Флешмоб як мистецько-ігрова акція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Флешмоб як мистецько-ігрова акція

Сьогодні вже майже нікого не дивують шалені темпи зростання інформаційних технологій, що змінюють і соціум в цілому, і саму людину. Вчені часто не встигають осмислити та вповні оцінити соціально-психологічні та фізіологічні наслідки масової інформатизації, зокрема, велику стресогенність сучасного життя, синдром «офісного робітника», депресії, придушування емоційної сфери та десоціаліза- цію особистості, знеособлення та анонімізацію, підміну реального життя віртуальним. Але людина, намагаючись пристосуватись до нових умов, шукає методи компенсації негативних впливів високих технологій, створюючи нові моделі соціальної взаємодії.

Комп'ютерні та інтернет-технології не лише стали потужним засобом вирішення інформаційних, освітніх, бізнесових проблем, але й утворили нові форми комунікативної взаємодії -- мережні. Соціальна мережа, за Д. Смірновим, є «результатом соціальної взаємодії і комунікації та являє собою комплекс зв'язків різної щільності та інтенсивності, що розглядаються у якості структурних утворень» [Смирнов 2008, с. 249]. Великі соціальні мережі існували завжди (релігійні організації, політичні партії, спецслужби, терористичні угрупування тощо), але засоби комунікації в цих мережах були недосконалими. І лише бурхливий розвиток комп'ютерних технологій кінця XX -- початку XXI ст. радикально змінив ситуацію, надавши мережним організаціям нових комунікаційних можливостей. З іншого боку, мере- жне спілкування поступово сформувало віртуальні спільноти, існування яких протікає як у кіберпросторі, так і поза ним.

В. Щербина виділяє такі характерні риси членів віртуальної спільноти: почуття колективної ідентичності, ґрунтоване на використанні особливого жаргону, комунікативних норм, поділу спільних цінностей та ідеалів; власні інтереси, пов'язані з використанням інтернету, та готовність їх захищати; нелокалізованість у просторі та здатність до ви- сокодинамічних дій і змін; здатність створювати системи спільної дії як у комунікативній мережі, так і за її межами [Щербина 2005, с. 147].

Уміла координація такої віртуальної спільноти та пропаганда певних ідей можуть утворити «те тривале зусилля, з якого народжується колективна воля певної міри однорідності, тієї міри, яка необхідна, щоб отримати дію, координовану і одночасну у часі та географічному просторі» [Кара-Мурза ЭР]. І якщо С. Кара-Мурза, аналізуючи праці італійського комуніста Антоніо Грамші, під такою дією мав на увазі революцію, то в наш час подібні спільні практики, організовані через інтернет-мережі, досить часто носять ігровий характер.

Як зазначає І. Чайка, «важливою частиною суспільного життя протягом усієї історії людства було і залишається існування особливих форм діяльності, які, на перший погляд, не виконують певної практично значущої функції, не мають очевидної мети, проте не перестають виконуватися, транслюючись від покоління до покоління, набуваючи нових форм. Ця діяльність <.. .> може бути визначена як гра» [Чайка 2010, с. 103].

Такою яскраво ігровою практикою у сучасному соціумі є феномен флешмобу. З часу його виникнення минуло трохи більше десяти років, але флешмоб вже став однією з найулюбленіших видовищно- ігрових форм.

«Спалах натовпу» або «миттєвий натовп» (з англ. flash -- спалах, мить; mob -- натовп) являє собою заздалегідь сплановану через інтер- нет масову акцію, у якій велика група людей раптово, несподівано для інших з'являється чи збирається у певному громадському місці, виконуючи протягом нетривалого часу певні оговорені дії, після чого дуже швидко «розчиняється». Днем народження флешмобу вважається 17 червня 2003 р., коли у меблевому відділі Нью-Иоркського універмагу «Macy's» понад 100 осіб одночасно зібрались навколо дорогого східного килима і почали запевняти стурбованих продавців, що вони проживають усі разом у заміській комуні і для їхньої общини дуже потрібен «килим кохання» за 10 тис. доларів. Після цього випадку «миттєві натовпи» почали з'являтись у різних країнах майже кожного дня. Лише протягом літа 2003 р. перші флешмоби відбулись у багатьох містах Америки, Європи, Японії, країн СНД.

Являючись новітньою формою акціонізму, флешмоб, по суті, є різновидом акції. інформаційна технологія психологічний стресогенність

Мистецько-видовищно-ігрова форма акції виникає ніби «із самого життя», надаючи певним життєвим ситуаціям та процесам художнього контексту. Будучи запланованою (як правило, разовою) дією, акція спрямована на досягнення певної, значимої для митця художньої мети. Акція може мати соціальне або ідеологічне забарвлення, але це не обов'язково. Така дія звершується однією особою або групою, і саме проведення творчого акту є самоціллю і основним змістом художнього висловлювання акціоністів. Учасники не завжди можуть передбачити, як пройде задумана подія, адже акції, що проводяться у громадських місцях, спрямовані на непідготовлену публіку, і як саме пересічна людина відреагує на побачене -- невідомо.

У сучасному культурно-мистецькому середовищі художні акції часто долучають до арт-тероризму. Як справедливо зазначає О. Озеров, сучасне мистецтво давно вийшло за межі свого традиційного призначення. Митець сьогодні -- феномен скоріше соціальний, ніж естетичний. І для того, щоб вийти з безвісності, окремі художники вдаються до прийомів арт-терроризму. Автор формулює кілька правил «справжнього арт-терориста»: 1) шокувати; 2) проявляти політичну пильність; 3) не мудрити; 4) не переборщити [Озеров ЭР].

Найвідомішим сучасним арт-терористом є невловимий анонім вуличного мистецтва англієць Бенксі (Banksy). Будучи мега-популярним у всьому світі, він залишається однією з найзагадковіших осіб стріт- арт-культури. Навколо його біографії та реального імені ведеться багато суперечок -- достовірні ж факти нікому не відомі. Воліючи залишатись загадковим та невпізнаним, художник не дає інтерв'ю і не з'являється відкрито у публічних місцях. Цілком може виявитися, що під цим ім'ям ховається ціла команда творчих людей [Banksy ER].

Бенксі малює графіті (про це йтиметься далі), пише картини та створює скульптури. Як жартівник контркультури, він віддає перевагу своєрідним «живописним реміксам» -- перемальовкам відомих картин з додаванням авторської «перчинки». Так, наприклад, Джоконда опиняється у протигазі, ідилічний пейзаж «доповнюється» фігурою повішеного на гілці дерева, а до картини «Міст через ставок водяних лілій» Клода Моне митець «додає» сміття та візки із супермаркету, що плавають у ставку, а власне лілій залишається набагато менше, ніж в оригіналі. Ці та інші роботи художника демонструються у великих галереях всього світу, а на аукціонах їх купують зіркові знаменитості за сотні тисяч доларів.

Бенксі виступає проти ЗМІ, але регулярно потрапляє у випуски новин -- і не лише завдяки неординарним трафаретним графіті та черговому продажу його картин. Окрім малювання, Бенксі організовує ризиковані суспільно-художні акції, за які, на думку влади, він повинен відповісти перед законом. Міжнародну славнозвісність художник отримав після того, як непомітно розмістив на стінах відомих музеїв Великобританії і США свої власні роботи. Так, серед іншого, у Бруклінському музеї опинилась картина «Солдат з балончиком фарби» (балончик з фарбою -- атрибут графіті-художника), а у Британському музеї -- «Бенксіус Максимус» -- стилізований під первісне мистецтво фрагмент «доісторичного наскального малюнку», що зображає людину Кам'яного віку, яка тримає в руках візок із супермаркету. Працівникам музею знадобилось 8 днів, щоб помітити і зрозуміти, що даний експонат не є справжнім.

Ще один свій знаменитий трюк Бенксі провернув у 48 магазинах Брістоля, Брайтона, Бірмінгема, Ньюкасла, Глазго та Лондону, замінивши близько 500 копій компакт-диску співачки Періс Хілтон на диски з власними реміксами та малюнками, зберігаючи оригінальний штрих-код, аби покупці зразу не помітили підступу. Пізніше ЗМІ повідомили: жоден покупець, що помилково придбав диск Бенксі замість диску Періс Хілтон, не повернув його [Парадоксы ЭР]. Більше того, деякі з проданих дисків були перепродані на інтернет-аукціонах за значно більшу вартість.

Розважався Бенксі і в зоопарках, розміщуючи надписи у вольєрах від імені тварин. Так, у лондонському зоопарку з'явилось послання від пінгвінів, написане двометровими літерами: «Нам набридла ця риба!». А у брістольському «поскаржився» слон: «Хочу вийти звідси. Від сторожа смердить. Нудьга, нудьга, нудьга».

У каліфорнійському Диснейленді Бенксі відважився підвісити на одному з атракціонів надувну ляльку-копію ув'язненого в оранжевому костюмі і наручниках. «Повішений» залишався на місці півтори години, перш ніж відреагувала охорона парку. Бенксі заявив, що ця акція мала на меті привернути увагу до становища ув'язнених у таборі на американській базі Гуантанамо.

Проте, у влади до Бенксі були і більш серйозні претензії. Так, у 2004 р. художник виготовив і розкидав у натовпі фальшиві фунти, на яких портрет королеви був замінений зображенням принцеси Діани, а надпис «Bank of England» -- на «Banksy of England». Деякі неуважні покупці намагались потім розплатитись цими фунтами у магазинах.

У тому ж 2004 р. митець-анонім встановив 6-метрову бронзову статую богині правосуддя Феміди вагою понад три тонни і вартістю у 40 тис. доларів перед будівлею суду у Лондоні. Статуя, пофарбована у золотий і чорний кольори, в цілому, копіює статую Феміди, яка стоїть на даху лондонського Центрального карного суду: у неї така ж пов'язка на очах, а у витягнутих руках вона тримає меч та ваги. Проте є і відмінності: поділ мантії у Феміди задрано так, що видно фривольні латексні чоботи-ботфорти, панчохи та підв'язки, за які засунуті доларові банкноти. На постаменті було накреслено: «Нікому не вір».

Пожартував Бенксі і з поліцією: залишив манекен самого себе, прикований наручниками, і супроводив його надписом, адресованим констеблям: «Ми упіймали Бенксі!». Але парадокс в тому, що паралельно із прагненням знайти і арештувати знаменитого арт-терориста, представники владних структур пропонують розробити закон, згідно з яким можна було б здійснювати реставрацію та охорону вуличного мистецтва, повідомляє ВВС [Апресян ЭР]. Нещодавно у Брістолі одна з ранніх робіт Бенксі «Горила у рожевій масці» була помилково зафарбована. Ця новина швидко облетіла соціальні мережі, користувачі яких висловлюють надію на те, що сам Бенксі відновить це графіті. Брістоль, за однією з біографічних версій, є батьківщиною Бенксі, і його мистецтво вже стало невід'ємною частиною життя міста, тому має бути збереженим.

14 лютого 2010 р. Бенксі інкогніто пройшов червоною доріжкою Берлінського кінофестивалю, на якому представив свій дебют у якості кінорежисера -- фільм «Вихід через сувенірну лавку». Головним героєм картини є режисер-аматор, який намагається знайти Бенксі, потоваришувати з ним і зняти про нього документальний фільм. Прем'єрний показ «Виходу...» відбувся у кінці січня 2010 р. в рамках міжнародного фестивалю «Санденс» у США, де його змогли побачити лише обрані. На Берлінале фільм Бенксі вперше демонструвався більш широкій аудиторії. На прес-конференцію, присвячену показу фільму, Бенксі не з'явився. У 2011 р. фільм був номінований на премію «Оскар» у номінації «Кращий документальний фільм». У тому ж році у тій же номінації фільм отримав премію «Незалежний дух» (американська кінопремія, орієнтована на сучасне незалежне кіно).

Завдяки неординарному таланту, гостросоціальній тематиці своїх трафаретних малюнків та організації ризикованих перформативних акцій арт-терорист Бенксі швидко набув популярності спочатку в Англії, а потім і в усьому світі. У 2007 р. Бенксі -- вічний борець з глобалізацією та апологет утопічної ідеї зробити світ чистішим завдяки «забрудненню» стін -- був визнаний найвидатнішим сучасним діячем мистецтв Великобританії. Але за нагородою, вже традиційно, він не з'явився.

Великою кількістю неоднозначних акцій відрізняються сучасні російські художні об'єднання, зокрема, арт-група «Війна». Одна з найскандальніших її акцій звершилась влітку 2010 р. у Санкт- Петербурзі, коли на Литейному мосту вночі, перед самим розведенням, за 23 секунди був намальований гігантський фалос розміром 65 на 27 м (тобто на повну ширину і довжину однієї половини мосту), який через кілька хвилин піднявся навпроти будівлі ФСБ.

У 2002 р. Андрієм Установим та Наталею Ніколаєвою була проведена акція «Вигнання з раю»: вони зайшли до «Макдональдсу», роздягайся догола, символізуючи біблійну пару, і почали ходити по «райському саду», намагаючись з'їсти «заборонені плоди», віднімаючи гамбургери у відвідувачів. Реального «вигнання» не відбулося, адже акціоністи зреагували швидше охорони і залишили «рай» самі. Втім, акція -- як радикальний жест, соціально та естетично цінний сам по собі, -- удалась на сто відсотків.

В останні роки в Росії радикальними акціями у Петербурзі та Москві відзначився Петро Павленський: в акції «Шов» (2012) митець зашитим ротом намагався привернути увагу спільноти до проблеми заборони гласності; акцією «Туша» (2013) оголений художник у коконі з колючої проволоки метафорично висловлювався проти законів, спрямованих на придушення громадянської активності; в акціях «Фіксація» (2013) та «Відділення» (2014) акціоніст знову вдався до власного чле- ноушкодження: цвяхом прибив мошонку до кремлівської бруківки; відрізав мочку вуха, сидячи на паркані інституту психіатрії; в останній акції «Загроза» (2015) підпалив двері будівлі ФСБ на Лубянці.

Художніх акцій проведено і проводиться надзвичайно багато. І, на мою думку, флешмоб є ні чим іншим, як продовженням ідей акціонізму.

Організація флешмобу відбувається через спеціалізовані сайти, на яких кожен бажаючий може зареєструватись, пропонувати там свої сценарії, а також голосувати за сценарії інших. Коли шляхом голосування сценарій для найближчої акції буде обраний, відбувається віртуальна підготовка до флешмобу. Ідеальним вважається сценарій, який буде абсурдним, загадковим, не дуже помітним і не провокуючим сміх. Моббери не повинні порушувати закони та моральні устої. Усі дії повинні здаватись випадковим глядачам безглуздими, однак виконуватись вони повинні так, ніби в цьому є сенс. У сторонніх виникає відчуття подиву, інтересу, нерозуміння. Чому біля цього пам'ятника кілька десятків людей одночасно почали їсти бутерброди? Чи може так бути, що у громадському місці одночасно у сотні людей розв'язався шнурок? Чи немає чогось дивного, що багато людей запитують у продавця одну й ту саму книгу? На перший погляд, все це може бути у житті -- але все одно, «щось тут не те», якось дуже синхронно у них це виходить. Здивування посилюється, коли через кілька секунд все зупиняється, наче не було. Пам'ять не встигає схопити усі деталі, проаналізувати те, що відбулося. Поки глядач перевіряє власні відчуття -- все вже скінчилось. І знову з'являються сумніви: а чи було це в реальності, може просто примарилось?

Отже, принциповим відкриттям флешмобу є те, що абсолютно нормальна, звичайна, повсякденна дія, яку виконує одна людина, може викликати неабиякий шок, якщо цю саму дію виконає одночасно і синхронно «розумний натовп». Книга саме з такою назвою -- «Розумний натовп: нова соціальна революція» [Рейнгольд 2006] -- побачила світ у 2002 р. У ній американський соціолог-футуролог Говард Рейнгольд (народ. 1947) здійснив теоретичне осмислення подібної мережної взаємодії. Розглядаючи особливості окремих політичних та економічних подій кінця XX ст., автор доходить висновку, що характерною особливістю кожної з них була відсутність безпосереднього контакту між учасниками подій -- їх об'єднувала належність до віртуальних мережних структур, а колективні дії впорядковувалися завдяки інструкціям, розміщеним на відповідних сайтах. Для позначення такого феномену Рейнгольд і вводить термін «розумний натовп», прогнозуючи, що у найближчі роки новітні комунікаційні технології (інтернет, мобільний зв'язок) стануть засобом самоорганізації віртуальних спільнот, «розумних натовпів». Його прогноз справдився дуже скоро: як зазначалось вище, перші флешмоби пройшли світом у 2003 р.

На сьогодні немає єдиної думки з приводу того, якою є мета проведення флешмобів. Самі моббери називають різноманітні варіанти, серед яких: розвага, порушення повсякденного ходу життя, бажання справити враження на навколишніх, відчуття причетності до спільної справи, самоствердження та випробування себе («Чи зможу я це зробити на людях?»), прагнення гострих відчуттів. Класичний флешмоб дотримується девізу: «Флешмоб поза релігією, поза політикою, поза економікою». Моббери самі придумують сценарії своїх акцій, і кожний учасник сам відповідає за свої дії без будь-якого керування зверху.

Основними принципами флешмобу є: спонтанність (учасники не збираються на місці події до початку акції, адже повинно скластись враження, що моббери -- такі ж випадкові перехожі, як і інші люди); відсутність рекламних чи фінансових цілей (ніхто з учасників не платить і не отримує грошей); заборона висвітлення події у ЗМІ до її проведення; абсурдність сценарію, який не піддається логічному обґрунтуванню (флешмоб має викликати не сміх, а подив).

Останнім положенням пояснюється неприховане здивування випадкових свідків перших флешмоб-акцій, наприклад, таких: 300 людей зайшли до книгарні й попросили неіснуючу книгу (Рим, 2003); кілька сотень відвідувачів меблевого магазину сказали одну фразу: «Вау, оце так диван!» (Лондон, 2003); сто перехожих на вулиці одночасно зняли по одному черевику і постукали ним по бруківці (Сан-Паулу, 2003); кілька десятків людей у чорних окулярах плескали в долоні і фотографували «об'єкт пальму» у торговельному центрі (Київ, 2003, перший український флешмоб у «Глобусі»); півсотні людей у чорному зі скорботним видом поклали по дві квітки до ніг клоуна перед «Макдональдсом» (Одеса, 2003); кілька десятків людей на вокзалі зустрічали з табличкою одну людину (Москва, Санкт-Петербург, 2003); 250 жартівників протягом трьох хвилин пили перед американським посольством шампанське, виголошуючи один тост: «За Наташу!» (Берлін, 2003); люди з вигуками «Знову реклама! Дайте нам кіно!» намагались пультами дистанційного керування «перемкнути канали» на вуличному рекламному щиті (Москва, 2003); 1500 човнів з роздягнутими людьми пропливли озером Норман (США, 2004) і т. п.

Моббери склали своєрідний статут того, що категорично заборонено у флешмобі: повторювати чужі і вже звершені акції; брати участь у піднятті рейтингів будь-яких голосувань; порушувати суспільний порядок; створювати незручності іншим людям; залишати після себе сміття; спілкуватись вживу між собою до, впродовж чи після акції; порушувати сценарій акції; відкрито знімати флешмоб; залишати на ін- тернет-форумі з підготовки акцій свої особисті дані [Флэшмоб ЭР-б].

На сьогодні придумано вже багато різновидів флешмобів:

- Політ-моб та Соціо-моб -- акції з соціальним чи політичним відтінком;

- Х-моб -- акція, в якій зроблено акцент на переживанні самих учасників; вона може бути непомітною для навколишніх, адже учасники не мають на меті справити враження на зовнішнього глядача;

- І-моб -- усі види акцій, що проводяться в інтернеті і не виходять за межі віртуального простору;

- L-моб -- заздалегідь обговорені дії, які кожний моббер може здійснювати у будь-який зручний для нього час у будь-якому місці;

- Sms-моб -- акції, організовані засобами sms-повідомлень;

-Моб-гра -- ігри, організовані через технологію флешмобу: у процесі акції допускаються певні контакти, взаємодія між моббера- ми, але лише у рамках, оговорених на етапі підготовки;

- Екстрім-моб -- акції з яскраво вираженою екстремальною спрямованістю (суперечать законам традиційного флешмобу);

- Date-моб -- акція, спрямована на організацію знайомства моб- берів особливим, незвичним шляхом;

- Фан-моб -- спонтанні, несерйозні акції, масові «приколи»;

- Моб-хаус -- акція, розрахована на кілька годин, коли моббери не виконують оговорений сценарій, а живуть за певними правилами, що відрізняють це «життя» від реального;

- Фаршинг -- публічне дійство, учасники якого повинні забути про свої комплекси та, можливо, морально-етичні норми, здійснивши на публіці щось таке, що у звичайному житті не ризикнули б; фаршери ніби ламають в собі шаблони, досягаючи повного розкріпачення, і кожна нова подія є новою сходинкою на шляху перемоги над своїми страхами;

- Арт-моб (моб-арт) -- акції, що мають певну художню цінність і достатню складність реалізації; як правило, виконуються з використанням реквізиту, націлені на видовищність, естетику; передбачають репетиції, роботу з режисером; втім, така акція не перестає бути мобом, адже усі інші правила мають силу.

Отже, флешмоб безперечно має карнавальний характер, видовищну природу, театральний компонент та яскраво виражений ігровий контекст. Останній виявляється не лише у наявності правил та виконанні ролей, а й у пріоритеті процесу над результатом. Названі особливості, на думку окремих дослідників (А. Баканурського, О. Мінчик, Н. Мусіє- нко, С. Попової) дозволяють класифікувати флешмоб як різновид перформансу. Та, на мій погляд, флешмоб все ж таки є новітнім втіленням акції, хоча багато в чому він схожий і на перформанс, і на хепенінг. По- перше, перформанс передбачає театралізоване дійство перед запрошеною (тобто, певним чином підготовленою) публікою, а флешмоб, як і акція, відбувається перед випадковим глядачем. По-друге, флешмоби, як і акції, ніколи не повторюються вдруге, а перформанс (найбільш театралізована та ритуалізована з усіх форм акціонізму) може бути повторений перформером на різних майданчиках, у різних країнах, у різні роки. По-третє, учасники акції і флешмобу утворюють певного «колективного героя», будучи особистісно деперсоніфікованими, на відміну від автора-виконавця перформанса, котрий під час виступу презентує конкретну людину, конкретного митця -- себе.

Певні риси поєднують флешмоб і з хепенінгом: оскільки останній розвивається як спровоковане, імпровізоване дійство, до якого обов'язково залучаються глядачі, то флешмоби, в яких за сценарієм необхідно вступати в діалог чи інші взаємини зі сторонніми людьми (наприклад, продавцем в магазині), можуть в певній мірі мати риси хепенінгу.

Якщо флешмоб поєднав у собі риси інших акціоністских практик, то чи правомірно говорити про нього як про нову форму мистецтва дії?

С. Попова зауважує, що флешмоб, можливо, ще не зробив відкриттів у сфері художньої мови, але у сфері пошуку художнього простору -- ситуація зовсім інша. Якщо перформанс, хепенінг і акція опанували спочатку замкнений простір (театр), потім простір вулиці, здобуваючи собі масового глядача, далі простір соціуму, сферу політики, ідеології, релігії, музики і т. п., то флешмоб опановує простір «колективного тіла». Звідси і тяжіння флешмобу до масштабності, використання нових медійних технологій, оскільки саме завдяки їм можна опанувати якомога більшу частину простору «колективного тіла» [Попова ЭР].

Окремі дослідники (С. Попова, Д. Янг) вважають, що флешмоб є тимчасовим явищем, яке ось-ось зникне. «Його недовговічність вже обумовлена його вихідними задачами. По-перше, -- миттєвість, подруге, -- анонімність, по-третє, -- масштабність. Усі ці необхідні умови у своїй сукупності надто складно виконувати технічно протягом великого проміжку часу. Більше того, у флешмобі поки що не сформований спектр задач, або він абсолютно не структурований, або до сих пір не усвідомлений. При сучасному ритмі життя доволі швидко флешмоб може себе вичерпати. Неодмінно, у процесі розвитку виникнуть обставини або ідеї, що підуть врозріз з трьома головними умовами, і флешмоб вже не буде флешмобом» [Попова ЭР].

У колі ідеологів та любителів флешмобу сьогодні існує думка, що перспектива розвитку флешмобу полягає саме у напрямку моб-арту, адже посилення і розвиток мистецького компоненту укріпить положення моб-руху у сфері вуличного мистецтва і відкриє безліч шляхів для майбутніх пошуків. Один з ідеологів російського флешмоб-руху Давид Янг вважає перспективним звести «людей, які хочуть більшого (ніж просто флешмоб. -- К. С.), з найкращими авторами перформативного мистецтва. Щоб вони виконували осмислені сценарії. <...> Ми створюємо театр, майданчик, який об'єднає нетривіальних мобберів з нетривіальними перформансистами» [Флэш-моб ЭР-а]. Проте, як слушно вказує С. Попова, моб-арт, як явище, що має свою історію та естетику, вже давно знайомий людству. «Це різноманітні культові і сакральні процесії стародавніх цивілізацій, структуровані і продумані до дрібниць придворні і святкові проходження Південної та Південно- Східної Азії, народні забави на Русі, різноманітні демонстрації та паради Новітнього Часу, особливо СРСР та Німеччини, національні свята у США тощо» [Попова ЭР]. Для повноцінного розвитку та функціонування моб-арту, як однієї з форм мистецтва дії, потрібні визначені сформовані складові: концепція, естетика, програма, задачі тощо.

Чи з'явиться все це, покаже час, а поки що підтримаємо думку М. Беспалова про те, що «флешмоб це не глухий кут культури, а новий її виток. <...> Якщо раніше мистецтвом вважалось, коли одиниці творять для мас, у флешмобі маси творять для випадкових одиниць. <.> Флешмоб ламає культурні знаки. Однак, це скоріше не смерть, а народження. Точніше, навіть не народження, а повернення до витоків на більш високому рівні» [Беспалов ЭР].

Починаючи з 2005 р., в одному з великих міст СНД щорічно влітку проводиться Всесвітній фестиваль флешмобу «Мобфест». Перший фестиваль відбувся у Санкт-Петербурзі, а другий, третій, п'ятий, сьомий, восьмий і останній на сьогодні дев'ятий (2013) мобфести були організовані в Україні. (У 2014 та 2015 рр. фестивалі не проводилися із-за напруженого політичного російсько-українського конфлікту.) Спілкування, обмін досвідом між мобберами відбуваються також у процесі флешмоб-туризму.

Отже, флешмоб сьогодні -- це візуально-процесуальна, видовищно-ігрова, соціально-мистецька форма сучасної культури, що не лише здатна об'єднати та скоординувати кілька сотень незнайомих людей у визначений час у визначеному місці для здійснення невинної, дещо абсурдної акції на очах у здивованої публіки, але й майже за усіма критеріями відповідає постмодерністській мистецькій формі, яка передбачає: стирання грані між життям і мистецтвом, демократизм, іронічність, самоцінність художнього процесу, комунікативну спрямованість «на глядача», естетизацію середовища.

Мистецька природа флешмобу, що поєднує його як з іншими формами акціонізму, так і з видовищними мистецтвами (театром, кінематографом, телебаченням), виявляється у таких характерних рисах, як: ігрова природа, видовищність, творення нової реальності; наявність сценарію, віртуальна режисура на етапі підготовки, елементи акторської гри при виконанні своєї ролі, визначений текст та рухи, чіткий хронометраж втілення флешмоб-акції; присутність відчуттів «гри на публіку» (спрямованості на глядача) та за необхідністю безпосередній зв'язок з глядачем; сприйняття флешмобу зі сторони може нагадувати зйомки кліпу або розіграшу з прихованою камерою; неможливість абсолютно точного повторення акції, відсутність комерційної складової.

Якщо надалі флешмоб буде розвиватись саме у контексті посилення мистецької складової, він може сформуватись у повноцінне художнє явище сучасної культури -- арт-моб (мистецтво натовпу).

Размещено на Allbest.ru