Міждисциплінарна парадигма осягнення соціальної інтеграції мігрантів

Размещено на http://allbest.ru

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Міждисциплінарна парадигма осягнення соціальної інтеграції мігрантів

Оксана Терещенко, аспірантка

м. Київ, Україна



Анотація

У статті досліджено, що інтеграційні процеси підпорядковуються дискурсивному принципу, який є стандартом відповідно трансцендентально-прагматичному напрямку комунікативної філософії. Вказано, що позиція кожного комунікативного актора виключає критерій значущості аргументу в залежності від ролі партнера в дискурсі. Розглянуто різноманітні трактування поняття «інтеграція». Представлено та окреслено недоліки значної кількості міграційних досліджень.

Охарактеризовано соціальну та системну інтеграцію. Представлено виміри інтеграції мігрантів у приймаючому суспільстві: культурна інтеграція, структурна інтеграція, інтерактивна інтеграція, ідентифікаційна інтеграція. Зазначено, що існує методологічний плюралізм у дослідженнях міграції з різних концепцій і теорій з різних галузей соціальних наук. Виявлено, що теорії інтеграції мають бути різними залежно від пояснень: теорії структурної інтеграції трактують економічну інтеграцію.

Зазначено важливість врахування того, що приймаюче суспільство також проходить складні процеси адаптації до новоприбулих осіб, їхніх потреб, інтересів, способу життя. Вказано, що виділяють внутрішню (психологічну) і зовнішню (соціокультурну, економічну) форми інтеграції. Акцентовано увагу на стратегії акультурації іммігрантів Джона Беррі, який виділяє основні стратегії акультурації: інтеграція, асиміляція, сегрегація, маргіналізація. Зазначено, що значущість рівня основного критерію типізації є взаємодія мігранта з приймаючим суспільством.

Обумовлено, що важливим напрямом міграційних послуг є створення спеціалізованих програм навчання в школах. Розглянуто три групи моделей інтеграції мігрантів в приймаюче суспільство: ліберальне, комунітарне (колективістське) і реляційне. Вказано, що існують очевидні епістемологічні, антиорієнталістські та потенційно деколонізаційні наслідки в обговоренні представленої проблематки.

Зазначено, що все ще існують труднощі з розглядом цих «білих, колоніальних, поселенських» міграцій як (деструктивних) форм «міграції» та «інтеграції». Наголошено, що деколоніальна наука продовжуватиме додавати потенційно нищівний історичний аналіз того, як сучасна політика неоліберальної глобалізації вкорінюється в довготривалих колоніальних та імперських практиках і технологіях.

Ключові слова: приймаюча країна, культурна спадщина, міграційний процес, інтерактивна інтеграція, ідентифікаційна інтеграція



Abstract

An interdisciplinary paradigm for understanding the social integration of migrants

Oksana Tereshchenko

PhD student, National Technical University of Ukraine ”Ihor Sikorsky Kyiv

Polytechnic Institute ”,Kyiv, Ukraine,

In this article it was found that the integration processes are subject to the discursive principle, which is the standard of the transcendental-pragmatic direction of communicative philosophy. It is indicated that the position of each communicative actor excludes the criterion of the significance of the argument depending on the role of the partner in the discourse. Various interpretations of the concept of "integration" are considered.

The shortcomings of a significant number of migration studies are presented and outlined. Social and systemic integration is characterized. The dimensions of the integration of migrants into the host society are presented: cultural integration, structural integration, interactive integration, and identification integration. It is noted that there is methodological pluralism in migration studies from different concepts and theories from different fields of social sciences.

It was found that the theories of integration should be different depending on the explanations: the theories of structural integration treat economic integration. The importance of taking into account the fact that the host society also goes through complex processes of adaptation to newly arrived persons, their needs, interests, lifestyle is noted. It is indicated that there are internal (psychological) and external (sociocultural, economic) forms of integration. Attention is focused on the acculturation strategies of immigrants by John Berry, who singles out the main strategies of acculturation: integration, assimilation, segregation, and marginalization. It is noted that the significance of the level of the main typification criterion is the interaction of the migrant with the host society. It is determined that an important direction of migration services is the creation of specialized training programs in schools. Three groups of models of integration of migrants into the host society are considered: liberal, communitarian (collectivist) and relational. It is indicated that there are obvious epistemological, anti-orientalist and potentially decolonizing consequences in the discussion of the presented issues. It is noted that we still have difficulties with considering these "white, colonial, settler" migrations as (destructive) forms of "migration" and "integration". It is emphasized that decolonial scholarship will continue to add a potentially devastating historical analysis of how the contemporary politics of neoliberal globalization is rooted in long-standing colonial and imperial practices and technologies.

Keywords: host country, cultural heritage, migration process, interactive integration, identity integration.



Вступ

Постановка проблеми. Завершальним етапом міграції є інтеграція до приймаючого суспільства, яке відрізняється від суспільства рідної країни мігранта економічно, культурно і політично. У разі успішної інтеграції мігранта в іноземне середовище, він стає повноправним громадянином, а також носієм цінностей і норм.

Однак інтеграція залежить не лише від самого мігранта, а й від багатьох інших факторів, таких як: країни виїзду, інтеграційної політики приймаючого суспільства, ціннісно-нормативної моделі та громадськості - домінуючої думки в суспільстві щодо перебування мігрантів.

Серед дослідників і політиків існують протиріччя щодо розуміння поняття «інтеграція», яке трактується по-різному залежно від країни, а також шляхів і діяльності мігрантів у приймаючому суспільстві. Тому, в сучасному світі питання інтеграції мігрантів стає все більш актуальним та проблематичним, що пов'язано зі збільшенням міграційних потоків і глобалізацією ринку праці, та заслуговує на більш глибше дослідження цього явища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематикою дослідження соціальної інтеграції мігрантів в міждисциплінарному вимірі займалося багато вітчизняних та міжнародних експертів. Наукова зацікавленість пов'язана з вивченням феномену міграції в теоретико-методологічному, методичному та прикладному аспектах та останнім часом зосереджує увагу науковців у виявленні проблем, зокрема у напрямку дослідження аналізу міграційної політики держав. Розвідки раціональних моделей регулювання та оптимізації ми можемо знайти в роботах Д. Беррі, Д. Борхес, К. К'єлдстадлі, Д. Массі, В. Охель, П. Качмаріка та ін.

Проблемам міграції, соціального забезпечення, інтеграції, рееміграції та соціокультурним феноменам присвячують свої праці У. Садов, Л. Семів, М. Кравченко, Н. Філіппова, М. Біль, О. Риндзак та ін. Питання ідентифікації, упередження, мінімізації ризикованості міграційних рухів досліджують

В. Горбулін, С. Пирожков, Д. Демчук, О. Макаров та ін. Однак, через ситуацію в Україні кількість запитів на дослідження проблем інтеграції, забезпечення досягнення необхідних стандартів їх соціального захисту та розвитку механізмів допомоги мігрантам різко зросла. Водночас, регулювання міграційної поведінки населення на міждисциплінарному рівні також потребує оперативних зрушень у світлі розкритих наслідків вимушеної міграції в контексті підвищеної ризикованості суспільства. Це також стосується вдосконалення механізмів, моніторингу міграційних змін щодо ідентифікації ознак міграційних ризиків та чинників їх формування, рівня розвитку міграційного потенціалу та його реалізації в приймаючому суспільстві.

Мета статті - розглянути та охарактеризувати особливості міждисциплінарної парадигми осягнення соціальної інтеграції мігрантів.



Виклад основного матеріалу

Дослідження міграції висвітлюють причини та закономірності міграційних потоків, динаміку інтеграції мігрантів та міграційної політики щодо цих явищ [1].

В існуючій літературі ми знаходимо три різні небажані наслідки концептуалізації інтеграції як односпрямованого процесу.

По-перше, це передбачає основну картину суспільства, що складається з місцевих індивідів і груп («не мігрантів»), які вже є «інтегрованими». Односпрямовані концептуалізації являють собою стирання або мінімізацію значущості минулих соціальних розколів і конфліктів. Тому, немає сенсу використовувати це зображення як відправну точку для наукового дослідження. акультурація інтеграція іммігрант соціологія

По-друге, якщо метою інтеграції є те, щоб мігранти стали частиною вже інтегрованого суспільства, тоді «суспільство» набуває приписувального характеру. Замість опису сукупності соціального життя в усій різноманітності, суспільство стає концепцією, яка визначає домінуючу норму того, яким має бути соціальне життя.

По-третє, якщо інтеграція є одностороннім процесом, який стосується лише мігрантів, то сама концепція створює поділ між двома типами людей: людьми, які або потребують інтеграції, або колись пройшли через процес інтеграції, а також люди, для яких інтеграція ніколи не була проблемою.

Починаючи з раціональних дискурсів щодо рівності, включення у соціокультурні дискурси відкритості, вимагаються звернення до кращих аргументів поза межами будь-якої ієрархічної організаційної моделі, інституційно набутої в ході історичного розвитку спільноти. Інтеграційні процеси підпорядковуються так званому дискурсивному принципу, принципу D, який є нормою згідно з трансцендентально-прагматичним напрямком комунікативної філософії. Цей принцип дає змогу вважати, що «справедливі лише ті норми, які отримують або можуть отримати схвалення з боку кожного, кого стосується ситуація, регулюється такими нормами, як для учасників практичного дискурсу» [2, с. 90].

Д. Бьолер у книзі «Відповідальність і майбутнє в глобальній перспективі» наголошує на необхідність дотримання D-принципу, оскільки базується на ідеї аргументованого консенсусу, а отже, діалогічного морального принципу, і частково є критерієм принципу відповідальності Г. Йонаса. Це також важливо для вивчення інтеграції у контексті міграційних процесів зважаючи те, що Д. Бьолер вказує на фактор комунікаційного середовища та тотожність між обмеженістю природних чи соціокультурних умов життя та, «обмеженістю соціокультурних чи природних умов існування чи реалізації дискурсу, а отже себе та комунікативної свободи, відповідальності як виправдання (Rechtfertigung)».

Позиція кожного комунікативного актора як партнера в певному дискурсі не тільки не потребує ієрархії для оцінки значущості аргументу згідно з D-принципом, але й виключає (або, за Д. Бьолером, ставить на останнє місце) критерій значущості аргументу в залежності від ролі партнера в дискурсі [3, с. 54], поєднуючи відповідальність у метафізичному сенсі за Г. Йонасом, і комунікативні смисли прагматичного дискурсу за Ю. Габермасом. Тому саме інтеграція як комунікативний процес, а не інструментальне об'єднання груп, потребує додаткового осмислення в контексті самовідповідальності та співвідповідальності.

Недоліком значної кількості міграційних досліджень є їх теоретичний характер і неможливість адекватно пов'язувати його з соціальними явищами в суспільстві. Значна частина визначає в основному дослідженні причини і наслідки міграції, описові об'єкти, які в основному асоціюються з короткостроковими інтересами міграційної політики країни перебування або міжнародного агентства, яке проводить відповідні дослідження [4].

Міграційні дослідження ніколи не були настільки фрагментованими чи некомунікативними між різними підполями, навіть тоді, коли вони домінували в основних дисциплінах. Так, наприклад, між старою нео-веберіанською політичною соціологією міграції, побудовою нації та новими критичними дослідженнями міграції, які висвітлюють кордони, вибіркову несправедливість політики щодо мігрантів і надання притулку, можна сформувати конструктивні, а не зневажливі стосунки [5].

Під поняттям «інтеграція» ми розуміємо «процеси зближення, з'єднання, об'єднання різноманітних соціальних елементів в одне ціле, а також певний стан соціальної системи, що досягається в результаті розвитку цих процесів» [6, с. 16]. Інтеграція забезпечує збалансованість системи. Однак цей процес відбувається на кількох рівнях.

Д. Локвуд першим виділив поняття інтеграції в соціологічній теорії, розділивши її на соціальну та системну інтеграцію. Системна інтеграція - це форма інтеграції в систему, яка працює незалежно від мотивів, цілей і відносин окремих акторів, досить часто всупереч їхнім інтересам. Системна інтеграція - це поєднання соціальних систем через установи та організації, через державу, правову систему, ринки, корпоративні утворення або гроші. Здебільшого це анонімна форма інтеграції. Соціальна інтеграція означає інтеграцію в систему нових індивідуальних суб'єктів, створення зв'язків між суб'єктами та їх ставлення до соціальної системи в цілому. Якщо системна інтеграція - це, насамперед, анонімне функціонування координуючих інститутів і механізмів, то соціальна інтеграція - це свідома та мотивована взаємодія та співпраця окремих суб'єктів і груп [7].

Інтеграція визначається як набір припущень, практик, політики та дискурсів, які завжди вбудовані в конкретний контекст і спрямовані на конкретні групи чи категорії [8]. Тобто, на думку більшості авторів, інтеграція - це цілеспрямований процес, яким керують «зверху» за допомогою міграційної політики. Проте цей процес не є однобічним.

Таким чином, мігранти в приймаючому суспільстві не тільки сприймають цінності, норми та моделі поведінки, а й «приносять» свою культуру в приймаюче суспільство, змінюючи тим самим ціннісно-нормативну структуру приймаючого суспільства. Так, на основі робіт німецьких дослідників [9] виокремлюють такі виміри інтеграції мігрантів у приймаюче суспільство, як:

- культурна інтеграція (акультурація), у рамках якої мігранти вивчають мову та норми приймаючого суспільства;

- структурна інтеграція, яка передбачає включення мігрантів у систему позицій і статусів приймаючого суспільства;

- інтерактивна інтеграція, яка включає приватні стосунки людей і членство в первинних групах і мережах приймаючого суспільства, емпірично визначених соціальними діями, дружбою, партнерством, шлюбом та членством в громадських організаціях. Передумовою цього аспекту інтеграції є культурна інтеграція мігранта;

- ідентифікаційна інтеграція проявляється у відчутті приналежності та ідентифікації з етнічними, регіональними, локальними та / або національними групами [10].

Загалом існує методологічний плюралізм у дослідженнях міграції з різних концепцій і теорій, різних галузей соціальних наук, які намагаються об'єднати в одну теорію міграції для пояснення міжнародного руху та інтеграції мігрантів у приймаюче суспільство [11]. Однак, дослідники вважають, що спроба розробити одну загальну теорію інтеграції мігрантів не матиме успіху. Теорії інтеграції мають бути різними, залежно від викладення. Якщо, для прикладу, потрібно дослідити теорії структурної інтеграції, то насамперед намагаються пояснити економічну інтеграцію, яка має працювати з іншими концепціями та гіпотезами (теорії ринку праці), ніж теорії інтеграції ідентичності (теорії ідентичності). Проте можемо закласти деякі концептуальні основи, які можна

використовувати як аналітичну основу для побудови таких теорій або для кращого розуміння обсягу та актуальності існуючих теорій.

Поняття «інтеграція» знайшло своє застосування у вивченні адаптації мігрантів до приймаючого суспільства. Так, згідно з посібником МОМ з міграції, інтеграція - це «процес, у якому іноземних громадян приймають у суспільство індивідуально та як групу. Конкретні вимоги до прийняття суспільством приймаючої країни можуть суттєво відрізнятися залежно від країни; відповідальність за інтеграцію лежить не лише на одній конкретній групі, а радше на кількох сторонах: на самих мігрантах, уряді, організаціях і населенні приймаючої країни» [12, с. 13].

Здебільшого інтеграцію визначають як «складний, багатогранний процес знайомства, звикання та адаптації мігрантів до нових умов життя» [13, с. 56]. При цьому важливо розуміти, що приймаюче суспільство також проходить складні процеси адаптації до новоприбулих осіб, їхніх потреб, інтересів, способу життя. Тобто, в широкому сенсі можна розглядати слово «інтеграція» як багатозначний процес взаємопристосування, суб'єктами якого є мігранти та члени приймаючого суспільства, а також відповідні соціальні інститути.

При аналізі проблем інтеграції виділяють внутрішню (психологічну) і зовнішню (соціокультурну, економічну) форми. Одним із важливих показників зовнішньої інтегрованості мігранта може бути його статус працевлаштування (або навіть активні спроби знайти роботу), отримання освіти.

Про внутрішню пристосованість мігранта може свідчити його психологічний стан: врівноваженість, відчуття задоволення новим середовищем і життям загалом. Сам процес інтеграції може відбуватися по-різному і призвести до різних результатів. Все залежить як від індивідуальних, особистісних характеристик мігранта, так і від моделі державної політики щодо інтеграції мігрантів, що реалізує те чи інше суспільство.

Виходячи із загального соціологічного поняття інтеграції як процесу, в якому люди та їх діяльність переплітаються в соціальному житті і створюють взаємні взаємозалежні відносини певної форми, ми повинні зауважити, що стосунки формуються в соціальному середовищі, в якому взаємодіють індивіди та групи.

Фокус переноситься не на будь-яку категорію чи групу людей, а скоріше на повторні взаємозалежності між індивідами та групами, на їх розвиток у часі, в просторових рамках певного місця. Аби концепція була оперативною, можна було б почати з D-параметра соціальної інтеграції, зазначеного вище, і представити набір індикаторів, які можуть бути пов'язані з кожним із них.

Розвиток цього процесу повинен враховувати різні його рівні:

- цілеспрямована поведінка індивідів,

- колективна поведінка між і всередині формальної та

неформальної групи;

- «невидима рука» інституційних розробок, які часто переступають горизонти життєвого світу індивідів і очних груп;

- релевантність контексту, що виражається в ксенофілії та ксенофобії, у механізмах регулювання, що дозволяють брати участь іноземцям у різних сферах суспільного життя - працевлаштуванні, проживанні, політичній сфері тощо, і не лише на місцевому рівні, а й на національному і міжнародному;

- необхідність включення чіткого просторового виміру в концепцію інтеграція. Це може базуватися на трьох основах: обговоренні доступу до міських ресурсів, аналізі ролі мігрантів у процесі виробництва та трансформації міських просторів; дослідженні взаємозв'язку між (просторовою) сегрегацією соціальної інтеграції.

Сильна перспектива інтеграції (соціально-орієнтована на основі ідеї соціальних відносин, участі в суспільстві) з іншим, зосереджена на понятті «конструювання місця», що охоплює виробництво, соціальних практиках та відносинах, ідентичності та символічному значенні.

При вивченні різних підходів і моделей інтеграції мігрантів, доречно розглянути стратегії акультурації іммігрантів відомого канадського психолога Джона Беррі. У класичному розумінні акультурація - це зміна культурних моделей поведінки людини або групи після прямого контакту з окремими особами або групами різних культур [14, с. 7]. Оскільки адаптація, окрім культурної сфери, включає також соціально-економічні, побутові, трудові та інші сторони життя людини, то це поняття з повним правом можна вважати ширшим, ніж акультурація. Однак класифікація Дж. Беррі має велике науково-методичне значення, оскільки її можна використовувати при аналізі стратегій соціальної інтеграції мігрантів. Виходячи з того, що мігранти вільні у виборі способу взаємодії з приймаючим суспільством, вчений виділяє такі основні стратегії акультурації: інтеграція, асиміляція, сегрегація, маргіналізація [14, с. 9-10]. При цьому, значущість рівня основного критерію типізації є взаємодія мігранта з приймаючим суспільством.

Так, асиміляція має місце тоді, коли представники національних меншин не прагнуть зберегти власну культуру, натомість вони прагнуть активно взаємодіяти з культурою більшості, повністю розчиняючись у ній. Повною протилежністю цієї стратегії є сепарація, при якій особистість відділяється від суспільства, уникаючи контактів з місцевими жителями із збереженням власної культури. Сегрегація відбувається в разі вимушеної ізоляції представників національних меншин від соціальної більшості. Модель маргіналізації передбачає, що іммігрант не прагне зберегти власну культуру і, водночас, не намагається її утвердити при взаємодії з місцевим населенням.

Важливий напрям міграційних послуг, що сприяє активній інтеграції молодих поколінь мігрантів є створення спеціалізованих програм навчання в

школах. За європейськими мірками кожна дитина з родини мігрантів повинна відвідувати молодшу, середню та старшу школу. Мовна соціальна інтеграція дітей здійснюється за двома основними напрямками, які відрізняються залежно від комплексу факторів: країна проживання дитини, поточне знання мови, знання інших мов та ін.

Перша форма - це так зване «занурення», коли діти-мігранти навчаються разом з іншими дітьми, вивчаючи при цьому державну мову країни, спілкуються з іншими.

Друга форма передбачає попереднє навчання дітей мігрантів основ мови в профільних класах, а після цього здійснюється їх переведення в середню школу. Для того, щоб досягти рівня освіти між мігрантами та корінними жителями жителі країн ЄС активно поширюють проекти із залученням мігрантів до отримання професійної та вищої освіти. Так, наприклад, у Німеччині та Бельгії особа, яка не має вищої освіти, але показала високий рівень у серії тестів та співбесід мотивації та інтелектуального розвитку може претендувати на отримання освітнього гранту для продовження навчання за рахунок держави. У Нідерландах, Данії, Італії та Чехії діє система довгострокового кредитування навчання мігрантів, або часткова компенсація за навчання. Мігранти обирають професійний напрям навчання, що здійснюється на основі наявного переліку затребуваних в регіоні професій або на основі вже наявного професійного досвіду в певній сфері діяльності [15].

Тері Ґівенс та Адам Лудтке звертають увагу на необхідність розрізняти міграційну та інтеграційну політику приймаючих держав, оскільки в їх основі різна логіка. Наприклад, як ліві, так і праві політики заявили про свій намір зупинити нову міграцію, щоб сприяти соціальній інтеграції іноземців, які вже проживають у країні. Отже, політика щодо мігрантів поділяється на дві категорії:

1. Міграційний контроль: нелегальна міграція; політичний притулок / біженці; возз'єднання сім'ї та легальна трудова імміграція / візи.

2. Інтеграція іммігрантів: громадянство і антидискримінація [17].

Оскільки предметом аналізу є соціальна інтеграція мігрантів, яка, у свою чергу, значною мірою залежить від політичних рішень країн, найбільш релевантним показником для диференціації інтеграції мігрантів буде інтеграційна політика та громадська думка населення країн щодо мігрантів.

Якщо взяти за основу погляди вчених на сутність суспільства та його основні елементи, тобто те, що вони беруть за основу як вихідну одиницю аналізу, то можна виділити три групи моделей інтеграції мігрантів в приймаюче суспільство: ліберальне, комунітарне (колективістське) і реляційне (табл. 1).

Таблиця 1.

Моделі політики інтеграції мігрантів [16]

Класифікаційн і ознаки	Ліберальна	Комунітарна	Реляційна
		Асиміляція	Тигель (плавильний котел)	Мультикультуралізм
Основна суспільна одиниця	Індивід	Спільнота, колектив	Соціальні зв'язки і відносини
Засадничі принципи	Універсалізм, незалежність і свобода індивіда, державне невтручання у приватну сферу громадян	Домінування культури більшості, поглинання нею всіх інших культур	Різноманітні етнічні групи вносять свою лепту у формування нової спільної культури	Плюралізм, рівноправ'я та повноцінне існування різних етнічних груп	Соціальна рівність, різноманіття культур та Політична єдність
Країни імплементації	Великобританія	Франція	США	Канада, ФРН, Швеція	Норвегія

Необхідність впровадження відповідних моделей інтеграції мігрантів у приймаюче суспільство актуалізувала численні емпіричні дослідження в цій галузі. Існують численні порівняльні дослідження у сфері міграційної політики та соціальної інтеграції мігрантів у приймаюче суспільство. Актуальність побудови відповідних індикаторів для оцінки інтеграційної політики було підтверджено на рівні міністрів ЄС, відповідальних за питання, пов'язаних з міграцією, які підписали Сарагоську декларацію із закликом до Європейської комісії провести пілотне дослідження щодо визначення загальних індикаторів інтеграції, а також для збору необхідних даних для розробки таких показників.

Різні автори стверджують, що інтеграційна політика, яка реалізується в країні, хоч і є багатоаспектною та складною, але пов'язана з громадською думкою, яка поширюється серед населення. Цей зв'язок між політикою та громадською думкою аналізувався з різних теоретичних точок зору, які висувають протилежні припущення щодо причинності зв'язку:

- теорія зворотного зв'язку політики [18] припускає, що політика є визначальним фактором громадської думки, а не її наслідком;

- теорія реагування на політику, основною гіпотезою якої є залежність інтеграційної політики від громадської думки. Проте наявні дані не дають прямої відповіді на питання, який із цих механізмів стоїть за взаємозв'язком між політикою та загрозою.

Деякі науковці визначають зв'язок між інтеграційною політикою та загрозою як діалектичний, а наслідки - в обох напрямках [19]. Таким чином, можна стверджувати, що зв'язок між інтеграційною політикою та громадською

думкою щодо прийняття мігрантів у суспільство можна розглядати як коло політичних думок, яке включає як політичний зворотній зв'язок, так і механізми політичного реагування [20].

Враховуючи свою роз'єднаність, нова активістська та деколоніальна наука кидає гострий виклик будь-якому умовному «запровадженню» міграційних досліджень. Хоча це завжди заперечуватиметься. Видається виправданим думати про «істеблішмент» у Європі з точки зору центральної ролі організації IMISCOE, або в Північній Америці, де вивчалися покоління соціологів, політологів, істориків, описаних у підручниках щодо обраної проблематики.

Дослідження міграції в 1990-х, як відомо, виникли внаслідок наголосу на нових формах міграції, мобільності та різноманітності в глобальну епоху, які не були настільки помітні в існуючій літературі про расову та етнічну приналежність. Частково гнівні виправлення відображають труднощі теперішньої концептуалізації раси, етнічної приналежності та міграції в єдиній узгодженій міжнародній структурі, в якій деколоніальні перспективи, безумовно, пропонують нові можливості, водночас залишаючись англоцентричними [21]. Іншим важливим розширенням у цій галузі став детальний аналіз питань міграції та етнічних (расових) досліджень.

Існують очевидні епістемологічні, антиорієнталістські та потенційно деколонізаційні наслідки досліджень, для прикладу, як азіатська міграція в контексті швидкого розвитку азіатської політичної економіки змінює основну парадигму «західних» імміграційних досліджень [22] - щось фактично було прообразом «управління» азіатськими міграціями в ранню епоху колоніальної глобалізації ХІХ століття [23]; як швидка урбанізаційна міграція в Китаї - найбільший окремий рух населення за всю історію - має змінити стабільні відмінності між внутрішньою та міжнародною міграцією [24]; як триваюча фрагментація африканських держав і вимушена міграція викликали, поставити питання про міграцію як переміщення населення за межі розвиненого світу [25]; або як постколоніальні утворення раси та корінного населення в Латинській Америці ускладнюють північноатлантичні уявлення про расу та різноманіття мігрантів [26].

Рішуче історичне бачення деколоніальної науки також підкреслює одну з життєво важливих помилок презентистів у нібито «безпрецедентних» мобільних і трансформаційних ефектах післявоєнних міграцій до Європи, та її наступної - епохи глобалізації, «епохи міграції». Саме екстракційний і поселенський колоніалізм європейців у всіх частинах створеного імперією світу до ХХ століття, найбільш драматично заселив планету; але все ще маємо труднощі з розглядом цих «білих, колоніальних, поселенських» міграцій як (деструктивних) форм «міграції» та «інтеграції» [27].

Деколоніальна наука, без сумніву, продовжуватиме додавати потенційно нищівний історичний аналіз того, як сучасна політика неоліберальної глобалізації вкорінена в довготривалих колоніальних та імперських практиках і технологіях. Тим не менш цікавим є те, як працює влада в сучасному світі - як форми правління, панування та експлуатації закріплюються у світі, упорядкованому расовою ієрархією та величезною глобальною нерівністю, незважаючи на таку академічну критику. Згідно з цим, має продовжуватися зосередження на триваючій еволюції, відтворенні формацій сучасності і теорії розвитку модернізації, яка все ще артикульована - у її домінуючому, так званому «євроцентричному» руслі. Часто вільне використання цього терміну фактично затьмарює розуміння того, що насправді є найбільш необхідним для аналізу неоколоніальної глобалізації та її наслідків.



Висновки

Загалом, у науковій парадигмі сформувалася низка концептуальних підходів до аналізу сутності та природи інтеграції мігрантів та міграційних процесів через призму економічних, політичних, глобалізаційних, демографічних, соціологічних та інших аспектів. В умовах транзитивності сучасного глобалізованого суспільства міждисциплінарний комплексний підхід до вивчення феномену соціальної інтеграції мігрантів є затребуваним у соціально-філософській площині аналізу, що дозволило синтезувати методологічні підходи та категоріальний апарат різних наукових дисциплін. Також важливим є використання політологічного підходу до аналізу міграції в умовах трансгресивності сучасного суспільства, що дозволяє зосередити увагу на важливості ролі національних держав у процесі регулювання соціальної інтеграції мігрантів. Держава в ситуації зростання транзитивності суспільних процесів має взяти верх над регулюванням умов в'їзду та перебування мігрантів на своїй території на основі національних інтересів та завдань національної безпеки. Цей методологічний прийом дозволяє враховувати не лише економічні, політичні, релігійні чинники соціальної інтеграції мігрантів, але й права та інтереси громадян приймаючої країни, а також самих мігрантів. Серед актуальних напрямків досліджень залишається проблема співвідношення закономірностей і особливостей соціальної інтеграції мігрантів в умовах соціальної транзитивності, розробки політики переведення стихійної міграції в легальних інституціолізованих формах, використання переваг міграційних процесів та нівелювання її негативних наслідків. Також затребуваним є аналіз впливу стану економіки та соціальної сфери на динаміку та обсяги соціальної інтеграції мігрантів, вивчення та впровадження міжнародного досвіду у сфері регулювання міграційної політики в умовах транзитивності сучасного суспільства.



Література

1. Boswell C., Mueser P. R. Economics and Interdisciplinary Approaches in Migration Research // Journal of Ethnic and Migration Studies. - 2008. - Vol. 34. - №4. - pp. 519-529.

2. Thomassen L. Habermas: A guide for the perplexed. A&C Black. - Bloomsbury Academic, - 2010. - 192 р.

3. Бьолер Д. Відповідальність за майбутнє з глобальної перспективи. Актуальність філософії Ганса Йонаса та етики дискурсу. - Київ: Стилос, 2014. - 157 с

4. Handbook of Research Methods in Migration // Edited by Carlos Vargas-Silva. - University of Oxford, UK. 2012. - 608 p.

5. Statham P. Welcome from the editor to JEMS. // Journal of Ethnic and Migration Studies. - 2022. - № 48 / 1. - РР. 1-2.

6. Злобіна О., Шульга М., Бевзенко Л. Соціально-психологічні чинники інтеграції українського соціуму. - Київ: Інститут соціології НАН України, 2016. - 276 c

7. Lockwood D. Social integration and system integration. - Boston: Houghton Mifflin, 1964. - РР. 244-256.

8. Hinger S., Schweitzer R. Politics of (Dis) integration. Cham: springer international publishing, - 2019. - 21 7 р.

9. Варшавер Е. А., Рочева А. Л. Интеграция мигрантов: что это и какую роль в ее осуществлении может играть государство. // Журнал исследований социальной политики. - 2016. - № 3 (14). - С. 315-330

10. Heckmann F. Integration and integration policies: IMISCOE network feasibility study. - Bamberg, 2005. - 277 p

11. Hagen-Zanker J. Why do people migrate? // A review of the theoretical literature. - 2008. - №2008 / WP002. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https: // ssrn. com / abstract=1105657.

12. Міжнародна термінологія у сфері міграції: україно-англійський тлумачний словник. - К.: БЛАНК-ПРЕС, 2015. - 100 с.

13. Пуригіна О. Г. Міжнародна міграція. - Київ: ВЦ «Академія», 2007. - 312 с

14. Berry J. W. Immigration, Acculturation, and Adaptation // Applied Psychology: an International Review. - 1997. - № 46 (1). - РР. 5-34.

15. Кримова М. О. Інтеграція мігрантів як інструмент функціонування ринку міграційних послуг країн ЄС. // Економіка і організація управління. - 2019. - № 2. - С. 56-64.

16. Риндзак О. Т. Моделі політики інтеграції мігрантів у приймаюче суспільство. // Економіка та держава. - 2014. - № 11. - С. 72-75.

17. Givens T., Luedtke A. European immigration policies in comparative perspective: issue salience, partisanship and immigrant rights. // Comparative European Politics. - 2005. - № 1 (3). - PP. 1-22

18. Callens M. - S., Meuleman B. Do integration policies relate to economic and cultural threat perceptions? A comparative study in Europe. // International Journal of Comparative Sociology. - 2017. - № 5 (58). - РР. 367-391.

19. Jacobs D., Herman B. Chapter 5. The nexus between immigrant integration policy and public opinion in the european union brill. - Nijhoff, 2009. - 15 р.

20. Callens M. - S. Integration policies and public opinion: in conflict or in harmony? - Luxembourg, 2015. - 28 p.

21. Favell A. Rebooting migration theory: interdisciplinarity, globality and

postdisciplinarity in migration studies. // In migration theory: talking across disciplines. - New York: Routledge. 2007. - РР. 259-278.

22. Biao X., Lindquist J. Migration Infrastructure. // International Migration Review. - 2014. № 48 (S1). РР. 122-148.

23. McKeown A. M. Melancholy order: asian migration and the globalization of borders. - New York: Columbia University Press, 2008. - 472 р.

24. King R., Skeldon R. Mind the Gap! Integrating approaches to internal and international migration. // Journal of ethnic and migration studies. - 2010. - №36 (10). - РР. 1619-1646.

25. Betts A. Survival migration: failed governance and the crisis of displacement. ithaca. - NY: Cornell University Press. - 2013. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https: // library. oapen. org / bitstream / handle / 20.500.12657 / 30779 / 642723. pdf? sequence=1&isAllowed=y

26. Rosemblatt K. A. The science and politics of race in Mexico and the United States 1910-1950. - Chapel Hill, NC: University of North Carolina Press, 2018. - 272 р.

27. Kunz S. Privileged mobilities: locating the expatriate in migration scholarship. // Geography Compass. - 2016. - №10 (3). - РР. 89-101.



References

1. Boswell, C., Mueser, P. R. (2008) Economics and Interdisciplinary Approaches in Migration Research Journal of Ethnic and Migration Studies, 34, 4, 519-529 [in English].

2. Thomassen, L. (2010) Habermas: A guide for the perplexed. A&C Black. - Bloomsbury Academic [in English].

3. B'oler, D. (2014) Vldpovldal'nlst' za majbutm z global'no'iperspektivi. Aktual'nist' filosofi'i Gansa Jonasa ta etiki diskursu [Responsibility for the future from a global perspective. The relevance of the philosophy of Hans Jonas and the ethics of discourse]. Kiiv: Stilos [in Ukrainian].

4. Handbook of Research Methods in Migration // Edited by Carlos Vargas-Silva. - University of Oxford, UK. 2012 [in English].

5. Statham, P. (2022) Welcome from the editor to JEMS. Journal of Ethnic and Migration Studies, 48 / 1, 1-2 [in English].

6. Zlobina, O., Shul'ga, M., Bevzenko, L. (2021). Social'no-psihologichni chinniki integracii ukrains'kogo sociumu [Social and psychological factors of integration of Ukrainian society]. Ki'iv: !nstitut sociologii NAN Ukra'ini [in Ukrainian].

7. Lockwood, D. (1964) Social integration and system integration. Boston: Houghton Mifflin [in English].

8. Hinger, S., Schweitzer, R. (2019). Politics of (Dis) integration. Cham: springer international publishing [in English].

9. Varshaver, E. A., Rocheva, A. L. (2016) Integracija migrantov: chto jeto i kakuju rol' v ee osushhestvlenii mozhet igrat' gosudarstvo [Integration of migrants: what is it and what role can the state play in its implementation]. Zhurnal issledovanij social'noj politiki - Journal of social policy studies, 3 (14), 315-330 [in Ukrainian].

10. Heckmann, F.(2005) Integration and integration policies: IMISCOE network feasibility study. - Bamberg [in English].

11. Hagen-Zanker, J. Why do people migrate? // A review of the theoretical literature. - 2008. - №2008 / WP002. [Elektronnij resurs]. - Rezhim dostupu: https: // ssrn. com / abstract=1105657 [in English].

12. Mizhnarodna terminologija u sferi migracii: ukramo-anglijs'kij tlumachnij slovnik [International terminology in the field of migration: Ukrainian-English explanatory dictionary]. K.: BLANK-PRES [in Ukrainian].

13. Purigina, O. G. (2007). Mizhnarodna migracija [International migration], - Kiiv: VC «Akademija» [in Ukrainian].

14. Berry, J. W. (1997) Immigration, Acculturation, and Adaptation Applied Psychology: an International Review, 46 (1), 5-34 [in English].

15. Krimova, M. O. (2019). Integracija migrantiv jak instrument funkcionuvannja rinku migracijnih poslug krain €S [Integration of migrants as a tool for the functioning of the migration services market of the EU countries]. Ekonomika i organizacija upravlinnja - Economics and management organization, 2, 56-64 [in Ukrainian].

16. Rindzak, O. T. (2014). Modeli politiki integracii migrantiv u prijmajuche suspil'stvo [Models of the policy of integration of migrants into the host society]. Ekonomika ta derzhava - Economy and the state, 11, 72-75 [in Ukrainian].

17. Givens, T., Luedtke, A. (2005). European immigration policies in comparative perspective: issue salience, partisanship and immigrant rights. Comparative European Politics, 1 (3), 1-22 [in English].

18. Callens, M. S., Meuleman, B. (2017). Do integration policies relate to economic and cultural threat perceptions? A comparative study in Europe. International Journal of Comparative Sociology, 5 (58),367-391 [in English].

19. Jacobs, D., Herman, B. (2009). Chapter 5. The nexus between immigrant integration policy and public opinion in the european union brill. - Nijhoff [in English].

20. Callens M. - S. Integration policies and public opinion: in conflict or in harmony? - Luxembourg, 2015 [in English].

21. Favell, A. (2007) Rebooting migration theory: interdisciplinarity, globality and postdisciplinarity in migration studies. // In migration theory: talking across disciplines. - New York: Routledge [in English].

22. Biao, X., Lindquist, J. (2014). Migration Infrastructure. International Migration Review, 48 (S1),122-148 [in English].

23. McKeown, A. M. (2008). Melancholy order: asian migration and the globalization of borders. New York: Columbia University Press. [in English].

24. King, R., Skeldon, R. (20100. Mind the Gap! Integrating approaches to internal and international migration. Journal of ethnic and migration studies, 36 (10), 1619-1646 [in English].

25. Betts, A. (2013). Survival migration: failed governance and the crisis of displacement. ithaca. - NY: Cornell University Press. - 2013. [Elektronnij resurs]. Retrieved from https: // library. oapen. org / bitstream / handle / 20.500.12657 / 30779 / 642723. pdf? sequence=1&isAllowed=y [in English].

26. Rosemblatt, K. A. (2018) The science and politics of race in Mexico and the United States 1910-1950. Chapel Hill, NC: University of North Carolina Press [in English].

27. Kunz, S. (2016). Privileged mobilities: locating the expatriate in migration scholarship. Geography Compass, 10 (3), 89-101. [in English].

Размещено на Allbest.ru

...