Польове дослідження: підготовка, проведення та аналітика

Размещено на http://allbest.ru

Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Польове дослідження: підготовка, проведення та аналітика

Тетяна Каменська, доктор соціологічних наук,

професор кафедри суспільних комунікацій та реґіональних студій

Вступ

Суттєві зміни, особливо в українському суспільстві, підштовхують дослідників до пошуку адекватних методів збирання інформації та актуалізують застосування якісних методів і стратегій. За нинішніх складних умов, коли безпосередньо зараз в українській державі загальносистемні примуси (які Е. Дюркгайм називав «соціальними фактами») зростають, займають домінантну позицію над індивідуальною свободою та волевиявленням (інакше в стані війни неможливо поводитися), люди, котрі вже звикли до своїх стильових особливостей життя, важко під примусом адаптуються до нових (складних, незручних та неприємних) умов, важко змінюють свої стереотипи поведінки. А це означає, що соціологічні дослідження стикаються зі складностями в дотриманні вибірки та налагоджуванні спілкування.

По-перше, у побудові вибірки та у відборі одиниць репрезентації, оскільки населення перебуває у стані постійних переміщень та міґрації, ми, як наслідок, стикаємося з невідповідністю статистичних даних реальному складу населення та місця походження і проживання людей.

По-друге, в процесі звернення до респондентів дослідникові важко зорієнтуватися, в якому за складністю стані респондент зараз перебуває.

Запитання, наприклад, про самопочуття, де надаються варіанти від максимально позитивного до максимально неґативного, можуть викликати навіть аґресивні реакції, якщо людина пережила неабиякі втрати.

Були випадки, коли процедура звернення дослідника до людей як респондентів (носіїв інформації) спонукала їх (респондентів) до такої відповіді: «Ви знаєте самі, що зараз робиться в нашій державі! Знаєте, як люди повинні ставитися до ворога? Тоді про що я вам повинен розповісти?» У таких відповідях-запитаннях ми стикаємося з роздратуванням та підозрою з боку опитуваних до інтерв'юєрів. Безумовно, проблеми виникають, зокрема, і для якісних методів. Та сама настороженість стосовно дослідників зводить нанівець низку різних видів як стандартизованих, так і нестандартизованих інтерв'ю. Більш-менш дієвими залишаються польові методи дослідження. Як відомо, такі дослідження складаються з дослідницьких дій, які, по суті, є комплексом «спостережень» та «бесід».

Але, по-перше, в українській соціології не досить чітко прописані особливості польового дослідження.

По-друге, аналіз даних, отриманих в перебігу застосування таких методів (спостереження та бесіди, зводиться, як правило, до контент-аналізу кількісного спрямування, де ми будуємо класифікатор для вибору індикаторів (смислові одиниці текстів) відповідно до встановлених категорій та підкатегорій аналізу.

І після розподілу в таблиці висловлювань респондентів ми починаємо все ж таки з того, що підраховуємо, які смислові одиниці трапляються частіше, які не так часто, і, відштовхуючись від своєрідного ранжування висловлених смислів, інтерпретуємо їх в узагальненому науковому категоріальному апараті. Тобто суто якісний контент-аналіз, який ґрунтується на стратегії, запропонованій А. Страусом і Дж. Корбін (Strauss, 1990), -- «обґрунтованій теорії» (grounded theory), або її ще називають стратегією «сходження до міні-теорії», «побудови міні-теорії», -- практично не трапляється в аналітичних діях українських соціологів. У зв'язку з цим ми ставимо завдання поглибленого виявлення сутності польових соціологічних досліджень і апробації застосування аналітичного опрацювання текстових матеріалів за стратегією обґрунтованої теорії даних, з яких складається польове дослідження, -- нестандартизоване спостереження і бесіда.

Польове дослідження як феноменологічний метод збирання соціологічної інформації означає вивчення якоїсь групи в її життєвому просторі в реальних умовах, які не змінюються під впливом дослідницьких дій. Метою таких досліджень є збирання даних, як правило, за допомоги двох цілеспрямованих методів. У німецькій навчально-методичній літературі цей метод називається «польове дослідження та включене спостереження». Основними методами польового дослідження є включене спостереження та проведення бесід «Feldforschung und teilnehmende Beobachtung. Grundlegende Methoden der Feldforschung sind teilnehmende Beobachtung und Gesprachsfuhrung» (Handbuch, 1995).

Особливо в сучасних умовах ці два компоненти польового дослідження (спостереження та розмови) можна доповнювати збиранням інформації електронними пристроями, вивченням документів, але з намаганням не впливати на життя та дії людей, за якими спостерігають. При цьому не треба забувати, що спостереження в польовому дослідженні відрізняється від кількісного стандартизованого спостереження і від експериментального спостереження. Можна включено спостерігати без вербальної комунікації, але неможливо спілкуватися віч-на-віч без спостереження, тому існують різні види якісного (м'якого, феноменологічного) спостереження (див. табл. 1).

Феномени. Феноменологія -- наука про феномени

З точки зору теоретичного обґрунтування застосування польового методу дослідження, треба звернутися до тієї ж німецької, але не соціології, а філософії М. Гайдеґера. У своїй книзі «Буття і час», по суті, спеціально для соціологів, він у специфічному висловлюванні (із застосуванням своїх авторських метафор-неологізмів) намагався роз'яснити, що таке феномен і феноменологічний метод. Треба наголосити, що М. Гайдеґер присвятив цю свою працю (1927 р.) відомому німецькому математику, філософу і розробнику феноменології, автору «життєвого світу», Едмунду Гусерлю.

М. Гайдеґер у сьомому параграфі «Феноменологічний метод розшукування» пише: «Вираз “феноменологія” означає, перш за все методичне поняття» і залежно від тих предметів, якими займається наука, визначається «принциповий почерк тієї чи іншої науки» (Heidegger, 1977), визначається, наскільки ми в дослідженні близькі чи далекі від «технічних прийомів», у тому числі і в теоретичних дисциплінах (Heidegger, 1977).

Далі М. Гайдеґер пояснює, що такі складені слова як «теологія, біологія, соціологія, перекладаються як: наука про Бога, наука про живе, про суспільство. Феноменологія буде тоді наукою про феномен» (Heidegger, 1977). «За етимологією грецьке слово “^atvopsvov” означає показати себе; те, що показує себе, очевидне; ... виводить на світло, приводить до ясності; тобто те, в чому щось знаходить себе, саме по собі здатне стати видимим, ... що перебуває під світлом або може бути виведеним під світло» (Heidegger, 1977). «І також у грецькому висловленні феномен має значення: виглядає ніби “те, що здається”, “видимість”» (Heidegger, 1977). Виходячи з такого широкого тлумачення грецького слова «феномен», М. Гайдеґер виокремлює частину значень щодо того, що «здається», «бачиться», як те, що пов'язане з особливостями відчуттів людей, і зосереджується на визначенні феномену як чогось, «що існує і не є до кінця явленим», «того, що приречене стати феноменом, може бути прихованим». Саме тому, що «феномени здебільше непроявлені, й потрібна феноменологія». «Спосіб можливої прихованості феноменів різний. По-перше, феномен може бути прихований у тому сенсі, що його взагалі не знайдено. Про його існування немає ані знання, ані незнання. Феномен далі може бути засмічений. Тут закладене: він колись був визначений, але знов потрапив під закриття» (Heidegger, 1977).

При цьому М. Гайдеґер уточнює, що феномен не має «зовсім нічого спільного з тим, що називають “явищем”». Феномен -- це «показування себе», а явище -- це «є давання знати про себе через щось, що себе показує». Так говорять про «патологічні явища». Маються на увазі тілесні симптоми, які показують себе і в цьому показуванні себе є “показниками” чогось, що саме себе не проявляє» (Heidegger, 1977).

Щоб наблизитися до розуміння, наприклад, того, що означає наше намагання досліджувати кількісними методами соціальні проблемні явища і що означає «проводити якісне дослідження м'якими, феноменологічними методами», ми відштовхуємося від «неологізмів» М. Гайдеґера і будуємо своєрідні аналогії.

Рис. 1. Аналогія феномену у предметній сфері сфери медицини.

Його підказка про «тілесні симптоми» також може нам допомогти з'ясувати, що таке феномен. Поява у людини больових симптомів (того, що «себе показує»), наприклад біль під лопаткою. Але яка насправді порушена функція тіла, що створює біль -- ані хворому, ані лікареві до обстеження невідомо. Біль не дає повних знань про події в організмі. Часто біль під лопаткою є іррадіацією захворювання нирок. І де нирки? І де лопатки? Тому лише після дослідження фахівцем і йому самому (лікарю), і хворому не до кінця явлене відчуття, тобто «феномен», стає явленим. І тут можна додати ще таке уточнення: що у вивченні соціальних феноменів ми можемо стикатися з такими випадками, коли якийсь феномен дає про себе знати у соціальній групі чи спільноті, а самі представники цих груп чи спільнот навіть не уявляють до кінця, що це з ними відбувається.

А далі М. Гайдеґер порівнює феномен з явищем: «... вираз “являтися” використовується двозначно. Те, в чому дещо “проявляється”, означає: в чому дещо дає про себе знати, тобто не виказує себе». Явище -- те, «в чому, в якомусь вигляді дещо дає про себе знати». «Феномени, отже, ніколи не явища, але, звісно, жодне явище не обходиться без феноменів» (Heidegger, 1977).

Якщо додати висловлювання І. Канта, то вибудовується така послідовність: існують «явища» -- речі, сприймані людьми, явлені їм; «феномени» -- які люди сприймають такими, як вони себе показують; і «ноумени» -- які існують самі по собі (як «річ у собі»), незалежно від людей. Тобто:

явища -- вже відомі речі та процеси, і ми їх досліджуємо, бо вони змінюються;

феномени -- не до кінця явлені речі та процеси, але можуть бути нами пізнані та з часом стати явищами;

ноумени -- те, що не підлягає нашому пізнанню.

У третьому підрозділі «В» «Передпоняття феноменології» уточнюється, що означає «феноменологія». «Наука про феномени означає таке схоплення її предметів, що все в них належне до з'ясування має бути зроблено через пряме показування та пряме доведення» (Heidegger, 1977).

Безумовно, методичне забезпечення в дослідженні феноменів не таке, як «емпіричний розгляд» за допомоги «технічних прийомів» явлень. Починається воно з появи інтуїтивного схоплювання. Далі потрібна побудова концепції як «діалектичної процедури чергування достовірності та структурованої наближеності» (Handbuch, 1995).

Часто в освітньому процесі доводилося стикатися з такою ситуацією: на лекції пояснюється що таке феномен і дається завдання -- скласти тезаурус, у тому числі і з поняттями «феномен», «феноменологія». Студенти, котрі з якихось причин не дуже зрозуміли, намагаються відштовхуватися від поняття «феноменальний» як «рідкісний, незвичайний, винятковий». Можливо, і за часів М. Гайдеґера мали місце такі помилки, і тому він надає тлумачення цим поняттям: феноменальне -- це те, що рідко трапляється, часто на рівні повсякденного життя дивує людей і тому потребує експлікації, тобто тлумачення, пояснення (від лат. «explicatio»). Феномен і феноменологія (як наука про феномени) становлять сутність «феноменологічного» як поняття наукового дискурсу, і в цьому підкреслюється належність до експлікації як засобу виявлення, розкриття «внутрішнього» через «зовнішнє», перенесення неясних, інтуїтивних уявлень до строгих наукових категорій.

Коли починаєш досліджувати щось у суспільстві, перш за все спадає на думку -- треба починати зі спостереження. Польові дослідження -- це дослідження груп, спільнот людей у реальному життєвому просторі феноменологічними методами (тобто таким чином, що дослідник, відчувши інтуїтивне спонукання пізнання, поступово складає структуру досліджуваного об'єкта, намагаючись не порушувати достовірності його життєвої дійсності). Як правило, таке дослідження можна здійснювати за допомоги спостереження і фіксування висловлювань людей, за якими спостерігають (без нагадування їм про їхню роль інформантів). У практичній площині початком формування цього методу були етнографічні дослідження. Пізніше до груп населення, які можна було вивчати польовим дослідженням, з початку ХХ століття представники Чиказької школи відносили безхатченків, зграї, банди, ґетто, страйкарів, відвідувачів танцювальних холів (для забезпечених громадян). Їх особливістю були намагання виявити усталені, закріплені, навіть культурні утворення в тих чи тих етнічних та соціальних групах. Але німецькі дослідники (Handbuch, 1995) вважають, що до цієї методології можна додати й наукові досягнення відомої британської вченої-етнологині Джейн Ґудол (Jane Goodall, 1934 р.н.), яка 28 років спостерігала за шимпанзе в національному парку Танзанії, за гамадрилами в Ефіопії, за лангурами в Індії. У 1986 році вона видала книгу, яку західноєвропейські дослідники вважають корисною не лише для етнології, а й для методології вивчення людського світу. Стосовно тих результатів, які гуманітарні науки можуть взяти для своїх досліджень, -- це на природному рівні виявлені поведінкові акти: як відбуваються обійми, поцілунки, погладжування та ін. З комплексних соціальних актів заслуговують на увагу такі стосунки, як відокремлення індивідуальних коаліцій, демонстрація соціального ранґу, намагання впливу з боку дорослих на молодь (Handbuch, 1995). український соціологія респондент польовий

Спостереження як науковий метод може бути стандартизованим (водночас і формалізованим), якого не застосовують у польових дослідженнях. Дедуктивна логіка дослідження (коли ми з істинних відсилань на підґрунті формальних суджень і міркувань виводимо нові істинні висновки) не є адекватною для вивчення феноменів, які лише частково себе показують, але не до кінця явлені. Тому ми обираємо індуктивну логіку -- рух у пізнанні від високо ймовірнісних припущень і міркувань до більш конкретних, достовірних і водночас науково категоризованих інтерпретацій та висновків. У польових дослідженнях, наприклад у німецькій навчально-методичній соціологічній літературі (Handbuch, 1995), уже встановлено два валідні методи: нестандартизоване спостереження і бесіда як спілкування дослідника з респондентом в дуоперсональному режимі; або -- кількох дослідників з одним чи з групою респондентів на рівні суб'єкт-суб'єктних відносин. Польове дослідження, іншими словами, -- це поступове наближення нашого пізнання до автентичності (достовірності) спостережуваного феномену настільки, щоб дослідник зміг його окреслити, схопити цілісний образ і перевести для науковців на рівень того, що вже явлене. І в індуктивній стратегії у польовому спостереженні нам не обійтися без спрощення у вигляді структурування. Якщо у кількісному спостереженні ми починаємо з квантифікації через структурування основного поняття дослідження, то в якісному спостереженні структуруванню підлягають дії дослідника, тобто алгоритм його пристосування до досліджуваного об'єкта, «діалектична процедура поєднання чергування достовірності та структурування у зближені» (Der qualitative Forschungsprozess(???) als Abfolge von Entscheidungen) (Handbuch, 1995). Насамперед це вибір поведінки спостерігача в польовому дослідженні, тобто процесу спостереження -- це органічна, апріорна функція дослідника. Але, щоб отримати від цієї функції максимально наближену до достовірної інформацію, треба до неї ретельно готуватися.

Процедура польового спостереження починається зі знайомства з полем, із простором. Спочатку треба з максимальною відкритістю розглядати саме місце, навіть відволікаючись від людей. Наприклад, це якийсь майданчик на ринку. Можна прийти дуже рано, поки ще небагато людей і розглядати-фіксувати наявні побудови, пристрої, їхній стан перед початком торгівлі. Також можна прийти і розглядати-фіксувати стан цього майданчика наприкінці робочого дня. Або це може бути якийсь міський квартал, якась частина торговельного чи реабілітаційного центру, парку, культової споруди тощо.

Наступним кроком вже можна займатися своєю рольовою поведінкою. Вибір конкретної ролі є відповідальним рішенням дослідника. Стосовно рольової поведінки вже існує досить відомий набір ролей, який можна систематизувати в таблицю (табл. 1). Крім цього німецькі дослідники пропонують вирізняти ще деякі відтінки рольової поведінки дослідника. На їхню думку, найкращий варіант -- це так званий professioneller Fremder -- «професійний чужий», який може з'являтися «in die Rollen des Besuchers und des Initianten» -- в ролі «відвідувача» та «ініціативного початківця» (Handbuch, 1995). Така рольова поведінка дає змогу природно поводитися в полі, придивлятися, звикати до загальної атмосфери досліджуваного поля, а також є зручною для бесіди.

Таблиця 1