Формування самоідентичності українського суспільства: погляд крізь призму соціальних мереж

Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Social Communication and Information Activity

Lviv Polytechnic National University (Lviv, Ukraine)

FORMATION OF UKRAINIAN SOCIETY SELF-IDENTITY: A VIEW THROUGH THE SOCIAL NETWORKS PRISM

Для підтвердження факту існування української ідентичність необхідна наявність хоча б однієї з чотирьох ознак:

— етнічне походження та самоідентифікація;

— усвідомлення спільної з іншими представниками українського етносу історичної долі та часової перспективи;

— залученість в український культурно-інформаційний простір;

— свідома діяльність з поширення української культури (Вікіпедія).

Коли проаналізувати ці чотири ознаки сьогодні, можна стверджувати, що український народ демонструє наявність у суспільстві усіх чотирьох ознак. Якщо до лютого 2022 року частина населення України не були широко залучені в український культурно-інформаційний простір та в окремих випадках не усвідомлювали себе спільно з іншими представниками українського етносу, то після повномасштабного вторгнення Росії кожен громадянин нашої держави ідентифікує себе українцем, патріотом і тим самим доводить давнє існування саме української самоідентичності.

Степико М. вказує на проблему переважання регіональної, територіальної ідентичності над загальнонаціональною. Вчений стверджує, що територіальна ідентифікація є складнішою та багатоплановою порівняно з національною ідентифікацією, основою якої є громадянський патріотизм населення країни. Відповідно для свідомості українського суспільства державний патріотизм є побічним, вторинним (Степико, 2011: 332). Проте сьогодні важко погодитися з таким твердженням дослідника, оскільки спостерігаємо, як державний патріотизм і саме національна українська ідентифікація піднімає бойовий дух суспільства.

Самоідентичність будь-якого народу формують і під впливом історичної пам'яті, яка суттєво відрізняється від історичної свідомості. Історична пам'ять, по суті, є вираженням процесу організації, збереження та відтворення минулого досвіду народу, країни, держави (уроків історії) для можливого його використання в діяльності людей на сьогодні чи для повернення його впливу до сфери суспільної свідомості (Степико, 2011: 272).

Сьогодні джерела вивчення історичного минулого суттєво відрізняються від тих, які були в ХХ столітті. Якщо раніше популярними засобами такого ознайомлення були безпосередньо архівні фонди та спеціальні наукові видання, то сьогодні, в час бурхливого розвитку інформаційних технологій, такі джерела видозмінили свій характер. Сучасне суспільство готове глибше вивчати історію, але за умови зручності роботи із джерелами та їх широкою доступністю. Ці умови можуть задовольнити ресурси мережі Інтернет.

Пелещишин А. та Білущак Т розробили класифікацію інтернет-джерел для дослідження історичних процесів в залежності від їх місця знаходження та способу відтворення: веб-виставки, 3-0 тури; бібліографічні те реферативні бази даних; веб сайти провідних українських наукових установ; електронні ЗМІ; веб-енциклопедії та веб-портали; віртуальні спільноти та соціальні мережі (Пелещишин, Білущак, 2016: 18). Звичайно, що наповнювати усі названі джерела повинні фахівці, проте серед суспільства також існує градація щодо використання цих ресурсів. Загально відомий факт, що більшість молодого покоління звертатиме увагу на інформацію із віртуальних спільнот чи соціальних мереж, в той час, як до бібліографічних чи реферативних БД звертатимуться в більшості фахівці. Тому сьогодні варто актуалізувати історичну пам'ять і популяризувати її саме шляхом використання сучасних методів комунікації із суспільством - соціальних мереж.

Мережеві спільноти здійснюють комунікацію в нецензурований спосіб, при цьому поєднуючи вирішення національних та соціальних питань і генеруючи важливу історичну інформацію. Соціальні мережі дозволяють публікувати інформацію не лише в історичній ретроспективі, а й надавати доступ до свідчень очевидців сучасних подій: громадян-активістів, політичних лідерів, місцевих жителів, у текстовій формі (Химиця, 2016: 159).

Аналіз контенту соціальних мереж дає підстави виділити дві групи найважливіших історичних джерел: текстові джерела (найважливіші історичні джерела, первинні історичні тексти), до яких належать свідчення очевидців подій: громадян-активістів, політичних лідерів, місцевих жителів; фото- та відеодокументи (Химиця, 2014:216-221).

Для визначення типу дописів, які здатні формувати та активізувати самоідентичність українського суспільства проаналізовано контент груп у соціальній мережі Facebook. В результаті ведення пошукового запиту «історія» отримано 103 тематичних групи різного спрямування: загальнодержавна історія, історія окремого краю, історія окремої військової одиниці та ін. Для аналізу обрано 5 груп, з яких 3 - загальнодоступні і 2 - приватні (табл. 1).

Аналізуючи ці та інші групи, бачимо, що більшість з них є загальнодоступними, що значно полегшує вступ. Що ж до адміністраторів таких груп, то здійснивши аналіз їх сторінок, можна констатувати, що це особи, які мають прямий стосунок до історії - вчені, професійні дослідники, дослідники-аматори та ін. Є випадки, коли серед адміністраторів є інші сторінки, наприклад: адміністратором сторінки «Історія України та Українського Козацтва» є «Український світ» - недержавний портал, головним завданням якого є протидія в інформаційному полі зовнішнім загрозам, які виникають для України в загальних сферах: воєнної, економічної та енергетичної, а також у сфері інформаційної безпеки. Таке адміністрування дозволяє констатувати те, що дописи на сторінках є істинними, перевіреними та актуальними.

Що ж стосується, власне, дописів то їх варто розділити на декілька груп, а саме:

— історичні факти та факти сьогодення;

— новинні;

— спонукальні;

— патріотичні.

Що ж до джерела дописів, то їх є три: власні дописи адміністраторів групи; републікації з інших джерел (новинні сайти, ютуб-канали, інші facebook-спільноти) та публікації інших учасників спільнот. Така урізноманітненість джерел дає змогу висвітлити одні і ті ж події з різних точок зору, що сприяє їх об'єктивності.

Таблиця 1

Характеристика груп у соціальній мережі Facebook (станом на 23.09.2022 р.)

Особливу увагу варто звернути на коментарі до дописів, адже саме на основі їх аналізу можна сформулювати загальну суспільну думку з приводу тої чи іншої події. Часто учасники спільнот вступають у дискусії значно активніше, ніж у реальному світі. Це спричинено різними психологічними факторами, зокрема, можливістю закрити свій профіль від інших учасників спільноти, тим самим не даючи останнім можливість «бачити» співрозмовника.

І останній важливий фактор для аналізу спільнот у соціальних мережах - цільова аудиторія (далі - ЦА). Відомо, що контент сторінок залежить від поглядів ЦА та її потреб. В результаті аналізу ЦА названих п'яти тематичних спільнот у соціальній мережі, її доцільно розділити на дві групи: професійні історики та інші дослідники; частина суспільства, яка не є професійними істориками, але цікавляться історією України та її сучасним становищем. Саме друга група ЦА є каталізатором змін характеру дописів у соціальних мережах: якщо раніше дописи в спільнотах мали лише характер твердження фактів, то сьогодення змушує адміністраторів груп публікувати дописи спонукального та патріотичного характеру, що не лише дає змогу зрозуміти своє коріння, а й піднімає бойовий дух українського суспільства. Аналізуючи ЦА названих груп (шляхом перегляду особистих сторінок учасників спільнот), констатуємо: більшістю ЦА є молодь, яка є і активними дописувачами та сторінці спільнот, і активними коментаторами. Це дозволяє зробити висновок не лише про популярність таких тематичних спільнот серед молоді, а й про необхідність їх існування.

Висновки. Як бачимо, питання самоідентичності народів, зокрема й українського, сьогодні вивчено на достатньому рівні. Проте, варто зазначити, що таке вивчення, здебільшого, здійснено з огляду на філософське та психологічне бачення. Що ж стосується, формування саме національної ідентичності як складової формування національної ідеї, то це питання в суспільстві повстало лише в останні роки, коли усі українці почали себе ототожнювати саме з поняттям «народ», а не «населення території». Окрім того, варто звернути увагу і на канали формування такої ідеї та ідентичності. Сьогодні вони змінилися з джерел історичних розвідок на публікації в соціальних мережах.

Аналіз спільнот соціальних мереж показав, що дописи патріотичного та спонукального характерів отримують найбільшу кількість вподобань та републікацій. Звичайно, це зумовлено і сучасною боротьбою українського народу за свою незалежність. Хоча, з іншої боку, адміністраторам таких тематичних спільнот, варто на це звернути особливу увагу, оскільки такі показники свідчать про свідомість українців до збереження національної ідеї. Окрім того, варто закцентувати увагу на створення таких спільнот й інших соціальних мережах, оскільки відомо, що Facebook є мережею для покоління 35+, в той час, коли Instagram, TikTok, Telegram є середовищем спілкування саме молоді. Такі спільноти повинні відповідати певним вимогам, зокрема: адміністраторами спільнот повинні бути фахівці (історики, джерелознавці, політологи тощо); спільноти варто робити загальнодоступними, щоб якнайбільша кількість учасників змогла долучитися до неї; контент сторінки (спільноти) повинен відповідати потребам ЦА; періодичність дописів - щодня; дописи учасників спільноти необхідно перевіряти на предмет істинності.

самоідентичність народ українська ідея соціальні мережі