Проблеми соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Проблеми соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю в Україні

Єгорова Ксенія Григорівна

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри педагогіки, психології, соціальної роботи та менеджменту

Лазаренко Анна Геннадіївна

здобувач вищої освіти навчально-наукового інституту педагогіки і психології



PROBLEMS OF SOCIAL PROTECTION OF CHILDREN AND YOUTH WITH

DISABILITIES IN UKRAINE Yehorova Kseniia

Candidate of Pedagogical Sciences, Senior Teacher of the Department of Pedagogy, Psychology, Social Work and Management

Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University

Lazarenko Anna

Recipient of Higher Educational and Scientific Education Institute of Pedagogy and Psychology

Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University

Introduction. People with disabilities are one of the most vulnerable social groups, because they are limited in their ability to realize themselves as full-fledged members of society and need state support in this endeavor. The disability of children and young people is a particularly acute social problem today. Issues related to social protection, integration into society, «barrier-free» architectural, transport and social space, education and employment remain urgent for this category. They need not only medical and social rehabilitation, but also the creation of conditions for full self-realization in society.

Purpose. The purpose of this study is a theoretical analysis of the problems of social and legal protection of children and youth with disabilities in Ukraine, followed by the formation of recommendations for improving the mechanism of social and legal protection of these categories ofpersons.

Methods. In the course of the scientific work, a number of scientific methods were used, with the help of which a comprehensive and objective analysis of the domestic and foreign experience of social and legal provision of children and youth with disabilities was carried out.

The method of scientific analysis and synthesis made it possible to analyze scientific works and normative legal acts on the issues under investigation. Summarize the obtained theoretical information. The statistical method made it possible to investigate and process statistical data for a comprehensive analysis of the problem.

Results. The concept of «child with disabilities» is established by law. Thus, the domestic legislator has determined that a child with a disability is a person before reaching adulthood (up to 18 years of age) with a permanent restriction of life activity, who has been diagnosed with a disability in accordance with the procedure defined by the law. The main features of this social category, according to the given definition, are the failure of the person to reach the age limit of 18 years and the presence of persistent violations of life activity in the person.

There is no definition of a young person with a disability in the Law, however, based on the analysis of the concepts of «youth» and «person with a disability» enshrined in the Law, we believe that a young person with a disability is a person between the ages of 18 and 35 with a permanent restriction of life, who according to the procedure established by law, disability is established. The given definition also reflects the two main features of the category, namely the age of a person from 18 to 35 years and the presence of permanent restrictions on life activities, established in accordance with the procedure established by law.

Currently, the legislation of Ukraine on social protection of children and youth with disabilities consists of a wide array of normative legal acts, but still has a number of shortcomings, in particular, they include: multiplicity of normative legal acts of all kinds; lack ofproper level of regulation of important social relations; the presence of a significant number of contradictions and gaps in regulatory and legal acts.

Conclusion. Ensuring the social security of children and youth is a state task aimed at conscious purposeful interaction of state and public institutions, as well as citizens themselves, with the aim of increasing the level of social security of children and youth, solving numerous problems of the young generation, and improving their situation. In order to increase the effectiveness of the process of social protection of children and youth, the state needs to bring the activities of all institutions to a common denominator to develop the main directions for improving work with the new generation.

Key words: child with disabilities, youth with disabilities, social protection, employment, inclusive education, leisure time of persons with disabilities.



На основі опрацювання міжнародних і вітчизняних нормативно-правових актів у статті проведена робота щодо аналізу змісту понять «дитина з інвалідністю» та «молодь з інвалідністю». Акцентовано, що для того, щоб люди з інвалідністю, і у тому числі діти та молодь, мали можливість реалізувати свої законні права на забезпечення всіх сфер життєдіяльності, необхідно здійснювати комплексні заходи щодо вдосконалення законодавства України з питань соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю. До актуальних проблем соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю в Україні, що потребують правового регулювання, можна віднести: питання доступності освіти для дітей та молоді з інвалідністю; питання працевлаштування молоді з інвалідністю, проблему організації дозвілля дітей та молоді з інвалідністю тощо. Означені питання потребують уваги як з боку законодавства, так і суспільства в цілому.

Ключові слова: дитина з інвалідністю, молодь з інвалідністю, соціальний захист, працевлаштування, інклюзивна освіта, дозвілля осіб з інвалідністю.

соціальний захист інвалідність діти



Постановка проблеми. Гарантування достатнього рівня соціально-правового забезпечення та рівня життя осіб з інвалідністю завжди мало вагоме місце у системі соціального захисту населення. Особи з інвалідністю є однією з найбільш вразливих соціальних груп, адже вони обмежені у можливості самостійно реалізуватися як повноцінні члени суспільства та потребують державної підтримки у такому прагненні.

Особливо гострою суспільною проблемою на сьогодні є інвалідність дітей та молоді. Питання пов'язані із соціальним захистом, інтеграцією в суспільство, «безбар'єрністю» архітектурно-транспортного та соціального простору, навчанням та працевлаштуванням лишаються для даної категорії нагальними. Вони потребують не лише медичної та соціальної реабілітації, але й створення умов для повноцінної самореалізації в суспільстві.

Аналіз останніх досліджень. До питань соціально-правового захисту осіб з інвалідністю у своїх наукових працях зверталися В. Андріїв, Н. Болотіна, Н. Бондар, С. Венедіктов, С. Вавженчук, І. Зверева,І. Зуб, М. Іншин, В. Костюк, А. Куца, С. Лукаш, О. Москаленко, І. Яцкевич та багато інших вітчизняних дослідників. Питанням соціальної роботи з сім'ями, де виховуються діти з інвалідністю присвятили свої праці І. Іванова, Н. Грабовенко, А. Капська, С. Харченко тощо. Безпосередньо до питання соціально-правового захисту дітей з інвалідністю зверталися О. Балдинюк, Л. Дроздова, А. Колупаєва, О. Пономаренко та ін.

Формування мети статті. Мета даного дослідження полягає у теоретичному аналізі проблем соціально-правового захисту дітей та молоді з інвалідністю в Україні з подальшим формуванням рекомендацій щодо вдосконалення механізму соціально-правового захисту даних категорій осіб.

Виклад основного матеріалу. Для аналізу особливостей соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю в Україні, першочерговим є встановлення значення понять «дитина з інвалідністю» та «молода людина з інвалідністю», що наразі викликає певні проблеми, адже в законодавстві єдиної офіційної термінології для позначення вказаних категорій немає. Правова доктрина відповідно пропонує досить широке коло варіацій на цю тему.

Вважаємо за необхідне попередньо визначити поняття «дитина» та «молодь».

Статтею 1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй (ООН) про права дитини передбачено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше [1; 29]. Ще одним прикладом міжнародно-правового закріплення даного терміну є стаття 2 Конвенції про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182, відповідно до якої термін «дитина» застосовується до всіх осіб віком до 18 років [2; 29]. Суттєво відрізняється тлумачення аналізованого терміну, закріплене Конвенцією про мінімальні норми соціального забезпечення, де термін «дитина» означає дитину, яка не досягла віку закінчення шкільної освіти або не досягла 15-річного віку, як це може бути встановлено [3; 29]. Припускаємо, що останнє з приведених визначень є досить невдалим, адже термін визначається сам через себе, а пояснення того, що має розумітися під віком закінчення шкільної освіти у Конвенції взагалі відсутнє. Таке саме відмінне тлумачення аналізованого терміну містить Європейський кодекс соціального забезпечення, де «дитина» означає дитину шкільного віку або дитину, яка не досягла 16 років; відповідно до визначених умов, дитину, старшу за вік, вказаний у попередньому пункті, яка є учнем або студентом, або страждає хронічним захворюванням чи хворобливістю, що робить її непридатною до будь -якої професійної діяльності [4; 29], таким чином, вказане визначення має недоліки аналогічні до попереднього.

Узагальнюючи вищенаведені визначення, закріплені у міжнародних нормативно-правових актах, можна стверджувати, що основними змістовними ознаками терміну «дитина» є: 1) віковий ценз (з моменту народження та до досягнення повноліття); 2) факт на набуття прав повнолітньої раніше відповідно до законодавства, застосовуваного до неї [29].

У вітчизняному законодавстві термін «дитина» також формулюється у цілому ряді актів. Так, статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначається, що дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше [5]. Аналогічне формулюванні міститься також у Законі України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» [6]. Приведене визначення фактично дублює закріплене у Конвенції ООН про права дитини. Частина 1 статті 6 Сімейного кодексу України (СК України) також передбачено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття [7]. Разом з тим, СК України, конкретизує, що до досягнення 14 років дитина вважається малолітньою, а у віці від 14 до 18 - неповнолітньою. Досить стисле визначення даного поняття пропонується Законом України «Про громадянство України», де дитиною визнається особа віком до 18 років [8], а отже, до уваги береться лише віковий ценз.

Окремі питання виникають і при формулюванні поняття «молодь», хоча йому і приділено законодавцем менше уваги. Погоджуємося, що межі молодіжного віку є досить рухливими та залежать від соціально-економічного рівня розвитку суспільства, його добробуту та культури, умов життя людей [9, с. 143].

У Законі України «Про основи засади молодіжної політики» визначено, що молодь або молоді особи - це особи віком від 14 до 35 років, які є громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах [10]. Таким чином, при визначенні поняття «молодь» законодавцем також використовується віковий ценз та ознака, що передбачає законність підстав перебування на території України. При цьому віковий ценз, застосований законодавцем для аналізованої категорії призводить до її часткового змішування з категорією «діти».

Досить широке коло підходів до визначення поняття «молодь» пропонує доктрина. Так, відповідно до Словника соціологічних термінів та понять «молодь» може розглядатися: 1) у широкому розумінні, як широка сукупність групових спільнот, яка утворюється на основі вікових ознак і пов'язаних із ними основних видів діяльності; 2) у вузькому розумінні, як соціально-демографічна група, котра виділяється на основі зумовлених віковими особливостями соціального становища молодих людей, їх місця у соціальній структурі суспільства, специфічних цінностей та інтересів [11, с. 153].

Ю.Грицай, узагальнюючи наукові підходи, зазначає, що у сучасній науковій літературі молодь як соціальну групу прийнято додатково підрозділяти на наступні підгрупи: 1) підлітки (14-16 років) - це вік продовження статевого дозрівання, паралельно з яким відбувається становлення інших біологічних систем організму. Це переважно учні середніх шкіл та професійних навчальних закладів, які, як правило, перебувають на утриманні батьків; 2) юнацтво (17-19 років). У цей період відбувається завершення фізичного дозрівання. Це вік самовизначення -- початку самостійної професійної діяльності або вибору і здійснення якісно нового професійного навчання. У цьому віці особа набуває майже всіх соціальних прав, а разом з тим розширюється діапазон соціальних ролей; 3) власне молодь (20-24 роки). Людина у даному віці продовжує процес соціалізації. Вказану вікову групу становлять переважно студенти та молоді люди, які закінчують основну професійну підготовку; 4) старша молодь (25-35 років). У даному віці завершується процес формування особистості. Молоді люди цього віку переважно знайшли свій життєвий шлях [12, с. 133].

Отже, молодь - це особлива соціально-демографічна група у віці від 14 до 35 років, яка має такий рівень мобільності, інтелектуальної активності та здоров'я, який вигідно відрізняє її від інших соціальних груп і дозволяє швидше пристосовуватись до умовам життя через свої соціально-психологічні, творчі та фізичні особливості, що відіграє значну роль у розвитку інноваційного потенціалу території.

Ставлення суспільства до молоді та роль останньої у ньому є індикатором здатності соціуму до швидкого розвитку. Молодь - носій критичних поглядів та настроїв щодо існуючої дійсності, нових ідей та енергії, особливо необхідних у період перетворень у суспільстві. Цій соціальній групі притаманні певні риси: інтелектуальний потенціал, творчі здібності (властиві особливості сприйняття, образності мислення тощо). Будучи за своєю природою противником консерватизму, молодь сприяє прискоренню впровадження у практику нових ідей, ініціатив, форм життя.

У молодому віці людина легко набуває основних знань, умінь і навичок. Значимість і цінність молоді у світі підвищується у зв'язку з необхідністю розширення обсягів й глибини професійної підготовки, що неминуче за умов модернізації суспільства.

У законодавчих та підзаконних актах найчастіше використовуються такі поняття, як «діти, що потребують фізичної реабілітації або психологічної допомоги», «особи, що мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть повноцінно реалізувати себе у суспільстві та не мають можливості навчатись у масових навчальних закладах на загальних засадах», або, що найчастіше, - «діти з інвалідністю» [13, с. 87].

Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю», визначає, що інвалідність --міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист [14]. При цьому, здоров'я (з соціальної точки зору) - це фізична, соціальна, психологічна, духовна гармонія людини, дружні, спокійні стосунки з іншими людьми, з природою та самим собою [15, с. 7]. У той же час інвалідність - це не просто проблема зі здоров'ям. А складний феномен, що відображає взаємодію між особливостями людського організму і особливостями суспільства, в якому людина живе [16, с. 161].

Згаданий вище закон містить легальне визначення поняття «дитина з інвалідністю», відповідно до якого - це особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність [14]. Порівняно з визначеннями загальної категорії «дитина», що приведені вище, у даному відсутній критерій, відповідно до якого щоб вважатися дитиною особа має не набути прав повнолітньої раніше відповідно до законодавства, застосовуваного до неї. Вважаємо, що такий підхід законодавця зумовлений прагненням розширення соціального захисту осіб віком до 18 років.

Визначення молодої людини з інвалідністю у Законі відсутнє, проте на основі аналізу поняття «молодь», приведеного вище та «особа з інвалідністю» закріпленого у Законі, вважаємо, що молода людина з інвалідністю - це особа віком від 18 до 35 років зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність [14].

Саме у вищенаведених значеннях термінів аналізовані поняття будуть використані надалі для реалізації завдань наукового дослідження. Вважаємо, що чітке законодавче визначення аналізованих понять має важливе значення, адже сприяє однозначності правозастосування у сфері соціального та правового захисту дітей та молоді з інвалідністю.

Для того, щоб люди з інвалідністю, а у тому числі діти та молодь, мали можливість реалізувати свої законні права на забезпечення всіх сфер життєдіяльності, притаманні для будь-якої особи, необхідно постійно здійснювати комплексні заходи щодо вдосконалення законодавства України з питань соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю.

У першій статті Основного Закону - Конституції Україна проголошує себе соціальною державою. Проте дане положення на сьогодні має відносно декларативний характер та скорше окреслює курс на майбутнє ніж констатує реальний стан справ.

На сьогодні дослідження проблем та перспектив розбудови України як соціальної держави значно активізувалося. Це співвідноситься з тим, що наша держава перейшла від простого декларування своїх євроінтеграційних настроїв до здійснення реальних кроків у цьому напрямку. Для України європейська інтеграція насамперед є не зовнішньою, а внутрішньою комплексною політикою, що спрямована на впровадження цілого ряду необхідних реформ, у тому числі й у галузі соціального забезпечення населення, адже для входження до Європейського Союзу Україна має забезпечити високі європейські стандарти у цій галузі.

Соціальна держава не є сталою, вона розвивається та наповнюється все новим змістом у процесі розвитку людської цивілізації. Так, сьогодні концепт соціальної держави акцентує на наступних моментах:

інтеграції соціальної та економічної політики; 2) поступовому переходу від перерозподілу благ до стимулювальної держави; 3) збільшення інноваційного розвитку економіки з акцентуванням на збільшення людського капіталу [27, с. 27].

Розбудова соціальної держави в Україні пов'язана саме зі здійсненням реформування в зазначених напрямах.

Варто зауважити, що державою вже здійснено ряд вкрай важливих кроків у процесі розбудови соціальної держави. Активізовано заходи з реформування національної моделі соціальної політики, що зумовлює необхідність розгляду конституційних основ соціальної держави в Україні.

Конституція України охороняє здоров'я та життя людей, сім'ю, працю, відпочинок, житло, здійснює заходи з забезпечення достатнього рівня життя, встановлення державних пенсій тощо. Разом з тим, закріплення соціальних прав людини в основному законі не є достатнім для побудови соціальної держави без законодавчого встановлення ефективного механізму їх реалізації.

Так, проблемою досі залишається працевлаштування молодих людей з інвалідністю. Цікавою у цьому аспекті є ініціатива за якою Верховна Рада 246 голосами народних депутатів ухвалила за основу законопроєкт 5344-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю». Серед новацій законопроєкту варто виокремити: 1) поширення системи працевлаштування осіб з інвалідністю не лише на приватний, а й на публічний сектор; 2) цільове використання коштів спеціального фонду виключно на працевлаштування людей з інвалідністю; 3) розширення категорій підприємств, які можуть отримати фінансову підтримку для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю; 4) підприємства, які відповідають визначеним критеріям, можуть отримати статус підприємств трудової інтеграції; 5) залучення до механізму працевлаштування осіб з інвалідністю приватних рекрутингових агенцій; 6) обов'язкове включення до механізму працевлаштування надання соціальних послуг [30].

Так само гострою залишається питання доступності освіти для дітей та молоді з інвалідністю.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору [17].

Право на освіту - передбачені нормами міжнародного та національного права вид та міра можливої поведінки (діяльності) людини, яка спрямована на розвиток власної індивідуальності та особистості шляхом здобуття, розвитку, тренінгу знань, умінь, навичок, компетенцій, поглядів, переконань, досвіду, здібностей в ході власної цілеспрямованої діяльності [31].

На конституційному рівні Україна узаконила право кожного громадянина на освіту, яке повинне захищатися державою. Ст. 53 Основного Закону проголошує, що кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно -технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам [28].

Проте доступність освіти для дітей та молоді з інвалідністю потребує подальшого вдосконалення та забезпечення з боку держави. Україною як демократичною, соціально спрямованою державою було визнано ряд міжнародних документів, серед яких є Конвенція ООН про права дитини, що великою мірою зміцнило увагу до дітей з особливими потребами, зумовило необхідність у розробленні методів для створення сприятливого для них навчального процесу [21].

Законом України «Про освіту» визначено, що інклюзивне освітнє середовище - сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей [17].

Інклюзивне навчання - система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників [17].

Метою інклюзивного навчання є реалізація права дітей із особливими освітніми потребами на освіту за місцем проживання, їх соціалізація та інтеграція в суспільство, залучення сім'ї до участі в навчально-виховному процесі [19, с. 4].

Сучасний етап розвитку інклюзивної освіти в Україні характеризується багатофакторністю даного процесу, запозиченням закордонного досвіду у пошуках кращих шляхів змін й процесу соціалізації дітей з особливими освітніми потребами та їх включення у суспільство. Формування ефективного інклюзивного освітнього простору є запорукою більш ефективної соціалізації дітей з особливими потребами.

Міністерство освіти і науки України (МОН України) відзначає, що у 2022/2023 роках кількість учнів із категорії «діти з особливими освітніми потребами» в інклюзивних класах закладів освіти збільшилася на 1175 осіб. При цьому кількість інклюзивних класів зросла на 1779 одиниць та становить 24996 класів. Загалом за останні роки досягнуто зростання кількості учнів, охоплених інклюзивним навчанням більше ніж у 4,7 раза, а кількість закладів загальної середньої освіти, у яких організовано інклюзивні класи, зросла у 2,7 раза [20].

І.А. Кравцова та А.О. Кравцова звертають увагу, що аналізуючи впровадження інклюзивної форми навчання можна зазначити наступні позитивні зрушення: 1) більш ефективна соціалізація дітей з особливими потребами до життя в суспільстві; 2) підвищення готовності суспільства сприймати та враховувати потреби громадян такої категорії; 3) збільшення мотивації особливих дітей до навчання; 4) батьки отримали можливість обмінюватися досвідом з навчання та виховання, якого їм не вистачало [21, с. 103].

Інклюзивне навчання ставить серйозні завдання перед освітньою системою і функціонуванням закладу освіти, мобілізує до злагодженості роботи колективу, удосконалення програм і методів навчання, стимулюючи розвиток компетенції вчителів та інших фахівців [22, с. 42].

Отже, виникнення явища інклюзії є позитивним напрямком розвитку сучасного суспільства, що допомагає будувати відношення оточуючих до дітей з особливостями розвитку за принципами толерантного й гуманного ставлення. Водночас важливе значення має включення осіб з особливими освітніми потребами до інтегрованих умов. Саме раннє включення їх до спільного соціального середовища з дітьми типового розвитку, може сприяти у них кращому розвитку особистісних якостей й залучення до суспільства як повноцінних його громадян.

Ще однією суттєвою проблемою соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю вважаємо організацію їх дозвілля.

Дозвіллєва діяльність відрізняється від інших видів життєдіяльності людини тим, що здійснюється відповідно до потреб індивіда, з метою отримання задоволення [23, с. 180]. С. П. Філімонов зазначає, що можна виділити наступні види діяльності дитини з інвалідністю під час дозвілля, які, на нашу думку, є справедливими і для молоді з інвалідністю: 1) діяльність, пов'язана з певними фізичними навантаженнями (прогулянки, туризм, заняття фізичною культурою тощо); 2) аматорські заняття (збір грибів та ягід, рибний лов); 3) залучення до світу мистецтва, творчість; 4) інтелектуальна діяльність (самоосвіта, читання);

спілкування за інтересами й вільному вибору; 6) розваги, що носять активний або пасивний характер; 7) подорожі та екскурсії [24].

Зі змістовної точки зору дослідники виокремлюють наступні види дозвіллєвих занять дітей та молоді з інвалідністю: 1) ділові, логічні ігри та заняття; 2) дозвіллєві ритуали, свята, обряди, конкурси та фестивалі; 3) використання різних джерел аудіоінформації; 4) оздоровчі процедури і психологічне розвантаження [24].

Нині організація дозвілля дітей та молоді з інвалідністю потребує подальшого вдосконалення та розвитку. Насамперед дозвіллєва робота з дитячими та молодіжними групами осіб з інвалідністю потребує чіткої орієнтації на чітку диференціацію технологій з урахуванням властивих певному типу інвалідності медичних показань та особливостей. Окрім того, можна стверджувати, що традиційні підходи до дозвіллєвих технологій для дітей та молоді з інвалідністю, як до суто розважального явища себе вичерпує та потребує подальшого перегляду.

Отже, до актуальних проблем соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю в Україні, що потребують правового регулювання можна віднести: 1) питання доступності освіти для дітей та молоді з інвалідністю; 2) питання працевлаштування молоді з інвалідністю; 3) організації дозвілля; 4) забезпечення охорони здоров'я; 5) вирішення проблем з соціально-побутових й матеріальних проблем тощо.

Суттєвою проблемою було визначено недосконалість вітчизняного законодавства з даного питання. Як зазначають дослідники, сьогодні різноманітні пільги, соціальні виплати та соціальні послуги в Україні безпосередньо передбачені близько у 58 різних законах та більше ніж 120 підзаконних нормативно- правових актах [25]. Законодавство з питань соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю приймалося у різні історичні періоди розвитку української незалежності, за різних політичних умов, що зумовлює його розпорошеність та неузгодженість. Вважаємо, що вітчизняне законодавство із цього питання має бути систематизоване, переглянуте та приведене у відповідність до європейських стандартів.

Одним з найбільш ефективних способів постійного контролю за поточною правотворчістю, способом забезпечення узгодженості в єднанні її структурних елементів, а разом з тим і наближення внутрішньодержавного законодавства до міжнародних стандартів є уніфікація законодавства. У правовій доктрині відсутня єдність підходів до визначення уніфікації законодавства.

Одночасно як найбільш суттєві проблеми визначено питання освіти дітей та молоді з інвалідністю. Вважаємо, що в Україні необхідним є підвищення інклюзивності освітнього простору. Важливим у цьому контексті є підготовка педагогічних працівників, готових до роботи в інклюзивному просторі.

Готовність педагогів до інклюзивного навчання - це багатокомпонентний та безперервний процес розвитку професійної компетентності, що передбачає формування у педагогів протягом допрофесійного періоду підготовки та у процесі здійснення ними трудової діяльності знань, умінь, навичок та психологічних якостей, що забезпечують ефективну педагогічну взаємодію з дітьми з особливими потребами, а також розуміння та прийняття принципів інклюзії на особистісному рівні.

Можна виокремити два шляхи набуття знань, умінь і якостей педагога, здатного ефективно здійснювати професійну діяльність за умов інклюзії: перший реалізується через допрофесійну підготовку, другий пов'язані з професійним розвитком педагога-практика, цінність обох шляхів рівнозначна. Проте, безперервне професійне зростання та рефлексія педагога-практика є вирішальними для стійкої ефективності інклюзивного навчання.

Педагог, який працює в умовах інклюзивного навчання, може поглибити свої знання про закономірності розвитку дітей, оцінити методичний підхід, виробити власні позиції щодо ефективності тих освітніх технологій, якими він володіє, осягнути розуміння сильного, загального у можливостях учнів. Робота за умов інклюзії формує в педагога нове розуміння проблем дітей, мають особливі освітні потреби. Крім того, педагог із нових позицій оцінює можливості, працездатність дітей без відхилень у розвитку, перед ним відкриваються нові шляхи виховання особистості, нівелювання проблемних сторін дитини.

Важливим чинником в ефективності інклюзивного навчання є питання усвідомленості та рівня мотиваційної готовності педагогів до роботи у цьому напрямі. Позитивне вирішення питання щодо залучення дітей з особливими потребами до навчання в умовах загальноосвітніх організацій повною мірою залежить від зацікавленості та мотивації шкіл та педагогів. Тому результативність цієї роботи є лише у тих установах, де педагоги відчувають свою відповідальність і наполегливо працюють із дітьми та їхніми сім'ями. Формування стратегії інклюзивної освіти передбачає подолання як соціальних, і організаційних перешкод. Це стає можливим за умови підвищення рівня адаптації навчальних приміщень відповідно до потреб дітей з обмеженими можливостями здоров'я, науково-методичного забезпечення навчально- виховного процесу, а також удосконалення системи професійної підготовки педагогів.

Як зазначає К. Гудзь за результатом власного дослідження: 1) в інклюзивних класах працюють доволі молоді фахівці, зі стажем не більше 1-5 років; 2) майже у всіх опитаних педагогів виникає зацікавленість у застосуванні інклюзії у власній діяльності; -включення є можливим для дітей із збереженим інтелектом; 3) серед найнеобхіднішої умови успішної реалізації інклюзивної освіти на першому місці матеріальна забезпеченість та якісне підвищення кваліфікації асистентів та вчителів; 4) перевага інклюзивної освіти для учня з особливими потребами вбачається у розвитку комунікативних здібностей, а для учнів з типовим рівнем розвитку; 5) у вихованні толерантності, милосердя, повазі до інших; 6) серед негативних сторін впровадження інклюзії фахівці виділяють введення зайвої документації; 7) більшість вважає, що сучасна школа не готова до створення інклюзивних класів; 8) серед труднощів на першому місці неготовність кадрів працювати із означеною категорією дітей; 9) майже всі опитані погодилися із твердженням, що мають певні знання з окресленої проблеми, проте вони не достатні; 10) власну педагогічну діяльність досліджувані оцінили здебільшого у високий, середній та вище середнього рівні [26, с. 131-132].

Окремо уваги потребує проблема працевлаштування молоді з інвалідністю. Вважаємо,, що для її вирішення доречним є застосування вищезгаданого міжнародного досвіду, а саме стимулювання роботодавця до залучення вказаної категорії працівників шляхом: 1) запровадження періоду взаємної адаптації роботодавця та працівника; 2) надання роботодавцю компенсацій пов'язаних з низькою продуктивністю роботи окремих працівників з інвалідністю; 3) надання бонусів за керівництво та допомога у виконанні особою з інвалідністю своїх професійних зобов'язань; 4) забезпечення інклюзивності простору шляхом підвищення обізнаності інших працівників та формування їх готовності до роботи в одному просторі з особою з інвалідністю.

Ще однією суттєвою проблемою соціального забезпечення дітей та молоді з інвалідністю визначено організацію дозвілля даних категорій населення.

Нині ораганізація дозвілля дітей та молоді з інвалідністю потребує подальшого вдосконалення та розвитку. Передусім дозвіллєва робота з дитячими та молодіжними групами осіб з інвалідністю потребує чіткої орієнтації на чітку диференціацію технологій з урахуванням властивих певному типу інвалідності медичних показань та особливостій. Окрім того, можна стверджувати, що традиційні підходи до дозвіллєвих технологій для дітей та молоді з інвалідністю, як до суто розважального явища себе вичерпує та потребує подальшого перегляду.

Вважаємо, що у визначенні змісту та технологій організації дозвілля дітей та молоді з інвалідністю необхідно надавати пріоритет розвиваючим технологіям, що передбачають включення таких осіб у різні види художньої, технічної та прикладної творчості. Подібне розширює можливості для самоствердження та самореалізації вказаних категорій населення.



Висновки

Поняття «дитина з інвалідністю» є законодавчо закріпленим. Так, вітчизняним законодавцем визначено, що дитина з інвалідністю - це особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність [14]. Основними ознаками цієї соціальної категорії відповідно до наведеного визначення є недосягнення особою вікового цензу у 18 років та наявність в особи стійких порушень життєдіяльності.

Визначення молодої людини з інвалідністю у законі відсутнє, проте на основі аналізу поняття «молодь» та «особа з інвалідністю» закріпленого у законі, вважаємо, що молода людина з інвалідністю - це особа віком від 18 до 35 років зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність [14]. У приведеному визначенні так само відображено дві основні ознаки категорії, а саме вік особи від 18 до 35 років та наявність стійких обмежень життєдіяльності, встановлених у порядку, встановленому законом.

На даний час законодавство України з питань щодо соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю складається з широкого масиву нормативно-правових актів, але досі має цілий ряд недоліків, зокрема, до них належать: множинність нормативно правових актів усіх видів; відсутність належного рівня регулювання важливих суспільних відносин; наявність значної кількості суперечностей та прогалин в нормативно-правових актах.

До актуальних проблем соціального захисту дітей та молоді з інвалідністю в Україні, що потребують правового регулювання, можна віднести: питання доступності освіти для дітей та молоді з інвалідністю; питання працевлаштування молоді з інвалідністю, проблему організації дозвілля дітей та молоді з інвалідністю тощо. Ці питання потребують уваги як з боку законодавства, так і суспільства в цілому

Забезпечення соціальної захищеності дітей та молоді - це державне завдання, спрямоване на усвідомлену цілеспрямовану взаємодію державних та громадських інститутів, а також самих громадян з метою підвищення рівня соціальної захищеності дітей та молоді, вирішення численних проблем молодого покоління, покращення його становища. З метою підвищення результативності процесу соціального захисту дітей та молоді державі необхідно діяльність всіх установ привести до спільного знаменника з вироблення основних напрямів удосконалення роботи з новим поколінням.



Список використаної літератури

Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_021#Text (дата звернення: 28.07.2023).

Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 від 17.06.1999. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_166#Text дата звернення 28.07.2023).

Конвенція про мінімальні норми соціального забезпечення від 28.06.1952. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_011#Text (дата звернення: 28.07.2023).

Європейський кодекс соціального забезпечення (переглянутий) (ETS № 139). URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_651#Text (дата звернення: 28.07.2023).

Про захист дитинства: Закон України від 26.04.2001 № 2402-Ш. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text (дата звернення: 28.07.2023).

Про державну допомогу сім'ям з дітьми: Закон України від 21.11.1992 № 2811-ХІІ. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-12#Text) (дата звернення: 28.07.2023).

Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n46 (дата звернення: 28.07.2023).

Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14#Text (дата звернення: 28.07.2023).

Звєрева І. Д, Безпалько О. В., Харченко С. Я. та ін. Соціальна робота в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. І. Д. Звєревої, Г. М. Лактіонової. Київ, 2004. 256 с.

Про основні засади молодіжної політики: Закон України від 27.04.2021 № 1414-ІХ. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1414-20#Text (дата звернення: 28.07.2023).

Біленький Є. А., Козловець М. А. Словник соціологічних термінів та понять. Київ : Кондор, 2005. 372 с.

Грицай Ю. В. Складові, що визначають сутність поняття «молодь»: сучасні підходи. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2015. № 15. Том. 1. С. 132-136.

Крижанівський О. П., Каленська О. О. Етимологія поняття «діти з особливими потребами» у вітчизняному освітньому просторі. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2012. Випуск 2 (14). С. 87-92.

Про реабілітацію осіб з інвалідністю: Закон України від 06.10.2005 № 2961-1V. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2961-15#Text (дата звернення: 28.07.2023).

Медична та соціальна реабілітація : навчальний посібник / за заг. ред. І. Р. Мусили, Л. О. Вакуленко. Тернопіль : ТДМУ, 2005. 402 с.

Аносова А. В., Безпалько О. В., Цюман Т. П. та ін. Соціальна робота з вразливими сім'ями та дітьми : посіб. У 2-х ч. Ч. 2 (Соціальна робота з вразливими сім'ями та дітьми) / за заг. ред. Т. В. Журавель, З. П. Кияниці. Київ : ОБНОВА КОМПАНІ, 2017. 352 с.

Про освіту: Закон України від 05.09.2017 № 2145-УПІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145- 19#Text (дата звернення: 28.07.2023).

Засенко В. В. Спеціальна освіта: стан і пріорітети розвитку. Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови. 2010. Вип. 1. С. 4-7. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/159616052.pdf (дата звернення: 28.07.2023).

Пінюгіна К. О., Ляхова В. П. Про організацію впровадження інклюзивної освіти в навчально-виховний процес: психологічний аспект: інструктивно-методичний лист. Миколаїв: ОІППО, 2011. 64 с.

Статичтичні дані: Міністерство освіти і науки України. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/inklyuzivne- navchannya/statistichni-dani (дата звернення: 28.07.2023).

Кравцова І. А., Кравцова А. О. Реалії інклюзивної освіти в контексті проблем, суперечностей та перспектив. Інклюзивна освіта: ідея, стратегія, результат : матеріали І всеукраїнської міждисциплінарної науково- практичної конференції (м. Тернопіль, 8 квітня 2021 р.) / упор. З. І. Удич. Тернопіль : ТНПУ, 2021. С. 102-104.

Бирко Н. М. Створення інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти. Інклюзивна освіта: ідея, стратегія, результат : матеріали І всеукраїнської міждисциплінарної науково-практичної конференції (м. Тернопіль, 8 квітня 2021 р.) / упор. З. І. Удич. Тернопіль : ТНПУ, 2021. 225 с.

Загній А. М. Проблеми організації дозвілля дітей з інвалідністю : матеріали всеукраїнської науково- теоретичної інтернет-конференції «Актуальні проблеми безпеки життєдіяльності» (24 листопада 2021 р). Миколаїв : МНАУ, 2021. С. 179-182.

Філімонов С. П. Особливості організації дозвілля дітей з обмеженими можливостями здоров'я в умовах санітарно-курортного комплексу. Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами. 2012. № 9 (11).

Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні: реальний стан та перспективи реформування. URL: https://www.irf.ua/files/ukr/programs_law_areas_publ_2028_ua_law.pdf (дата звернення: 28.07.2023).

Гудзь К. Готовність педагога до роботи в умовах інклюзивної освіти ЗНЗ. Педагогічний часопис Волині. 2018. № 1 (8). С. 128-134.

Колот А. М., Герасименко О. О. Соціальна держава: генезис та перспективи розвитку. Соціально-трудові відносини: теорія та практика. 2017. № 1. С. 9-36.

Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4235 (дата звернення: 21.08.2023).

Волкова І. І. Щодо визначення поняття «дитини» в міжнародному законодавстві. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. № 3. С. 402-404.

Що змінилось у працевлаштуванні осіб з інвалідністю. URL: https://socsprava.com.ua/analityka/shho- zminylos-u-praczevlashtuvanni-osib-z-invalidnistyu/ (дата звернення: 21.08.2023).

Яремчук В. Д. Право на освіту в системі прав людини. Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану : матеріали наукового семінару, 23 червня 2022 року. Львів : ЛьвДУВС, 2022. С 299-302.



References

Konventsiia OON pro prava dytyny vid 20.11.1989 [The UN Convention on the Rights of the Child dated November 20, 1989]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text [in Ukrainian].

Konventsiia pro zaboronu ta nehaini zakhody shchodo likvidatsii naihirshykh form dytiachoi pratsi № 182 vid 17.06.1999 [Convention on the Prohibition and Immediate Measures to Eliminate the Worst Forms of Child Labor No. 182 of June 17, 1999]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_166#Text [in Ukrainian].

Konventsiia pro minimalni normy sotsialnoho zabezpechennia vid 28.06.1952. [Convention on minimum norms of

social security dated 28.06.1952]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_011#Text [in Ukrainian].

Yevropeiskyi kodeks sotsialnoho zabezpechennia (perehlianutyi) № 139 [European Social Security Code (Revised) No. 139]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_651#Text [in Ukrainian].

Pro zakhyst dytynstva: Zakon Ukrainy vid 26.04.2001 № 2402-III [On the protection of childhood: Law of Ukraine dated April 26, 2001 No. 2402-Ш]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402- 14#Text [in Ukrainian].

Pro derzhavnu dopomohu simiam z ditmy: Zakon Ukrainy vid 21.11.1992 № 2811-XII [On state assistance to families with children: Law of Ukraine dated November 21, 1992 No. 2811-ХІІ]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-12#Text [in Ukrainian].

Simeinyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 10.01.2002 № 2947-III [Family Code of Ukraine: Law of Ukraine dated January 10, 2002 No. 2947-Ш]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947- 14#n46 [in Ukrainian].

Pro hromadianstvo Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 18.01.2001 № 2235-III. [On Ukrainian citizenship: Law of

Ukraine dated January 18, 2001 No. 2235-Ш]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14#Text [in Ukrainian].

Zvereva, I. D., Bezpalko, O. V., & Kharchenko, S. Ya. (2004). Sotsialna robota v Ukraini [Social work in Ukraine]. Kyiv: Center for educational literature [in Ukrainian].

Pro osnovni zasady molodizhnoi polityky: Zakon Ukrainy vid 27.04.2021 № 1414-1Х [On the main principles of youth policy: Law of Ukraine dated April 27, 2021 No. 1414-IX]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1414-20#Text [in Ukrainian].

Bilenkyi, E.A., & Kozlovets, M.A. (2005). Slovnyk sotsiolohichnykh terminiv ta poniat [Dictionary of sociological terms and concepts]. Kyiv: Condor [in Ukrainian].

Hrytsai, Yu.V. (2015). Skladovi, shcho vyznachaiut sutnist poniattia «molod»: suchasni pidkhody [Components that determine the essence of the concept of «youth»: modern approaches]. Naukovyi visnykMizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Ser.: Yurysprudentsiia - Scientific Bulletin of the International Humanitarian University. Ser.: Jurisprudence, 15, 132-136. [in Ukrainian].

Kryzhanivskyi, O.P., & Kalenska, O.O. (2012). Etymolohiia poniattia «dity z osoblyvymy potrebamy» u vitchyznianomu osvitnomu prostori [Etymology of the concept of «children with special needs» in the domestic educational space]. Visnyk NTUU «KPI». Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo - Bulletin of NTUU «KPI». Politology. Sociology. Right, 2 (14), 87-92. [in Ukrainian].

Pro reabilitatsiiu osib z invalidnistiu: Zakon Ukrainy vid 06.10.2005 № 2961-TV. [On the rehabilitation of persons with disabilities: Law of Ukraine dated October 6, 2005 No. 2961-IV]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2961-15#Text [in Ukrainian].

Musyla, I.R., & Vakulenko, L.O. (2005). Medychna ta sotsialna reabilitatsiia [Medical and social rehabilitation]. Ternopil: TDMU [in Ukrainian].

Anosova, A. V., Bezpalko, O. V., Tyuman, T. P., Zhuravel, T. V., & Kiyanitsy, Z. P. (2017). Sotsialna robota z vrazlyvymy simiamy ta ditmy [Social work with vulnerable families and children], Sotsialna robota z vrazlyvymy simiamy ta ditmy - Social work with vulnerable families and children (Vols, 2), Kyiv: OBNOVA KOMPANI [in Ukrainian],

Pro osvitu: Zakon Ukrainy vid 05.09.2017 № 2145-V1IL [On education: Law of Ukraine dated September 5, 2017 No, 2145-VIII], (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2145-19#Text [in Ukrainian],

Zasenko, V,V, (2010), Spetsialna osvita: stan i prioritety rozvytku [Special education: development status and priorities], Osvita osib z osoblyvymy potrebamy: shliakhy rozbudovy - Education of persons with special needs: ways of development, 1, Retrieved from https://core,ac,uk/download/pdf/159616052,pdf [in Ukrainian],

Pinyugina, K,O,, & Lyakhova, V,P, (2011), Pro orhanizatsiiu vprovadzhennia inkliuzyvnoi osvity v navchalno- vykhovnyi protses: psykholohichnyi aspect [About the organization of the implementation of inclusive education in the educationalprocess: psychological aspect]. Mykolaiv: OIPPO, [in Ukrainian],

Statystychni dani: Ministerstvo osvity i nauky Ukrainy [Statistical data: Ministry of Education and Science of Ukraine], (n,d,), mon.gov.ua. Retrieved from https://mon,gov,ua/ua/osvita/inklyuzivne-navchannya/statistichni-dani [in Ukrainian],

Kravtsova, I,A,, Kravtsova, A, O,, & Udych, Z,I, (2021), Realii inkliuzyvnoi osvity v konteksti problem, superechnostei ta perspektyv [Realities of inclusive education in the context of problems, contradictions and perspectives], Proceedings from: I Vseukrainskoi mizhdystsyplinarnoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Inkliuzyvna osvita: ideia, stratehiia, rezultat» - The first All-Ukrainian interdisciplinary scientific and practical conference «Inclusive education: idea, strategy, result» (102-104), Ternopil: TNPU [in Ukrainian],

Birko, N,M,, & Udych, Z,I, (2021), Stvorennia inkliuzyvnoho osvitnoho seredovyshcha v zakladakh zahalnoi serednoi osvity [Creating an inclusive educational environment in institutions of general secondary education], Proceedings from: I Vseukrainskoi mizhdystsyplinarnoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Inkliuzyvna osvita: ideia, stratehiia, rezultat» - The first All-Ukrainian interdisciplinary scientific and practical conference «Inclusive education: idea, strategy, result» (225), Ternopil: TNPU [in Ukrainian],

Zagnii, A,M, (2021), Problemy orhanizatsii dozvillia ditei z invalidnistiu [Problems of leisure organization of children with disabilities], Proceedings from: Vseukrainska naukovo-teoretychnoa internet-konferentsiia «Aktualni problemy bezpeky zhyttiediialnosti liudyny v suchasnomu suspilstvi» - All-Ukrainian scientific and theoretical internet conference «Actualproblems of human life safety in modern society». (179-182), Mykolaiv: MNAU [in Ukrainian],

Filimonov, S,P, (2012), Osoblyvosti orhanizatsii dozvillia ditei z obmezhenymy mozhlyvostiamy zdorovia v umovakh sanitarno-kurortnoho kompleksu [Peculiarities of the organization of leisure time for children with limited health opportunities in the conditions of the sanitary-resort complex], Aktualni problemy navchannia ta vykhovannia liudei z osoblyvymy potrebamy - Actual problems of education and upbringing of people with special needs, 9 (11), Retrieved from https://ap,uu,edu,ua/article/87 [in Ukrainian],

Systema sotsialnoho zakhystu ta sotsialnoho zabezpechennia v Ukraini: realnyi stan ta perspektyvy reformuvannia [The system of social protection and social security in Ukraine: the real state and prospects for reform], (n,d,), irf.ua. Retrieved from https://www,irf.ua/files/ukr/programs_law_areas_publ_2028_ua_law,pdf [in Ukrainian],

Gudz, K, (2018), Hotovnist pedahoha do roboty v umovakh inkliuzyvnoi osvity ZNZ [Teacher's readiness to work in the conditions of inclusive education of the ZNZ], Pedahohichnyi chasopys Volyni - Pedagogical journal ofVolyn, 1 (8), 128 - 134 [in Ukrainian],

Kolot, A.M., & Gerasimenko, O.O. (2017), Sotsialna derzhava: henezys ta perspektyvy rozvytku [Social state: genesis and development prospects], Sotsialno-trudovi vidnosyny: teoriia ta praktyka - Social and labor relations: theory and practice, 1, 9 - 36, [in Ukrainian],

...