Теоретична дослідницька програма транскультурності історія формування, проблеми та перспективи

Висновки

Останніми роками історичні дослідження зазнають сильного впливу з боку транскультурної парадигми. Вона надає суттєвих поштовхів до розвитку нових ідей у культурології та допомагає побачити інші аспекти сучасності. Але в цього підходу є багато критиків. Переважно транскультурність засуджують за розмивання дослідницької методології й термінології, а не лише за посилення диференціації. Справді, мета будь-якого транскультурного підходу має полягати в конкретизації методологічної перспективи для того, щоб зробити внесок у дослідження сучасних, складних культурних процесів.

Транскультурність формує трансдисциплінарність розуміння, що може стати підґрунтям будь-якого гуманітарного або соціально-наукового підходу. Щоб розкрити навіть окремі сеґменти ризоми, сучасна дослідницька практика потребує багатопрофільних і часто багатомовних фахівців. Водночас існує точка зору, що конкретна (і надійна) транскультурна методологія може бути розроблена тільки шляхом адаптації до дисциплінарних рамок. Тому цілком закономірно, що транскультурний підхід, ймовірно, спричинить продукування власних сліпих зон у методології. Наприклад, більше уваги звертатимуть на заплутаність культурних процесів на рівні повсякденності, аніж на аналіз макропроцесів, або іґноруватимуть можливість культурного порівняння. Не можна заперечувати того, що практики дослідження транскультурності мають свої межі, які починаються, наприклад, з величезної потреби в нагромадженні складної інформації, що вимагає багато часу. Ще одна критична лінія -- це передбачувана тенденція транскультурності до менш відвертого ставлення до антагоністичних конфліктних відносин, на яких було зосереджено постколоніальну теорію, а саме на проблемах структурного детермінізму в наукових мовах, нерівності меншин стосовно влади та політики виключення. Але замість того, щоб шукати слабкі місця і додавати ще один «гострий, але порожній» термін до «червоного списку» з точки зору неоднозначних академічних «канонів», слід визнати необхідность розкриття дисциплінарних перспектив для подальшого вивчення питань, що постають перед дослідниками сучасності.

Хоча в критиці може бути частка правди, але альтернативні шляхи розв'язання проблеми можуть, у нашому розумінні, бути пристосованими до багатьох точок зору. Таким чином, формування транскультурної парадигми означає свідому зміну поглядів. Транскультурні дослідження потребують епістемологічної відкритості, готовності до критики й готовності ставити під сумнів навіть усталені знання. Отже, незважаючи на те, що транскультурні відносини можна вважати ознакою майбутнього, їх реалізація на практиці вимагає постійного критичного аналізу. Понад те, нерівність сил може створити ситуацію, за якої домінувальні політичні сили зовсім не будуть зацікавлені в просуванні принципів транскультурності, оскільки їм видаватиметься більш вигідним, як і раніше, проводити культурну політику домінування.

З іншого боку, транскультурність може бути використана як опозиційна сила, щоб кинути виклик ґлобальним елітам. Ґлобальні еліти, навпаки, можуть бути прихильниками політики прихованої чи явної асиміляції ліберального космополітизму, оскільки така політика більшою мірою обслуговує їхні інтереси. Інші соціальні сили та рухи можуть отримувати емоційне й політичне підживлення від ідеї збереження традицій і розмежування культур у дусі сучасної політики мультикультуралізму. Їх прихильники будуть продовжувати наполягати на такому збереженні традицій, що на перший погляд не викликає проблем, і таким чином чинитимуть опір транскультурним принципам у політичній етиці. З огляду на ці потужні сили протидії транскультурності потрібні досвідчені та віддані адвокати, щоб рухатися вперед до реалізації своїх принципів у реальність. Хто і за яких умов зможе стати ефективним прибічником та пропаґандистом транскультурного? Хто може стати аґентом цієї ґлобальної переорієнтації в політиці культурного розмаїття для сучасного ґлобалізованого світу? Різні теорії ґлобального управління і ґлобальної демократії позначають по-різному ключового аґента змін на часто протилежних ідеологічних полюсах. Наприклад, прихильники традиційних полікультурних підходів стверджують, що будь-які зміни в ґлобальній політиці мають бути запропоновані міжурядовими інституціями, таким чином припускаючи, що держави (зокрема, більш сильні держави) повинні прийняти політику транскультурності, щоб просувати цю альтернативу. Новітні підходи до ґлобального управління за участі багатьох зацікавлених сторін припускають, що недержавні суб'єкти (наприклад, громадянське суспільство, ЗМІ, політичні партії) можуть також спробувати вплинути на розвиток транскультурності в ґлобальних політичних процесах. Прихильники ідеї світового федералізму припускають, що нова культурна політика може бути сформована завдяки новому ґлобальному уряду та майбутньому ґлобальному парламенту, хоча такі інституції можна вважати неможливими для реалізації. Проте хоч би яка стратегія реалізації була можливою в сучасному світі, транскультурна альтернатива потребує подальшого вивчення.

Джерела / References

Agamben, G. (2008). Homo sacer. Suwerenna wtadza i nagie zycie / Tlum.: M. Salwa. Warszawa: Proszynski i S-ka.

Appadurai, A. (Ed.) (2001). Globalization. Durham, NC: Duke University Press.

Asad, T. (1986). The concept of cultural translation in British social anthropology. In: J. Clifford, G. E. Marcus (Eds.), Writing Culture. The Poetics and Politics of Ethnography. Berkeley, CA: University of California Press.

Bachmann-Medick, D. (2014). The Trans/National Study of Culture. A Translational Perspective. Boston, MA: De Gruyter.

Bhabha, H. K. (1994). The Location of Culture. London, New York: Routledge.

Deleuze, G., Guattari, F. (1987). A Thousand Plateaus: Capitalism and Schizophrenia / Trans.: B. Massumi. Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

Coronil, F., (1995). Introduction to the Duke University Press Edition. Transculturation and the Politics of Theory: Countering the Center, Cuban Counterpoint. In: F. Ortiz, Cuban Counterpoint: Tobacco and Sugar (pp. IX-LVI). Durham, London: Duke University Press.

Foucault, M. (2002 [1969]). The Archaeology of Knowledge. London, New York: Routledge.

Hannerz, U. (1996). Transnational Connections. Culture, People, Places. London: Routledge.

Inda, J. X., Rosaldo, R. (2007). Tracking global flows. In: J.X. Inda, R. Rosaldo (Eds.), Anthropology of Globalization (pp. 26-47). Oxford: Blackwell.

Kuhn, T. S. (2012 [1962]). The Structure of Scientific Revolutions. Chicago: Chicago University Press.

Latour, B. (2005). Reassembling the Social. An Introduction to ActorNetwork-Theory. Oxford, New York: Oxford University Press.

Marcus, G. E. (1995). Ethnography in/of the world system: the emergence of multi-sited ethnography. Annual Review of Anthropology, 24, 95-117.

Mercer, K. (1990). Black art and the burden of representation. Third Text, 10(4)

Mignolo, W. D., Tlostanova, M. (2006). Theorizing from the Borders: Shifting to Geo- and Body- Politics of Knowledge. European Journal of Social Theory, 9(1), 205-221.

Ortiz, F. (1995 [1940]). Cuban Counterpoint. Tobacco and Sugar. Durham, NC, London: Duke University Press.

Pollock, S. (2016). Areas, disciplines, and the goals ofinquiry. The Journal of Asian Studies, 75(4), 913-28.

Pratt, M. L. (1992). Imperial Eyes. Travel Writing and Transculturation. London: Routledge.

Said, E. (1978). Orientalism. New York: Harmondsworth.

Schachtner, C. (2015). Transculturality in the internet: culture flows and virtual publics. Current Sociology, 63(2): 228-43.

Sheller, M. (2017). From spatial turn to mobilities turn. Current Sociology, 65(4), 623-39.

Sheller, M., Urry, J. (2006). The new mobilities paradigm. Environment and Planning, 38(2), 207-26. Retrieved from: http://journals.sagepub. com/doi/abs/10.1068/a37268.

Viehbeck, M. (Ed.) (2017). Transcultural Encounters in the Himalayan Borderlands. Kalimpong as “Contact Zone”. Heidelberg: Heidelberg University Publishing

Welsch, W. (1992). Transkulturalitat -- Lebensformen nach der Auflosung der Kulturen. Information Philosophie, 2, 5-20.

Welsch, W. (1996). Transculturality -- the form of cultures today. In: K. Bethanien (Ed.), Le Shuttle: Tunnelrealitaten Paris-London-Berlin (pp. 15-30). Berlin: Kunstlerhaus Bethanien.

Welsch, W. (1999). Transculturality -- the puzzling form of cultures today. In: M. Featherstone, S. Lash (Eds.), Spaces of Culture: City, Nation, World (pp. 194-213). London: Sage.

Размещено на Allbest.ru