Культура - колективне програмування думок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура - колективне програмування думок

Дячук Валентина Павлівна

Одна з популярних геополітичних енциклопедій трактує геополітику як «теорію і практику сучасних міжнародних відносин і перспектив їх розвитку з урахуванням широкомасштабного системного впливу географічних, політичних, економічних, військових, демографічних, екологічних, науково-технічних та інших факторів». Із винятково формальної точки зору геополітика вивчає (трактує) фізико-географічну, економіко-географічну, расово-антропологічну, культурно-конфесійну, семантичну і, нарешті, цивілізаційну обумовленість динаміки міжнародних відносин, світової торгівлі, глобальної онтології людства [1]. Практична ж геополітика - це теорія позиційної гри на світовій шахівниці.

Серед безлічі проблем, що стоять перед людством, однією з найбільш актуальних є проблема життя і смерті, виживання і розвитку. І зовсім не теорією виглядає сьогодні «концепція золотого мільярду», розроблена різними масонськими ложами щодо зменшення кількості населення планети. Політики, громадські діячі, педагоги - усі люди, що розділяють демократичні цінності, сходяться на думці про те, що неможливо зберегти світ у наш час, якщо ми не навчимося розуміти один одного, вивчати, поважати культури, що відрізняються від нашої власної. Це твердження стає ще значимішим у зв'язку з тим, що у су-часному світі справді складно знайти країну, в якій мешкало б населення однієї національності.

Крім того, культурні відмінності далеко не завжди пов'язані виключно з національними відмінностями. Все частіше йдеться про розбіжності, що виникають між культурними групами у рамках однієї етнічної спільності, наприклад, між людьми різних соціальних груп, віросповідання і статевої приналежності. На жаль, у світі часто відбуваються конфлікти між різними культурними спільностями із-за неготовності людей до діалогу. Величезна міграція і кількість біженців у країни Європи та Америки змушує вкотре шукати шляхи взаємовиживання.

Геополітика є «синтетичним інструментом при аналізі взаємодії держав на міжнародній арені». У цьому ракурсі варто нагадати вислів відомого французького романіста Моріса Дрюона: «Державі зовсім не обов'язково для того, щоб стати могутньою, мати величезну територію або велике народонаселення. Потрібно лише, щоб у народі було розвинуте почуття гордості, щоб він був здатний на порив і щоб ним тривалий час правив розумний монарх, який спромігся б запалити в душах людей вогонь великих прагнень». [6].

Друга половина XX століття була відмічена поверненням історичної правди у питаннях переселення цілих національних груп, вимушену асиміляцію та боротьбу національних і інших меншин за свої права. Поява поняття «полікультуралізм», представляє собою ідею мирного співіснування різних культур, стала свого роду відповіддю на виниклі проблеми.

Одна з головних категорій геополітики - інтерес, під чим розуміють усвідомлені потреби, підкріплені збуджувальним мотивом до їх реалізації. Розрізняють кілька типів інтересів: інтереси національні - сукупність усвідомлених, офіційно виражених об'єктивних потреб громадян, суспільства і держави, яка випливає із національних цінностей і способу життя, особливостей соціально-економічної і політичної побудови країни, рівня її економічного розвитку, історичного місця в міжнародному поділі праці, специфіки географічного становища; тимчасові національні інтереси - зумовлені конкретною ситуацією; життєво важливі інтереси держави - збереження і зміцнення конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення ефективної зовнішньої політики, налагодження і розвиток ефективної системи міжнародних зв'язків на основі рівноправного і взаємовигідного співробітництва, забезпечення здатності країни до стримування і відбиття будь- якої зовнішньої агресії; - національні інтереси, які формуються в процесі історичного розвитку держави на основі її геополітичного становища і оточення, традицій, культури, духу народу, його моральних цінностей, економічного ладу. Ці інтереси, змінюючись в яких-небудь своїх рисах разом з внутрішніми і зовнішніми змінами, в той же час залишаються постійними в своїй основі.

Режими й уряди змінюються, а корінні національні інтереси залишаються, відіграючи роль домінанти суспільного розвитку; інтереси конфронтаційні - прямо протилежні, взаємовиключні інтереси, які є джерелом антагоністичних протиріч і протиборства; інтереси паралельні - інтереси без антагонізмів, при реалізації яких держави не координують свої дії.

Говорячи про принципи миру, Р. Арон вводить поняття мир страху - «це такий мир, який панує (або панував би) між політичними утвореннями, жодне з яких неспроможне (або не спромоглося б) завдати супротивникові смертельного удару... Між миром сили і миром безсилля існує третій варіант миру, принаймні в концептуальному плані: мир задоволення., який передбачає, що довіра буде загальною; таким чином, він вимагає революції в міжнародних відносинах, революції, яка поклала б край ері недовіри й відкрила б еру безпеки. Іншими словами, мир, опертий на загальне задоволення і взаємну довіру, видається мені ефективно можливим тільки в тому випадку, якщо політичні утворення знайдуть заміну безпеці, що гарантується засто-суванням або загрозою застосування сили». [1]

Особливу увагу дослідників викликають явища, що розвиваються. Культуру розглядають як діалог, тобто як форму спілкування її суб'єктів. В тому числі як систему створення, зберігання, використання та передачі інформації, це система знаків, загальновживаних суспільством, в культурі зашифровано соціальну інформацію, тобто вкладений людством зміст та значення. Культура - інформаційне забезпечення суспільства, соціальна інформація, яка накопичується у суспільстві за допомогою знакових систем.

За словами Герхарта Хофстеде: культура - колективне програмування думок, які вирізняють, одну категорію людей від іншої. [ 4].

У сучасному світі кожна країна формуючи власний бренд шукає об'єднуючі фактори, спільні погляди на систему цінностей. Якщо цінності співпадають, діалог вибудовується на взаємокорисних засадах.

До прикладу, у 20-ті роки минулого століття королева Нідерландів написала листа диригенту і політику Олександру Кошицю під час його концертного турне в Нідерландах (25.01.1920 р.) такого змісту: «Справжній і єдиний для народів засіб пізнати один одного і полюбити - це надіслати з однієї країни до другої країни найкращих представників мистецтва. До України мені було цілком байдуже, але тепер я буду битися за цю країну... Коли б в українській державі всі справи йшли в такій гармонії, як їхнє мистецтво, тоді це була б перша держава у світі..!» [5, 5-6]

Поняття «культура» також вживається і для характеристики певних історичних епох, конкретних товариств, націй, а також специфічних сфер діяльності або життя. Суб'єкт культури -- людина. Вона творить, зберігає і поширює створені культурні цінності.

У лютому 2023 року буде рік повномасштабної російської війни яка вдерлась на територію України, хоча розпочалась у 2014 році із захоплення українських територій на Сході і в Криму, цю війну справедливо називають світоглядною. Діалог встановити не можливо коли завданням політичного керівництва сусіда-агресора є фізичне знищення носіїв української культури яку впродовж століть перманентно нищили варвари переслідуючи власні геополітичні цілі. Але завдяки глибоким культурним традиціям родинного виховання народ зміг зберегти свої обрядові свята, традиції писанкарства, свої колядки, щедрівки, гаївки, кодекс родинного і релігійного благочестя які й донині виховують наших дітей.

Тут важливо акцентувати, що в різні періоди розвитку, суспільства мали свою еліту що наповнювала змістами суспільно- інформаційний простір: досліджуючи, аналізуючи і прогнозуючи соціально-економічні, демографічні і навіть показники інтелектуального розвитку певних країн.

На сьогодні існують різні концептуальні підходи до змістовної демаркації еліти. Згідно, з В. Парето, елітою є люди, які володіють найвищим індексом у сфері діяльності. Г. Моска визначав еліту найбільш активною групою у сфері суспільно-політичної діяльності, зорієнтовану на владу, організовану верству, меншість суспільства, «правлячий клас». Х. Ортега-і-Гассет елітою інтерпретував людей, яким притаманний найвищий рівень відповідальності, які володіють інтелектуальними і моральними перевагами перед масами. А.Тойнбі уподібнював еліту творчій меншості суспільства на противагу нетворчій більшості. [3]

На нашу думку показовим в цьому сенсі є цивілізаційний код японців.

Японія: цивілізаційний код - країна «Східного сонця» досягла благополуччя з опорою на національні традиції. Японці не релігійні, багато з них одночасно вважають себе синтоїстами (язичниками), буддистами й християнами. Для японця справедливо те, що доцільно. Характерна схильність до стабільності, до стану рівноваги й намагання до соціальної рівноваги, помірності та неприйняття крайнощів. В Японії не дуже багато багатіїв і не багато злиденних. В основі менеджменту лежить колективізм японців. Відносини людей у фірмі вибудовуються як відносини між членами однієї сім'ї. В японській традиції домінує звернення всередину свого співтовариства, це країна практично однієї національності. Витоки національної традиції закладені в генетичному коді японців. Виробництво головної сільсько-господарської культури рису дуже трудомістке й вимагає синхронної роботи багатьох людей. Монотонна праця на рисових полях виробила загальну потребу в помірності. Будь-яка самостійність, включаючи спробу одного працівника прискорити свою роботу, була б не тільки недоцільною, але й могла порушити сформованість усього виробничого процесу. Тут набагато важливіше вміння кожного працівника чітко виконувати свої обов'язки. Чиновники мають дуже велику владу, а взаємовідносини громадян і держави визначаються принципом «народ слухняний до влади - влада слухняна до народу». Потреба в поміркова-ності пояснюється також і іншими причинами. Система пожиттєвого найму заснована на відмінностях в оплаті праці залежно від віку, але не за індивідуальними якостями й досягненнями. За своїми здібностями й результатами праці люди нерівні. Але здібності - це не заслуга людини, а природний дар. Тому людина реалізує себе як особистість, якщо дисциплінований і викладається на своєму рівні. Місцеві соціо- культурні особливості в значній мірі сформувалися в іманентному світі середньовіччя.

Японці, які географічно близько відчували дихання китайської цивілізації, як ніхто інший усвідомлюють вплив енергетики рубіжної культури. На відміну від устремлінь у далечінь Європи, середньовічна Японія зосереджувалася на собі через множинність «граничних» станів, де особливе місце посідає маргінальна культура чайної церемонії. «Граничний стан» чайної церемонії на межі реальності й мистецтва сприяв «програмуванню» певного емоційного стану. Чайний ритуал ставав способом тимчасової перебудови свідомості, відключення від повсякденного досліду й стимуляції сфери підсвідомого. «Шлях чаю» з його ідеєю рівності й орієнтацією на демократичні за своїм походженням ідеали сприяв пристосуванню японського суспільства до мінливої історичної ситуації, його соціальної перебудови, не дивлячись на збереження феодальних інститутів. [7]

У всі часи цивілізаційного розвитку вихованням еліт зорієнтованих на владу, займалися люди що вирізнялись інтелектуальними перевагами перед масами, але їх культурно-духовний рівень формувався під впливом різних проявів. На основі яких формувався певний рівень гуманістичного способу життя. культура геополітика людство

Культура стає наріжним каменем освіти, тоді як загальнокультурний розвиток особистості здатної до критичного мислення, стає умовою гармонійного її зростання і становлення, яка діє згідно з морально-етичними принципами і найвищим рівнем відповідальності перед суспільством і Абсолютом.

Література

1. Арон, Р.. Мир і війна між націями. Переклад з французької В. Шовкун,

З. Борисюк, Г. Філіпчук. Київ: МП «Юніверс», 2000, 117 -- с.36

2. Горбулін, В. Світова Гібридна війна. Український фронт. Харків: Фоліо, 2017.

3. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори / Х. Ортега-і-Гассет. - К.: Основи, 1994. - 420 с

4. The best-seller: Geert Hofstede, Gert Jan Hofstede and Michael Minkov, Cultures and Organizations: Software of the Mind. Revised and expanded 3rd Edition. 550 pages. New York: McGraw-Hill USA, 2010, paperback only. http://www.geerthofstede.nl

5. Іміджологія. Соціокультурний вимір: навчальний посібник: В.П. Дячук. Київ: Видавництво «Ліра-К», 2017, 307 -- с.5-6

6. Моріс Дрюон: відомий французький письменник, драматург, есеїст // Відмінник:

Тvori.com.ua. - Режим доступу: http://tvori.com.ua/moris-dryuon-vidomij-francuzkijpismennik- dramaturg-ese/. - Назва з екрану.

7. Японское чудо. Знание - власть. 1997. № 22.

Размещено на Allbest.ru