетних видатків (як частка до макроекономічних показників).

2.2. Інструменти проактивної політики державні стандарти якості життя населення (кількісні показники та якісне оцінювання), розширений споживчий кошик, стандарти навантажень на об'єкти соціальної інфраструктури з врахуванням розвитку та додаткового тиску (туристи, мігранти та ін.), планові норми економічного зростання, підвищення соціальних стандартів, демовідтворення та ін.

3. Бюджетні механізми:

3.1. Інструменти активної політики видатки з державного бюджету на соціальну сферу, в Видатки з місцевих бюджетів у рамках програм надання соціальних послуг та інших видів допомоги незахищеним категоріям населення, міжбюджетні трансферти на здійснення програм соціального захисту, компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів унаслідок надання пільг, освітню субвенцію, медичну субвенцію, компенсацію ризику населенню, яке проживає на територіях «зони спостереження» (розташування стратегічних об'єктів критичної інфраструктури) та ін.

3.2. Інструменти проактивної політики видатки з державного бюджету на покращення якості освітніх послуг, належне фінансування наукових досліджень, розробок і впровадження інновацій.

4. Фінансові механізми:

4.1. Інструменти активної політики відрахування в рамках загальнообов'язкового державного соціального страхування, оподаткування доходів населення і бізнесу, індексація доходів населення, соціальні пільги і виплати (разові, постійні) у зв'язку з народженням і доглядом за дитиною, при усиновленні, особам з особливими потребами, на поховання, багатодітним сім'ям, сім'ям з низьким рівнем доходів та ін., соціальні доплати (разові, постійні) до встановлених мінімальних стандартів, у зв'язку з додатковими професійними навантаженнями та ін., житлові субсидії, субвенції на соціально-економічну компенсацію ризику населенню, яке проживає на території зони спостереження.

4.2. Інструменти проактивної політики пільгове державне кредитування й іпотека (молодіжне, багатодітним сім'ям, бізнесу та ін.), субсидії бізнесу (малому, в стратегічних сферах, яке постраждало внаслідок певних обставин та ін.), пільгове оподаткування підприємств за працевлаштування визначених категорій населення (молоді, осіб похилого віку, осіб з особливими потребами та ін.), прогресивне оподаткування доходів, багатства і предметів розкоші, безумовний базовий дохід у грошовій, продуктовій формах, формі безумовних базових послуг.

5. Економічні механізми:

5.1. Інструменти активної політики інфляційне таргетування, цінове регулювання (обмеження) окремих груп товарів і послуг, державні замовлення на закупівлі товарів і надання послуг (продукції соціального призначення, послуг у сферах освіти, науки, культури, будівництва та ін.), умови відкриття і ведення бізнесу, податкові пільги підприємствам, прискорена амортизація, природні монополії.

5.2. Інструменти проактивної політики структурні зміни економіки в напрямку інноватизації, регулювання оплати праці окремих професійних груп (зниження професійної вразливості, підвищення престижу професій стратегічних видів економічної діяльності), залучення доходів населення на інвестиційні цілі.

6. Соціальні механізми:

6.1. Інструменти активної політики стандарти праці (у тому числі оплати) у різних сферах зайнятості та для різних професійних груп, навчання з метою перекваліфікації, підвищення кваліфікації для стимулювання зайнятості.

6.2. Інструменти проактивної політики соціальні пакети для сімей з метою стимулювання народження, соціальні пакети для сімей у рамках регулювання міграції, стимулювання рееміграції.

7. Інституційні механізми:

7.1. Інструменти активної політики діяльність профспілкових і громадських організацій, діяльність фондів соціального страхування (пенсійного, на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування), діяльність інститутів щодо виконання функцій держави (надання соціальних послуг, контролюючих, правоохоронних та ін.).

7.2. Інструменти проактивної політики діяльність недержавних фондів соціального страхування, діяльність страхових організацій, діяльність фінансових інститутів (збереження заощаджень населення та обслуговування їх інвестицій), міжгалузеві об'єднання, об'єднання влади, бізнесу, освіти, науки, громадськості, співробітництво між регіонами і громадами (внутрішнє, міжнародне).

8. Інформаційні механізми:

8.1. Інструменти активної політики методичні рекомендації щодо ідентифікації соціально вразливих категорій населення, зокрема за критерієм доходу (поріг бідності), методичні рекомендації до зонування територій за природними, техногенними, екологічними особливостями для надання спеціального статусу (депресивні території, території з підвищеним техногенним навантаженням, зони спостереження та ін.), методичні рекомендації до зонування поселень (особливо метрополій) з різним функціональним і безпековим значенням, статистичний облік показників соціальної вразливості населення, інформаційно-роз'яснювальна робота щодо можливостей соціального захисту та інших цілей розвитку суспільства (здоровий спосіб життя, підприємництво, якісна освіта, правова культура і дисципліна, суспільна єдність та ін.).

8.2. Інструменти проактивної політики прогнозування розвитку (демографічного, соціально-економічного, інноваційного та ін.) з врахуванням змін зовнішнього середовища, моніторинг соціальної вразливості населення з позицій захищеності, впевненості, стійкості, моніторинг соціальної вразливості населення з позицій рівності й справедливості, інформаційна промоція соціально значущих професій, видів економічної діяльності, інформаційна промоція цінності знань, результатів праці, інформаційна промоція толерантності в суспільстві.

Визначений інструментарій вказує на складність досягнення мети політики у сфері регулювання соціальної вразливості населення її зниження. Соціальна вразливість є складним індикатором об'єктивних і суб'єктивних оцінок з боку суспільства, бізнесу, влади, недержавних організацій щодо можливостей самозабезпечення, відчуття впевненості й здатності зберігати стійкість в умовах невизначеності.

Серед різних інструментів політики зниження соціальної вразливості населення важливого значення набувають нормативноправові в частині стратегічного планування з максимальним врахування специфіки регіонів і громад. Актуальним інструментом є реалізація регіональних і локальних стратегій зниження вразливості та підвищення стійкості населення до визначених ризиків. При цьому первинні зусилля мають бути спрямовані на долання бідності, адже доведено, що саме бідне населення є значно вразливішим до ризиків [18, с. 2-3].

Політика зниження соціальної вразливості населення з акцентом на цілі соціального захисту потребує значних бюджетних ресурсів держави, які зазвичай є обмеженими. У зв'язку з цим, необхідно переорієнтовуватись на проактивну політику шляхом створення умов для розвитку і самозабезпечення, сприяння індивідуальному самовдосконаленню натомість здійснення колективного управління соціальними ризиками [20, с. 2]. Це створить сприятливе економічне середовище з платоспроможними бізнесом і населенням, що підвищить бюджетно-фінансові можливості держави надавати допомогу соціально вразливим категоріям населення. Доведено, що зниження соціальної вразливості не лише знижує людські страждання, але й витрати держави [19].

Висновки. Отже, соціальна вразливість є комплексним індикатором, який вказує не лише на незахищені категорії населення, але й ті категорії, що під впливом різних факторів можуть втрачати ознаки стійкості і резилентності. Для зниження соціальної вразливості населення має реалізуватись відповідна політики, базована на превентивних підходах забезпечення достатнього рівня та якості життя населення. При формуванні державної політики зниження соціальної вразливості з добором управлінського інструментарію слід керуватись: концепцією державної політики взагалі, що визначається тріадою політичної доктрини, економічної моделі та механізмів фінансового забезпечення; рівнем розвитку політичної культури і дисципліни щодо ефективного використання бюджетних коштів внаслідок перерозподілу податкових та інших надходжень; мірою децентралізації влади, що дозволяє делегувати повноваження застосування окремих інструментів на рівень регіональної влади та органів місцевого самоврядування.

Для України концепція політики зниження соціальної вразливості населення має здійснюватись за проактивним підходом з підбором відповідного управлінського інструментарію в розрізі нормативно-правових, адміністративних, бюджетних, фінансових, економічних, соціальних, інституційних та інформаційних механізмів.

В Україні політика зниження соціальної вразливості населення на даному етапі має враховувати виклики масштабної нестабільності в умовах війни та одночасно проєктувати на майбутнє прогресивні підходи забезпечення стійкості й резилентності суспільних систем на засадах формування конкурентного середовища людського розвитку.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК:

1. Андрусишин Н. І. Соціальна вразливість населення: дефініції, підходи до розуміння та оцінювання. Економіка та суспільство. 2022. № 37. DOI: https://doi.org/ 10.32782/2524-0072/2022-37-42

2. Біскуп В. С., Надвинична Т Л. Проактивна стратегія запобігання соціальним проблемам. Габітус. 2020. Вип. 16. С. 22-27. DOI: https://doi.org/10.32843/26635208.2020.16.3

3. Гуржій Н. М. Механізм проактивного управління стратегічною маркетинговою стійкістю. Вісник Одеського національного університету. Економіка. 2013. № 18. Вип. 2. С. 57-66.

4. Джура Р О. Основні етапи еволюції державної економічної політики. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. 2018. № 72. С. 180-189. DOI: https://doi.org/10.30839/2072-7941.2018.130755

5. Ємельянова Г І. Проактивне управління та методи підвищення ефективності роботи команди. Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. 2015. Т 14. Вип. 3. С. 229-241. DOI: https://doi.org/ 10.18524/2413-9998.2015.3.77097

6. Кравченко М. Соціальна захищеність у самооцінках населення України. Державне управління та місцеве самоврядування. 2009. Вип. 2(2). URL: http://www.dndu. dp.ua/vidavnictvo/2009/2009-02(2)/Kravchenko.pdf

7. Людський розвиток в Україні: історичний вимір трансформації державної соціальної політики : колективна монографія / за ред. Е. М. Лібанової. Київ : Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, 2014. 380 с.

8. Макарова О. В. Пріоритети політики зниження соціальної вразливості. Демографія та соціальна економіка. 2017. № 2. С. 102-111.

9. Мартинова Л. Соціальна політика України в контексті забезпечення конкурентних переваг людського потенціалу. Проблеми і перспективи економіки та управління. 2017. № 1. С. 127-134.

10. Маршавін Ю. М., Шевчук О. В. Активна політика зайнятості: імператив, українські реалії, альтернативна парадигма / Соціально-трудові відносини: проблеми науки та практики : монографія / М-во освіти і науки України, ВНЗ Укоопспілки «Полтав. ун-т економіки і торгівлі» (ПУЕТ), Каф. упр. персоналом, економіки праці та екон. теорії ; за ред. Т А. Костишиної. Полтава : ПУЕТ, 2020. С. 105-121.

11. Олексієнко М. М. Проактивний підхід до управління екологічними проектами. Управління розвитком складних систем. 2013. № 14. С. 68-71.

12. Риндзак О. Т Соціальна вразливість населення та її понятійно-термінологічне забезпечення. Економіка та суспільство. 2021. № 33. DOI: https://doi.org/ 10.32782/2524-0072/2021-33-79

13. Садова У Я. Соціальна політика в Україні: регіональні дослідження і перспективи розвитку : монографія. Львів : ІРД НАНУ України, 2005. 408 с.

14. Ткачук М. Корпоративізм як принцип розподілу політичної влади. Політичний менеджмент. 2009. № 4(37). С. 82-90.

15. Хома Н. М. Типологія моделей соціальної держави: аналіз основних підходів. Держава і право. 2012. Вип. 56. С. 618-623.

16. Чорна М. Сутність права громадян на соціальний захист. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 151-156.

17. Шевчук В. О., Мельничук Н. Ю, Крутова А. С. Проактивний механізм бюджетного менеджменту в системі державного регулювання економіки. Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. 2019. № 2(29). С. 476-486. DOI: https://doi.org/ 10.18371/fcaptp.v2i29.172363

18. Chaudhury M. Strategies for reducing vulnerability and building resilience to environmental and natural disasters in developing countries. 2017. URL: https://www.un.org/ development/desa/dspd/wp-content/uploads/sites/22/ 2017/04/Moushumi-Chaudhury-Strategies-to-ReduceVulnerability-Paper_WRI_Final.pdf

19. FlanaganB. E.,GregoryE.W., HalliseyE.J., Heitgerd J. L., Lewis B. A. Social Vulnerability Index for Disaster Management. Journal of Homeland Security and Emergency Management. 2011. № 8(1). DOI: https://doi.org/ 10.2202/1547-7355.1792

20. Ginneken W. Managing risk and minimizing vulnerability: The role of social Protection in Pro-poor growth. 2005. URL: http://www.oit.org/wcmsp5/groups/public/-ed_protect/-soc_sec/documents/publication/wcms_secsoc_1510.pdf

21. Godet M., Roubelat F. Creating the future: the use and misuse of scenarios. Long range planning. 1996. № 29(2). P 164-171. DOI: https://doi.org/10.1016/00246301(96)00004-0

22. Kerremans B. Proactive policy entrepreneur or risk minimizer? A principal-agent interpretation of the EU's role in the WTO. The European Union's Roles in International Politics. 2006.

23. Tфnurist P, Hanson A. Anticipatory innovation governance: Shaping the future through proactive policy making. OECD Working Papers on Public Governance. 2020. № 44. OECD Publishing, Paris. DOI: https://doi.org/10.1787/cce14d80-en

Размещено на Allbest.ru