Теоретичні засади реалізації соціального захисту осіб з інвалідністю (з особливими проблемами) в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Теоретичні засади реалізації соціального захисту осіб з інвалідністю (з особливими проблемами) в Україні

Кривша Олександр Віталійович аспірант, спеціальності 281 публічне управління та адміністрування кафедри публічного управління та адміністрування,



Анотація

Стаття присвячена розгляду актуальної теми щодо теоретичних засад реалізації соціального захисту осіб з інвалідністю (з особливими потребами) в Україні.

Обґрунтовано, що в Україні залишається досить низькою ефективність системи соціального захисту населення, незважаючи на здійснювані в ній реформи модернізації: особи, які дійсно потребують соціальної підтримки, її не отримують, а соціальні видатки, що виділені з бюджету, розпорошуються. Такого роду стан справ є неприпустимим, особливо в умовах фінансово- економічної кризи та інших деструктивних процесів, які мають місце в українському суспільстві.

У статті проаналізовано наукові позиції щодо трактування суті поняття «соціальний захист».

На основі аналізу наукових позицій автором аргументовано, що зміст категорії «соціальний захист» науковці інтерпретують як діяльність, комплекс, функції, систему, сукупність й механізм.

Автором визначено, що соціальний захист інвалідів - система заходів, з допомогою яких забезпечуються соціальні гарантії інвалідам, які передбачені законами та іншими нормативними правовими актами, а також надання соціальної допомоги, медичної, соціальної та професійної реабілітації, освіти та іншого роду заходів, спрямованих на створення їм рівних можливостей участі у житті суспільства на рівні з іншими громадянами.

Аргументовано, що соціальний захист осіб з інвалідністю являє собою вид додаткового соціального захисту населення, в основі якого передбачається система правових, організаційних, фінансових та інших заходів, які реалізовуються державою щодо цієї категорії осіб, спрямовуючись на вирівнювання їх прав і можливостей у матеріальному забезпеченні, сприянні включеності в суспільне життя, задоволення їх потреб у різних сферах життєдіяльності (повсякденній, професійній, освітній тощо) для їх повноцінної реалізації в суспільстві.

Ключові слова: соціальний захист, соціальна держава, соціальні послуги, особи з інвалідністю (з особливими потребами), інвалідність.



Kryvsha Oleksandr Vitaliyovych Graduate Student of the Specialty 281 Public Management and Administration Department of Public Management and Administration, Grigory Skovoroda University in Pereyaslav

THEORETICAL PRINCIPLES OF THE IMPLEMENTATION OF

SOCIAL PROTECTION OF PERSONS WITH DISABILITIES (WITH SPECIAL PROBLEMS) IN UKRAINE

Abstract

The article is devoted to consideration of the topical topic of the theoretical foundations of the implementation of social protection for persons with disabilities (with special needs) in Ukraine.

It is substantiated that the effectiveness of the social protection system of the population in Ukraine remains rather low, despite the modernization reforms carried out in it: persons who really need social support do not receive it, and social expenses allocated from the budget are dispersed. This kind of state of affairs is unacceptable, especially in the conditions of the financial and economic crisis and other destructive processes taking place in Ukrainian society.

The article analyzes scientific positions on the interpretation of the essence of the concept of "social protection".

Based on the analysis of scientific positions, the author argues that the content of the "social protection" category is interpreted by scientists as activity, complex, functions, system, aggregate and mechanism.

The author defined that social protection of the disabled is a system of measures, with the help of which social guarantees are provided to the disabled, which are provided for by laws and other normative legal acts, as well as the provision of social assistance, medical, social and professional rehabilitation, education and other types of measures aimed at creating they have equal opportunities to participate in society on a par with other citizens.

It is argued that social protection of persons with disabilities is a type of additional social protection of the population, which is based on a system of legal, organizational, financial and other measures implemented by the state in relation to this category of persons, aimed at equalizing their rights and opportunities in material support, assistance inclusion in social life, meeting their needs in various spheres of life (everyday, professional, educational, etc.) for their full realization in society.

Keywords: social protection, social state, social services, persons with disabilities (with special needs), disability.



Постановка проблеми. Знання причин соціальної нерівності та способів її подолання є важливою умовою соціальної політики, виступає на сучасному етапі як нагальне питання в обговоренні розвитку всього українського суспільства. Такі проблеми, як бідність, інвалідність, сирітство стають об'єктом досліджень та практики соціальної роботи. Інтересам жінок та чоловіків, дорослих та дітей з інвалідністю багато в чому суперечить організація сучасного суспільства. Символічні бар'єри, що вибудовуються суспільством, іноді зламати набагато важче за перешкоди фізичні, тут необхідним є розвиток такого роду культурних цінностей громадянського суспільства, як повага людської гідності, толерантність, гуманізм, емпатія, рівність прав.

У низці зарубіжних і вітчизняних навчальних посібників діти і дорослі з інвалідністю показані об'єктами турботи, якимось узагальненим вантажем, який доводиться нести близьким, що піклуються про них, суспільству, державі. Натомість існує й інший підхід, який привертає увагу до життєвої активності самих інвалідів. Мова йде про формування нової концепції незалежного життя за одночасного акценту на взаємній допомозі та підтримці у спільному подоланні з новими випробуваннями, спричиненими інвалідністю.

Одним із пріоритетних завдань державної соціальної політики є усунення проявів економічної та соціальної нерівності та дотримання необхідних умов для інтеграції інвалідів. У зв'язку з цим особливого значення набуває створення ефективних механізмів, що захищають права інвалідів у сфері професійної реабілітації.

Проте, в Україні залишається досить низькою ефективність системи соціального захисту населення, незважаючи на здійснювані в ній реформи модернізації: особи, які дійсно потребують соціальної підтримки, її не отримують, а соціальні видатки, що виділені з бюджету, розпорошуються. Такого роду стан справ є неприпустимим, особливо в умовах фінансово- економічної кризи та інших деструктивних процесів, які мають місце в українському суспільстві.

Все це і зумовлює актуальність теми дослідження та обґрунтовує потребу в проведенні в межах статті дослідження ключових проблем, які виникають в ході реалізації соціального захисту осіб з інвалідністю (з особливими потребами) в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням теоретичних та практичних питань щодо поняття та розвитку системи соціального захисту осіб з інвалідністю (з особливими потребами) присвячено велику кількість наукових праць багатьох науковців.

Науково-теоретичну базу для написання даної статті склали праці: О.О. Аніна, О.Д. Балдинюк, О.В. Віжунов, В.В. Дерега, І.С. Завіновський, К.В. Дідківська, О.В. Длугопольський, Н.В. Коляденко, Т.А. Медведєва, В.П. Мельник, Ю. Оболенський, Л.О. Павлова, І.В. Рудкевич, А.О. Сіленко, О.В. Серьогіна, І.І. Смирнова, Є. Соболь та ін.

Мета статті - аналіз теоретичних засад щодо реалізації соціального захисту осіб з інвалідністю (з особливими потребами) в Україні.

Виклад основного матеріалу. У ст. 1 Конституції України зазначено, що «Україна є соціальною державою, що передбачає взяття нею на себе та виконання зобов'язань щодо побудови соціально орієнтованої держави» [1]. Дане положення в умовах сьогодення втілюється через державну політику, яка спрямовується на підвищення рівня добробуту населення, приділення особливої уваги його вразливим верствам населення, зокрема шляхом модернізації системи надання соціальних послуг.

В свою чергу соціальний захист - одна з основних складових, що обумовлюють зміст категорії «соціальна держава».

В літературі зазначається, що соціальний захист є необхідним

елементом функціонування будь-якої досить розвиненої держави. Наприкінці XIX - початку XX ст. виникла Концепція соціального захисту. Даний термін в широкому загально соціологічному змісті вперше з'явився у США в 30-х роках і поступово поширився в західній соціології для позначення системи мір, що захищають будь-якого громадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття, втрати або різкого скорочення прибутку через хворобу, народження дитини, виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника[2].

До ключових питань, що постають перед більшістю країн як у довгостроковій, так і в короткостроковій перспективі, належить побудова ефективної системи соціального захисту населення здатної вирішувати нагальні й перманентні соціальні проблеми.

Положення Основного закону України та законодавчих актів спрямовані на захист прав людини і громадянина. Закріплені конкретні орієнтири державної політики у сфері соціального захисту, що пов'язуються з досягненням гідного життєвого рівня громадян в державі. На вирішення соціальних проблем спрямована національна система соціального захисту. Проте повинні бути економічні умови задля ефективного функціонування даної системи, адже як реальне втілення задекларованих положень, так і їх подальша оптимізація залежить від фінансування, що можливе тільки при достатньому рівні економічного розвитку. Однак допоки залишається не вирішеною економічна задача, актуальним стає пошук нових моделей соціального захисту - результативних і водночас таких, що не потребують значних матеріальних витрат.

Особи з інвалідністю (з особливими потребами) на сьогодні постають однією з найбільш вразливих груп населення, адже завдяки притаманним їм фізичним чи розумовим вадам, такі особи залишаються обмеженими в своїх здатностях самостійно реалізовуватися як повноцінні члени суспільства. Таким чином, виникає потреба в особливій підтримці й турботі такого роду осіб як з боку держави, так і суспільства. На сьогодні в Україні починає суттєво змінюватися й удосконалюватися як законодавство, яким визначається правовий статус та основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю (з особливими потребами), так і ставлення українського соціуму до даної категорії населення. соціальний захист інвалід особливий

Разом з тим, незважаючи на розгалуженість чинного законодавства України у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю (з особливими потребами), в державі продовжує побутувати патерналістський підхід до цієї сфери суспільних відносин, як і до сфери соціального захисту загалом. А це означає, що переважно сприяння держави в напрямку до таких осіб носить в основному дотаційний (пасивний) характер. Водночас, залишається на досить низькому рівні сфера активного розвитку й включеності осіб з інвалідністю (з особливими потребами) у життєдіяльність суспільства.

На думку І.С. Завіновського та Ю.І. Ковальчук, в Україні сьогодні утворилася така система соціального захисту інвалідів, що зосереджена здебільшого на матеріальному забезпеченні даних осіб (пенсії, пільги, разові допомоги). На їх думку від такої практики утримування потрібно відмовлятися на користь європейських соціальних стандартів, відповідно до яких надаються такі соціальні послуги, що спрямовуються на розвиток будь- якого члена суспільства, в тому числі і інваліда як суб'єкта соціально- трудових відносин[3, с. 247].

Явище інвалідності знайома кожному суспільству, і за рівнем свого розвитку кожна держава пріоритетами та можливостями формує соціальну та економічну політику щодо інвалідів.

У світі протягом останніх років склалися стійкі тенденції та механізми формування політики щодо інвалідів, підтримки урядів різних країн у розробці підходів до вирішення проблем даної соціальної групи та надання допомоги державним та громадським інститутам у визначенні та реалізації політики, адресованої інвалідам.

В даний час державна політика у визначенні, категоризації та легалізації інвалідності залишається основним публічним механізмом та продовжує бути суттєвим елементом у конструюванні та підтримці залежного статусу людей з обмеженими можливостями. В цьому сенсі становище людей з інвалідністю у низці країн пов'язані з недостатньо розвиненим та не завжди ефективним правовим підгрунттям у частині передбачених механізмів втілення відповідного законодавства та відповідальності за його виконання.

Слід відзначити, що в Україні становище осіб з інвалідністю (з особливими потребами) суттєво відрізняється від решти населення. Мова йде про диференціацію щодо якості життя, яка, на думку О.Д. Балдинюк, зумовлена наступними факторами, як: нерозвиненість та непристосованість соціальної інфраструктури міст і сільських населених пунктів з урахуванням задоволення основних потреб осіб з інвалідністю; наявність значних труднощів в отриманні якісної професійної освіти, особливо вищої, в задоволенні духовних потреб; недостатність гуманізму та милосердя до людей з особливими потребами в українському суспільстві; низька якість чи відсутність технічних засобів і пристосувань, необхідних для обслуговування, пересування та праці осіб з інвалідністю; низький рівень матеріального забезпечення та соціального обслуговування, їх недостатня гнучкість [4, с. 6].

Варто зауважити, що поряд зі схваленням і прийняттям ідей інтеграції в українських дебатах про соціальну політику щодо інвалідів ставиться питання про витрати і вигоди, а якість та спектр існуючих заходів соціального захисту поки що залишаються факультативним питанням. Необхідні вимоги доступності та інтеграції містяться у соціальному законодавстві та програмах, однак не у всіх випадках на практиці поки що можна говорити про можливість і готовність забезпечувати та досягати зазначених цілей.

У своїй роботі О.В. Віжунов зазначає, що з ХІХ ст. починає розглядатися проблема інвалідності як об'єкт дослідження науки. У зв'язку із цим формуються різноманітні підходи щодо тлумачення її природи, а саме: «1) медико-педагогічний - передбачає усвідомлення необхідності лікування та сприяння в навчанні осіб з інвалідністю, для чого створюється необхідна інфраструктура; 2) моральний - за якого інвалідність сприймається в якості покарання за гріхи чи проступки, а самі особи з інвалідністю потребують ізоляції від суспільства; 3) філантропічний - розглядає інвалідність як становище людей, що мають певні фізичні чи розумові вади, і які потребують піклування, турботи, допомоги й сприяння в організації їх життєдіяльності» [5, с. 59].

Звідси випливає, як зауважує О.О. Аніна, що саме медико-педагогічний та філантропічний підходи стали ґрунтом для влаштування системи соціального захисту, що має місце сьогодні [6, с. 686].

Варто зауважити, що соціальний захист являється також вагомим питанням, що розглядається у всіх важливих міжнародних форумах. Він став центральною темою на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах соціального розвитку, яка відбулася у Копенгагені 1995 р., де уряди зобов'язалися з метою забезпечення усім людям належного економічного та соціального захисту під час безробіття, материнства, виховання дітей, хвороби, вдівства, непрацездатності та старості, розробити і здійснити політику [7].

У механізмі державного управління соціальний захист - не тільки надання підтримки тим, хто її потребує, а це ще й забезпечення в країні розвитку без потрясінь, революцій і громадянських війн, здорового соціального клімату загалом. На сьогодні в тій чи іншій мірі соціальні цінності притаманні всім промислово розвинутим країнам, що, тими самим, становить значніше досягнення світової цивілізації [8, с. 85].

Важливість соціальної держави у загальному сенсі, як зауважують окремі дослідники, наразі можна пояснити тим, що вона сьогодні є результатом цивілізаційного розвитку людства, за якого вимагається зниження конфліктності в суспільстві та підвищення серед людей миру, рівності та належного рівня благополуччя. Справа у тому, що «тисячолітня історія людства являє собою ні що інше, як невпинний пошук ліпшої долі та більш справедливого соціально-економічного устрою для абсолютної більшості людей. Увесь цей час здійснювався інтенсивний пошук способів, засобів, інститутів, що здатні забезпечити стійку динаміку розвитку» [9, с. 3].

Загалом поняття «соціальна держава» широко застосовується як в правовій, так і в економічній літературі та розуміється як держава, яка передбачає соціальну орієнтацію розвитку ринкової економіки з метою перерозподілу доходів на користь тих, хто потребує забезпечення та підтримки з боку держави і суспільства, подолання соціальної нерівності тощо.

Необхідним елементом функціонування будь-якої розвиненої держави являється соціальний захист. Саме тому вважаємо за доцільне зупинитися на аналізі наукових тверджень щодо розкриття суті змісту даного поняття.

Що стосується поняття «соціальний захист», то К. Дідківська розглядає соціальний захист як забезпечення відповідного рівня життя через надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найвразливішим верствам населення), державну підтримку певних категорій населення, котрі можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, а також створення для економічно активної частини населення соціальних гарантій, забезпечення прийнятних для держави умов життя та праці громадян, в тому числі внаслідок встановлення соціальних стандартів [10, с. 103].

На думку окремих дослідників соціальний захист виступає комплексом правових, економічних та соціальних гарантій, котрі ґарантують кожному, хто працює, право на збереження здоров'я у процесі праці, безпечну працю, у випадку тимчасової втрати працездатності на виробництві на економічний захист і підтримку працівників та їхніх сімей, а також медичну, соціальну і фахову реабілітацію [11, с. 42-43].

Дослідник О. Длугопольський у своїй роботі соціальний захист визначає як систему урядових організаційно-правових та економічних заходів стосовно забезпечення гідного матеріального та соціального становища громадян [12, с. 149].

Тобто з особливостями організації соціального господарства пов'язана система соціального захисту, метою якого є підвищення добробуту та життєвого рівня громадян, а відтак проявом соціально орієнтованої економіки являється соціальний захист.

Також, В. Скуратівський і О. Палій визначають як механізм перерозподілу суспільного багатства соціальний захист на користь людей, які на тимчасовій або постійній основі потребують особливої підтримки з боку суспільства: від молодих до літніх, від здорових до хворих, від багатих до бідних[13, с. 190].

У своєму дослідженні Л.О. Павлова зазначає, що «система соціального захисту - це сукупність правових, економічних та соціальних заходів, гарантованих Конституцією України, щодо створення та забезпечення здорового соціально-економічного мікроклімату для життя та розвитку як економічно активної частини населення, так і тих, хто опинився у складних життєвих обставинах, гарантуючи обом групам соціальну безпеку (розвиток без війни і тероризму), соціальні зобов'язання, котрі ґрунтуються на соціальній справедливості й рівності прав» [14, с. 21].

У своїй роботі І.І. Смирнова, Т.А. Медведєва та О.В. Серьогіна зазначають, що соціальний захист осіб з інвалідністю є системою гарантованих державою постійних або довгострокових економічних, соціальних і правових заходів, з допомогою яких забезпечуються умови для подолання, заміщення, компенсації обмеження життєдіяльності особам з інвалідністю [15, с. 106].

На думку В.П. Мельник поняття «соціальний захист осіб з інвалідністю» необхідно розглядати у широкому та вузькому розумінні. Так, у широкому значенні соціальний захист осіб з інвалідністю являє собою «основоположний напрям діяльності суспільства та держави, що передбачає забезпечення належних та доступних механізмів реалізації, гарантування та правової охорони усього комплексу прав осіб з інвалідністю». У свою чергу, у вузькому розумінні це система організаційно-правових форм та видів соціального забезпечення осіб з інвалідністю з метою попередження або подолання наслідків соціальних ризиків зі сторони суспільства та держави [16, с. 9].

Тобто, зміст категорії «соціальний захист» науковці інтерпретують як діяльність, комплекс, функції, систему, сукупність й механізм.

На наше переконання, поняття «соціальний захист» потрібно трактувати як функцію суспільства щодо забезпечення соціального становища громадянина, яке складається внаслідок дії соціальних ризиків, згідно тих умов, які випливають з його загальновизнаних та невід'ємних прав. З однієї сторони, соціальний захист є функціональною системою, тобто системою напрямів, відповідно до яких вона реалізується, а з іншої сторони як система інститутів, які її забезпечують (суд, держава, профспілки та іншого роду громадські організації). Тобто ціла система соціальних інститутів, які здійснюють соціальний захист громадян присутні у будь-якій державі. Проте, сама держава являється найвагомішим та найпотужнішим соціально- організаційним інститутом. Також слід відзначити, що страхові компанії, різні спеціалізовані фонди, благодійні організації, а також суспільні та політичні організації, що здійснюють соціальний захист соціальних груп і верств населення відіграють значну роль у виконанні функцій соціального захисту.

Таким чином, соціальний захист інвалідів - система заходів, з допомогою яких забезпечуються соціальні гарантії інвалідам, які передбачені законами та іншими нормативними правовими актами, а також надання соціальної допомоги, медичної, соціальної та професійної реабілітації, освіти та іншого роду заходів, спрямованих на створення їм рівних можливостей участі у житті суспільства на рівні з іншими громадянами.

У якості критерію відокремлення відносин по соціальному захисту інвалідів необхідно використовувати визначені на законодавчому рівні соціальні права інваліда, які наданні йому з метою компенсації негативних наслідків інвалідності.

В свою чергу, аналізуючи чинне законодавство з питань соціального захисту інвалідів, можна відмітити, що обмеження життєдіяльності можуть компенсуватися (заміщуватися) або заповнюватися. Подолання обмеження життєдіяльності проводиться за допомогою створення спеціальних умов для навчання, виховання, трудової діяльності, безперешкодного доступу до інформації та об'єктів соціальної інфраструктури. У зв'язку з цим до соціально-забезпечувальних правовідносин слід віднести надання:

соціальних та медичних послуг;

допоміжних технічних засобів;

грошових виплат або допомоги в натуральній формі.

Соціальний захист осіб з інвалідністю являє собою вид додаткового

соціального захисту населення, в основі якого передбачається система правових, організаційних, фінансових та інших заходів, які реалізовуються державою щодо цієї категорії осіб, спрямовуючись на вирівнювання їх прав і можливостей у матеріальному забезпеченні, сприянні включеності в суспільне життя, задоволення їх потреб у різних сферах життєдіяльності (повсякденній, професійній, освітній тощо) для їх повноцінної реалізації в суспільстві.

В науковій літературі прийнято виділяти такі заходи щодо соціального захисту інвалідів та дітей-інвалідів, як: державні соціальні допомоги; пенсії; пільги; грошові компенсації та гуманітарна та благодійницька допомога[17, с. 84].

Держави повинні розглядати осіб з інвалідністю як рівноправних членів суспільства і активно залучати їх у вільний ринок праці, враховуючи світову глобалізацію. Україна повинна здійснювати активну політику зайнятості стосовно громадян з інвалідністю. До пріоритетних напрямів активної політики зайнятості в нашій державі необхідно віднести такі, як: превентивні заходи з попередженням (профілактикою) звільнення працівників-інвалідів, збереження робочих місць, професійне навчання, перепідготовка, підготовка, підвищення кваліфікації, квотування робочих місць, підтримка малого бізнесу, розвиток гнучких форм зайнятості, [18, с. 87 ].

Важливою умовою підвищення ефективності системи соціального захисту в Україні є перехід від централізації до децентралізації. Такий підхід означає, що держава як суб'єкт соціального захисту з метою забезпечення оптимального узгодження загальнодержавних цілей та інтересів з особливостями розвитку окремих регіонів має розробляти лише загальнонаціональну філософію, основні принципи такої політики, стратегічні напрями діяльності регіонів щодо регулювання соціальних процесів, здійснювати координаційну діяльність у цій сфері. Окрім того основним суб'єктом здійснення соціального захисту на територіальному рівні повинен стати регіон, який і реалізує дану стратегію.

Одним із важливих шляхів вдосконалення соціального захисту в Україні на сучасному етапі, як зауважують М. О. Багмет та В. В. Дерегана, є саме розвиток мережі служб з організації соціально-побутового обслуговування інвалідів та непрацездатних громадян похилого віку вдома. Це, в свою чергу, пов'язане з високою вартістю утримання в стаціонарних установах для інвалідів, людей похилого віку, що зумовлено численною кількістю медичного адміністративно-господарського штату та значними витратами на забезпечення матеріально-технічної бази. Звідси можна зробити висновок про те, що значно дешевше для держави за допомогою кваліфікованих соціальних, медичних працівників та функціонування мережі відповідних служб - відділень соціальної допомоги або територіальних центрів буде налагодити систему «домашнього» обслуговування [19, с. 252-253].

Таким чином, з одного боку, соціальний захист являє собою функціональну систему, тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку - інституціональну, тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).

До елементів соціального захисту можна віднести: утримання непрацездатних, малозабезпечених, сімей з дітьми; державні гарантії в оплаті праці; державні гарантії у сфері зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів; захист споживачів, якій реалізується згідно встановлених міжнародних норм та законів в країні; компенсація збитків за умов реформи цін; індексація грошових доходів населення.

Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII «соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду» [20].

Соціальний захист інвалідів - це частина внутрішньої політики нашої держави, яка знайшла повноцінне відображення у національному законодавстві. Якщо врахувати, що правове регулювання взагалі є цілеспрямоване нормативно-організаційне впорядкування суспільних

відносин, що здійснюється за допомогою правових засобів, то правове регламентування соціального захисту інвалідів є сукупним впливом значного нормативного масиву на суспільні відносини, суб'єктами яких є особи, які опинилися у важкій життєвій ситуації.

Соціальний захист населення України - це різностороння система взаємопов'язаних з усіма виконавчими та законодавчими рішеннями різних рівнів правових, економічних і соціальних гарантій здійснення найвагоміших соціальних прав кожного члена нашого суспільства незалежно від статі, віку, його місця проживання, працездатності.

На наш погляд, соціальний захист являється системою соціальних відносин, заходів та правових гарантій, що захищають будь-якого члена суспільства від економічної, соціальної та фізичної деградації внаслідок раптового та різкого погіршення умов його добробуту, загрози здоров'ю та життю, неможливості реалізувати належним чином свій трудовий та громадянський потенціал.

Враховуючи те, як відзначає В. Мельник, що Україна формує свій шлях щодо формування та розвитку сучасної моделі соціального захисту осіб з інвалідністю, у суспільстві лише формуються основи інклюзивності, поваги до прав людей з інвалідністю, його організаційно-правові форми та види, то, очевидно, досвід держав-членів ЄС може бути соціально-правовим базисом якісних реформ та перетворень [21, с. 133].



Висновки

Отже, в Україні проблема соціального захисту інвалідності реально має місце, де оцінюється як низький рівень державного соціального захисту осіб з обмеженими можливостями, що відображає злиденні соціально- економічні проблеми розвитку суспільства загалом. Крім того, у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально- психологічних умов для задоволення їхніх потреб щодо здоров'я, матеріального забезпечення, посильної трудової та громадської діяльності повинна проявлятися сьогодні функція держави.

Щодо соціального захисту інвалідів сучасна державна політика України повинна включати не лише їх матеріальне забезпечення, а й охоплювати соціально-економічні, політико-правові, організаційно-управлінські, науково- методологічні, інформаційні аспекти, морально-етичні, сприяти інтеграції осіб з інвалідністю в суспільне та економічне життя, в тому числі на основі рівного доступу до працевлаштування.

Таким чином, можна дійти висновку, що на даний момент держава намагається створити та розвивати систему допомоги даної категорії населення. Щороку вживаються закони та програми, в яких розробляються заходи допомоги, які допомагають створити такі умови в суспільстві, щоб люди з обмеженими можливостями могли на рівних брати участь у громадському житті. Ефективність заходів соціальної підтримки не можна проаналізувати миттєво. Для цього має пройти деякий час, щоб оцінити та виявити позитивні та негативні сторони отриманих результатів.

Вважаємо за доцільне запровадження наступних заходів щодо вирішення проблем соціального захисту осіб з інвалідністю (з особливими потребами) в Україні:

Створити єдину прозору систему фінансування, створити такий нормативно-правовий акт, який би об'єднував у собі функціонал усіх відомств реабілітації та мав єдину термінологію, а також створити єдину електронну інформаційну систему, що об'єднує у собі повну інформацію про інваліда, зібрану з усіх відомств.

Крім пенсій, пільг, дотацій інвалідам необхідна допомога у подоланні вад їхньої соціалізації та досягненні максимуму можливого рівня самореалізації шляхом залучення до суспільного життя. Для зміни негативних стереотипів у взаєминах інвалідів та людей-неінвалідів потрібні тісніші контакти між ними. Здорові люди повинні навчитися розуміти інвалідів і ставитися до них як до рівних, а інвалідам, у свою чергу, потрібно долати загострене відчуття відокремленості, неповноцінності.

Підвищити роль недержавних громадських організацій у формуванні системи соціального захисту населення в Україні. На регіональному рівні захист прав та інтересів інвалідів можуть здійснювати громадські об'єднання, але, звісно, поруч із органами соціального захисту населення.

Розробити та забезпечити повну реалізацію ефективного механізму забезпечення людей з інвалідністю технічними засобами реабілітації та виробами медичного призначення, а також визначити порядок грошової компенсації на самостійне забезпечення такими засобами. Ефективний механізм має базуватися на засадах адресності, доцільності, раціональності та ефективності.

Для забезпечення соціально-економічної безпеки інвалідів необхідне вдосконалення практично всіх ланок існуючої системи соціального захисту інвалідів та взаємодії соціальних інститутів, діяльність яких спрямована на досягнення соціально-економічної безпеки населення.

Відповідно до стандартів Конвенції ООН про права інвалідів розробити та реалізувати комплекс заходів, спрямованих на повну реалізацію права інвалідів на доступ до інформації.

Підвищити відповідальність місцевих органів виконавчої влади та територіальних громад за забезпечення доступу осіб з особливими потребами до об'єктів громадського та цивільного призначення, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу, благоустрою, транспорту з врахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до праці, освіти, культури, фізичної культури і спорту.

На регіональному рівні надання соціальних послуг населенню повинно бути максимально децентралізованим (створення та розвиток мереж служб, таких як наприклад територіальні центри, з організації соціально- побутового обслуговування інвалідів та одиноких непрацездатних громадян похилого віку вдома, мереж відділень і центрів соціально-побутової та медико-соціальної реабілітації).

Збільшити значення місцевих органів влади у розв'язанні проблем соціального захисту через формування ефективної структури управління, забезпечення необхідних фінансових ресурсів, розширення переліку соціальних послуг, які надаються на місцях, підвищення кваліфікації соціальних працівників.

Ввести в дію інструменти організаційного механізму державного управління таких, як ліцензування, стандартизація, соціальне замовлення та укладання контрактів.

Шляхом продуктивної, спрямованої політики зайнятості зміцнити активну складову соціального захисту.



Література

Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Холодніцький А.М. Сучасний стан соціального захисту в Україні. URL: https://conf.ztu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/06/233.pdf

Завіновський І.С., Ковальчук Ю.І. Соціальний захист інвалідів в Україні.

Соціально-трудові відносини: теорія та практика . 2015. № 2. С. 246-252. URL:

http://nbuv.gov.ua/UJRN/ stvttp_2015_2_32

Балдинюк О.Д. Нормативно-правове регулювання соціально-правового захисту дітей з інвалідністю в Україні. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Педагогічні науки. 2018. Вип. 63. С. 5-9.

Віжунов О.В. Історичні передумови формування поняття «особа з інвалідністю». Прикарпатський юридичний вісник. 2019. Вип. 4. С. 58-61.

Аніна О.О. Особливості соціального захисту осіб з інвалідністю у системі державного соціального захисту України. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. № 4. С. 685-689. URL: http://lsej.org.ua/4_2021/172.pdf

Report of the World Summit for Social Development, A/CONF. 166/9, 19 April 1995. URL: https://digitallibrary.un.org/record/198966

Сіленко А.О Соціальна держава: тернистий шлях до визнання. Світовий досвід і перспективи України: монографія. К. 2002. 357 с.

Колот А. М., Герасименко О. О., Поплавська О.М. До формування нової моделі соціальної держави. Україна : аспекти праці. 2017. № 1-2. С. 3-15.

Дідківська К.В. Актуалізація ролі соціально-етичного маркетингу в сучасних умовах господарювання. Актуальні проблеми економіки. 2009. № 9 (99). С. 102-107.

Рудкевич І.В. Регулювання системи соціального захисту населення України: теорія, методологія та державна політика: монографія. Донецьк : Ємельянова Т.В. 2011. 463 с.

Длугопольський О. В. Особливості фінансування соціального захисту в країнах Азії: японський вектор формування держави добробуту. Фінанси України. 2014. № 11. С. 75-97.

Скуратівський В.А. Правовий вимір діяльності соціальної держави. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2007. № 4. С. 184192.

Павлова Л.О. Політико-економічний аналіз системи соціального захисту населення в Україні: дис. ... канд.. екон. наук : 08.00.01. Львів. Львівський національний університет імені І. Франка. 2015. 183 с.

Смирнова І.І., Медведєва Т.А., Серьогіна О.В. Дослідження проблем соціального захисту людей з інвалідністю в Україні. Вісник економічної науки України. 2020. № 2 (39). С. 105-111. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/ 178770/14-Smyrnova.pdf?sequence= 1

Мельник В.П. Поняття та ознаки соціального захисту осіб з інвалідністю: теоретико-правовий аспект. Часопис Національного університету «Острозька академія». Право. 2015. № 2. URL: http://lj.oa.edu.ua/articles /2015/n2/15mvptpa.pdf

Оболенський Ю., Соболь Є. Організаційно-правові заходи реабілітації інвалідів. Правовий вісник Української академії банківської справи. 2013. № 2 (9). С. 82-87.

Коляденко Н.В. Теоретико-методичні основи та інструментарій сприяння розвитку трудової активності і конкурентоспроможності інвалідів на ринку праці: монографія. К. : ІПК ДСЗУ. 2014. 234с. С. 87.

Багмет М.О., Дерега В.В. Шляхи вдосконалення системи соціального захисту в Україні: політологічний аналіз. Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. К. 2009. Вип. 17. С. 250-258. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/ 123456789/26619/33-Bagmet.pdf?sequence=1

Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні: Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 21. Ст. 252.

Мельник В. Соціальний захист осіб з інвалідністю: засади правового регулювання окремих держав-членів ЄС. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 7. С. 133-138.



References

Konstytutsiya Ukrayiny [Constitution of Ukraine] vid 28.06.1996 r. № 254k/96-VR. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. 1996. № 30. St. 141. [in Ukrainian]

Kholodnits'kyy A.M. Suchasnyy stan sotsial'noho zakhystu v Ukrayini [The current

state of social protection in Ukraine] Retreived from: https://conf.ztu.edu.ua/wp-

content/uploads/2017/06/233.pdf [in Ukrainian]

Zavinovs'kyy I.S., Koval'chuk YU.I. (2015) Sotsial'nyy zakhyst invalidiv v Ukrayini [Social protection of the disabled in Ukraine]. Sotsial'no-trudovi vidnosyny: teoriya tapraktyka - Social and labor relations: theory and practice. № 2. S. 246-252. Retreived from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/stvttp_2015_2_32 [in Ukrainian]

Baldynyuk O.D. (2018) Normatyvno-pravove rehulyuvannya sotsial'no-pravovoho zakhystu ditey z invalidnistyu v Ukrayini [Normative and legal regulation of social and legal protection of children with disabilities in Ukraine]. Naukovyy chasopys Natsional'noho pedahohichnoho universytetu imeni M. P. Drahomanova. Pedahohichni nauky - Scientific journal of the National Pedagogical University named after M. P. Drahomanov. Pedagogical sciences. Vyp. 63. S. 5-9. [in Ukrainian]

Vizhunov O.V. (2019) Istorychni peredumovy formuvannya ponyattya «osoba z invalidnistyu» [Historical prerequisites for the formation of the concept of "disabled person"]. Prykarpat-s'kyy yurydychnyy visnyk - Carpathian Legal Gazette. Vyp. 4. S. 58-61. [in Ukrainian]

Anina O.O. (2021) Osoblyvosti sotsial'noho zakhystu osib z invalidnistyu u systemi derzhavnoho sotsial'noho zakhystu Ukrayiny [Peculiarities of social protection of persons with disabilities in the state social protection system of Ukraine]. Yurydychnyy naukovyy elektronnyy zhurnal - Legal scientific electronic journal. № 4. S. 685-689. Retreived from: http://lsej.org.ua/4_2021/172.pdf [in Ukrainian]

Report of the World Summit for Social Development, A/CONF. 166/9, 19 April 1995. Retreived from: https://digitallibrary.un.org/record/198966 1. [in English]

Silenko A.O (2002) Sotsial'na derzhava: ternystyy shlyakh do vyznannya [The social state: a thorny path to recognition. World experience and prospects of Ukraine: monograph]. Svitovyy dosvid i perspektyvy Ukrayiny: monohrafiya. K. 357 s. [in Ukrainian]

Kolot A. M., Herasymenko O. O., Poplavs'ka O.M. (2017) Do formuvannya novoyi modeli sotsial'noyi derzhavy [To the formation of a new model of the welfare state]. Ukrayina : aspektypratsi - Ukraine: aspects of work. № 1-2. S. 3-15. [in Ukrainian]

Didkivs'ka K.V. (2009) Aktualizatsiya roli sotsial'no-etychnoho marketynhu v suchasnykh umovakh hospodaryuvannya [Actualization of the role of social and ethical marketing in modern economic conditions]. Aktual'ni problemy ekonomiky - Actual problems of the economy. № 9 (99). S. 102-107. [in Ukrainian]

Rudkevych I.V. (2011) Rehulyuvannya systemy sotsial'noho zakhystu naselennya Ukrayiny: teoriya, metodolohiya ta derzhavna polityka: monohrafiya [Regulation of the system of social protection of the population of Ukraine: theory, methodology and state policy: monograph]. Donets'k : Yemel'yanova T.V. 463 s. [in Ukrainian]

Dluhopol's'kyy O. V. (2014) Osoblyvosti finansuvannya sotsial'noho zakhystu v krayinakh Aziyi: yapons'kyy vektor formuvannya derzhavy dobrobutu [Peculiarities of financing social protection in Asian countries: the Japanese vector of welfare state formation]. Finansy Ukrayiny - Finances of Ukraine. № 11. S. 75-97. [in Ukrainian]

Skurativs'kyy V.A. (2007) Pravovyy vymir diyal'nosti sotsial'noyi derzhavy [The legal dimension of the activity of the welfare state]. Visnyk Natsional'noyi akademiyi derzhavnoho upravlinnya pry Prezydentovi Ukrayiny - Bulletin of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine. № 4. S. 184192. [in Ukrainian]

Pavlova L.O. (2015) Polityko-ekonomichnyy analiz systemy sotsial'noho zakhystu naselennya v Ukrayini [Political and economic analysis of the system of social protection of the population in Ukraine]: dys. ... kand.. ekon. nauk : 08.00.01. L'viv. L'vivs'kyy natsional'nyy universytet imeni I. Franka. 183 s. [in Ukrainian]

Smyrnova 1.1., Medvedyeva T.A., Ser'ohina O.V. (2020) Doslidzhennya problem sotsial'noho zakhystu lyudey z invalidnistyu v Ukrayini [Study of the problems of social protection of people with disabilities in Ukraine]. Visnyk ekonomichnoyi nauky Ukrayiny - Herald of economic science of Ukraine. № 2 (39). S. 105-111. Retreived from: http://dspace.nbuv.gov.ua/ bitstream/handle/123456789/178770/14-Smyrnova.pdf?sequence=1 [in Ukrainian]

Mel'nyk V.P. (2015) Ponyattya ta oznaky sotsial'noho zakhystu osib z invalidnistyu: teoretyko-pravovyy aspekt [Concepts and signs of social protection of persons with disabilities: theoretical and legal aspect]. Chasopys Natsional'noho universytetu «Ostroz'ka akademiya». Pravo - Journal of the National University "Ostroh Academy”. Right. № 2. Retreived from: http://lj.oa.edu.ua/articles /2015/n2/15mvptpa.pdf [in Ukrainian]

Obolens'kyy YU., Sobol' YE. (2013) Orhanizatsiyno-pravovi zakhody reabilitatsiyi invalidiv [Organizational and legal measures of rehabilitation of the disabled]. Pravovyy visnyk Ukrayins'koyi akademiyi bankivs'koyi spravy - Legal Bulletin of the Ukrainian Academy of Banking. № 2 (9). S. 82-87. [in Ukrainian]

Kolyadenko N.V. (2014) Teoretyko-metodychni osnovy ta instrumentariy spryyannya rozvytku trudovoyi aktyvnosti i konkurentospromozhnosti invalidiv na rynku pratsi: monohrafiya [Theoretical and methodological foundations and tools for promoting the development of labor activity and competitiveness of disabled people in the labor market: monograph]. K. : IPK DSZU. 234s. S. 87. [in Ukrainian]

Bahmet M.O., Dereha V.V. (2009) Shlyakhy vdoskonalennya systemy sotsial'noho zakhystu v Ukrayini: politolohichnyy analiz [Ways to improve the social security system in Ukraine: political analysis]. Suchasna ukrayins'ka polityka. Polityky i politolohy pro neyi - Modern Ukrainian politics. Politicians and political scientists about her. K. Vyp. 17. S. 250-258. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/26619/33-Bagmet.pdf?sequence=1 [in Ukrainian]

Pro osnovy sotsial'noyi zakhyshchenosti osib z invalidnistyu v Ukrayini [On the basics of social security for persons with disabilities in Ukraine]: Zakon Ukrayiny vid 21 bereznya 1991 roku № 875-XII. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny - Information of the Verkhovna Rada of Ukraine. 1991. № 21. St. 252. [in Ukrainian]

Mel'nyk V. (2018) Sotsial'nyy zakhyst osib z invalidnistyu: zasady pravovoho rehulyuvannya okremykh derzhav-chleniv YES [Social protection of persons with disabilities: principles of legal regulation of individual EU member states]. Pidpryyemnytstvo, hospodarstvo i pravo - Entrepreneurship, economy and law. № 7. S. 133-138. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru

...