Колабораціонізм та тимчасово окупованих територіях Півдня України: соціологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Маріупольський державний університет

КОЛАБОРАЦІОНІЗМ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Зубченко О.С., кандидат соціологічних наук,

доцент кафедри філософії та соціології

Анотація

колабораціонізм соціологічний агресія ворог

Статтю присвячено соціологічному аналізу проявів колабораціонізму на територіях Запорізької та Херсонської областей, які було окуповано внаслідок широкомасштабної російської агресії у лютому - березні 2022 року. Автором проведено неформалізований аналіз та узагальнення відомостей про осіб, що співпрацюють з ворогом, які є у відкритому доступу, із обробкою у програмі SPSS 17.0. Доведено, що колабораціонізм є інституційно-дисфункціональним способом соціальної поведінки, коли виконання звичних соціальних практик у рамках традиційних соціальних інститутів призводить до утвердження влади окупантів. Показано, що у соціально-структурному вимірі цей процес відбувається через інкорпорацію у соціальні інституції, які створено загарбниками, або захоплення існуючих соціальних організацій, а також шляхом фінансово-економічних інтеракцій.

Автор доходить висновку, що серед посібників ворога домінують представники вищих соціальних верств, які до війни займали соціально-статусні позиції менеджерів та працівників високої кваліфікації, мали повноваження діяти від імені держави. Прискорений кар'єрний поступ притаманний для освітян, значна частина яких за кілька тижнів проходили шлях від технічних працівників або вчителів-початківців до директорів навчальних закладів. Аналогічні процеси відзначено у середовищі дрібних службовців, що займали місця своїх колишніх керівників. Також наголошується на надзвичайно високому рівні проявів девіантної поведінки серед осіб, які вступили на службу до «правоохоронних органів», що пов'язане як із характером соціальних відносин у цій сфері, так і з намаганнями колаборантів відновити на свою користь корупційні практики, що стали неможливими в Україні. Дослідник констатує, що представники названих вище соціальних верств стали найбільшими вигодоотримувачами після зміни влади та складають соціальну базу окупаційного режиму.

Ключові слова: колабораціонізм, канал соціальної мобільності, дисфункція соціальних інститутів, девіантна поведінка, соціальний портрет колаборантів.

Annotation

Zubchenko O. Collaborationism in the temporarily occupied territories of Southern Ukraine: a sociological aspect

The article is devoted to a sociological analysis of the manifestations of collaborationism in the territories of Zaporizhzhia and Kherson regions, which were occupied as a result of large-scale Russian aggression in February - March 2022. The author conducted a non-formalized analysis and summarization of publicly available information on persons collaborating with the enemy, processed in the SPSS 17.0 program. It has been proven that collaborationism is an institutionally dysfunctional way of social behavior, when the implementation of customary social practices within the framework of traditional social institutions leads to the establishment of the power of the occupiers. It is shown that in the socio-structural dimension, this process takes place through incorporation into social institutions created by invaders, or capture of existing social organizations, as well as through financial and economic interactions.

The author comes to the conclusion that the enemy's guides are dominated by representatives of the highest social strata, who before the war held the social status positions of managers and highly qualified workers, had the authority to act on behalf of the state. Accelerated career advancement is characteristic of educators, a large number of whom have gone from technical workers or beginning teachers to directors of educational institutions in a few weeks. Similar processes were noted among small employees who took the places of their former managers. It is also emphasized the extremely high level of manifestations of deviant behavior among persons who entered the service of "law enforcement agencies", which is connected both with the nature of social relations in this area, and with the efforts of collaborators to restore to their own advantage corrupt practices that have become impossible in Ukraine. The researcher states that representatives of the above-mentioned social strata became the biggest beneficiaries after the change of power and make up the social base of the occupation regime.

Key words: collaborationism, channel of social mobility, dysfunction of social institutions, deviant behavior, social portrait of collaborators.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Після початку широкомасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року один із найбільш потужних ударів агресора було спрямовано на Південь України. Вже у перші години війни ворожі війська увійшли до Генічеська, Нової Каховки, Новотроїцького, а вже за два тижні зайняли понад 46 тис. квадратних кілометрів, що становить 70% Запорізької та 95% Херсонської областей.

Із відсуненням лінії фронту на північ та захід у регіоні починається формування окупаційних режимів, для яких характерні повний фізичний контроль загарбників над територією, відсутність активних бойових дій і відновлення мінімального порядку та безпеки. Поєднання цих чинників призводить до виникнення та розвитку колабораціонізму - соціального процесу, в ході якого жителі окупованих місцевостей йдуть на усвідомлене, добровільне та зумисне співробітництво з ворогом у його інтересах і на шкоду своїй державі. У нормативному плані держава визначила своє ставлення до зрадників Батьківщини у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», передбачивши досить жорсткі покарання за допомогу росіянам у будь-яких сферах. Однак із соціологічної точки зору цей феномен потребує поглибленого теоретичного та емпіричного вивчення, оскільки до взаємодії з ворогом залучено велику кількість людей, зокрема, багато представників впливових соціальних груп та місцевих еліт.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Протягом багатьох років увагу вітчизняних дослідників привертали прояви колабораціонізму в Україні за часів Другої світової війни. Соціологічним, соціально-економічним та соціокультурним аспектам цієї проблеми присвячено наукові розвідки В. Шайкан (Шайкан, 2010), С. Крижного (Крижний, 2016), В. Чачави (Чачава, 2016) та С. Іванова (Іванов, 2017). Після захоплення Росією Криму і частини Донецької та Луганської областей новий імпульс обговорення цих питань набуло у ході дискусії у редакції журналу «Філософська думка» (Матеріали, 2015), у роботах Є. Письменського (Письменський, 2020), О. Ілларіонова (Ілларіонов, 2017), О. Чальцевої (Чальцева, 2022) та О. Кравчука (Кравчук, 2022).

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячено статтю

Дослідники колабораціонізму часів російсько-української війни зосереджують увагу переважно на загальнонаціональних політико-правових або соціально-філософських аспектах цього явища, залишаючи осторонь прояви його регіональної специфіки та особливості соціальних практик, до яких втягнуті люди, що з різних причин перейшли під російський триколор.

Мета статті - провести соціологічний аналіз проявів колабораціонізму на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей, спираючись на емпіричні дані, скласти соціальний портрет колаборантів, визначити їхні стратегії пристосування до нових життєвих реалій.

Методологія дослідження

Отримання надійної інформації про колаборантів вкрай ускладнене через комунікаційну ізоляцію, атмосферу страху та терору, що панує на тимчасово окупованих територіях. Очевидно, що достовірні дані про людей, які стали на службу кремлівському режиму, можна буде отримати лише після перемоги України, повного звільнення Запорізького та Херсонського регіону, затримання та притягнення до відповідальності цих осіб. У нинішній ситуації найбільш безпечним та доступним методом був неформалізований аналіз даних із відкритих джерел, зокрема, телеграм-каналів «База зрадників Херсону» (https:ZZt.me/Kherson_kolaborant), «Коллаборанты Каменки и Энергодара» (https:ZZt.me/saparatists), «Токмак: Ганьба міста - любителі русні» (https:ZZt.me/zradatok), а також списку співробітників окупаційних «правоохоронних» органів, які було розміщено Мелітопольською районною військовою адміністрацією (https:ZZwww.slideshare.netZslideshowZembed_codeZ keyZ9O22CWszzNf4te). Зауважимо, що отримані відомості генерувались надзвичайно широким колом підписників телеграм-ресурсів, мають виключно суб'єктивно-оціночний характер та не претендують на статус офіційного звинувачення у колабораціоністській діяльності. Зібрані результати було систематизовано, кодифіковано, оброблено та проаналізовано у програмі SPSS 17.0 за такими ознаками: область, стать, участь у різних формах колабораційної діяльності (агітація за «русский мир», підготовка «референдуму», матеріально-технічне сприяння агресору, фінансово-економічна співпраця, співмешкання з окупантами та «стукацтво» на проукраїнськи налаштованих земляків, учасників АТО, активістів); рід занять до війни та під час окупації (з метою перевірки гіпотези про колабораціонізм як канал соціальної мобільності за умов руйнування звичного інституційного порядку та системи кар'єрного сходження); прояви девіантної поведінки (зловживання алкоголем, наркотична залежність, притягнення до кримінальної відповідальності, перебування під судом та слідством, звільнення з роботи з ініціативи керівництва) - у рамках верифікації гіпотези про більшу залученість до допомоги ворогу представників маргінальних верств населення. Всього до бази було внесено дані про 471 особу - 277 із Запорізької та 194 із Херсонської областей.

Виклад основного матеріалу дослідження

Протягом всіх років незалежності на Півдні України існував великий потенціал проросійських настроїв, який найяскравіше проявлявся під час електоральних кампаній. Наприклад, на парламентських виборах 1998 р. за політсили, що пропагували політичний та економічний союз з рф, проголосували 60% херсонців та 62% запоріжців, а вже за вісім років ці показники становили 62% та 68% відповідно. Навіть на останніх місцевих виборах, через шість років після першого нападу росії на Україну, електоральні актори, які прихильно ставились до північно-східного сусіда, отримали 43% голосів на Запоріжжі та 35% - на Херсонщині. При цьому за промосковські партії та блоки найбільш активно голосували на територіях із високою часткою етнічних росіян -нащадків старообрядців, які переїхали на Південь України наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Вже після приходу російських загарбників з'ясується, що більшість осіб, які прийняли від ворога владні посади, належали до «Опозиційної платформи - За життя», Комуністичної партії, «Нашого краю» та «Нової політики». Фіксувались й окремі випадки колаборації з боку людей, які у різні роки були пов'язані із Радикальною партією О. Ляшка, «Європейською солідарністю», «Батьківщиною», «За майбутнє» та «Слугою народу».

Ще одним важливим чинником, що сприяв поширенню співпраці з агресором, був потужний вплив фінансово-промислових груп, що пов'язані з росією. Їхніми лідерами були колишні члени Партії регіонів, екс-нардепи В. Сальдо на Херсонщині та Є. Балицький у Запоріжжі, навколо яких сформувались розвинені мережі патрон-клієнтних зв'язків, що включали місцевих голів та депутатів, великий та середній бізнес, керівників підприємств, установ та організацій, журналістів, блогерів та «активістів». Після приходу «русского мира» всі ці люди зіграли важливу роль у становленні окупаційних режимів.

Як соціологічний феномен колабораціонізм можна розглядати у кількох ракурсах - як дисфункцію соціальних інститутів, канал соціальної мобільності та стратегію виживання.

У першому аспекті можна погодитися із С. Макєєвим, що за екстраординарних обставин (до яких належить окупація), соціальна структура переходить до стану сингулярності, являючи собою суміш із різнорідних елементів, що існували раніше і що знову виникли. Дисгармонійний, постійно збурюваний ритм соціального метаболізму продукує нові структурні продукти, непроханих і несподіваних прибульців, що зримо модифікують суспільне середовище та породжує складки - принципово новий формат соціальних взаємодій між індивідами, коли поруч з існуючими соціальними інститутами та організаціями розміщуються власні винаходи та продукти (Макеев, 2017: 42). Саме до таких типів соціальних інтеракцій належить колабораціонізм - інституційно-дисфункціональний спосіб соціальної поведінки, коли виконання звичних соціальних практик та процедур призводить до утвердження влади окупанта та подальших тяжких суспільних наслідків, завдає великої шкоди життю і здоров'ю людей. Звичні інститути формально немов би зберігаються, але у підвалі «суду» ми знаходимо катівню, у приміщенні церкви - склад російської зброї, а у шкільному класі - сеанс людиноненависницької, антиукраїнської пропаганди. Держава-агресор грубо порушує вимоги Женевських конвенцій не лише на полі бою, використовуючи заборонені боєприпаси, знищуючи мирні міста і села та влаштовуючи масові вбивства військовополонених та цивільних, але й перебудовуючи інституційний лад на захоплених територіях, створюючи за участі колаборантів фейкові органи управління у різних сферах.

Другий вимір цієї проблеми вперше почав розглядати П. Сорокін (Сорокин, 2005). Видатний дослідник робить висновки про різке прискорення трансформації соціальної структури суспільства під час революційних та військових потрясінь, активізацію індивідів та груп, які раніше знаходилися на узбіччі суспільно-політичних процесів (згадаємо більшовицьке гасло «тепер кожна кухарка зможе управляти державою»), зміну поведінки та психології учасників штучно форсованих висхідних соціальних переміщень («из грязи - в князи»).

Для того, щоб «вийти в люди» або зберегти свої позиції, колаборанти використовують декілька інструментів: інкорпорація у соціальні інституції, які створено окупантами (політичний аутсайдер Є. Балицький, який програв вибори до парламенту, втратив економічний вплив у рідному Мелітополі та став фігурантом кількох кримінальних справ, стає очільником «військово-цивільної адміністрації Запорізької області»); захоплення існуючих соціальних організацій (зокрема, «ректором» Херсонського державного університету проголосила себе екс-директорка вузівського ліцею Т. Томіліна, яку звільнили за численні порушення у роботі. Окрім цього часто керівниками освітніх закладів ставали не тільки особи без педагогічного та управлінського стажу, але й зовсім випадкові люди - завгоспи, секретарки та колишні міліціонери); переконання ворога у своїй незамінності через активну участь у російській пропаганді, пограбунку окупованих земель та переслідуваннях проукраїнських активістів (голови Кам'янсько-Дніпровської, Мирненської та Водянської громад Запорізької області В. Антоненко, Ю. Радьков та С. Єрмаков).

Важливе місце у цьому контексті посідає економічний колабораціонізм - сприяння у поширенні російських економічних практик, засобів обміну та правових норм. Він може здійснюватися у кількох формах - інфраструктурній (силове захоплення заводів, складів, агропідприємств та супермаркетів), посередницькій (сприяння у налагодженні торгівлі із Кримом та ОРДЛО, відкриттю відділень російських компаній та банків, перереєстрація суб'єктів господарювання за російськими законами) і побутовій (спільні з ворогом валютні спекуляції, розкрадання та перепродаж гуманітарної допомоги та паливно-мастильних матеріалів, передача загарбникам відомостей про порожні оселі). Ставши на бік ворога, дрібні підприємці ставали власниками «віджатих» великих торговельних центрів або монополістами на певних ринках (зерна, меду, овочів, які під дулом автомату скуповувались за безцінь та вивозились до росії).

На думку В. Горобця, стратегія виживання за умов окупації - це комплексне соціопсихічне утворення, що охоплює різні форми життєдіяльності людей, поведінкові моделі, спрямовані на задоволення базових фізіологічних і соціальних потреб та способи адаптації до складних умов буття (Горобець, 2018: 61). На вибір цих стратегій впливають попередній досвід, особисті якості та переконання, ідеали та цінності, доступні ресурси та мережі взаємної соціальної підтримки, а найбільшою мірою вони проявляються у звичайному повсякденному житті. Побутовий колабораціонізм може проявлятися як на вільних територіях, так і в окупації. У першому випадку він частіше за все має ідеологічну або монетизовану основу, але це не звільняє від кримінальної відповідальності осіб, які публічно схвалюють російську агресію, дії ворога та його ставлеників, заперечують державний суверенітет та територіальну цілісність України. У зайнятих росіянами містах та селах це явище складніше. З одного боку, побутовий колабораціонізм є захисною ресоціалізаційною реакцією на зміну соціально-економічного ладу (рекрутація на роботу до Крайньої Півночі та Далекого Сходу, пошук місць вигідного обміну гривень на рублі, черги за російською «гуманітаркою», співмешкання жінок із солдатами окупаційної армії тощо). Такі вчинки не мають законодавчого покарання, але викликають моральний осуд у суспільстві. З іншого - більш складні форми взаємодії людей із організаціями, які привнесені ворогом, в той чи інший спосіб призводять до посилення окупаційного режиму та надають йому додаткової легітимності (отримання російського паспорту, проведення звичайного уроку математики із портретом путіна та триколором у класі, оформлення договорів купівлі-продажу майна тощо).

Взявши за основу прояви колабораціонізму, які було описано вище, ми спробували скласти портрет запорізьких та херсонських зрадників. Наголосимо, що отримані дані не є репрезентативними, оскільки нам точно не відомий загальний обсяг генеральної сукупності (часткову ясність у цьому можна буде отримати лише через кілька років після нашої перемоги та винесення певної кількості судових вироків посібникам ворога), так і через фрагментарність представленої інформації (до десяти різних територіальних громад). Тим не менш, враховуючи високу актуальність та новизну тематики дослідження, ці відомості можуть становити теоретичний та практичний інтерес.

Частка чоловіків серед колаборантів становить 52%, а жінок - 48%, що суттєво відрізняється від співвідношення у загальній структурі населення (46 та 54% відповідно). Основна причина цього - значне переважання чоловіків серед співробітників незаконних «правоохоронних» формувань (83%). Саме вони разом із рашистськими окупантами організовують широкомасштабні репресії проти мирного населення, займаються переділом та «віджимом» бізнесу, взяттям заручників тощо. Відповідно «народні міліціонери», самозвані судді та прокурори набагато частіше потрапляють у поле зору проукраїнських активістів та блогерів. У той же час жінок-колаборанток (окрім освітян) частіше залучено до камеральних робіт, зокрема, підготовки до т.зв. «референдуму».

При аналізі соціального складу корпусу колаборантів ми спирались на схему соціально-професійної структури Дж. Голдторпа, у центрі уваги якої перебувають особливості конкретної трудової ситуації - відносини до засобів виробництва (роботодавці, найняті та самозайняті працівники), сектор зайнятості (фізична або нефізична праця), рівень кваліфікації (високий, середній та рутинна праця), наявність супервайзерських функцій (є підлеглі чи ні) (Goldthorpe, Marshall, 1992). Узагальнені відомості відображено у табл. 1.

Таблиця 1

Соціально-професійні статуси колаборантів до початку війни (N=471)

Зміни соціально-статусних позицій колаборантів (у відсотках від кожного класу, N=272)*

Форми колабораціоністської діяльності (у відсотках від тих, про кого наявні відомості, N=231)

Прояви девіантної поведінки (N=40)