Принципи організації паркової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи організації паркової діяльності



Як відомо, принципи - це керівна ідея, дія, вихіднє положєння теорії, учення, науки тощо. Звернімося до цього поняття, щоб виявити соціально-культурні, соціально-педагогічні процеси, характерні для діяльності сучасних зарубіжних парків.

Паркова система заснована на принципах гуманізму, домінантних загальнолюдських цінностях, науковості, системного диференційованого підходу, творчості; має великі потенційні можливості.

Принцип науковості передбачає науковий підхід до явищ і фактів об'єктивного життя, зокрема, у теперішній час і в конкретних обставинах. Цим принципом пояснюється обумовленість цілей, педагогічних технологій, вибір різного роду засобів організації паркової діяльності.

Важливим інструментом реалізації цього принципу стало проведення багаторівневих соціологічних досліджень. Так, у кожному тематичному діснеївського типу парку та інших типах парків функціонує соціологічна служба.

Кожного дня банк даних поповнюють відомостями:

- скільки пройшло відвідувачів за день;

- до якої категорії населення вони належать (їх соціальний і віковий статус);

- яким видам паркової діяльності надано переваги й ін.

Усі ці дані аналізують, порівнюють, за їх допомогою здійснюють оперативну корекцію в роботі парку та складають прогноз на перспективу. Щоденний аналіз результатів соціологічних досліджень дозволяє сформувати синтезовані вимоги до змісту структури й організації паркових заходів: визначення мети, аудиторії, особливостей природного, національного характеру, часу, форм і засобів культурно-виховної, архітектурно-планованої роботи, організації середовища, розвитку матеріальної бази, економіки.

Принцип комплексного підходу в організації паркової дозвіллєвої діяльності припускає врахування сукупності досяжних цілей і напрямів, усебічне вивчення об'єкта виховного впливу, використання різних технологій дії. Комплексний підхід - це узгодженість базових блоків (соціальних, економічних, світоглядних), які взаємообумовлюють один одного й у своїй єдності створюють цілісну динамічну систему, яка покликана вирішувати важливі соціальні проблеми.

Зауважимо, що такий підхід не є чимось новим для нашої вітчизняної практики. Згадаємо час (70-ті рр.) інтенсивного запровадження принципу комплексного підходу в усі сфери виховної діяльності, зокрема в практику роботи вітчизняних парків культури та відпочинку. Такий підхід справедливо вважають основним у підвищенні ефективності. Він привніс багато цінного в діяльність парків, хоча повністю не реалізував себе через об'єктивні причини та суб'єктивні фактори. парковий соціологічний гуманізм

Системність передбачає єдність змістовних, організаційних, соціально-економічних, адміністративних засобів впливу на відвідувачів парку у своїй послідовності та безперервності; багатство змісту, емоційну силу впливу. При цьому важливою є інтеграція всіх сторін та аспектів діяльності паркових організацій, установ у єдине ціле для досягнення основної цілі: духовного зростання, фізичного вдосконалення, гармонійного розвитку особистості.

Такою є стратегія діяльності більшості відомих парків, інша справа: як у кожному конкретному випадку реалізуються стратегічні цілі.

Принцип диференційованого підходу - це врахування специфіки різних груп, верств населення, їх вікових, професійних та інших особливостей, запитів та інтересів. Цей принцип "у дії", у практиці паркової дозвіллєвої діяльності далі розглянемо докладно.

Культурно-дозвіллєва діяльність як загальна соціальна проблема в зарубіжних країнах, як і в нас, тісно пов'язана зі станом економіки в суспільстві, рівнем освіти, організацією соціального життя, демографічною ситуацією, тобто з факторами, що впливають на структуру, зміст, інтенсивність, типи дозвіллєвих уподобань, інтересів і захоплень. Інакше кажучи, диференціює за цими ознаками культурно-дозвіллєву діяльність загалом, у парках - зокрема. Які ще фактори спонукають диференціацію? Це тенденція збільшення "вільного часу"; прояви соціальної напруги між поколіннями; боротьба за соціальну захищеність з боку різних верств населення; імміграційні процеси тощо.

У зарубіжній науковій практиці прийнято виділяти організацію культурно-дозвіллєвої діяльності з такими категоріями населення: діти, підлітки, молодь; люди середнього віку; похилого віку; іммігранти; представники національних меншин.

У зарубіжних країнах високого рівня розвитку склалася система служб соціальної допомоги населенню, яка має багатопрофільну, багаторівневу інфраструктуру та регіонально орієнтований характер. Сформувалася загальна концепція соціальної допомоги, на основі якої, враховуючи місцеві особливості, умови та можливості, розроблені програми соціальної допомоги по кожній із зазначених категорій. Такі самі програми розробляють у кожному великому парку (для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів й ін.).

У фінансово-ресурсному забезпеченні соціальних служб поєднано зусилля державних, муніципальних органів громадських, релігійних, благодійних організацій, добровільних товариств і асоціацій, фондів милосердя, окремих осіб, зокрема бізнесменів, державних діячів, політиків, учених (фонди Карнегі, Рокфеллера, Буша, Хілларі Клінтон та ін.).

Базовою основою системи є медико-психолого-педагогічна служба; психічного та фізичного здоров'я; правового й економічного захисту; культурного дозвілля, анімації, релаксації; розвитку дитячих і молодіжних ініціатив тощо.

Існує підсистема розважальних соціальних служб. Мета соціальної роботи - турбота про соціально незахищені верстви населення.

Правовим гарантом цієї діяльності є: Загальна декларація прав людини; Конвенція про права дитини; законодавчі акти кожної країни, міжнародні угоди із соціального права. Так розробляється програма загальноєвропейської соціальної політики.

Усі ці загальні положення враховують у діяльності парків. Розглянемо докладніше особливості роботи з окремими соціально-демографічними категоріями.

Насамперед усіх турбують такі верстви, як діти, підлітки та молодь. Гасло "Діти - наше майбутнє" - загальнолюдське. Тому розробляють національні, регіональні програми "Діти", "Сім'я". Останні роки спостерігається поширення культурно-пізнавальних центрів (як окремих установ, так і в структурі парків).

Згідно з програмами, як в Америці, так і Європі, мережа культурно- дозвіллєвих закладів повинна бути такою, щоб задовольнити потреби кожного мікрорайону ("дійти пішки"), тобто ігровий майданчик, клуб, бібліотека, парк за низькими цінами для дітей і на близькій відстані. За тією ж програмою в останні роки різко збільшилася кількість спеціалізованих парків: сімейних, дитячих, молодіжних.

Для молоді розроблені спеціальні програми "Молодь" (США, Канада, Велика Британія, Франція), у Польщі, Болгарії, країнах північної Європи діють програми "Естетичного виховання молоді".

У програмних цілях:

- зняти напругу між поколіннями;

- розвивати мережі культурно-дозвіллєвих закладів, центрів для молоді.

Багато відкрито парків-атракціонів, розважальних паркових зон із шоу-програмами, дискотеками, молодіжними клубами профорієнтаційного спрямування; створені умови для розвитку спорту, туризму. Парки долучалися до масових кампаній, рухів, наприклад "За здоровий спосіб життя" (проти алкоголю, куріння, наркотиків, раннього сексу).

Серед різновидів паркової діяльності, спрямованої на організацію молодіжного дозвілля, виділимо окремо професійну орієнтацію, яка перебуває на перехресті суспільних і культурно-дозвіллєвих інтересів і якій надають великого значення в країнах зарубіжжя, особливо в США, Японії, країнах європейської співдружності. У цих країнах розроблена єдина програма розвитку інституцій професійної орієнтації. Зокрема, у програмах парків закладено досить багато видів діяльності, орієнтованих на майбутню професію: це "Школи майбутніх фермерів", "Школи майбутніх бізнесменів", клубні об'єднання, виставки нової техніки, майстерні тощо.

Конкретний досвід діяльності паркових закладів з профорієнтації підлітків і молоді становить особливий інтерес: обрання необхідної моделі профорієнтації, на думку політичної й педагогічної громадськості багатьох країн світу, сприятиме розбудові суспільства. Свідоме, зважене, об'єктивне професійне самовизначення, на думку зарубіжних учених, є необхідною умовою для виховання громадян, готових брати на себе відповідальність у демократичному суспільстві.

У парковій дозвіллєвій діяльності з такою категорією відвідувачів, як підлітки й молодь, ведеться найбільш різноманітна за змістом і формами робота. Проте з усього її розмаїття зупинимося насамперед на моральному вихованні підлітків, бо ця проблема непокоїть педагогів, батьків, громадськість багатьох країн світу.

У педагогічній науці мета виховання завжди передбачала моральне та духовне самовдосконалення особи як вище покликання людини. Ще Ж.-Ж. Руссо створив педагогічну теорію вільного саморозвитку людської особистості в природовідповідному середовищі як неодмінну передумову її громадянського становлення.

Діяльність парків відображає позиції американських і західноєвропейських педагогів і концепцій морального виховання.

Проблема морального виховання досить довгий час є об'єктом уваги вченого товариства. Зокрема, науковці та практики зазначають, що розв'язання проблем морального виховання ускладнено багатьма соціальними, політичними, економічними, культурологічними чинниками, що неможливо виховувати в дітей високі моральні цінності в умовах порушення прав людини та демократичних принципів життя. (Наводився вражаючий приклад: у Колумбії серед найманих убивць є немало 14-15 річних дітей, які вбивають за 500 доларів). Ішлося про те, що ефективність морального виховання дітей низька в країнах, де панують бідність і корупція. (Зауважимо, у зарубіжному словникові відсутні терміни "виховання", "моральне виховання", їх охоплює термін "education" - освіта або "development" - розвиток).

Учені звертають увагу на своєрідну американську зверхність, ігнорування теорії та моделей зарубіжної практики, що збіднює саму американську педагогіку з відсутністю в ній єдиної науково обґрунтованої концепції морального виховання.

Проте проблема існує й потребує до себе уваги з боку всіх соціальних інституцій, отже, посідає важливе місце й у діяльності парків. В умовах парку моральне виховання здійснюється у взаємодії вихователя (організатора) дозвіллєвої діяльності, у спільній творчій діяльності, яка стимулює формування в підлітка кращих моральних якостей.

При тому не заперечується роль внутрішніх сил самої особистості, її самодіяльність і самореалізація.

Крім того, моральне виховання передбачає створення умов для розвитку в підлітків інших інтелектуальних і людських якостей.

Дитина (підліток) краще розвивається, коли вихователі переконані в її можливостях, здібностях, а "виховання" як процес ототожнюється з допомогою дитині в реалізації здібностей.

Саме на це орієнтовані нові технології, які зараз запроваджують у парках. Нові атракціони, ігри, програвання рольових ситуацій ("Зроби сам!", "Роби, як ми!", випробовуй себе в екстремальних ситуаціях, які спостерігав у фільмах, а зараз - вони змодельовані в парковому просторі тощо) під наглядом і коректною допомогою вихователів дозволяють підліткові творити, будувати, реалізовувати свої можливості.

У зв'язку з цим можна говорити про існування в зарубіжній парковій практиці певної системи морального виховання, як такої, що забезпечує суму впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до побудови власного життя, участі в політичному, соціальному, економічному та духовному житті. Система морального виховання значною мірою забезпечується формуванням ціннісних орієнтацій молодих людей.

Загальнолюдські моральні цінності, які закладаються в програмі морального виховання в парках, містять такі чинники, як милосердя, чуйність, толерантність, доброзичливість, солідарність, миролюбність, демократизм тощо, і вкладаються у визнану психологічну структуру ціннісної орієнтації: потреби - установки - інтереси - мотиви - цілі - ідеали - свідомість - переконання - вибір - цінності.

Ціннісні орієнтації - це провідна якість людини, що характеризує її як неповторну індивідуальність.

З віковою категорією підлітки в усьому світі, як і в нашій країні, пов'язана ціла низка нерозв'язаних проблем. Серед них - соціальна незатребуваність, нездатність підлітків зрозуміти та розібратися в суті життя старшого покоління, звідси порушення зв'язків між поколіннями; соціальна неадаптованість і, як наслідок, втрата соціальної ідентичності, зв'язків зі світом сім'ї, школи, навколишнього середовища. Нерідко наслідком цих явищ стає відчуження підлітків, формування негативної установки щодо громадського та політичного життя, освіти, культури й захоплення нетрадиційними сторонами життя тощо.

Американські соціологи вважають, що сьогоднішніх підлітків характеризує знижена орієнтація на такі традиційні культурні цінності, як сім'я, любов, робота, інтереси суспільства.

Західноєвропейські й американські вчені кілька десятиліть проводять широкомасштабні соціологічні дослідження на предмет визначення "колективного портрета" молоді. При цьому такий аналіз охоплює кілька мільйонів молодих людей. Так, американці досліджують цю категорію в параметрах: американська молодь та її духовні й матеріальні ціннісні орієнтації, молодіжна культура (термінологію використовуємо американську). Були досліджені покоління 20 років XX століття - "втрачене" покоління; 50 років - "битники", 60-х - борці за громадські права та "вільне" кохання; 70-х - "Я" - покоління нар- цистичної самозакоханої молоді; 80-х - "яппі" - покоління буму народження - ділові молоді люди, які прагнуть кар'єри й матеріального успіху; 90-х - про них учені кажуть: "індеференте", "глухе" покоління (порівняно з попереднім поколінням), менше всім цікавляться, менш критично налаштовані. Щодо характеристики сучасної молоді, то це покоління дуже турбує вчених, при цьому викликає суперечливі оцінки. Молодих людей називають "молоді доросли". Покоління, що увібрало цинізм батьків, проте без їх активного ставлення до життя, турбується про свої права, ігнорує обов'язки. Молоді люди не вміють приймати рішення, не переймаються кар'єрою, прагнуть розваг, мають туманні уявлення про себе, своє місце в суспільстві, егоїстичні та непрактичні. При цьому вчені зазначають, що становлення нинішніх 20-річних прийшлося на часи зростання наркоманії, розлучень, економічної нестабільності. Вони фактично самі себе виховали, а батьків їм замінило телебачення. Більш за все їх характеризує бажання запобігти ризику, різких змін. Це покоління не помічене, а зараз про нього заговорили, бо ним належить заповнити ринок праці, а 20-річні не хочуть працювати з фанатизмом попереднього покоління, не прагнуть "дорослішати". Шкалу їх цінностей не очолює матеріальних успіх, але є прагнення забезпечити себе спеціальністю; різко збільшилася зайнятість навчальними програмами, курсами. Проте соціологи вважають, що це найосвіченіше покоління, 69% продовжують після школи навчання у вищих навчальних закладах, відкидають культуру та стиль попереднього покоління, а самі є носіями різноманітних культурних стилів. Про це загадкове покоління є й така думка: важко приймають рішення, цинічно ставляться до світу, але досягнуть більшого, ніж попереднє покоління, бо такими є загадки й парадигми цивілізації. Коли труд перестає бути важливою життєвою цінністю, закономірно відбувається переорієнтація на сферу дозвілля, яка й стає цариною пошуку сенсу життя та простором особистого самоствердження.

Усе це вносить суттєві зміни у функції дозвілля: воно стає тим соціальним простором, де народжується молодіжна субкультура, реалізуються соціальні ініціативи, формуються умови для ефективного самовираження особистості. На європейському й американському континентах зараз багато уваги приділяють науково-теоретичним дослідженням проблем естетичного виховання. Зокрема, у Болгарії, США, Польщі ведеться дослідження "Молодь між полюсами "серйозної" та "розважальної" культури".

У нового покоління не сформована культура сприймання високого мистецтва, що на сучасному етапі реалізується не лише за допомогою традиційних центрів (шкіл мистецтва, художньої самодіяльності), але й каналами засобів масової інформації, культурно-дозвіллєвими закладами.

Останні роки посилюється диференціація групових естетичних смаків. Виникає багато молодіжних груп, а саме популярна музика стає унікальним засобом групової й особистісної ідентифікації, виразником специфічних для молоді думок і почуттів. Таким чином у соціо- культурній ситуації розвага з простої форми проведення вільного часу перетворюється в серйозний соціальний фактор громадського розвитку. При цьому часто - негативний. Саме тому в ряді країн розроблені спеціальні програми естетичного виховання. У рамках такої програми в США відбулася акція наближення "високого" мистецтва до народу,

у якій узяли участь майже всі парки. Широкомасштабним став музичний тур "Тільки Моцарт!" Успішне його завершення дозволило перейти до наступного туру - "Тільки Шуберт!"

У державних діячів різних зарубіжних країн, широкої громадськості особливе занепокоєння викликає проблема молодіжного дозвілля в парках, необхідність чіткої розробки програм для підліткових і молодіжних груп. Тому при розробці програм відпочинку молоді в парках уважно враховують специфічні особливості та потреби, інтереси молоді, її прагнення самостійно розібратися в навколишньому житті тощо.

При цьому значну увагу організатори приділяють регулярному інформуванню та пропаганді серед молоді паркових програм, використанню для цього різних засобів масової інформації. Систематично вивчається соціально-демографічний склад молодіжної аудиторії, стиль життя окремих молодіжних груп, що дозволяє більш диференційовано будувати паркову роботу з цією категорією відвідувачів.

Якщо для пенсіонерів, інвалідів і самотніх людей важливі соціальні реабілітаційні процеси, то для дітей і підлітків на перший план виходить проблема соціальної адаптації до "світу дорослих".

У парках розробляють для дітей і підлітків програми, які розвивають навички ручної праці, посильної для будь-якого віку, професійно орієнтовані.

У системі паркового дозвілля дітей і підлітків, як і молоді, значне місце посідає трудове виховання, яке розглядає працю як важливий засіб самовираження.

Дітей залучають до суспільно корисної праці. Вони беруть участь у благоустрої парків. Традиційними стали програми "Діти для парків" за участю муніципальних керівників і керівництва шкіл.

Тематичний парк для дітей "Леголенд" функціонує в передмісті Лондона та пропонує відвідувачам понад 40 різноманітних атракціонів із 45 мільйонів кубиків "лего", "міні-мотодоріг", розважальних шоу, тематичних ресторанів. У "Школі водія" можна дістати своє перше посвідчення водія. У "Леготехнікленд" - перевірити навички конструювання, погратися на комп'ютері. Парк славиться у світі своїми навчальними програмами, кожна з яких має свою тему, мету й завдання, наприклад: "Навколо колеса", "Історія башти", "Комп'ютерний бум" та ін.

Всесвітньовідомі компанії "Лего" та "Нікелодеон" виступають ініціаторами й організаторами дитячих фестивалів у різних парках світу, на що охоче йде адміністрація парків, оскільки такі фестивалі суттєво допомагають збільшити відвідування. Традиційними заходами компаній стали національні дитячі фестивалі в тематичному парку "Місто срібного долара" ("Silver Dollar City"). До послуг відвідувачів дитячого фестивалю фірма пропонує ігрове шоу (5 разів на день), з конструкцій "Лего" побудовано макет піратського човна та замку; діти самі можуть створювати різні конструкції.

Важливе місце в процесі самоідентифікації та соціалізації дітей серед різноманітних паркових заходів відведено гумору. Американські дослідники навіть зводять його в ранг новітніх технологій паркової діяльності.

Особливою специфічною стороною дитячої культури й підліткової субкультури є гумор. Він сприяє формуванню емоційної солідарності, засвоєнню норм групової поведінки. У цьому успіх парків типу Діс- нейленду - з їх парадами, атракціонами, казковими куточками й героями мультфільмів, сповнених доброго, м'якого гумору.

Інтегративно-дезінтегративна функція гумору стала помітною й у середовищі дорослих.

Увага світової громадськості вчених і політиків прикута до проблеми сім'ї, стосунків батьків і дітей. Управління парків розглядає це питання як соціальне замовлення, тому організації сімейного дозвілля надає особливе значення.

Розробляються також програми для поліпшення сімейного дозвілля: проводяться різні прогулянки, різноманітні ігри, танцювальні та спортивні заходи.

Розв'язанню цього завдання багато в чому сприяє вміла організація "сімейного дозвілля" в парках. Так, у парку "Де Ефтелінг" (Нідерланди) склалась традиція проводити дні народження дітей. У цей день батьки приводять дітей у парк, приносять святковий пиріг. Усе інше: вітання, ігри, конкурси, змагання, концерти тощо - передбачено та забезпечено парковою програмою.

Особливого значення набувають також спеціальні паркові програми для неповних сімей. Вони надають можливість батькам провести час з дітьми, водночас - забезпечують необхідне спілкування між самими батьками-одинаками.

Сім'я завжди посідала особливе місце в житті людини та суспільства загалом. На сучасному етапі інститут сім'ї, який переживає складний період, є пріоритетним і домінує в шкалі цінностей як у нашій країні, так і в зарубіжжі як унікальна першооснова суспільства. Тому й суспільну цінність матиме паркове дозвілля, яке зорієнтоване на сім'ю й у якому є всі умови для сімейного відпочинку.

Сімейні, дитячі парки особливо поширилися в кінці XX століття в рамках виконання національної регіональної програми "Сім'я. Діти", у руслі міжнародного руху "За повернення батьків до школи", у програмі якого визначена також роль парків.

Організацією сімейного дозвілля відзначається відомий розважальний парк "Лехі файн" (шт. Пенсільванія, США). У його програмі - проведення вечірок, святкування днів народження і ювілеїв, пікніки, ігри в міні-гольф, атракціони.

Проблеми сімейного дозвілля успішно вирішують у відомих парках світу. У Каліфорнії (США) - батьківщині Діснейленду - 1991 року відкрили ігровий розважальний центр "Клуб Дісней". На відміну від інших подібних об'єктів, центр "Клуб Дісней" пропонує активний відпочинок як для дітей, так і для їх батьків.

Поряд з активними іграми й інтерактивними атракціонами відвідувачам пропонують навчальні та просвітницькі програми, місця для проведення вечірок і сімейних свят, можливість пообідати, не виходячи за межі центру, - усе це підвищило популярність центру та сформувало контингент постійних клієнтів.

Відвідують такі парки і діти, і дорослі разом, оскільки їх інтереси часто збігаються, що дозволяє користуватися парковими послугами як усій сім'ї, так і диференційовано.

Сімейні парки, як засвідчує практика, досить успішно розв'язують такі завдання:

- сприяють підвищенню рівня психолого-педагогічної освіченості батьків;

- допомагають формувати культуру спілкування в сім'ї;

- долучають батьків до управління, регулювання, керівництва й організації дитячого дозвілля, формуючи цим навички ефективного спілкування з дітьми;

- урізноманітнюють дозвільне спілкування, відроджуючи традиції спільних ігор, розваг, прогулянок, змагань тощо і надаючи можливість для різних спільних занять, здатних об'єднувати людей різного віку.

При створенні сімєйних парків або паркових зон сімєйного дозвілля пріоритетними напрямами стають:

- допомога молодим сім'ям;

- консультування й поради з питань сімейного законодавства;

- інформаційно-просвітницька діяльність з питань психології й етики сімейного життя;

- сімейне виховання як основна соціальна функція сім'ї (педагогічні основи, психологія сімейного виховання, особливості виховання в певному віці: дошкільне, підліткове, юнацьке);

- сімейне спілкування.

Останнє реалізується в усьому розмаїтті паркових видів діяльності, у системі гнучких моделей, які можуть за потреби в конкретній ситуації швидко змінюватися.

Досягнення подібних цілей забезпечується формуванням певної педагогічної програми, яка й відображає специфіку роботи з такими парковими відвідувачами, як батьки і діти, і спрямована на зміцнення авторитету батьків.

Функціональну структуру частини бюджету часу сім'ї можна представити приблизно так, бо стандартів в цьому не може бути:

- сімейне спілкування та виховання дітей, заняття з ними;

- вибіркове позасімейне спілкування з метою відпочинку, розваг, обміну інформацією;

- долучення до культури, культурного життя;

- активний фізичний розвиток і спілкування з природою: фізкультурно-спортивні заняття, туризм, прогулянки, мисливство, рибальство тощо.

Спеціальні сімейні парки сприяють збагаченню духовного світу сім'ї, способу її життя, формують інтерес до сімейного спілкування.

Як свідчить досвід діяльності подібних парків, вони здатні задовольнити потреби в різних видах занять, і жоден з інших типів закладів культури не є таким універсальним, багатофункціональним, органічно поєднаним з природним середовищем, якими є парки.

Окрему категорію відвідувачів парків, які потребують соціально- культурної, соціально-педагогічної допомоги, становлять інваліди. Це досить велика група в суспільстві. Для неї також складають окремі програми діяльності парків.

У розв'язанні проблем соціальної реабілітації інвалідів велика роль належить культурно-дозвіллєвій діяльності, бо дозвілля - це унікальна сфера реалізації особистості, воно володіє винятковим рекреаційним потенціалом, чого кончє потребують інваліди. За спостереженням соціологів, інвалідність несе в собі загрозу ізоляції, що пов'язано з певною дискримінацією, відособленістю від суспільства. На подолання цього спрямована Всесвітня програма дій щодо інвалідів під патронатом ЮНЕСКО. На її основі розроблено національні програми країн Західної Європи та США.

Кінець XX століття був позначений завершальним роком десятиліття Всесвітньої програми дій щодо інвалідів. Здійснення різних заходів у рамках цієї програми виявило різницю підходів до проблем інвалідів в різних країнах.

Російські дослідники змушені були констатувати, що повноцінний розвиток дозвілля інвалідів у країнах СНД практично не здійснено не тільки через відсутність спеціальної матеріальної бази, а й насамперед тому, що в суспільстві не сформована культура ставлення до інвалідів.

Державні програми, спрямовані в основному на підвищення рівня життя інвалідів за допомогою матеріальних пільг і дотацій окремим категоріям, мають цілий ряд негативних наслідків, зокрема протиставлення здорових людей та інвалідів, протиставлення різних категорій інвалідів одна одній, пасивне ставлення інвалідів до участі в реабілітаційних процесах.

У вирішенні проблем соціальної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями велика роль належить культурно-дозвіллєвій діяльності.

Суспільство повинно надавати інвалідам можливість найбільш повної участі в культурно-дозвіллєвій діяльності. Але на практиці стан такої категорії населення значно гірший, ніж в інших членів суспільства: для інвалідів характерна велика пасивність та ізольованість.

У більшості випадків саме інвалідність є причиною, коли людина не в змозі здобути певну освіту. Соціологічні дослідження показали, що серед інвалідів мають: початкову освіту - 14,3 %, неповну середню - 21,6 %, середню - 23,6 %, середню спеціальну - 24,9 %, вищу освіту - 11,9 %, учений ступінь - 0,6 %.

Завдання соціальної інтеграції інвалідів не можуть бути вирішені без необхідної кількості реабілітаційних центрів для людей з обмеженими фізичними можливостями, де здійснювали б для них консультування з психологічних, правових, організаційних питань, оскільки соціальна інтеграція важлива не тільки з економічної, але і з моральної точки зору.

В ідеалі спосіб життя інвалідів повинєн давати їм можливість максимально використовувати свої здібності, щоб наблизитись до повноцінного життя. Ізольованість від повноцінного життя носить особистий характер, тому й рішення цієї проблеми потребує індивідуального підходу. При цьому вибір занять не повинен зводитися лише до можливості "вбити час". Інвалід повинен відчувати свою причетність, долучатися до життя інших членів суспільства. У цьому аспекті досить великі можливості розкриваються перед рекреаційною системою.

Нерідко люди, не спроможні до продуктивної трудової діяльності, можуть самореалізовуватися у сфері дозвілля. Так, у періодичній пресі останніх років наводилися приклади творчих досягнень інвалідів, представлених на Міжнародній виставці творів глухих художників, на І Всеросійському фестивалі мистецтва інвалідів, на виставці робіт Центру творчої реабілітації душевнохворих людей при Всесоюзному центрі традиційної культури. Але незважаючи на те, що вищезазначені заходи проводили під гаслом "Дивись на мене, як на рівного", їм не вдалося радикально змінити ставлення суспільства до інвалідів. У таких заходах, проте, є позитивні сторони. Подібні фестивалі допомагають обдарованим інвалідам - художникам, музикантам, літераторам - проявити свої таланти та можливості. Крім того, причетність людей з обмеженими фізичними можливостями до світу здорових є свого роду терапією.

Зовсім інше ставлення суспільства до інвалідів склалося в країнах Західної Європи, а особливо в США, де саме концепція "якості життя" отримала значного поширення. У цій країні рівні права для всіх громадян, зокрема й інвалідів, яких у США близько 2-3 мільйонів. Інвалідами в США вважають людей з дефектами розвитку, під якими розуміють душевну чи фізичну хворобу, яка приводить до функціональних обмежень у сфері самообслуговування.

У США протягом багатьох років інваліди зіштовхувалися з проблемами при участі в рекреаційних програмах. Сьогодні зроблено все, щоб цих проблем існувало якнайменше. Улітку 1990 року президент Дж. Буш підписав документ, який гарантує американцям-інвалідам повні громадянські права. Основне значення цього документа полягало в забезпеченні всебічних державних гарантій, які усувають можливість дискримінації людей з обмеженими фізичними можливостями. Цей документ передбачає конкретні види діяльності муніципальних парків, спортивних комплексів, центрів для людей похилого віку й інших рекреаційних закладів.

Відповідно до цього нормативного акта, ніхто не може бути позбавлений можливості брати участь у рекреаційній діяльності тільки з причини своєї інвалідності, хоча практика дає чимало прикладів подібної дискримінації.

Практика парків світу має у своєму арсеналі значну кількість заходів, які допомагають наблизитись інвалідам до світу здорових людей. Наприклад, при створенні парку в штаті Аризона для людей, позбавлених зору або зі слабким зором, існують дороговкази, виконані шрифтом Браеля, умонтовані пристосування в басейнах, відкриті багатофункціональні павільйони ігор і розваг для інвалідів, розроблені спеціальні маршрути для людей, позбавлених зору. Відвідувачі проходять, тримаючись за шнур, спеціально натягнутий від однієї станції до іншої. На кожному з цих пунктів - щит з коротким списком усього, що знаходиться навколо, виконаний шрифтом Браеля.

Тут інвалідам пропонують різні види спорту, яким може легко навчитися сліпа людина. Це перетягування каната, плавання, стрибки в довжину, змагання зі спортивної ходи, ходи по прямій лінії.

У зарубіжній практиці існують навіть спортивні комітети, які складаються з інвалідів, що проходять відповідну підготовку. Комітет приймає рішення про заміну й урізноманітнення вищевказаних спортивних ігор. Існують командні ігри з полегшених видів футболу, крикету. Для таких ігор беруть м'який плетений м'яч, у якому знаходиться маленьке торохкало. Правила гри складають самі гравці.

Багато людей дивуються, коли чують про сліпих рибалок чи сліпих гребців. У США багато сліпих грають у гольф. Усе це, звичайно, залежить від кваліфікованих працівників, які докладають чималих зусиль для того, щоб інвалід почував себе повноцінною людиною.

Слід зауважити, що в кожному американському парку є прокатні послуги, де інвалідам безкоштовно надають візки й інші необхідні пристосування.

Останнім часом дуже часто в зарубіжній термінології зустрічається таке поняття, як об'єднані парки. Раніше інвалідів відділяли від здорових людей навіть у тих випадках, коли їхня інвалідність ніяк не заважала їм брати участь у спільних розвагах. Подібне розділення виправдовує себе лише в тому разі, коли воно допомагає інваліду більш повно реалізовувати свої можливості (наприклад, люди з психічним відхиленням не можуть на рівних зі здоровими людьми навчатися певному ремеслу, але спеціальні заняття з індивідуальної програми допомагають інвалідам досягнути високих результатів).

Ідея об'єднаних парків сама по собі чудова, із самого початку інвалід усвідомлює себе членом групи звичайних людей, до того ж її корисним членом.

У таких парках усе зроблено з розрахунком. Майданчики для ігор є невід'ємною частиною парку для інвалідів. Саме на такому майданчику сліпа дитина набуває впевненості у своїх силах і вчиться груповій роботі. Саме тут дитина починає менше боятися фізичного болю та вчиться тому, як упасти та не вдаритися. Такі майданчики дають можливість дітям виявляти властиву їм любов до пригод, хоча в деяких вона ще прихована; такі заходи не потребують великих затрат, бо більша частина потрібного обладнання зроблена з найпростішого матеріалу, тобто кустарним способом.

Частина майданчика покрита травою, а частина - м'яким асфальтом чи бетоном. Тверда поверхня більше підходить для ігор, у яких важливу роль відіграє звук і відлуння. Окреме місце відведено для дітей молодшого віку, для того, щоб грубі та дуже рухливі ігри дорослих дітей не нашкодили відпочинку малюків. Обладнання в таких парках дає можливість дітям самим придумувати собі ігри.

У деяких парках існують так звані міні-ферми. Міні-ферма розділена на три частини: міні-город, майданчик для вирощування курей, кроликів, міні-сади. Тут дітей навчають багатьом видам сільського господарства, починаючи з обробки земельних ділянок і закінчуючи збором врожаю.

Розробляються спеціальні програми для навчання дітей, наприклад, є програма навчання дівчат домашньому господарству. Такі програми стимулюють інтерес до праці на землі та спрямовані на те, щоб пояснити, що сільське господарство може бути досить цікавим і корисним заняттям, при цьому частина доходів від продажу вирощуваних продуктів іде дитині, яка цей продукт виростила, а іншу частину надають соціально незахищеним верствам населення. Тому такі програми є соціально значимими. Усіх дітей нагороджують сільськогосподарськими призами, жодна дитина не залишається без уваги.

Слід зауважити, що програми розробляють з орієнтуванням на різні вікові категорії дітей. Такі програми за останні роки отримали досить значне поширення за кордоном. їх реалізують не тільки в парках, а й у школах і клубах.

У суспільстві росте підтримка ідеї участі інвалідів у звичайних рекреаційних програмах, при цьому наводяться аргументи морально- естетичного та правового характеру, а також говориться про те, що вільне спілкування інвалідів зі здоровими людьми приносить спільну користь. Участь людей з обмеженими фізичними можливостями у спільних рекреаційних програмах допомагає їм самовдосконалюватися.

Проте практична реалізація цієї, безумовно, продуктивної ідеї в певних країнах стикається з багатьма труднощами. Згідно з останніми дослідженнями, фахівці з паркового дозвілля говорять про такі бар'єри, як-от: непристосовані місця для відпочинку, некваліфікований персонал, відсутність рекреаційних програм, недостатність інформації про потреби інвалідів і недолік матеріальної бази для здійснення необхідних перетворень.

Водночас ці труднощі не повинні позначатися на реалізації рекреаційних програм, оскільки повноцінний, насичений, активний відпочинок необхідний для духовного та фізичного здоров'я всіх людей. Якщо кожний член суспільства має можливість брати участь у повноцінному житті, суспільство в цілому стає багатшим. На думку фахівців, для інвалідів ця проблема може бути вирішена за допомогою індивідуального підходу, який дозволяє виявити бар'єри, такі як необхідність фізичної адаптації, уміння приймати самостійні рішення.

Дуже часто адміністрація парків говорить про відсутність персоналу, який міг би працювати з інвалідами. І хоча далеко не всі інваліди потребують спеціального догляду, деякі з них дійсно потребують індивідуального підходу. Для рішення цієї проблеми треба багато часу та затрат. Традиційно спеціально підготовлений персонал зайнятий лише в програмах, адресованих тільки інвалідам. Але невиправдане відокремлення інвалідів від здорових людей у США, відповідно до нового документа, є актом дискримінації. Згідно з ним, кожному департаменту наказано мати спеціальні служби, які б слідкували, щоб не було ніякого сепаратизму. Слід зауважити, що велика кількість інвалідів не тільки хоче мати вибір дозвіллєвих, рекреаційних програм, але вони мають право на участь у кожній програмі, як у спеціальній (для певної категорії), так і в змішаній (для всіх категорій).

Що стосується перепідготовки кадрів, то існують спеціальні (фахові) програми, які формують нове ставлення до відвідувачів-інвалідів.

У програмні положення парків закладають головну вимогу: створити умови для того, щоб усе, чим цікавий і багатий парк, було доступним для інвалідів. Організоване спеціальне навчання, підготовка штатних працівників парків для роботи з інвалідами; працюють служби "перекладу" для тих, хто втратив зір, слух, мовлення; запроваджене спеціальне обладнання для пересування парком, читання зі спеціальним шрифтом, плавання в басейнах тощо. Продумана технологія навчання інвалідів засобами спілкування з рештою відвідувачів, працюють "німі театри", служби начитування на аудіозапис.

Таким чином, домінантою культурної політики багатьох країн щодо цієї категорії є доступність культурних послуг, створення всіх можливих форм і методів для участі людей з обмеженими фізичними можливостями у культурному житті. Тут вступають у силу аргументи морально-етичного, правового характеру за участь інвалідів у звичайних рекреаційних програмах, вільне спілкування зі здоровими людьми.

Окрему сторінку діяльності парків посідає робота з людьми похилого віку, послуги тим, чиї моральні та фізичні можливості обмежені, а здатність самостійно подолати свої труднощі недостатня.

Організації дозвілля пенсіонерів, людей похилого віку в парках надається особливого значення як одній із самих численних груп відвідувачів.

Літні люди, як відомо, не тільки суспільно зріла, а й соціально активна група населення з розвиненою інтелектуальною й емоційною активністю. Вони дуже часто життєдіяльні й активні, психологічно специфічні, особливі. Додамо до цього, що ця категорія населення вагома в його загальній структурі населення та в багатьох країнах світу становить чверть і більше. Це спонукало уряди Великої Британії, Канади, США й інших країн ухвалити спеціальні програми: "Нові горизонти", "Золотий вік".

Люди похилого віку, на відміну від інших категорій населення, мають більше вільного часу, дозвіллєві інтереси їх дуже різноманітні (поглиблюють давні інтереси, виникають нові). Водночас, характерним для самовідчуття цих людей є дефіцит людських контактів. Тому діяльність у парках, крім обслуговування людей похилого віку, спрямована ще й на те, щоб надати їм можливість спілкуватися з новими людьми, обговорювати з ними загальні, а то й особисті проблеми, задовольняти спільні інтереси в любительських заняттях і зрештою - реалізовувати одну з важливих потреб людини похилого віку - потребу само- реалізації, можливість розкритися, виразити свої думки, переживання, знайти взаєморозуміння.

У виданнях з цієї теми зазначено, що значна частина пенсіонерів тяжіє до занять доступними видами спорту, садівництвом, квітникарством і різного роду пізнавальної діяльності.

Наприклад, у "Буено-парку" (штат Каліфорнія) для цієї вікової групи було відкрито спеціальний центр. У його складі є майданчики для активного та пасивного відпочинку, конференц-зали, кімнати для занять у різноманітних гуртках, лікувальні та процедурні кабінети, дві кухні тощо.

Центр пропонує різноманітну програму: навчання основам малювання та живопису, виготовлення керамічних виробів, оздоровчі заходи, бальні та побутові танці, ігри й ін.

Програма цього центру передбачає безкоштовне медичне обстеження. У міській бібліотеці відкрили в центрі свій читальний зал, де є книги з великим шрифтом. Програма центру адресована тим, хто цілий день перебуває на самоті, потребує постійного медичного догляду, контролю, не отримує правильного харчування, хто шукає та потребує спілкування, із задоволенням розділить з однолітками свої проблеми, знайде спільні інтереси.

Соціальні завдання розв'язуються завдяки взаємодії парків і будинків для літніх людей. В одному з подібних парків було створено на кооперативній основі табір на свіжому повітрі. Адміністрація парку разом із соціальними службами регіону розробила спеціальну програму "Літній відпочинок у парку" з метою надання можливості людям старшого віку доступного та необхідного відпочинку. Для кожного відвідувача парку оформлюють медичну картку, де вказують про його захворювання й ліки, які він приймає.

Парки, які обслуговують людей похилого віку, мають спеціальне технічне обладнання; інструмент і запчастини для ремонту інвалідних візків, портативні рації, зручні лави з м'яким покриттям; доріжки, пристосовані для руху на інвалідних візках.

Досвід таких парків засвідчує, що їх із задоволенням відвідують за літо приблизно 60% жителів будинків літніх людей і мешканців ближнього мікрорайону - цієї соціально-вікової групи. Цьому сприяє цікава культурно-дозвіллєва програма, зокрема святкові та масові заходи, які дозволяють літнім людям стати активними учасниками паркових програм. Найбільшою популярністю користуються музичні програми, дитячі концерти, пікніки.

Особлива увага серед цієї досить численної категорії відвідувачів парків приділяють самотнім людям, які конче потребують соціальної реабілітації. Життя на самоті сповнене моральних і психологічних ускладнень. Велика кількість самотніх літніх людей шукає можливостей спілкування, нових і цікавих знайомств.

Для таких людей у парках розробляють ряд спеціальних програм. Це можуть бути різноманітні вечори, екскурсії, походи, конкурси, концертні виступи тощо.

Попитом користуються клуби, об'єднання за інтересам, які збирають різновікову аудиторію.

Учені-геронтологи разом зі шведськими вченими провели соціологічне дослідження різних соціальних груп людей пенсійного віку. Вони дійшли висновку про необхідність приділяти більше уваги вивченню й аналізу процесів соціальної адаптації пенсіонерів і стверджують, що соціальна адаптація неможлива без раціональної організації життя та правильного вибору занять. Соціальна й культурна активність людей похилого віку багато в чому залежить від характеру їх трудової діяльності до виходу на пенсію, способу життя, стану здоров'я, фінансового забезпечення.

Цікавим є те, що в основі діяльності з літніми людьми в парків, як і інших соціально-культурних центрів, є така постановка питань:

- що може зробити парк для цієї категорії відвідувачів;

- що можуть зробити люди цієї вікової категорії для парку?

Звідси - поширення феномену "волонтерства", коли добровольці-пенсіонери виступають у ролі організаторів і керівників занять по інтересах у парках, масових заходів, консультацій. Така роль відповідає стану соціальної активності досить значної частини визначеної соціально-демографічної категорії.

Одним із напрямів діяльності дозвіллєвих закладів, зокрема парків, на сучасному етапі є розробка єдиних рекреаційних програм для людей похилого віку.

Іншим напрямом є розробка комплексних інтегрованих програм активного відпочинку людей похилого віку. І все ж більше уваги стали приділяти пропаганді мандрувань, туризму, прогулянок, розглядаючи цю форму дозвілля як важливий фактор у підтримці життєвого тонусу, засіб запобігання соціальної ізоляції цієї категорії населення, джерело активного способу життя.

Соціологічна служба Національної асоціації парків і рекреацій встановила, що процент пішохідних прогулянок серед літніх людей вищий, ніж серед інших вікових категорій. 52% людей, старших 65 років, планують 3-4 мандрівки на рік, основні цілі яких - відпочинок, рекреаційна діяльність, розваги, відвідування рідних.

Дослідження, проведене в США на національному рівні, дозволило виявити дозвіллєві преференції літніх людей у сфері мандрування.

Респонденти, вік яких у середньому 62 роки, мандрують приблизно тричі на рік. Основні цілі поїздок - відвідування нових місць (86,1%), проведення часу із сім'єю (74,7%), відпочинок (73%), відвідування музеїв, історичних пам'яток (62%), участь у фестивалях й інших культурних заходах (58,4%). Traiman S. Capital improvements are driving attendance records / S. Traiman // Amusement Business. - 1997. - № 40. - P. 26-27.

Останні роки парки запроваджують нові програми, які містять плавання, різні заняття на воді з метою покращення фізіологічного та психічного стану людей з різними захворюваннями. Відповідно, у штат парків введені спеціалісти з терапевтичної рекреації.

Проблеми людей похилого віку систематично висвітлюють на сторінках журналу "Парки і рекреації". І. Л. Моррісон у статті "Криза або комфорт? Це ваш вибір на пенсії" розглядає зміни в способі життя людей похилого віку після виходу на пенсію, їх соціально-психічний стан, проблеми організації дозвілля літніх людей і надання їм соціальної та рекреаційної допомоги. У цьому ключі розкриваються завдання дозвіллєвих служб в адаптації пенсіонерів до нового способу життя, в усвідомленні пенсіонерами своїх культурних потреб і можливостей, у подоланні психологічних проблем, наданні можливостей для нової фізичної та соціальної активності.Mornison J. L. Crisis or comfort ? It's your retirement choice / J. L. Mornison //Parks and recreation. - 1996. - № 3. - P. 88-96.

Загалом діяльність американських парків з організації дозвілля людей похилого віку й інвалідів, як оцінюють учені, розглядається як найбільш перспективне та необхідне спрямування в парковій роботі. На превеликий жаль, у парковій роботі нашої країни вищевказаним категоріям населення приділяють надто мало уваги. Хоча саме ця категорія людей потребує великої турботи.

Парки як центри соціально-культурного обслуговування людей похилого віку мають досить широкий набір занять для задоволення інтересів відвідувачів у галузі науки, політики, економіки, культури, мистецтва й охорони здоров'я.

У різновидах паркової діяльності активізується духовно-творчий потенціал особистості. Нові міжособистісні відносини, у котрі пенсіонер вступає під час відпочинку в парку, різноманітні види культурної діяльності дозволяють збагатити знання, розширюють кругозір, тренують пам'ять, зміцнюють психічний і Фізичний стан здоров'я, створюють сприятливі умови для збереження та підтримки почуття власної значимості, корисності, нейтралізують дратівливість, знімають апатію.

Ми відзначили цінні здобутки в диференційованій діяльності парків. Проте проблема викликає жорстоку критику. У різних публікаціях, присвячених цій темі, ідеться про розрив між тим, яку методику рекомендують людям похилого віку медики, і тим, що пропонують їм парки, а головне, які види діяльності вибирають представники цієї вікової категорії. Для розв'язання цієї проблеми в парках розробляють і вже реалізують спеціальні програми відпочинку та розваг для людей похилого віку, що містять у собі і звичні для таких груп відвідувачів види занять, і ті, які корисні їм для фізичного та психічного здоров'я. Програми передбачають широку роз'яснювальну роботу про необхідність фізичної активності, тісно пов'язаної з розумовою. Таке поєднання веде до "омолоджування" організму, його біологічного віку (прикладом є діяльність "Буено-парку").

Досвід сучасної зарубіжної паркової діяльності свідчить про посилення пошуку активних, розвивальних форм відпочинку, поглиблення диференціації паркової роботи з урахуванням інтересів і запитів різних соціально-вікових груп відвідувачів.

Размещено на Allbest.ru

...