Еволюція англосаксонської моделі економіки: соціальний вимір

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», Україна

Відділ економічної історії

Дідківська Л.В., к.е.н., с.н.с.

Анотація

У статті виокремлено специфічні риси та дієві механізми розбудови соціальної держави в умовах реалізації англосаксонської моделі ринкової економіки. Виявлено передумови формування соціальних функцій держави та проаналізовано їх трактування ідеологами ліберальної політико-економічної доктрини. Встановлено особливості соціальної політики у Великій Британії та охарактеризовано США як «позитивну державу соціального захисту». Виявлено переваги та суперечності у розв'язанні соціальних проблем в умовах реалізації англосаксонської моделі ринкової економіки з метою імплементації цього досвіду в повоєнній Україні.

Ключові слова: соціальна держава, англосаксонська модель економіки, соціальна політика, соціальне страхування, соціальний захист, соціальне забезпечення, соціально відповідальний бізнес.

Підґрунтя сучасної теорії соціальної держави закладено у працях Г.В.Ф. Гегеля, В. фон Гумбольдта, Ш.-Л. Монтеск'є, С. де Сісмонді, Л. фон Штейна (уперше увів у науковий обіг поняття «соціальна держава») та ін. Особливий інтерес становить проблематика взаємодії людини і суспільства, суспільства і держави як майбутньої основи теорії соціальної держави. У ХХ ст. феномен соціальної держави стає об'єктом наукового дослідження кейнсіанців та послідовників неоліберальної доктрини. На основі міждисциплінарного підходу виявляються суперечності у розвитку соціальної держави (Ю. Габермас, К. Оффе) та досліджуються її соціально-економічні виміри (Ф. Фукуяма, Б. Густафсон, П. Пірсон).

Передумовами формування соціальних функцій держави у другій половині ХІХ ст. в умовах становлення англосаксонської моделі ринкової економіки були: аграрна революція, промисловий переворот, розвиток індустріалізації та поглиблення у зв'язку з цим проблем бідності та соціальної нерівності селян та робітників. Теоретичним підґрунтям слугувало базове положення соціального лібералізму про те, що суспільство / держава повинні забезпечити позитивні права особистості. Інституціоналізація соціальних функцій держави відбувалася передусім шляхом упровадження механізмів соціального страхування (від організації добровільних спілок взаємодопомоги, робітничих союзів до системи державного обов'язкового соціального страхування) та соціальної допомоги. Фінансування переважної більшості соціальних програм здійснювалося переважно за рахунок недержавних заощаджень і страхування.

Класичним представником ліберальної моделі соціальної держави є Велика Британія. На початку ХХ ст. практика соціального захисту її громадян не мала системний чи всеохоплюючий характер, нагадувала швидше набір спонтанних реформ, покликаних розв'язати нагальні суспільні проблеми. Так, завдяки поширенню робітничих страйків парламент заборонив промисловцям висувати трейд-юніонам позови щодо збитків від страйків (1906), було створено державну комісію для посередництва у трудових конфліктах, ухвалено закон про компенсацію за нещасні випадки на виробництві (1907), встановлено пенсії робітникам віком від 70-ти років (1908), законодавчо закріплено рівень мінімальної заробітної плати (1909) тощо. Вагома роль у становленні соціальної держави належала прем'єр-міністру Великої Британії Г.Г. Асквіту, що запровадив державне соціальне страхування ризиків, пов'язаних із хворобою, інвалідністю та безробіттям, а також державне пенсійне забезпечення (1911) [1]. Однак пенсійні системи та системи медичного страхування мали обмежені можливості, тому поширювалися передусім на чоловіків, які мали роботу. Таким чином, обов'язок держави гарантувати однакову кількість послуг усім громадянам, незалежно від статі, працевлаштування та віку, у той час не було реалізовано. Водночас у суспільстві набула популярності полеміка щодо демографічної ситуації в країні, охорони здоров'я громадян та навколишнього середовища. Ці проблеми поглибилися у зв'язку з Першою світовою війною, тому у 1919 р. було створено Міністерство охорони здоров'я Великої Британії.

Після Другої світової війни посилилася роль держави в економічній та соціальній політиці завдяки зростанню довіри суспільства до державних інституцій в умовах пошуку суспільної та особистої безпеки. Домінування концепції державного регулювання економіки, масштабної реалізації економічних функцій держави, тривало до початку 1970-х років [2]. Значний вплив на формування повоєнної соціальної політики мав вчений-економіст, голова Комітету соціального страхування та споріднених послуг Великої Британії В. Беверідж, який оприлюднив звіт «Соціальне страхування та інші види соціального забезпечення» (1942). Передусім він ініціював розбудову державної системи охорони здоров'я, забезпечення повної зайнятості, надання державних пенсій та соціальної допомоги сім'ям. Запропонована ним система страхування була реалізована реформаторами Лейбористської партії, що здобули перемогу на виборах 1945 р. Держава взяла на себе соціальні послуги, що стосувалися освіти, медичного догляду, пільг на проїзд у громадському транспорті, підтримки мистецтва та культури тощо. Соціальний захист полягав передусім у страхуванні на випадок хвороби, безробіття, нещасного випадку та небезпек, пов'язаних зі старістю. Оскільки питання безробіття у міжвоєнний період було особливо гострим, з 1945 р. були запроваджені обов'язкові виплати для всіх безробітних у Великій Британії [3]. Страхові фонди поповнювалися завдяки оподаткуванню, нужденним надавали догляд і послуги безкоштовно або зі значними пільгами. Система соціального забезпечення набула всезагального характеру та ознак перерозподілу ресурсів між заможними групами населення та менш забезпеченими. Британська держава добробуту замкнула цикл реформ, розпочатих у ХІХ ст., та стала одним із взірців кардинальних нововведень щодо соціального захисту громадян.

Ліберальна модель сучасної соціальної політики Великої Британії передбачає цільове забезпечення державою лише найбільш вразливих верств населення на основі залишкового принципу методом прямого перерозподілу доходів через бюджетну систему. Система соціальних трансфертів включає пенсії, пільги, виплати через хворобу, безробітним, допомога багатосімейним тощо. Особливістю сучасної соціальної політики, що обумовлена традиціями та історичним спадком країни, є синергія публічно-владних структур та громадської ініціативи у реалізації соціальних функцій. Участь держави у реалізації соціальної політики є опосередкованою, оскільки оприявнюється передусім організаційно-правовою інституціалізацією недержавних фінансових потоків на соціальні потреби і формуванням ринкової інфраструктури отримання доходів у суспільстві.

Ліберальна модель соціальної держави США також є умовно-залишковою, за якої держава обмежує свою роль матеріальною підтримкою найбільш малозабезпечених громадян за рахунок обов'язкового солідарного соціального страхування (на початку та всередині 1960-х років майже половина всіх витрат державного бюджету спрямовувалася на соціальний захист нужденних). Повноцінними суб'єктами соціальної політики в державі є соціально відповідальний бізнес, громадяни та недержавні організації (соціально-страхові фонди та асоціації, благодійні та волонтерські організації тощо). Фінансову основу соціальних програм складають передусім корпоративні фонди, приватні заощадження і приватне страхування, добровільна та неформальна допомога. Таким чином, ліберальна модель соціальної держави США є стимулом для свободи та відповідальності підприємницької діяльності, високої продуктивності праці, масової орієнтації на досягнення особистого успіху та консолідації суспільства [4].

Провідною метою соціальної політики США є вирівнювання можливостей для всіх громадян на основі врахування механізму економічного зростання і дотримання балансу між принципами економічної ефективності та розподілу. Однак передусім ця політика базується на таких постулатах, як приватна власність, ринкова економіка, конкуренція [5]. Особливістю американської ментальності є індивідуалізм та визнання неминучості соціальної нерівності, тому американська концепція соціальної справедливості виходить з принципів, що головною умовою реалізації соціальної справедливості є надання всім громадянам фундаментальних прав (свободи слова, совісті, асоціацій), а із сфери суспільних відносин виключається дискримінація особи.

Економічне становище американців характеризується значним рівнем стратифікації, США називають «країною можливостей» і «країною контрастів» водночас. Це - країна з високим рівнем доходів на душу населення (85% американців становлять «середній клас» за рівнем достатку), однак рівень бідності є значним (у 2020 р. на межі бідності опинилося 8 млн осіб). Держава опікується на рівні федерального уряду лише тими громадянами, що не мають інших доходів, крім соціальних виплат. Окрім федеральних програм уряду, всі п'ятдесят штатів впроваджують власні програми допомоги нужденним. Держава надає допомогу лише найуразливішим групам населення, щоб забезпечити базовий рівень цивілізованого існування для них. Водночас максимально стимулюється розвиток конкуренції та вільного підприємництва, забезпечуються рівні можливості для всіх громадян та всебічно підтримуються їхні прагнення у підвищенні рівня доходів. Однак вибір щодо рівня власного добробуту лишається за громадянином, хоча й передбачає особисту відповідальність за його соціальну перспективу. Таким чином, особливості ліберальної моделі соціальної держави США: відсутність уніфікованої системи соціального захисту, державний мінімалізм у розв'язанні соціальних проблем, реалізація федеральних соціальних програм на рівні штатів, жорстка перевірка нужденності громадян для включення їх до програм соціальної допомоги, солідарний розподіл фінансового забезпечення соціальних зобов'язань між державою, підприємствами, страховими і благодійними організаціями та громадянами.

соціальний політика англосаксонський ринковий економіка

Висновки

Специфічними рисами та дієвими механізмами розбудови соціальної держави в умовах реалізації англосаксонської моделі ринкової економіки є державна гарантія базових умов життєдіяльності незахищених верств населення як граничної межі цивілізованого існування за рахунок розвинених систем страхування; суворий контроль необхідності надання державної соціальної допомоги; обмеженість соціальних трансфертів; синхронізація згладжування соціальної нерівності зі стимулюванням трудової активності населення; децентралізація соціального забезпечення держави; посилення ролі громадянського суспільства у соціальному розвитку. Ліберальна модель соціальної держави орієнтована на забезпечення свободи та рівності можливостей, економічної активності та відповідальності підприємницької діяльності, високої продуктивності праці, досягнення особистого успіху та консолідації суспільства. В основі цієї моделі превалює індивідуалізм, розвинута система приватної та корпоративної благодійності, а роль державних структур у її реалізації перманентно зводиться до мінімуму.

Успішні практики побудови соціальної держави після Другої світової війни могли б стати у нагоді в процесі формування стратегії соціальної політики повоєнної України. На жаль, з початку російського нападу на українські землі (2014) уряд не запропонував ефективної соціальної програми, діє практично в межах формальної парадигми радянського соціального забезпечення. Так, вітчизняні Центри зайнятості стимулюють зайнятість як статус, що не завжди гарантує гідний рівень життя громадянина, однак позбавляє державу необхідності виплачувати йому соціальну допомогу. У проекті Плану відбудови України планується непосильний для національного бюджету обсяг соціальних виплат вразливим верствам населення, в тому числі внутрішньо переміщеним особам. Водночас практично відсутні програми розвитку малого бізнесу, хоча за підтримки Світового банку маємо позитивний досвід мікрокредитування для стимулювання самозайнятості. Не пропонується більш прогресивна ставка оподаткування прибутків великих корпорацій з метою наповнення бюджету, натомість надаються податкові пільги. Єдиним виходом з цієї кризи є загальнонаціональна солідарність, коли пріоритетом державної політики буде її соціальна спрямованість, бізнесові структури сповідуватимуть цінності соціальної відповідальності, громадянське суспільство буде проактивним у процесі соціально-економічного відродження в повоєнний період не менше, ніж у період відбиття зовнішньої агресії.

Список використаних джерел

1. Parliamentary Reform 1933-1960: A Survey of Suggested Reforms (1961). London: published for Hansard Society by Cassell.

2. Nebrat, V. (2022). Методологія історико-економічного дослідження досвіду повоєнної відбудови. Наукові записки НаУКМА. Економічні науки, 7, 79-86.

3. Addison, Paul (1985). Now the War Is Over: A Social History of Britain, 1945-51. London: Jonathan Cape, 223.

4. Сливка, Т., Кудласевич, О., Дідківська, Л. (2022). Теорія і практика пошуку оптимального поєднання ринкових принципів та державного регулювання економіки. InterConf, (95), 61-72.

5. Nebrat, V., Gorin, N., Didkivska, L. (2020) Model of state-to-business interaction and the nature of participation in international economic relations: historical experience of Ukraine. Proceedings of the 2nd International Scientific Conference Eastern European Conference of Management and Economics «Environmental Management and Sustainable Economic Development» (May 29, 2020). Ljubljana: Ljubljana School of Business, 225-231.

Размещено на Allbest.Ru