Аналіз процесів внутрішньої вимушеної міграції в Україні з врахуванням сучасних реалій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз процесів внутрішньої вимушеної міграції в Україні з врахуванням сучасних реалій

Аракелова Інна Олександрівна, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри маркетингу та туризму, Маріупольський державний університет

Анотація

Відзначено, що анексія Криму та військові дії на території окремих районів Донецької і Луганської областей, які розпочалися у 2014 році, призвели до численних внутрішніх переселень, які мали вимушений характер. Але повномасштабне вторгнення Росії на територію України 24 лютого 2022 року спричинило нову, значно більшу хвилю міграції. Так, у 2023 році кількість ВПО в країні зросла майже до 7 млн осіб. Серед них не лише особи працездатного віку, а й діти, інваліди, особи похилого віку, тобто особливо вразливі категорії людей.

Підкреслено значущість дослідження процесів внутрішньої вимушеної міграції як аналітичного базису для формування виваженої державної політики. Встановлено, що через використання неоднакових методик дослідження, статистичні дані державних установ, міжнародних організацій та дорадчих органів дещо різняться, що призводять до різних висновків та альтернативних варіантів управлінських рішень в цій сфері.

Встановлено, що вимушене внутрішнє переміщення значної кількості громадян стало для країни викликом як економічного так і гуманітарного характеру. Акцентовано увагу на тому, що формування нових міграційних потоків вплинуло на нерівномірність міського розселення в межах країни. При цьому з одного боку такі процеси призвели до перерозподілу населення між регіонами, залучаючи людський потенціал та створюючи додаткові умови для зростання конкурентоспроможності територій у середньостроковій перспективі. Але з іншого - спричинили значні проблеми соціально-економічного характеру.

Встановлено, що більшість ВПО зі Сходу та Півдня країни. При виборі територіальні громади вони звертали увагу на ряд факторів. Серед основних з них: перспективи працевлаштування; наявність житла; можливість здобуття освіти, відпочинку; екологічні характеристики регіону; рівень особистої безпеки тощо. Визначено певні відмінності у виборі регіону переселення між першою та другою хвилями. Відзначено, що оселившись на новому місці, вимушені переселенці стикаються зі значними проблемами, які здатні перешкоджати процесам інтеграції до приймаючих громад та адаптації. А саме: питання працевлаштування; забезпечення житлом; фінансові труднощі тощо. Залишаються значними потреби в медичних послугах та препаратах, у продуктах харчування. Тому, ці громадяни потребують допомоги, захисту і підтримки, що уможливлюється через формування відповідних інструментів в рамках державної політики.

Ключові слова: внутрішньо переміщені особи, державна політика, державна підтримка, регіон, конкурентоспроможність, потенціал, соціально-економічний розвиток регіону

Abstract

Analysis of internal forced migration processes in Ukraine taking into account modern realities

Arakelova Inna Oleksandrivna Candidate of Economic Sciences, Docent, Associate Professor, Department of Marketing and Tourism, Mariupol State University

It was noted that the annexation of Crimea and military actions in the territory of certain districts of Donetsk and Luhansk regions, which began in 2014, led to numerous internal displacements that were of a forced nature. But the full-scale invasion of Russia on the territory of Ukraine on February 24, 2022 caused a new, much larger wave of migration. Thus, in 2023, the number of IDPs in the country increased to almost 7 million people. Among them are not only people of working age, but also children, the disabled, and the elderly, that is, particularly vulnerable categories of people.

The significance of the study of the processes of internal forced migration as an analytical basis for the formation of a balanced state policy is emphasized. It was established that due to the use of different research methods, the statistical data of various state institutions, international organizations and advisory bodies differ somewhat, which lead to different conclusions and alternative options for management decisions in this area.

It has been established that the forced internal displacement of a significant number of citizens has become a challenge for the country of both economic and humanitarian nature. Attention is focused on the fact that the formation of new migration flows affected the unevenness of urban settlement within the country. At the same time, on the one hand, such processes led to the redistribution of the population between regions, attracting human potential and creating additional conditions for increasing the competitiveness of territories in the medium term. But on the other hand, they caused significant problems of a socio-economic nature.

It was established that the majority of IDPs are from the East and South of the country. When choosing a territorial community, they paid attention to a number of factors. Among the main ones are: employment prospects; availability of housing; the possibility of obtaining an education, recreation; ecological characteristics of the region; level of personal security, etc. Certain differences in the choice of resettlement region between the first and second waves were determined. It was noted that after settling in a new place, forced migrants face significant problems that can hinder the processes of integration into the host communities and adaptation. Namely: employment issues; provision of housing; financial difficulties, etc. There are still significant needs for medical services and drugs, as well as for food products. Therefore, these citizens need help, protection and support, which is made possible through the formation of appropriate instruments within the framework of state policy.

Keywords: internally displaced persons, government policy, government support, region, competitiveness, potential, socio-economic development of the region.

Постановка проблеми

Домінування внутрішньої (внутрішньо-регіональної і міжрегіональної) міграції над зовнішніми потоками завжди було характерною ознакою міграційних потоків в Україні та обумовлено переважно економічними чинниками (бажанням покращити умови життя та праці) а також географічними, кліматичними, культурними тощо.

Але з проблемою значної кількості внутрішньо переміщених осіб (ВПО) наша країна вперше стикнулася внаслідок анексії Криму та військових дій на території окремих районів Донецької і Луганської областей, які розпочалися у 2014 році та призвели до численних внутрішніх переселень, які мали вимушений характер.

Повномасштабне вторгнення Росії на територію України, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, спричинило нові, значно більші хвилі міграції. Через військові дії, численні обстріли та тимчасову окупацію окремих територій країни, частина мешканців була змушена залишити місця свого постійного проживання і переселитись до інших областей України або за кордон. Це призвело до перерозподілу населення між територіями та змін конкурентоспроможності окремих регіонів і країни в цілому, загострюючи проблеми у соціальній та економічній сферах та посилюючи диспропорції регіонального розвитку.

Вимушене внутрішнє переміщення значної кількості громадян через повномасштабне російське вторгнення стало викликом як економічного так і гуманітарного характеру для країни.

Серед негативних явищ регіонального розвитку дослідники відзначають: руйнування житлового фонду, соціальної інфраструктури та систем життєзабезпечення; втрата населенням нерухомого та іншого майна, зниження якості життя, ускладнення забезпечення громад необхідними комунальними послугами, медичним забезпеченням, соціальними та освітніми послугами; зростання рівня безробіття внаслідок закриття підприємств; руйнування фінансової, банківської сфери, транспортної інфраструктури та систем зв'язку тощо [1, с.57].

Зростання чисельності населення в ряді територіальних громад через внутрішнє вимушене переміщення потребує уваги до вирішення соціально-економічних проблем цієї категорії громадян, створення відповідних гуманітарних та економічних умов, їх адаптації в нових умовах та інтеграції у суспільне життя регіону,

Тому, серед пріоритетних завдань державної політики є розробка ефективної системи соціального захисту та підтримки ВПО, яка спрямована на запобігання ризикам, спричиненим вимушеною міграцією шляхом формування нормативно-правового базису, економічних та інституційних засад.

Слід акцентувати увагу на тому, що формування дієвої державної політики в цій сфері, уточнення та коригування національних інструментів підтримки ВПО має базуватись на систематичному моніторингу та ретельному аналізі процесів внутрішньої вимушеної міграції з врахуванням сучасних реалій, що актуалізує та підкреслює своєчасність тематики даного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання, пов'язані з внутрішнім вимушеним переміщенням, особливостями державної регіональної політики в умовах зростання потоків внутрішньої вимушеної міграції знаходяться в полі зору таких вітчизняних дослідників, як: Н. Бльок [2], В. Горбулін [3], Л. Грень [4], Е. Лібанова [3], О. Малиновська [5], О. Новікова [6; 7], Т. Павлюк [8], О. Чуприна [1], Л. Яценко [5] та інших. Авторами виділено соціально-економічні проблеми ВПО, досліджено зарубіжний досвід державної політики в сфері підтримки даної категорії громадян та запропоновано шляхи вирішення проблем в цій сфері, приділено увагу формуванню механізмів реалізації прав ВПО тощо.

Значну увагу питанням вирішення проблем ВПО, їх адаптації та інтеграції у приймаюче суспільство приділено на державному рівні, що знайшло відображення у ряді документів [9-12].

Проблеми внутрішньої вимушеної міграції висвітлено в аналітичних записках та звітах Міжнародної організації з міграції (International Organization for Migration - IOM) [13], органів Організації Об'єднаних націй (United Nations - UN) [14] та Верховного комісару ООН зі справ біженців (United Nations High Commissioner for Refugees - UNHCR) [15], Світового банку (WorldBank) [16] тощо.

Але, враховуючи динамічність процесів вимушених переміщень в сучасних реаліях, залишається потреба у подальших дослідженнях, пов'язаних з аналізом процесів внутрішньої вимушеної міграції в Україні з врахуванням існуючих викликів та загроз, що складатиме вагоме підґрунтя для коригування державних стратегічних програм регіонального розвитку, спрямованих на адаптацію та інтеграції ВПО до суспільного життя приймаючих громад та формування дієвих механізмів вирішення проблем даної категорії громадян в Україні.

Мета статті - аналіз процесів внутрішньої вимушеної міграції в Україні з врахуванням сучасних реалій, що дозволить своєчасно, на різних рівнях (державному, регіональному, місцевому), вирішувати питання, пов'язані з вимушеним переміщенням громадян.

Виклад основного матеріалу

Слід вказати, що в нашій країні значні потоки внутрішніх вимушених переміщень населення вперше спостерігались починаючи з 2014 року, сформувавши новий для країни тип міграції та категорію внутрішньо переміщених осіб, які вимушені були залишити місця свого постійного проживання внаслідок військових дій або через гуманітарні проблеми (відсутність води, продуктів харчування, ліків) та оселитись в інших регіонах країни.

Зазначимо, що процеси внутрішньої вимушеної міграції мали декілька значних хвиль. Перша розпочалась у 2014 році через анексію Криму та військову агресію з боку Росії на частині територій Донецької й Луганської областей та тривала до лютого 2022 року, внаслідок чого більш ніж 1,5 млн співвітчизників вимушені були залишити свої домівки у пошуках безпечного місця для життя (рис. 1).

Рис. 1. Кількість зареєстрованих ВПО в Україні, осіб [13]

Друга хвиля, яка розпочалася у лютому 2022 року, мала ще більш масштабний характер та спричинена повномасштабною російською агресією, внаслідок чого кількість ВПО в країні зросла майже до 7 млн осіб. Підкреслимо, що це найбільша кількість ВПО в Європі з часів завершення Другої світової війни. Серед них діти, інваліди, особи похилого віку, тобто особливо вразливі категорії людей, які потребують додаткового захисту та піклування.

Але вважаємо доцільним зауважити, що реальна кількість внутрішніх вимушених переселенців є набагато більшою, оскільки, наприклад, до даних Міністерства соціальної політики включено лише тих громадян, які отримали довідку про взяття на облік. Але, починаючи з 2014 року та до теперішнього часу існує значна кількість осіб, які, зазнавши вимушених переселень, через різні причини не отримали такого статусу.

Констатуємо, що процеси вимушених переміщень призвели до перерозподілу населення між регіонами, з одного боку, залучаючи людський потенціал та створюючи додаткові умови для зростання конкурентоспроможності територій у середньостроковій перспективі, а з іншого - спричинили цілий комплекс значних проблем соціально- економічного характеру, який потребує негайного розв'язання, включаючи питання розміщення, працевлаштування, медичного обслуговування, доступу до освіти тощо.

Результати досліджень доводять, що вже починаючи з квітня 2022 року, на фоні все ще зростаючої кількості ВПО, деякі з них почали повертатись до своїх домівок (рис. 2).

Рис. 2. Чисельність ВПО за оцінками Міжнародної організації з міграції (МОМ), тис. осіб Джерело: побудовано автором за даними [13; 14]

Так, за даними МОМ [13], на кінець травня 2023 року до місць свого постійного проживання повернутися 4,7 млн вимушених переселенців. Така ситуація пояснюється не лише припиненням бойових дій та деокупацією ряду населених пунктів та територіальних громад, а й проблемами, які пов'язані з адаптацією і соціально-економічною інтеграцією даної категорії громадян.

Зазначимо, що починаючи з жовтня 2022 кількість зареєстрованих ВПО почала трохи зменшуватись, а у січні 2023 цей показник навіть поступився статистиці тих, хто повернувся. Але підкреслимо, що навіть враховуючи динаміку повернення населення до місць свого постійного проживання, кількість зареєстрованих в країні ВПО більш ніж у 3 рази перевищує масштаби першої хвилі вимушених переміщень та станом на травень 2023 р. складає більш ніж 5 млн. осіб.

Акцентуємо увагу на тому, що за даними Міністерства соціальної політики України, 60 % ВПО - жінки, 40 % - чоловіки [11].

Дослідження їх вікової структури дозволило констатувати, що більша половина з них - це особи працездатного віку, які здатні реалізувати свій трудовий потенціал; 16,71 % - діти до 17 років, більш ніж третина - особи передпенсійного та пенсійного віку (рис.3).

Підкреслюючи значущість дослідження процесів внутрішньої вимушеної міграції як аналітичного базису для формування виваженої державної політики зауважимо, що статистичні дані різних державних установ, міжнародних організацій та дорадчих органів дещо різняться. Безумовно це пояснюється використанням неоднакових методик обліку та підрахунку. Але, разом з тим, різні відомості щодо кількості ВПО призводять до різноманітних висновків та альтернативних варіантів управлінських рішень в цій сфері.

Рис. 3. Вікова структура ВПО за даними Міністерства соціальної політики (на 9 червня 2023), %: [11]

- Міністерство соціальної політики України - здійснює облік ВПО, які звернулися з питань виплати їм пенсії або соціальної допомоги за новим місцем проживання. Зауважимо, що на практиці ці відомості включають не лише ВПО, але й тих, хто фактично проживає на окупованій території та періодично приїжджає для отримання пенсії чи соціальної допомоги на контрольовані урядом України території;

- Міжвідомчий координаційний штаб з питань соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території (МКШ), який фіксує осіб, що звернулися за допомогою в переселенні та розміщенні, а інформацію вводить до реєстру громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованої території. Автори дослідження [7, с.53] справедливо звертають увагу, що облік МКШ більш точно відображає переміщення ВПО;

- Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців;

- МОМ, яка здійснює чисельні опитування населення України щодо вимушеної міграції, що надає змогу оперативно оцінити чисельність, склад і динаміку вимушених переміщень.

Зазначимо, що наряду з евакуацією населення з населених пунктів, які знаходились в зоні активних бойових дій, основна частка ВПО все ж таки самостійно обирала територіальні громади для переселення, враховуючи ряд факторів. Серед основних з них: перспективи працевлаштування; наявність житла; можливість здобуття освіти, відпочинку; екологічні характеристики регіону; рівень особистої безпеки тощо.

Так, за оцінками МОМ, більшість ВПО - зі Сходу (67%, близько 3,4 млн осіб) та Півдня (17 %, близько 867 тис. осіб) країни. А саме: Харківської (25 %), Донецької (21 %,) Запорізької (10 %), Херсонської (10 %) та Луганської (7 %) областей [13].

Дослідження динаміки внутрішніх вимушених переміщень за територіальною структурою дозволило констатувати певні відмінності у виборі регіону переселення між першою та другою хвилями.

Так, найбільша кількість ВПО першої хвилі намагалась оселитись у регіонах, які наближені до тимчасово окупованих територій (частини Донецької та Луганської областей, які підконтрольні уряду країни), а також в територіальних громадах, які входили до першої лінії областей, прилеглих до них (Харківська, Дніпропетровська та Запорізька) (табл. 1).

Таблиця 1 Динаміка перебування ВПО за областями, осіб [13; 14; 15]