Мультикультурне суспільство Франції в умовах розвитку культурної глобалізації

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Центральноукраїнський державний університет імені В. Винниченка

Мультикультурне суспільство Франції в умовах розвитку культурної глобалізації

О.В. Русул

Анотація

У статті розглядаються питання, пов'язані з процесами розвитку культурної глобалізації та культурного розмаїття на прикладі Франції. Визначаються виклики мультикультурного поступу держави в наш час. Робиться акцент на суперечностях становлення культурного розмаїття Франції та розглядаються особливості розвитку етнокультурної політики держави. Означаються перспективи реалізації мультикультурних практик і подальшого становлення культурного розмаїття у Франції, враховуючи розвиток культурної глобалізації.

Ключові слова: культурна глобалізація, культурне розмаїття, етнокультурна національна ідентичність, етнокультурні суперечності, міжкультурна комунікація, мультикультуралізм, мультикультурна практика.

Вступ

Розвиток культурного розмаїття в умовах культурної глобалізації пройнятий певними суперечностями. Більшою мірою це стосується титульних націй, зокрема Франції. В цьому зв'язку слід зазначити, що протягом останніх років спостерігається дослідницький інтерес до даної тематики, пов'язаної з перспективами становлення культурної глобалізації і мультикультурних практик. Ситуація з розвитком культурного розмаїття на прикладі Франції ускладнюється, що потребує пошуку і реалізації відповідної міжкультурної комунікації. Складність виявляється у тому, що в одному випадку маємо наявну більш як тисячолітню етнокультурну спадщину Франції, а в іншому - поряд співіснують етнічні культури, носіями яких є мігранти. Так, назріло питання налагодження відповідної міжкультурної комунікації в умовах, які склалися. Останнє потребує дослідницьких розвідок стосовно культурного розмаїття, яке на прикладі європейських держав, привносить певні соціокультурні виклики. Не достатньо контрольовані процеси розвитку культурного розмаїття, як у Франції, так і в інших державах, призводять до утворення етнокультурних суперечностей, що ставить питання стосовно збереження етнокультурної національної ідентичності.

Мета дослідження. Культурне розмаїття, що здатне призводити до виникнення певних суперечностей у міжкультурних комунікаціях, зокрема у Франції, сприяє формуванню відповідного наукового інтересу. У зв'язку з означеним, метою даної роботи є уточнення нинішніх проявів етнокультурних суперечностей на прикладі Франції, а також розгляд можливих практик подальшого мультикультурного розвитку держави.

Методологія дослідження. Основою методологічної бази роботи є загально- наукові методи аналізу і синтезу, що дають змогу осягнути специфічні особливості культурного розмаїття Франції та виявити суперечності даного явища; принцип історизму дає можливість відслідковувати та пов'язувати із сьогоденням міграційну політику Франції, її сутність та наслідки для держави; принцип альтернативності застосовувався для визначення можливих практик мультикультурного розвитку Франції; застосування системного та соціокультурного підходів дозволяє зафіксувати сутність етнокультурних суперечностей і визначати ймовірні шляхи їхнього вирішення; цивілізаційний підхід надає змогу осягнути сучасні етнокультурні трансформації в певних державах, враховуючи особливості впливу на світовий розвиток культурної глобалізації.

Результати

Культурне розмаїття, як одна із основ культурної глобалізації, тією чи іншою мірою притаманне більшості держав Заходу. Співіснування значної кількості людей - представників інших етнічних культур робить Францію однією з найбільш суперечливих держав у мультикультурному відношенні. В цьому аспекті ведемо мову про складнощі при формуванні такого типу мультикультуралізму як «єдність у розмаїтті», що передбачає можливість рівноправного проживання в державі носіїв інших етнокультурних традицій. Однією з перешкод до такого прикладу мультикультуралізму, на наш погляд, є прагнення зберегти етнокультурну самобутність Франції від можливої її акультурації під впливом інших етнічних культур, що представлені у соціокультурному середовищі держави з причини міграції народонаселення. Мігранти, як показав час, не завжди переймають етнокультурну національну ідентичність Франції. У свою чергу, вагомим чинником у розумінні мультикультуралізму політичними елітами держави було сподівання, що мігранти будуть переймати місцеву етнокультурну традицію. Таке соціокультурне становище мало призводити до подальшого домінування французької етнокультурної національної ідентичності. Проте такий підхід соціокультурної політики у Франції з часом виявив суперечності в міжкультурних комунікаціях і сьогодні спостерігаємо те, що мультикультурна практика держави потребує свого перегляду.

Як зазначають М. Козловець і М. Михайлова: «...Здійснення політики багатокультурності, реалізація її позитивного потенціалу потребує комплексного підходу, вміння витримувати баланс і попереджувати можливий негативний ефект» (Козловець, Михайлова 2011, 465). Одна з причин ситуації, що склалася, полягає у специфіці історичного становлення європейських держав. Якщо вести мову, наприклад, про США як державу Нового світу, то від самого початку свого культурно-історичного розвитку США утворювались як мультикультурна держава. Якщо говорити про Західну Європу, в тому числі Францію, то постають титульні нації із більш ніж тисячолітньою історією. За таких обставин виникає питання щодо перспектив збереження етнокультурної національної ідентичності на прикладі титульних націй, для яких мультикультуралізм та досвід його впровадження є відносно новим явищем. Як писала С. Дрожжина: «Найактивніше заперечують мультикультуралізм як теорію і практику держави іммігрантські, в яких іммігранти можуть поглинути титульну націю» (Дрожжина 2008, 98). При цьому значний приріст мігрантів у Франції впродовж останніх десятиліть поступово призвів до подібних викликів. У таких умовах однією із головних проблем продовжує бути ситуація, яка викликає перестороги щодо можливої втрати етнокультурної національної ідентичності при продовженні ліберальної міграційної політики. В подібних умовах в деяких європейських державах виникає недовіра до розвитку культурного розмаїття загалом. Тому за останнє десятиліття в Західній Європі та зокрема у Франції спостерігається увага до особливостей реалізації міграційної політики і не виключається можливість певною мірою згортання ліберального підходу в даній політиці. Втім саме культурний плюралізм, як складова мультикультурних практик, може розглядатися як можливість до налагодження крос-культурної комунікації.

Мультикультурний поступ притаманний багатьом суспільствам, де поряд із місцевою етнокультурною традицією існують інші, відмінні від неї, етнокультурні традиції. На наш погляд, будучи втіленням культурного плюралізму мультикультуралізм здатен вирішувати питання, пов'язані із етнокультурними суперечностями, про що свідчить досвід держав так званого Нового світу. Однак, на прикладі Франції, питання полягає в тому, що мультикультуралізм у такій формі як «єдність у розмаїтті» сприймається із застереженням. Із цього приводу Франція почала переглядати політику мультикультуралізму з метою подолання назрілих етнокультурних суперечностей. Проте на сьогоднішній день вирішення питання щодо рівноправного міжкультурного діалогу в межах окремої держави продовжує бути актуальним запитом. Не сприяє ефективному налагодженню міжкультурної комунікації у Франції і ситуація, яка виникає через проблему бідності значної частини мігрантів, що теж сприяє посиленню суперечностей у етнокультурному середовищі. За таких умов Франція продовжує перебувати у ситуації, яка потребує вирішення, що викликано наявними суперечностями в розвитку культурного розмаїття. У цьому випадку назрілим є розгляд можливостей із подолання етнокультурних суперечностей у Франції. культурний глобалізація мультикультурний розмаїття франція

В даній роботі ми означаємо кілька прикладів із можливих мультикультурних практик. Однією з-поміж них є мультикультурна практика, подібна до тієї, що склалася в Північній Америці, зокрема в США. Як ми відмічали в попередній статті: «в США вже тривалий час налагоджена більш чітка інтеграція людей, що мігрували в єдину культурну спільність. Будучи зрівняні в правах такі громадяни відчувають підтримку з боку держави та отримують нагоду як рівноправних здобувати освіту, працювати і мати можливість ставати успішними, сягати значного поліпшення матеріальних умов свого існування» (Русул 2021, 136). Проте залишається відкритим питання про ефективність реалізації у Франції даної мультикультурної політики стосовно значної кількості малозабезпечених осіб із числа мігрантів. Як ми відмічали вище, розвиток у Франції іншого з можливих прикладів мультикультурної практики такої як «єдність у розмаїтті», теж складно реалізувати. Однак, на противагу означеним нами практикам, може розглядатися інша можливість у питанні подолання етнокультурних суперечностей, яку пов'язуємо з явищем ізоляціонізму. До того ж ситуація з ізоляціонізмом постає різною. В одних випадках - це часткова або повна заборона міграції. В інших - обмежуються певні права мігрантів, але сама міграція має місце бути.

В такий спосіб, відповідно до ситуації, етнокультурна політика держави, враховуючи умови розвитку культурної глобалізації, має закладатися в наш час і повинна враховувати наявні етнокультурні суперечності. Важливо, щоб політичним істеблішментом держави здійснювалися інформаційні кампанії з інформування місцевого населення про особливості інтеграції мігрантів у новий для них соціокультурний простір. Ставлення місцевого населення країни до міграційної політики уряду має бути одним із визначальних показників при виборі відповідного типу мультикультурного розвитку. Подібно до означеного Ч. Тейлор писав про важливість при впровадженні урядом певної держави тієї чи іншої мультикультурної практики, враховувати настрої місцевого населення стосовно політики щодо мігрантів (Taylor 1994).

Обговорення

Дослідження, що пов'язані із проблемою становлення культурного розмаїття в умовах культурної глобалізації, певною мірою представлені у наукових працях. Подібній темі присвячені наукові роботи таких західних вчених, як: У. Кімлика, Е. Сміта, Ч. Тейлора та інших науковців. У дослідженнях У. Кімлика, Е. Сміта, Ч. Тейлора висвітлена тематика, що відображає особливості розвитку як культурного розмаїття, так і викликів, що стосуються етно-культурної національної ідентичності. Також ми використовували наукові дослідження вітчизняних вчених: С. Дрожжиної, М. Козловця, М. Михайлової. В роботах означених авторів розкриваються питання, які стосуються проблематики етнокультурних суперечностей в умовах мультикультурного становлення держав.

Загалом дане дослідження розкриває окрему специфіку сучасного мультикультурного становища у Франції. Розглядаються питання етнокультурних суперечностей та причин їхнього виникнення. Визначається сутність подальшого розвитку культурного розмаїття Франції, де висвітлюються можливості досягнення культурної рівності між мігрантами і місцевим населенням держави. Порівняно з іншими дослідженнями з даної теми, автор акцентує увагу на кількох прикладах з подолання етнокультурних суперечностей у Франції. Мова йде про вірогідність застосування такого типу мультикультурної практики, як «єдність у розмаїтті», а з іншого - означається явище ізоляціонізму та мультикультурний досвід США. Автор підкреслює актуальність досліджень, пов'язаних із сучасними проявами етнокультурної трансформації націй- держав. Також, враховуючи умови та особливості розвитку культурної глобалізації, є необхідність у дослідженнях, які визначатимуть тенденції подальшого етнокультурного поступу Франції.

Висновки

Отже, нинішнє мультикультурне середовище Франції складалося впродовж кількох десятиліть. Потік мігрантів із середини XX ст. поступово сприяв становленню культурного розмаїття. На початку XXI ст. у Франції все більше загострюється питання, пов'язане з проблемою налагодження міжкультурних комунікацій. Інтеграція мігрантів у французькому етнокультурному просторі з плином часу виявилася суперечливим процесом. Прагнення вплинути на прийшле населення з метою, щоб мігранти переймали культурні цінності країни, яка приймає, виявляються проблематичними. Як показав час, мігранти в основі своїй дотримуються притаманних їм етнокультурних традицій. У такий спосіб, створюються умови, за яких необхідно реагувати на етнокультурні суперечності та їхні прояви, головними з яких є запити до культурної рівності, якої прагнуть мігранти.

У даному дослідженні визначається ймовірність реалізації трьох окремих прикладів із можливих інших у мультикультурному поступі Франції. У цьому відношенні ми зазначали про ситуацію із формуванням такої практики мультикультурного розвитку, як «єдність у розмаїтті», що, на нашу думку, виявляє себе як більш демократичний поступ, який здатен сприяти становленню міжкультурної толерантності. Втім у випадку із титульними націями зустрічаємо те, що культурний плюралізм на сьогодні викликає перестороги, які пов'язані з ризиком втратити етнокультурну національну ідентичність через її акультурацію, що за умов розвитку культурної рівності видається можливим. У певний спосіб можна розглядати мультикультурну практику, що отримала розвиток у Північній Америці, зокрема в США, а також варіативну за своєю сутністю політику ізоляціонізму, якщо питання домінанти місцевої етнокультурної національної ідентичності є визначальним пріоритетом для держави, яка приймає мігрантів.

Отже, враховуючи вище означене, слід зауважити, що нинішнє мультикультурне суспільство Франції вимагає реформістських зрушень, які відбуватимуться в складних реаліях із налагодження міжкультурних комунікацій. Останнє викликане тим, що залишається питання про подальшу оптимізацію міжкультурних діалогів між місцевим населенням держави та мігрантами, які сповідують інші етнокультурні традиції. В такий спосіб, епоха культурної глобалізації певною мірою посилює етнокультурні суперечності у Франції. Важливий акцент сьогодення полягає в тому, що час для прийняття рішень державою у виборі тієї чи іншої мультикультурної практики безпосередньо настав. Зволікання в подібній ситуації сприяє розвитку і примноженню етнокультурних суперечностей. До того ж слід зазначити, що в наш час закладаються основи подальшого поступу культурної глобалізації. І від того, якими будуть рішення уряду держави з налагодження крос-культурної комунікації, залежить те, наскільки сталим у подальшому буде мультикультурне суспільство Франції.

Список літератури

1. Дрожжина С.В. Мультикультуралізм: теоретичні і практичні аспекти. Політичний менеджмент. №3. 2008. С. 98.

2. Козловець М.А., Михайлова М О. Мультикультуралізм і проблема єдності суспільства. [Електронний ресурс].

3. Русул О.В. Полікультурна криза та міграційне питання в державах Європи. Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць. Вип. 1 (33). К.: НАУ, 2021. С. 135-139.

4. Taylor, Charls. «The Politics of Recognition» In Multiculturalism: Examining the Politics of Recognition. Edited by Amy Gutmann. Princeton: University Press, 1994.

References

1. Drozzhina, Svitlana. 2008. "Multykulturalizm: teoretychni i prak- tychni aspekty" ["Multiculturalism: theoretical and practical aspects"]. Politychnyi menedzhment, Political management 3(30): 96-106.

2. Kozlovets M. and М. Mykhaylova. "Multykulturalizm i problema yednosti suspilstva" ["Multiculturalism and the problem of the unity of society"].

3. Rusul, Oleg. "Polikulturna kryza ta mihratsiine pytannia v derzhavakh Yevropy" ["Polycultural crisis and the migration issue in European countries"]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytety.

Размещено на Allbest.Ru