Громадянські практики українців за роки незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru

Громадянські практики українців за роки незалежності

О. Резнік, доктор соціологічних наук

Скептичне ставлення багатьох експертів до масової політичної участі ґрунтується на тезах, що не кожен громадянин володіє навичками приймати обґрунтовані політичні рішення. Занадто багато активних громадян не мають необхідних здібностей для прийняття зважених рішень через обмеженість ресурсів часу та фінансів. Відтак масова активність піддається маніпуляції з боку ворожих держав, місцевих спритних політиків та олігархів. У результаті все не нерідко зводиться до охлократичних феноменів, які мало чим нагадують класичне громадянське суспільство.

Психологія виживання та відповідні соціальні практики українців наклали відбиток на характер взаємодії між державою і суспільством. Від тотальної недовіри до владних інститутів до тимчасового запаморочення, спричиненого черговим «месією», стало замкненим колом, яке важко розірвати пасіонарним активістам зі шляхетними намірами. Іншою проблемою стало існування регіональних та етно- мовних відмінностей політичної свідомості населення, що відтворювалися на президентських та парламентських виборах.

За умов слабкості державних інститутів активна меншість може задавати спрямованість суспільного розвитку, перехопюючи та дублюючи функції держави у багатьох сферах. Це може бути як і оборона та безпека країни, так і розробка та впровадження реформ, коли активні фахові спільноти беруть під контроль ті сфери, які безвідповідальні чиновники не в змозі ефективно змінювати. Однак темпи та якість цього розвитку залежать від того, чи пасивна більшість позитивно сприймає таку громадянську «інтервенцію» та чи цінує вона самовідданість активних співгромадян.

В Україні зародження сучасного громадянського руху пов'язується з періодом кінця 1980 - початку 1990-х років, коли активна меншість («Революція на граніті», парламентська опозиція у Верховній Раді) пов'язувала демократизацію суспільства з проголошенням незалежності. Саме ідеї цієї меншості оволоділи населенням УРСР і сприяли безболісному для республіки здобуттю незалежності. Однак подальший демократичний транзит був сповільнений, оскільки більшість населення у 1990-х роках не була зацікавлена в принципових соціальних трансформаціях.

Наступними сплесками громадянської активності стали події Помаранчевої революції та Революції Гідності (Євромайдану). Ці два феномени стали безумовним втіленням цивілізаційної суб'єктності України, яка супроводжує посткомуністичний транзит у східноєвропейській країні. Якщо брати до уваги дані моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України, частки протестуючих в обох Майданах є в цілому співмірними: участь в акціях протесту в період Помаранчевої революції зазначило 20%, у період Революції Гідності - 17,1%. Втім, треба розуміти, що події листопада-грудня 2004 року не були такими тривалими та драматичними, як події на Євромайдані.

Виявлено, що спільними чинниками обох протестних виступів стали макрорегіональний розкол і зовнішньополітичні пріоритети населення. В обох випадках переважали мешканці Заходу і Центру країни, прихильники вступу України до ЄС та противники приєднання України до союзу Росії і Білорусі. І якщо у детермінації участі в Помаранчевій революції ці чинники поєднувалися з чинниками мовної ідентифікації, вікової та статусної диференціації, то участь у Революції Гідності зумовлювалася ще й підтримкою демократичних та ринкових цінностей. На відміну від подій Помаранчевої революції протестні «євромайдани», хоч і нечисленні, також з'явилися у великих містах на Сході і на Півдні країни, коли російськомовні представники середніх прошарків також виявили свою громадянську позицію. Про увиразнення цивілізаційного розвитку громадянського руху у часи Революції Гідності свідчить поява чинників схвалення ідеї вступу України в НАТО і беззаперечної підтримки багатопар- тійної системи та більший вплив чинника схвалення розвитку приватного підприємнитттва [Reznik, 2016]. громадянська практика українець

Демократичні цінності, потреба ринкових перетворень і більш чіткий євроатлантичний курс стали співвідноситися з власними інтересами активістів громадянського руху. У віковому сенсі попередній досвід активістів посилився молоддю з найбільших університетських міст, які історично є рушієм модернізації суспільства. Таким чином, до громадянського руху було залучене вже ширше коло людей, які не мали радянського досвіду політичного життя. Сприйняття демократичних і ринкових цінностей притлумили регіональні та мовно-етнічні ідентичності. Усе це стало свідченням нового етапу розвитку громадянського руху на шляху до модернізації.

У перехідних суспільствах участю у громадських організаціях охоплена невелика частка населення, натомість доволі поширеною є громадсько-політична активність різного змісту та тривалості. Це пов'язано з тим, що інституційний контекст тривалих соціальних трансформацій і політичної нестабільності висуває на перший план короткострокову активність, не сприяючи розвитку колективних форм постійної громадянської залученості, які потребують від індивіда стабільного матеріального становища та часу. У період трансформацій, коли під впливом соціальної аномії «оголюється» нормативний каркас політичної системи. Саме тому в перехідних країнах становлення громадянського суспільства відбувається через складну конфігурацію громадянських практик як сукупності відтворюваних, постійних та усталених дій, які є втіленням прагнень активної частини населення здійснювати демократичні перетворення. Йдеться як про політичну участь, так і про неполітичні типи поведінки, які можуть бути ефективними в публічному просторі.

У структурі політичної інституціоналізації транзитного суспільства формування громадянських практик відбувається за такою схемою: етап спонтанних дій ^ укорінені та повторювані дії ^ перетворення практик на норми і правила (політичні інститути). Йдеться як про політичну участь, так і про неполітичні типи поведінки, які можуть бути використані в публічному просторі. Власне, практика відрізняється від активності, участі чи просто поведінки тим, що активність, участь чи поведінка можуть бути випадковими, часто зумовленими зовнішніми чинниками, натомість практика - це тривала поведінка, яка в силу своєї відтворюваності зумовлюється переважно внутрішніми чинниками

Саме у країнах, які часто балансують між утвердженням демократії і відступом до авторитаризму, ці дії переважно зосереджені у громадсько-політичній сфері, оскільки стан перехідності відкриває новий публічний простір. Тому вивчення поширеності громадянської поведінки та типів її реалізації є важливим для відстеження перспектив становлення громадянського суспільства.

Для виявлення типів громадянських практик у рамках мониторингового дослідження Інституту соціології НАН України впродовж багатьох років респондентам ставилося запитання «У яких громадсько-політичних заходах Ви особисто брали участь упродовж останніх 12 місяців?». Респондентам пропонувалася низка громадсько- політичних заходів, які були актуальними на момент опитування. Послідовність варіантів відповідей в анкеті була представлена для респондента за мірою складності реалізації кожної дії (табл. 1).

Якщо брати загалом участь у громадсько-політичних заходах, то динаміка кількості залучених у хоча б один тип громадянських практик свідчить про залежність поширеності громадянських прак- тик від інтенсивності політичного життя у суспільстві. Відразу після Помаранчевої революції до участі у громадсько-політичних заходах залучилося більше третини населення за рахунок практик політичного характеру. Однак у подальші роки ця залученість суттєво зменшилася. І лише опитування 2019-2020 років зафіксували більшу поширеність громадянських практик у суспільстві.

Таблиця 1

Динаміка відповідей населення України на запитання «У яких громадсько-політичних заходах Ви особисто брали участь упродовж останніх 12 місяців?»,%

* Сума відсотків перевищує 100%, оскільки респондент міг обрати більш як один варіант відповіді.

Здебільшого населення здійснює дискусійні практики, а саме ведення політичних дискусій із близькими, друзями чи знайомими, обговорення громадських і політичних проблем у соціальних мережах. Участь у таких заходах не вимагає особливих організаційних чи психологічних зусиль, а застосування Інтернет-технологій здешевлюють витрати та зменшують перешкоди для менш заможних та активних громадян. До цього типу громадянських практик можна віднести також носіння політичної символіки, яке також має індивідуалізований характер, однак тут необхідне бажання привселюдно демонструвати свою громадську чи політичну заангажованість, що суттєво зменшує кількість таких суб'єктів.

Дещо меншої поширеності набули громадянські практики, пов'язані з економічними способами просування своєї позиції. Бойкот певних товарів з політичних міркувань вимагає певних ціннісних та етичних передумов, оскільки такі люди здійснюють т. зв. етичне споживання навіть усупереч раціональній вигоді щодо придбання дешевшого, але «неприйнятного» з політичної точки зору товару. Переказ коштів волонтерам, армії, благодійним організаціям, забезпечення необхідними матеріалами, препаратами або приладами медиків і хворих на коронавірус COVID-19, участь у доброчинних акціях є доволі індивідуалізованими практиками, які, крім фінансових витрат, не потребують якихось організаційних чи колективних зусиль, делегуючи свою волю «професіоналам».

І нарешті, значно менше українських громадян залучені в заходи, які потребують організаційних або колективних зусиль. Зокрема, збір підписів під колективними зверненнями, участь у громадських слуханнях, консультаціях з органами влади, участь у протестах чи контактування з громадськими активістами, представниками політичних сил потребує організаційних навичок. А вже участь у роботі громадських організацій, соціальних рухів, партій, заняття волонтерською роботою, лікуванням та забезпеченням воїнів АТО (ООС), підтримкою переселенців, допомога медикам і хворим під час пандемії чи участь у роботі громадських організацій, соціальних рухів, партій обов'язково, крім організаційних навичок, передбачає й групову взаємодію. Мізерна кількість залучених у громадянські практики такого гатунку показує тенденцію, що чим складнішими є заходи за мірою організаційних чи колективних зусиль, тим менш вони поширені в українському суспільстві.

З'ясування політичних орієнтацій суб'єктів громадянських практик виявило їхнє позитивне ставлення до громадянських цінностей. Вони більшою мірою є політично ідентифікованими порівняно з рештою населення, також є більш проєвропейськими та орієнтованими на поєднання ринкових та адміністративних методів регулювання економіки. Втім, з усіх типів громадянських практик лише індивідуально-економічні практики претендують на те, щоб їхніх суб'єктів можна було вважати соціальною основою демократичного транзиту України. Ціннісне підґрунтя політичних дискусій, етичного споживання, доброчинності та фінансової підтримки волонтерів, армії та благодійних організацій включає у себе переконання про демократію як найбажаніший устрій для України, сповідування ліберальної ідеології щодо ролі держави, вибір особистої відповідальності, а не патерналістських очікувань, та пріоритет свободи, а не добробуту. Ймовірність здійснення таких дій збільшується зі зменшенням віку, зростанням рівня освіти, проживанням у великих населених пунктах [Резнік, 2020]. Освічені молоді люди великих міст, які поєднують моральне споживання та фінансові витрати на доброчинність, за умов неефективного державного врядування раціоналізують своє ставлення до опіки держави, обираючи свободу та особисту відповідальність.

Таким чином, складне геополітичне становище України та безвідповідальність її політичного класу змушують звернути увагу на чи не єдине джерело формування соціальної основи модернізації - суб'єктів громадянських практик. Адже ні еволюційний шлях формування ціннісних передумов країн Заходу, ні авторитарні рецепти «азійських тигрів» не забезпечать швидкої модернізації України. Лише нові цінності та практики громадянських активістів можуть стати основою дієздатних соціальних інститутів та формування відповідального політичного класу. Зрештою, трансформаційні механізми спрацьовують у тому випадку, коли індивідуальні дії осіб поєднуються шляхом агрегації чи стратегічної взаємодії й сукупно спричиняють макросоціальні наслідки.

І дійсно, у критичні моменти пострадянського періоду українці продемонстрували несприйняття авторитарного правління. Обидва Майдани показали ефективність короткострокових об'єднань громадян у боротьбі проти авторитаризму і зовнішнього ворога. Однак відсутність державницької традиції серед українців не означає відсутність у них патерналістських очікувань та орієнтацій. Прояви відчайдушної та неймовірної співпраці простежуються лише за умов екзистенційної загрози. Натомість тривалі практики співпраці для розв'язання буденних проблем, колективні практики, на яких будуються громадські організації, лише набувають поширення. Але, попри невелику кількість громадянських активістів, наявність громадянського руху надає імпульсу поширенню модер- нізаційних цінностей серед усього українського суспільства та увиразнює перспективу успішного демократичного транзиту.

Джерела

Reznik, O. (2016). From the Orange Revolution to the Revolution of Dignity: Dynamics of the Protest Actions in Ukraine. East European Politics and Societies, 30 (4), 750-765.

Резнік, О. (2020). Суб'єкти громадянських практик як підґрунтя демократичного транзиту України. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1, 5-22.

Размещено на Allbest.ru