Муніципальна людина: диспозиція в загальній феноменології людини та параметральні ознаки становлення і розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Муніципальна людина: диспозиція в загальній феноменології людини та параметральні ознаки становлення і розвитку

Олександр Олександрович Боярський, кандидат юридичних наук, суддя міського суду м. Білгород- Дністровського Одеської області, докторант Інституту законодавства Верховної Ради України*

Резюме

Боярський О.О. Муніципальна людина: диспозиція в загальній феноменології людини та параметральні ознаки становлення і розвитку.

Стаття присвячена дослідженню концепту «муніципальна людина» та його диспозиції в загальній феноменології людини, а також визначенню його параметральних ознак становлення й розвитку.

Доведено, що в основі формування концепту «муніципальна людина» лежить праксеологічна активність людини, що проявляється зовні як її діяльність у межах територіальної людської спільноти (територіальної громади, територіального колективу тощо) в умовах місцевого самоврядування в філософському стані повсякденності, що діє в ординарних умовах існування і функціонування державності, в сукупності яких вона здійснює свій життєвий цикл, включаючи й репродуктивну функцію щодо продовження людського роду.

Аргументується, що, враховуючи полісемічний характер діяльності людини, яка об'єднує в собі безліч таких понять, як «активність», «життєдіяльність», «поведінка», «практика», її особливу важливість для існування людської цивілізації на всіх рівнях її функціонування, можна констатувати факт формування на локальному рівні соціуму її відповідного і специфічного поведінко-діяльнісного типу людини - «людини муніципальної» (homo municipalis).

Ключові слова: місцеве самоврядування, муніципалізм, муніципальна людина, територіальна громада, рольові позиції людини в соціумі.

Summary

Olexandr Boyarsky. Municipal man: disposition in the general phenomenology of man and parametric signs of formation and development.

The article is devoted to the study of the concept of “municipal man” and its disposition in the general phenomenology of man, as well as to the definition of its parametric signs of formation and development.

It is proved that the concept of “municipal man” is based on the praxeological activity of man, which manifests itself externally as its activity within the territorial human community (territorial community, territorial collective, etc.) in local self-government in the philosophical state of everyday life, operating in ordinary conditions. and the functioning of statehood, in the aggregate of which it carries out its life cycle, including the reproductive function of the continuation of the human race.

It is established that the issue of “municipal man” is increasingly becoming an object of scientific interest of philosophers, psychologists, political scientists, lawyers - the reason for this interest is: a) its constitutive role and its institutional significance in the existence of man as a member of society at the level of its groups, associations , including TG, as a local society, as well as macro society within the borders of the state; b) such activity itself, because it is the socio-practical determinant that actually “triggers” the existence of the primary local society, and at the same time, the macro-society that exists and functions in a state organization, consolidating and cementing it with common collective interests; c) it is a predicate of the emergence of numerous habitats (social practices) of man, testing which, it produces the most optimal and high-quality for a wide range of unnamed subjects of life; d) the use of these forms leads to a wide range of attitudes (behavioral guidelines) that allow a member of the territorial community to exist and function quite confidently within the local society, realizing their intentions of existential properties - aspirations, needs and interests; moreover, e) taking into account the axiological potential of such forms of life and their institutional significance not only in local, regional and national, but also in universal-global dimensions, such human activity actually leads to the creation of a global “local” society, professing common civilizational values, attaches universal importance to everyday issues (forms of human existence), considering them the common property of mankind - they are eventually transformed into relevant international legal standards, because they are enshrined in the international community of states in international treaty law in the form of their international legal obligations. which signatory states must enshrine in national constitutional law and implement in everyday state and legal practice.

It is argued that, given the polysemic nature of human activity, which combines many concepts such as “activity”, “life”, “behavior”, “practice”, its special importance for the existence of human civilization at all levels of its functioning - it is possible to state the fact of formation at the local level of society of its corresponding and specific behavioral activity type of the person - “municipal person” (homo municipalis), that is, the municipal person is born in the coordinate system consisting of the basic factors-patterns of existence of human local society, namely : “Man” - “territory” - “daily existence within the territorial community and in the conditions of local self-government” - “human life activity in the local society”.

Key words: local self-government, municipalism, municipal person, territorial community, role positions of a person in society.

Постановка проблеми

Праксеологічна активність людини, що проявляється зовні як її діяльність у межах територіальної людської спільноти (територіальної громади (далі - ТГ), територіального колективу тощо) в умовах місцевого самоврядування (далі - МСВ) в філософському стані повсякденності, що діє в ординарних умовах існування і функціонування державності, в сукупності яких вона здійснює свій життєвий цикл, включаючи й репродуктивну функцію щодо продовження людського роду, все більше стає об'єктом наукового інтересу філософів, психологів, політологів, правників. Причиною такого інтересу є:

- по-перше, її конституююча роль та інституційне значення в існуванні людини як члена соціуму на рівні її груп, асоціацій, включаючи ТГ, як локального соціуму, а також макросоціуму в межах кордонів відповідної держави;

- по-друге, саме така діяльність є тією соціально-практичною детермінантою, що фактично «запускає» існування первинного локального соціуму та одночасно макросоціуму, що існує й функціонує в умовах державної організації, скріплюючи та цементуючи його загальними колективними інтересами;

- про-третє, вона є предикатом виникнення численних габітусів (соціальних практик) людини, апробуючи які вона виробляє найбільш оптимальні та якісні для широкого кола непоіменованих суб'єктів форми життєдіяльності;

- по-четверте, користування цими формами веде до виникнення широкого переліку атитюдів (поведін- кових настанов), що дозволяють людині - члену ТГ досить впевнено існувати та функціонувати в межах локального соціуму, реалізуючи свої інтенції екзистенційної властивості - устремління, потреби та інтереси;

- по-п'яте, враховуючи аксіологічний потенціал таких форм життєдіяльності та їх інституційне значення не тільки в локальному, регіональному та загальнодержавному, а й в універсально-глобальному вимірах, така діяльність людини фактично веде до створення глобального «локального» суспільства, що сповідуючи загальні цивілізаційні цінності надає повсякденним питанням (формам існування людини) універсального значення, вважаючи їх загальним надбанням людства. Саме вони з часом трансформуються у відповідні міжнародні правові стандарти, бо отримують у рамках міжнародного співтовариства держав закріплення в міжнародному договірному праві у вигляді їх міжнародно-правових зобов'язань, які вони повинні закріпити в національному конституційному законодавстві та втілити в життя у повсякденній державно-правовій практиці.

Отже, враховуючи полісемічний характер діяльності людини, що об'єднує в собі безліч таких понять, як «активність», «життєдіяльність», «поведінка», «практика», її особливу важливість для існування людської цивілізації на всіх рівнях її функціонування, можна констатувати факт формування на локальному рівні соціуму її відповідного і специфічного поведінко-діяльнісного типу людини - «людини муніципальної» (homo municipalis). Тобто, муніципальна людина народжується в системі координат, що складаються з основоположних факторів-патернів існування людського локального соціуму, а саме: «людина» - «територія» - «повсякденне існування в межах ТГ та в умовах МСВ» - «життєва діяльність людини в локальному соціумі».

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження феноменології муніципальної людини у вітчизняному правознавстві практично не проводилось, бо людина завжди вважалась безпосереднім атрибутом Volodymyr Boyarsky, Ph.D. in Law, Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine держави, тому її інтереси розглядались лише в контексті державно організованого суспільства, насамперед крізь призму його інтересів, об'єктивних потреб та стратегічних запитів. Однак треба наголосити на тому, що інтерес до профільної проблематики в західній правовій науці можна позначити в історичній ретроспек- тиві, а саме:

- антропологічно-діяльнісна проблематика почала виникати ще в періоди ранньої християнської моралі та етики, Відродження, а потім і зі становлення гуманістичних засад періоду феодалізму і капіталізму, включаючи буржуазні революції в Європі - Нідерландах, Англії, Франції, а також в США (метадоктринальний та парадоктринальний періоди, що базувалися на філософській мегаідеї «людина є мірилом всіх речей» (Протагор)¹. - Авт.);

- на її теоретичне становлення здійснили вплив антропоцентристські і ірраціоналістські філософські концепції кінця XIX ст. (період становлення антропоцентризму. - Авт.);

- вона набула основоположного і стрижневого значення в становленні демократичної правової державності та демократизації становлення і функціонування сучасного міжнародного правопорядку у другій половині XX ст. у вигляді проблематики прав людини (період формування та легалізації міжнародно-національної аксіологічної домінанти. - Авт.);

- на початку XXI ст. вона зберегла своє особливе значення у вигляді проблематики антропологізації права (період глобалізації прав людини. - Авт.);

- суттєвий вплив на об'єктивізацію та актуалізацію проблематики антропологізації права здійснив розвиток феноменології локальної демократії у формі МСВ, - починаючи від Магдебурзького права, і закінчуючи муніципальною революцією XX ст. в державах Західної Європи, що є державами-членами Європейського Союзу (період формування муніципальних прав людини як адекватного відображення її конституційних прав, що реалізуються саме в межах ТГ. - Авт.);

- отже, проблематика муніципальної людини виступає однією із найважливіших та найактуальніших науково-теоретичних та методологічно-праксеологічних системно-комплексний проблем у сучасній антро- пологізації права, що лежить в основі новітніх підходів до його розуміння, тлумачення й реалізації (період оцінки прав людини як телеологічної нормативної домінанти держави та міжнародного співтовариства. - Авт.).

Слід наголосити на тому, що у номенологічній ідентифікації щодо профільної проблематики треба визначити велике коло вчених і вітчизняних, і зарубіжних, причому різних історичних епох, критично осмислені положення, аргументи та висновки яких стосовно актуальних питань юридичної антропології, включаючи й проблематику формування феноменології муніципальної людини та її прав і параметральних ознак, внесли відповідний вклад у розуміння наведеної феноменології: з історії: Б. Андрушківа, Т. Вівгари- на, П. Ігнатенка, М. Картавого, Н. Корабльова, О. Кульчицького, І. Лисяк-Рудницького, Л. Мяснікова, А. Нехашкіна, С. Пролєєва, Б. Цибалістого, Д. Чижевського, В. Шамрая, А. Шевцова, М. Шлемкевича, О. Фісуна, О. Чаплигіна, М. Юрія та ін.; етнокультурології: М. Костомарова, Л. Гумільова, Б. Цимбалістого, О. Нельги та ін.; політології: А. Авілова, М. Андріанова, А. Андрєєва, К. Гаджиєва, І. Дубова, І. Кресіної, Л. Кормич, О. Мітіна, М. Назарова, С. Наумкіної, В. Петренка, О. Шестопалова та ін.; психології: М. Варія, Г. Дилигінського, А. Фурмана, Є. Шестопалова та ін.; філософії: В. Горського, Н. Мозгової, І. Огородник, М. Поповича, В. Табачковського, Ю. Федіва, Г. Горака, Р. Додонова, В. Жадько, Т. Ящука та ін.; філософії права і правознавства: Д. Андреєва, М. Баймуратова, Р. Байніязова, О. Балинської, О. Батанова, В. Вовк, О. Грищук, Є. Копельців-Левицької, М. Козюбри, А. Колодія, Ю. Лободи, С. Максимова, Д. Мєняйлова, O.Мордовцевої, Ю. Оборотова, М. Орзіх, О. Омельчука, В. Погорілка, А. Романової, П. Рабіновича, С. Сливки, В. Синюкової, А. Токарської, І. Яковюка та ін.

До класичних праць з юридичної антропології належать роботи відомих зарубіжних вчених-юристів, антропологів, соціологів: Ф. фон Бенда-Бекманна, М. Блока, Ф. Боаса, Ф. Броделя, Г. Бутуля, Т. Гайгера, Ж. Ле Гоффа, Дж. Гріффітса, П. Динцельбахера, Ж. Дюбі, Ж. Карбонье, К. Леві-Стросса, Б. Малиновського, P.Мандру, Д. І. Мейєра, С.Е. Меррі, Г. Моргана, С.Ф. Мура, X. Ортега-і-Гассета, А.Р. Редкліфа-Брауна, Н. Рулана, Г. Дж. Самнер-Мена, Т. Телленбаха, Р. Шпранделя, Л. Февра, Д. Філда та ін.

Отже, можна зазначити, що наявність великої кількості вчених-фахівців з різних напрямів суспільних знань, які займалися доктринальним супроводженням і забезпеченням досліджуваної проблематики, по- перше, підтверджує, не тільки: а) її особливу складність в доктринальному аспекті, б) комплексність у її методологічному супроводженні і забезпеченні, а також в) системність у практичній реалізації, а й, по-друге, надає їй: а) об'єктивний, актуальний, більш того, наративний та конотаційний характер, б) формуючи не тільки відповідні наукові патерни, а й в) позначаючи відповідні праксеологічні перспективи.

Тому метою цієї статті є дослідження диспозиції муніципальної людини у загальній феноменології людини та параметральних ознак її становлення й розвитку.

Викладення основного матеріалу

Розглядаючи феноменологію муніципальної людини, треба зробити декілька зауважень методологічного характеру:

- вона виникає на стику права і соціуму, права і людини, індивідуального і колективного, приватного та публічного, тобто в межах науки про людину і соціум - у межах юридичної антропології;

- виходячи з антропологічної домінанти сучасного національного і світового розвитку можна стверджувати, що:

а)проблематика становлення муніципальної людини є однією із центральних в правознавстві;

б)вона має свою історичну ретроспективу, що пов'язана зі становленням, розвитком і вдосконаленням гуманістичних та гуманітарних тенденцій в державотворенні й правотворенні, що знайшло свій практичний прояв у становленні юридичної антропології;

в)в основі появи феноменології муніципальної людини лежать відносини держави, локального соціуму і людини, що знаходяться як в правовому, так і позаправовому (за межами державно-правового впливу) просторі, коли людина функціонує в межах МСВ та продукує свої екзистенційні інтенції (потреби, устремління, інтереси) й демонструє їх реалізацію у відповідних габітусах та формуванні адекватних ним атитюдів;

г)її становлення напряму детерміновано становленням і розвитком системи МСВ спочатку в рамках національної держави, а потім його вдосконаленням у рамках міждержавної економічної, політичної і правової інтеграції держав;

ґ) вона переважно реалізується не тільки в державотворчих процесах, а й активно розвивається в процесах становлення і розвитку громадянського суспільства;

д)вона характеризується відповідною мережецентричністю, тобто виникає в умовах, коли публічна влада, реалізуючи свої компетентні повноваження, все ж пильно спостерігає за соціальними настроями і допускає можливості використання демократичних інструментів управління суспільством, що базуються на інститутах обліку суспільної думки з використанням механізмів безпосередньої і представницької, партиси- паторної (демократія участі)², деліберативної (дорадча демократія)³, агрегативної (процедурна демократія /реалізується через механізм голосування)⁴ та агоністичної демократії (демократія конфлікту та його подолання через використання процедур)⁵, що передбачають різні підходи та методи (методику) врахування позиції жителів - членів ТГ з питань, що є доленосними для її існування;

е)вона виникає в контексті загальної феноменології людини, але вже в диспозиції її історичного становлення і розвитку від «людини, що думає» (homo sapiens) до «людини активної» (homo activae), від неї до «людини муніципальної» (homo municipalis), - і вже тільки від неї до «людини конституційної» (homo constitutionals як вищого рівня в правовому розвитку людини (особистості) і громадянина (+ всі інші правові стани людини).

Отже, остання характерологічна риса досліджуваної феноменології виступає одним із показників результату та перспективи його статусно-нормативного виникнення, формування, появи, концептуалізації, легалізації, легітимації як життєздатної концептуальної моделі людини, що базується на її екзистенційному існуванні і функціонуванні в межах локального соціуму (ТГ), в умовах МСВ, в стані повсякденності, у процесі та за підсумками її соціалізації і використанні відповідних габітусів, включаючи й правові (нормативні) практики, реалізації їх через відповідні атитюди, включаючи й правові.

Можна дослідити розвиток становлення рольових диспозицій людини з різних позицій, зокрема:

а)з позицій історичної ретроспективи:

- «людина, що думає» (homo sapiens) - виникає як результат еволюційного розвитку людини - особистості та внаслідок освоєння через розуміння та усвідомлення людиною свого місця в природі та соціумі;

- «людина активна» (homo activae) - також пов'язана з еволюцією людини та її спочатку індивідуальним, а потім і груповим освоєнням природи й соціуму через здійснення цілеспрямованої діяльності, що скерована на задоволення її екзистенційних інтенцій, вирішення первинних потреб / стратегічних завдань виживання - через формування і реалізацію різних форм життєдіяльності тактичного характеру у вигляді габітусів та формування атитюдів;

- «людина муніципальна» (homo municipalis) - це феноменологія, що уособлює вже усвідомлену діяльність людини саме в межах локального соціуму, як індивідуальну, групову, так й колективну, що сформувалась завдяки спільному існуванню її груп та асоціацій на основі історичної, географічної, ресурсної, технологічної, наративної, конотаційної, суб'єктно-об'єктної, комунікативної, інтерсуб'єктивної спільностей в процесі реалізації наведеними суб'єктами (акторами) локального соціуму екзистенційних інтенцій (устремлінь, потреб, інтересів) в контексті здійснення людиною свого життєвого циклу з метою продовження існування осередку (осередків) людської цивілізації - ТГ;

- «людина конституційна» (homo constitutionalis) - це фактично homo municipalis, який усвідомлює роль і значимість права в організації, регламентації і регулюванні життя конкретної людини, її груп і асоціацій у межах локального соціуму, що є елементом макросоціуму, існуючого в межах державних кордонів, що володіє державною організацією, на основі визнання й виконання принципів верховенства права, верховенства конституції, пріоритету прав і свобод людини перед правами держави, а також ролі і значимості виконання людиною своїх конституційних обов'язків;

- «людина активна» (homo activae), що є узагальненою характеристикою людини, яка активно освоює довкілля навколо себе, передувала рольовій позиції «людина економічна» (homo economicus). Представники політичної науки визначають її як людину, у якій «перевернута система пріоритетів: тілесні потреби вона ставить вище духовних»⁶. «У основі самодіяльного громадянського суспільства стоять суверенні індивіди, що покладаються тільки на себе і цікавляться іншими тільки як носіями благ, які обмінюються на засадах ділового партнерства»⁷. Отже, по суті, актором громадянського суспільства епохи представницької демократії, на думку О.С. Панаріна, виступає людина економічна, яка, до речі, для нього є «дефектним» конструктом, бо володіє перевернутою системою пріоритетів, скерованою насамперед на своє існування та стабільне функціонування в соціумі. Більш того, на думку цього дослідника, політичні системи всіх пострадянських держав, представлені «людиною промисловою» (homo faber), що діє на основі науково обґрунтованих при-

писів та інструкцій, але не можна заперечувати і забувати того, «... що людина, більшою мірою, все ж таки тварина політична, тобто така, що відноситься до полісу, до громадянського стану, ніж «економічного»⁸;

- отже, становить великий науковий інтерес, де зароджується і оформлюється рольова позиція «людина політична» (homo politicus). На нашу думку, вона є наслідком і результатом діяльності «людини муніципальної» (homo municipalis), бо саме простір МСВ, простір локальної демократії є тим соціальним середовищем, де формуються і діють могутні патерни соціалізації, включаючи й соціалізацію політичну, формуються засади та інституційна структура громадянського суспільства через реалізацію дихотомії «габітуси - атитюди» та функціонують локальні інститути демократичної взаємодії та врахування суспільно-політичної думки, включаючи й виборчі, що надають людині - члену ТГ перші навички політичного досвіду;

- отже, рольова позиція «людина політична» (homo politicus) передує виникненню «людини конституційної». На думку О.С. Панаріна, «політична людина - це особливий суспільно-історичний суб'єкт, що переміщає вирішення соціальних проблем зі сфери громадських відносин в сферу державно-політичних»⁹. Тобто, у повсякденному розумінні це фізична особа, найчастіше громадянин держави, що відкидає всі екзис- тенційні питання свого існування та функціонування в людському соціумі та користь питань державно-політичного характеру, на яких фактично фокусується його життя. Разом із тим необхідно наголосити, що наведений автор, фактично підтримуючи позицію Арістотеля в розумінні людської природи, тим самим розширює можливості політичної людини в прийдешній системі постмодерну. Тобто, людина політична з традиційного суб'єкта політики перетворюється на жителя сучасної демократичної держави. Це підтверджується доктринальною позицією дослідника-політолога О.Ю. Рибакова, який вважає: «У самій людині ... закладені передумови виникнення, формування, розвитку політичних якостей, які сприяють перетворенню людини на живу істоту політичну»¹⁰. Але треба зазначити, що тут знову присутня акцентуація на політичних властивостях людини, яка робиться на основі вже існуючої та функціонуючої в соціумі «людини економічної».

Дійсно, варто погодитись, що ця позиція спирається на доказ, що політична людина - це носій якостей політико-громадських відносин в сучасних розвинених державах представницької демократії. Але вважаємо, що даний тип, який має глибоке історичне коріння, по-перше, не тільки вельми тісно та органічно переплітається з первинними процесами формування homo municipalis, що фактично логічно і онтологічно передують процесам формування homo politicus, враховуючи їх виключно екзистенційний характер; а й, подруге, параметральні ознаки, що є характерологічними для формування homo politicus, збігаються з парамет- ральними ознаками, що є характерологічними для формування homo municipalis, причому у хронологічному вимір останні починають формуватися першими саме тоді, коли процес формування homo politicus ще триває. А це, по-третє, підтверджує, що homo municipalis та homo politicus проходять своє історичне становлення в межах людської територіальної спільноти (громади) в умовах локальної демократії у формі місцевого самоврядування;

- рольова позиція «людина політична» (homo politicus) трансформується у рольову позицію «людина конституційна» за наявності відповідних умов: а) насамперед правової конституційної культури; б) остання виникає на основі формування у неї відповідної конституційної свідомості, що в) детермінує виникнення і формування конституційної психології, яка виступає відповідним системно-комплексним макроатитюдом, що зумовлює поведінково-діяльнісні настанови людини - члена ТГ та одночасно і громадянина держави;

- отже, сучасну загальну феноменологію людини відносно системного комплексу її рольових позицій можна відобразити наступним чином: «людина, що думає» (homo sapiens) - «людина активна» (homo activae) - «людина економічна» (homo economicus) - «людина муніципальна» (homo municipalis) - «людина політична» (homo politicus) - «людина конституційна» (homo constitutionalis);

б)у контексті домінування наведених рольових диспозицій у загальній феноменології людини та рівня їх узагальнення:

- рольова позиція «людина, що думає» (homo sapiens) - є, по-перше, домінуючою в переліку наведених позицій, бо вона охоплює всі інші своїм характерологічно-методологічним змістом; по-друге, враховуючи її більш глибоку змістовність, вона виступає узагальненою ознакою для всіх наведених рольових позицій людини; по-третє, вона є першою у контексті виникнення, бо сприяє формуванню та виникненню всіх інших рольових позицій, виходячи з діяльнісних ознак, місця здійснення життєдіяльності, відношення до нормативно-правових засад організації суспільства і держави;

- рольова позиція «людина муніципальна» (homo municipalis) фактично виступає предикатом для рольової позиції «людина конституційна» (homo constitutionalis), бо саме вона означає людину (особистість), що у межах локального соціуму - ТГ пройшла свою соціалізацію, в тому числі й правову, реалізуючи свої габітуси, в тому числі й правові, формуючи свої атитюди, в тому числі й правові. Отже, саме на рівні homo municipalis настає перший контакт з правом, йдуть процеси його уяснення, пояснення і розуміння, відпрацьовуються перші навички і моделі нормативної поведінки, людина вперше реалізує нормативні атитюди індивідуальної та міжособистісної комунікації - власне міжособистісної, групової, міжгрупової, колективної;

- рольова позиція «людина активна» (homo activae) багато в чому детермінована рольовою позицією «людина муніципальна» (homo municipalis), хоча в історичному аспекті вона їй передує. Але тут йдеться не стільки про індивідуальну діяльність людини, що є характерною на перших етапах її існування в природі, скільки про групову і колективну діяльність людини у межах локального соціуму, що формується, коли виникають спільні задачі стратегічного екзистенційного характеру, розв'язання яких суттєво впливає на можливість виживання і подальшого існування, функціонування конкретної людини у межах територіальної людської спільноти в процесі вирішення телеологічних домінант інтерсуб'єктивної властивості (наявність загальних цілей);

- розуміння змістовного наповнення рольової позиції «людина муніципальна» (homo municipalis), як універсальної форми існування будь-якої людини (бо не існує людини, яка б не була одночасно членом будь-якої територіальної людської спільноти і не брала участі в системі комунікаційної взаємодії з іншими членами цієї спільноти), дає нам аргументи на користь виключної оптимальності та ефективності такої рольової позиції для утвердження людини як члена соціуму (і локального, і, одночасно, макросоціуму на рівні держави, і глобального соціуму - на рівні міжнародної спільноти¹²), бо саме ця рольова позиція фактично гарантує приєднання людини до соціуму через механізм соціалізації, використання габітусів і формування атитюдів, що, безперечно, дає соціальний ефект: а) у вигляді «людини активної» (homo activae) - з її високою мотивацією до участі у соціально корисному трудовому процесі у будь-якій ролі, включаючи процес формування мотивації до участі в МСВ; а також б) у вигляді «людини конституційної» (homo constitutionalis) з її високим рівнем правової свідомості, повагою до права і правового закону, прав і свобод своїх та інших членів соціуму;

в)у контексті перспективного розвитку рольових позицій людини у межах загальної феноменології людини:

- виходячи з визначальної ролі рольової позиції «людина муніципальна» (homo municipalis), як об'єктивної та універсальної форми існування будь-якої людини можна і треба констатувати її визначальну та ініціативну роль у подальшому розвитку вже наявних рольових позицій /насамперед позиції «людина конституційна» (homo constitutionalis)/ та виникненні нових рольових позицій людини у суспільстві і державі, а звідси - й до змін диспозиції людини. Двигуном зазначених процесів та їх каталізатором виступають розвиток і вдосконалення форм муніципального життя, що є якісним результатом вдосконалення повсякденного існування ТГ та правового статусу її членів-жителів. Крім того, суттєва каталізація може бути детермінованою могутніми процесами набуття ТГ глобалістського потенціалу¹³ та реалізацією інтеграційних намагань України¹⁴;

- треба звернути пильну увагу на вдосконалення рольової позиції «людина активна» (homo activae), що суттєво змінюється залежно від революційних змін у сфері працевлаштування людини та змін на локальному ринку праці. Пандемія COVID-19 повністю змінила філософію трудової діяльності людини, результатом якої стала зміна її місця виконання та локації робітника (з офісних приміщень до дому робітника). Більш того, це спричинило суттєву модифікацію сфери комунально-муніципальних послуг - торгівля продуктами і товарами перейшла фактично в онлайн-сферу, що зазвичай розширило пропозицію таких послуг; об'єктивувалась та актуалізувалась низка послуг, що раніше активно не використовувались в повсякденному житті - диджиталі- зація, посилення гігієнічних та санітарно-профілактичних заходів з використанням нових матеріалів і засобів; це змінило й філософію людського життя - посилилась комунікація між членами родин, одночасно прийшло зростання конфліктогенних ситуацій, родинного насильства, розлучень тощо. Все наведене суттєво здійснило вплив на рольову позицію «людина муніципальна» (homo municipalis), бо оголило і актуалізувало необхідність вирішення цілої низки системно-комплексних проблем з організації, наприклад, якісно нової за змістом та формами системи торгівельного обслуговування; створення нових логістичних схем для транспортного обслуговування жителів - членів ТГ; реалізація нових умов для організації трудової діяльності на підприємствах та установах тощо. Крім того, особливо важливими проблемами стали питання вдосконалення міжосо- бистісної і міжродинної комунікації за допомогою реалізації спеціальних заходів фахівцями-психологами, які, на жаль, не були відповідним чином структуровані у муніципальні служби, або поліцейськими структурами, що на практиці не були здатні нейтралізувати масове зростання насильства та конфліктів;

г)з позицій суттєвих змін modus operandi в диспозиції рольових позицій в загальній феноменології людини в сучасних умовах, по-перше, в умовах всесвітньої пандемії COVID-19; і, по-друге, в умовах збройної агресії російської федерації проти України і: а) фактичної можливості змін в правовому статусі територій нашої держави в умовах воєнного стану; б) застосування до жителів - членів ТГ з боку збройних сил нападника та окупаційних сил на тимчасово окупованих територій України геноциду, екоциду, лінгвоциду, масових вбивств, зґвалтувань, фільтраційних таборів, паспортизації, депортації цивільного населення і особливо дітей на територію ворога¹⁵ і насильницьке їх розміщення в депресивних регіонах Росії - Сибіру, Якутії тощо¹⁶; в) негативного впливу на повсякденне існування і функціонування ТГ знищення їх інфраструктурної та іншої ресурсної складової, що суттєво ускладнить життя їх членів-жителів;

ґ) з позицій аксіології - соціальної, нормативної, муніципальної, конституційної:

- ознакою особливого значення і надзвичайної наукової ефективності наведених рольових позицій людини в її загальній феноменології є те, що всі вони інтегруються як елементи мультиплікативної дії в образі однієї конкретної людини, що є історично, соціально, наративно і конотаційно носієм всіх таких позицій;

- наведені рольові позиції виступають не тільки історичним надбанням людської цивілізації, а й володіють суттєвим праксеологічно-аксіологічним потенціалом, що дає змогу розглядати людину не тільки як біологічну істоту, а й оцінювати її як суб'єкта локального і макросоціуму, що, застосовуючи такі рольові позиції, активно здійснює мотиваційну та телеологічно зумовлену діяльність з їх перетворення, вдосконалення вже апробованих форм життєдіяльності та освоєння нових її форм, що виникають в умовах глобалізації або в екстраординарних умовах функціонування державності;

- серед наведених рольових позицій вузлову роль відіграє рольова позиція «людина муніципальна» (homo municipalis), що є, з одного боку, відтворенням історичного розвитку біологічної істоти в соціальну людину з відповідними рольовими позиціями в локальному соціумі, а, з іншого, - володіє і демонструє могутній організаційно-ініціативний та релятивістсько-багаторівневий (індивідуальний, груповий, колективний, локальний, регіональний національний, міждержавний, макрорегіональний, універсальний) потенціал для подальшого стабільного і передбаченого розвитку людини як первинного суб'єкта людської цивілізації в умовах глобалізації;

- отже, рольова позиція «людина муніципальна» (homo municipalis) виступає своєрідним методологічним і нормативним ключом до подальшого розвитку й удосконалення як демократичної правової державності, так і міжнародної спільноти держав в контексті забезпечення реалізації нею загальних конституційно- гуманістичних цінностей.

Висновки

Резюмуючи положення, викладені вище, можна дійти наступних висновків:

- в основі формування концепту «муніципальна людина» лежить праксеологічна активність людини, що проявляється зовні як її діяльність у межах територіальної людської спільноти (територіальної громади, територіального колективу тощо) в умовах місцевого самоврядування у філософському стані повсякденності, що діє в ординарних умовах існування і функціонування державності, в сукупності яких вона здійснює свій життєвий цикл, включаючи й репродуктивну функцію щодо продовження людського роду;

- проблематика «муніципальної людини» все більше стає об'єктом наукового інтересу філософів, психологів, політологів, правників. Причиною такого інтересу виступає: а) її конституююча роль та її інститу- ційне значення в існуванні людини як члена соціуму на рівні її груп, асоціацій, включаючи ТГ, як локального соціуму, а також макросоціуму в межах кордонів відповідної держави; б) сама така діяльність, бо вона є тією соціально-практичною детермінантою, що фактично «запускає» існування первинного локального соціуму й одночасно макросоціуму, який існує та функціонує в умовах державної організації, скріплюючи та цементуючи його загальними колективними інтересами; в) вона є предикатом виникнення численних габітусів (соціальних практик) людини, апробуючи які вона виробляє найбільш оптимальні та якісні для широкого кола непоіменованих суб'єктів форми життєдіяльності; г) користування цими формами веде до виникнення широкого переліку атитюдів (поведінкових настанов), що дозволяють людині-члену територіальної громади досить впевнено існувати та функціонувати в межах локального соціуму, реалізуючи свої інтенції екзистенційної властивості - устремління, потреби та інтереси; ґ) враховуючи аксіологічний потенціал таких форм життєдіяльності та їх інституційне значення не тільки в локальному, регіональному та загальнодержавному, а й в універсально-глобальному вимірах, така діяльність людини фактично веде до створення глобального «локального» суспільства, що сповідуючи загальні цивілізаційні цінності, надає повсякденним питанням (формам існування людини) універсального значення, вважаючи їх загальним надбанням людства - саме вони з часом трансформуються у відповідні міжнародні правові стандарти, бо отримують в рамках міжнародного співтовариства держав закріплення в міжнародному договірному праві у вигляді їх міжнародно-правових зобов'язань, які держави-підписанти повинні закріпити в національному конституційному законодавстві та втілити в життя у повсякденній державно-правовій практиці;

- враховуючи полісемічний характер діяльності людини, що об'єднує в собі безліч таких понять, як «активність», «життєдіяльність», «поведінка», «практика», її особливу важливість для існування людської цивілізації на всіх рівнях її функціонування, можна констатувати факт формування на локальному рівні соціуму її відповідного і специфічного поведінко-діяльнісного типу людини - «людини муніципальної» (homo municipalis), тобто, муніципальна людина народжується в системі координат, що складаються з основоположних факторів-патернів існування людського локального соціуму, а саме: «людина» - «територія» - «повсякденне існування в межах ТГ та в умовах МСВ» - «життєва діяльність людини в локальному соціумі»;

- дослідження розвитку становлення рольових диспозицій людини з різних позицій, зокрема, з позицій історичної ретроспективи, дає можливість виокремити наступні: а) «людина, що думає» (homo sapiens) - виникає як результат еволюційного розвитку людини - особистості та внаслідок освоєння через розуміння та усвідомлення людиною свого місця в природі та соціумі; б) «людина активна» (homo activae) - також пов'язана с еволюцією людини та її спочатку індивідуальним, а потім і груповим освоєнням природи і соціуму через здійснення цілеспрямованої діяльності, що скерована на задоволення її екзистенційних інтенцій, вирішення первинних потреб / стратегічних завдань виживання - через формування й реалізацію різних форм життєдіяльності тактичного характеру у вигляді габітусів та формування атитюдів; в) «людина муніципальна» (homo municipalis) - це феноменологія, що уособлює вже усвідомлену діяльність людини саме в межах локального соціуму, як індивідуальну, групову, так й колективну, що сформувалась завдяки спільному існуванню її груп та асоціацій на основі історичної, географічної, ресурсної, технологічної, наративної, конотаційної, суб'єктно-об'єктної, комунікативної, інтерсуб'єктивної спільностей у процесі реалізації наведеними суб'єктами (акторами) локального соціуму екзистенційних інтенцій (устремлінь, потреб, інтересів) в контексті здійснення людиною свого життєвого циклу з метою продовження існування осередку (осередків) людської цивілізації - ТГ; г) «людина конституційна» (homo constitutionalis) - це фактично homo muni- cipalis, який усвідомлює роль і значимість права в організації, регламентації і регулюванні життя конкретної людини, її груп та асоціацій у межах локального соціуму, що є елементом макросоціуму, існуючого в межах державних кордонів, що володіє державною організацією, на основі визнання і виконання принципів верховенства права, верховенства конституції, пріоритету прав і свобод людини перед правами держави, а також ролі й значимості виконання людиною своїх конституційних обов'язків;

- сучасну загальну феноменологію людини стосовно системного комплексу її рольових позицій можна відобразити наступним чином: «людина, що думає» (homo sapiens) - «людина активна» (homo activae) - «людина економічна» (homo economicus) - «людина муніципальна» (homo municipalis) - «людина політична» (homo politicus) - «людина конституційна» (homo constitutionalis).

Література

муніципальна людина поведінко-діяльнісний соціум

1 Early Greek Philosophy, Volume VIII: Sophists, Part 1. Edited and translated by Andrй Laks, Glenn W. Most. Loeb Classical Library 531. Cambridge, MA: Harvard University Press, 2016. 555 p.

2 Циммерман Дж. Ф. Учасницька демократія: відродження популізму. Демократія: Антологія / упоряд. О. Проценко. Київ: Смолоскип, 2005. С. 263-303.

3 Андрійчук Т.С. Деліберативна демократія: сучасні нормативні підходи та особливості практичного втілення. Політікус. 2020. № 2. С. 31-35.

4 Грановская О.Л. Делиберативная и агрегативная модели демократии и агональный либерализм И. Берлина. URL: https://cyberleninka.ru/artide/n/deliberativnaya-i-agregatrvnaya-modeli-demokratii-i-agonalnyy-Uberahzm-i-berlma (дата звернення: 25.06.2022).

5 Mouffe Chantal. The Democratic Paradox. London: Verso, 2000. Р. 80-107.

6 Панарин А.С. Философия политики: учеб. пособ.Москва: Новая школа,1994.424 с. С.161.

7 Панарин А.С. Философия политики: учеб. пособ.Москва: Новая школа,1994.С. 162.

8 Панарин А.С. Философия политики: учеб. пособ.Москва: Новая школа,1994.424 с. С.15.

9 Панарин А.С. Философия политики: учеб. пособ.Москва: Новая школа,1994.424 с. С.17.

10 Рыбаков О.Ю. Человек в политике: пути самореализации. Саратов: Изд-во СГУ, 1995. 195 с. С. 11.

11 Боярський О.О. Становлення феноменології муніципальної людини в межах громадянського суспільства і держави. Часопис Київського університету права. 2020. № 2. С. 111-118.

12 Бобровник Д.О. Глобалістський потенціал територіальної громади: актуальні питання визначення, розуміння та можливої реалізації. Часопис Київського університету права. 2020. № 4. С. 39-46.

13 Волошин Ю.О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти: монографія / за ред. М.О. Баймуратова. Київ: Логос, 2010. 425 с.

14 Баймуратов М., Кофман Б. Роль органів місцевого самоврядування України в сфері захисту прав людини в період воєнного стану: до формування праксеологічно-компетентної парадигми. Незалежність України: права людини та національна безпека: зб. матеріалів Другої міжнародної наук.-практ. конференції (Львів, 20 травня 2022 р.) / Національний університет «Львівська політехніка»; упоряд. Л.В. Ярмол. Львів: Галицька видавнича спілка, 2022. С. 83-89.

15 Золотько Я. Как депортированные россией украинцы смогут вернуться домой. URL: https://socportal.info/ru/news/kak- deportirovannye-rossiei-ukraintcy-smogut-vernutsya-domoi/ (дата звернення: 25.06.2022).

Размещено на Allbest.ru