Дискурс в українському суспільстві щодо протидї російській повномасштабній агресії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дискурс в українському суспільстві щодо протидї російській повномасштабній агресії

Романенко Є.О., Збройні Сили України,

Гурковський В.І., Збройні Сили України

Вступ

Вторгнувшись до України, Володимир путін розв'язав найбільшу з часів Другої світової війну в Європі під своїм традиційним приводом "захисту мирного населення". Війна в Україні триває майже дев'ять із половиною років, і росія, ймовірно, має намір і надалі її затягувати: за прогнозами деяких експертів, ресурсів може вистачити ще на два-три роки.[1]

Держава-агресор за час правління путіна так чи інакше не провела без війни жодного дня. Найкоротша війна, розв'язана путінською росією, була проти Грузії - лише 9 днів. Найдовше - 14 років та 11 місяці - тривають збройні конфлікти на Північному Кавказі, участь у яких беруть росіяни.

Друга російсько-чеченська війна, під час якої путін став президентом, тривала 9 років та 8 місяців. Її перша фаза закінчилася навесні 2000 встановлення проросійського уряду, а наступні роки росіяни боролися з партизанським рухом. Втрати російської армії за різними оцінками становлять від 7 до 14 тисяч військових.

Протягом 8 років росія бере участь у бойових діях у Сирії на боці президента Башара Асада. Кількість загиблих під час цієї війни може становити до півтисячі російських військових.

Понад 5 років триває російська експансія в Судані та Центральноафриканській республіці. Росія воює там руками найманців, зокрема приватної військової компанії "Вагнер".

Війна проти України третя за тривалістю за час правління путіна - вже 9 років та 9 місяців з моменту окупації Криму та частини Донбасу (рік та 9 місяців триває фаза повномасштабної агресії). Повномасштабне вторгнення в Україну росія офіційно називає "спеціальною військовою операцією. Втрати росії в цій війні незрівнянні з жодним іншим конфліктом, у яких вона брала участь - близько 347 тисяч убитих лише з лютого 2022-го (станом на 18 грудня).[2]Виклад основного матеріалу. Більшість українців, за даними опитувань, незважаючи на перспективу затяжної війни та регулярні повітряні атаки росії, все одно не готові до будь-яких поступок, у тому числі територіальних. Але за півтора роки повномасштабної війни настрої щодо термінів її завершення змінилися кардинально: дедалі більше українців схиляються до того, що збройний конфлікт триватиме півроку-рік, а то й більше. [3]

На початку повномасштабної війни, за даними соціологів із групи "Рейтинг", українці справді вірили у закінчення конфлікту за "два-три тижні". У березні 39% громадян вважали, що війна закінчиться за кілька тижнів. 18% вважали, що війна закінчиться протягом тижня, ще 18% - протягом кількох місяців. І лише 6% і 3% думали, що на це піде півроку рік чи більше року.

Такий оптимізм зберігався приблизно до початку літа. За даними червневого опитування, ті, хто вважав закінчення війни можливим через півроку-рік або більше, ніж через рік, перестали бути в меншості - їх стало 39% і 18% відповідно. Ще 25% вірили у завершення конфлікту за кілька місяців.

У листопаді майже половина українців (47%) чекали на закінчення війни проти росії не раніше, ніж через півроку-рік, у лютому таких стало 42%.

До початку літа та контрнаступу ЗСУ українці стали більш оптимістично дивитися на хід війни: до 37% зменшилася частка тих, хто чекає на її закінчення через шість-дванадцять місяців. Майже не змінилася кількість українців, які прогнозують кінець війни протягом кількох місяців (16%). До 25% збільшилася кількість громадян, які думають, що до кінця війни більше року.

Протягом усієї повномасштабної фази війни мінімальна кількість опитаних зовсім не вірила у перемогу України - 1%. Торік у жовтні, за даними опитування, взагалі не було українців, які не вірять перемогу.[3]

Боротьбу проти російської агресії та війни підтримує понад половина українців. Так показали результати опитування проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, 29 листопада - 9 грудня 2023р. [4] 58% українців вважають, що у разі суттєвого скорочення допомоги від Заходу необхідно продовжувати війну проти Росії, навіть якщо є ризик для втрати нових територій. Результати опитування повідомив Київський міжнародний інституту соціології, проведеного 29 листопада - 9 грудня 2023h/

"Більшість респондентів - 58% - наразі схиляються до думки, що навіть у разі суттєвого скорочення Західної допомоги варто все одно продовжувати бойові дії для тиску на окупантів, навіть з урахування ризиків для територій, які контролюються Україною зараз", - йдеться у результатах.

Водночас кожен третій респондент (32%) вважає, що краще йти на припинення бойових дій за умов дійсно серйозних гарантій безпеки від Заходу, навіть якщо визволення окупованих територій затягнеться на невизначений термін. Решта 10% - не змогли визначитися зі своєю думкою.

Також 87% вважають, що якщо Захід буде належно допомагати України зброєю, фінансами, санкціями, то Україна зможе завдати невдач Росії та досягти прийнятного результату. Вважають Росію занадто сильною незалежно від підтримки Заходу - 7%. Решта 6% - не визначилися зі своєю думкою. війна соціолог рейтинг

Стосовно питання стратегії дій у разі суттєвого скорочення Західної допомоги простежуються певні регіональні відмінності.

На заході і в центрі більше респондентів (64% і 65%) виступають за в будь-якому випадку продовження бойових дій. Хоча в цих регіонах також істотна частка (чверть населення) висловилися на користь припинення бойових дій.

На півдні і сході думки розділилися приблизно навпіл з лише незначним переважанням думки про продовження бойових дій. Зокрема, на півдні - 46%, а на сході - 47% вважають, що навіть в умовах обмеженої Західної допомоги бойові дії мають продовжуватися. Водночас, відповідно, 40% і 42% готові на припинення бойових дій.[4]

Повномасштабне вторгнення росії в Україну призвело до найбільшої, як кажуть в ООН, міграційної кризи з часів Другої світової війни - лише в Європі станом на сьогоднішній день перебуває близько 7,8 млн біженців, переважно жінки та діти. Найбільшим побоюванням демографів є те, що більшість біженців не повернуться додому: чим довше триває війна, тим більше вони влаштовують життя в іншій країні, а декому просто нема куди повертатися. Згідно із дослідженням Центру економічної стратегії, назавжди залишитися за кордоном можуть до 3,3 мільйонів наших громадян, що значно вплине на ВВП країни. Незважаючи на таку оцінку, за даними соціологічних опитувань, більшість українців все ж таки планують повернутися додому.[5]

Згідно з опитуванням ООН, проведеним у країнах Європи та представленим рік тому, 68% українських біженців хотіли б у майбутньому повернутися до України. У найближчі три місяці цього хотіли 13% опитаних. При цьому 15% українців тоді ще не вирішили, що їм робити, і лише 4% не збиралися назад. [5]

В ООН зазначали, що біженці, які не хочуть повертатися або ще не вирішили, вказували на проблеми з безпекою у своєму регіоні як основну причину. Крім того, третина була стурбована відсутністю роботи.

За даними опитування, оприлюдненого у лютому, частка біженців, які хочуть у майбутньому повернутися додому, знизилася до 65%. Протягом найближчих трьох місяців хотіли повернутися 12% опитаних. Побільшало тих, хто ще не вирішив щодо повернення - 18%. Зовсім не планували повертатись 5% біженців.

Основними перешкодами для повернення біженці, як і раніше, називали безпеку у регіоні. Крім того, їх непокоїла доступність базових послуг, зокрема електроенергії, водопостачання та охорони здоров'я, можливості працевлаштування.

В ООН зазначали, що не визначилися з поверненням переважно біженці, які проживають самі (а також у кого немає чоловіка/жінки чи дітей), ті, хто знайшов притулок у країнах, які не межують з Україною. Серед тих, хто взагалі не має наміру повертатися, теж переважно ті, хто живе сам, молоді люди.

Червневе опитування показало, що повернутися до України хочуть 62% біженців. 14% планують зробити це у найближчі три місяці. Частка тих, хто не прийняв рішення, залишилася незмінною - 18%. Стало трохи більше українців, які не хочуть повертатись - 6%.

Нагадаємо, європейські країни витратили на прийом біженців із України понад 43 млрд євро.[5]

Напередодні зими, атакуючи критичну інфраструктуру, росія намагається створити в Україні гуманітарну кризу, що спричинить нову хвилю міграції (і як сподіваються в рф, викличе розкол у Євросоюзі). Країни готуються до такого розвитку подій, зокрема Єврокомісія продовжила тимчасовий захист для громадян України мінімум до березня 2024 року.[6]

Найбільше біженців з України прийняла, звичайно, Польща - там зареєстровано майже 1,5 млн. людей. Нині Польща планує поступово обмежувати допомогу українським біженцям.

Трохи більше мільйона українців із початку війни прийняла Німеччина. За даними уповноваженого уряду з міграції, озвученими у жовтні, зараз до Німеччини щодня прибувають лише до 150 осіб на день.

На третьому місці за кількістю українських біженців Чехія - там зареєстровано трохи більше ніж 455 тисяч наших громадян. До десятки країн, в які від війни поїхали найбільше українців, також увійшли: Італія (171,5 тисяч), Іспанія (150,4 тисяч), Туреччина (145тисяч), Британія (141,5 тисяч), Франція (118,9 тисяч), Словаччина (99,3 тисяч) та Молдова (95,4 тисяч).

Менше 10 тисяч українських біженців зареєструвалися у Словенії, Люксембурзі, Північній Македонії, Азербайджані, Албанії, Ісландії та Мальті.

Майже не торкнулася міграційна криза через війну в Україні Вірменії, Ліхтенштейну, Боснії та Герцеговини.[6]

За останній рік українці радикально змінили думку щодо критики влади під час війни. Це показало опитування проведене КМІС 29 листопада - 9 грудня 2023 року серед 1031 респондентів в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок.[7]

У жовтні 2023 року 70% українців вважають, що необхідно і зараз критикувати помилкові та неправильні дії влади, оскільки тільки так можна вирішити проблеми і покращити ситуацію в країні. У травні 2022 року (на початку вторгнення) більшість українців віддавали перевагу уникненню взагалі будь-яких суперечок. Тоді 68% вважали, що всі суперечки мають бути відкладені, а наполягали на допустимості критики 26% респондентів.

За даними опитування, за останній рік частка тих, хто довіряє Верховній раді, знизилася з 35% до 15%, а частка тих, хто не довіряє - зросла з 34% до 61%. Довіра уряду знизилася з 52% до 26%, недовіра - зросла з 19% до 44%.

У випадку президента також є низхідна динаміка, проте він зберігає переважну довіру серед українців. Так, наразі 62% довіряють президенту, а не довіряють - 18%. У грудні 2022 року 84% довіряли президенту, не довіряли - 5%. Відповідно, якщо баланс довіри-недовіри у грудні 2022 року для президента становив +80%, то зараз він становить +42%. Тобто, з одного боку, бачимо суттєве зниження, але, з іншого боку, він лишається однозначно позитивним із значним переважанням тих, хто довіряє президенту, порівняно з тими, хто йому не довіряє.

Абсолютну довіру в суспільстві зберігають Збройні сили - як і в грудні 2022 року, так і зараз 96% довіряють ЗСУ. Крім цього, 88% українців довіряють головнокомандуючому ЗСУ Валерію Залужному (не довіряють - лише 4%).

Трохи знизилася довіра до СБУ, проте наразі більшість українців довіряють їй - 58% проти 16%, які не довіряють (у грудні 2022 року 63% довіряли СБУ, не довіряли - 9%). Водночас більш істотно знизилася довіра поліції - з 58% у грудні 2022 року до 41% зараз (недовіра зросла з 14% до 29%).

Критично низькою із значним погіршенням порівняно з минулим роком є довіра судам і прокурорам. Лише 12% українців довіряють судам і лише 9% довіряють прокурорам. Не довіряють - відповідно, 61% і 64%. У грудні 2022 року судам довіряли 25%, прокурорам - 21%, але більш важливо, що було значно менше (удвічі) тих, хто не довіряв їм.

В Україні зберігається висока довіра волонтерам - 84% їм довіряють і лише 3% не довіряють (у грудні 2022 року показники була майже ідентичними).

Значно втратили довіру українські ЗМІ, чиї показники довіри повернулися до рівня грудня 2021 року. Так, за останній рік з 57% до 29% стало менше тих, хто довіряє українським ЗМІ (натомість з 14% до 40% стало більше тих, хто не довіряє їм).

Крім цього, стабільно втрачає довіру громадськості Церква. Між груднем 2021 року і груднем 2022 року довіра Церкві знизилася з 51% до 44%, між груднем 2022 року і груднем 2023 року - з 44% до 38%.[7]

Висновки

Війна проти України третя за тривалістю за час правління путіна - вже 9 років та 9 місяців. Повномасштабне вторгнення в Україну росія офіційно називає "спеціальною військовою операцією. Втрати росії в цій війні незрівнянні з жодним іншим конфліктом, у яких вона брала участь - близько 347 тисяч убитих.

Більшість українців, за даними опитувань, незважаючи на перспективу затяжної війни та регулярні повітряні атаки росії, все одно не готові до будь-яких поступок, у тому числі територіальних. Але за півтора роки повномасштабної війни настрої щодо термінів її завершення змінилися кардинально: дедалі більше українців схиляються до того, що збройний конфлікт триватиме півроку-рік, а то й більше.

Боротьбу проти російської агресії та війни підтримує понад половина українців. Як показали результати опитування 58% українців вважають, що у разі суттєвого скорочення допомоги від Заходу необхідно продовжувати війну проти Росії, навіть якщо є ризик для втрати нових територій.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну призвело до найбільшої, як кажуть в ООН, міграційної кризи з часів Другої світової війни - лише в Європі станом на сьогоднішній день перебуває близько 7,8 млн. біженців, переважно жінки та діти. Згідно з опитуванням ООН, проведеним у країнах Європи та представленим рік тому, 68% українських біженців хотіли б у майбутньому повернутися до України.

Наростання критики і зниження довіри владі, скоріше за все, є наслідком, з одного боку, несправджених очікувань на цей рік та, з іншого боку, претензіями щодо ефективності та прозорості діяльності. Важливо, що при цьому критика наразі не переростає у вимоги виборів (зараз абсолютна більшість проти будь-яких виборів), а також що більшість українців зберігають довіру президенту. Президент України об'єктивно зберігає високу легітимність, що безумовно потрібно для підтримання керованості державних інституцій у цей складний період та для проведення складних перемовин із західними партнерами.

Українське суспільство вимагає єдності і тому дії окремих представників влади зі спроб дискредитації Головнокомандувача викликають несприйняття в суспільстві. Тому українці не вірять у звинувачення, які можуть лунати на адресу генерала Залужного (навіть більше, можна припускати, що такі звинувачення бумерангом негативно позначаються на самій владі).

Слід зазначити, що в період повномасштабної російської агресії об'єднання українців навколо цілі перемогти визначається необхідністю захисту України, її незалежності, її територіальної цілісності та суверенітету. Тому більшість українців переконані, що захист Вітчизни є конституційним обов'язком кожного громадянина, оскільки оборона країни належить до найважливіших функцій держави і це справа всього народу. Науковий підхід дозволяє розуміти, що консолідація суспільства в умовах загрози сприяє формуванню ефективної оборонної стратегії та максимальному використанню ресурсів для захисту території та прав людини. Об'єднання громадян відповідає принципам соціальної стабільності і сприяє побудові єдиної національної ідентичності в контексті забезпечення національних інтересів.

Науковий підхід до об'єднання українців в період війни визначається соціологічними, психологічними та політичними аспектами суспільства. Сучасна соціологія вказує, що ефективне функціонування колективної ідентичності під час кризових ситуацій сприяє формуванню стійкого соціального об'єднання. Психологічний аспект полягає в тому, що спільна мета, якісно сформульована, дозволяє мобілізувати ресурси нації та сприяє подоланню стресу та втоми в умовах військового конфлікту.

На сьогодні, політичний вимір об'єднання українського суспільства базується на необхідності визначення спільних стратегічних цілей, що дозволяють забезпечити ефективний опір агресору. Передовсім, це передбачає створення єдиної коаліції як інструмента консолідації українців для досягнення загальнонаціональної мети - перемоги над російським агресором. Такий підхід відповідає вимогам політичної та соціальної стабільності в умовах зовнішньої загрози.

Список використаних джерел

1. Романенко Є.О. Російська федерація є державоютерористом //Modern! aspekty vedy: XXVII. Dil mezinarodni kolektivni monografie / Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o.. Ceska republika: Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o., 2023. - str.10-22.

2. Від 9 днів до 14 років: скільки тривають війни путінської росії https://www.slovoidilo.ua/2023/08/16/infografika/ suspilstvo/9-dniv-14-rokivskilky-tryvayut-vijny-putinskoyi-rosiyi

3. Українці стали реалістами: як змінилися настрої щодо закінчення війни https://www.slovoidilo.ua/2023/10/04/infografika/ suspilstvo/ukrayinczi-staly-realistamy-yak-zminylysya-nastroyishhodo-zakinchennya-vij ny

4. Скільки українців виступають за продовження боротьби проти РФ навіть без допомоги Заходу - опитування https://tsn.ua/ ato/skilki-ukrayinciv-vistupayut-za-prodovzhennya-borotbi-proti-rfnavit-bez-dopomogi-zahodu-opituvannya-2470000.html

5. Як змінювалися наміри українських біженців щодо повернення додому

6. https://www.slovoidilo.ua/2023/09/21/infografika/suspilstvo/ yak-zminyuvalysya-namiry-ukrayinskyx-bizhencziv-shhodopovernennya-dodomu

7. В яких країнах Європи найбільше українських біженців https://www.slovoidilo.ua/2022/11/08/infografika/suspilstvo/yakyxkrayinax-yevropy-najbilshe-ukrayinskyx-bizhencziv

8. Критика органів влади зростає: який рівень довіри до президента, Ради та уряду України https://www.rbc.ua/rus/news/ kritika-organiv-vladi-zrostae-kiy-riven-doviri-1702890403.html

Размещено на Allbest.ru