Поле чи система: до визначення фрейму соціологічного аналізу політичних маніпуляцій

Размещено на http://allbest.ru

ПОЛЕ ЧИ СИСТЕМА: ДО ВИЗНАЧЕННЯ ФРЕЙМУ СОЦІОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ ПОЛІТИЧНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ

Бондаренко Микола Миколайович

маніпулятивні технології політичний простір підґрунтя

Вступ. Маніпуляції не є новинкою для політичного процесу - скільки політика існує, стільки ж в ній наявні намагання політичних сил здійснити прихований вплив на свідомість людей, щоб змінити напрям громадської думки чи електорального вибору на користь тих чи інших інтересів суб'єктів політики. Розуміння цього факту вже є буденним, однак на академічному рівні розгляд маніпуляцій, зокрема політичних, ще не досяг рівня цілісного розуміння, навіть враховуючи міждисциплінарний та мультипарадигмальний характер можливостей дослідження даного питання.

Говорячи про політичні маніпуляції в науковому розрізі, важливо звертати увагу не лише на аспекти рівня їхнього впливу (наприклад чи маніпуляція є міжособистісною, чи націлена на деку групу людей) або характерні ознаки, притаманні їм, а й на те, що ці маніпуляції, в першу чергу, є саме політичними, а отже відносяться до сфери політики. Саме тому, для того щоб розпочати аналітичний процес, націлений на подальше вивчення характеристик таких маніпуляцій, варто визначитися з трактуванням політики як певного простору, де маніпуляції мають місце. В такому фокусі соціологія має дві ключові традиції, які зумовлюють постановку питання, що і стає основним у цій статті: при розгляді політичних маніпуляцій слід звертатися до фрейму «політичної системи» чи «поля політики»?

Мета та завдання. З огляду на вищевказане дослідницьке питання, мета даної статті полягає у визначенні найбільш доцільного академічного підґрунтя в категорії політичного простору (вибір між «полем політики» та «політичною системою») задля подальшого аналізу політичних маніпулятивних технологій. Постановка даної мети передбачає виконання наступних завдань:

- визначення соціально-політичної сутності та специфіки категорії «політична система»;

- визначення соціально-політичної сутності та специфіки категорії «поле політики»;

- порівняння вищезазначених категорій та обґрунтування вибору найбільш доцільної в якості підґрунтя для подальшого соціологічного дослідження політичних маніпулятивних технологій.

Методи дослідження. В основі дослідження лежать загальнонаукові методи аналізу (зокрема, системного аналізу), синтезу, проведення аналогій, абстрагування, конкретизації. Будучи умовним першим етапом в серії розробки даної теми, використання цих методів дає можливість подальшого обґрунтування застосування аналітичного моделювання (наприклад, комунікаційної моделі передавання Г Лассвела) та конкретно-соціологічних емпіричних методів для аналізу політичних маніпуляцій.

Результати дослідження. Простір політики в соціологічній традиції найчастіше описується через одну з двох «рамок». Першою є «політична система», котру досліджували такі імениті автори як Д. Істон, Т. Парсонс, Г. Алмонд, К. Дойч; другою ж - «поле політики», автором якої є французький соціолог П. Бурдьє.

Ідучи по порядку, варто зазначити, що Д. Істон є одним з перших дослідників «політичної системи». Системність як підхід до розгляду явищ він запозичує з біології, а в самій же «політичній системі» він вбачає систему суспільних взаємодій, через яку авторитетним, обов'язково-примусовим чином відбувається розподіл ресурсів та цінностей [1, р. 862]. Д. Істон фокусується на зв'язку політичної системи з іншими системами суспільства, який він описав за формулою: «вхід - конверсія - вихід» [2, р. 384] за участі «навколишнього середовища». «Вхід» відповідає за «вимоги» суспільства та «підтримку» дій влади, «конверсія» і є самою політичною системою, що ці отримані дані оброблює та передає свою «реакцію» на «вихід», де вони стають «рішеннями» і «законами». Крім того ця схема передбачає наявність «зворотного зв'язку» як відповіді «зовнішнього середовища» на рішення політичної системи, що знайдуть свій відгук на «вході» [3], запускаючи цикл знову.

Т. Парсонс продовжив розгляд політичного простору як системи, водночас деталізуючи «навколишнє середовище» - інші (під)системи суспільства (соцієтальну, культурну, економічну) - кожна з яких, разом з політичною системою, має свій фокус та функціонал. Згідно його думки, політична підсистема «працює» в розрізі особистісного потенціалу людей через колективи та спільноти, і так вона ініціює диференціацію індивідів та виконує функцію ціле- досягнення як соціальної дії [4, р. 8-17].

Г. Алмонд трактує політичну систему як систему взаємодій, що організовує процес соціальної інтеграції, але через інструменти сили й примусу (або загрози їх застосування) [5]. Його підхід також базується на схемі з «входом» і «виходом», але фокус зосереджений на їхньому функціоналі. Так, за Г. Алмондом, «вхід» забезпечує політичну соціалізацію, агрегацію та артикуляцію політичних інтересів і вподобань та безпосередньо політичну комунікацію. «Вихід», в свою чергу, орієнтований на створення, імплементацію та контроль за нормами [5].

Можна зробити висновок, що Д. Істон, Т. Парсонс та Г. Алмонд, хоч і в окремих випадках зачіпають комунікативну складову, все ж означують систему політичного простору як систему актів, дій. Натомість дослідник К. Дойч описує політичну систему саме через призму комунікації, додаючи інфопотоки та комунікаційні зв'язки до її структури [6, с. 21-22].

Тут варто зазначити, що саме по собі політичне маніпулювання є комплексом дій, який має на меті приховану зміну масової свідомості, щоб стимулювати активність маніпульованої аудиторії у напрямі, доцільному для маніпулятора, в боротьбі за політичну владу [7]. В. Набруско зазначає, що маніпуляції є підвидом комунікативних технологій, адже останні функціонують у трьох площинах: імперативно-індоктринальній (це пропаганда), діалогічній (це конструктивна дискусія на рівні влада-суспільство) та, власне, маніпулятивній (це прихований вплив на «жертву» маніпуляції, що скеровує її поведінку у потрібний вектор) площині [8, с. 11]. Такі тлумачення демонструють важливість комунікативного аспекту при розгляді маніпуляцій.

Структура політичної системи за К. Дойчем схожа на презентовані раніше схеми Д. Істона та Г. Алмонда, однак «конверсія» стає більш поглибленою. Відтак, на «вході» інформація відбирається через «рецептори» (внутрішні та зовнішні у сенсі державного утворення). Уже всередині самої політичної системи (тобто «конверсії») дані обробляються, порівнюються з попередніми відомостями та оцінюються за існуючим порядком, нормами й цінностями. Далі центр прийняття рішень видає «результат», який виконавчі органи («ефектори») втілюють в реальність. Фідбек від цього втілення стає новою інформацією для «рецепторів» входу, що і продовжує цикл [9, р. 258-261]. У своєму аналізі К. Дойч додатково вказує на рівні комунікацій політичної системи: особистий (неформальний), організаційний (посередницький, партійний тощо) та рівень ЗМІ [6, с. 23].

Узагальнюючи вищеназвані підходи, можна зазначити, що, за формулюванням авторів, політична система є доволі лінійною (бо інформація рухається із «входу» на «вихід»), а всередині системи завжди присутній «центр» - керуючий елемент обробки й прийняття рішень. Обидва ці положення відкидає французький дослідник П. Бурдьє, пропонуючи бачення політичного простору як «поля».

Поле, за П. Бурдьє, це певний «простір гри» (практик) у певній доволі самостійній сфері суспільного життя: економіці, культурі, релігії, політиці. Подібно шахам і настільним іграм, поле - це дошка, на якій відбувається гра. Гра йде за правилами та заради призів - ставок. Ставки дають «гравцеві» силу, владу, ресурс, котрі зумовлюють його можливість займати певну позицію. Саме за ці позиції іде боротьба між, як їх називає соціолог, «агентами». Ними можуть бути як окремі люди, так і цілі інститути (організації, колективи).

Однак поле - це не тільки простір, а і множина зв'язків між позиціями, (наявно чи потенційно) розміщеними в просторі. Ці позиції означені завдяки системі уявлень, намірів, інтересів та розподілу капіталів, котрі дають доступ до особливих «прибутків», що поле може надати. Так поле і створює «простір можливостей» для агентів і їхньої боротьби, націленої «на збереження або на зміну структури силових відносин, що відтворюють це поле» [10, с. 11-12]. Окрім того, боротьба та взаємодія може відбуватися і між акторами з різних полів, що означатиме комунікацію між полями.

Поле політики для П. Бурдьє - це «політичний мікрокосм», певний автономний світ, що є частиною соціального. Тому значущості тут набувають два параметри: важливість розуміти те, що відбувається в полі політики згідно зовнішнього контексту, і, водночас, усвідомлення його автономності як внутрішнього підпростору, що має свої якості та правила. Цитуючи К. Маркса, П. Бурдьє зазначає, що політичний мікрокосм є «чимось на кшталт театру» - не повністю реалістичним, бо справжня боротьба і ставки знаходяться поза театральною сценою [10, с. 113-117].

Автор вказує, що поле політики прагне до «нав'язування легітимного бачення соціального світу» і є місцем боротьби за це нав'язування та поділ позицій (а з ними і ресурсів). Політика подається аргументовано, ніби об'єктивно, оскільки вона визнається і легітимується сторонами самого політичного процесу. Політична ідея постає мобілізуючою, бо надає аудиторії такий спосіб світосприйняття, який вони приймають або ж не приймають, мобілізуючись як «суперники». Через нав'язування вагомим елементом поля політики стає капіталізація авторитету, що забезпечує певний рівень довіри [10, с. 118-128], він же і диференціює позиції на тих, «хто керує» та «ким керують».

Дійсно, за П. Бурдьє люди довіряють політикам (авторитетам) повноваження приймати рішення за себе з допомогою мандату довіри. Таким чином «представники громадськості» стають обраними «голосами» від певної спільноти [11], і комунікують як із нею, так і за неї. Відповідно, боротьба відбувається також і за право говорити та діяти від імені аудиторії.

Важливо зазначити, що у полі політики істинність не є головнім виміром комунікації. Натомість, як було підкреслено, вона вимірюється в термінах мобілізаційної сили, ефективності (щодо збору людей на мітинг або безпосередньо кількості голосів на виборах тощо). У полі політики слово дорівнює дії: воно переконує про здатність робити, ділить аудиторії на «своїх» та «чужих», і декларує намір, що може бути здійснений певною групою послідовників. Достовірність комунікації лежить не в площині істинності, а у авторитеті передавача повідомлення [11], що виводить комунікацію в полі політики на імовірну маніпулятивність.

Висновки. Підводячи підсумок, можна зазначити, що політична система постає більш лінійною структурою, котра має «центральний керівний орган», який здійснює прийняття рішень. Відповідно у «політичній системі» інформація рухається із «входу» на «вихід» та контролюється централізовано. Такий підхід є, скоріше, акціоністським, тобто, попри наявність у структурі комунікативних елементів, все ж опирається на хід дії, а не на «розмову».

Натомість, фрейм «поля політики» - це «простір гри», дещо театралізований, зі своїми правилами і особливостями боротьби за «ставки». На цьому полі слово і є дією, адже комунікація вимірюється не істинністю, а ефективністю (мобілізаційною силою) у досягненні цілей.

Враховуючи те, що маніпуляції є підвидом комунікативних технологій, які здатні відбуватися на різних рівнях взаємодії і націлені на досягнення певної мети, та можуть застосовуватися різнорівневими акторами задля - в разі політичних маніпуляцій - успіху в боротьбі за владні позиції, доцільнішим для їхнього аналізу постає використання категорії «поле політики». Окрім того, розріз авторитетності, цільової спрямованості та стратегічності комунікацій, і, безпосередньо, розподілу ролей і позицій у «театралізованій грі», відкриває можливість для подальшого аналізу політичних маніпулятивних технологій через призму комунікативних моделей (як модель передавання Г. Лассвела) та «драматургічної соціології» у рамках парадигми символічного інтеракціонізму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Anderson W. Review [on The Political System: An Inquiry into the State of Political Science by David Easton] // The American Political Science Review. 1953. Vol. 47. No. 3. P. 862-865. URL: https://doi.org/10.2307/1952911 (дата звернення: 27.05.2022).

2. Easton D. An Approach to the Analysis of Political Systems // World Politics. 1957. Vol. 9. No. 3. P.383-400. URL: https://content-calpoly-edu.s3.amazonaws.com/politicalscience/1/documents/ faculty/mike-latner/POLS-112/POLS-112-Easton-Analysis-Political-Systems.pdf (дата звернення: 27.05.2022).

3. Готун А. Основні концепції дослідження комунікації в політичній системі суспільства // Політичний менеджмент. 2011. №° 1. С. 75-86. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/PoMe_2011_1_11 (дата звернення: 27.05.2022).

4. Parsons T. The System of Modern Societies. Englewood Cliffs, New Jersey: Prentice-Hall, Inc., 1971. 152 p. URL: https://biblsrc.btk.ppke.hu/Szociologia/15ParsonsTalcott_The_System_of_ Modern_Societies.pdf (дата звернення: 27.05.2022).

5. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) : навч. посіб. Київ : Либідь, 2005. 576 с. URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-52.html (дата звернення: 27.05.2022).

6. Політична система сучасного суспільства : навчальний посібник / Мадіссон В. В., Кад- лубович Т. І., Черняк Д. С., Пархоменко Н. В. Київ : КНУТД, 2015. 229 с. URL: https://er.knutd. edu.ua/bitstream/123456789/2647/3/20150223_Maddison_NP.pdf (дата звернення: 27.05.2022).

7. Бойко О. Д. Політичне маніпулювання : навч. посіб. Київ : Академвидав, 2010. 432 с. URL: https://academia-pc.com.ua/product/198 (дата звернення: 27.05.2022).

8. Набруско В І. Формування громадської думки в умовах легітимації політичної влади (масовокомунікативний вимір) : автореф. дис. канд. політ, наук: 23.00.03. Київ : Ін-т журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. 20 с.

9. Deutsch K. W. The nerves of government: models of political communication and control. New York : Free Press, 1965. 316 p. URL: https://archive.org/details/nervesofgovemme0000deut_m6a8 (дата звернення: 27.05.2022).

10. Бурдье П. О телевидении и журналистике / пер. с фр. Т Анисимовой, Ю. Марковой; отв. ред., предисл. Н. Шматко. М. : Фонд научных исследований «Прагматика культуры», Институт экспериментальной социологии, 2002. 160 с.

11. Бурдье П. Политическое представление. Элементы теории политического поля. Социология политики / пер. с фр.; сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. М. : Socio-Logos, 1993. 336 с. URL: http://bourdieu.name/content/politicheskoe-predstavlenie-elementy-teorii-politicheskogo-polja (дата звернення: 25.05.2022).

Bondarenko Mykola Mykolaiovych

Postgraduate (PhD) student at the Department of Sociology Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

FIELD OR SYSTEM: DETERMINING THE FRAME FOR SOCIOLOGICAL ANALYSIS OF POLITICAL MANIPULATIONS

Relevance of the topic. Political sphere is filled with manipulative technologies, which, in order to achieve their own goals of gaining or retaining power, are used by political actors (politicians and political parties) that want to influence public opinion and people's electoral choice. This understanding is available publicly, and perceivable in a practical sense, yet in the academic context there are several traditions of defining what this category of “politics” actually is, whilst we speak about the space for manipulations. Thus, the question regarding the choice of the most convenient approaches for sociologists, political scientists and other researchers to use in studying the applications of political manipulative technologies, arises.

The aim of the research is to determine the most appropriate basis for further analysis of political manipulative technologies within the category of political space (political system or the field of politics).

Research methods. This article is based on general scientific methods of analysis (including system analysis), synthesis, analogies, abstraction, concretization, with subsequent availability to apply specific sociological empirical methods and modeling (such as H. Lasswell 's model of communication) for further development of the topic.

Results of the research. In the course of the research, approaches to determination of the essence and contents of such categories as “political system” (D. Easton, T. Parsons, G. Almond, K. Deutsch) and “field ofpolitics” (P. Bourdieu) were analyzed. The place of “politics” in the structure of other social spaces (societal, economic and cultural) was highlighted. The article identified key features and elements of the “political system” and the “field of politics”. The distinction on the basis of structural, functional and target characteristics of the categories listed above, was given. The authors' differences in perception of those categories (with a tendency to actionism or communicativeness) were highlighted. The expediency of choosing the “field of politics” analytical frame as a category of space for studying political manipulative technologies was argued.

Key words: political system, field of politics, social roles, information, communication, manipulations, manipulative technologies.

Размещено на Allbest.ru