Трансформація освіти людини ХХІ століття: роль соціального проєктування

Зміна форм існування різних сфер людського життя, тягне за собою пошук відповіді на питання щодо вирішення екологічних, політичних, культурологічних та інших суперечностей. Для цього, перш за все, нам потрібно визначитися: з питанням про роль і місце людини в суспільстві, з домінуванням інформаційних технологій; по-друге, визначити особливості творчих проєктів в умовах інформаційного суспільства.

Раніше філософи різних світоглядних позицій та течій для розуміння подальших перспектив людства обговорювали проблеми гуманізму та духовності як ціннісних норм повсякденного життя людини. В результаті дрейфу ціннісних систем у ХХІ ст. формуються нові ціннісні пріоритети існування людини в суспільстві. Розвиток наукового знання та поява нових міждисциплінарних галузей дослідження відобразилися й на освітній галузі, зокрема, підготовці фахівців з соціального проєктування для подальшої адаптації молодого покоління в умовах бурхливого розвитку техніки та способів комунікації.

Мета дослідження. Метою даного дослідження є аналіз впливу соціального проєктування на сферу освіти для пошуку відповідей на глобальні виклики перед людиною ХХІ століття. Підставою для досягнення мети буде порівняльний аналіз різноманітних поглядів представників різних галузей знання на цю проблему.

Методологія дослідження. Відповідно до визначеної мети дослідження використано декілька методів і принципів: аналітико- описовий метод, соціокультурний, принципи історизму, єдності історичного та логічного. Компаративний підхід сприяє зіставленню між собою прогнозів та передчуттів дослідників щодо нових умов здійснення освіти людини в глобалізованому світі за допомогою універсальної технології соціальних перетворень.

Результати. Початок ХХІ ст. став добою розквіту проєктної діяльності та проєктного мислення, з характерним для людини проєктним переживанням світу, хоча перші елементи проєктної діяльності з'явилися ще за часи переходу людства до цивілізації. Спершу проєктування знаходить вираз у теоретичних роздумах, міркуваннях, які конструюють майбутнє, передують прийняттю рішення, згодом проєктне мислення набуває форми теоретичних досліджень та авторських конструкторських розробок (Шаповалова 2014). Розвиток різноманітних форм проєктувальної діяльності та виділення проєктування в особливий вид професійної діяльності, сформувало особливу проєктну культуру з певною термінологією та мовою. З'явилася нова міждисциплінарна наукова галузь - соціальна інженерія, в межах якої досліджується феномен соціального проєктування. На перетині соціології, соціальної філософії, філософії історії, соціології управління створилося проблемне поле для соціальної інженерії, що проводить свої дослідження за допомогою міждисциплінарного підходу.

Для того, щоб головне не стало другорядним, а другорядне - головним в нашому дослідженні, потрібно визначитися зі змістом понять. Тож спочатку розглянемо поняття «проєктування», що досліджується в соціології, соціальній філософії, педагогіці, як вид діяльності з певною соціальною функцією. Отже, проєктування в будь-якій сфері людського існування передбачає безпосереднє застосування знань і вмінь, що спрямовані на набуття особистісного досвіду, сприяє розвитку інтелектуальних здібностей дослідників, самостійності та відповідальності, умінню планувати, приймати рішення, оцінювати результати, а також створює умови для творчої самореалізації фахівців соціальної сфери.

Сутність поняття «проєктування» дослідник Т. Бутченко вбачає у випереджальному відображенні дійсності, яке орієнтоване на діяльнісно-конструк- тивне освоєння внутрішньої природи соціального об'єкта та перебуває в єдності з активністю людини (Бутченко 2011). Так само й дослідниця, Т. Костєва визначає соціальне проєктування як індивідуалізовану творчість соціального працівника, особистісний стиль, ідеологію менеджера соціальної роботи в процесі конструювання соціальної дійсності (Костєва 2016). Дослідниця державного управління О. Антонова вважає проєктування формою випереджального відображення дійсності, передбачення ролі та місця об'єкта, явища чи процесу в майбутній картині соціального розвитку за допомогою специфічних методів, метою яких є прогнозування та програмно-цільова реалізація соціальних нововведень (Антонова 2009). У наведених визначеннях акцентується увага на плануванні дій із чітко визначеним терміном, місцем і ресурсами, соціальне проєктування можна віднести до інноваційної діяльності, яка полягає в трансформації наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у соціальне середовище для адаптації людини в нових умовах існування.

На підставі визначення змісту поняття «проєктування», А. Семез наголошує, що поняття «соціально-педагогічне проєктування» є «науково- теоретична й одночасно предметно-практична діяльність, спрямована на створення проєктів розвитку соціальних систем, інститутів, соціальних об'єктів, їх властивостей і відношень на основі соціального передбачення, прогнозування і планування соціальних якостей і властивостей, що є важливою соціальною потребою» (Семез 2012). Дослідник вважає, що такий вид проєктування дає можливість керувати соціальними процесами і виражає характер тенденцій соціального розвитку, бо є синтезом науково-теоретичної й предметно- практичної діяльності. При цьому в соціально- педагогічному проєктуванні формується специфічне дослідницьке поле між такими науками, як соціологія, соціальна робота, соціальна філософія, політологія, психологія, конфліктологія, регіоналістика, економіка тощо. Це, в свою чергу, є необхідною умовою для створення конкретних соціальних проєктів, а в подальшому - для планування та керування розвитком територіально-промислових, економіко-господарчих, соціально-культурних та інших комплексів. Саме з цього виникає потреба у включенні до системи освіти навчальної дисципліни «Соціально-педагогічне проєктування» для підготовки спеціалістів певного напряму. Оскільки без знання методології і технології проєктування, його системних принципів, форм і методів, вміння й навичок використовувати інструментальні засоби в проєктуванні - проєкти неможливо реалізувати.

Виходячи з тематики нашого дослідження, вважаємо за потрібне приділити увагу саме філософській рефлексії до вимог сучасності соціального проєктування, яка є одним з елементів корегування щодо відповідності часу та запиту суспільства.

В працях Ж. Бодрійяра, Ю. Габермаса, О. Гьофе та ін., ми частково знаходимо відповідь на питання про причини появи і необхідність розвитку соціального планування як продуктивної діяльності людей в суспільстві ХХ - ХХІ ст.. Так французький філософ епохи постмодерну говорив про потужні зміни у суспільстві на перетині тисячоліть. У своєму творі «Суспільство споживання» (Бодрійяр 1990) наголошує на тому, що людське суспільство вступило в еру «торгового комплексу та рекламного способу життя», коли ЗМІ стають потужним інструментом адаптації індивіда до «суспільства достатку». Отже, людина втрачає мужність використовувати свій розум, стає дезорієнтованою, розгубленою перед потужним потоком інформації. Створивши вчення про симулякри, до яких філософ відносить усі сучасні феномени, що функціонують за принципом символічного обміну (гроші, громадська думка і мода), він характеризує сучасну епоху як відчуття втрати реальності. В такому світі, на думку Ж. Бодрійяра, праця не виробляє, а соціалізує, представницькі органи влади нікого не представляють, а керують, виробництво товарів пов'язано не з виробництвом товарів-продуктів, а з виробництвом міфів, символів, тобто симулякрів. Але ж мораль, гуманізм, людяність не можна виміряти параметрами ринку. Отже, поставивши багато питань перед прийдешнім поколінням, Ж. Бодрійяр підкреслив реальний стан перехідного періоду в житті людського суспільства, коли відбулося заміщення безпосередньо-реального, відтворювального сприйняття дійсності на опосередковано- знакове світосприйняття. Потрібні якісно нові проекти подальшого проживання на планеті, але для Ж. Бодрійяра це е роботою дослідників що прийдуть після нього.

Німецький філософ і соціолог Ю. Габермас, у праці «Теорія комунікативної дії» (Габермаc 1987) висвітлює процес втрати регулятивної ролі традиції, починаючи з першої половини ХІХ ст. Критичне й вибіркове ставлення до багатовікових традицій, призвело до збільшення різних соціальних відхилень у наслідок зростання варіативності поведінки людей у суспільстві. Цьому сприяв також і розвиток аудіовізуальних технологій, інформаційна революція в культурі та кіномистецтві. Філософ доводить, що формується якісно новий тип соціальних комунікацій у результаті фрагментарного сприймання людиною навколишнього світу.

Значні зміни в соціальному житті людей ХХІ століття набули всіх ознак дестабілізації. Зниження рівня освіти у людей, їхня безтурботність у гонитві за заробітками та елементарним виживанням підштовхнули людство до появи багатьох військових конфліктів, економічних та інформаційних війн, загострення екологічних проблем тощо. Тому, перебуваючи у світі багатьох процесів, у яких відсутній глибинний сенс, виникла потреба повернутися від надуманих міфів до реальності. Сучасній людині вкрай необхідно переосмислити наслідки своєї діяльності в природі та більш відповідально ставитися до створення соціальних проєктів для виправлення своїх помилок та збереження життя на планеті.

Соціально-педагогічні проєкти прямо залежать від загальнодержавного проєктування, коли конституційно та законодавчо закріплені всі права і обов'язки громадян певної держави. Тільки за таких умов та після усвідомлення наслідків безглуздих соціально- педагогічних проєктів у минулому, коли ігнорувалися застереження з боку педагогів, фізіологів і практичних психологів, можливою є поява нової хвилі розвитку соціальної інженерії з адекватними проєктами, зокрема для освітнього простору людини. А поки що однобокість теоретичної бази в соціальній інженерії можна пояснити закономірними загально- науковими особливостями. Природничі науки завжди пояснюють факти, але не можуть пояснити причинності певного феномену. Людина ж пізнає цей світ не тільки через науку, а й через мистецтво, релігію, філософію тощо. Саме в цьому, на нашу думку, криється проблемність здійснення будь-яких наукових проєктів сформованих людьми, коли в конкретних наукових галузях відсутні глибинні дослідження взаємозв'язків певних проблем і явищ.

Освітні заклади США та Фінляндії в нових освітніх проєктах почали використовувати методики викладання предметів, які були в колишньому СРСР. Зацікавленість методикою формування понятійного мислення, якою займалися засновники когнітивної психології на базі психологічній теорії діяльності, педагогами-експериментаторами та авторами теорії планомірно-поетапного формування розумових дій, Л. Виготським (1896-1934) та П. Гальперіним (19021988). Відповідно їхньому вчення, в понятті виділяється три основних моменти: 1) вміння виділити сенс предмета чи явища; 2) вміння побачити причину і спрогнозувати наслідки; 3) вміння систематизувати інформацію і будувати цілісну картину. На сьогодні ж таким типом мислення володіє тільки близько 20% людей. У навчальних закладах у них сформувалися навички виділяти суттєві ознаки, роз'єднувати і поєднувати в категорії, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Отже, понятійне мислення дає можливість адекватно оцінити ситуацію та робити логічно вірні висновки. Але ж і ті люди, в яких не сформоване понятійне мислення, здатні це робити. Різниця полягає тільки в тому, що у останніх їхнє уявлення про ситуацію є їхньою власною ілюзією, і ніяк не пов'язано з реальністю. Картина світу таких людей руйнується при зіткненні з реальністю, плани не реалізуються, міфи та прогнози не здійснюються. Винними в усьому вони вважають інших людей та непередбачені обставини.

П. Гальперін та його послідовники довели, що саме по собі понятійне мислення сформуватися не може. Воно є можливим у результаті поетапного вивчення наук, оскільки кожна наука побудована за понятійним принципом. В основі наукових концепцій лежать базові поняття, на які й надбудовується піраміда наукового знання. Якщо дитині в школі не виклали такі принципи, то вона виходить у доросле життя без понятійного мислення. Це, в свою чергу, призводить до втрати об'єктивності в діях, скерованістю суб'єктивними сприйняттями та емоціями. Так, сьогодні ми спостерігаємо заміну алгоритму послідовності вивчення наук, які були покликані розвивати у молодої людини понятійний апарат. Їм на заміну прийшли предмети, логіку яких бачать, мабуть, тільки їхні укладачі, які й самі не володіють понятійним мисленням. Розв'язання задач, зокрема з фізики та хімії, замінено презентаціями, що переказують текст у картинках. Те ж саме стосується й методик грамотного та каліграфічного письма, яким у СРСР приділяли велике значення. Сьогодні ж навчальна інформація подається за принципом калейдоскопу, в якому одна картинка спонтанно замінює іншу. Розробники називають це системно- діяльним підходом. Цинічні пояснення такого стану у вітчизняній освіті зводяться до виправдання того, що нашій країні не потрібна велика кількість освічених людей які вміють мислити і робити висновки. Але сьогодні в Україні відбуваються бурхливі зміни у всіх сферах соціального життя, оскільки стало питання про існування держави загалом.

Сучасність вимагає від людини уміння швидко реагувати на динамічні зміни довкілля, адаптуватися до нього та змінювати реальність за рахунок реалізації соціальних проектів як моделей бажаного майбутнього.

Обговорення. Про необхідність кардинальних змін у суспільстві нового тисячоліття уже давно обговорюється представниками різних напрямів гуманітарного знання. Багатьма дослідниками здійснювалися спроби різних прогнозів майбутніх соціальних проєктів, з огляду на їхні дослідницькі компетенції. Наприклад, С. Орденов, розглядаючи світ як відкриту неврівноважену систему наголошує, що економічна криза спричинена прагненням цієї системи до однополярності (Орденов 2022). Далі він акцентує увагу на тому, що політико-правовий вимір культури розкривається за допомогою найбільш загальних, із найвищим ступенем узагальнення фундаментальних понять, які на аксіологічних засадах інтегровані у систему діючих суспільних відносин, корелюють з її структурою та онтологізуються в суспільстві у вигляді позитивно-правових норм та відповідної практики політичної комунікації (Орденов 2022, 55). Дослідник підкреслює фундаментальність правових відносин у суспільстві та їх першочерговість, що є необхідною умовою позитивних здійснень будь-яких соціальних проєктів.

Л. Дротянко, розглядаючи проблему стану людини в часи міжцивілізаційних викликів глобалізованого світу, наголошує на наявність ризиків і небезпечного впливу науково-технічного прогресу на життя людства, які часто не можуть передбачити й самі розробники. Дослідниця підкреслює, що загальнокультурний рівень суспільства падає з-зі використання цифрових технологій недобросовісними власниками і користувачами зазначених технологій для отримання особистого зиску за рахунок інших людей (Дротянко 2022, 10). Тоді ж це також негативно впливає на сам процес реалізації та результати соціальних проєктів. Адже й так у ході реалізації соціального проєкту під впливом змін в оточенні проєкту й одержуваних проміжних результатів, цілі проєкту можуть зазнавати певних зміни.

Інша українська дослідниця І. Шавріна, розглядаючи визначення сучасності на прикладі реалій українського суспільства, підкреслює той факт, що певний момент буття завжди піддається свідомим зрушенням. Говорячи про особу як монадне утворення, що репрезентує Універсум, вона зазначає, що сучасні процеси також залежать від тієї волі, яка пов'язує різні генерації українського народу. І чим сильнішою є та воля, тим більш протяглою є сучасність. Дослідниця вважає, що «розмір сучасності» є розміром і змістом свободи, що зараз вкрай актуальне для України та всього людства (Шавріна 2022, 75).

Нами раніше було наголошено, що різноманітні ситуації на початку ХХІ століття висвітлюють актуальні проблеми людства. І в результаті осмислення їхніх причин та наслідків, людство отримало шанс зрозуміти свої помилки та приступити до їхнього виправлення шляхом перезавантаження взаємовідносин і актуалізації найвищих загальнолюдських цінностей (Сухова 2022, 64). Якщо знання допомагають нам вибудувати правильні життєвіцілі, то цінності дозволяють людині орієнтуватися в соціальному середовищі, реалізуючи свої стратегічні інтереси. Основу соціокультурних позитивних установок утворюють імперативні цінності. Це такі соціо- культурні коди, які базуються на протиставленні понять «добро» і «зло», «свій» і «чужий». З огляду на тематику нашого дослідження, у ролі цінностей можуть виступити соціальні проєкти. Вони набувають імперативного значення у процесі регулювання певних сфер людської життєдіяльності, оскільки роль ціннісних чинників у соціальному житті багато в чому є визначальною. З нормативного змісту цінностей випливає, що вони володіють примусовою дією, коли поведінка людей вводиться в рамки певних соціальних засад. Саме через механізм соціальної норми відбувається упорядкованість суспільства на підставі визнаних цінностей. А вже аж потім ціннісно-нормативна система в суспільному житті виявляє себе через установки індивіда, групи, суспільства загалом. Сьогодні ж пропущені через призму ринкових відносин цінності людства призвели до багатьох проблем щодо збереження людини як біологічного виду.

Багатовимірність людини ускладнює вирішення проблем сучасної освіти в різних країнах, створення і реалізацію проєктування в педагогіці. Оскільки у кожної країни є свій діапазон можливостей, починаючи від духовно-культурного надбання і закінчуючи фінансовими можливостями. Підкреслюючи роль соціально-педагогічного проєктування для освіти ХХІ століття, А. Семез наголошує, що, будучи невід'ємною частиною соціокультурного контексту, освіта має певні моделі відносин, комунікації, діяльності тощо. Адекватне розуміння цілей освітнього процесу, обумовлені глибокою обізнаністю дослідників про соціокультурні характеристики певного народу. Саме за таких умов можна уникнути помилок при побудові проєктів та ефективних освітніх стратегій (Семез 2012). Цікавою є точка зору Т. Бутченко про соціальне проєктування як специфічний вид діяльності людини. Дослідниця зазначає, що проєктувальні потенції присутні в свідомості будь-якої людини та проявляються в її продуктивній творчій діяльності за мірками свободи та оновлення, коли внутрішня самовизначеність людини переважає детермінацію зовнішніх обставин (Бутченко 2011, 146). Поряд із цим, ще багато дослідників одноголосно стверджують, що сучасні соціальні проєкти повинні бути спрямованими на підтримку розвитку внутрішнього світу сучасної людини, а не тільки її матеріального добробуту. Отже, педагогічне проєктування повинне бути спрямованим на виховання людини, здатної до вчинку, бути відповідальною за свій вибір.

Висновки. Розглядаючи соціальний проєкт як метод організації простору культури, а соціальне проєктування як специфічний вид творчої діяльності особистості, слід враховувати його вплив на освітній простір людини, в якому ця особистість проходить шлях свого становлення. В основі будь-якої культури лежить ціннісно-нормативна система, в якій цінності здійснюють найзагальнішу, стратегічну регуляцію поведінки, а норми конкретно вказують, які вчинки та дії повинні здійснювати люди. Тому саме сьогодні постало питання: якими цінностями буде керуватися молоде покоління у проектуванні свого майбутнього життя? А поки що фрагментарність сприйняття світу людьми, слабка регуляція їхньої поведінки традицією і т. д. сприяють не найкращим сценаріям майбутнього. Тому сьогодні гостро стає питання про актуалізацію найвищих загальнолюдських ідеалів і цінностей для збереження людини, розкриття її творчих здібностей у всіх видах соціального проєктування.

Тільки в державі, в якій найменше корупційних схем і подвійних стандартів у внутрішній політиці, освітні проєкти поступово сприятимуть позбавленню людства від ілюзорних цінностей. Складність глобалізованого світу з його мережевим устроєм суспільства, може стати небезпечним для людини і сприяти пригніченню волі багатьох людей. Тому ХХІ століття потребує нового типу людини з домінуючими рисами духовності, яка зможе гармонійно проживати на нашій планеті, адаптуючись до бурхливих змін як у природному середовищі, так і в суспільстві загалом.