Рееміграція вимушених емігрантів як важливий елемент в дослідженні сучасної міграційної кризи українського суспільства

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Рееміграція вимушених емігрантів як важливий елемент в дослідженні сучасної міграційної кризи українського суспільства

Тонко Т.В.

Вступ

Наша країна в сьогоденні спостерігає безпрецедентне явище - масову міграцію населення України та появу такого феномена, якого не було відомо в українській державі раніше - сотні тисяч внутрішньо переміщених осіб, вимушених мігрантів, мільйони переселенців та біженців. Дана міграційна проблема набрала особливо своєї актуальності внаслідок збройного нападу росії на територію України, що спонукало мільйонне населення країни до вимушеної еміграції. населення міграція україна євроінтеграція

Аналізуючи та спостерігаючи за ситуацією еміграційних потоків можемо впевнено стверджувати, що те що відбувається в Україні слід ідентифікувати як одну із самих глобальних міграційних криз. Беззаперечним є той факт що за територіальними ознаками, часовими показниками, кількісними алгоритмами, сучасна вимушена міграційна криза повністю перевищує всі попередні та досі не мала і не має аналогів.

Вимушена еміграція населення України, яка відбувається в результаті збройного воєнного нападу Росії на територію України, спонукає до невідкладних дій в дослідженні важливого вектору в системі міжнародних міграційних процесів, а саме рееміграцію населення. На сьогодні вкрай нагальним та невідкладним має постати питання посиленої розробки наукових досліджень в сфері міжнародних міграційних процесів, а саме, важливої її складової в сучасній вимушеній міграції - проблеми рееміграції українського населення.

Ключові науково-практичні розробки в сфері вивчення процесів міжнародної міграції, а також сучасних міграційних проблем та їх передумов розроблені та представлені працями таких зарубіжних вчених, як Г.Беккер [ 1], С.Кастелс [2], К. Озден [3], Г. Олсен [4]. В дослідженнях основна увага вчених зосереджена на експериментальних результатах в дослідженні міжнародної міграції та тенденціях розвитку міграційних процесів. Питанням дослідження негативних наслідків міграції високоосвічених кадрів присвячені роботи вітчизняних науковців - С. Жабіна, О. Казьміна та О. Василюк [5]. Досить цікавим є дослідження О. Малиновської, в якому проведений аналіз розвитку міграційних процесів між Україною та європейськими країнами [6]. К. Шиманська розкриває у своїх працях напрямки та пріоритети державної міграційної політики в контексті євроінтеграції [7]. У. Садова у своїх дослідження обґрунтовує соціокультурні наслідки міграційних процесів систематизуючи основні етапи інтеграції мігрантів [8]. Дослідженням проблем пов'язаних з поверненням мігрантів до країн походження частково проаналізовано в працях Ф. Бовенкерк [9], Ж. Кассаріно [10], Р. Рісної [11], І. Уварової [12]. Незважаючи на те, що вивчення міграційних процесів демонструють у сучасному суспільстві представники різних наукових сфер - філософи, соціологи, демографи, історики, економісти та ін., дослідження фахівців та сучасні нові міграційні кризи вказують на виникнення нових, не досліджених проблемних аспектів міграції. Так, на фоні сучасної міграційної кризи та посилення української еміграції за кордон відкритим та не дослідженим залишається питання рееміграції населення в країну походження.

Зокрема, автор наукової статті зосереджує увагу на актуальності дослідження проблеми рееміграції українського населення внаслідок їх примусової міграції як результату збройного нападу росії на Україну. Постає завдання розробки нових теоретико методологічних основ дослідження даних процесів, вироблення механізмів для регулювання подальших наукових досліджень в сфері повернення вимушених мігрантів в країну походження та їх практична реалізація.

Основною метою даної статті є обґрунтування необхідності дослідження перспектив рееміграції українського населення як важливого компонента вимушеної міграції українського населення.

Виклад основного матеріалу

Війна Росії проти України та Українського народу спричинила одну з найбільших міграційних криз - мільйони українців переїхали в сусідні країни та сотні тисяч стали вимушеними переселенцями всередині країни. За даними Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН) після повномасштабного вторгнення Росії майже третина з близько 44 мільйонного населення України була змушена покинути своє місце проживання з метою збереження власного життя та безпеки сім'ї [13].

Відповідно результатів досліджень проведених Київським міжнародним Інститутом соціології на замовлення CASE Україна, лише 42% українців планує майбутнє своїх дітей та онуків в Україні в разі збереження військової загрози. Серед мешканців східної України помітно вище бажання планувати майбутнє дітей та онуків за кордоном, незалежно від розвитку подій: про такий намір заявили 4,3% мешканців Сходу, 1,8% мешканців Півдня, 1,5% мешканців Центру і 1% мешканців Заходу [14]. За даними Агентства УВКБ Організації Об'єднаних Націй у справах біженців в процесі дослідження встановлено що основна кількість опитаних респондентів громадяни України вкрай стурбовані майбутніми перспективами подальшого їх проживання.

Опитування проводились серед вимушених мігрантів що зареєстровані як тимчасові біженці в таких країнах як Чехія, Венгрія, Польща, Словаччина, Румунія в період з травня по червень 2022 року. В результаті досліджень лише 16% мігрантів готові повернутись в Україну найближчий час [15].

Аналіз ряду досліджень показує вкрай низькі перспективи повернення емігрантів в країну походження [15]. Безумовно, важливою складовою прийняття рішень не повертатись в Україну є те, що громадяни вкрай стурбовані майбутніми перспективами подальшого їх проживання у зв'язку із нестабільністю в країні походження, масштабністю руйнувань та втрат спричиненою військовим конфліктом а також сумнівною перспективою відновлення соціально-економічної стабільності держави.

Відтак слід зазначити, що відтік мігрантів спостерігався і до повномасштабної війни в Україні. Але в той час він супроводжувався в основному трудовою міграцією і мав сезонний характер. Якщо аналізувати ситуацію сьогодення то можемо впевнено стверджувати про невтішні перспективи відтоку освічених, кваліфікаційних кадрів та високо профільних фахівців. Перспективи поверненнях в Україну важко спрогнозувати, адже ніхто з українських мігрантів не може назвати точних планів і строків для повернення в Україну. Оскільки тривалість воєнного конфлікту та перспективи розвитку війни в Україні досить складно передбачити, постає висока вірогідність того що українські мігранти інтегруються в нові суспільства з метою укорінитися та будувати там подальше життя.

Безумовно, українських мігрантів більш райдужно приймають в Європейському Союзі аніж біженців з Сирії, Сомалі, Афганістану та інших країн з низьким рівнем соціального розвитку. Особливість українських мігрантів у тому, що в основному це освічені, кваліфікаційні кадри які

завжди були і є основою для розбудови та процвітання країни. Основною проблемою постає те, які саме країни будуть відновлювати і розбудовувати своєю професійністю та освіченістю наші українці? Зважаючи на це, особливо нагальним питанням повинно постати вживання всіх необхідних засобів наукового удосконалення дослідницьких процесів в сфері рееміграції, доопрацювання існуючих теоретико - методологічних підходів а також розробка нових принципів та методів в дослідженні рееміграції Українців в країну походження.

Першочерговим в процесі аналізу теоретико- методологічних засад вважаємо за потрібне зосередитись на формуванні саме понятійного-категоріального апарату. Попри начебто широкий спектр наукових досліджень у сфері міжнародної міграції, питання та понятійний апарат процесу рееміграції наразі залишається дещо дискусійним та не чітко визначеним. Враховуючи дискусійність між вітчизняними та закордонними дослідниками в сфері визначення чітких понятійно-категоріальних аспектів процесу рееміграції вважаємо за необхідне зосередитись на його концептуалізації.

Проблему неузгодженості понятійно-категоріального апарату в сфері рееміграціі підняв нідерландський культурний антрополог Ф. Бовенкерк. У рамках свого дослідження науковець зауважив, що термінологічна невизначеність у вивченні зворотної еміграції створює значні складнощі для подальшого дослідження даного явища. За ствердженням антрополога, обґрунтування процесу зворотної міграції можна зустріти за такими заголовками: зворотна міграція, протитечія, протипотік, рееміграція, рефлюксна міграція, рееміграція, зворотний потік, зворотна міграція, зворотний рух та репатріація. Існують різні джерела плутанини в цій термінології через те, що більшість із цих термінів означають щось більше ніж простий факт, що мігрант повертається до своєї країни походження. Саме поняття рееміграція дослідник трактує як еміграцію до тієї самої країни після того, як емігрант повернувся вперше в країну свого походження [9, С.4-5].

Міжнародна юридична міграційна організація дає визначення рееміграціі як поняттю в основі якого лежить маятниковий принцип і визначає рееміграцію як тимчасове переміщення особи яка періодично повертається в країну свого походження та емігрує знову [16, С. 110]. Як зазначається в дослідженні, в основі процесу повернення лежить поняття зворотна міграція (return migration), в контексті якого лежить рух особи яка перетнувши міжнародний кордон повертається в країну свого походження після виїзду з місця свого звичного проживання [16, C. 187]. На думку Л. Стельмащук «рееміграція» - це в'їзд мігрантів у свою країну, повернення емігранта в країну початкового проживання на постійну роботу [17, С.63]. О. Савіцька та В. Цоньо охарактеризували поняття «рееміграція» як повернення емігрантів на батьківщину [18, С. 296]. Дослідник Дж. Гмелч у дослідженнях міграційних процесів виокремлює окреме поняття - «циркулююча міграція» та обгрунтовує його як часте переміщення між двома або більше місцями, наводячи приклад сезонної трудової міграції. Обгрунтовуючи процес рееміграції вчений зазначав, що рееміграція та зворотна міграція повинні розмежовувати, оскільки зворотна міграція - це рух емігрантів назад в країну походження з метою переселення, а рееміграція - це процес коли люди повертаються та мігрують знову [19, C.147].

Значна кількість науковців поняття «рееміграція» ототожнюють з поняттям «репатріація». Зокрема, як зауважує І. Уварова «рееміграція» застосовується для позначення процесу повернення колишніх емігрантів на історичну батьківщину і цей термін за визначенням розглядається як синонімічний до «репатріації» [12, С. 69]. О. Ровенчак пропонує визначення терміну «репатріації», прирівнюючи його до рееміграції. «Репатріація» (або рееміграція) - це добровільне повернення на постійне проживання на батьківщину з економічних, етнічних, соціальних причин, причин особистого характеру чи інших причин після тривалого проживання в іншій країні (або адміністративно- територіальній одиниці цієї ж країни [20, С.134].

Відтак в своїх дослідженнях Л. Стельмащук чітко розмежовує поняття рееміграції та репатріації. Як стверджує учена, рееміграція - це в'їзд емігрантів у свою країну, тобто зворотна еміграція; натомість репатріація - повернення військовополонених та цивільних осіб до країн їх походження внаслідок бойових дій або нового поділу території держави [17, С.63]. Водночас більш розгорнуто висловлюються О. Савіцька та В. Цоньо стосовно того, що рееміграція - це повернення емігрантів на батьківщину, тоді як репатріація - це повернення емігрантів на батьківщину з відновленням громадянства, а також повернення депортованих, евакуйованих, полонених тощо [18, С. 296].

Незважаючи на увагу дослідників до процесу рееміграції, понятійно - категоріальний апарат залишається досі недостатньо розкритим, а існуюча неузгодженість основних визначень та категорій зворотної міграції значно ускладнює подальше її вивчення.

Зважаючи на дещо розмиті інтерпретації поняття рееміграції в науковій літературі, які більше суперечать одне одному а не формують чіткий понятійно категоріальний фундамент, можемо зробити уточнення та визначити поняття «рееміграція» як зворотній міграційний процес суб`єктом якого є людина (соціальна група), яка (які) у зв`язку з особистих, культурних, соціально економічних причин повертається в місце свого походження на постійне місце проживання.

Слід також зауважити, що актуальним напрямком який потребує додаткової уваги та подальшого концептуального дослідження є тісний взаємозв'язок рееміграції з процесом реінтеграції населення. Аналіз наукових праць показує значну обмеженість в дослідженні такого важливого концептуального елементу як реінтеграція, зокрема в контексті соціальної рееміграції населення. Даній проблематиці приділено недостатньо уваги серед зарубіжних науковців, не відображається вона в дослідженнях і сучасних українських вчених, що є великим упущенням та потребує особливої уваги і подальших наукових досліджень. На думку автора даного дослідження, сам процес рееміграції громадян тісно пов'язаний з реінтеграцією в країні повернення, оскільки рееміграція це не лише повернення в країну свого походження а цілий процес який супроводжується залученістю мігранта який повертається до соціального, культурного, політичного, економічного життя в країні походження. Реінтеграція мігранта після рееміграції в країну походження супроводжується тривалими адаптаційними процесами, певним пристосуванням до соціальних та культурних умов, що потребує неодмінно супроводу та підтримки з боку наукових інституцій, освітніх та державних структур з метою підвищення мотивації повернення мігрантів в країну походження та успішної їх адаптації. Реінтеграція в даному сенсі постає як невід'ємний компонент результату рееміграції мігрантів що повернулися в країну походження. Отже, вважаємо за необхідне уточнити поняття реінтеграція та обгрунтувати його визначення наступними чином.

Реінтеграція - це важлива складова рееміграційного процесу окремих категорій мігрантів, які повернулися в країну походження на постійне місце проживання та проходять процес адаптації та асиміляції до соціальних, культурних та політичних умов.

Очевидно, що інтенсифікація сучасних міграційних потоків, зокрема в контексті вимушеної еміграції українських громадян, загострює питання важливості подальшої розробки та впровадження наукових досліджень в даній сфері. В умовах сучасної української примусової міграції подальших наукових досліджень потребує саме процес рееміграціі українських громадян в країну свого походження.

В даному випадку вважаємо за потрібне підкреслити необхідність вирішення ряду завдань в сфері рееміграційних процесів, а саме:

1) удосконалення теоретико-методологічних принципів дослідження рееміграції.

2) встановлення закономірностей причинно- наслідкових зв`язків між процесами міжнародної міграції та внутрішньої міграції з метою подальшої розробки принципів регулювання соціальної рееміграції.

3) необхідність розробки Рееміграційних програм та створення методів і підходів удосконалення системи рееміграції шляхом долучення освітнього та наукового простору.

4) формування векторів регулювання відповідних процесів які мають значний вплив на позитивні результати процесу рееміграції.

Висновки

Наукові дослідження повернення українського населення в країну походження є вкрай важливим в силу тих причин, що сучасному українському суспільству необхідне створення підґрунтя для реалізації кінцевого результату міграційної кризи в Україні - рееміграції громадян своєї держави. Рееміграцію в даному контексті слід розглядати як необхідний процес та кінцевий результат міграційної кризи вимушених українських переселенців.

Беручи до уваги останні тенденції міграційної кризи, в якій в результаті збройного конфлікту опинилися громадяни

України, а також зважаючи на розглянуті фактори та важливі аспекти необхідності дослідження процесу реінтеграції, вважаємо за необхідне зазначити високу важливість даного дослідженням та необхідність структурованого підходу в подальших наукових дослідженнях рееміграції українського населення. Реалізація основних принципів та поставлених у науковому дослідженні завдань в удосконаленні дослідження рееміграції, повинні стати необхідним фундаментом для подальших досліджень рееміграційних процесів в українському суспільстві з метою можливості розробки повноцінної наукової Стратегії рееміграції українського населення.

Список використаних джерел

1. Becker, G. (1997). Economics of Life: From Baseball to Affirmative Action to Immigration, How Real-World Issues Affect Our Everyday Life. New York: McGraw-Hill. Retrieved from http://missoulatattoos.com/296867-gary-s-becker-online.html

2. Castles, S., Miller, M. J. (2003). The Age of Migration. Houndmills; Basingstoke; Hampshire; London. MacMillan Press Ltd..

3. Ozden, C., Schiff, M. (Ed.). (2006). International Migration, Remittances, and the Brain Drain. Washington, DC : The World Bank & Palgrave Macmillan.

4. Olesen, H. (2002). Migration, Return and Development: An Institutional Perspective. International Migration, 40, 125-150.

5. Жабін, С., Казьміна, О. та ін. (2017). Міграційні наміри молодих учених НАН України: за даними соціологічного опитування 2017 року / С. Жабін, О. Казьміна, О.Василюк // Спільне. Відновлено з https://commons.com.ua/uk/migracijni-namiri-molodih-uchenih/

6. Малиновська, О. А. (2005). Україна, Європа, міграція: міграції населення України в умовах розширення ЄС. Київ: «Бланк-Пресс».

7. Шиманська, К. В. (2016). Основні напрямки та пріоритети державної міграційної політики України в контексті євроінтеграційних перетворень. Вісник Житомирського державного технологічного університету. Серія : Економічні науки, 3 (77), 115-120.

8. Садова, У. (Ред.). (2015). Наслідки міграційних процесів: нові виклики та можливості для регіонів. Львів: НАН України, ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього».

9. Bovenkerk, F. (1974). The sociology of return migration: A bibliographic essay. Hague.

10. Cassarino, J-P. (2004). Theorizing return migration: the conceptual approach to return migrants revisited. Int.J. Multicult. Soc., 6(2), 253-279

11. Рісна, Р. Р. (2016). Трудова рееміграція в системі забезпечення соціально-економічного розвитку регіону (Дис. канд. ек. наук) Львівський національний університет імені Івана Франка , Львів.

12. Уварова, І. С. (2013). Процеси рееміграції в сучасній системі міжнародного поділу праці. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право, 5(6), 68-73.

13. UNHCR. Operational Data Portal Ukraine Refugee Situation (Update from 2022, October 23). https://data.unhcr.org/ en/ situations/ukraine.

14. Центр соціально - економічних досліджень. Лише половина українців планує майбутнє своїх дітей в Україні у випадку збереження військової загрози. CASE Україна. https://case-ukraine.com.ua/news/lyshe-polovyna-ukrayintsiv-planuye- majbutnye-svoyih-ditej-v-ukrayini-u-vypadku-zberezhennya- vij skovoyi-zagrozy/

15. UNHCR. The UN Refugee Agency. UNHCR survey finds refugees from Ukraine hope to go home. (2022, July 13). https://www.unhcr.org/news/press/2022/7/62ce6ad64/unhcr-survey- finds-refugees-ukraine-hope-home.html

16. International Migration Law. Glossary on Migration. (2019). International Organization for Migration, 34, 236.

17. Стельмащук, Л. С. (2015). Особливості прояву сучасних видів міграції населення. Молодий вчений, 4(2), 62-66.

18. Савіцька, О. П., Цоньо, В. В. (2013). Особливості міграційних процесів населення в умовах глобалізації. Науковий вісник НЛТУ України, 23(17), 295-303.

19. Gmelch, G. (1980). Return migration. Annual review of anthropology, № 9 (1), 135-159.

20. Ровенчак, О. (2006). Визначення та класифікації міграцій: наближення до операційних понять. Політичний менеджмент, 2, 127-139.

Размещено на Allbest.ru